Модуль

З української музики

Кафедри сольного співу

Абачинської Світлани

«Давньоукраїнська церковна монодія»

Церковний монодичний спів виник в Україні в 10 столітті. Рання хорова церковна музика
була монодичною у церквах як візантійського, так і римського обряду. В Україні цей тип
співу представлений середньовічною монодією, що отримала назву "знаменний
розспів".Церковна монодія (тобто одноголосний церковний спів, записаний у книгах)
творить найстаршу групу українських церковних співів. До 16 ст. на Україні ці співи
записувалися своєрідними музичними значками — невмами, відомими під назвою знаменної,
крюкової, стовпової та кулизмяної нотації. На другу половину 16 століття церковний
монодичний спів в Україні достиг високого художнього рівня.У ньому відбувалися суттєві
стильові зміни , що призвели до реформи нотації. Церковна монодична музика значно
збагатилася мелодичним змістом та новими стильовими тенденціями. З`явилась необхідність
у реформі її нотного запису. Починаючи з кінця 16 ст., церковні одноголосні співи на Україні
записувалися п’ятилінійним музичним письмом, званою "ірмологійною нотою" (точніше
мало б бути "ірмолойною", від самоназви збірника в Україні та Білорусі "Ірмолой") або
київським чи квадратним нотним письмом, що вживається в українських ірмологіонах до
нинішнього дня.Між давньою кулизмяною та та новою п`ятилінійною нотацією були суттєві
відмінності.Знаки кулизмяної безлінійної нотації могли передавати не будь-який музичний
текст, а лише мелодичні формули, яким вони графічно відповідали.П`ятилінійна ж нотація не
залежала від мелодичних формул і і точно фіксувала кожен звук мелодії. Творці Київської
п`ятилінійної нотації сприяли на досягнення західноєвропейської нотації : чорної хоральної
ноти (nota guadrata) , відомої з 18 століття , п`ятилінійної системи запису, що з`явилася в 14
столітті, а також мензуральної нотації.В особливостях запису ритмічних довгостей можна
помітити і деякі графічні особливості кулизмяної нотації.Ціла нота нагадує знак «статтю», а
півнота- стопицю.Творці київської нотації досягли певної оригінальності,через що київську
нотацію легко розпізнати серед інших нотолінійних європейських нотацій 16-17 ст.Ключі
позначалися літерою С, вона найчастіше ставилася на початку першої, третьої, четвертої
лінійки нотного стану й означала звук «до».У Ірмолоях здебільшого ставився тільки сі
бемоль , рідко 2 бемоля (сі,мі). Київська п`ятилінійна нотація була пристосована до
релятивного методу співу вокальної музики за принципом сольмізації, який виник у Західній
Європі в епоху Середньовіччя і використовувався в Україні.Основа релятивного співу -
гехсахорд, який мав стале чергування тонів і півтонів (ут, ре мі, фа,соль,ля). У середині
гексахорду був півтон, якого з обох боків оточували два тони.При розширенні діапазону
наспіву відбувався перехід в нових гексахорд - звукоряд. При розширені звукоряду співаки
орієнтувалися на півтон, який завжди співався (мі-фа, вниз ре -ут, вгору соль-ля).Щоб
полегшити спів у релятивному стилі при запису наспівів у середині тонного стану іноді
писали знаки бемолі та ключі , які позначалися не для позначення абсолютного звучання, а
визначали місце півтону в гексахорді. Ці знаки вказували на перехід у новий гексахорд-
звукоряд. Київська п`ятилінійна нотація близька до сучасної. Завдяки її впровадженню для
нас став доступним музичний зміст великого корпусу монодичних наспівів української
богослужбової практики з кінця 16 століття. З другої чверті 17 ст. староросійська
богослужбова співоча практика почала реформуватися.Додавали нові позначення для
визначення звукового положення крюків. Творці по значкової системи
(Лука,Федір.Копила,Іван Шайдур) ввели ще один верхній ряд літрових позначень над
крюками,які писалися червоним чорнилом (киноварные пометы). У 60х роках 17 ст.було
додано для уточнення звуковисотного положення звуків ще третій ряд позначень
(признаков). Додала їх комісія під керівництвом Олександра Мезенця. Навіть модернізоване
п`ятилінійне письмо не могло протистояти новій п`ятилінійній системі запису.Вона
з`являється в азбуках, що служили посібниками для опанування крюкової нотації.У другій
половині 17. Ст. в Росії виникли і «двознаменники» , в яких існував паралельний запис
крюковою та п`ятилінійною київською нотацією.Двознаменники допомагають сучасним
дослідникам розшифровувати крюкові рукописи 16-17 ст. В Україні та Булорусі з кінця 17
ст. , а в Росії з другої половини 17 століття домінуючими стають записи монодичного співу
п`ятилінійною київською квадратною нотацією. При фіксації церковного монодичного співу
п`ятилінійною нотацією він дещо втрачав , бо мав такі особливості ( зокрема мелодичну і
ритмічну імпровізаційність), які неможливо було виразити цією нотацією. Поява нової
п`ятилінійної системи запису монодії означала, що відбуваються зміни в стилістиці
монодичного стилю, у музичному мисленні, і стара без лінійна система їм уже не
відповідала.

На ранньому етапі розвитку християнства в Україні-Русі існував ряд книг, які фіксували
церковні співи ( Обихід, Ірмолог, Октоїх, Стихирар та ін.) Ірмолой- це український тип
збірника церковних монодичних наспівів.У структурі ірмолоїв поєднувалися різні
принципи : жанровий, гласів і календарний.Всенічна служба та Літургія були були
важливими частинами збірника. Крім обихідних наспівів в Ірмолої зафіксовано й багато
інших пісне співів , які вибірково виконувалися на відповідні свята , або в певні тижні
церковного календаря відповідно до системи восьмигласся. В ірмолоях зафіксовані й такі
жанри як псалми, стихири,канони, кондаки, які приурочені до відповідних свят. Велике
місце займають ірмоси , від них походить назва збірника Ірмолой.Досить обьемним в Ірмолої
є розділ, в який входять пісне співи з Пісної і Цвітої тріодей, що виконувалися під час
Великого посту, служби Страстей, на свято Воскресіння Христа. Ірмолої переписували в
монастирях ( Київо-Печерському, Межигірському, Манявському та ін.), та в інших
культурних осадках великих і малих міст і сіл. Переписували ірмолої вчителі, регенти,
співці, ченці, дяки. До переписування ірмолоїв ставилися дуже відповідально, намагалися
робити це якнайкраще ,яскраво оздоблювали ініціальні (заголовні) літери. Кожен розділ
починався орнаментальною заставкою з плетінчастого і рослинного орнаменту. В
рукописах були мініатюри із зображенням святих. У мистецькому оздобленні Ірмолоїв
переважали яскраві кольори, помітний вплив і народних традицій. Серед Ірмолоїв є визначні
пам`тки мистецького оформлення рукописів з ренесансними рисами. Перші друковані
Ірмолої з`явилися у Львові в 1700 і 1709 роках.Але к після друкованих Ірмолоїв традиція
переписування цих збірників існувала й далі. Остаточна сформованість українського типу
церковно-співочої книги наприкінці 17 ст. , виникнення її основних структурних варіантів
до середини 17 ст. свідчить про високий рівень розвитку в цей час української школи
церковного монодичного співу. Православна церква східного обряду (у південних та східних
слов`ян) використовувала грецьку гімнографію, перекладену з грецької мови на
старослов`янську. Оригінали грецької гімнографії були акцентними віршами, які складалися
зі строф, що включали нерівноскладові рядки з попарним групуванням і з симетрично
розставленими акцентам. При записуванні співів вірш писався суцільним текстом. У
старослов`янських перекладах грецьких віршів зберігається характерне для них чергування
нерівноскладових рядків. Старослов`янські переклади грецької гімнографії ближчі до
віршової структури, аніж до прози.Гімнографічні тексти бувають різної величини - від
одного віршованого рядка , до багато частинної побудови.Текст і мелодія у церковній
монодії становлять синкретичну єдність. Музична композиція монодії зумовлена структурою
тексту. Віршовому рядку відповідає музичний рядок,строфі- музична строфа,а піввіршеві-
музичний сегмент. Складну структуру гімнографічного вірша мають догматики-богородичні.
Вони мають три розділи - пролог, виклад, епілог. Догматик-богородичний 6 гласу
складається з 4 строф. У старослов`нських текстах ното лінійних Ірмолоїв кінця 16 середини
17 ст.спостерігається так звана роздільномовність, або хомонія. Вона пов`язана з особливою
вимовою старослов`янських текстів при співі. Суть цього явища полягає в тому, що всі
короткі голосні Ь та Ъ у співі вимовлялися як повні голосні О та Е (богь-Бого, сінь-сіне).
Завдяки зростаючій ролі мелізматичного стилю в монодії використовувалася
роздільномовність. Переписувачі українських ното лінійних Ірмолоїв при окремих
монодичних пісне співах ставили такі маргінальні дописки : київський,песький, львівський,
підгорецький і болгарський, сербський та ін. Вони пов`язані з різними монастирями,
регіонами, а також мають інонаціональні найменування. Найраніше в українських
нотолінійних Ірмолоях з`явилося позначення наспіву «болгарський». Наспівів з такою
атрибуцією більше, ніж інших. В українських ірмолоях кінця 16-17 ст. більша 300 наспівів на
різні тексти мають позначку «ноти болгарськой». В українській богослужбовій практиці 17
ст. паралельно з українським ірмолоєм існував цілий корпус піснеспівів болгарського
наспіву на ті ж самі тексти, але іншого мелодичного змісту. До більшості українських
Ірмолоїв увійшла невелика кількість , але постійних болгарських наспівів ,які засвідчені
майже в кожному збірнику - іноді й без спеціальної позначки «болгарський». До них
належать стихири, що співаються в неділі Великого посту. «Придите ублажим Иосифа»,
«Прийдите Людие», кондак Богородиці Взбранний Воєводе» та ін.. Кондак Богородиці часто
існує в двох музичних наспівах і позначається як «болгарський» і «київський».Через
відсутність болгарських наспівів у самій Болгарії виникла дискусія болгарських та
російських учених щодо їх походження : одні вважали ,що він виник в Болгарії, а інші ,що це
є витвором української співочої практики, а їхня назва випадкова. Детальніше вивчення
болгарського наспіву дає підстави для висновку, що болгарський наспів виник поза межами
України, очевидно в Болгарії. Помітним явищем в Ірмолоях є грецький наспів, зафіксований
в з кінця 16 ст. Їх засвідчено менше, ніж болгарських, близько 80. Це переважно обіходні
наспіви з Літургії (Херувимська,Алілуя, Причасник). А також поліелей «Хваліте імя
Господнє», псалом «Всякое Диханіє» та ін. Грецькі наспіви в українській богослужбовій
практиці не набули значного поширення, а закріпилися переважно в окремих монастирях.
Деякі російські дослідники вважають, що грецький наспів це витвір української
богослужбової практики 16 ст. Є багато підстав пов`язувати його зі засвоєнням в Україні в 16
ст.грековізантійського співу пізнього етапу , поширеного на Афоні, де діяли різні монастирі :
грецький, грузинський, болгарський, руський та сербський.Унаслідок тісних контактів
українських церковних діячів з афонськими монастирями грецький спів міг бути
перенесений на Україну. Йов Княгицький (1550-1621) певний час перебував на Афоні та
намагався перенести монастирський уклад монастирів до заснованого ним в 1611 р.
Манявського монастиря. З цим пов`язане особливе розповсюдження в ньому крім
болгарського, ще й грецького наспіву. Засвоєння грецького співу могло відбуватися не
тільки через Афон, але й іншими шляхами - через Молдову , де був розповсюджений
грецький, сербський і болгарський церковний спів, а також і через самих греків, котрі як
болгари переїжджали в Україну. Отже, під час богослужіння в Україні в 16 ст. ц пізніше
звучали не тільки українські піснеспіви, а й а й наспіви спорідненого греко-візантійського та
південнослов`янського церковного монодичного співу. Греко-візантійські та
південнослов`янські пісне співи асимілювалися і зазнавали змін. Поступово виникла
українська редакція цих співів. Інші піснеспіви Ірмолоїв належать до української традиції
монодичних наспівів , пов`язаних з знаменним співом, який зазнав свого розквіту на період
16 ст. першої половини 17 ст. З українських наспівів (київський,межигірський,острозький,
волинський та ін..) частіше вживаються київський та острозький. Виникнення позначок як
київський та острозький та ін. мали 2 причини :

1.Переписувачі відзначали ними належність цих співів до української монодичної традиції.

2.При розспівуванні одного й того ж тексту виникали деякі місцеві мелодичні варіанти
(київський, острозький та ін..)

В церковних пісне співах головна роль належить слову.Це й позначалося на мелодиці

монодичних піснеспівів.Особливості мелодики зумовлені такими чинниками : різним
змістом текстів і наспівів,належністю їх до різних церковних жанрів , та різною функцією
співу хору в Службі. При важливій ролі тексту в мелодиці наспівів усе ж таки простежується
різне співвідношення тексту і музики. В одних пісне співах домінуючим є текст, а в інших
-музика. В церковному уставі позначається, що одні піснеспіви співаються «сладкопением»,
а інші «поскору глаголются». Відповідно до цього сформувалися різні типи мелодики
наспівів :речитативний, невматичний та кантиленний. У речитативному типі мелодики на
один склад припадає один звук, тому слово є домінуючим.Така мелодика звучить у тих
місцях Служби, де відбувається співоче виголошення тексту. У невматичному типі мелодики
одному складові відповідають декілька звуків(2-4) ,тривалість яких відповідає півноті, цілій
ноті або бревісовій.Кантиленний тип мелодики відзначається великою внутрішньо
складовою роз співністю (від 5 до десятків звуків). У піснеспівах з такою мелодикою може
довго розспівуватися тільки одне слово.Значна частина ірмолойних наспівів має саме
кантиленний тип мелодики (наприклад, у Літрургії Іоана Златоустого -Херувимська,
Достойно, Алілуя і тд.) В ірмолойних наспівах можуть поєднуватися типи мелодики,
наприклад починатися з речитативної , та переходити у кантиленну.

Відповідно до змісту тексту , мелодика ірмолойних піснеспівів передаю різні емоційно-

почуттєві стани. Простежується така емоційна образність :урочисто-панігерична, лірико-
драматична та світло-лірична.Для монодичних піснеспівів Ірмолоїв характерна нерегулярна
часокількісна ритміка дихального типу. Вона зумовлена особливостями тексту, який
складається з нерівномірних віршованих рядків,що не мають регулярної стопної акцентної
системи. Музично-синтаксична стопа, що є ритмічно структурною одиницею у нерегулярній
часокількісній ритміці, у речитативному та невматичному типи мелодики відповідає
музичному сегментові, що охоплює одне або декілька слів ,які вимовляються на одному
диханні. У нерегулярній часокількісній ритміці монодичних наспівів Ірмолоїв помітні
тенденції до симетричності. На це вказує існування суміжних ізометричних музичних
сегментів.Ритмічна акцентна пульсація у кантиленній мелодиці особливо часто
простежується у київському та болгарському наспіві.

В основі мелодики ірмолойних піснеспівів лежить безтритоновий, обихідний звукоряд ,що

складається з 5 квартових тетрахордів. У наспівах Ірмолоїв іноді простежується вихід за
межі обихідного звукоряду через модуляційні явища. Вони характерні для мелодій 2 гласу,
але трапляються і в інших піснеспівах.Більша частина ірмолойних наспівів має
високорозвинену модальну систему. Для неї характерна багатоопорність з диференціацією
ладових опор на допоміжні опори та устої. Значну роль у модальній ладовій системі
відіграють нестійкі тони,які створюють мелодичні фігурації. Основна функція нестійких
тонів- оспівування опор.В ірмолойних наспівах часто простежується перемінність ладових
устоїв ,що приводять до виникнення декількох ладових ланок.При домінуванні в наспівах
Ірмолоїв модальної ладової системи у них помітні й ознаки зародження нової тональної
системи. На це вказує виділення в одноголосній мелодії тризвучної основи. Для мелодики
наспівів характерний хвилястий, плавно-розмірений рух мелодичної лінії ,у якій
переважають терцові мелодичні ланки, які розширяються вгору або вниз.Унаслідок
оспівування нестійкими тонами ладових опор виділяються «оспівувальні» секундові
мелодичні звороти.Виразність мелодії зростаю завдяки появі в ній стрибків на
кварту,квінту,сексту,октаву.Стрибки в мелодіях ірмолойних наспівів у ряді випадків є
результатом впливів української народної пісенності на церковну монодію. Мелодика
ірмолойних пісне співів у багатьох випадках зазнала впливів української народної
пісенності.Форма наспівів зумовлена структурою тексту і відповідно до нього вона також
складається з музичних строф, музичних рядків і музичних сегментів. У побудові музичного
рядка простежуються такі принципи музичного розвитку : похідний контраст, варіювальний і
варіантний розвиток та періодична повторність. Щодо композиції наспівів слід визначити,
що залежно від словесного тексту та жанру, вони складаються від однієї до 4 і більше
строф.Невелика кількість строф характерна для ірмосів. Багатострофні композиції часто
трапляються в догматиках ,стихирах,кондаках та ін. У багатострофних композиціях
виділяються три етапи розвитку : вступна строфа,серединні строфи та заключна - що
зумовлено структурою словесного тексту. Принцип восьмигласної системи старокиївський
знаменний спів запозичив з греко-візатійської культової традиції. Ця система була пов`язана
з систематизацією пісне співів відповідно до їх виконання протягом восьми тижнів
церковного календаря.Існували поспівки-формули, що мали певне графічне зображення.
Поспівки поділялися на початкові , серединні і кінцеві. Творці наспівів .пристосовуючи
поспівки до різних текстів, дещо їх змінювали але інтонаційна будова залишалася
незмінною. Підсумовуючи розгляд давньоукраїнської церковної монодії , можна сказати,що
вона досягла вершинного етапу свого розвитку і відзначається мелодичним
багатством.Церковна монодія ще має риси, характерні для культури середньовічного типу,
але й зароджуються й нові тенденції. В ній виникають перші ознаки переходу від старого
,середньовічного музичного мислення,до нового.