Одеська Національна Музична Академія ім. А.

В Нежданової

Реферат
На тему:

«Проблеми естетичного смаку»

Студентки 3 курсу

Кафедри сольного співу

Абачинської Світлани
План :

1.Поняття та розкриття терміну «естетичний смак».

2. Естетичні погляди про смак І.Канта,Ж. Руссо, та Вольтера.

3. Проблеми естетичного смаку

4.Висновок

5.Список літератури
Поняття естетичного смаку сформувалося в європейській культурі у відносно пізній
історичний період на основі індивідуалізації духовного досвіду і постало умовою
урізноманітнення змісту духовних цінностей. Естетичний смак характеризується тим, що
проявляється у формі безпосередніх оцінок. Гарний естетичний смак означає здатність
отримувати насолоду від справді прекрасного, потребу сприймати і створювати прекрасне в
мистецтві. Необхідними передумовами гарного смаку є високорозвинуте естетичне почуття,
вміння сприймати гармонію форми і змісту, бачити естетичну цінність творів, суспільних
явищ. Формування естетичних смаків людини є важливим моментом розвитку духовної
культури суспільства. Розвинутий естетичний смак впливає на всю духовно-практичну
діяльність людини. Тому формування естетичних смаків вимагає певної самодисципліни і
творчих зусиль, збагачує духовний потенціал особистості, наповнює життя людини високим
смислом, робить її справді естетично вихованою, інтелігентною людиною Естетичний смак –
здатність людини до миттєвої оцінки дійсності, творів мистецтва крізь призму естетичних
категорій і власного досвіду. Естетичний смак спрямовується естетичним ідеалом людини та
її потребами, виявляється в конкретних актах естетичного сприймання і часто
супроводжується інтуїтивним осяянням. Людина з розвинутим, сформованим естетичним
смаком здатна самостійно орієнтуватися в мінливому світі художньо-естетичних цінностей,
помічаючи серед них зародки нових тенденцій і явищ. Естетичний смак об’єктивізується не
тільки в смакових оцінках (гарно, чудово, неповторно, розкіш і т.п.), а й в актах вибору і
відбору художніх творів, яким вона віддає перевагу в конкретній ситуації.

Кант зазначає, що специфіка естетичного судження полягає у тому, що людина сама

визначає чи є щось для неї прекрасним або ні. Воно пов’язане з почуттям задоволення
або не задоволення, яке викликається уявленням про предмет. “ чи прекрасне щось чи
ні, ми співвідносимо уявлення не з об’єктом за допомогою розсудку заради пізнання, а
з суб’єктом і його почуттям задоволення або незадоволення за допомогою уяви
(мабуть, у зв’язку з розсудком)” . Як вказує Кант, із всіх суджень тільки
естетична здатність судження або смак має свій апріорний принцип, який відрізняється
від принципів розсудку та розуму і є умовою особливого сприйняття природи. Саме
завдяки смаку здатність судження може бути включеною у систему здібностей душі. Кант
вказує на те, що єдиним визначаючим критерієм естетичного смаку є вільна гра
пізнавальних здібностей, яка суб’єктивно відчувається як почуття задоволення. Почуття
задоволення є основним критерієм естетичної здатності судження. Для того щоб
сказати, що предмет є прекрасним і довести таким чином наявність смаку, на думку
Канта, важливим є те, що людина робить в собі самій, усвідомлюючи, що вона залежить
від існування даного предмета. “... для того, щоб
сказати, що предмет прекрасний, і довести, що у мене є смак, важливо не те, в чому
я залежу від існування предмету, а те, що я роблю з цього уявлення в собі самому. Для
І. Канта естетика - це наука про судження смаку. Смак це здатність судити про прекрасне і це
судження смаку не є пізнавальним, логічним. Для того щоб виступати експертом у питаннях
смаку треба бути незацікавленою особою і мати повне відсторонення від об'єкту
дослідження. Наголошуючи на суб'єктивності як основі судження смаку, Кант однак
зазначає, що смак, виходячи із суб'єктивного задоволення, спирається на щось, властиве
багатьом суб'єктам, але не виражається в поняттях. Коли ми визначаємо певну річ як
прекрасну, то цей акт пов'язаний із почуттям задоволення, яке завдяки смаку визначається як
значиме для кожного. Отже, ані притаманна предметові приємність, ані уявлення про
досконалість предмета і поняття доброго не можуть бути достатніми підставами для суджень
смаку. Лише суб'єктивна доцільність в уявленні про предмет без об'єктивної чи суб'єктивної
мети є підставою для суджень смаку. В естетичному об'єкті ця суб'єктивна
загальнозначимість пов'язана виключно з доцільністю форми. За Кантом, судженню смаку,
яке вільне від інтересу, має бути притаманне намагання значимості для кожного, але не на
всезагальність, спрямовану на об'єкти. Іншими словами, з судженням смаку має бути
прагнення до суб'єктивної всезагальності. Естетичний і художній смаки не залишаються
незмінними. Так само, як змінюється з віком, рівнем освіти, досвідом кожна людина, так
може збагачуватися і її смак. Він може набувати нових орієнтирів, певної динаміки розвитку
або, навпаки, консервуватися. Широко освічена художньо вихована людина, як правило,
володіє певною терпимістю до думки іншої людини, навіть тоді, коли переконана, що ця
думка помилкова. Естетична концепція І. Канта, як і його філософія в
цілому,характеризується внутрішньою суперечливістю. Він глибоко проаналізував питання
своєрідності художньої творчості, не оминув питання взаємовідносин естетичного й
морального. Зазначаючи, що в ідеальному смаку простежується тенденція впливу на
моральність, він довів, що виховання естетичного смаку є і моральним вихованням
особистості. Хочу відмітити вагомий внесок у розвиток естетичного смаку у XVII –
XVIII ст. французьких учених Ш. Бате, Н. Буало, Вольтера,Ф. Ларошфуко, Ш.
Монтеск’є, Ж-Ж. Руссо. Вони у своїх творах довели, що естетичний смак має
раціоналістичну природу, його основою є вивчення стародавніх творів, а правдоподібність і
розум – його основні ознаки. Один із найвизначніших французьких філософів-просвітників
XVIII ст. Вольтер у своїй статті «Смак» підвів підсумок дискусій про смак. Філософ вважає,
що смак здатен миттєво визначити красу, побачити, зрозуміти та насолодитися нею. Він
показує, як це поняття, відштовхуючись від фізіологічного почуття, перетворюється в
універсальну філософську категорію, яка характеризує здатність пізнавати прекрасне. Проте
смак виступає критерієм творчості, тому дослідники займаються пошуком норми, яка б його
визначила. «Смак, тобто чуття, дар розрізняти властивості їжі, породив в усіх відомих нам
мовах метафору, де словом» смак «позначають чутливість до прекрасного і потворного в
мистецтвах.

Теоретичний інтерес до проблеми естетичного смаку формується у XVII ст. Це було

пов'язано, з розвитком нових течій мистецтва XV – початку XVII ст., що ламали старі канони
і породжували потребу в універсальних критеріях їх оцінки. З іншого боку, розвиток
індивідуальності, започаткований епохою Відродження, порушував питання про можливість
суб'єктивної, самостійної оцінки художнього твору, яка ґрунтується на почутті естетичного
задоволення або смаку.Поступово почали нашаровуватися перші уявлення про естетичний
смак і суміжні поняття, що допомагають збагнути його природу. Це такі уявлення як: норма,
оцінка та міра. В античності естетична проблематика розроблялася, з одного боку, у
філософських творах (Аристотель, Платон, Сократ), а з іншого – у трактатах, присвячених
теорії різних видів мистецтва (трактати Вітрувія, Горація, Горгія, Поліклета). Ідеї античних
мислителів мали основоположне значення для всього подальшого розвитку європейської
естетичної думки. Поняття естетичного смаку сформувалося в європейській культурі у
відносно пізній історичний період на основі індивідуалізації духовного досвіду і постало
умовою урізноманітнення змісту духовних цінностей. Проблема смаку висувається в
естетичній теорії на одне з чільних місць, починаючи з доби Відродження, як відображення
явища індивідуалізації духовного досвіду особистості. У художньому формуванні вона
здійснює відхід від канонів, а в естетичних оцінках починає відходити від усталених уявлень
щодо сенсу досконалості. Розсуваючи межі сталого в естетичному досвіді, носії смаку
утверджують нові грані цінності явищ або пропонують нове їх бачення. Так, середньовічні
уявлення про тілесну красу як гріховну змінюються утвердженням тілесної краси, співається
гімн гармонії тілесного та духовного начал у людині. Цікаві думки щодо сутності смаку
знаходимо в трактатах видатних діячів епохи: Л. Валла, М. Фічіно, Піко де ла Міран-дола,
Леонардо да Вінчі. Витоки проблеми естетичного смаку можна знайти в традиціях
французької естетики представниками якої були Н. Буало, Ш. Монтеск'є, Вольтер. Виховані
на принципах естетики класицизму, вони розглядали смак з позицій раціоналізму, певної
нормативності. Зазначимо, що проблема співвідношення смаку і норми до цього часу є
предметом теоретичних дискусій. Англійський філософ Антоні Шефтсбері виводив смак з
людських відчуттів, а потім повністю «переводив» цю проблему у сферу морально-етичних
відносин. Французький письменний та теоретик мистецтва Шарль Баттьо вважав, що смак є
вродженою здатністю людини, спрямованою на осягнення прекрасного в природі і в
мистецтві, на створення художніх шедеврів, які "наслідують" ідеальній природі і на оцінку
цих творів. Баттьо переконаний, що існує лише гарний смак, але у приватних питаннях
можливі різні смаки, що відбувається внаслідок багатоманітних проявів об'єктивного світу та
суб'єктивних характеристик того, хто його сприймає. Існує гарний смак і тільки він є гарним.
Баттьо вказував, що смак у мистецтві тотожній інтелекту у науці. При аналізі проблеми
естетичного смаку постає питання про причини протиріччя: з одного боку – визнання права
особи на індивідуальний смак, а з іншого – неприйняття іншої естетичної оцінки.Відомо, що
в житті є, безперечно, виняток, коли про смаки дійсно не сперечаються. Ми маємо на увазі
фізіологічний смак. Скоріше, тут йдеться не про смак, а перевагу, яку віддає особа,
наприклад, солодкому чи солоному, гарячому чи холодному. Такі властивості об'єктів не
зачіпають інтересів іншої особи.Естетичний смак, безперечно, також індивідуальний, але, як
уже зазначалося, належить до зовсім іншої сфери – сфери суспільної, соціальної. Естетичний
смак не є вродженою якістю людини, і його не можна зводити до психофізіологічного
інстинкту, до простих реакцій. Це соціальна здатність людини, яка формується, як і інші
соціальні здібності, в процесі виховання й освіти людини.Особливої увагу заслуговує
розгляд співвідношення: смак і оцінка. Естетичний смак не можна зводити до оцінки. Адже
смак є важливою характеристикою особистісного становлення, що відображує рівень
самовизначеності людської індивідуальності, тобто прийняттям чи відкиданням культурної,
естетичної цінності. Тому важливо зрозуміти естетичний смак як здатність особи до
індивідуального відбору естетичних цінностей, а саме до саморозвитку і
самоформування.Дійсно, людина, яка має розвинений естетичний смак, відрізняється певною
завершеністю, цілісністю, тобто є не просто індивідом, а особистістю. Важливо зрозуміти,
що особистість крім індивідуальних особливостей – стать, вік, колір волосся і очей – має
також індивідуальний внутрішній духовний світ, специфічні соціальні цінності. Естетичний
смак є своєрідним почуттям міри, вмінням знаходити необхідну достатність в особистому
ставленні до світу культури і певних цінностей. Існування естетичного смаку виявляється як
розмірність внутрішнього і зовнішнього, гармонії духу і соціальної реалізації особи. Слід
ураховувати, що досить часто смак зводять лише до зовнішніх форм його вияву. Наприклад,
смак розглядають як здатність людини наслідувати моду (тут мода тлумачиться у вузькому і
широкому значенні).

Необхідно більш детально пояснити це поняття. Є багато людей, які модно одягаються,
відвідують популярні виставки, орієнтуються у вирі, скажімо, літературних публікацій. Усе
це не суперечить формам об'єктивації смаку. Проте естетичний смак є не тільки зовнішнім
виявом, а й глибоким гармонійним поєднанням духовного багатства особи з
безкомпромісністю його соціального вияву. Людина, яка має розвинений естетичний смак,
не наслідує сліпо моду. Якщо мода деформує індивідуальні особливості, нівелює її
своєрідність, така особистість має сміливість бути старомодною або байдужою до моди.Не
можна не звернути увагу і на такий момент, як вибірковість естетичного смаку щодо норм
поведінки і спілкування. Особливості людини в спілкуванні є її головними ознаками. Ось
чому мати правильне уявлення про людину можна лише за умови активного спілкування чи
спільної діяльності. Здатність людини послідовно і цілеспрямовано розвивати і культивувати
особисті соціокультурні характеристики через відбір та засвоєння певних культурних
цінностей і є індивідуальним естетичним смаком. Проблеми естетичного і художнього смаку
чітко відокремлені від проблем смаку як загальнозначущого поняття, зокрема у мистецтві.
Це пояснюється тим, що митець не виступає лише від власного імені, а використовує
мистецтво для вираження суспільних потреб, цінностей, пристрастей. Ось чому твір
мистецтва часто стає предметом суперечок і дискусій. Якщо перед нами справді великий
талановитий митець, то він першим викристалізовує нові явища життя або пропонує
аргументовану переоцінку цінностей, що існували до нього. Цей процес пов'язаний з
пошуками нових зображувально-виражальних засобів, художньої мови, яка несе на собі
змістове навантаження. Категорія смаку здебільшого розумілась як інструмент для
відділення прекрасного від потворного, як певна пізнавальна категорія. Вважали, що смак
можна розвивати та вдосконалювати. Деякі філософи більше схилялись до раціонального
компонента при дослідженні смаку, інші до сенсуалістичного, підкреслюючи емоційну та
чуттєву природу смаку. Більш докладне та ґрунтовне дослідження проблеми смаку
знаходимо у працях іншого представника Просвітництва - шотландського філософа Давида
Юма ("Про норму смаку", "Про витонченість смаку та афекту"). Він вважає, що смак має
індивідуальний характер і залежить від конкретної людини, проте існують певні визначені
загальні принципи, форми чи якості твору, які розраховані на те, щоб подобатись більшості
людей. За Юмом, тільки людину, що має здоровий глузд, поєднаний з витонченим смаком,
яка збагачена досвідом, що вдосконалений внаслідок порівняння і вільну від забобонів
можна назвати цінним критиком, а судження, винесене на основі єдності поглядів таких
критиків в будь-якому випадку буде істинною нормою смаку і прекрасного. Прагнучи
встановити норму смаку при наявності суперечності в естетичних судженнях Юм вказує, що
різність смаків полягає у схильностях окремих індивідів та специфіки суспільної думки в
умовах конкретної епохи та країни. В естетиці французьких просвітників - Вольтера, Жан-
Жака Руссо, Дені Дідро зберігалась традиція визначати смак як здатність відчувати
прекрасне і судити про нього. Здоровий смак виражався у прагненні до природності та
простоти, а збочений - у пихатості та манірності. Естетичний смак слід розглядати як єдність
об'єктивного і суб'єктивного. У судженнях смаку відбиваються якості не тільки предмета,
який ми сприймаємо, а і суб'єкта, що сприймає цей предмет. У ньому віддзеркалюються
своєрідні почуття, інтелект, культура суб'єкта, його освіта, соціальна чи національна
належність.

Висновок:

Проблема формування естетичного смаку є актуальною у наш час, коли освіта та мистецтво
покликане створити всі умови для інтелектуального розвитку особистості, здатної до
самоосвіти та самореалізації. Розгляд та осмислення змісту поняття «естетичний смак» з
точки зору філософії та естетики переконує нас в тому, що естетичний смак це –
інтегративний компонент естетичної культури особистості, що відображає розвиненість
емоційно-естетичної сфери, естетичної свідомості, наявність необхідних естетичних знань,
здатність і потребу сприймати та перетворювати дійсність за законами краси, уміння
реалізовувати свій естетичний досвід у професійній діяльності. Смаки є важливою
характеристикою особистого ставлення до дійсності та показують рівень самовизначення
кожної людини, здатність до індивідуального відбору естетичних цінностей й тим самим до
самовиховання і саморозвитку. Добре розвинений естетичний смак впливає на духовне
формування особистості, збагачує її потенціал, наповнює життя сенсом, робить людину
естетично вихованою, інтелігентною. Однією з найвагоміших проблем суспільства є
виховання високодуховної, висококультурної, естетично вихованої людини з високими
моральними принципами.

Література:

1. Естетичне виховання: Довідник /В.І.Мазепа (керівн. авт. колект.), А.В.Азархін,

В.С.Горський та ін.
2. «Етика та естетика». Мовчан В.С
3. Эстетические учения XVII – XVIII веков / ред.-сост. В. П. Шестаков; введ.
М. Ф. Овсянникова;