Міністерство освіти і культури України

НМАУ ім. П. І. Чайковського

Реферат на тему:
«Естетичні погляди Фоми Аквінського»

Виконав:

Студент 3-го курсу

Відділу орк. дух. інст.

Кротик Вадим

Київ 2020
 Зміст

1. Вступ
2. Естетичні погляди Фоми Аквінського
3. Список використаної літератури
 Вступ

Середньовіччя, зосередивши увагу на таких складних естетичних проблемах, як специфіка

краси і прекрасного, види мистецтва, співвідношення чуттєвого й духовного в мистецтві, стало
помітною віхою у становленні естетичної науки

Спираючись на теоретичний досвід, накопичений на перших етапах свого становлення, естетика

продовжувала активно розвиватися у межах загальнофілософського знання і в наступних
століттях, посідаючи вагоме місце в динаміці формування європейської та світової культури. В
історії розвитку естетики в межах загальнофілософського знання важливе значення мала
естетика середньовіччя.

Для більш чіткого уявлення про специфіку естетики середньовіччя, її місце і роль в історії науки
взагалі слід ураховувати особливості цієї епохи: власність феодала на землю і часткову власність
на селянина, професіоналізацію населення і його жорстке соціальне розмежування, поширення
та зміцнення релігійної ідеології. Доба середньовіччя пов'язана із занепадом економічного й
культурного життя Західної Європи і водночас з концентрацією духовного життя навколо
представників релігійного світосприймання.

Поняття «середньовіччя», «середні віки» охоплює досить тривалий і строкатий історичний

період: від кінця V – до початку XVI ст., а на півночі Європи – до середини XVII ст.

Становленню середньовіччя передував розкол римського світу після заснування імператором

Константином у 324 р. міста Константинополя – так званого Нового Рима. У 330 р.
Константинополь стає резиденцією імператора, й відтоді Захід і Схід (Візантія) почали
розвиватися різними шляхами. Приблизно в цей самий час починається характерне для
середніх віків змішання народів, яке надало культурі середньовіччя особливого колориту.

Саме в цей складний період формується уявлення про творчий потенціал нової релігії –
християнства, про консолідуючу роль нового Бога – Христа. Поступово християнство стає
основним елементом світогляду середньовічної Європи.

Християнство – одна з світових релігій, яка виникла у І ст. н. е. Має три напрями: православ'я,
католицизм і протестантизм. Головне джерело віровчення – Біблія.
 Естетичні погляди Фоми Аквінського

Фома Аквінський (лат. Thomas Aquinas; італ. Tommaso d'Aquino; 1225 — 7 березня 1274) —
католицький теолог, філософ-схоласт, монах-домініканець, святий. Один із найвизначніших та
найвпливовіших мислителів всесвітньої історії. Засновник теологічної і філософської школи
томізму. Народився у замку Рокказекка поблизу Аквіно, Сицилійське королівство. Створив
своєрідну енциклопедію католицького богослов'я «Сума теології», в якій усі питання пізнання
природи і суспільства розглядалися з позицій теологічного раціоналізму. Висунув ідею гармонії
віри і розуму; розрізняв істини розуму та істини одкровення, вважаючи останні недоступними
розуму, підвладними лише душі (вірі). Автор 5 доказів існування Бога. Помер у Фоссанові,
Папська область, по дорозі на Другий Ліонський собор. Канонізований папою Іваном XXII (1323).
Проголошений Учителем Церкви (1567). Автор фундаментальних праць, що сприяли
виникненню неотомізму та неосхоластики. Прізвиська — Doctor Angelicus, Doctor Communis.

Найбільш яскравим представником середньовічної естетики був Фома Аквінський. На основі

синтезу арістотелізму і християнства він обґрунтував принцип гармонії віри і розуму та розробив
учення про форму і сутність. Усяке існуюче — як одиничне, так і божественний абсолют —
складається із сутності й існування. У Бога сутність тотожна з існуванням. Навпаки, сутність усіх
створених речей не узгоджується з існуванням, тому що не випливає з їхньої одиничної суті.

Як і Августина, Аквінського передусім цікавлять такі поняття, як «прекрасне», «краса». Для

визначення цих понять і пояснення стану людини, яка «переживає красу», філософ залучає
поняття «задоволення» і стверджує, що краса – це те, що «задовольняє людину в процесі
чуттєвого споглядання» навколишнього світу, певних речей, творів мистецтва. Поштовхом до
виникнення задоволення є завершеність форм предмета, гармонія його частин.

Фома Аквінський із зацікавленням вивчав роботи Аристотеля, зокрема «Метафізику», і саме

точка зору давньогрецького філософа щодо мистецтва розробляється і за часів зрілого
середньовіччя. Аквінський вважає, що мистецтво – це передусім наслідування природи.
Водночас він розрізняє процес пізнання і діяльності, стверджуючи, що мистецтво – це
діяльність, а творчий процес у мистецтві схожий на творчість природи, яка матеріалізує ідеальні
цілі.

У теоретичній спадщині Аквінського наявна і проблема функцій мистецтва, серед яких він
найважливішими вважає виховну і емоційну. На відміну від інших представників середньовіччя,
Аквінський високо оцінює чуттєві можливості людини, значення в процесі її формування чуттів
не лише зору та слуху, а й нюху, дотику, смаку.
Розвиток схоластичної естетики пов'язано з теологією Фоми Аквінського, у творчості якого
естетичні категорії були представлені в систематизованому і впорядкованому вигляді.
Передумовами естетики Фоми Аквінського стали метафізика Аристотеля і теолого-естетичні
погляди Діонісія Ареопагіта і Августина. Для естетики Фоми Аквінського характерна тенденція
до диференціації естетичних і етичних понять, насамперед красивого і доброго. Красиве
доставляє задоволення, насолода, тоді як добре, благо - має вищим телеологічним глуздом.
Красиве не тотожне благу ще й тому, що воно пов'язане з формою. При цьому красиве не є і
безумовним якістю, воно є наслідок відповідності трьом умовам: цілісності, відповідності
(співзвучністю), ясності. Таке уявлення про красивому почасти має формальний характер, але
сама категорія форми Фомою Аквінським розуміється більш глибоко, ніж Аристотелем, це не
тільки "ідея речі", але й "буття речі". Така "форма" реалізується в актах буття, що мають
релігійний сенс, коли завдяки дії Бога форма і зміст об'єднуються в єдиному процесі буття. Тому
відповідність-співзвуччя не їсти варіант пропорції піфагорійців, це не математично обчислена
відношення частин, але онтологічний баланс духовного і матеріального, внутрішнього і
зовнішнього та інших подібних опозицій. Підстава відповідності знаходяться в божественне
творіння світу, а саме - в мудрості Творця, який створив світ відповідно до божественної
гармонією. Ясність рівним чином включала в себе і чистоту кольору, і "духовне сяйво", так само
як і цілісність припускала відсутність всяких вад як матеріального, так і духовного характеру.
Причому під категорією духу слід розуміти не область релігійної сентиментальності, а сферу
людських вчинків, насамперед - їх співвіднесена з моральної метою. Таким чином, духовна
людина не той, хто багато говорить про Бога, а той, хто розсудливо і цілеспрямовано
просувається до релігійно-етичної мети. Рівним чином гріх - це насамперед відсутність зв'язку
між дією і розумом, це вчинок, для якого характерне порушення вимог пропорційності,
відповідності, гармонії. Поняття гріха пояснює сутність естетичної категорії потворного. Згідно з
вченням Фоми Аквінського, потворно те, що порушує встановлену красу, спотворюючи правило
відповідності, порушуючи цілісність.

Цілісність, крім іншого, включає в себе і уявлення про нерозривності речі, її онтологічному
холізму. Краса проявляється в складних предметах, не завдяки, а всупереч їх багатоскладовою
складності. Цілісність, об'єднуючи окремі частини в єдине ціле, позбавляє їх онтологічної
автономії, оскільки тепер вони вже не володіють автономним буттям, але існують у вигляді
нерозривної єдності, без якої краса неможлива.

Звертає увагу Фома Аквінський і на відносини між естетикою і епістемологією. Сприйняття

естетично цінного об'єкта має і пізнавальне значення, а естетичне задоволення не обмежена
спогляданням досконалої форми, але включає в себе пізнавальні акти. Спостереження
прекрасного не мислиться без пізнання прекрасного, яке приносить задоволення.

Переважним простором красивого є мистецтво, яке включає в себе і мистецтво прикладне. Їх

ріднить прагнення людини використовувати існуючі форми. Мистецтво продукує речі, але не
форми. Цим мистецтво відрізняється від науки. Остання тільки вивчає існуючі речі, тоді як
мистецтво їх утворює.
Відзначаючи теоретичні досягнення Фоми Аквінського щодо розуміння естетичної
проблематики, з'ясування природи мистецтва, слід водночас пам'ятати, що для доби
середньовіччя непорушними залишалися настанови щодо божественних витоків краси, її повної
залежності від духу. А це особливо негативно позначалося на мистецтві, обмежувало передусім
його тематику, а також примушувало митців шукати якісь опосередковані шляхи вираження
своїх думок, почуттів, власного розуміння світу, яке для частини митців не могло обмежуватися
релігійним світоставленням. Саме в умовах середньовіччя митці широко використовували такі
специфічні художні прийоми, як алегорія і символ.

Вивчаючи естетику середньовіччя, слід звернути увагу і на специфічний досвід розвитку цієї
науки, і на досвід розвитку мистецтва у кожній конкретній країні Європи, адже умови існування
культури тієї чи іншої країни у такий тривалий проміжок часу (приблизно між V і XIII ст.) були
самобутніми і неповторними. Тому в історії культури Франції, Англії, Іспанії ми можемо назвати
імена теоретиків естетики, які хоча й не здобули такої слави, як Августин чи Фома Аквінський,
проте творчо вплинули на долю власних народів.
 Список використаної літератури

1. https://stud.com.ua/5010/etika_ta_estetika/serednovichchya
2. https://studfile.net/preview/5778343/page:4/
3. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%BC%D0%B0_%D0%90%D0%BA
%D0%B2%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9
4. https://ru.osvita.ua/vnz/reports/culture/10688/