МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Харківська державна академія фізичної культури

Реферат(тип кваліфікаційної роботи)

на тему «Релігознавство – наука про релігію»

Виконав: студент 2 курсу групи № 27

Землянко Арина Андріївна
(прізвище й ініціали студента)

Харків – 20.12.22
 ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................................
1 ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ.....................................................................................................
2 ЗАКОНИ ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ...............................................................................
2.1. Закони художньої творчості........................................................................................
2.2. Мотиви та інтенції творчої діяльності.......................................................................
2.3. Натхнення та майстерність.........................................................................................
2.4. Психологічні аспекти процесу художньої творчості...............................................
2.5. Психологічні механізми художньої творчості..........................................................
ВИСНОВКИ.............................................................................................................................
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................................................
 3

ВСТУП

Як виникає художній світ, нова реальність, яка не може бути цілком

пояснена із уже існуючого світу? Починаючи з ранніх трактатів, присвячених
вивченню природи художньої творчості, мислителі відзначали ірраціональні,
незбагненні механізми цього процесу, неможливість виявлення закономірностей,
відповідно до яких здійснюється творчий акт. У діалозі " Іон " Платон приходить
до думки, що в момент творчості художник не усвідомлює того, як він творить.
Акт творчості демонструє вміння художника вийти за межі себе ("ex-stasis",
"виступ"), коли його душа проникає у світ позамежних сутностей [1].
Фіксація непроговорюваних, нераціональних сторін творчого акта хіба що
сама собою знімала питання виявлення деяких формул і алгоритмів у художній
творчості. Справді, за своїм визначенням творчість - створення того, що ще не
існувало; у цьому сенсі будь-який творчий акт не може бути виміряний
критеріями, що склалися в культурі перед ним, будь-яка творча дія перебуває в
опозиції до нормативності, протистоїть адаптованим формам діяльності [1].
Але з іншого боку, творчий процес цілком підвладний вивченню та
структуруванню. Принципи художньої творчості мають свою незаперечну логіку,
вони необхідні як методологічна основа існування мистецтва. І як би
індивідуальне, неповторне не було життя художника, воно неминуче підкоряється
загальним законам творчості.
Розгляду подібних законів, а також етапності створення художнього твору
присвячений даний реферат.
 1 ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ

В теорії естетичної науки проблема художньої творчості займає особливе

місце. Так склалося, що творчість традиційно вивчалася психологічною наукою і
естетика ще мусить обгрунтувати наявність специфічного, тобто естетичного
аспекту творчості. Що ж до психологічної науки, то вона визначає творчість як
діяльність, кінцевим підсумком якої є створення нових матеріальних і духовних
цінностей. Протягом останніх десятиліть наука робила спроби хоч би частково
зламати цю традицію: стверджувалося, що "творчість може розглядатися у двох
аспектах: психологічному і філософському. Психологія творчості досліджує
процес, психологічний "механізм" здійснення акту творчості. Філософія розглядає
питання про сутність творчості, яке по-різному ставилося у різні історичні епохи
[1].
Спроби осмислити творчість як філософську категорію, що має складну
внутрішню понятійну структуру, робилися дослідниками неодноразово. У
загальнотеоретичному плані творчість інтерпретується як діяльність, що
породжує "щось якісно нове, щось, яке ніколи раніше не існувало" [1, 2].
Серед існуючих поглядів заслуговує уваги і такий, що намагається поєднати
два різних поняття — створення й опанування: "Творчість — це цілеспрямована
діяльність, наслідком якої виявляється відкриття (створення, винайдення) чогось
нового, раніше невідомого, або активне, що відповідає вимогам часу, опанування
вже існуючим багатством культури" [2, 3].
Особливу увагу слід звернути на такі ознаки творчості - як неповторність,
оригінальність, суспільно-історична унікальність. Адже, прийнявши концепцію
творчості як "опанування вже існуючим багатством культури", слід визнати, що
опанування створеним має елементи новизни лише для конкретного індивіда, що
така орієнтація руйнує творчість як оригінальність, як суспільно-історичну
унікальність. Отже, творчість як опанування створеним може розглядатися лише в
межах педагогіки, виховання людини, стимулювання її інтересу до знань, до
культури [1-3].
Аналізуючи найбільш важливі, специфічні параметри творчості, потрібно
підкреслити, що творчість — це свідома, продуктивна діяльність щодо створення
якісно нових матеріальних і духовних цінностей, які мають суспільно-історичну
значущість.
Важливим аспектом вивчення творчості є розгляд питання про види її, адже
та чи інша концепція складається залежно від того, "звужено" чи "розширено"
тлумачиться творчість. Прагнучи підняти авторитет тієї чи іншої професії,
дослідники іноді навмисне підкреслюють творчий її характер, хоч насправді
йдеться про звичайну шаблонну діяльність, яка не може претендувати на
створення якісно нових цінностей. Для того, щоб підняти авторитет професії чи
знайти шляхи стимулювання професійних навичок, необов'язково маніпулювати
поняттям "творчість". Мова повинна йти про розвиток морального світу людини,
формування у неї почуття відповідальності, професійної гордості, почуття
обов'язку тощо. Слід, на наш погляд, чітко розмежовувати поняття "творчість" і
"ремесло". Творчість обов'язково включає в себе опанування ремеслом, яке
виступає як своєрідний трамплін для творчості, допомагає накопиченню творчого
досвіду. Проте ремесло як культура трудових професійних навичок і технічних
прийомів не передбачає обов'язкового "прориву" в творчу сферу [2-4].
В історії естетики робилися спроби визначити специфіку ремесла і
мистецтва. У цьому плані заслуговує на увагу точка зору І. Канта, який
обгрунтував передусім відмінність мистецтва від природи.
Проблема видів творчості має і такий аспект, як обумовленість творчості
тією сферою культури, в якій вона реалізується: наука, мистецтво, техніка,
політика, педагогіка тощо. А це вимагає виявлення своєрідності психології
творчості у; кожній з них, а також характеру відношень між ними.
У дослідженні художньої творчості певної уваги заслуговують і такі
нетрадиційні поняття, як авторитарність — соціально-психологічна
характеристика митця, який прагне максимально підкорити своєму впливові
партнера по творчості. Авторитарність породжує агресивність, переоцінку
власних можливостей, суворий контроль за діями інших. Негативні аспекти
авторитаризму чітко простежуються у колективних видах художньої творчості,
наприклад, у театрі, в кіно [4].
У систему понять, які залучаються для дослідження художньої творчості,
слід включити і поняття активність, "надситуативна активність", "пошукова
активність", тобто ті, які фіксують здатність суб'єкта ставити нові цілі, руйнувати
стереотипи, змінювати існуючі мистецькі, художні ситуації, авторитети, канони.
Глобальні зміни в різних сферах життєдіяльності, динамічність і глибина
перетворювань навколишньої дійсності, розширення інформаційного простору
впливають на зростання активності людини в усвідомленні особистісно значимих
та світових процесах. Реальна ситуація існування людини у сучасному світі
потребує його якісних змін. Тому актуальною є проблема розвитку творчих
якостей особистості, формування креативності, виховання духовності,
самореалізації і саморозвитку [3, 4].
Вчені різних країн визнають велике значення не тільки у художньо-
естетичному, але й у загальному розвитку особистості. Накопичені вітчизняними
та іноземними дослідниками факти дозволяють припустити, що художньо-
естетична діяльність дитини позитивно впливає на розвиток інтелектуальних та
творчих здібностей. Таким чином, залучення до мистецтва є потужним засобом
впливу на становлення та розвиток особистості.
Художньо-естетичне виховання складається з трьох основних видів
діяльності [2-4]:
– знайомство-з-художнім-твором;
– отримання-мистецтвознавчих-знань;
– художня-творчість.
У дослідженнях з психології мистецтва і художньої творчості особистісні
характеристики розглядаються як умова успішних занять мистецтвом, але не
досить уваги приділяється впливу мистецтва на зміну особистісних
характеристик. Тому на сучасному етапі актуальною проблемою художньо-
естетичного виховання є дослідження психолого-педагогічних механізмів
формування особистості засобами мистецтва.
Сучасне поняття "мистецтво" має декілька значень. По-перше, мистецтво –
це майстерність, по-друге, – творчість за законами краси, по-третє, – це художня
творчість. У цьому значенні мистецтво розуміють як частину духовного життя
суспільства і форму суспільної свідомості [3, 4].
У зв’язку з цим мистецтво є найбільш ефективним засобом виховання
творчої особистості і допомагає виявленню особистісного "я", емоційному
розкріпаченню, дає можливість самостійної реалізації у процесі художньої
діяльності.
 2 ЗАКОНИ ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ

2.1. Закони художньої творчості

Категорія художньої творчості є категорією, в якій розкривається зміст

процесу створення художнього твору. Створюючи твір, художник
підпорядковується певним законам художньої творчості [5].
Один із них – індивідуально неповторне ставлення до світу, що
феноменологічно характеризується як талант. Феномен таланту полягає в тому,
що це оригінальна, не повторювана ні в кому іншому єдність емоційних та
раціональних структур мистецького суб'єкта; неповторне особистісне ставлення
до світу, яке фіксується у творі, створюваному художником. Це водночас
неповторність художньої діяльності, процесу створення художнього твору, що
безпосередньо виражається в індивідуальному методі та стилі творчості.
Саме тому у художній творчості величезне значення мають вроджені якості:
музичний слух, здатність відчувати гармонію кольорів, ритміку вірша, естетичну
значущість об'єктів і форм тощо. Але все ж таки це лише психофізіологічні
передумови таланту. Сутність художнього таланту утворюється з низки
психофізичних, духовних та соціальних компонентів [6].
Талант, будучи складною системою індивідуально неповторної особистості
художника, визначає напрямок та можливості творчості; визначає вид і жанр
мистецтва, що обирається художником (або кілька видів або жанрів мистецтва),
коло інтересів і аспекти відносин художника до дійсності [6].
У реалізації таланту велике значення мають суб'єктивні чинники: найбільша
працездатність і вольове напруження, мобілізація художником всіх своїх
емоційних та інтелектуальних сил, сувора організація праці та постійна творча
спрага, постійне прагнення переступити себе [6, 7].
Інший характерною рисою художньої творчості і те, що у ньому
переважають емоційні реакції та емоційне відбиток світу.
Аналізуючи емоційний світ художника, слід також сказати, що цей світ,
зрештою, детермінований тим соціальним середовищем, у якому живе художник.
І що глибше він відбиває основні тенденції соціального життя, що більше чуток
художник до цих процесів, то значніше його творчість. Участь у вирішенні
актуальних проблем сучасності – це повітря художньої творчості, без чого не
може жити справжній художник [6, 7].
Величезне значення в естетичному катарсисі та розкритті сенсу
створюваного твору має фантазія, яка є своєрідним сплетенням емоційного та
раціонального, психічного та соціального у художній творчості. У фантазії митця
відновлюються у пам'яті і творчо переробляються минулі відчуття, уявлення,
враження, що зрештою призводять до створення художнього образу. Фантазія є
результатом незадоволеності та спонукальною причиною дії.
Для того, щоб творчість набула справді естетичного змісту, необхідно, щоб
його задум був пронизаний ідеєю, тобто таким ставленням художника до світу, в
якому виявлялася б його концепція життя. Тому людина, що створює художній
образ, повинна мати не тільки емоційну сприйнятливість, що фіксує дійсність на
рівні феномена, а й здатність проникати своєрідно і специфічно в її сутність, а це
неможливо без розвиненого мислення. Своєрідною формою такого відображення
світу художником є метафоричність його мислення, адже метафора полягає і
образ, і понятійний зміст [6, 7].
Інший істотною рисою художнього мислення є асоціативність, тобто такий
зв'язок уявлень і понять, в якій одна з них, виникнувши у свідомості, викликає (за
подібністю, протилежністю, суміжністю або контрастністю) інше уявлення, або
поняття, або ланцюг таких.
Багатозначність художнього образу пояснюється значною мірою також тим,
що він поглинає величезний (накопичений художником у спостереженнях)
матеріал, що виник у його свідомості на основі багатства знайдених асоціацій [7].
Аналіз загальних законів художньої творчості дозволяє виділити кілька
основних стадій, станів, якими проходить художник у процесі створення твори
мистецтва.

2.2. Мотиви та інтенції творчої діяльності

Очевидно чи неявно, але всі форми творчої активності художника зрештою

підпорядковані цілям одного типу - створенню твори мистецтва, передбаченням
можливих дій, які мають призвести до цього результату. Мотивація діяльності
художника постає як складна динамічна система, що самопідкріплюється. Весь
комплекс його сприйняття, мислення, поведінки стимулюється цілями творчості
як найвищими в ієрархії спонукальних мотивів його особистості. Досягненню цих
цілей сприяють, з одного боку, спрямована (усвідомлена) діяльність художника,
до якої включені його вольові зусилля, раціональна оцінка намічених цілей - твір
якого жанру він прагне створити якого обсягу, в який термін, відчуття
внутрішньої відповідальності за результати і т.д. буд [8]. З іншого боку, чи не
більшого значення у підготовці та здійсненні творчого акту у художника набуває
так звана мимовільна активність. Вона відзначена безперервним художнім
фантазуванням, це свого роду внутрішня лабораторія, в якій клубяться,
напливають один на одного, проростають приховані переживання та їх художні
форми. . Цей прихований від очей, багато в чому хаотичний і мимовільний
процес, водночас не може бути оцінений як недоцільний, що випадає зі сфери
мотивації творчості. Спонтанної активності митця завжди притаманна певна
інтенція. Відомий німецький психолог Х.Хекхаузен тлумачить інтенцію як свого
роду намір, вписаний у природу самого творця, несе у собі відбиток особливої
забарвленості його таланту [8, 9].
Мотиви творчості, які так чи інакше провокують дію інтенції художника, по
суті не спостерігаються. Мотив у разі можна описати через такі поняття як
потреба, спонукання, схильність, потяг, прагнення тощо. Звідси творчий процес
виявляється мотивованим навіть у випадках, коли супроводжується свідомим
наміром художника. Вже всередині творчої інтенції живе щось, що дозволяє
вибирати між різними варіантами художнього втілення, не апелюючи до
свідомості, щось, що запускає творчу дію, спрямовує, регулює та доводить її до
кінця [9].
Інтенція будь-якого художника проявляє себе як внутрішня схильність його
до певних тем, способів художньої виразності, до характерних мовних та
композиційних прийомів. У цьому сенсі інтенція виступає свого роду
регулятором, що орієнтує різних художників на розробку відповідних їх
обдаруванню тем і жанрів. Як відомо з історії, таких прикладів безліч: Пушкін
презентував Гоголю фабулу "Мертвих душ" не тому, що він сам не міг створити
такого твору, а тому що сама ідея не розпалювала в ньому інтересу та наснаги.
Можна навести чимало інших прикладів. Образний лад кожного великого майстра
відрізняється у сенсі деяким проблемно-тематическим єдністю, виборчої
орієнтованістю свідомості близькі йому боку навколишнього світу [8, 9].
Хекхаузен справедливо говорить про певну валентність чи вимогливість
речей, що посилають поклик лише автору такого складу та такого темпераменту,
який здатний відгукнутися на ці імпульси. Отже, інтенція як особлива
спрямованість свідомості на предмет дозволяє бачити, що у художника живе
певна передзаданість, художник відчуває себе в атмосфері цього твору ще до
створення цього твору [8-10].
Тендітне балансування між інтенцією власної свідомості і тією мірою, яку
диктує природа самого предмета - механізм, що пояснює взаємодію всередині
художника в кожен окремий момент як свідомих зусиль, так і мимовільної
активності. Інтенція як творчий наказ, що існує напередодні твору, завжди
виявляється багатшим і багатостороннім, ніж окремий конкретний результат -
витвір мистецтва. У цьому сенсі митець знає здійснення, але з знає здійсненого.
Таким чином, процес творчості виявляє подвійну орієнтацію: відбір тем і способів
їх втілення з боку автора і водночас - відбір авторів з боку самих фактів та тем.
Інтенціональність творчої свідомості художника дозволяє йому дивитися на себе
як на своєрідний словник, в якому вже передбачені головні теми та провідні
способи їх втілення [9].
До цього дня в психології по-різному використовують поняття "мотив" і
"мотивація" стосовно художньої діяльності. У мистецтві термін "мотивація"
найчастіше використовується як синонім художньої достовірності, виправданості
логіки поведінки художнього персонажа. Як відомо, психологія виводить
мотивацію як із властивостей самої людини, так і з вимог ситуації. Чи звертає
художник таку ж велику увагу на ситуацію, в якій перебуває, як і на свої
внутрішні спонукання? Численні приклади дозволяють цьому сумніватися.
"Запропонуйте Руо або Сезанну змінити свій стиль і писати такі полотна, які
подобаються, тобто поганий живопис, щоб зрештою потрапити на Виставку
Французьких Художників. Або запропонуйте їм присвятити життя сімейному
добробуту та виконувати свої моральні зобов'язання перед дружиною та дітьми;
навіть якщо сім'я перебуватиме в непроглядній нужді, вони вам дадуть відповідь:
заради Бога, замовчіть, ви не знаєте, що кажете [9, 10].
Внутрішня потреба творчості, художнє чуття виявляються набагато
сильнішими за багато зовнішніх факторів, що надають тиск на художника.
Влаштування художника таке, що його психічний апарат повинен спочатку
повинен впоратися не із зовнішніми, а з внутрішніми імпульсами, від яких не
можна ухилитися. Імператив диктує не стільки ситуація, скільки "океанічне
почуття" самого майстра, яке проситься назовні, яке не можна утримати в собі. Як
відомо ще Канту, природа генія сама дає мистецтву правила. Геній мислить свою
діяльність як вільну і органічну, що спонукає з великою довірою ставитися до
свого чуття, і схильний сам ставити тональність ситуації, ніж відповідати вже
наявним очікуванням [10].

2.3. Натхнення та майстерність

Неупереджений аналіз будь-якого творчого акту показує, що цей процес

далеко не тільки спонтанний. Художній афект ще дає ясності мети, у психіці
художника домінують рефлексивні реакції, він дуже далекий від дискурсивного
мислення, від чіткого усвідомлення цілей творчості. На цьому необхідному етапі
його рух до мети значною мірою йде на рівні інтуїтивного виявлення предмета
творчості, накопичення матеріалу, минаючи ступінь аналітичного мислення. Це
накопичення лише на рівні підсвідомого, інтуїтивного виражається часом в
емотивності дій та вчинків. У підвищеній емоційній збудливості [11].
Таким чином, якою б мірою людина, осінена талантом, не покладалася на
сили ззовні, їй потрібна майстерність, тобто оволодіння ремеслом, вміння точно
вибирати серед безлічі шляхів свій єдиний, терпляче вирощувати в собі установку
на творчість - все це вимагає оволодіння різними навичками захисту від
безконтрольності афектів та інстинктів, від диктату канону, шаблону, рутини
тощо. Оноре де Бальзак дуже безперечно говорив про необхідність рівноваги між
емоціями та розумом у момент творчості: «Надто сильно відчувати в ту хвилину,
коли треба здійснювати задум, - це рівносильно заколоту почуттів проти
обдарування» [11].
Головний захисний фактор – це здатність художника здійснити інтеграцію
свого "я". Саме тому, що інтенсивність творчого життя митця надто велика і
амплітуда його переживань набагато вища, ніж у звичайної людини, вона
змушена у творчому акті максимально збирати себе. Потрібна жорстка
самодисципліна, щоб досягати концентрації, синтезу, гармонії, утримувати
установку на доцільність дій. Взаємодія двох ліній – спонтанності та
контролюючої самосвідомості – необхідний компонент діяльності як творців, так і
виконавців. У роботі "Парадокс про актора" Дідро звертав увагу на вміле
поєднання природних поривів темпераменту та холодного розрахунку у
досягненні художнього ефекту; сама по собі спонтанність може нейтралізувати
художню дію - віддавшись без залишку своїм переживанням, актриса захлинеться
у сльозах, спазми горла позбавлять її можливостей виразних інтонацій. Навпаки,
актор, який діє у рамках розроблених мізансцен, застрахований від провалів, які
завжди супроводжують тих, хто покладається лише на "нутро" [11, 12].
Проблема переживання та її художнього відтворення - одне з головних
проблем психології творчості. Як це не здається дивним, більшість художників
свідчить, що сильне переживання перешкоджає продуктивній творчій діяльності.
Гейне, Бодлер, Врубель і ще автори пишуть у тому, що у момент сильного
екстатичного переживання вони неспроможна творити, захоплююче переживання
паралізує творчу діяльність. Необхідно дати переживання трохи охолонути, щоб
потім побачити його збоку та знайти максимально виразні фарби для відтворення
його художньої заразливості. Момент апогею переживання діє творчу здатність,
зазвичай, руйнівно. Ось як писав Пушкін про спосіб твору " Бориса Годунова " : "
Більшість сцен вимагає лише міркування, коли ж я доходжу сцени, яка потребує
натхнення - я чекаю його чи пропускаю цю сцену. Такий спосіб роботи мені
зовсім новий " . Пушкін виходить із того, що завдання створення великої
конструкції, розробки послідовності епізодів можна здійснити суто вольовим,
свідомим зусиллям, у той час як для створення окремих деталей та епізодів
недостатньо одна майстерність та професійні навички, тут все вирішує імпульс
осяяння, який має підстерегти художник [12].
 2.4. Психологічні аспекти процесу художньої творчості

Додаткові спостереження та пояснення процесів творчого акту пропонує

сучасна природничо психологія, ті експериментальні розробки та дослідження, які
ведуться у сфері нейродинаміки творчої діяльності. Цей підхід до вивчення
творчої діяльності має давню біографію. Вчених цікавить, що відбувається у
структурах мозку на момент творчої діяльності, що спонукає людину до вибору
професії художника, музиканта, письменника. Чи є фізіологічні основи, що
дозволяють говорити про схильність людини до занять мистецтвом? Ряд
дослідників відповідають це питання негативно. В інших роботах (Ауербаха,
Тандлера) можна зустріти спостереження про деякі особливості будови мозку
музикантів і письменників (значний розвиток скроневих звивин мозку, поперечної
звивини, у деяких випадках - лобових часток мозку) [13].
Дослідження нейродинамічних процесів показали, що одні й самі звучання
викликають сильніші реакції у музикантів, ніж у звичайної людини. Як відомо, всі
процеси вищої нервової діяльності ґрунтуються на механізмах збудження та
гальмування. Різна конфігурованість механізмів збудження та гальмування
зумовлює різні типи темпераментів, які були виявлені Гіппократом. Сангвініка у
цьому відношенні відрізняє сильний, рухливий, врівноважений тип вищої
нервової діяльності. Холерик – сильний, рухливий, неврівноважений. Флегматик
– сильний, врівноважений, спокійний. Меланхолік – це слабкий тип [11-13].
Механізми збудження та гальмування лежать в основі формування та
зав'язування рефлекторних зв'язків, які виступають фактично інструментом
професійних умінь, навичок, прийомів творчої діяльності. Співвідношення сил
збудження та гальмування визначає успішність здійснення творчого акту. Їх
дисбаланс навіть в однієї людини у час призводить до того, що творчий акт
здійснюється у різних темпах, з різною інтенсивністю тощо. Зав'язування
рефлекторних зв'язків між клітинами слухового та зорового аналізатора
здійснюється не при кожному рівні збудження. Якщо цей рівень буде
мінімальним, то збудження не зможе подолати інертності середовища та
розлитися належним чином по тканинах мозку, отже, не зможе створити нових
умовно-рефлекторних замикань. Такий стан під час творчості суб'єктивно
оцінюється як незадовільний. В одному з листів Н.Ф. фон Мекко П.І. Чайковський
оповідає про близький стан: "займатися тут дуже зручно, але досі я ще не міг
увійти в той фазис душевного стану, коли пишеться само собою, коли не потрібно
робити жодних зусиль над собою, а коритися внутрішньому спонуканню писати"
[11-13].
Якщо в момент творчості збудження буде занадто сильним, то хвилі
дратівливого процесу вільно розіллються, надаючи повну можливість для
здійснення нервових замикань. Внаслідок такої "рефлекторної свободи"
реставрація звукових, музичних, образотворчих слідів здійсниться хаотично, не
призвівши до створення закінченого художнього твору. музичних творів
Приборкання збудження, відсікання зайвого, непотрібного, випадкового
здійснюється за допомогою механізму гальмування. Тому з одного боку,
продуктивність творчого процесу залежить від уміння досягати сильного
збудження, що веде до швидкого утворення рефлекторних зв'язків, нових
"нервових візерунків"; з іншого - від упорядкованої дії механізмів гальмування,
що закріплюють канву, що дозволяє складати частину і ціле, створювати
завершений фрагмент або відразу весь твір. Часте лихо холеричного
темпераменту, коли дія механізмів збудження перевищує механізми гальмування
– неструктурована творча діяльність, по суті – нескінченна. Холеричний
темперамент найбільше властивий графоманам у літературі, музиці,
образотворчому мистецтві. Думки плутаються і скачуть, почуття обурюють і
затоплюють художника, але він не володіє ними, не може поставити себе у
необхідні для цього рамки. Таке надперезбудження діє негативно для досягнення
творчого ефекту [8, 10-13].
Оптимальна умова для творчості - коли збудження, і гальмування
виступають як рівнозначні величини. В даному випадку це прерогатива сангвініка
- сильного типу. Суб'єктивно такий стан оцінюється як найкраще для творчої
діяльності, з'являється можливість зосередитись на головному, можливість
усунути непотрібні думки та непотрібні відчуття. Творче збудження може бути
досить швидкоплинним - у свідомості музиканта, письменника, художника
миготять якісь мотиви, стилістичні прийоми, але в цілому вони не вкладаються в
єдину художню тканину. Для того щоб відбулося народження твору, необхідна
тривала підтримка збудження, тобто наявність так званої творчої домінанти.
Домінанта – це специфічне поняття психології творчості. Фізіологічна домінанта
постає як осередок стаціонарного збудження. Із існуванням людей різних
домінант ми постійно стикаємося в житті. У кожного фанатика, ентузіаста,
відданого певній ідеї, є свої виражені уподобання; починаючи розмову в
суспільстві, він завжди сідає на свого "ковзана". Домінанта є результатом
наявності в структурах мозку міцних, що утворилися протягом життя зв'язків, які,
перебуваючи зазвичай в пригашеному стані, яскраво спалахують за певних умов
[8, 11, 13].
У міру формування професійно-мистецьких домінант, людина починає
помічати такі сторони природного та художнього світу, які раніше були йому
недоступні. Кожен художник знає як нелегко буває розігріти творчу домінанту і
досягти стану, коли творчий процес іде сам собою. "Іноді я з цікавістю
спостерігаю за тією безперервною роботою, яка сама собою, незалежно від
предмета розмови, яку я веду, від людей, з якими я перебуваю, відбувається в тій
галузі голови моєї, яка віддана музиці, - пише Чайковський. Іноді це буває. якась
підготовча робота, тобто обробляються подробиці голосознавства якогось перед
тим проектованого шматочка, а в інший раз є зовсім нова, самостійна музична
думка, і намагаєшся утримати її в пам'яті. Всі ці самоспостереження
підтверджують погляд на творчий процес, який не є вигородженою сферою. У
моменти неспання та сну, прогулянок та розмов у художнику підспудно діє вже
занедбаний творчий процес [6-7, 11].
Деякі типи художнього темпераменту призводять до такого сильного процесу
збудження, що художник часто навіть не в змозі встигати фіксувати на папері
думки і ідеї, що виникають. Приміром, було з Генделем, темпи роботи якого
вимагали стенографії. Працюючи над великими хоровими творами, спочатку
записував ескізи всіх партій, потім поступово втрачав їх, приходячи до фінішу
лише з однієї.
Енергія постійно відтворюваної домінанти підтримує творчий тонус. Ось
чому систематична творча робота, навіть розпочата з великим зусиллям, може
привести до діяльності весь творчий апарат. "Натхнення - це така гостя, яка не
любить відвідувати лінивих" - цій відомій максимі художників є тим самим
експериментальне підтвердження. При систематичній роботі, коли постійно
зав'язуються, оновлюються та тренуються рефлекторні зв'язки, вихідний поштовх
до творчості може бути незначним. Найслабшої дії іноді буває достатньо, щоб
пустити в хід весь найскладніший творчий апарат. І навпаки, при тривалій
бездіяльності зрушити з мертвої точки його "заржавілі" деталі виявляється
набагато важчим. Якщо були великі перерви, потрібно значний поштовх ззовні,
т.к. гальмування всередині мозку, що зміцнилося, не відразу дає подолати себе
збудженню [12, 13].
Особливості вищої нервової діяльності – ступінь її сили, рухливості,
врівноваженості – лежать в основі різних вимог до навколишнього оточення. Так,
автори зі слабким збудженням і гальмуванням, які важко утворюють фізіологічні
домінанти, вкрай вимогливі до умов творчої праці, потребують "оранжерейних"
умов. Сприятлива обстановка під час творчості набуває у них виняткового
значення, активізуючи нервові процеси, що протікають в даний момент.
Художники іншого типу, наприклад М.Булгаков, на своєму досвіді зазначали, що
"найкращі твори пишуться на краєчку кухонного столу" [8, 9, 12].
Особлива проблема психології творчості – проблема зношеності та
виснаженості психіки як результат тривалих творчих зусиль. Від її розробки
залежить ефективність профілактики творчої праці, що має значення як для
художника, так і для вченого. Головне полягає в умінні розраховувати свої сили
та дозувати напругу. Одні прагнуть у момент інтенсивної творчості робити
періоди між самотністю і спілкуванням, інші чергують творчий процес з
прогулянками на природі, для третіх дуже важливий режим праці, четверті
можуть складати лише певні періоди року тощо. Деякі художники, усвідомлюючи
характер свого темпераменту, в особливостях індивідуальної психології, вживали
навіть деякі профілактичні заходи, спрямовані на охорону творчого процесу.
Моцарт, наприклад, у листі батькові просить: "Не пишіть мені сумних листів, мені
необхідно зберігати спокій, ясність, свободу думки, і прихильність до роботи.
Кожна сумна звістка позбавляє мене всього цього". І в інший раз: "моє життя тут
сповнене турбот і прикростей, жалібних і сльозливих листів я не читатиму".
Процес зав'язування міцних рефлекторних зв'язків прокладає знайомі шляхи, які
проявляються майже автоматичному володінні деякими прийомами художнього
письма. Згодом ці прийоми окостеніють. У кожного художника можна знайти
такого роду стилістичні звороти, тільки йому притаманні лейтмотиви, які згодом
можуть перетворитися на мовні штампи. На фізіологічному рівні це означає, що
рефлекторні зв'язки перетворюються на "задовбані стереотипи". Тут важливо,
щоб сила нових творчих атак була такою, щоб вона дозволяла постійно руйнувати
та змінювати ці стереотипи, оберігати їх від перетворення на штамп. Ломка
фонового стереотипу найуспішніша здійснюється у холериків, які більше за інших
здатні творити, систематично змінюючи вихідну основу. Художник-холерик
відзначений екстравагантними поривами у творчості; освоївши один жанр, він
прагне випробувати себе у незнайомих тощо [11-14].
Таким чином, розробки в галузі прикладної (природничо) психології
допомагають деталізувати і пояснити ряд спостережень, накопичених
загальнотеоретичної психологією творчості. Взаємододатковість цих наукових
сфер очевидна, вона дозволяє пролити світло на процеси народження, що важко
пояснити, виношування втілення художнього задуму.

2.5. Психологічні механізми художньої творчості

Художня творчість починається з загостреної уваги до явищ світу і

передбачає «рідкісні враження», уміння їх утримати у пам'яті та осмислити.
«...Саме моє споглядання є мисленням, моє мислення спогляданням...».
Важливим психологічним чинником художньої творчості пам'ять. У
художника вона не дзеркальна, вибіркова і має творчий характер. Відомо, яке
значення мала пам'ять у творчості М. Пруста. Вважаючи, що дійсність художньо
формується саме в пам'яті, він воскрешав минуле і зображував потім спогади у
творі [8].
 У психологічному механізмі творчості істотну роль грає момент
внутрішнього визволення, яким дозволяється потреба творчої індивідуальності у
сповіді, бажання поділитися з близьким людиною глибоким переживанням чи
яскравим враженням.
Потреба у внутрішньому визволенні, що виникає в процесі творчості,
виразно описує Данте: «Очі мої день у день проливали сльози і так втомилися, що
не могли більше полегшити моє горе. Тоді я подумав про те, що слід було б
послабити силу моїх страждань і скласти слова, сповнені смутку. І я наважився
написати канцону, в якій, скаржачись, скажу про ту, оплакуючи яку я знітив
душу. І я почав канцону: «Сердечної скорботи...» [8, 15].
Творчий процес немислимий без уяви, що дозволяє комбінаційно творчо
відтворювати ланцюг уявлень і вражень, що зберігаються в пам'яті. Завдяки уяві у
свідомості художника виникають живі картини: «...обличчя не дають спокою,
пристають, позують у сценах, я чую уривки їхніх розмов — і мені часто
здавалося, вибач, що я це не вигадую, а що це все носиться в повітрі біля мене і
мені треба тільки дивитися і вдумуватися» [15, 16].
Особлива проблема психології творчості – проблема зношеності та
виснаженості психіки як результат тривалих творчих зусиль. Від її розробки
залежить ефективність профілактики творчої праці, що має значення як для
художника, так і для вченого. Головне полягає в умінні розраховувати свої сили
та дозувати напругу. Одні прагнуть у момент інтенсивної творчості робити
періоди між самотністю і спілкуванням, інші чергують творчий процес з
прогулянками на природі, для третіх дуже важливий режим праці, четверті
можуть складати лише певні періоди року тощо [16]. Деякі художники,
усвідомлюючи характер свого темпераменту, в особливостях індивідуальної
психології, вживали навіть деякі профілактичні заходи, спрямовані на охорону
творчого процесу. Моцарт, наприклад, у листі батькові просить: "Не пишіть мені
сумних листів, мені необхідно зберігати спокій, ясність, свободу думки, і
прихильність до роботи. Кожна сумна звістка позбавляє мене всього цього". І в
інший раз: "моє життя тут сповнене турбот і прикростей, жалібних і сльозливих
листів я не читатиму". Процес зав'язування міцних рефлекторних зв'язків
прокладає знайомі шляхи, які проявляються майже автоматичному володінні
деякими прийомами художнього письма. Згодом ці прийоми окостеніють. У
кожного художника можна знайти такого роду стилістичні звороти, тільки йому
притаманні лейтмотиви, які згодом можуть перетворитися на мовні штампи. На
фізіологічному рівні це означає, що рефлекторні зв'язки перетворюються на
"задовбані стереотипи". Тут важливо, щоб сила нових творчих атак була такою,
щоб вона дозволяла постійно руйнувати та змінювати ці стереотипи, оберігати їх
від перетворення на штамп. Ломка фонового стереотипу найуспішніша
здійснюється у холериків, які більше за інших здатні творити, систематично
змінюючи вихідну основу. Художник-холерик відзначений екстравагантними
поривами у творчості; освоївши один жанр, він прагне випробувати себе у
незнайомих тощо [8-10, 15, 16].
 ВИСНОВКИ

Структура художньої творчості дуже різноманітна та складна. Але так само,

як і в науковій творчості, в ньому можна вичленувати найбільш загальні
закономірності, без яких немислимо художнє освоєння світу, немислиме
виникнення такої неповторно специфічної форми духовної культури, як
мистецтво.
Справжнє призначення художника у тому, щоб, створюючи витвір
мистецтва, сприяти духовному, отже, і соціального прогресу суспільства.
Художник здатний висловити «стан світу» та світ людини; він немислимий
без емоційного ставлення до них, але він немислимий і без високої
інтелектуальної культури, без здатності підпорядкувати свої ірраціональні
осяяння раціональному поглибленню предмет своєї творчості.
Тільки в цьому сплаві народжується справжній художній твір, тільки така
єдність породжує справжнє натхнення у його творчості. Але перш ніж художника
«відвідає» натхнення, він має пройти шлях тернів, сумнівів та шукань,
накопичити той чорновий матеріал у повсякденній виснажливій праці, без якої не
виникає творче натхненне горіння.
Багато чого можна пояснити та зрозуміти у художника. І все-таки його
особистість несе в собі якусь таємницю, яка манить і кличе його, спонукає до
пошуків у собі тих прихованих сил, які роблять людину творцем нових цінностей,
культури і буття.
 ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Борєв Ю.Б. Естетика. - М., 1988.

2. Виготський Л. С. Психологія мистецтва. - М., 1968.
3. Галін А.Л. Особистість та творчість. - М., 1989.
4. Кривчун О.О. Естетика: Підручник для студентів ВНЗ. - М., 1998
5. Пономарьов Я.А. Психологія творчості - М., 1990.
6. Roberta Rosenthal Kwall. Inspiration and Innovation: The Intrinsic Dimension of
the Artistic Soul. URL: https://www.researchgate.net/publication/228156380_Ins
piration_and_Innovation_The_Intrinsic_Dimension_of_the_Artistic_Soul (дата
звернення: 13.11.2022).
7. Jeanne C. Fromer. A Psychology of Intellectual Property. URL: https://
www.researchgate.net/publication/
228166566_A_Psychology_of_Intellectual_Property (дата звернення:
13.11.2022).
8. Christophe Geiger. Freedom of Artistic Creativity and Copyright Law: A Compat
ible Combination? (2018). URL: https://www.researchgate.net/publication/
346395716_Freedom_of_Artistic_Creativity_and_Copyright_Law_A_Compatibl
e_Combination_83_UC_Irvine_L_Rev_413_2018 (дата звернення: 13.11.2022).
9. Richard Schur. Parodies of ownership: Hip-hop aesthetics and intellectual
property
law. URL: https://www.researchgate.net/publication/287698196_Parodies_of_ow
nership_Hip-hop_aesthetics_and_intellectual_property_law (дата звернення:
13.11.2022).
10. Repec Archive, Francisco Alcala, Miguel Gonzalez-Maestre. Miguel Gonzalez-
Maestre. URL: https://www.researchgate.net/publication/229023579_Artistic_Cr
eation_and_Intellectual_Property (дата звернення: 13.11.2022).
11. Sang-Hie Lee. Book Review: The Genesis of Artistic Creativity: Asperger's
Syndrome and the Arts. URL: https://www.researchgate.net/publication/
247733395_Book_Review_The_Genesis_of_Artistic_Creativity_Asperger
%27s_Syndrome_and_the_Arts (дата звернення: 13.11.2022).
12. Xinfa Yi, 林崇德, 蔡曙山. Studying abroad experience and artistic creativity.
URL: https://www.researchgate.net/publication/260297052_Studying_abroad_ex
perience_and_artistic_creativity (дата звернення: 13.11.2022).
13. Emre Bora, Alper Yusuf. Artistic Creativity and Brain. URL:
https://www.researchgate.net/publication/26402325_Artistic_Creativity_and_Bra
in (дата звернення: 13.11.2022).
14. David C. Brown. Computational Artistic Creativity and its Evaluation. URL:
https://www.researchgate.net/publication/30816624_Computational_Artistic_Cre
ativity_and_its_Evaluation (дата звернення: 13.11.2022).
15. Gerald C. Cupchik. The Scientific Study of Artistic Creativity. URL:
https://www.researchgate.net/publication/273112420_The_Scientific_Study_of_
Artistic_Creativity (дата звернення: 13.11.2022).
16. Mahmoud Ahmed Darwish. The Theories of Creativity in Fine Arts (Analytical
Study). URL: https://www.researchgate.net/publication/329328334_The_Theorie
s_of_Creativity_in_Fine_Arts_Analytical_Study (дата звернення: 13.11.2022).