Виконав: студент групи УМБ-31 – Вовк Єгор

Тілесність у культурі
Людське тіло в сучасній філософській і культурологічній літературі
існує в контексті поняття «тілесність», що часто зустрічається. Я розумію
тілесність як соціокультурний феномен, оскільки «людське тіло, крім дії
загальних законів життя, схильне до впливу закономірностей соціального
життя, які, не скасовуючи перших, істотно модифікують їх прояв».
Тіло не дорівнює тілесності, оскільки її межі не збігаються з тілом
людини: «Включаючи його в себе, як би як своє ядро, тілесність людини
охоплює більший простір. Причому, що важливо, тимчасовий його вимір,
зітканий з різних часів, порушує його звичайну лінійну послідовність.
Водночас у цьому просторі може існувати минуле, сьогодення та майбутнє
людини».
 Термін «тілесність» має кілька трактувань, і спочатку я хочу виділити
кільказ них, щоб показати його широту. Наприклад, можна говорити про
тілесність як особливу форму зв'язку душі і тіла. А можна визначати
тілесність як спосіб сприйняття матеріального фізичного тіла, його зміст.
У дослідженнях сучасної масової культури тілесність можна розуміти
як спосіб втілення індивідуального початку людини або як матеріальне
втілення самої масової культури. Також під тілесністю можуть мати на увазі і
відхід від опозиції «душа-тіло» з виведенням на перший план саме тіла.
Тілесність можна розуміти як, перетворене під впливом соціальних та
культурних факторів тіло людини, що володіє соціокультурними значеннями
та смислами, та виконує певні соціокультурні функції.
Можна виділити кілька підходів до проблеми тілесності: культурно-
історичний (який вивчає тілесність в аспекті історичного та культурного
розвитку); 2) феноменологічний (розуміє тіло як феномен, явлений у
відчуттях); 3) психологічний (що виділяє тілесність як об'єкт психологічного
дослідження та аналізує її шляхом з'єднання психічного та фізіологічного в
єдину сутність);
Таким чином, людина постає як точка складання тілесності, яка
розвивається як зсередини, так і ззовні: тобто вона не тільки належить
індивіду, а й стикається із зовнішнім, культурним та природним світом, а
тому належить і до нього. Окремо ці трактування розглядають тілесність у
культурі, тобто репрезентацію людської тілесності, ставлення до тілу і тому,
що з ним пов'язане, у тій чи іншій функціональній стратегії життєдіяльності.
У сукупності ж ці підходи відкривають нам шлях до вивчення складнішої та
багатошарової сутності, що позначається як тілесність культури - візуально-
символічної та матеріально втіленої форми буття культури, у контексті якої
формується людська тілесність.
 Виходячи з розуміння культури
як сфери рамок, що задаються
природою і суспільством, в яких
тільки і може діяти людина, можна
виділити три типи культури:
традиційну, креативну і
консьюмерну.
Оскільки суб'єктом (а часом і
об'єктом) культури є людина, при
дослідженні будь-якої з цих культур
неможливо повністю відкинути її
тілесне існування, а також уявлення
про тіло, ставлення до нього.

Я вважаю, що будь-яка
культура за своєю суттю тілесна. Я згоден з виразом: «тілесність у
культурному контексті можна розглядати в діапазоні від тіла до тіла самої
культури, оскільки культура антропомірна, а людина культуроподібна». Але
тілесність кожного типу культури має характерні особливості. Традиційна
(етнічна) культура адаптується насамперед до природних умов існування.
Точнісінько позначити тип тілесності традиційної культури досить складно. З
одного боку, вона «проникна», з іншого – «оформлена».
Креативна культура визначається як заснована на творчості
функціональна стратегія життєдіяльності, принципово інновативна і
гранично динамічна. Конс'юмерна культура адаптується до існуючої
природної та соціокультурної обстановки, до економічної та політичної
кон'юнктури, безперервно відтворюючи сенси, породжені елітарною
культурою. Чітко втілює конс'юмерну стратегію життєдіяльності сучасна
масова культура.
 Тим не менш, тілесність конс'юмерного типу культури видається нам
виставленою на продаж і загальний огляд, що викликає асоціації з
магазинною вітриною. Тому, я думаю, її можна назвати вітринною
тілесністю. Але, беручи до уваги неоднорідні тенденції розвитку поглядів на
людському тілі нині, можна додати, що це постлюдська вітринна тілесність.
Отже, дані метафори-визначення трьох типів тілесності культури є
певною мірою умовними та неоднозначними, що пояснюється
неоднорідністю самих культур.
Тілесність культури теж певною мірою є символом: її й того часу, в
якому вона розвивається. Причому часу як історичного, а й біологічного
(заполняемого і організованого будь-якої біологічної системою). Як і будь-
який символ, цей має невичерпне смислове поле, і вивчення такого складного
феномену як тілесність культури має певну евристичну перспективу, яка в
майбутньому може допомогти ще багато дізнатися про людину і про
культуру.