Теологічні

культорологічні
концепції

Автор презентації: студентка Д-25, Потрогош Вікторія

 Система культурологічного
знання
В системі культурологічного знання виокремлюють:
еволюціоністські;
цивілізаційні;
функціоналістські;
соціологічні;
психоаналітичні;
теологічні;
ігрові;
структуралістські;
семіотичні та інші концепції культури.
 Еволюціоністські
концепції
Еволюціоністські концепції культури почали набувати широкого розповсюдження наприкінці ХІХ –
початку ХХ ст. і були представлені в працях соціологів Герберта Спенсора , Огюста Конта ,
етнографа Едуарда Тайлора , англійського дослідника історії релігії Джеймса Фрейзера ,
американського етнолога та історика первісного суспільства Льюіса Моргана .

Класичний еволюціонізм спирався на ідею особливого типу незворотних змін в культурі, які
вважаються універсальними для пояснення послідовних етапів динаміки культурних феноменів
від певної однорідності (гомогенності) до різнорідності (гетерогенності). .

В рамках цих концепцій еволюційна форма культурної динаміки пояснювалася послідовним

ускладненням форм і способів організації життєдіяльності людей, які ведуть до підвищення
впорядкованості і обґрунтованості. Джерелом змін розглядалися як внутрішні фактори (психічні
особливості людей, „іманентні ідеї”), так і зовнішні. Останні мали особливе значення, оскільки
культура розглядалася як сукупність процесів адаптації людей, етносів, народів до нових умов.
 Цивілізаційні концепції

Цивілізаційні концепції культури інколи ототожнюють з концепціями циклічності у

розвитку культури. В них здійснюється осмислення культурно-історичного процесу в
контексті плюралістичної історичної моделі, основаної на аналогії з органічним життям.

Прихильники цивілізаційної концепції вважають, що подібно до живих організмів,

культури проходять цикл розвитку від народження до смерті. Вони абсолютно
унікальні, замкненні, а їх культурні смисли неосяжні для інших культур.

Ключем до розуміння душі кожної культури є прасимвол. Цивілізація, на думку О.

Шпенглера, це – вмираюча культура, оскільки культура орієнтована на становлення,
розвиток і досягнення духовних ідеалів, а цивілізація утилітарна.
 Функціоналістські концепції

Функціоналістські концепції культури

основані на одному з поширених у
культурології та соціальній антропології
уявлень, згідно з яким розгляд суспільства і
культури потрібно починати з виявлення їх
функцій, оскільки вони дозволяють виявити
специфічні особливості кожного елемента
тієї чи іншої системи (суспільства як
системи, культури як системи, соціальних
інститутів як системи і таке інше) та їх роль в
інтеграції елементів в рамках цілого.
 Соціологічні концепції

Чильне місце в культурології займають соціологічні концепції культури. Особливістю

соціологічних концепцій є те, що культура в них розглядається як цілісне утворення, складна
ієрархічна система і соціальний феномен. Культура, як це випливає із праць П. Сорокіна, Т.
Парсонса, Р. Мертона, - це одна із фундаментальних загальносоціологічних категорій.
Специфічний культурний вимір властивий людській діяльності в будь-якій із сфер – економічній,
політичній, правовій, сфері дозвілля і побуту тощо

Ще більшою мірою це стосується тих сфер суспільного життя, де людська взаємодія

регулюється не утилітарно спрямованими цінностями (релігія, мораль, мистецтво, освіта). В наш
час продовжується формування соціології культури як інтегральної, більш високого рівня
узагальнення дисципліни стосовно таких галузей соціологічного знання, як соціологія
мистецтва, освіти, релігії, моралі тощо.
 Марксистицька концепція
Марксистська концепція культури ґрунтується на наступних принципах і концептуальних схемах пояснення історико-культурної

еволюції: · діяльністний підхід до пояснення генезис та сутності культури; · поділ культури на матеріальну і духовну та

обґрунтування їх взаємозалежності; матеріалістичне тлумачення культури та її динаміки; · поділ соціокультурної еволюції на

культурно-історичні аспекти у відповідності до пануючого способу виробництва; · обґрунтування принципів розбудови культури та
культурної політики, зокрема принципу комуністичної партійності (класового підходу), народності мистецтва, пролетарського

інтернаціоналізму, патріотизму та соціалістичного гуманізму.

Її основоположниками були К. Маркс (1818 – 1883 рр.) і Ф. Енгельс (1820 – 1895 рр.). Основні положення марксистської концепції

культури викладено в працях: „Тези про Фейєрбаха”, „Злиденність філософії”, „Капітал” К. Маркса, „Анти – Дюрінг”, „Діалектика

природи”, „Людвих Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії” Ф. Енгельса, „Святе сімейство”, „Німецька ідеологія”,

„Маніфест Комуністичної партії” К. Маркса і Ф. Енгельса та ін. Певний внесок в розробку і обґрунтування окремих питань щодо

зазначених пролем зробили діячі міжнародного комуністичного руху: Й. Діцген, А. Бабель, П. Лафарг, Г. В. Плеханов, В. І. Ленін.
 Психоаналітичні концепції
Психоаналітичні концепції культури сформувалися шляхом
інтеграції ідей та принципів прикладної та соціальної психології в
різних школах психоаналізу, які прагнули обґрунтувати
обумовленість культурної творчості психологічними факторами.

Психоаналіз – вчення про позасвідоме, його роль у житті

людини, про конфлікти та гармонію позасвідомого і свідомості.
Під позасвідомим розуміють психічну реальність, що протистоїть
свідомості, існує за її межами, але може бути повністю або
частково представлена в ній.

Символічні форми є формальними елементами і мають

схематичний характер. Вони можуть бути втіленими в конкретні
уявлення лише тоді, коли проникають на рівень свідомості. Якщо
людина спроможна усвідомити і втілити архетип в художній або
філософський твір, то вона стає генієм, в іншому випадку – її
„поглинає” архетип і спричиняє психічні захворювання.
 Ігрова
У сучасній культурології існує численна кількість теорій, які досліджують
ігровий аспект культурного буття. Слід зауважити, що на ігровий
компонент у культурі вказував ще античний філософ Платон, а згодом - І.
концепція Кант, Е. Фінк, Г. Гадамер, Ф. Шиллер, романтична школа Йєни.

Проте найяскравішого звучання "ідея гри" отримала філософа Й.

Хейзінги. Саме йому належить класична концепція ігрової ґенези
культури, яка викладена в роботі "Людина граюча". В основу цієї
концепції покладено ідею про сутність та значення гри як джерела
культури. Й. Хей-зінга спробував проаналізувати поняття культури,
виходячи із наявності в ній ігрового елементу. На його думку, саме гра,
а не праця була формоутворюючим фактором людської культури.

Ігрова концепція культури оптимістична, оскільки гра не має кінця.

Справжня гра виключає будь-яку пропаганду, адже інтерес гри у ній
самій. Люди, що ламають правила гри, являють для культури найбільшу
небезпеку, оскільки абсолютизують або своє Я, або своє Ми. Вони
прагнуть нав´язати культурі свої правила гри, що веде до насильства.
Яскравим прикладом такого ставлення до культури є німецький фашизм.
 Теологічні концепції
Існують також і теологічні концепції культури, які розглядають релігію як основу розвитку культури. Основи
теологічного розуміння культури ґрунтуються на ідеї Бога, а людська діяльність стає культуротворчою в тій мірі,
в якій вона наближає людину до Бога. Таке розуміння культури було започатковано основоположниками і
провідними богословами християнства.

Так, Аврелій Августин (354 – 430 рр.) у своїх працях „Сповідь” і „Про град Божий” історію людства розділив на
два етапи: „Град Божий”, що заснований на любові до Бога і „презирстві людини до себе” та „Град земний”,
що ґрунтується на „любові людини до себе” і на „презирстві до Бога”.

Перший етап найбільш повно уособлює церква, яка є зразком гармонії соціальних взаємовідносин, другий
етап представлений державою, що є уособленням зла і карою за гріховність людини. Характерним для
теологічних концепцій є протиставлення матеріальної і духовної культури та обґрунтування умов духовного
оновлення людини.

Сучасні богослови всі досягнення духовної культури розглядають як похідні від релігії, а культурний розвиток
людства трактують як процес пошуку божественної першооснови. Католицька культурологія ґрунтується на
принципі, що культура є наслідком божественного одкровення, а етапи культурного прогресу людства - це
наближення до пізнання мудрості і волі Бога.
Структуралістичні концепції
В структуралістичних концепціях культури основна увага зосереджена на
дослідженні інваріантних відношень (структур) в динаміці різних культурних систем.
Виникнення структуралізму в антропології відбулося в 50 – 60-х рр. ХХ ст.

В структуралістичних концепціях застосовуються методи системно-семіотичного

аналізу, запозичені з арсеналу структурної лінгвістики. Засадничими для них є
уявлення про культуру як сукупність знакових систем і культурних текстів, про
наявність універсальних інваріантних психічних структур, що визначають механізми
реакції людини на впливи оточуючого середовища, про можливість вивчення різних
культур шляхом порівняльного аналізу і наукового пізнання знакових систем
культури.

Слід зазначити, що структуралізм сформувався як антитеза суб’єктивістські

орієнтованої філософії екзистенціоналізму.

В розвитку гуманітарного структуралізму виокремлюють три етапи:

становлення методу в структурній лінгвістиці
філософський структуралізм
постструктуралізм
 Українська культура
Українська культурологічна думка тісно зв’язана з загальним
розвитком знань про культуру. Вона формувалася під впливом
відомих західноєвропейських культурологічних концепцій та на
основі самобутніх ідей. Українські вчені створили ряд
оригінальних концепцій культури, основною тезою яких була
самоцінність національної культури та її взаємозв’язку з
культурами інших народів.

Загалом українська культурологічна наука зароджувалася як

історія культури. Тут далися в знаки несприятливі суспільно-
політичні умови, які вимагали боротьби за національну
незалежність та збереження основних чинників
самоусвідомлення нації: мови, літератури, історії, етнографії та
інше. Однією з найхарактерніших її рис була демократичність та
гуманістична спрямованість, віра в історичне майбутнє
українського народу. Закономірним наслідком розвитку
української думки в XVI – XVIII ст. стала своєрідна філософська
концепція Григорія Савича Сковороди (1722 – 1794 рр.).
 ВИСНОВОК

Безумовно, впродовж тисячоліть населення України не залишалось

етнічно і культурно однорідним. Міграції племен, їх контакти з іншими
народами були явищем досить поширеним. Але ці процеси не
приводили до повної асиміляції племені, абсолютної руйнації його
історичної пам´яті та культури.

Окремі етноси можуть виникати і гинути, розквітати і занепадати, але

культурні надбання, принаймні якась їх частина, зберігаються і
передаються, примножуючись, у спадок новим поколінням.
Спадкоємність є закономірністю розвитку культури.