Тема: Поняття життя та смерть як базові категорії та вітальні

ціності медичної субкультури (історико-культрний та

онтологічний вимір)

Підготувала: Габінет Дарія

Філософія культури
у контексті «філософії
життя»
Домінуючою темою філософії культури
 Філософія культури XX століття – це
XX століття стає сучасна криза та переважно вираження культурної
осмислення її першопричин, які
розглядаються в ракурсі моралі, релігії, самосвідомості західного суспільства.
мистецтва, науки та техніки.
Сучасна криза культури сприймається як
загальноісторичний глухий кут у
розвитку низки країн, близьких
географічно та об’єднаних спільністю
культурних витоків
  Представник німецької «філософіїжиття»,
Вільгельм Дільтей
був засновником «розуміючої» методологіїв
дослідженнях культури, Дільтей вважає, що
точні формули та конкретні значення не
можуть залучатися до вивчення культури й
методологія її дослідження повинна
відрізнятися від методології «наук про
природу. Зрозуміти життя можна, тільки
виходячи з неї самої за допомогою
герменевтичної методології, за допомогою
тлумачення окремих явищ культурно-
історичної реальності як моментів цілісного
духовного життя епохи, що реконструюється.
Історію культури Дільтей розглядає як низку
замкнених культурних систем, не пов’язаних
одна з одною
За словами Дільтея, мистецтво задовольняє таємний сум людини за
сакральним, що розширює її самосвідомість. Він вважає, що мета мистецтва
– зрозуміти життя, виходячи із самого життя, даючи йому вільно впливати на
душу людини своїми неосяжними обріями. Розвиток релігії і мистецтва
передбачає виникнення «метафізики» (філософії) як вищої ланки «життя».

Три види метафізичного світогляду: натуралізм (людина визначена

природою); ідеалізм свободи (дух усвідомлює свою сутність, яка відмінна від
фізичної причинності); об’єктивний ідеалізм (індивід підіймається до усвідомлення
свого зв’язку з божественною всеєдністю).
Георг Зіммель  Продовжує лінію «філософії життя» в осмисленні
феномена культури. Він наголошує на складних
переплетіннях суб’єкт-об’єктних відносин у «форматі
життя».
 Зіммель наголошує на парадоксальному факті: «Чим
вище досягнення в різних сферах культури, тим
більше зменшується їхня культурна цінність». Люди
таких культур відчувають себе, ніби «все мають, та
нічим не володіють».
 Аналіз Зіммелем сучасної культури заслуговує
особливої уваги. Він перший, хто започаткував
дослідження феномена «криза культури
“
Дві небезпеки для людини:
Перша – «засоби життя перевершують за своїм значенням його цілі» і
«вони привласнюють собі психологічні переваги кінцевих цілей
«Уся гонитва, ненаситність і бажання насолод нашого часу – лише
наслідки і прояви реакції, зумовленої тим, що особистих цінностей

”
шукають у тій сфері, в якій їх узагалі не буває».

Іншою небезпекою є те, що «об’єктивні утворення культури набувають самостійний,

підпорядкований суто фактичним нормам розвиток і стають не лише глибоко чужими
суб’єктивній культурі, але й прогресують із такою швидкістю, що вона наздогнати їх не
може». Це зумовлює відчуття кризи культури
 Питання про можливу загибель людства та його подальший стан завжди цікавило
філософів.
Соціальні утопічні проекти, есхатологічні концепції, футурологічні твори наукової
фантастики – все це стосується соціального фіналізму, тобто представляє варіант кінця

“
реальної історії, заміни її «ідеальним» (кінцевим) станом соціуму
Особливе місце в цьому масиві фіналі стичних концепцій історії належить М.Ф.
Федорову – представнику «російського космізму». Метою мого розгляду є ознайомлення
з тими аспектами діяльності та творчої роботи М.Ф. Федорова, у яких висвітлені його
погляди на питання скінченності людського буття та міркування філософа з приводу
подальшого розвитку людства та можливостей його виходу з окресленої ситуації.
На відміну від Бердяєва, Федоров свою концепцію соціального фіналізму проектував у

”
об‘єктивованому світі. Мислитель виокремлює об‘єктивне та суб‘єктивне у житті людини
і найважливіші поняття, які належать світу об‘єктів – це смерть та воскресіння. Саме вони
стали базовими для його концепції соціального фіналізму, а також розум, який проявляє
себе у просторі та часі, як необхідних формах знання, обумовлених рухом та дією.
Простір – це усвідомлене пройдене («область живущих»), непройдене («царство
померлих»)
Сам Федоров своє «вчення про воскресіння» називає християнським, етичним, він навіть пропонує новий
термін «супрамолізм» – це вища моральність, пов‘язана з «обов‘язком воскресіння предків» . Бердяєв
називає його філософію позитивізмом: «Федоров сповідує розширений, безмежний, сміливий
позитивізм» [3, с.62], адже він заперечує цінність філософських роздумів і закликає лише дію та досвід
вважати основою знання.

Згідно з поглядами Федорова, усвідомлення мети, до якої має рухатися людство, прийшло до людини у
той момент, коли вона прийняла вертикальне положення.
Людина піднялася над тваринами поза собою і в собі, тобто змогла підкорити свої інстинкти, усвідомити
своє покликання, але разом з тим вона зрозуміла свою обмеженість. Вертикальне положення було
символом непокірності природі і покірності Богу.
Головне слово, за Федоровим, – «батько/предок»; а уособлення зла – це смерть, підкорення силі природи.
А отже, необхідно сконцентрувати всі засоби науки і техніки для регуляції природних процесів, завдяки
яким людство подолає смерть та воскресить предків. Саме любов до предків носить у філософії
релігійний зміст тому, що це почуття відсутнє у тваринному світі, воно властиве тільки людині, тому
символізує любов «Сина і Духа до Батька».
Отже, філософія кінця ХІХ – початку ХХ століття подарувала світу чудово
розроблені та добре систематизовані концепції соціального фіналізму. Класична
схема фіналістичної концепції (фінал як мета удосконалення людства і соціуму;
засоби досягнення фіналу; якісні перетворення людини та соціуму) дозволяє
використовувати їх як методичну та теоретичну основу для вивчення та
систематизації сучасних вчень
І про медичну субкультуру можна
сказати
 Медична субкультура проявляється й існує на різних рівнях: інди-
відуальному – професійні знання, поведінка та культура конкретного лі-каря;
груповому – культура професійної спільності медиків, обумовлена як
специфікою медичної діяльності, так і рівнем розвитку й очікуваннями
соціуму. Крім того, медична субкультура представлена і в масовій свідо-
мості, здійснюючи тією чи іншою мірою вплив на існування й функціону-
вання медичної сфери.
Професійне співтовариство лікарів виробляє обумовлені особливостями медичної діяльності
специфічні цінності, що детермінують і регулюють поведінку медичних працівників як у
професійній сфері, так і поза нею.

 У медичній субкультурі виділяються :

- термінальні

 - інструментальні
 - традиційні (орієнтовані на збереження й від-творення давно сформованих
цінностей, норм і якостей у медицині, що виправдали себе)
 - сучасні цінності (спрямовані на підтримку позитивних інновацій і прогресу
в досягненні цілей медичної діяльності
 Перше місце в цьому ряді займають вітально-біологічні цінності життя й здоров'я, а
також відношення до смерті, що визначають вибір стратегії й лінії поведінки лікаря в
професійній діяльності.
 Другим блоком духовних цінностей у медицині є набір вищих мо-ральних цінностей,
таких як добро та благо, страждання та милосердя, обов′язок і совість, честь і
гідність, воля та відповідальність, які сьогодні все більше розглядаються медичною
практикою як керівництво до дії
 Третя група цінностей, що виступають об'єктивною вимогою ство-рення
оптимальних умов професійно-трудової діяльності лікаря, визнання його гідного
статусу в суспільстві, задоволення його потреб у духовно-дозвільній і сімейно-
побутовій сферах – це правові цінності.
 Четвертий блок духовно-ціннісних орієнтирів медичної субкульту-ри – естетичні
цінності, що сприяють формуванню творчої особистості, яка володіє високою
культурою, здатної цілісно сприймати навколишній світ, яка поєднує у собі
професіоналізм із гуманістичним світоглядом, моральністю, почуттям гармонії, міри,
добра та краси.
 П'ятий аспект цінностей медичної субкультури – цінності дозвілля, що включають
цінність здорового способу життя, норми й ідеали загаль-ної культури, самоосвіту.
 Професіоналізм лі-каря включає:
 1) потребу реалізовувати свої професійні потенції (суб'єк-тивна сторона);
 2) сприяння суспільному прогресу шляхом поліпшення здоров'я людей (об'єктивна
сторона);

 3) перетворення медичної професії на спосіб життя, життєву потребу;

 4) чітке усвідомлення своїх цілей, раціо-нальність, застосування логічних законів,

принципів, методів
 5) усвідом-лення морального змісту, розуміння цілей і передбачення кінцевого ре-
зультату своїх дій;
 6) здатність і готовність передати свої знання, навички, досвід;
 7) знання та дотримання основних принципів, норм і правил біо-медичної етики як
атрибуту професії лікаря.
ОТЖЕ, ПІДГОТОВКА СУЧАСНИХ СПЕЦІАЛІСТІВ ПОВИННА МАТИ
КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД, ЯКИЙ ВКЛЮЧАЄ ОВОЛОДІННЯ ВИСОКИМ
РІВНЕМ ЗАГАЛЬНОЇ, ПРОФЕСІЙНОЇ ТА ІМІДЖЕВОЇ КУЛЬТУРИ.
УСПІШНЕ ВИКОНАННЯ ЦЬОГО ЗАВДАННЯ ЗАБЕЗПЕЧУЄТЬСЯ
ПОЛІФУНКЦІОНАЛЬНІСТЮ ВПЛИВУ, СПЕЦИФІЧНИМИ ЦІННОСТЯМИ,
ПРОФЕСІОНАЛІЗМОМ, ЯКІ Є ХАРАКТЕРНИМИ ДЛЯ МЕДИЧНОЇ
СУБКУЛЬТУРИ. ЗАВЕРШАЛЬНИМ АСПЕКТОМ ПІДГОТОВКИ
МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ Є НАДАННЯ СУЧАСНОЇ НАУКОВО
ОБҐРУНТОВАНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ
ПРОФЕСІЙНИМ ІМІДЖЕМ.
Дякую за увагу