Professional Documents
Culture Documents
Реферат Говорун
Реферат Говорун
Реферат з дисципліни
«Ціннісні компетенції фахівця»
на тему
«Проблема сенсу і мети життя»
Підготував:
студент групи 275-23ск-1
Говорун Ілля Юрійович
Дніпро
2
2023
3
Зміст
Вступ
Актуальність дослідження.Однією з характерних рис сучасної
техногенної цивілізації є невідповідність рівнів науково-технічного та духовно-
морального розвитку. З одного боку, ми спостерігаємо міцний науково-
технічний прогрес, з другого – моральну кризу, відчуження та дегуманізацію
суспільних стосунків. Змінюються (перебільшуються, посилюються) ціннісні
настанови. Все частіше основою ставлення до іншої людини, суспільства,
природи, світу в цілому стає споживчий принцип. Любов, добро, краса,
гармонія, істина вважаються застарілими цінностями. Їм на зміну приходять
секс, матеріальна користь, престиж, розкіш, влада.
Сьогодні, як і на ранніх етапах розвитку, людський рід веде війни,
потерпає від нестатків, злиднів, голоду. Сучасне суспільство все частіше
вдається до насильства, розв’язує проблеми з позиції сили. Воно переповнене
заздрістю, озлобленістю, агресією. Жага влади та матеріального добробуту,
вибір на користь кар’єри, відмова від традиційних сімейних цінностей
спричиняє кризу інституту шлюбу і сім’ї.
Проблема людини, її природи, сутності, призначення стає центральною
для західних психологів З.Фройда (головні положення психоаналізу, проблема
сублімації), О.Вейнінгера (гендерне питання, сутнісна характеристика чоловічої
та жіночої основ), А.Х.Маслоу (теорія потреб, людина – особистість,
самоактуалізація), В.Франкла (проблема цінностей і сенсу життя), Е.Фромма
(характерологія, модальності вибору, проблема цінностей і призначення
людини), К.-Г.Юнга (типологія характерів, архетипи, Аніма та Анімус).
Комплекс моральних проблем, базових для розуміння сенсу життя,
“філософія серця”, кордоцентризм є характерними для українських філософів
Г.С.Сковороди та П.Д.Юркевича.
Проблема морального самовдосконалення, свободи, любові як базових
цінностей людини, особистості знаходиться в центрі уваги сучасних
5
Людина живе свідомо, мотивує свої вчинки (не лише пропускає через
свідомість, але й певним чином виправдовує). Завдяки свідомості вона
організовує своє життя в часі (співвідносить сучасне з минулим і майбутнім), в
просторі (бере до уваги співвідношення «ближче — дальше»), враховує в своїй
діяльності причинні зв´язки тощо. Свідомість потрібна їй не тільки для
організації та підтримання природного існування. Вона духовно укорінює
людину в життя. Через релігію, мистецтво, філософію людина духовно входить
у життя, живе зі смислом, вносить у життя певний сенс, формує та сповідує
певну духовну настанову щодо життя.
Втрата сенсу життя, духовних орієнтирів є глибокою трагедією людського
буття. Опитування людей, врятованих від самогубства, свідчать, що більшість з
них ішла на це, вважаючи, що життя втратило сенс, зневірившись в ідеалах,
інших людях, в собі. Однак відомо, що в найнестерпніших умовах виживали,
сягали висот у мистецтві, науці, спорті духовно не зломлені люди. Тому
духовний вимір людини є таким само суттєвим, як і біологічний, природний.
Сенс життя завжди повинен бути більшим за мету. Інакше людина при
досягненні проміжної мети опиниться в ситуації втрати сенсу життя, що завжди
переживається як життєва драма. Може бути й інший наслідок ототожнення
мети і сенсу — фанатизм, фанатичне служіння якійсь меті як абсолютній. Отже,
перша передумова вірного вирішення питання про сенс життя — розуміння
того, що мета і сенс життя не співпадають, що повинна існувати ієрархія мети та
цінностей, що ґрунтується на уявленні про сенс життя. Але яку опору можна
знайти при вирішенні питання про сенс життя, які цінності мають
смисложиттєве значення? Тут знов може допомогти звернення до історії
філософської думки, що акумулює духовний досвід людства [3, c. 98-99].
Центральна ідея, що спрямовує всі пошуки сенсу життя в історії філософії
— це розуміння того, що задоволення лише віртуальних потреб не може надати
осмислення людського буття. Ще Сократ зазначав, що людина живе не для того,
7
щоб їсти, пити, одягатися, а навпаки — вона їсть, п'є тощо для того, щоб жити.
У буддизмі ця ідея висловлена з особливою силою. Тут є навіть протиставлення
життя та справжнього буття. Життя є страждання, які народжуються
пристрастями, потягом до чуттєвих насолод. Тільки відмовившись від них,
можна досягти повного спокою (нірвани) та злиття з абсолютом, цим ряд
страждань розірветься, зруйнується, а буття набуде справжності та сенсу.
У внутрішньому світі людини філософи шукали джерела осмислеиості
життя, і філософи-стоїки вважали справжнім призначенням людини — творити
добро заради добра. Ця ж ідея виявляється практично в усіх гуманістично
спрямованих філософів. Навіть у межах тієї традиції, фундаторами якої
виступили Демокріт та Епікур, і де справжній сенс життя вбачався у прагненні
до задоволення, робились принципові уточнення, що задоволення повинно
стати помірнішим, розумним, переважно духовним. У християнській традиції,
яка знайшла розвиток у Григорія Сковороди, Людвіга Фейербаха, Еріха Фромма
та ін., сенс життя вбачався у любові, сердечному почутті, яке має універсальний
характер, у любовному ставленні до світу. Розкриваючи смисложиттєву
значущість любові, Семен Франк підкреслював, що любов — це не холодна та
пуста жадоба насолоди, але й не рабське служіння, знищення себе заради
іншого. Любов — таке подолання людського корисного особистого життя, яке
саме і дарує блаженну повноту справжнього життя і тим осмислює його. Благо
любові є благом життя через подолання суперечності між моїм та чужим,
суб'єктивним та об'єктивним.
Ще один лейтмотив вирішення питання про сенс життя, який утвердився в
епоху Просвітництва і аж до XX ст. став визначальним, — це ідея реалізації
сенсу життя шляхом служіння загальному благу, внесення особистого внеску в
історію, культуру, прогрес суспільства. Але цю ідею не слід розуміти як заклик
розчинити себе у загальному благі. Швидше її можна розглядати як вказівку на
необхідність знайти ту міру особистого та загального, що дозволила б подолати
8
сфери реальності, яка впливає на особисте життя, слід віднести передусім життя
класу, народу, суспільства.
Кожен осмислює своє життя і життя тих, хто його оточує, передусім
виходячи зі свого світогляду, становища в суспільстві. Особливої ваги при
цьому набуває міра духовного та морального розвитку індивіда. Обрана більш
чи менш свідомо мета життя (знайдений сенс життя) набуває нормативного
характеру, стає керівництвом до дії. Багатий спектр уявлень про сенс життя, що
простежується в історії філософської й етичної думки, показує залежність
змісту цього поняття від соціального становища індивідів, соціальних груп,
класів, від їхніх потреб та інтересів, сподівань та устремлінь.
Згідно з В. Г. Немировським, можна виділити принаймні дев'ять основних
концепцій сенсу життя. В залежності від об'єктивного значення цих концепцій,
їх можна поділити на кілька груп (сюди не входить група, що об'єднує
соціально патологічні способи задоволення потреби в сенсі життя —
алкоголізм, наркоманію, сексуальну розбещеність, злочинну поведінку і т. п.).
До першої групи належать концепції, безпосередньо орієнтуючі на
прогресивний розвиток суспільства. Найвищим сенсом життя є творчо-
альтруїстичний, зміст якого становить безкорисливе піклування про загальне
благо. Альтруїсти готові поступитися в ім’я блага суспільства та інших людей
власними інтересами. Альтруїзм — риса колективної поведінки в
повсякденному житті, але у виняткових випадках підноситься до самопожертви.
Престижна концепція сенсу життя узагальнює практику різних способів
підвищення свого соціального статусу, своєї значущості в очах оточення: від
професійної кар'єри до гонитви за багатством. Із престижною тісно пов'язана
лідерська концепція сенсу життя, породжена прагненням влади над людьми в
будь-яких формах. Атрибути влади (популярність і слава) розглядаються як
запорука безсмертя в пам'яті людей.
17