Білет № 1

1. Визначення грижа, класифікація, основні ознаки грижі, ускладнення,

принцип лікування. (ЗМ 3. Т 1.)

Грижа – це випинання на передній черевній стінці, яке утворилось внаслідок виходу

внутрішніх органів або їх частин разом з очеревиною під шкіру або в підшкірну
жирову клітковину через слабкі місця або отвори в м'язовому шарі передньої стінки
живота, але без порушення цілісності шкірних покривів.
Класифікація
За відношенням до шкірних покривів:
внутрішні (2%)
зовнішні(98%)
За вправимістю:
вправимі
невправимі
За защемленістю
защемлені
незащемлені
За етіологічними ознаками:
вроджені
набуті
За локалізацією в тілі:
Спинно-мозкові (міжхребцеві (грижі дисків), "грижі" головного мозку)
Черевної порожнини ( пахові, пупкові, пахово-калиткові, передньої черевної стінки
(посттравматичні, післяопераційні), білої лінії живота, стегнові, діафрагмальні,
сідничні, промежинні)
Основні прояви (клініка) хвороби.
Основним проявом хвороби являється наявність грижового випинання на передній
черевній стінці. При чому, розміри грижі можуть бути від кількох сантиметрів до 20
см і більше. Відповідно хворих турбує відчуття дискомфорту в області грижового
випинання, відчуття чогось «зайвого».
Основні ускладнення та перебіг хвороби
Основним і самим грізним ускладненням будь якої грижі являється її защемлення.
При чому ті пацієнти, в яких утворилась грижа (так звані грижоносії) з моменту
утворення грижі знаходяться під постійним ризиком її защемлення. А тому будь яка
грижа являється показом до виконання хірургічної операції. При чому, оптимальним є
виконання оперативного втручання в плановому порядку, коли грижа ще не
защемлена та загальний стан хворого задовільний. В такому випадку шанси на
досягнення максимального результату від операції дуже високі.
До інших ускладнень, які виникають при грижах, відносять
1Флегмона грижового мішка
2Хибне защемлення грижі
3Невправима грижа
4Грижа із запаленням грижового вмісту
Лікування
Лікуються хірургічним методом, виконується герніопластика, при велетенських
грижах передньої черевної стінки абдомінопластика.
2.Поранення лиця і шиї, ЛОР – органів, очей, лицевого скелету. Патоморфологія,
клінічна картина, перебіг, ускладнення. Дiагностика та лiкування на етапах
медичної евакуації.. (ЗМ 4. Т 18.)
Пошкодження черепно-лицевої ділянки за видом травмуючого агента поділяють на
вогнепальні та невогнепальні.За характером пошкодження тканин - пошкодження
м'яких та пошкодження твердих тканин.
Патогенез травм щелепно-лицевої ділянки (ЩЛД). Анатомічної особливістю
щелепно-лицьової області є потужна судинна мережа поряд з наявністю великого
масиву пухкої підшкірної клітковини. Це обумовлює значний набряк і крововиливи в
області обличчя при травмі і кажушееся невідповідність між розміром рани і об'ємом
кровотечі. Поранення особи часто поєднуються з пошкодженням гілок лицьового
нерва і привушної слинної залози, а поранення нижньої щелепи з пошкодженням
великих судин і нервів гортані, глотки.
Клініка (ознаки) травми щелепно-лицьової області (ЩЛД)
Діагностика травми щелепно-лицьової області (ЩЛД) не становить труднощів.
Характерно наявність зяяння рани і кровотечі, біль, порушення функції відкривання
рота, прийому їжі, дихання. Можливі ускладнення: шок, асфіксія, кровотеча, закрита
чи відкрита травма головного мозку.
Невідкладна (перша) допомога при травмі щелепно-лицьової області (ЩЛД)
При наявності показань - Купірування ознак ОДН і ОССН. З метою попередження
асфіксії пораненого укладають обличчям вниз і повертають голову набік. Проводять
санацію ротової порожнини. При загрозі обтураційній асфіксії в ротову порожнину
встановлюється S-подібний воздуховод. При ударах м'яких тканин накладають
пов'язку, що давить, ме-стно - холод. Зупинка кровотечі досягається за допомогою
пов'язки, що давить, тугий тампонади рани, накладення кровоспинний затиску або в
екстремальній обстановці - пальцевого притиснення артерій. На рану накладається
асептична пов'язка. Госпіталізація в спеціалізований заклад.
Травми шиї…Етіологія, патогенез і класифікація. Розрізняють закриті та відкриті
ушкоджен ня шиї. Закриті ушкодження виникають від тупого удару, сильного
поштовху, падіння на голову з висоти, а також від стиснення шиї руками, петлею або
яки мось іншим предметом. При цьому можливі забої м’яких тканин, переломи хря
щів гортані і трахеї, рідко — переломи під’язикової кістки. Унаслідок нанесення
ударів твердим предметом по шиї, а також повішання можуть утворитися вивихи та
переломи шийних хребців. Головну небезпеку при закритих ушкодженнях шиї
становлять порушення дихання та зупинення серця, які можуть настати рефлек торно
від удару по гортані навіть за відсутності візуальних змін на шкірі. У лікуванні цієї
патології перше місце посідає відновлення дихання шляхом інтубації трахеї, а за
показаннями виконують конікотомію або трахеостомію. У разі неефективності
безкровного вправлення уламків під’язикової кістки застосо вують оперативне
втручання, яке полягає у зшиванні великих уламків та видален ні дрібних. При
переломах шийних хребців здійснюють іммобілізацію шийного відділу хребта. Серед
відкритих ушкоджень шиї в мирний час частіше трапляються ушкод ження,
спричинені різальною, колючою або вогнепальною зброєю. Різані, колоті та
вогнепальні поранення шиї, навіть поверхневі, надзвичайно небезпечні і часто
призводять до ушкоджень органів шиї, бо відстань від поверхні шкіри до великих
судин та життєво важливих органів становить кілька міліметрів.
Клінічна картина і діагностика…..При внутрішній кровотечі визначаються пульсівна
гематома, послаб лення пульсового наповнення, судинні шуми. Про ушкодження
 гортані свідчать порушення дихання аж до асфіксії, вихід повітря через рану,
виснажливий ка шель, кровохаркання, порушення фонації, підшкірна емфізема. При
пораненнях глотки та стравоходу порушується ковтання, через рану можуть
виділятися їжа та слина. При пораненні входу у гортань неможливе ковтання, слина
містить доміш ку крові. Поранення верхнього та середнього відділів гортані може
спричинити асфіксію, яка супроводжується відхаркуванням пінистої крові та
наростаючою підшкірною емфіземою. Найнебезпечнішими є поранення нижніх
відділів гор тані, які частіше ускладнюються асфіксією
Лікування. Перша допомога пораненим у шию передбачає тимчасове спинен ня
зовнішньої кровотечі шляхом накладання на рану асептичної пов’язки з ін
дивідуального перев’язного пакета. Якщо кровотеча не спиняється, застосовують
пов’язку за Капланом: закинуту за голову руку пораненого (на боці, протилежно му
пораненню) закріплюють бинтом, до рани прикладають ватно-марлевий ва лик, який
щільно фіксують до рани бинтом через плече закинутої руки. Прохідність дихальних
шляхів відновлюють шляхом проведення крикотирео- томії. На етапі кваліфікованої
хірургічної допомоги проводять комплексну терапію шоку, остаточне спинення
кровотечі. Під час хірургічної обробки рани викону ють ревізію органів шиї, при
цьому колоту рану розсікають до дна. При поранен ні великих артеріальних або
венозних судин за показаннями накладають судин ний шов або перев’язують судину в
рані чи по довжині. Паралельно налагоджують трансфузійну терапію з наступною
евакуацією поранених у спеціалізовані госпі талі, де медична допомога надається в
повному обсязі.
Тести
1.Основні клінічні ознаки гострого парапроктиту:
B біль в ділянці заднього проходу, підвищення температури тіла, припухлість і
почервоніння в ділянці заднього проходу;

2. При асистолії викликати серцеві скорочення можливо за допомогою:

А.Введення адреналину внутрішньосерцево

Задачі

1. Обмороження ІІ ступінь
Слід накласти на уражену поверхню теплоізолювальну пов'язку (шар марлі, товстий
шар вати, знов шар марлі, а зверху клейонку, целофанову або прогумовану тканину).
пити теплу рідину, гарячу їжу таблетку аспірину або анальгіну, по дві таблетки ношпи
або папаверину.
2. парапроктит
Практика
1 Накласти оклюзійну повязку.проникаюче поранення грудної клітини , пневмоторакс.
Виконання:
1. Посадити потерпілого.
2. Обробити шкіру навколо рани шкірним антисептиком.
3. Накласти прогумовану оболонку індивідуального пакету безпосередньо на рану внутрішньої (стерильною) стороною.
4. Накласти поверх оболонки ватно-марлеві пакети.
5. Зафіксувати спіральною пов'язкою на грудну клітку (якщо рана нижче рівня плечового суглоба), або колосовидною (якщо рана на
рівні плечового суглоба).
Варіант № 2 (при великих ранах).
Оснащення:
- йодонат 1% - 100,0, - тупферами, - вазелін, - бинт широкий, - стерильні серветки, - плівка поліетиленова (клейонка), - ватно-
марлевий тампон,
Виконання:
1. Надати підлозі сидяче положення потерпілому.
2. Обробити шкіру навколо рани шкірним антисептиком (1% р-р йодоната)
3. Накласти на рану стерильну серветку.
4. Обробити шкіру навколо рани вазеліном.
5. Накласти плівку (Кленк) так, щоб її краї заходили за рану на 10 см.
6. Накласти ватно-марлевий тампон, на 10 см перекриває плівку.
7. Зафіксувати пов'язкою на грудну стінку або колосовидною пов'язкою.

2 Виконати пальпацію щитовидної залози.

Допоміжні матеріали

наявний запальний або гнійний процес в організмі

Білет № 2

1.Гострий апендицит, класифікація, основні ознаки, ускладнення, принцип

лікування. (ЗМ 1. Т 4.)

Гострий апендицит – це найчастіше хірургічне захворювання, яке патогенетично

виявляється запаленням червоподібного відростка, спричинене патогенними
мікроорганізмами.
класифікація запропонована В.І. Колєсовим (1972): 1. Апендикулярна коліка; 2.
Простий апендицит (поверхневий, катаральний); 3. Деструктивний апендицит:
флегмонозний, гангренозний, перфораційний; 4. Ускладнення гострого апендициту:
апендикулярний інфільтрат, апендикулярний абсцес, дифузний перитоніт, абсцеси
черевної порожнини, пілефлебіт, абсцеси печінки, сепсис.
Осн.ознаки;Нудота з’являється разом із болем та найчастіше супроводжується
одноразовим блюванням. Блювання частіше виникає у пацієнтів молодого віку.
Виникнення нудоти та блювання пов’язане з подразненням блювального центру.
Затримка стільця виникає від початку хвороби та спричинена парезом кишок.
Загальні симптоми – слабість, нездужання, зниження апетиту, підвищення
температури тіла, дрощі – виникають і прогресують із посиленням запалення у
червоподібному відростку, розвитком перитоніту або інших ускладнень.
Ускладнення Усі ускладнення гострого апендициту можна поділити на ускладнення
безпосередньо хвороби та післяопераційні ускладнення. післяопераційні ускладнення
можна розділити на такі групи
• ускладнення з боку післяопераційної рани (гематома, запальний інфільтрат,
нагноєння, евентрація); • ускладнення з боку органів черевної порожнини (перитоніт,
інфільтрати та абсцеси черевної порожнини, внутрішньочеревна кровотеча, гостра
кишкова непрохідність, кишкова нориця);
• ускладнення з боку інших органів та систем (післяопераційна пневмонія, тромбози
та тромбоемболія легеневої артерії).
Лікування
Після того, як діагноз гострий апендицит не викликає сумнівів, пацієнту призначають
анальгетики, але цього не слід робити (надто на доклінічному етапі – у кареті швидкої
допомоги) поки діагноз не встановлено або поки пацієнта не оглянув хірург. Також
слід почати антибіотикотерапію. Антибіотики призначають не для лікування гострого
апендициту, а для попередження розвитку його ускладнень та інфекції
післяопераційної рани. Загальноприйнятими вважають такі твердження: • у
неускладнених випадках гострого апендициту найбільш ефективними є
цефалоспоринові антибіотики ІІ покоління; • антибіотики найбільш ефективно діють,
якщо їх вводити безпосередньо перед або під час операційного втручання; • у
неускладнених випадках антибіотик вводять лише один раз, а додаткові введення
вірогідно не знижують частоту інфекційних ускладнень. Основним методом
лікування гострого апендициту є апендектомія, яку виконують відкритим або
лапароскопічним способом. Операційне втручання необхідно проводити під
загальним знеболенням.

2. Сучасна хірургічна травма в умовах масових ушкоджень при катастрофах і

надзвичайних ситуаціях. Основи лiкувально-евакуацiйних заходiв в сучасних
умовах. Медичне сортування, евакуація постраждалих. (ЗМ 4. Т 17.)

Сучасна бойова хірургічна травма – це вогнепальні кульові поранення, вогне- пальні

відламкові поранення, мінно-вибухова травма, невогнепальні поєднані трав- ми,
невогнепальні поранення вторинними відламками та комбіновані ураження різ- ними
видами зброї
для підвищення ефективності лікувально-евакуаційних заходів медичному персоналу,
що бере участь у ліквідації медико-санітарних наслідків НС, необхідно визначити:
- яким постраждалим (для врятування життя) необхідно надати ЕМД негайно і в
якому обсязі;
- яких постраждалих потрібно евакуювати у найближчій ЛПЗ та в яку чергу (за
умови, що останній не постраждав під час виникнення НС);
- яких постраждалих потрібно евакуювати в спеціалізований центр для подальшої
оцінки тяжкості їх стану та лікування в умовах спеціалізованого стаціонару;
- які постраждалі (на цей час) потребують лише амбулаторно-поліклінічного
обслуговування.
Таким чином, медичне сортування становить одну з основних доктрин медицини
катастроф.
Сутність медичного сортування – це розподіл постраждалих на певні групи за
принципом потреби в однотипних лікувально-профілактичних та евакуаційних
заходах залежно від медичних показань та конкретних обставин, що склалися в зоні
НС.
Мета медичного сортування – прискорення та своєчасне надання всім постраждалим
ЕМД і забезпечення їх подальшої евакуації.
Медичне сортування проводиться як на догоспітальному (починаючи з моменту
надання першої медичної допомоги постраждалим в осередку НС), за межами зони
НС (під час евакуації), так і на госпітальному етапі (при надходженні постраждалих у
ЛПЗ для одержання повного обсягу медичної допомоги та лікування до кінцевого
результату) надання ЕМД.
Медичне сортування проводиться на підставі встановлення прогнозу для життя
постраждалого на кожному (конкретному) етапі медичної евакуації. Воно є
конкретним, безперервним, повторюваним та спадкоємним процесом під час надання
постраждалим ЕМД.
Медичне сортування базується на єдиній концепції діагностики та лікування
постраждалих при НС. Категорії екстреності (черговості надання ЕМД) при цьому
можуть змінюватися швидко та раптово для медичного персоналу, що сортує, у
зв’язку з можливим різким погіршенням стану постраждалих під час проведення
евакуації.
Залежно від завдань, які потрібно вирішити у процесі проведення медичного
сортування, прийнято виділяти:
- внутрішньопунктове медичне сортування, яке передбачає розподіл постраждалих по
підрозділах даного етапу медичної евакуації в складі груп (залежно від характеру та
тяжкості отриманих постраждалим ушкоджень, визначають лікувально-діагностичне
призначення та черговість у наданні ЕМД, тобто: де, у яку чергу та у якому обсязі
надаватиметься допомога на цьому етапі);
- евакуаційно-транспортне медичне сортування, яке передбачає розподіл за
евакуаційним призначенням (залежно від характеру пошкодження, засобів, способів
та черговості подальшої евакуації, тобто: в яку чергу, яким видом транспорту, у якому
положенні та куди).

Тести
1. Який обсяг операцiї необхiдний у хворих на рак слiпої кишки?
Резекцiя слiпої кишки

2. Для відновлення прохідності дихальних шляхів при виконанні прийома Сафара

необхідно:
В.Запрокинути голову потерпілому назад
Д.Висунути нижню щелепу потерпілому вперед
Е.Відкрити та оглянути рота

Задачі
1.Обмороження ІІ ступеня
Слід накласти на уражену поверхню теплоізолювальну пов'язку (шар марлі, товстий
шар вати, знов шар марлі, а зверху клейонку, целофанову або прогумовану тканину).
2.Гемоторакс
Провести пункцію плевральноі порожнини
 З лікувальною метою для аспірації / евакуації крові проводиться торакоцентез або
дренування плевральної порожнини з введенням в дренаж антибіотиків і
антисептиків (для профілактики інфікування і санації), протеолітичних ферментів
(для розчинення згустків). Консервативне лікування гемотораксу включає проведення
гемостатичної, дезагрегантну, симптоматичної, иммунокорригирующей,
гемотрансфузійних терапії, загальної антибіотикотерапії, оксигенотерапії.
Практичні навички

1. Накласти пов’язку Чіпець.

Як правило, на рани волосистої частини голови накладають пов'язку у вигляді «чіпця» ,яку
закріплюють стрічкою бинта за нижню щелепу. Від бинта відривають відрізок довжиною
близько 1 м і кладуть його на тім'я. Кінці спускають вертикально вниз попереду вушних
раковин і підтримують у натягнутому стані. Навколо голови роблять круговий
закріплювальний хід, а потім, дійшовши до вертикальної смуги, бинт обгортають навколо неї і
ведуть під кутом на потилицю. Чергуючи ходи бинта через потилицю і лоб та кожний раз
спрямовуючи його більш вертикально, закривають усю поверхню волосистої частини голови і
лоб. Після цього двома-трьома круговими турами бинта навколо голови закріплюють
пов'язку. Кінці бинта зав'язують під підборіддям.

2. Накласти джгут при артеріальній кровотечі з рани передпліччя.

Джгут для зупинки крові застосовують при сильній артеріальній кровотечі з поранених
кінцівок. Його накладають вище рани і якомога ближче до неї (на відстані 5-7 см від рани). Не
можна накладати джгут у середній третині плеча через небезпеку перетискання нерва і
розвитку згодом паралічу руки. Місце, де накладається джгут, спочатку захищають одягом,
рушником, ватно-марлевою пов’язкою або іншими матеріалами. Потім дуже розтягують
гумовий джгут, роблять ним навколо попередньо піднятої кінцівки кілька ходів від периферії
до центру і кінці фіксують гачком. Якщо джгут накладено правильно, кровотеча
припиняється, пульс затихає і кінцівка блідне. Якщо джгута немає, то для зупинки кровотечі
треба вміти використовувати закрутку, яку можна зробити з будь-якої достатньо міцної
тканини, тасьми, стрічки,. Дуже зручно використовувати з цією метою трикутну хустину або
пластову хустку . Як і при накладанні джгута, місце накладання закрутки захищають м’якою
прокладкою (ватою, одягом). Закрутку намотують на кінцівку, кінці зав’язують нековзаючим
(пластовим) вузлом. У кільце, що утворилося, вставляють палицю і закручують, поки не
припиниться кровотеча. Після цього палицю фіксують бинтом або іншим способом .

Наклавши на кінцівку джгут або закрутку, рану (не джгут!) закривають стерильною пов’язкою
і на ній позначають час накладання джгута або закрутки. Можна записати час на клаптику
наперу і прикріпити його до пов’язки останніми обертами бинта або засунути під джгут.

Влітку джгут накладають на кінцівку не більше, ніж на годину, взимку — на півгодини. При
потребі залишити джгут ще на деякий час, потрібно, притиснувши пальцями відповідну
артерію, ослабити джгут. Коли кінцівка порожевіє і потепліє, джгут знову затягують. Усього
джгут накладається не більше, ніж на 2 години. У холодну пору року кінцівку із джгутом слід
утеплити.
Джгут повинен бути помітним на хворому!
5.Допоміжні матеріали
Анемія, крововтрата

Білет № 3

1.. Гострий холецистит, класифікація, основні ознаки, ускладнення, принцип

лікування . (ЗМ 3. Т 3.)
Гострий холецистит – запалення жовчного міхура, що характеризується раптово
виникаючих порушенням руху жовчі в результаті блокади її відтоку. Можливий
розвиток патологічної деструкції стінок жовчного міхура.

Класифікація гострих холециститів

Гострий холецистит підрозділяється по формі на катаральну і деструктивні (гнійні).
Серед деструктивних форм, у свою чергу, виділяють флегмонозну, флегмонозно-
виразковий, гангренозний і перфоративного, в залежності від стадії запального
процесу.
Симптоми гострого холециститу
Основним симптомом гострого холециститу є жовчна коліка – гостра виражена біль в
правому підребер'ї, верхній частині живота, можливо иррадиирующими в спину (під
праву лопатку). Рідше іррадіації відбувається в ліву половину тіла. Предвари
виникнення жовчної кольки може прийом алкоголю, гострої, жирної їжі, сильний
стрес.
Ускладнення гострого холециститу
Найчастіше ускладнення гострого холециститу є наслідком розвитку інфекції:
емпієма (гнійне запалення) і Емфізема (газова хмара) жовчного міхура, сепсис
(генералізації інфекції).
Також гострий холецистит може призвести до прориву стінки жовчного міхура,
наслідком чого стане запалення очеревини (перитоніт), може сформуватися міхурово-
кишковий свищ. Найчастіше холецистит ускладнюється запаленням підшлункової
залози.

Лікування гострого холециститу

У разі первинного діагностування гострого холециститу, якщо не виявлено наявність
каменів, протягом НЕ важке, без гнійних ускладнень – лікування здійснюють
консервативно під наглядом гастроентеролога. Застосовують антибіотикотерапію для
придушення бактеріальної флори і профілактики можливого інфікування жовчі,
спазмолітики для зняття больового синдрому і розширення жовчних проток,
дезінтоксикаційну терапію при вираженій інтоксикації організму.
У випадку розвитку важких форм деструктивного холециститу – хірургічне лікування
(холецистотомию).

2. Серцево-легенева реанiмація: відновлення прохідності дихальних шляхів,

дихання, кровообігу. Первинна підтримка життя.. . (ЗМ 4. Т17.)

Серцево-легенева реанімація (ресусцитація)(СЛР), Серцево-легенево-

мозкова реанімація — невідкладна медична процедура, спрямована на відновлення
життєдіяльності організму та виведення його зі стану клінічної смерті. Включає
штучну вентиляцію легенів (штучне дихання) та компресії грудної клітки (непрямий
масаж серця).
2. Зупинка кровообігу
Причини зупинки кровообігу можна розділити на дві великі групи - кардіальні і
екстракардіальні.
Кардіальні причини.
ішемічна хвороба серця (ІХС), включаючи гострий інфаркт міокарда;
стенокардія, спазм коронарних судин;
аритмії різного характеру та генезу;
електролітний дисбаланс;
ураження клапанів серця;
інфекційний ендокардит, міокардит, кардіоміопатії;
тампонада серця;
тромбоемболія легеневої артерії;
розрив і розшарування аневризми аорти.
Екстракардіальні причини:
обструкція дихальних шляхів;
гостра дихальна недостатність;
шок будь-якої етіології;
рефлекторна зупинка серця;
емболії різного генезу та локалізації;
передозування лікарських речовин;
ураження електричним струмом;
поранення серця;
утоплення;
екзогенні отруєння.
Кардіальні причини - це первинні ураження міокарда, що супроводжуються
вираженим зниженням його скоротливої здатності чи
порушеннями функціїавтоматизму і провідності, або механічними діями. Порушення
скорочувальної здатності міокарда характерні для інфаркту міокарда, але причиною
первинної зупинки серця може бути ІХС без морфологічних ознак гострого інфаркту.
Гострий дисбаланс електролітів, зокрема гіпокаліємія та гіпомагніємія, прийом
препаратів (хінідин, дизопірамід, новокаїнамід і ін), міокардит з епізодами
шлуночкової тахікардії також поєднуються з раптовою зупинкою
кровообігу.Розвитку гострого інфаркту міокарда та неефективного кровообігу може
передувати гострий емоційний стрес. Порушення функції автоматизму і провідності
(ураження синусно-передсердного вузла, провідної системи серця) можуть бути
причиною різних аритмій і асистолія. До механічних причин належатьперикардит і
тампонада серця.
До екстракардіальних причин належать стани, що супроводжуються гіпоксією:
обструкція дихальних шляхів, гіповентиляція й апное, асфіксія, шок, утоплення та ін
Вплив електричного струму навіть невеликої сили може призвести до смертельної
фібриляції шлуночків. Нерідкі випадки рефлекторної зупинки серця, наприклад
ваговазальний рефлекс під час операцій. На скоротливу здатність міокарда можуть
впливати лікарські препарати (барбітурати, фторотан). Особливо небезпечні
передозування лікарських засобів, недотримання швидкості їх введення (розчини
калію, серцеві глікозиди, антиаритмічні препарати, вазодилататори), отруєння
різними хімічними сполуками.
Діагностика зупинки серця повинна бути проведена протягом дуже короткого часу -
10-12 секунд. Тому не можна при цьому рекомендувати такі загальноприйняті методи,
як вимірювання артеріального тиску, вислуховування тонів серця, тривалий пошук
пульсації периферичних судин.
Відсутність дихання, свідомості і пульсу на променевих артеріях ще не означає, що
наступила зупинка кровообігу, а вузьке вічко - не свідчення відсутності зупинки
серця. Важливо інтерпретувати ці фактори вчасно і користуватися однією певною
схемою екстреної діагностики зупинки серця.
Симптоми зупинки серця.
відсутність пульсу на сонних артеріях - кардинальний патогномонічний симптом
зупинки серця;
зупинка дихання - до 30 секунд після зупинки серця;
розширення зіниць без реакції на світло - до 90 секунд після зупинки серця.
Зупинка дихання визначається по припиненню екскурсій грудної клітки і руху повітря
в області рота і носа. Іноді на тлі вже наявної зупинки серця спостерігається протягом
30 секунд дихання типу "гаспінг". Всі інші ознаки - блідо-землистий колір шкірних
покривів, відсутність кровотечі, якщо йдеоперація, відсутність АТ і тонів серця лише
доповнюють діагностику зупинки серця, але при цьому не слід втрачати час на їх
визначення та інтерпретацію. Як тільки встановлена зупинка серця, негайно, без
втрати часу на з'ясування причин, повинна бути розпочата комплексна СЛР.
Відповідно до класифікації АКА, заходи СЛР діляться на основні та спеціалізовані.
Основні - це забезпечення прохідності дихальних шляхів, ШВЛ і непрямиймасаж
серця; спеціалізовані - застосування лікарських засобів і реанімаційного обладнання.
3. Основні заходи СЛР
У людини, що знаходиться в несвідомому стані, необхідно швидко
оцінити прохідність дихальних шляхів, функцію дихання і гемодинаміку.
Послідовність дій:
визначають відсутність реакції на зовнішні подразники;
викликають помічників і реанімаційну бригаду;
правильно укладають потерпілого і відновлюють прохідність дихальних шляхів;
перевіряють наявність самостійного дихання;
якщо самостійне дихання відсутнє, то проводять ШВЛ способом "з рота в рот" або "з
рота в ніс";
перевіряють наявність пульсу;
починають непрямий масаж серця в поєднанні з ШВЛ і продовжують їх до
прибуття реанімаційної бригади.
Після прибуття реанімаційної бригади приступають до
спеціалізованих реанімаційним заходам, не припиняючи основних
Забезпечення прохідності дихальних шляхів
Відновлення прохідності дихальних шляхів - перший і дуже важливий етап
реанімації, так як, не забезпечивши прохідності дихальних шляхів, а, отже, і
можливості ШВЛ, не можна проводити подальші заходи. Для забезпечення
прохідності дихальних шляхів існує безліч прийомів - від найпростіших до найбільш
складних греоующіх спеціального реанімаційного обладнання. Тут доцільно
розглянути ті прийоми, які проводяться в рамках основнихреанімаційних заходів.
Більш складні прийоми (коникотомия трахеостомія та ін) розглядаються в інших
розділах підручника.
Якщо хворий без визначеного пульсу на сонній артерії і без дихання лежить на спині,
то надходження повітря в легені при штучному диханні буде неможливим внаслідок
западання язика. У цих випадках реаніматор пальцями однієї руки захоплює
підборіддя хворого, а іншу руку кладе на його лоб по лінії волосистої частини голови.
Потім піднімає підборіддя хворого, виштовхуючи нижню щелепу вперед. Іншою
рукою розгинає йому голову, що забезпечує прочинення рота.
Можливий і прийом "розгинання голови - підйом шиї" - дуже простий, але не завжди
ефективний. Однією рукою реаніматор підтримує знизу шию, а інша знаходиться на
кордоні волосистої частини голови хворого. Якщо цей прийом ефективний, його
доповнюють прийомом Есмарха за допомогою якого відкривають рот хворого і
проводять санацію. Надає допомогу стає на коліна біля голови хворого, пальцями
обох рук захоплює кути нижньої щелепи і переміщає нижню щелепу вперед, великі
пальці тиснуть на підборіддя і таким чином відкривають рот. Вказівним і середнім
пальцями лівої руки досліджує ротоглотку і видаляє чужорідні тіла.
Ці прийоми при відсутності сторонніх тіл у дихальних шляхах, як правило, достатні
для здійснення основних етапів СЛР. Вони рекомендуються як єдиногоприйому, що
забезпечує прочинення рота. Цей прийом відомий як потрійний і укладає три
компоненти:
1) розгинання голови назад;
2) відкривання рота;
3) висування нижньої щелепи вперед і може бути оцінений як ефективний і ручний
прийом для забезпечення прохідності верхніх дихальних шляхів
При утопленні, аспірації рідини (вода, кров, шлунковий вміст та ін) у дітей і дорослих
для звільнення дихальних шляхів застосовують дренажну позицію.
При відсутності свідомості, але відновленому самостійному диханні потерпілого
повертають на бік, не зміщуючи голову, плечі і тулуб відносно один одного. Це
положення називають "безпечним" або "відновлювальних". Воно зменшує
можливість повної обструкції і полегшує відходження секрету з порожнини рота і
носа. Цей прийом протипоказаний при травмі шийного відділу хребта.
Для забезпечення прохідності дихальних шляхів протягом тривалого часу або при
транспортуванні потерпілого, якщо не можна зробити інтубацію трахеї, слід
використовувати повітроводи.

Тести
1. При падінні лінії електропередачі потерпілий був вражений електричним
струменем. Свідомість відсутня.
Е. Звільнити потерпілого від дії струму, ШВЛ, після відновлення самостійного
дихання, придати потерпіломуполусидяче положення та негайно його евакуювати в
першу чергу.
2.Який характер кровотечi у хворих на рак прямої кишки?
Домiшки яскравої кровi до калу

Задачі
1. Підшкірний парапроктит
Діагноз на основі анамнезу
Операція проводиться відразу після виявлення захворювання. Застосовується
анестезія. Операція являє собою розкриття гнійника та його дренування, пошук
ураженої крипти та гнійного ходу та їх видалення.
2.Опік ІІІ Б ступінь
 акуратно зняти одяг із потерпілого. Не можна різко тягнути, так як одяг може
прилипнути до поверхні рани. У таких місцях одяг необхідно акуратно обрізати
ножицями.до прибуття швидкої необхідно прикладати тканину, змочену в холодній
воді, змінюючи її по мірі нагрівання.
Практична навичка
1.Накласти пов’язку на волосяну частину голови.
При пораненнях голови потерпілому потрібно надати термінову допомогу і до приїзду лікарів швидкої медичної допомоги накласти
пов'язку, що давить, щоб зупинити кровотечу. Це в багатьох випадках допомагає врятувати життя.

Для пов'язки будуть потрібні бинти або стрічки з тканини шириною 5 сантиметрів. Для перев'язки чола, потиличної та скроневої
частини голови застосовується циркулярна пов'язка, вона досить проста, накладається швидко, надає рівномірний тиск по всій голові.
Починаючи з передньої частини голови, забинтуйте пошкоджені місця по всьому колу, роблячи перехлест бинтів або тканинних
стрічок на 1/3 або на ½.

Не менш ефективною перев'язкою є пов'язка «очіпок». Для накладання пов'язки відірвіть бинт або тканинну стрічку довжиною 60-70
см. Середину бинта покладіть на тім'я, кінці натягніть. Починайте бинтувати голову з чола. Щоразу, доходячи до середньої смуги, яку
ви закріпили спочатку, робіть навколо неї оборот і поступово закривайте бинтом або тканинними смугами всю волосяну частину
голови. Кінці пов'язки закріпіть під підборіддям, зав'язавши вузлом.
Пов'язка у формі вуздечки також застосовується при пошкодженні волосистої частини голови. Бинт пропустіть навколо голови через
потилицю і лоб. Далі, бинтуйте голову від підборіддя до тімені, роблячи закріплюючі витки навколо голови. Край бинта розріжте на дві
частини і зав'яжіть в тому місці, де пошкодження відсутні.
Хрестоподібна пов'язка накладається навколо голови і при необхідності — шиї. Спочатку бинти ведіть навколо голови, поступово
переходьте вгору через потилицю, тім'я і лоб. Кілька восьмиобразних витків допоможуть повністю перебинтувати лобову і потиличну
частину голови. При необхідності витки можна робити навколо шиї, але в цьому випадку пов'язка повинна бути нещільна, щоб не
передавити кровоносні судини.

2Виконати транспортну іммобілізацію при переломі плеча.

При ушкодженнях верхніх кінцівок. При переломах плечової кістки у верхній третині руку згинають в ліктьовому суглобі під гострим
кутом так, щоб кисть лягла на сосок протилежної сторони. У пахвову западину кладуть ватно-марлевий валик, передпліччя підвішують
на косинці, а плече фіксують до тулуба бинтом. При переломах плеча в середній третині іммобілізація здійснюється драбинчастою
шиною Крамера. Шину обгортають ватою і моделюють по неушкодженій кінцівці хворого або по кінцівці здорової людини такого ж
зросту, як і хворий. Шина повинна фіксувати два суглоби - плечовий і ліктьовий. Шину виги-нають під прямим кутом, іншою рукою
беруть другий кінець шини і пригинають його до спини. У пахвову западину кладуть ватно-марлевий валик. При локалізації перелому в
області ліктьо-вого суглобу шина повинна захоплювати плече і доходити до п'ясно-фалангового зчленування. Шину прибинтовують до
плеча, ліктя, передпліччя, кисті, залишаючи вільними тільки пальці. Травмовану руку підвішують на косинці, перекинуту одним кінцем
через шию хворого.

5.Допоміжний матеріал
Показники підвищені, обтураційна жовтяниця

Білет № 4

1.Гострий панкреатит, класифікація, основні ознаки, ускладнення, принцип

лікування .

Гострий панкреатит — гостре асептичне запалення підшлункової залози

Класифікація
Легка форма
важка форма
Важка форма гострого панкреатиту може супроводжуватися:
гострим скупчення рідини усередині залози
панкреатичним некрозом з можливим інфікування
гострої помилкової
панкреатичним абсцесу
Основні ознаки:
Больовий синдром, здебільшого в лівому підребер'ї, нудота, відрижка, блювання,
здуття живота. Пульс пришвидшений, артеріальний тиск знижений. Підвищення
температури тіла.
Помірно виражена жовтушність склер. Рідко – легка жовтяниця шкірних покривів.
Ускладнення
Панкреонекроз — найважче ускладнення, яке проявляється важкою інтоксикацією
організму, порушенням всіх систем організму та поганим прогнозом
Кісти підшлункової залози — це обмежені капсулою скупчення рідини у вигляді
порожнин, які можуть бути розміщені як в самій залозі, так і виходити за її межі.
Хронічний панкреатит — хронічне запалення залози, яке призводить до заміщення
здорової тканини залози на сполучну тканину (фіброз)
Нориці підшлункової залози — патологічне сполучення протоку залози із зовнішнім
середовищем чи внутрішніми органами.
Перитоніт — при розвитку панкреонекрозу розвивається картина «гострого живота»,
важка інтоксикація тощо.
Внутрішньочеревна кровотеча — кровотеча внаслідок пошкодження соком залози
великих судин, що безпосередньо загрожує життю людини
Цукровий діабет — порушення ендокринної функції

Лікування
Консервативна терапія
Лікування гострого панкреатиту повинно відбуватись в хірургічному стаціонарі.
Хворим проводиться масивна інфузія через центральну вену; встановлюється
назогастральний зонд для евакуації шлункового секрету. Введення антиферментних
препаратів (контрикал) доцільне лише в перші три доби розвитку гострого
панкреатиту, в наступному призначаються препарати, що пригнічують екзокринну
секрецію підшлункової залози, зокрема аналоги соматостатину.
Оперативне лікування
При неефективності консервативного лікування розвиваєтсья панкреонекроз хворим
необхідна операція: видалення некротизованих ділянок підшлункової залози —
секвестректомія, санація та дренування черевної порожнини.

2.Нейротравма. Патоморфологія, клінічна картина, перебіг, ускладнення.

Дiагностика та лiкування на етапах медичної евакуації.
Нейротравма- черепно – мозкова травма
Класифікація. Ушкодження черепа і хребта
1. Травми черепа і головного мозку
Виділяють 6 клінічних форм черепно-мозкової травми:
- Струс мозку;
- Забій мозку легкого ступеня;
- Забій мозку середнього ступеня;
- Забій мозку важкого ступеня;
- Здавлення мозку на тлі його удару;
- Здавлення мозку без відповідного удару.
По тяжкості виділяють 3 ступені черепно-мозкової травми:
- Легка (струс і забій мозку легкого ступеня);
- Середньої тяжкості (забиття мозку середнього ступеня);
- Тяжка (забій мозку важкого ступеня і здавлювання мозку
За небезпеки інфікування внутрішньочерепного вмісту черепно-мозкову травму
ділять на закриту і відкриту.
До закритої черепно-мозковій травмі відносять пошкодження, при яких відсутні
порушення шкірних покривів голови, або маються поранення м'яких тканин без
пошкодження апоневрозу. Переломи кісток склепіння черепа, не супроводжуються
пораненням прилеглих м'яких тканин або апоневрозу, відносять також до закритих
пошкоджень черепа.
До відкритої черепно-мозковій травмі відносять пошкодження, при яких є рани
м'яких покровів голови з пошкодженням апоневрозу або переломом основи черепа,
що супроводжуються кровотечею чи ліквореей (назальної або вушної).
При збереженні цілісності твердої мозкової оболонки відкриті черепно-мозкові
пошкодження вважають непроникаючими, а при порушенні її цілості
- проникаючими.
Клінічна картина і діагностика
Суттєвою особливістю черепно-мозкових ушкоджень є розлад свідомості.
Виділяють наступні 7 градацій стану свідомості при черепно-мозковій травмі:
- Ясне;
- Помірне оглушення;
- Глибоке оглушення;
- Сопор;
- Помірна кома;
- Глибока кома;
- Позамежна кома.
Блювота, Психомоторне збудження, Синдром ранньої контрактури
ускладнення
1. внутрішньочерепні (набряк мозку, менінгіт, енцефаліт, вентрикуліт);
2. позачерепні (пневмонія, цистит, жирова емболія, пролежні, сепсис);
Перша медична та долікарська допомога.
В результаті обстеження встановлюють діагноз та сортують постраждалих на 4 групи:
- З проникаючими пораненнями черепа та головного мозку;
- З непроникаючими пораненнями (якщо є
пошкодження кістки, але збережена цілістьність твердої мозкової оболонки);
- З вогнепальними пораненнями м'яких тканин;
- Із закритими переломами черепа або компресійним синдромом.
Надання допомоги у вогнищі катастрофи при черепно-мозковій травмі перш за все
зводиться до накладання асептичної пов'язки на рану. При виникненні блювання або
носової кровотечі слід запобігти потраплянню блювотних мас або крові в дихальні
шляхи. Такого постраждалого необхідно евакуювати в положенні «на боці»,
розстебнувши комір і ослабивши пояс для більш вільного дихання. В залежності від
оснащеності і кваліфікації надання допомоги можна ввести знеболюючі засоби,
антибіотики, аналептики, припарати стимулюючі дихальну або серцево-судинну
діяльність.
Перша лікарська допомога
Потерпілому необхідно правильно накласти пов'язку, ввести внутрішньом'язово
антибіотики і протиправцеву сироватку. При порушенні дихання і серцево-судинної
діяльності слід призначати камфору, кофеїн, ефедрин, лобелін та ін. У перев'язочну
скеровують поранених в череп із зовнішнішньою кровотечею для здійснення
гемостазу. На цьому етапі залишаються агонуючі постраждалі. Всі інші підлягають
евакуації, причому в першу чергу поранені з ознаками триваючого
внутрішньочерепного крововиливу і ліквореєю для надання кваліфікованої
хірургічної допомоги, або з пошкодженнями черепа і головного мозку для надання
спеціалізованої хірургічної допомоги (в госпіталь для поранених у голову). У другу
чергу евакуюються потерпілі з пораненнями м'яких тканин черепа.
 Кваліфікована медична допомога
У приймально-сортувальному відділенні насамперед виявляють групу постраждалих
з триваючим внутрічерепними кровотечами. Цих хворих оперують за життєвими
показаннями. Приблизно 1,5-2% поранених з пошкодженням кісток черепа
підлягають невідкладним оперативним втручанням з наступною госпіталізацією.
Попередньо проводять заходи, спрямовані на уточнення природи компресії і
локалізації внутрішньочерепного крововиливу (введення дегідратуючих засобів,
проведення поперекової (люмбальної) пункції з вимірюванням тиску спинномозкової
рідини і т.п.).

Тести
1. Основні клінічні ознаки геморою:
C неприємні відчуття в задньому проході, наявність пухлиноподібних утворень в
ділянці заднього проходу, прожилки крові на калі в кінці дефекації.

2. Основним видом комплексного лікування гнійних ускладнень вогнепальної рани є:

С. Вторинна хірургічна обробка + антибактеріальна терапія

Задачі
1.Стегнова грижа
Диференційний діагнозпроводять із паховою грижею.Стегнова грижарозташована
нижче пахової зв'язки, пахова - вище.
видалення грижі з пластикою дефекту (герніопластики). в залежності від
використовуваного доступу діляться на пахові (спосіб Руджі, Парлавеччіо) і стегнові
(спосіб Бассин, Локвуда, Герцена і ін)
2. Опік ІІ ступінь
Не можна відривати від опікової поверхні пристали залишки одягу, їх потрібно
обрізати на кордоні опіку і накласти пов’язку поверх них. на обпечену поверхню
після обробки її спиртом або одеколоном треба накласти суху стерильну пов’язку.
Бульбашки при цьому розкривати не слід.

Практична навичка
1 Накласти шину Дітерікса.
У разі ушкоджень стегна і кульшового суглоба застосовують дистракційну шину Дітеріхса (мал. 71), що складається з двох
складних дерев'яних шин (планок), коротшу з них розміщують на внутрішній поверхні стегна, а довшу (1) — на зовнішній. На шину
надягають рухому підошву (3), до якої прибинтовують стопу. Надкостури попередньо обгортають ватою і закріплюють бинтом.
Через щілини над надкостурами протягують широкий бинт завдовжки близько 1,5 м, а через підошви - мотузок для закрутки (4).
У пахвинній ділянці, над кісточками і великим вертлюгом розміщують марлеві подушечки. Накладаючи шину, помічник захоплює
стопу, злегка підтягуючи її. Той, хто накладає пов'язку, фіксує підошву шини марлевим бинтом до стопи. Зовнішню планку-шину
встановлюють від пахової ямки до зовнішнього вушка підошви (планка-шина виступає на 10—15 см від її краю). Шину фіксують до
груднини марлевим бинтом циркулярно. Через внутрішнє вушко підошви проводять кінець внутрішньої планки шини, яку
встановлюють від пахвинної складки до рівня, що на 10—15 см нижче від ступні.
Кінці обох половин шини з'єднують за допомогою спеціальної поперечної планки і попередньо фіксують шину циркулярними
турами бинта в ділянках таза, стегна, колінного суглоба і гомілки. Додатково довкола пояса і через плече накладають бинт у вигляді
ременя. Назовні від рухомої підошви виступають кінці шини, з'єднані перекладиною. Між цією перекладиною і рухомою підошвою
натягують подвійний бинт і закручують його за допомогою палички-закрутки. Цим досягають витягання кінцівки по поздовжній
осі. Нерідко по задній поверхні ноги додатково накладають шину Крамера і за допомогою бинтів фіксують нижню кінцівку і таз.
2. Виконати закритий масаж серця.
Для того, щоб непрямий масаж серця провести правильно і успішно, необхідна наявність наступних умов:
людина повинна лежати на спині, на твердій поверхні, в іншому випадку через пружною ефекту масаж буде неефективний;
руки необхідно прикладати до нижньої третини грудної клітки, там розташовуються головні м'язові органи серця - шлуночки;
натискати треба не всією поверхнею долоні, а лише тієї, яка розташована ближче до зап'ястя. Кисть другої руки розташовується
зверху, для того, щоб підсилити тиск;
натискати необхідно швидким толчкообразное рухом. Після кожного такого поштовху руки необхідно прибрати, для того, щоб
грудна клітка змогла розправитися безперешкодно. Саме в цей час серце заповнюється венозною кров'ю;
сила прикладання обох рук та маси тіла у людини, що проводить непрямий масаж серця, до грудної клітки дорослої людини,
повинна зміщувати грудну клітку на чотири або шість сантиметрів, не більше;
людина, що проводить непрямий масаж серця повинен знаходитися набагато вище хворого, для того, щоб упиратися обома
прямими руками. Якщо необхідно проводити непрямий масаж серця у маленької дитини, то досить використовувати одну руку. У
новонароджених дітей масаж проводиться одним пальцем;
непрямий масаж серця повинен забезпечити близько 60 серцевих скорочень в хвилину, при цьому треба враховувати, що її буде
витрачено час на штучне дихання.

Допоміжний матеріал
наявний запальний або гнійний процес в організмі

Білет № 5

1.Виразкова хвороба шлунку, класифікація, основні ознаки, ускладнення,

принцип лікування. (ЗМ 3. Т 5.)

Виразкова хвороба — хронічне захворювання, характерною ознакою якого є

утворення виразок у ділянках травного тракту (шлунок, проксимальна частина
дванадцятипалої кишки), що контактують з активним шлунковим соком.
Класифікація:
За класифікацією ВООЗ:
— виразку ДПК;
— пептичну виразку невизначеної локалізації;
— виразку гастроєюнальну або виразку гастроентероанастомозу.
За формою:
а) виразкова хвороба;
б) симптоматична виразка — гострі виразки внаслідок стресу, уремії, приймання
лікарських препаратів, післяопікові виразки, синдром Золлінгера—Еллісо-
на та ін.).
За локалізацією:
а) виразка шлунка (Johnson, 1965):
б) виразки ДПК:
в) виразки стравоходу — розвиваються на тлі гастроезофагеального рефлюксу;
г) виразки гастроентероанастомозу — пептичні виразки, що виникають після
оперативного лікування
За кількістю виразок:
а) поодинокі (прості, кальозні, гігантські);
б) множинні (поєднані, дзеркальні).
За фазою перебігу:
а) загострення — характеризується яскравою клінічною картиною з вираженим
виразковим дефектом;
б) неповної ремісії — суб’єктивно клінічні прояви практично відсутні, виразковий
дефект у фазі рубцювання й епітелізації;
в) ремісії — клінічні, рентгенологічні і фіброгастроскопічні ознаки ВХ відсутні.
За тяжкістю перебігу:
а) легка (загострення 1 раз в 1—2 роки, легко піддається лікуванню, працездатність
хворих зберігається);
б) середньої тяжкості (загострення — 2 рази на рік, стаціонарне лікування, як
правило, неповні ремісії, працездатність обмежена);
в) тяжка (виражені функціональні розлади і відповідні клінічні прояви, без
стійкої ремісії, спостерігаються різні ускладнення, нерідко поєднані, консервативне
лікування неефективне, показане хірургічне лікування).
Тяжкість перебігу ВХ залежить від частоти щорічних рецидивів і їх тривалості,
від залучення до патологічного процесу інших органів і систем.
Основні ознаки:
Пептичний біль: -для шлунка – через 1-2 год після їжі (ранній);
-для 12-палої - через 3-4 год
У надчеревній ділянці
Блювання одноразове з полегшенням
Нудота, відрижка, печія
Симптоми:
Менделя: болісна перкусія в зоні локалізації виразки
Діагностика:
Фіброгастродуоденоскопія
Ускладнення: гастро- і дуоденостаз, пенетраця, перфорація виразки, виразкова
кровотеча, виразковий стеноз
Лікування:
Неускладненні виразки лікуємо консервативно (противиразкова терапія)
Хірургічно лікєм при:
Перфорації;
Кровотечі з виразки;
Стеноз з порушенням евакуації
При часто рецидивуючих виразках що не піддаються консервативному лікуванню
Методи:
Резекція шлунка
Ваоготомія

2.Ушкодження грудної клiтки. Гемоторакс. Класифікація. Дiагностика та

лiкування на етапах медичної евакуації. (ЗМ 4. Т21.)

Класифікація травм грудної клітки:

Закриті ушкодження (струс, забій, стиснення).
Відкриті ушкодження (невогнепальні і вогнепальні поранення).
За тяжкістю травми: легка, середньої тяжкості, тяжка, вкрай тяжка.
За кількісною характеристикою: ізольована — численна, одинична — поєднана,
механічна — комбінована.
За провідними клінічними синдромами:
а) за характером ушкоджень кісткового каркаса:
— без порушення цілості;
— з переломом ребер:
• одиночні (до 3 ребер) — численні (більше 3 ребер);
• флотаційний ребровий клапан (передній, передньобічний, бічний, задній);
— з переломом груднини;
б) за характером ушкоджень внутрішніх органів:
— без ушкодження органів;
— з ушкодженням легень, бронхів, трахеї, серця, судин, стравоходу, діафрагми
в) за наявністю ускладнень:
— без ускладнень;
— з органними ускладненнями: пневмоторакс, гемоторакс, медіастинальна
емфізема, тампонада перикарда, забій серця;
— із функціональними ускладненнями: шок, асфіксія, гостра дихальна недостатність,
гостра серцева недостатність;
— із запальними ускладненнями: пневмонія, емпієма плеври тощо.
Гемоторакс — накопичення крові у плевральній порожнині внаслідок ушкодження
судин грудної стінки, легень або середостіння.
Класифікація гемотораксу:
За локалізацією:
- однобічний (право-, лівобічний),
- двобічний.
За об’ємом крововтрати:
малий (до 10 %ОЦК), (кров в реброво-діафрагмальній пазусі)
середній (до 25 % ОЦК), (рівень крові в ділянці нижнього кута лопатки)
великий (понад 25 % ОЦК). (Уся або майже вся плевральна порожнина)
За ступенем гемостазу:
з кровотечею, що триває
зі спиненою кровотечею
згорнений гемоторакс.
Клінічна картина:
залежить від кількості крові
при малій – майже не проявляється;
при середній – кашель, задишка, біль у грудях, блідість, відставання ураженого боку
пді час дихання, ослаблення дихання і притуплення перкуторного звуку
при великій –тахікардія, занижений АТ,
Діагностика: оглядова рентгенограма органів грудної порожнини; -Наявний рівень
рідини і затемнення під ним;
Лікування на етапах:
І. Перша медична і долікарська допомога – запобігання асфіксії(звільнення дих.
шляхів по можливості) + знеболювання і інфузійна терапія
ІІ. Перша долікарська допомога – виведення крові з порожнини показане тільки в
випадках великих крововтрат з ознаками некомпенсованого шоку для реінфузії +
стабілазція вітальних функцій організму: заходи серцево-легеневої реанімації з
первинним підтриманням життя, виведення постраждалих із шокового стану за
відсутності ознак тривкої кровотечі, усунення
гострої дихальної недостатності
ІІІ. Кваліфікована допомога: Проведення торакотомії на рівні VII-VIII міжребер’я по
середній або задній пахвинній лінії та встановлення дренажу.

Тести

1.Геморой – це захворювання прямої кишки зумовлене:

варикозним розширенням венозних сплетінь у ділянці заднього проходу;

2.У будові вогнепальної рани розрізняють:

В. Три зони.
 Задачі
1.Пахова грижа
Методи Мартинова,Жирара,Кімбаровського,Спасокукоцького..Суть цих операцій у
високій перевязці і видаленні грижового мішка та укріплення передньої стінки
пахового каналу клаптями апоневроза зовнішнього косого м’яза без підшивання чи з
підшиванням краю внутрішнього косого і поперечного мязів живота до пахової
зв’язки.
2. Комбінована хімічне ураження.Закритий перелом променевої кістки.
Перша лкарська допомого включає .повторне введення антидотів,часткову спеціальну
обробку,хімічна дегазація ран.
З мсетою профілактики раньової інфекції введення антибіотиків і правцевого
анатоксину
Введення серцевих ,судинних і знеболювальних засобів.
Ін фузійна терапія
При пхо ран необхідно висікти розтрощені,некротизовані заражені отрутою
тканини.особливо ретельно висікається підшкірна жирова клітковина.
Практична навичка
1 Накласти шину Крамера.
перелом плеча
Щоб шина Крамера при переломі плеча вірно стала на пошкоджену кінцівку необхідно:
1. Заспокоїти постраждалого, запитати про його самопочуття.
2. Зручно посадити його.
3. Взяти шину Крамера, підготувати її до використання. Для цього потрібно вистелити її дротяну основу ватою і забинтувати її,
після чого надіти клейончатий чохол.
4. Надати шині необхідний вигин, орієнтуючись по здоровій руці. Хвору кінцівку потрібно зафіксувати в зігнутому під прямим
кутом положен
5. Дати потерпілому знеболююче - анальгін або промедол.
6. При наявності кровотечі накласти на рану джгут або давить пов'язку, щоб зупинити кров. При цьому потрібно дотримуватися
стерильність, щоб не занести в рану інфекцію.
7. Палять ні в якому разі не закривати пов'язкою, яка фіксує шину, щоб в будь-який момент можна бути послабити його або зняти.
8. Накладають шину Крамера звичайно зверху одягу, відрізавши заважають гудзики. При цьому потрібно зафіксувати три суглоба -
плечовий, ліктьовий і променезап'ястний, а в місцях їх зіткнення з шиною підкласти ватяні валики.
9. прибинтовуються шину до руки необхідно від зап'ястя до ліктя, після чого накласти косинкову пов'язку, щоб зафіксувати
положення руки.
10. Перевірити, чи створена нерухомість зламаною кінцівки. Кінчики пальців при цьому потрібно залишити відкритими.
11. Відправити потерпілого до лікарні.
ерелом гомілки
Техніка накладення шини Крамера на гомілку буде така:
1. Дати потерпілому знеболюючий засіб.
2. Дозволити йому прийняти зручне положення.
3. Взяти підготовлену до використання шину, прикласти її до стопи здорової ноги і зігнути під прямим кутом у напрямку до
пальців.
перелом передпліччя
При переломі передпліччя шина Крамера накладається таким чином:
1. Дати потерпілому яке-небудь знеболююче, яке є під рукою.
2. Посадити його в зручному положенні.
3. Зупинити кровотечу, якщо воно є, наклавши на рану пов'язку.
4. Підготувати шину до використання, вистелив її ватою.
5. Согнуть хвору руку в лікті під прямим кутом, зап'ястям до тулуба, а в долоню вкласти валик, щоб забезпечити напівзігнуте
положення пальців.
6. Під виступи кісток в місцях їхнього зіткнення з шиною, а також в пахвову западину підкласти ватяні прокладки.
7. Шину зафіксувати на руці спіральної пов'язкою, рухаючись від долоні вгору.

2. Виконати плевральну пункцію при гемотораксі.

Показання: пневмоторакс, гемоторакс. При гемотораксі проводять пробу-пункцію Ревілуа-Грегуара – якщо кров,
отримана з плевральної порожнини, утворить згустки, то це свідчить про триваючу кровотечу з плевральної порожнини.
Техніка: для видалення повітря з плевральної порожнини пункцію слід проводити в II міжреберному проміжку по
середньоключичній лінії (в положенні хворого сидячи) або в V-VI міжреберному проміжку по середній пахвовій лінії (в
положенні хворого лежачи на здоровому боку з відведеною за йодову рукою або сидячи). При гідро- і гемотораксі
пункцію можна виконувати в VII–ІХ міжреберному проміжку по задній пахвовій або лопаточній лінії.
Перед пункцією в ділянці проколу виконують інфільтрацію шкіри і підшкірної клітковини 0,5% розчином новокаїну по типу
лимонної кірки, далі лівою рукою фіксують шкіру, відтягують її по ребру донизу, а правою – вводять голку всередину
посередньо над верхнім краєм ребра. Голку довжиною 6–10 м (в залежності від товщини підшкірної клітковини,
характеру ексудату) проводять на глибину 3–4 см суворо по краю ребра, анестезуючи по ходу міжреберні м'язи.
Раптовий біль свідчить про прокол парієтальної плеври. При проведенні пункції слід користуватися спеціальною голкою з
краником або перехідною гумовою трубочкою, з'єднаною з голкою. Ця нескладна система дозволяє уникнути попадання
повітря в плевральну порожнину, вени легень, мозкові або коронарні артерії. Після аспірації порції плеврального вмісту
гумову трубку пережимають, шприц від'єднують і випорожняють, після цього знову приєднують до трубки і маніпуляцію
повторюють.
При великій кількості рідини, газів в плевральній порожнині аспірацію можна зробити за допомогою відсмоктувача через
банки Боброва або з використанням 2-ампульної системи, змонтованої по принципу сполучних судин. Після пункції в
плевральну порожнину слід ввести антисептики, антибіотики.

Допоміжний матеріал
?
Білет № 6

1.Проривна виразка шлунку і дванадцятипалої кишки

Симптоми
Об’єктивно: раптова поява різкого «кинджального» болю в епігастральній ділянці, що
швидко розповсюджуються по всьому животу. В анамнезі - виразка шлунку.
Положення хворого вимушене - із зігнутими і приведеними до живота ногами. Сухий
язик, спрага. Дихання часте, поверхневе. Виражена напруга м'язів передньої черевної
стінки (дошкоподібний живіт), живіт в акті дихання не бере участь. Позитивні ознаки
подразнення очеревини. Печінкова тупість не визначається.

Надалі можливе поліпшення загального стану і зменшення болю (прикрита

перфорація). З часом прогресують ознаки розлитого перитоніту.
На оглядовій рентгенограмі живота - наявність газу в черевній порожнині.

Перша медична допомога

1. Спокій.
2. Холод на епігастральну ділянку.
3. Голод.
4. Термінове звернення по лікарську допомогу.
5. При затримці надання лікарської допомоги ввести шлунковий зонд для постійного
відсмоктування вмісту з шлунку.

Невідкладна медична допомога

Медичний пункт, ФАП, карета ШМД.
1. Термінове транспортування у лікарню в положенні лежачи на ношах у супроводі
лікаря або фельдшера.
2. При тривалому транспортуванні - антибіотики, відсмоктування вмісту шлунку
через зонд.

Стаціонар.
Термінова госпіталізація у хірургічне відділення.
2. Краш-синдром
Синдро́м дли́ тельного сдавле́ния (синонимы: краш-синдром, травматический
токсикоз, синдром (длительного) раздавливания, компрессионная травма.

Клиника синдрома длительного сдавливания В течении СДС выделяют период

компрессии и посткомпрессионный период. Последний делится на ранний (до 3
суток), промежуточный - от 4 до 18 суток после снятия компрессии и поздний - более
18 суток после снятия компрессии (Э.А. Нечаев и соавт., 1993). Клинически также
можно выделить период появления отека и сосудистой недостаточности (в течение 1-
3 суток после снятия компрессии); период острой почечной недостаточности (от 3 до
9-12 суток); период выздоровления (В.К. Гостищев, 1993).
В период компрессии потерпевшие находятся в сознании, однако у них может
возникнуть депрессия, апатия или сонливость. Бывает сознание спутано или даже
утрачено. Иногда, наоборот, потерпевшие проявляют бурное возбуждение - кричат,
жестикулируют, просят о помощи. У них развивается –травматический шок.
Клиническая картина СДС зависит от локализации и тяжести травмы. Например, при
сдавливании головы, кроме повреждения мягких тканей различной степени,
появляются признаки сотрясения или ушиба головного мозга. При повреждении
грудной клетки возможны переломы ребер, гемоторакс, разрывы внутренних органов
и пр.
В период компрессии сразу же после освобождения конечностей пострадавшие
жалуются на боль в конечностях, ограничение их подвижности, слабость, тошноту,
рвоту. Общее состояние потерпевших при этом может быть удовлетворительным или
средней тяжести. Кожа у них бледнеет, развивается тахикардия, артериальное
давление вначале находится в норме, а затем начинает снижаться, температура тела
повышается. Конечность, подвергшаяся компрессии, обычно бледная, с
кровоизлияниями, быстро отекает, отек прогрессирует, кожа становится багрово-
синюшного цвета, на ней появляются пузыри с серозным или серозно-
геморрагическим содержимым. Во время пальпации ткани твердые, при
надавливании на них не остается ямок. Пульсация на периферических артериях не
определяется. Чувствительность конечности потеряна. Быстро развивается олигурия -
до 50-70 мл мочи в сутки с большим содержанием в ней белка (700-1200 мг/л).
Сначала моча красная, со временем становится темно-бурого цвета. В результате
выхода плазмы происходит сгущение крови (в ней увеличивается содержание
гемоглобина и эритроцитов), повышаются показатели мочевины, креатинина.
В период острой почечной недостаточности боль в сдавленных тканях уменьшается,
артериальное давление нормализуется, частота пульса составляет 80-100 ударов в
минуту, температура тела - 37,2-38 °С. Однако на фоне улучшения кровообращения
развивается почечная недостаточность. При этом олигурия сменяется анурией. В
крови резко повышается концентрация мочевины. Развивается уремия, в результате
которой может наступить летальный исход.
При более благоприятном течении СДС и эффективном его лечении наступает период
выздоровления. Общее состояние больных и их лабораторные показатели
улучшаются. В конечностях появляется боль и восстанавливается тактильная
чувствительность, уменьшается отек тканей. При осмотре места повреждения
 выявляют участки некроза кожи и мышц.
Первая помощь и лечение синдрома длительного сдавливанияЧем раньше оказана
первая медпомощь потерпевшему, тем благоприятнее течение СДС и результаты его
лечения. Вначале особенно важно обеспечить основные жизненные функции
организма, в частности проходимость дыхательных путей, провести искусственную
вентиляцию легких, остановить наружное кровотечение и аккуратно освободить тело
или конечности потерпевшего от предметов, вызывающих сдавливание. Сразу же
после освобождения ему вводят наркотические анальгетики (1 мл 1 % раствора
морфина, 1 мл 2 % раствора омнопона или 1-2 мл 2 % раствора промедола).
Поврежденную конечность или другой участок тела нужно туго забинтовать
эластичным или марлевым бинтом, на конечность наложить транспортную шину. Во
время транспортировки потерпевшему необходимо внутривенно вводить
противошоковые препараты (полиглюкин, реополиглюкин, 5-10 % раствор глюкозы,
изотонический раствор хлорида натрия и пр.). Для профилактики сердечно-
сосудистой недостаточности вводят эфедрин и норадреналин. В стационаре
потерпевшему сразу же начинают проводить

Тести
1. Основний лікувальний метод при здавлюванні мозку.
C. декомпресивна трепанація черепа;

2. Первинний шов на вогнепальну рану кінцівки, як заключний етап первинної

хірургічної обробки на етапі кваліфікованої хірургічної допомоги:
С. Протипоказаний.

Задачі
1.Гострий деструктивний (перфоративний апендицит)
Операція – апендектомія Доступ проводять типовий косо перемінний у правій
здухвинній ділянці,розріз 10 см.Антеградний спосіб(коли відросток імобілізують
шляхом одномоменної перевязки брижі,потім його видаляють).призначення
дренування трубками,які виводяться додатковими контр апертурами.
2. Комбінована радіаційна травма(двокісточковий пререлом правого гомілкового-
ступеневого суглобу)
Перед проведенням опер втручання,у відділені спеціальної обробки проводять повну
санітарну оробку уражених і забруднених ділянок.
Відновлення і заміщення функції кровотворення
Переливання еритромаси,тромбом аси
Детоксикація організму- переливання плазмозамінників,стимуляція діурезу
Підвищення імунобіологічних чинників захисту- переливання білкових розчинів
(альбумін,глобулін)
Профілактика і лікування інфекційних уражень(антибактеріальна терапія)
Після нормалізації загального стану,проводимо хірургічне лікування перелому.
Практична навичка
1 Виконати дренування за Бюлау.
ДРЕНУВАННЯ ПЛЕВРАЛЬНОЇ ПОРОЖНИНИ
Показання: клапанний пневмоторакс, гемоторакс.
Техніка: дренування плевральної порожнини виконують під місцевою анестезією найчастіше в пахвовій ділянці в V-VІ
міжреберних проміжках або в II міжреберному проміжку по середньоключичній лінії (при пневмотораксі). Дренаж (гумова або
пластмасова трубка) вводять в плевральну порожнину за допомогою троакара. Застосування троакару забезпечує більш тривале
збере¬ження герметичності плевральної порожнини. Діаметр дренажу не повинен перевищувати внутрішнього діаметра троакара.
Виконують місцеву анестезію шкіри у міжреберному проміжку шляхом інфільтрації до парієтальної плеври. Проводять
горизонтальний розріз шкіри довжиною приблизно 1,5 см, примірюють довжину частини трубки, яка має бути введена в плевральну
порожнину. Троакаром створюють канал над верхнім краєм ребра і, після попадання в плевральну порожнину стилет видаляють і
вводять дренажну трубку, дистальний кінець якої перетиснутий затискачем та під'єднують активну аспірацію або клапан по Бюлау.
Дренаж фіксують до шкіри П-подібним швом, кінці нитки зав'язують бантиком.
Можливі ускладнення: пошкодження легені, діафрагми.

2 Виконати закритий масаж серця.

Для того, щоб непрямий масаж серця провести правильно і успішно, необхідна наявність наступних умов:
людина повинна лежати на спині, на твердій поверхні, в іншому випадку через пружною ефекту масаж буде неефективний;
руки необхідно прикладати до нижньої третини грудної клітки, там розташовуються головні м'язові органи серця - шлуночки;
натискати треба не всією поверхнею долоні, а лише тієї, яка розташована ближче до зап'ястя. Кисть другої руки розташовується
зверху, для того, щоб підсилити тиск;
натискати необхідно швидким толчкообразное рухом. Після кожного такого поштовху руки необхідно прибрати, для того, щоб
грудна клітка змогла розправитися безперешкодно. Саме в цей час серце заповнюється венозною кров'ю;
сила прикладання обох рук та маси тіла у людини, що проводить непрямий масаж серця, до грудної клітки дорослої людини,
повинна зміщувати грудну клітку на чотири або шість сантиметрів, не більше;
людина, що проводить непрямий масаж серця повинен знаходитися набагато вище хворого, для того, щоб упиратися обома
прямими руками. Якщо необхідно проводити непрямий масаж серця у маленької дитини, то досить використовувати одну руку. У
новонароджених дітей масаж проводиться одним пальцем;
непрямий масаж серця повинен забезпечити близько 60 серцевих скорочень в хвилину, при цьому треба враховувати, що її буде
витрачено час на штучне дихання.

Допоміжний матеріал
наявний запальний або гнійний процес в організмі
Анемія, крововтрата

Білет № 7

1.Ускладнення виразкової хвороби шлунку, класифікація, основні ознаки,

принцип лікування

ВХ- захворювання схильне до прогресування із залученням до патологічного процесу

інших органів систем травлення, з розвитком ускладнень, загрозливих для життя
хворого.
Під виразковою хворобою розуміють хронічне рецидивне захворювання, при якому
формується пептична виразкова стінка шлунка або ДПК, що виникає при поєднаних
розладах:
Нейрогуморальної регуляції шлункової секреції
Захисних властивостей слизової оболонки
Мотороно-евакуаторної функції
Виразки бувають:
Поодинокі
Множинні
Розрізняють:
Прості
Кальозні
Неускладнені
Ускладнені
Виразка шлунка обо ДПК виникнення якої зумовлене впливом агресивного
шлункового вмісту, називається пептичною
Проста хронічна виразка має невеликий розмір 1 см у діаметрі. Округлої форми,
сплощена, краї гладенькі, заглиблюються в стінку до мязової оболонки. Проста
виразка може завоюватися і залишати рубець
Кальозна виразка вирізняється великими розмірами і глибиною від 2 до 4-8 см у
діаметрі. Краї стовщенні, ущільнені, формують виражений навколо виразковий
запальний вал. Дно зрощену з органом.
Етіологія і патогенез.
Розрізняють основні фактори і фактори розвитку ВХ.
Основні:
Розлад йрогуморальної регуляції- призводить до порушення процесів у шлунку і
ДПК, порушується секреція
Зниження місцевої резистентності слизової оболонки
Фактори розвитку:
Генетична схильність
Інфекційний агент ( Helicobacterpylori )
Тютюнопаління
Алкоголь
Медикаменти; аспірин та інші нестироїдні протизапальні засоби
Психосоматичні фактори
Супутні захворювання: синдром Золлінгера Еллісона
Класифікація. Загальновизначенної класифікації ВХ не існує. ВООЗ виділяють:
Виразку шлунка
Виразку ДПК
Пептичну виразку невизначенної локалізації
Виразку гастроєюнальну або виразку гастроентероанастомозу
За формою:
Виразкова хвороба Симптоматична виразка- гострі виразки внаслідок стресу, уремії.
За стадіями:
Стадія- передвиразковий стан
Стадія- нускладнена ВХ
Стадія- ускладнена ВХ
Стадія- рецидив ВХ після хірургічного лікування
За локалізацією:
Виразка шлунка
І тип виразки малої кривизниІІ тип комбіновані виразки шлунка і ДПК ІІІ тип
плепілоричні виразки
Виразки ДПК
виразка цибулини
Виразки постбульбарні що поширюються дистальніше бульбодуоденального
сфінктера
Виразки стравоходу
Виразки гастроентероанастомозу
За кількістю виразок:
Поодинокі
Множинні
За фазою перебігу:
Загострення характеризується яскравою клінічною картиною з вираженим виразковий
дефектом
Неповної ремісії
Ремісії
За тяжкістю перебігу:
Легка
Середньої тяжкості
Тяжка
За провідним симптомом:
Больовий
Диспепсичний
Прихований перебіг
За секреторною активністю: банальна і максимальна кислотопродукція
За ускладненням:
Гастро- і дуоденостаз, ДГР- відображають порушення нормального травяного пасажу
при збереженому просвіті кишкової трубки.
Пенетрація- ерозувпння виразковим кратером прилеглого органа який у цій ситуації є
дном виразки
Перивісцерит- інфільтрація, набряк, рубцева деформація
Перфорація виразки- типова, атипова, прикрита
Виразкова кровоточа
Виразковий стеноз- компенсований, декомпенсований, субкомпенсований
Вторинна ульцерогенна патологія прилеглих органів
Клінічна картина. Рідко ВХ перебігає безсимтомно і виявляють раптово при
виникненні періорації або кровотечі
Основним симптомом ВХ є біль:
Пептичний біль, скороченні, спазми.
Рідній біль, виразковий біль з'являється 1-2 год після споживання їжі
Пізній біль з'являється за 3-5 годин
Симптоми:
Біль
Блювання
Нудота
Відрижка
Діагностика.
Пальпація
Перкусія( симптом Менделля)
ФГДС
Лікування. Неускаладнені виразки шлунка і ДПК принципово підлягають
консервативному лікуванню
Показання до оперативного лікування ускладненої ВХ бувають абсолютними і
відносними
Абсолютні показання:
Перфорація виразки
Виразкова кровотеча що триває
Рубцевий виразковий стеноз
Відносні:
кальозні виразки з вираженим перевісцеритом
Пенетрувальні виразки
Виразки що повторно кровоточать
Виразки великої кривизни і крадії шлунка
Рецидив звиразкування після ушивання і періорації
Часто рецидиву чи виразки
Тяжкий перебіг ВХ при безуспішний консервативній терапії рецидиву протягом 2-4
місяців
Резекція шлунка. При цьому методі видаляють виразку, астрального відділ, залози
якого продукують гастрин і значну частину тіла шлунка.

2.Термічна холодова травма. Клінічна картина, перебіг, ускладнення. Перша

допомога. Діагностика та лікування на етапах седичної евакуації

Для виникнення холодової травми має значення не тільки низька зовнішня

температура, а й допоміжні фактори які схематично можна поділити на чотири групи:
Метеорологічні фактори
Фактори які погіршують кровообіг
Фактори які знижують місцевий опір тканин
Фактори які знижують загальну опірність організму
Відмороження- це місцеве ушкодження холодом
Етіологія. За етіологією розрізняють:
Які виникли під впливом температури вищої за нуль
Які виникли під впливом сухого морозу
Контактні відморожені внаслідок зіткнення з охолодженими металевими предметами
Обмороження
У патогенезі відморожені виділяють два періоди: прихований та реактивний
Прихований- характеризується порушенням кровообігу й обміну речовин у
відморожених ділянках
Реактивний- настає після зігрівання і характеризується порушенням кровообігу й
обміну речовин у відморожених ділянках

Класифікація. Чотири ступені відмороження

Відмороження виникає при нетревалій гіперемії тканин.
Відмороження виникає тривалій тканинній гіпотермії
Ушкоджується шкіра і частково підшкірна жирова клітковина ( 3 стадії )
виникнення пухирці і змертвіння
Розсмоктування невротичних тканин і розвиток грануляції
Рубцювання і епітеалізація
Змертвіння всіх м'яких тканин і кісток
Ускладнення при відмороженнях могуть бути місцевими і загальними.
Замерзання- це загальна патологічна гіпотермія людини яка може закінчуватися
смертю
Етіологія. Замерзанню сприяють: низька температура, вологість, вітер; має значення
тривалість і безперервність їхньої дії на організм.
Клінічна картина. 3 стадії замерзання
Адинамічна стадія- свідомість збережена, хворі сонливі, скаржаться на
запаморочення, головний біль, слабкість, стомленість. Температура тіла 35-32*С
Ступорозна стадія- різка сонливість, пригнічення свідомості, порушення мовлення,
 безглуздий погляд, порушення міміки. Температура тіла 32-30*С
Судомно стадія- свідомість відсутня, шкіра холодна бліда. М'язи напружені, руки і
ноги в положенні судомної згинальної контрактури. Температура тіла 25-22*С
Лікування відмороження на етапах медичної евакуації. Перша медична і долікарську
допомога полягає в найшвидшому відновленні температури тіла і кровообігу в
уражених холодом ділянках тіла та захист їх від інфекцїі
Перша лікарська допомога. При відморожені першого ступеня- розтинання уражених
ділянок змоченим у спирті ватним тампоном до почервоніння шкіри. Другий ступінь-
обережне протирання спиртом відморожених ділянок. Третій/ четвертий ступінь-
накладання асептичних повязок, введення ППС, праве воно анатоксину, антибіотиків.
Лікування замерзання полягає в швидкому зігріванні потерпілого і розтинанні тіла.
Потерпілого грілками з температурою води не більше 37*С або занурюють у теплу
ванну( така сама температура води) де також проводять масаж тіла.
При судом ній стадії може виникнути ШВЛ для цього рекомендують застосувати
м’язові релаксанти, здійснювати інтубацію трахеї та апаратне дихання.

Тести
1. Рельєф “бруківки” характерний для ендоскопічної картини при:
Хворобі Крона

2.Ранній вторинний шов - це шов, накладений на:

А. Гранулюючурану з рухомими нефіксованими краями.

Задачі
1.Гострий флегмонозний апендицит. Операція – апендектомія Доступ проводять
типовий косо перемінний у правій здухвинній ділянці,розріз 10 см.Антеградний
спосіб(коли відросток імобілізують шляхом одномоменної перевязки брижі,потім
його видаляють).призначення дренування трубками,які виводяться додатковими
контр апертурами.
2.Можливість виключення розриву порожнистого органу малоймовірна,адже
позитивний симтом подразнення очеревини.
1.виявлення джерела кровотечі якщо вона наявна
2.планова ревізія органів черевної порожнини
3.опер втручання на ушкоджених органах
4.санація ,дренування черевної порожнини
Практична навичка
1 Виконати промивання шлунку при хімічних опіках.
Вар 1
Промивання шлунка показано при харчових отруєннях, кишкових інфекціях, отруєннях хімічними, лікарськими
речовинами, що накопичилася в шлунку неперетравленої їжі при гострих розладах травлення. У цих випадках
вчасне промивання шлунка як долікарська допомога є одним з основних заходів, які попереджають всмоктування
токсичних чи отруйних речовин у кров, запобігаючи ускладнений перебіг захворювання. Навіть отруєння
великими дозами шкідливих речовин має легший перебіг і, як правило, сприятливо завершується, якщо
промивання шлунка проведено вчасно.
Розчини для промивань шлунка:
• Розчин перманганату калію (марганцівки) блідо-рожевого кольору. Його обов'язково треба профільтрувати через
паперовий фільтр або просто складену в чотири шари марлю, оскільки дрібні кристалики перманганату калію, які
не розчинилися у воді, можуть стати причиною опіку слизової оболонки стравоходу або шлунку. Недолік розчину
марганцівки — він подразнює слизову шлунка, тому його застосування небажане при гострих розладах травлення.
• Сольовий розчин — це вода з додаванням кухонної солі (2-3 ст. Ложки на 5-10 л рідини). Сольовий розчин
викликає спазм (звуження) виходу зі шлунка і попереджає просування отрути чи токсинів зі шлунка в кишечник.
• Дітям до 3 років для профілактики порушень водно-електролітного обміну промивання шлунка проводиться
ізотонічним розчином натрію хлориду (його можна придбати в аптеці).
• Розчин із застосуванням сорбентів є найефективнішим. Сорбенти — це речовини, які мають властивість
зв'язувати і виводити з організму токсини, отрути, мікроби, харчові та бактеріальні алергени. До них відноситься
активоване вугілля. Для розчину для промивання шлунка потовчіть в порошок від 5 до 10 таблеток вугілля і
змішайте їх з кип'яченою водою.
• Дуже ефективно діють такі ентеросорбенти: ентеросгель або полісорб у вигляді 1-2-відсоткової водної суспензії
(1ч. ложка препарату з верхом на 100 мл кип'яченої води).
• При отруєнні кислотами застосовують 2-процентний розчин соди, при отруєнні лугами — розчин лимонної
кислоти.
Техніка промивання шлунка:
1. Підігрійте рідина для промивання шлунка до 35-37 ° С. Це необхідно для того, щоб попередити охолодження
дитини і сповільнити перистальтику кишечника з метою запобігання просуванню токсичних речовин по
шлунково-кишковому тракту.
2. Загальна кількість рідини для промивання шлунка дитини 6-9 місяців має бути 600-800 мл, 9-12 місяців — 800-
1000 мл, старше 1 року — 1 л рідини на рік життя, але не більше 10 л. Шлунок потрібно промивати в декілька
прийомів, кожен з яких має закінчуватися очищенням шлунка.
3. Посадіть дитину на стілець, закрийте йому груди рушником або клейонкою, до рота піднесіть велику миску або
поставте на підлогу таз.
4. Починайте штучно викликати блювоту у дитини. Для цього за допомогою черешка ложки обережно натисніть на
підставу мови або м'яке піднебіння.
5. Якщо дитина занадто слабкий і знаходиться в ліжку, поверніть йому голівку на бік так, щоб вона була нижче
тулуба. Потім підніміть таз для блювоти.
6. Промивання шлунка проводите до чистих промивних вод.
7. Після блювоти прополощіть дитині рот теплою кип'яченою водою.

Вар 2

Лікування хімічних опіків стравоходу переслідує дві мети: безпосереднє порятунок життя потерпілого і
попередження звуження стравоходу. Воно повинно починатися негайно на місці події. Для знеболення та
боротьби з шоком вводять промедол або морфіну гідрохлорид, а також з урахуванням психоемоційного
статусу хворого - і седативні засоби. Перед промиванням стравоходу і шлунка необхідно ретельне
прополасківаніе рота водою. Промивання стравоходу і шлунка слід проводити за допомогою товстого
гумового зонда великою кількістю води (не менше 1-1,5 відра, тобто 12 - 18 л) до зникнення запаху
хімічної речовини або нейтральної реакції промивної рідини. Для контролю можна використовувати
лакмусовий папір. Бажано застосування нейтралізуючих розчинів (1-2% розчин натрію гідрокарбонату
при опіку кислотами).

2 Виконати плевральну пункцію.

Показання: пневмоторакс, гемоторакс. При гемотораксі проводять пробу-пункцію Ревілуа-Грегуара – якщо кров, отримана з
плевральної порожнини, утворить згустки, то це свідчить про триваючу кровотечу з плевральної порожнини.
Техніка: для видалення повітря з плевральної порожнини пункцію слід проводити в II міжреберному проміжку по
середньоключичній лінії (в положенні хворого сидячи) або в V-VI міжреберному проміжку по середній пахвовій лінії (в положенні
хворого лежачи на здоровому боку з відведеною за йодову рукою або сидячи). При гідро- і гемотораксі пункцію можна виконувати
в VII–ІХ міжреберному проміжку по задній пахвовій або лопаточній лінії.
Перед пункцією в ділянці проколу виконують інфільтрацію шкіри і підшкірної клітковини 0,5% розчином новокаїну по типу
лимонної кірки, далі лівою рукою фіксують шкіру, відтягують її по ребру донизу, а правою – вводять голку всередину посередньо
над верхнім краєм ребра. Голку довжиною 6–10 м (в залежності від товщини підшкірної клітковини, характеру ексудату) проводять
на глибину 3–4 см суворо по краю ребра, анестезуючи по ходу міжреберні м'язи. Раптовий біль свідчить про прокол парієтальної
плеври. При проведенні пункції слід користуватися спеціальною голкою з краником або перехідною гумовою трубочкою, з'єднаною
з голкою. Ця нескладна система дозволяє уникнути попадання повітря в плевральну порожнину, вени легень, мозкові або коронарні
артерії. Після аспірації порції плеврального вмісту гумову трубку пережимають, шприц від'єднують і випорожняють, після цього
знову приєднують до трубки і маніпуляцію повторюють.
При великій кількості рідини, газів в плевральній порожнині аспірацію можна зробити за допомогою відсмоктувача через банки
Боброва або з використанням 2-ампульної системи, змонтованої по принципу сполучних судин. Після пункції в плевральну
порожнину слід ввести антисептики, антибіотики.

Допоміжний матеріал
Анемія, крововтрата

Білет № 8
1. Стеноз виходу з шлунку, класифікація, основні ознаки, принцип лікування .
(ЗМ 3. Т 7.)

Пілородуоденальний стеноз - звуження пілоричного відділу шлунка або

верхньогоризонтального відділу дванадцятипалої кишки, викликане грубою
деформацією органа внаслідок рубцювання виразкового дефекту
Етіология :Причиною пілородуоденального стенозу найчастіше є виразки ДПК, рідше
препілоричні і пілоричні виразки.
Патогенез:Звуження просвіту відбувається в результаті периульцерозного інфільтрату,
набряку, спазму і рубцювання виразки.
У процесі рубцювання виразки вихідного відділу шлунка і початку дванадцятипалої
кишки виникають різні форми рубців (зірчасті, кільцеподібні), які деформують і
звужують просвіт органа. Рубцеве звуження призводить до затруднення переходу
вмісту шлунка в дванадцятипалу кишку. Шлунок розтягується і опускається донизу,
що зумовлює ще більшу перешкоду для евакуації. Процес рубцювання носить
незворотний характер, характеризується різкими порушеннями уcix видів обміну
організму з перевагою порушень водно-сольового та білкового обмінів.
Внаслідок втрати скоротливої здатності м'язів шлунка, настає розширення шлунка
(гастроектазія).
Класифікація.
Залежно від локалізації виразкового процесу, розрізняють три типи стенозу:
І - стеноз пілоричного відділу;
ІІ - стеноз цибулини ДПК;
ІІІ - позацибулинний дуоденальний стеноз.
За морфологічною картиною розрізняють три стадії стенозу:
І - запальна;
ІІ - рубцева виразкова;
ІІІ - рубцева.
За клінічним перебігом виділяють наступні стадії стенозу:
І – компенсована - На фоні звичайних симптомів виразкової хвороби хворі
помічають відчуття важкості і повноти в епігастрії, переважно після вживання великої
кількості їжі, печію, відрижку кислим і епізодичне блювання шлунковим вмістом з
вираженим кислим присмаком. Після блювання зникає відчуття важкості та повноти в
епігастрії.
ІІ – субкомпенсована - Хворих турбує майже постійне відчуття важкості і повноти в
епігастральній ділянці, відрижка з неприємним запахом тухлих яєць внаслідок
тривалої затримки їжі в шлунку. Спостерігається виражений різкий колікоподібний
біль, який пов'язаний з посиленою перистальтикою шлунка, супроводжується
переливанням, бурчанням в животі. Щоденно виникає блювання з домішками їжі,
спожитої напередодні, яке приносить полегшення. Турбує слабість, швидка
втомлюваність
ІІІ – декомпенсована -Клінічна картина прогресує, виражена важкість в епігастрії,
відрижка тухлим, часте щоденне блювання з неприємним запахом внаслідок
бродильних процесів у шлунку. Хворі самостійно викликають блювання для
полегшання стану. Больовий синдром практично відсутній, переважають ознаки
порушення евакуації, хворі відмовляються від їжі, виражена спрага.
При огляді стан хворих важкий, значна втрата ваги, виражене зневоднення,
адинамія. Шкіра суха, тургор її різко знижений. Спостерігається також сухість язика і
слизових оболонок ротової порожнини, зменшення діурезу. На передній черевній
стінці видно контури розтягнутого шлунка.
Лікування: Хворих оперують через 4-6 діб проведення підготовки. Хворим з
субкомпенсованим і декомпенсованим стенозом з вираженими розладами водно-
електролітного балансу і кислотно-лужної рівноваги необхідна комплексна
передопераційна підготовка, яка охоплює наступні заходи:
1. Лікування волемічних порушень.
2. Корекція водно-електролітного та білкового балансу.
3. Корекція кислотно-лужної рівноваги.
4. Адекватне парентеральне харчування.
5. Противиразкова терапія.
6. Систематична декомпресія шлунка.
7. Корекція порушень інших органів.

2.Термiчна опікова травма. Опiкова хвороба. Класифікація. Патоморфологія

ранового процесу, визначення глибини і площі ушкоджень. Перша допомога.
Дiагностика та лiкування на етапах медичної евакуації. (ЗМ 4. Т24.)
Опікова хвороба — захворювання, яке спричинює складний комплекс клінічних,
анатомо-морфологічних, біохімічних, імунних, обмінних та інших розладів, змін та
порушень, що виникають в організмі людини з опіком.
розрізняють чотири ступені опіків:
— І ступінь –подразнення та ушкодження зроговілого епідермісу
шкіри.Характер:біль,гіперемія,набряк м*яких тканин
— II ступінь – ушкодження епідермісу до сосочкового шару.Характер:пухирі
наповнені серозною рідиною
— ІІІА ступінь – ушкодження дерми до придаткив шкіри(потові,сальні
залози)Характер: шкіра без епідермісу або він легко видаляється,больова чутливість
знижена,формується некротичний струп
— ІІІБ ступінь – тотальний некроз шкіри до підшкірної жирової клітковини.Характер:
в рані підшкірна жирова клітковина
— IV ступінь – некроз шкіри,підшкірної жирової клітковини,поверхневої
фасції,м*язів,кісток.Характер: в рані глибокі структури: м*зи,сухожилля,кістки
Визначення площі опікових ран
Правило “долоні”: долоня дорослої людини займає близько 1 % (1—1,2 %) по верхні
шкіри тіла;
Правило “дев’ятки”: уся поверхня шкіри дорослої людини поділена на ділянки,
площа яких ділиться на дев’ять: голова та шия — 9 %, кожна верхня кінцівка — по 9
%, передня поверхня тулуба — 18 % (дві дев’ятки), задня поверхня тулуба — 18 %,
кожна нижня кінцівка — по 18 %, промежина із зовнішніми статевими органами — 1
%.
Лікування:
— І ступінь – Припинити дію подразника,охолодити місце опіку під холодною
водою,застосувати засоби проти опіків
— II ступінь – При малій площі опіку застосувати протиопікові засоби,покрити місце
опіку асептичною пов*язкою.При значній площі дренувати міхур,зрізати
шкірку,накласти асептичну пов*язку
 — ІІІА ступінь – При малій площі опіку туалет опікової рани, накласти асептичну
пов*язку,адекватне знеболення,видалення снекротичного струпу,накладання
асептичної пов*язки,прописати рясне питво
— ІІІБ ступін – знеболення, туалет опікової рани, видалення некротичного
струпу,асептична пов*язка,рясне питво.По загоєнню рани пересадка шкіри
— IV ступінь – знеболення, туалет опікової рани, видалення некротичного
струпу,асептична пов*язка,рясне питво.По загоєнню рани пересадка шкіри
Перша медична допомога:
— гасіння одягу, напалму;
— евакуацію з вогнища ураження;
— уведення анальгетиків, наркотичних препаратів (шприц-тюбик);
— охолодження опікових ран (снігом, льодом);
— асептичні пов’язки на рани з використанням табельних перев’язних за собів.
Тут під час проведення сортування виділяють три групи потерпілих:
— І група — з легкими опіками; їх одразу направляють у військово-польовий
госпіталь для легкопоранених (ВГТГЛР);
— II група — з опіками середньої тяжкості (поширені поверхневі опіки і гли бокі
опіки площею до 10 % поверхні тіла); їх направляють у військово-польові хірургічні
госпіталі залежно від домінуючої травми;
— III група — з тяжкими опіками (глибокі опіки — більше ніж 10 % поверхні тіла,
опіки органів дихання); направляють у СВПХГ ГБФ також залежно від до мінуючої
патології.

Тести
1.CПеритоніт, реактивна фаза.

2. В. Відсутність пульсу на сонних артеріях;

Задачі
1. Гострий калькульозний холецестит
Ліжковий режим,голоду,шлункова декомпресія за допомогою назогострального
зонда.,спазмоліттики,антибактеріальну терпію.проводимо холецистектомію.
(звичайну чи розширену холедохотомією в асоціації з різними варіантами дренування
зовнішніх жовчних шляхів
2.?
Практична навичка
2 Виконати закритий масаж серця.
Для того, щоб непрямий масаж серця провести правильно і успішно, необхідна наявність наступних умов:
людина повинна лежати на спині, на твердій поверхні, в іншому випадку через пружною ефекту масаж буде неефективний;
руки необхідно прикладати до нижньої третини грудної клітки, там розташовуються головні м'язові органи серця - шлуночки;
натискати треба не всією поверхнею долоні, а лише тієї, яка розташована ближче до зап'ястя. Кисть другої руки розташовується
зверху, для того, щоб підсилити тиск;
натискати необхідно швидким толчкообразное рухом. Після кожного такого поштовху руки необхідно прибрати, для того, щоб
грудна клітка змогла розправитися безперешкодно. Саме в цей час серце заповнюється венозною кров'ю;
сила прикладання обох рук та маси тіла у людини, що проводить непрямий масаж серця, до грудної клітки дорослої людини,
повинна зміщувати грудну клітку на чотири або шість сантиметрів, не більше;
людина, що проводить непрямий масаж серця повинен знаходитися набагато вище хворого, для того, щоб упиратися обома
прямими руками. Якщо необхідно проводити непрямий масаж серця у маленької дитини, то досить використовувати одну руку. У
новонароджених дітей масаж проводиться одним пальцем;
непрямий масаж серця повинен забезпечити близько 60 серцевих скорочень в хвилину, при цьому треба враховувати, що її буде
витрачено час на штучне дихання.
Допоміжні матеріали
 наявний запальний або гнійний процес в організмі

Білет № 9

1. Клінічна картина раку шлунку, малі ознаки. Діагностика та принцип

лікування. (ЗМ 3. Т 8.)

Рак шлунка — найпоширеніше за локалізацією онкологічне захворювання — за

частотою посідає друге місце після раку легень
Клінічна картина. Нульова і перша стадії раку шлунка, як правило, перебігають
безсимптомно. У другій стадії можуть з’явитися скарги, які А.І. Савицький харак
теризував як “синдром малих ознак”. Цей синдром формують такі симптоми:
зниження працездатності, швидка стомлюваність, втрата апетиту, спотворення смаку,
що іноді проявляється відмовою від м’ясних продуктів, дратівливість, по ганий
настрій. Хворі часто недооцінюють ці явища, пояснюючи їх перевтомою, побутовими
і службовими причинами. Класичні ознаки раку, що вважаються хрестоматійними,
рідко з’являються в другій стадії, частіше характеризують третю або четверту стадію
раку шлунка. Цим пояснюється факт пізнього звернення хво рих до лікаря, через що в
більшості випадків первинно виявляють пізні стадії захворювання, які
характеризуються місцевим і загальним поширенням злоякіс ної пухлини.
На ранній стадії рак шлунка не має типових ознак. Це часто обумовлено тим,
що пухлина, яка розвивається на фоні передракових станів, тривалий не
може зберігати симптоматику цих захворювань. Однак, все різномаїття скарг,
з якими хворі звертаються до лікаря, умовно можна поділити на 2 групи :
явища шлункової диспепсії,
зміна загального стану
В переважній більшості випадків захворювання розвивається латентно.
Першими проявами раку частіше всього бувають немотивовані диспектичні
явища. Іноді ведучий симптом- прогресуюча анемія або наростаюча слабість
і падіння ваги. Значно рідше захворювання проявляється відразу у вигляді
кровавої блювоти або гострої шлункової диспепсії.
Слід звертати увагу на невеликі симптоми, які в сукупності оприділяють як
синдром малих ознак раку шлунка :
1) поява на протязі останніх тижнів або місяців загальної слабості, зниження
трудової активності;
2) стихійне зниження апетиту аж до виникнення відрази до їжі;
3) явища шлункового дискомформу - втрата відчуття задоволення від їжі,
розпирання, переповнення шлунка, відчуття тиску та важкості в епігастрї,
тупі болі, відрижка;
прогресуюче похудання;
стійка або наростаюча анемія;
психічна депресія або апатія.
При розвитку пухлини на фоні захворювань шлунка хворі частіше
пред’являють скарги на посилення і погашення симптоматики. При появі
раку на грунті передракового стану больовий синдром присутній майже
завжди, але характер при різних захворюваннях неоднорідний.
На черговість прояву симптоматики вагомий вплив оказує локалізація
злоякісного процесу в шлунку. Для раку кардіального відділу шлунка
характерно затруднення проходження їжі із стравоходу в в шлунок.
 Рвота, відрижка з’їдженою їжею частіше виникає при пухлині вихідного
відділу шлунка внаслідок раннього порушення евакуації (блювота у таких
випадках приносить полегшення). При ураженні середньої третини шлунка
першими клінічними проявами є сдабість, зниження апетиту, дипресія,
похудання, анемія. Іноді безсимптомно протікаюча форма раку частіше всього
проявляється в делеко запущеній формі у вигляді шлункової кровотечі.
По стадіях хвороби виділяють:
І стадія - пухлина розміщена на слизовій оболонці ( до 2 см), не проростає
в м’язевий шар і не дає метастазів.
ІІ - пухлина d – 4 – 5 см, проростає в підслизовій і м’язевий шари, не
проникає в середній шар і не дає метастазів.
ІІІ - пухлина значних розмірів, проростає всі шари шлунка і дає
метастази в регіонарні лімфатичні вузли.
ІУ – тотальне пораження шлунка, перехід на сусідні тканини і метастази у
віддалені органи.
В цілому поліморфізне клінічних проявів залежить від форми і
локалізації пухлини, будова і швидкість росту новоутворення, стадії хвороби,
виникнення ускладнень, темпів метастазування, реактивності організму. Все це
у кінцевому випадку формує клінічну картину і визначає протікання хвороби.
Діагностика
Анамнез - дозволяє якщо не установити, то запідозрити рак шлунку. Вказівки
в анамнезі на виразкову хворобу, полікоз, хронічний гострий з секреторною
недостатністю, анемія мають привернути увагу, так як і зміни х-ру
привичного симптомо-комплексу: зміна больових відчуттів, поява нових
симптомів, поява синдрому “малих ознак”.
Огляд: звертають увагу на зниження маси тіла, зниження підшкірно-жирової
клітковини, поява блідої шкіри.
Пальпація шлунка: в перших порах пухлина не прощупується, не не
досягнувши відповідної величини, при цьому пальпуєма пухлина не завжди
свідчить про стадію хвороби.
Лабораторна діагностика: спостерігається прогресивне падіння секреції HCl аж
до повного її зникнення (ахілія) - зустрічається у хворих, які довго страждали
на атрофічний настрит. Підвищене або нормальна кількість соляної кислоти
характерне для хворих з виразковою хворобою, а також у хворих з первинно-
виразковою формою раку.
Характер секреції таж залежить від ступеня поширеності і локалізації
раку. При локалізації пухлини в антральному відділі- спостерігається
незмінна секреція. Рак на фоні атрофічного гастриту сполучений з
ахлоргідрією.
Аналіз калу на скриту кров - має велике значення в загальному комплексі
клінічного досліднення, але ця реакція не є специфічне для злоякісного
пораження.
Загальний аналіз крові - в раній період хвороби звичайно нормальний і найбільш
важливе для діагностики наявність анемії як ознаки хронічної крововтрати,
може супроводжуватись тромбоцитозом, що не характерно для інших видів
анемії. Також спостерігається помірний лейкоцитоз з нейрофільозом, зсув
формули вліво, / ШОЕ, що пов’язано з інтоксикацією в зв’язку з розпадом і
всмоктуванням продуктів розпаду.
Біохімічне дослідження крові – диспрротеїнемія, гіпоальтумінемія, / глобулінових
фракцій ( L2 та J - глобулінів).
Інструмент. методи дослідження
Рентгендіагностика – диски раку:
1) наявність пухлини або дефекту наповнення,
2) втрата еластичності шлункової стінки в районі пухлини, що веде до
зниження або відсутності перестальтики,
3) зміна рель’єфа в місці локалізації пухлини.
Можлива зміна форми шлунка внаслідок ракової інфільтрації : у формі
рогу, у формі трубки, касказний шлунок, шлунок у формі пісочного
годинника.
ФЕГДС: направлена на виявлення ділянок зглаженості слизової оболонки,
поліновидних виростів, без властивої картини складчастості, ділянок локальної
гіперемії зі стійкими фіброзними відкладаннями, контактною кровоточивістю, а
також зон втянутості рель’єфу обмеженого характеру. Макроспонічно виділяють
поліповидний, бляшковидний, поверхневий звиразкований рак. Для запобігання
діагностичних помилок, для диференціювання доброякісних змін слизової з
злоякісними застосовують біопсію з наступним морфологічним дослідженням.
Лікування:
Основним методом лікування раку залишається хірургічний. В останній
час спостерігається тенденція до розширення показів до опративного лікування
хворих старечого віку. Об’єм операції залежить від розміщення пухлини і
вибирається строго індивідуально. Три основні типи операцій, що
застосовуються:
1) дистальна субтотальна резекція шлунка, що виконується черезочеревно,
2) проксимальна субтотальна резекція шлунка чередочеревним або
черезплевральним доступом,
3) черезочеревне або черещплевральна гастректомія. Резекція меншого об’єму
застосовується при палих пухлинах вихідного відділу шлунку або як
паліативне операція.
Прогноз залежить від стадії, макроскопічної форми, гістологічної будови,
ступеня проростання і метастазування, локалізації пухлини і об’єму
оперативного втручання. Найбільш кращі результати получені при хірургічному
лікуванні обмежених форм раку ( 5 років пережили 40,2 хворих, найгіріші - при
дифузних формах ( 3,2%).
Хіміотерапія застосовується, як комбіноване лікування при поширених
формах раку, а також як передопераційне та післяопераційне лікування.
Променева терапія застосовується як паліативна, та дуже рідко, як
комбінована з хірургічним втручанням.
Прогноз сприяттливий при адекватній раній діагностиці і оперативному
лікуванні.
Профілактика:
1. Своєчасне лікування хронічних захворювань шлунка, особливо полікозу.
2.Дотримання гігієни харчування.

2. Полiтравма. Комбiнованi радiацiйнi та хiмiчнi ураження. Синдром взаємного

обтяження. Механізми компенсації при тяжкій травмі. Клінічна картина,
перебіг, ускладнення. (ЗМ 4. Т23.)
Комбінована травма — це травма внаслідок взаємодії двох і більше різно манітних
чинників ушкодження, наприклад комбіноване опромінювальне, тер мічне, хімічне та
інше ушкодження.
Політравма — це одномоментне ушкодження двох і більше анатомічних діля нок, при
якому спостерігається порушення життєво важливих функцій організму.
Діагностика політравми. Політравма вирізняється особливо тяжким станом по
терпілих, і вже на місці пригоди тяжкопоранених із політравмою виділяють в окрему
групу. Головним діагностичним завданням є оцінка тяжкості стану кожного поранено
го з політравмою відповідно до характеру наявних ушкоджень. Крім того, шляхом
ретельного огляду необхідно виявити локалізацію домінуючого ушкодження та
імовірну локалізацію супутніх ушкоджень.
роби. Первинний огляд потерпілого дає можливість попередньо оцінити тяжкість
його стану, установити наявність загрозливих для життя ушкоджень. При цьому
визначають характер травми та наявність показань до надання невідкладної допо
моги. Негайно потрібно визначити такі критерії: 1) прохідність дихальних шляхів та
адекватність ШВЛ; 2) наявність загрозливого для життя джерела зовнішньої або
внутрішньої кро вотечі; 3) стан центральної і периферійної гемодинаміки; 4) стан
свідомості і наявність тяжких неврологічних порушень; 5) виявлення інших
загрозливих для життя ушкоджень.
Принципи лікування по терпілих із політравмою відповідають загальним принципам
лікування травма тичної хвороби.
1. Найраніший початок інфузійної терапії. 2. Швидка евакуація поранених у
спеціалізовані медичні заклади хірургічного про філю — центри політравми. 3.
Виконання екстрених хірургічних втручань у єдиному комплексі протишокових
заходів. 4. Виконання ранніх відстрочених операцій відразу після виведення
поранених із шоку на тлі досягнутої відносної стабілізації гемодинаміки. 5.
Закріплення процесу довготривалої компенсації. 6. Призначення превентивної
багатокомпонентної антибактерійної терапії в ранній післяшоковий період. 7.
Прогнозування і профілактика ускладнень на підставі ключових патогенетич них
механізмів кожного періоду травматичної хвороби. 8. Проведення реабілітації з
поетапним виконанням відновних хірургічних втру чань.
Сутність синдрому взаємного обтяження полягає в тому, що кожне з ушкоджень
погіршує загальну патологічну ситуацію і, разом з цим, кожне конкретне ушкодження
при політравмі має тяжчий перебіг і з вищим ризиком розвитку ускладнень, ніж при
аналогічній ізольованій травмі.

Тести
1.A Додаткове обстеження з метою визначення точного діагнозу

2. При зверненні хворого з відмороженням для зігрівання слід вжити таких заходів:
B. Занурити відморожену ділянку в прохолодну воду (250-300 С) і поступово
підвищувати її температуру;

Задачі
1.Діагноз: Гострий холецистит
Діагностика: УЗД органів черевної порожнини, КТ, для детального дослідження
жовчних проток застосовують методику ЕРХПГ (ендоскопічна ретроградна
холангіопанкреатографія).
 Лікування:Внутрішньовенно вводять спазмолитическую суміш: 2 мл 2% розчину но-
шпи, 2 мл 2% розчину папаверину гідрохлориду, 2 мл 0,2% розчину платифіліну
гідротартрат і 1 мл 0,1% розчину атропіну сульфату. Це знімає спазм сфінктера Одді і
знижує внутрипротоковое тиск внаслідок поліпшення відтоку жовчі в дванадцятипалу
кишку.
Всім хворим гострим холециститом показана дієтотерапія: 1-2 доби вода (можна
солодкий чай), після чого дієта № 5А. Хворим Рекомендовані їжа, свіжоприготовлена
на пару або варена в теплому вигляді. Обов'язковий відмова від продуктів, що містять
велику кількість жирів, від гострих приправ, здоби, смаженого, копченого. Для
профілактики запорів рекомендований відмова від їжі, багатої на клітковину (свіжі
овочі і фрукти), горіхи. Категорично заборонені спиртовмісні і газовані напої.
2Діагноз: Пневмоторакс
Додаткові методи дослідження: Рентгенографія грудної клітки, КТ
Лікування: Дренування плевральної порожнини проводять під місцевою анестезією в
положенні хворого сидячи. Типовим місцем для дренування є друге міжребер'ї по
передній поверхні грудної клітини ( при обмежених пневмоторакс вибирають точку
над місцем найбільшого скупчення повітря) , де тонкою голкою пошарово вводять в
м'які тканини 0,5 розчин новокаїну об'ємом 20 мл , після чого лікар надсекают шкіру і
вводить в плевральну порожнину троакар - спеціальний інструмент , що складається з
гострого стилета , всталенного в порожнисту гільзу ( тубус ) . Після вилучення
стилета через канал гільзи ( тубуса ) троакара хірург вводить в плевральну
порожнину дренаж , а гільзу витягує . Дренаж фіксується до шкіри і під'єднується до
банку Боброва для здійснення пасивної аспірації. При неефективності пасивної
аспірації вдаються до проведення активної аспірації , для чого систему з дренажів і
банки Боброва під'єднують до вакуум- аспіратор ( відсмоктування ) . Після повного
розправлення легені дренаж з плевральної порожнини видаляють.
Практична навичка
1.Накласти оклюзійну повязку.проникаюче поранення грудної клітини , пневмоторакс.
Виконання:
1. Посадити потерпілого.
2. Обробити шкіру навколо рани шкірним антисептиком.
3. Накласти прогумовану оболонку індивідуального пакету безпосередньо на рану внутрішньої (стерильною) стороною.
4. Накласти поверх оболонки ватно-марлеві пакети.
5. Зафіксувати спіральною пов'язкою на грудну клітку (якщо рана нижче рівня плечового суглоба), або колосовидною (якщо рана на
рівні плечового суглоба).
Варіант № 2 (при великих ранах).
Оснащення:
- йодонат 1% - 100,0, - тупферами, - вазелін, - бинт широкий, - стерильні серветки, - плівка поліетиленова (клейонка), - ватно-
марлевий тампон,
Виконання:
1. Надати підлозі сидяче положення потерпілому.
2. Обробити шкіру навколо рани шкірним антисептиком (1% р-р йодоната)
3. Накласти на рану стерильну серветку.
4. Обробити шкіру навколо рани вазеліном.
5. Накласти плівку (Кленк) так, щоб її краї заходили за рану на 10 см.
6. Накласти ватно-марлевий тампон, на 10 см перекриває плівку.
7. Зафіксувати пов'язкою на грудну стінку або колосовидною пов'язкою
2. Виконати діагностичний лапароцентез.
Вар ответа 1

Лапароцентез – один з найпростіших і інформативних методів

діагностики у хворих з закритою травмою живота.

Показаний у всіх сумнівних випадках, коли по клінічній картині і додаткових

методах не можна виключити пошкодження органів черевної порожнини. В

класичному варіанті лапароцентез виконується за допомогою троакара.

Відносним протипоказом до лапароцентезу троакарним способом є раніше

перенесені оперативні втручання на органах черевної порожнини. У такому

разі дослідження можна виконати у віддаленій від післяопераційного рубця

області безтроакарним способом – за типом мікролапаротомії, або провести

черезшкірну пункцію черевної порожнини під контролем УЗД.

Підготовка до лапарацентезу, як при екстреній операції: евакуація

шлункового вмісту, спорожнення сечового міхура, туалет передньої черевної

стінки. Дослідження проводять в операційній. В положенні хворого на спині

на 2 см нижче пупка під місцевою анестезією проводять розріз шкіри,

підшкірної клітковини і апоневроза довжиною до 1,5 см. Апоневроз

захоплюють у верхньому кутку затискачем Мікуліча або прошивають і

підтягають черевну стінку догори у вигляді вітрила. Обертальним рухом

троакара під кутом 45градусів проколюють черевну стінку спереду назад у

напрямку до мечовидного відростка. Після витягання стилета через гільзу троакара в черевну порожнину в різних
напрямах вводять поліхлорвінилову

трубку відповідного діаметру – так званий “пошуковий” катетер. При цьому

постійний аспирують вміст черевної порожнини шприцом. При отриманні

патологічної рідини з черевної порожнини виконують лапаротомію. При

негативному результаті (суха пункція) через катетер в черевну порожнину

вводять 800-1000 мл ізотонічного розчину хлориду натрію, дренаж

фіксується до шкіри, а рана зашивається. При подальшому лабораторному дослідженні цієї рідини визначають кількість
еритроцитів, лейкоцитів та ά-

амілази. Підвищення еритроцитів більше 100000 є показом до лапаротомії.

Вар ответа 2
Лікар стає зліва від хворого, відмічає місце проколу та дезинфікує шкіру. Робить місцеве знеболювання новокаїном
(внутрішньошкірно, підшкірно та у пристіночну очеревину) або хлоретілом. Потім лікар бере троакар з введеним у нього
мандреном, вказівний палець кладеться вздовж троакару, щоб обмежити його проникнення вглиб на 2-3 см. Шкіру на місці проколу
дещо зміщують, притискають та розтягують. Троакар тримають перпендикулярно черевній стінці та одним ударом проколюють
ним черевну стінку, потім витягують мандрен, і рідина починає вільно витікати. Беруть декілька мілілітрів рідини у пробірки для
аналізу та роблять мазки, потім на троакар надягають гумову трубку, і рідина витікає по ній у таз. Рідину випускають повільно (1 л
упродовж 5 хвилин), з цією метою періодично на гумову трубку накладають затискач. Коли рідина починає витікати повільно,
хворого злегка переміщують на лівий бік (якщо він лежав). Якщо виділення рідини припиняється внаслідок закриття отвору
троакару з середини петлею кишки, то необхідно обережно притиснути черевну стінку, при цьому кишка зміститься і тік рідини
відновиться. Після видалення рідини витягують троакар, а отвір закривають тампоном, просякнутим колодієм; на живіт накладають
тиснучу пов'язку, хворого вкладають на правий бік на декілька годин.
Виділення рідини після пункції — небажане явище, тому що створює можливість інфікування рани та череної порожнини.
Попереджується це дотриманням техніки проколу, зміщенням шарів (шкіри, підшкірної клітковини, м'язів) пред та після проколу,
щоб не утворювався прямий канал для наступного витікання рідини.

Допоміжний матеріал
Анемія, крововтрата
 Запальний процес

Білет № 10

1.Пухлини гепато-дуоденальної ділянки: рак печінки , жовчного міхура,

великого дуодентального пиптика, Клініка, діагностика, лікування. (ЗМ 3. Т9.)

Рак печінки:
Первинний рак печінки розвивається на тлі хронічних захворювань
— цирозу, гемохроматозу, паразитарних ушкоджень. Замікроскопічною будовою
розрізняють гепатоцелюлярний рак (втричі частіший), що розвивається з
гепатоцитів, і холангіоцелюлярний рак, що виникає з епітелію внутрішньопечін-
кових жовчних проток.
Клініка: на перше місце виходять загальні симптоми ракового процесу:
загальна слабкість, схуднення, зниження працездатності, швидка втомлюваність,
анорексія, психічна депресія. На пізніх стадіях хвороби розвиваються:
асцит, жовтяниця, холемічні кровотечі, гіпертермія, постійний тупий біль у правому
підребер’ї, що пов’язане з розтягненням фіброзної оболонки печінки. При
обстеженні визначають гепатомегалію (у 30 % випадків), щільний горбкуватий
нижній край печінки. Внутрішньоорганні метастази виявляють у 48—73 % хворих.

Діагностика: УЗД, гепатосцинтиграфію, лапароскопію з прицільною біопсією, КТ,

проколювання пухлини під контролем УЗД або КТ з наступною біопсією.
При гепатоцелюлярній пухлині в крові виявляють фетопротеїн (ембріональний
білок).
Ускладнення: розрив пухлинного вузла з кровотечею, розпад пухлини з її
інфікуванням та абсцедуванням, гнійний холангіт, стиснення жовчних проток,
стиснення ворітної або порожнистої
Вени.
Лікування: хірургічне: анатомічна або розширена гемігепатектомія. Тільки у
незначній кількості хворих вдається виконати радикальну операцію. У разі
сприятливого
закінчення операції доцільне проведення хіміотерапії.

Рак жовчного міхура (РЖП)

Етіологія: калькульозний холецистит, хронічна інфекція і холестаз, механічна теорія,
теорія хімічного канцерогенезу, метаболічна теорія.
За локалізацією РЖП може локалізуватися в області дна (48%), тіла (29%) і шийки
ЖП (23%). Метастазування РЖП настає рано, протікає бурхливо, здійснюється
лімфогенним і гематогенним шляхами
Клініка залежить від локалізації пухлини, особливостей росту, гістології,
попереднього патологічного процесу в ЖП. Больовий синдром, ознаки ракової
інтоксикації, диспепсії, механічна жовтяниця, лихоманка, обмежений перитоніт. Мб
гепатомегалія, спленомегалія, асцит.
Діагностика: УЗД, іригоскопія, лапароскопія/томія, селективна ангіографія,
тонкоголкова аспіраційна біопсія.
Лікування: радикальні втручання: холецистектомія; холецистектомія з
клиноподібною резекцією печінки; холецистектомія з резекцією печінки і
лімфаденектоміей; правобічна гемігепатектомія; комбіновані радикальні операції,
при яких видалення ЖП поєднується з резекцією інших сусідніх органів (загальний
жовчний протік, товста кишка, ДПК).
Рак позапечінкових жовчних проток (РВПЖП)
У чоловіків ці раки зустрічаються в 1,3 рази частіше, ніж у жінок. Найчастіше
РВПЖП локалізується, подібно до багатьох форм раку шлунково-кишкового тракту, в
місцях звужень.
За частотою він розподіляється наступним чином:
1) Рак фатерова сосочка;
2) Рак загальної жовчної протоки (ОЖП) (холедоха)
3) Рак загального печінкового протоку у місця його злиття з протоки міхура;
4) Рак загального печінкового протоку вище відходження протоки міхура.
Клініка: Поява жовтяниці - основний і сама рання ознака раку. Зазвичай жовтяниця
виникає без попередніх нападів болів, характерних для ЖКБ. Відзначаються тупий,
що тиснє біль і відчуття тяжкості в правому підребер'ї і верхній половині живота.
Печінки буває, чутлива, збільшена. Знебарвлення калу, появи білірубіну в сечі.
Закупорка пухлиною холедоха, розширення жовчних проток приводять до розриву
жовчних капілярів, надходженню жовчі в лімфатичні простору, кровоносні судини
печінки і далі - в загальний потік кровообігу – Розвивається важка холемія.
З'являються підшкірні та кишкові кровотечі.
Діагностика: УЗД, ФГДС, КТ, МРТ, аналіз крові (білірубін, трансамінази, лужна
фосфатаза)
Лікування: лише оперативним шляхом.
При невеликих пухлинах холедоха без переходу на сусідні структури – резекція з
наступним відновленням його безперервності шляхом зшивання кінець в кінець або
вшиванням проксимального кінця холедоха в стінку мобілізованою ДПК або тонкої
кишки.
Трансдуоденальне та ретродуоденальное висічення пухлини фатерова сосочка з
наступним вшиванням холедоха в ДПК.
Паліативні операції: Холецістогастроанастомоз;
2) Холецістоентероанастомози
3) Реканалізація пухлини зі стентуванням протоки або без нього. Віддалені результати
лікування цих пухлин незадовільні.

2. Ушкодження живота. Закрита травма живота. Гемоперитонеум. Ножовi та

вогнепальнi поранення. Перша допомога, дiагностика та лiкування на етапах
медичної евакуації. (ЗМ 4. Т 22.)

Травми живота поділяють на закриті внаслідок забою живота, так звані тупі,
та відкриті ушкодження, або поранення.
Їх поділяють на дві великі групи: без ушкодження внутрішніх органів, з
ушкодженням внутрішніх
органів.
Закриті травми живота без ушкодження внутрішніх органів. Унаслідок тяжких
забоїв інколи виникають розриви м’язів передньої черевної стінки, переважно
косих порівняно з прямими, що проявляються підшкірними та міжм’язовими
гематомами. Якщо очеревина та м’язи розриваються під неушкодженою шкірою,
то в ці щілини можуть виходити внутрішні органи живота (несправжні травматичні
грижі).
Закриті травми живота з ушкодженням внутрішніх органів характеризуються
порушенням цілості паренхіматозних і порожнистих органів, брижі кишок і судин.
Ушкодження паренхіматозних органів можуть супроводжуватися забоями,
підкапсульними розривами і крововиливами, розривами (з порушенням капсули),
розчавленнями, розривами великих судин, аж до відриву органів (селезінка, нирка).
При ушкодженнях порожнистих органів можливі забої, надриви (крайові
розриви), повні розриви, руйнування сегментів кишки.
При закритих травмах живота з порушенням цілості внутрішніх органів виділяють
такі три групи ушкоджень за провідними клінічними ознаками:
• ушкодження з внутрішньою кровотечею і шоком', розриви паренхіматозних
органів, брижі кишки та судин заочеревинного простору;
• ушкодження з ознаками прогресивного перитоніту: внутрішньоочеревинні
перфорації, розриви і повні переривання порожнистих органів;
• ушкодження з ознаками флегмони заочеревинного простору при травмі заоче-
ревинно розташованих органів: нирок, сечового міхура, заочеревинних відділів
дванадцятипалої кишки, товстої кишки і підшлункової залози.
Відкриті ушкодження живота, як правило, є наслідком вогнепальних (кульові,
осколкові) або колото-різаних (ніж, стилет, кинджал, штик) поранень.

Їх поділяють на дві великі групи: ті, що не проникають до черевної порожнини (без

порушення
цілості очеревини), і ті, що проникають (із порушенням цілості очеревини).
Проникні поранення живота можуть супроводжуватися ушкодженням органів
черевної порожнини та перебігати ізольовано. Достовірні ознаки проникних поранень
живота такі: евентрація (випадіння) чепця або кишки через рану назовні,
витікання жовчі або кишкового вмісту. Крім того, посилення ознак перитоніту
або гострої внутрішньої кровотечі свідчить про поранення органів і структур черевної
порожнини.

Діагностика: Первинний огляд. Положення хворого — лежачи на боці з підведеними

до живота колінами, сухий язик, посилення болю, тахікардія, виражене м’язове
напруження передньої черевної стінки,
яке спочатку визначається над місцем перфорації порожнистого органа, а потім
після залучення до запального процесу нових ділянок очеревини поширюється по
всій передній черевній стінці живота, позитивні симптоми подразнення очереви-ни
(Щоткіна—Блюмберга, Менделя, Воскресенського), відсутність перистальтики,
збільшення об’єму живота — це симптоми, що свідчать про наявність гострого
перитоніту.
При перкусії передньої черевної стінки можна виявити відсутність печінкової
тупості внаслідок виходу повітря з просвіту порожнистого органа до вільної черевної
порожнини і притуплення у пологих місцях живота через надходження
шлунково-кишкового вмісту, запального ексудату і крові в бічні канали черевної
порожнини. Аускультація, за допомогою якої спочатку визначається зменшення
перистальтичних
шумів, а потім за умови розвитку і прогресування перитоніту — їх
повна відсутність (“гробова тиша”).
Пальцеве обстеження прямої кишки також обов’язкове. За допомогою його
можна виявити кровотечу в просвіт прямої кишки при ушкодженні останньої,
нависання передньої стінки прямої кишки, що примушує підозрювати наявність
крові або випоту в малому тазі, а за наявності болючості — тазового перитоніту.
Постраждалим з ушкодженнями живота слід в обов’язковому порядку проводити
оглядову рентгенографію черевної порожнини у вертикальному положенні
хворого або (у тяжкому стані) у положенні лежачи на лівому боці, оскільки візу-
алізація на знімку вільного газу у формі серпа або вузької смуги під куполом
діафрагми свідчить про перфорацію травного тракту.
Наявність у постраждалого з травмою живота загальної слабкості, запаморочення,
ортостатичних колапсів, блідості шкіри, слабкого пульсу, тахікардії, артеріальної
гіпотензії свідчить про наявність кровотечі. При цьому поява притуплення
перкуторного звуку у пологих місцях живота (бічні канали черевної порожнини),
рівень якого зміщується під час повороту хворого на бік, — достовірна
ознака надходження крові в черевну порожнину.

Найчастішим ускладненням, що розвивається на тлі травми живота з ушкодженням

внутрішніх органів, є травматичний шок. У перші години його клінічні
прояви домінують, тому необхідно відразу після поступлення постраждалого
призначати
комплексну протишокову терапію в повному обсязі з одночасним проведенням
усіх потрібних діагностичних заходів.
Неясна клінічна картина і підозра на ушкодження внутрішніх органів є показаннями
до застосування таких інвазивних методів дослідження, як лапароцентез
із шарячим катетером і лапароскопія.

Лікування на етапах медичної евакуації. Перша медична, долікарська і перша

лікарська
допомога. Перш за все постраждалим із травмами живота, особливо за
підозри на ушкодження внутрішніх органів, категорично забороняють вживати
воду і їжу. Знеболювання допустиме лише за наявних ознак ушкоджень органів
живота
або за неможливості терміново доставити постраждалого до етапу кваліфікованої
допомоги (хірургічного стаціонару) протягом 3 год. Це пов’язано з тим, що введення
наркотичних анальгетиків може утруднити діагностику й адекватне хірургічне
лікування почнеться із запізненням.
За наявності ран на черевній стінці потрібно накладати асептичну пов’язку.
При цьому внутрішні органи, що випали з черевної порожнини (чепець, кишка),
вправляти неприпустимо у зв’язку з можливістю додаткового інфікування черевної
порожнини, ятрогенного ушкодження цих органів. Випалі органи потрібно
покрити асептичною пов’язкою, просякнутою стерильним ізотонічним розчином
натрію хлориду або фурациліном, і прибинтувати до черевної стінки. При
транспортуванні
пов’язка має залишатися вологою і додатково вкритою для запобігання
переохолодженню.
У найкоротший термін потрібно розпочати протишокове лікування: налагодити
внутрішньовенну інфузію сольових розчинів загальним об’ємом не менше ніж
800—1200 мл.
Транспортування постраждалих із травмами живота має бути щадним, за винятком
додаткових перекладань із нош на ноші.

Тести
1. Основний симптом забою головного мозку.
 A. головокружіння, біль;
B. блювання;
Е. анізокорія

2. Для відмороження III ступеня характерно:

C. Некроз всієї товщі шкіри

Задачі
1.Діагноз: Хронічний панкреатит
Дослідження: УЗД, КТ
Лікування:Переважно проводитсья консервативне лікування в стаціонарі. В деяких
випадках показано оперативне лікування. При оперативному лікування виконують
резекцію підшлункової залози або її дренування за допомогою виконання
панкреатоєюноанастомозів.[2] Можливе проведення трансплантації підшлункової
залози.
2Діагноз: Гемоторакс
Діагностика: рентгенографія, пункція плевральної порожнини
Лікування: З лікувальною метою для аспірації / евакуації крові проводиться
торакоцентез або дренування плевральної порожнини з введенням в дренаж
антибіотиків і антисептиків (для профілактики інфікування та санації),
протеолітичних ферментів (для розчинення згустків). Консервативне лікування
гемотораксу включає проведення гемостатической, дезагрегантну, симптоматичної,
иммунокорригирующей, гемотрансфузійних терапії, загальної антибіотикотерапії,
оксигенотерапії.
Практична навичка
1 Виконати штучну вентиляцію легень .
1. Покласти потерпілого спиною на рівну поверхню.
2. Очистити ротову порожнину від слизу, згустків крові, блювотиння.
3. Якщо немає черепно-мозкової травми, відвести голову потерпілого максимально назад і висунути його нижню
щелепу вперед і вгору, натиснувши двома пальцями нижче вух. Якщо це не призвело до відновлення самостійного
дихання, зробити штучну вентиляцію легень методом “з рота в рот”.
4. Підтримуючи однією рукою нижню щелепу потерпілого, затиснути йому ніздрі. Глибоко вдихнувши, щільно обхопити
губами рот хворого.
5. Вдувати повітря слід 15—16 разів на хвилину. Комбінувати штучне дихання та непрямий масаж серця потрібно так:
2 вдихи — 15 натискань. Якщо реанімацію проводять двоє людей, то перший робить один вдих, а інший 5 натискань.
6. За правильного проведення реанімації грудна клітка потерпілого під час вдування піднімається, а потім
опускається; при цьому з його рота відчувається потік повітря. Ефекту від штучної вентиляції легень не буде, якщо немає
герметичності: повітря виходитиме у щілину між ротами постраждалого й рятівника.
7. Вдих одночасно роблять і в рот, і в ніс, якщо реанімують дитину, або у дорослого є травми рота, міцно стиснуті
щелепи.

2.Виконати діагностичний лапароцентез.

Вар ответа 1

Лапароцентез – один з найпростіших і інформативних методів

діагностики у хворих з закритою травмою живота.

Показаний у всіх сумнівних випадках, коли по клінічній картині і додаткових

методах не можна виключити пошкодження органів черевної порожнини. В

класичному варіанті лапароцентез виконується за допомогою троакара.

Відносним протипоказом до лапароцентезу троакарним способом є раніше

перенесені оперативні втручання на органах черевної порожнини. У такому

разі дослідження можна виконати у віддаленій від післяопераційного рубця

області безтроакарним способом – за типом мікролапаротомії, або провести

черезшкірну пункцію черевної порожнини під контролем УЗД.

Підготовка до лапарацентезу, як при екстреній операції: евакуація

шлункового вмісту, спорожнення сечового міхура, туалет передньої черевної

стінки. Дослідження проводять в операційній. В положенні хворого на спині

на 2 см нижче пупка під місцевою анестезією проводять розріз шкіри,

підшкірної клітковини і апоневроза довжиною до 1,5 см. Апоневроз

захоплюють у верхньому кутку затискачем Мікуліча або прошивають і

підтягають черевну стінку догори у вигляді вітрила. Обертальним рухом

троакара під кутом 45градусів проколюють черевну стінку спереду назад у

напрямку до мечовидного відростка. Після витягання стилета через гільзу троакара в черевну порожнину в різних
напрямах вводять поліхлорвінилову

трубку відповідного діаметру – так званий “пошуковий” катетер. При цьому

постійний аспирують вміст черевної порожнини шприцом. При отриманні

патологічної рідини з черевної порожнини виконують лапаротомію. При

негативному результаті (суха пункція) через катетер в черевну порожнину

вводять 800-1000 мл ізотонічного розчину хлориду натрію, дренаж

фіксується до шкіри, а рана зашивається. При подальшому лабораторному дослідженні цієї рідини визначають кількість
еритроцитів, лейкоцитів та ά-

амілази. Підвищення еритроцитів більше 100000 є показом до лапаротомії.

Вар ответа 2
Лікар стає зліва від хворого, відмічає місце проколу та дезинфікує шкіру. Робить місцеве знеболювання новокаїном
(внутрішньошкірно, підшкірно та у пристіночну очеревину) або хлоретілом. Потім лікар бере троакар з введеним у нього
мандреном, вказівний палець кладеться вздовж троакару, щоб обмежити його проникнення вглиб на 2-3 см. Шкіру на місці проколу
дещо зміщують, притискають та розтягують. Троакар тримають перпендикулярно черевній стінці та одним ударом проколюють
ним черевну стінку, потім витягують мандрен, і рідина починає вільно витікати. Беруть декілька мілілітрів рідини у пробірки для
аналізу та роблять мазки, потім на троакар надягають гумову трубку, і рідина витікає по ній у таз. Рідину випускають повільно (1 л
упродовж 5 хвилин), з цією метою періодично на гумову трубку накладають затискач. Коли рідина починає витікати повільно,
хворого злегка переміщують на лівий бік (якщо він лежав). Якщо виділення рідини припиняється внаслідок закриття отвору
троакару з середини петлею кишки, то необхідно обережно притиснути черевну стінку, при цьому кишка зміститься і тік рідини
відновиться. Після видалення рідини витягують троакар, а отвір закривають тампоном, просякнутим колодієм; на живіт накладають
тиснучу пов'язку, хворого вкладають на правий бік на декілька годин.
Виділення рідини після пункції — небажане явище, тому що створює можливість інфікування рани та череної порожнини.
Попереджується це дотриманням техніки проколу, зміщенням шарів (шкіри, підшкірної клітковини, м'язів) пред та після проколу,
щоб не утворювався прямий канал для наступного витікання рідини.

Допоміжний матеріал
наявний запальний або гнійний процес в організмі

Білет № 11

1. Гостра кишкова непрохідність. Патогенез, клініка, діагностика, лікування .

Це захворювання характеризується порушенням пасажу кишкового вмістувнаслідок
звуження їх просвіту або порушення моторної функції. За механізмомвиникнення
виділяють механічну і динамічну (спастичну і паралітичну)
кишковунепрохідність.Спастична непрохідність виникає рідко. Причинами стійкого
спазму однієїабо кількох ділянок кишок можуть бути аскаридоз (місцева дія
аскаридотоксину),отруєння свинцем, подразнення кишкової стінки стороннім тілом,
грубою їжею,іноді рефлекс від того або іншого патологічного вогнища. Надалі спазм
можезмінитися на парез і параліч усіх кишок.
Клініка
Клінічні ознаки гострої кишкової механічної непрохідності: 1) переймоподібнийбіль
у животі; 2) нудота і блювання; 3) затримка відходження газів і калу. Більу животі —
найчастіший симптом кишкової непрохідності. При странгуляції він,як правило,
виникає гостро, буває дуже інтенсивним і зазвичай переймоподібнимДіагностика.
Характерне вимушене положення на спині або в колінно-ліктьовомуположенні. Що
сильніший больовий напад, то вираженішим є рухове збудження.Шкірні покриви
бліді, у міру збільшення терміну захворювання наростаєціаноз, риси обличчя
загострюються. Якщо натиснути на передню черевну стінку поштовхоподібно, то
занаявності стазу в тонкій кишці з’являється шум плескоту — симптом
Склярова.Необхідно пам’ятати, що симптом плескоту можна одержати після
застосуванняклізми (від уведеної води). Перкуторно над роздутими петлями
виявляється тимпаніт.При странгуляційній непрохідності досить часто з’являється
випіт, що зу552
ГОСТРИЙ ЖИВІТмовлює притуплення перкуторного звуку в пологих місцях.
Аускультативно можнавизначити звучні шуми, що з’являються в періоди больових
нападів.лікуванняХворі підлягають екстреній госпіталізаціїв хірургічне
відділення.Консервативні методи лікування нерідко є неефективними. У разі
відсутностіефекту показана операція.Завдання хірурга під час операції полягає в
усуненні механічної непрохідності Необхідно визначити життєздатність кишки, а в
разі потреби виконати резекцію;видалити токсичний вміст із кишок і черевної
порожнини; провести інтенсивнутерапію з усунення шоку, інтоксикації, гуморальних
порушень. Лікування динамічноїнепрохідності переважно консервативне. При
спастичній непрохідності —антиспастична терапія, паранефральна блокада. При
паралітичній непрохідності —
гангліоблокатори, паранефральна блокада.

2.Поранення лиця і шиї. Класифікація травм м'яких тканин, лицевого скелету.

Патоморфологія, клінічна картина, перебіг, ускладнення. Дiагностика та
лiкування на етапах медичної евакуації.. (ЗМ 4. Т20.)
Травма щелепно-лицевої ділянки
Пошкодження черепно-лицевої ділянки за видом травмуючого агента
поділяють на вогнепальні та невогнепальні.За характером пошкодження тканин -
пошкодження м'яких та пошкодження твердих тканин.Класифікація переломівЗа
етіологією:
· патологічні
· травматичні
· вогнепальні
· невогнепальні
Серед травм м'яких тканин обличчя виділяють пошкодження без порушення
цілісності шкірних покривів або слизової оболонки порожнини рота і пошкодження з
порушенням цілісності шкірних покривів або слизової оболонки порожнини рота
(садна і рани).
Пошкодження без порушення цілісності шкірних покривів або слизової оболонки
порожнини рота.
Забій - це пошкодження тканинних структур (підшкірно-жирова клітковина, м'язи,
судини) без порушення цілісності шкіри.
При цьому відбувається крововилив, утворюється поверхнева або глибока гематома і
з'являється виражений посттравматичний набряк тканин.
Можливі два варіанти синців:
гематома, при якій кров виходить в міжтканинних простір з утворенням порожнини;
імбібіція тканини і її просочування кров'ю без утворення порожнини.
Поверхневі гематоми виникають при пошкодженні судин, що розташовуються в
підшкірно-жирової клітковини, глибокі - в товщі м'язової тканини, в
глибокихклітковинних просторах, під окістям кісток лицьового скелета.
Характер, колір і час розсмоктування гематоми залежать від її локалізації, глибини
разможженіе тканини і розмірів пошкодження.
У результаті розпаду еритроцитів у зоні гематоми утворюються гемосидерин та
гематоїдин, що зумовлюють зміни її забарвлення (спочатку в зелений, а потім у
жовтий колір). По зміні кольору гематоми можна судити про давність травми, що має
значення в судово-медичній експертизі.
Свіжа гематома, проявляючись через шкіру, має багряно-синій або синій колір
(«синець»). На 3-4 день вона стає зеленуватою, на 5-6 добу - жовтіє. Повністю
розсмоктується до 14-16 дня.
Виходячи гематом:
повне розсмоктування,
нагноєння гематоми,
гематома тривалий час не розсмоктується, а инкапсулируется, проявляючись у вигляді
безболісного вузла, або в процесі рубцювання може деформувати тканини
Лікування: у перші дві доби після забиття показаний холод, накладення пов'язки, що
давить, а при наявності порожнини гематоми - її евакуація. У подальшому - теплові
процедури (УВЧ, диадинамические струми), а також електромагнітотерапія і промені
низько інтенсивного лазера.
При нагноєнні гематоми - хірургічна обробка гнійного вогнища.
Пошкодження з порушенням цілісності шкірних покривів або слизової оболонки
порожнини рота (садна і рани).
Садно - порушення цілісності поверхневих шарів шкіри. За рахунок разможженіе
дрібних судин, підшкірно-жирової клітковини, розвитку в подальшому
фібринозного запалення садно покривається кіркою (струпом). У зв'язку з великою
кількістю пухкої підшкірно-жирової клітковини в області травматичного впливу
швидко виникає виражений набряк (особливо в області щік і губ).
Лікування: накладення швів не показано. Шкіра повинна бути
оброблена антисептичним засобом (3% - ним розчином перекису водню або 0,5%-ним
розчином іодопірона, 0,1%-ним розчином іодінола, 0,05-0,1%-ним водним розчином
хлоргексидину біглюконат), а пошкоджена поверхня - 1%-ним розчином діамантового
зеленого або 5%-ний настойкою йоду. Хороший ефект дає неодноразова (з перервами
в 5-7 хвилин) обробка садна розчином перманганату калію (1: 10). Загоєння садна
відбувається під скоринкою (струпом); її знімати не можна, інакше ранова поверхня
буде мацерированная внаслідок виділення з неї плазми та лімфи.
Рана - пошкодження м'яких тканин з порушенням цілісності покровів тіла (шкіри та
слизової) і можливим пошкодженням підлеглих тканин.
Ознаки рани:
кровотеча,
інфікування,
зяяння країв рани,
біль,
порушення функцій.
У залежності від глибини ранового каналу вони можуть бути поверхневими і
глибокими. При поверхневій рані пошкоджуються шкіра і підшкірно-жирова
клітковина, при глибоких - м'язи, судини, нерви, протоки слинних залоз.
Рани особи можуть бути проникаючими в порожнині рота і носа, у верхньощелепну
пазуху. Вони можуть поєднуватися з пошкодженням інших органів (ЛОР-органи, очі,
мозковий череп).
Розрізняють забиті, різані, колоті, колото-різані, рубані, укушені рани.
Лікування: первинна хірургічна обробка рани, зупинка кровотечі, протишокова
терапія(за необхідності), госпіталізація

Тести

1. Причиною виникнення странгуляційної кишкової непрохідності є:

A. Вузлоутворення;

2. Які клінічні симптоми переломів відносяться до достовірних?

А.Патологічна рухомість уламків сегмента, крепітація
Д.Вкорочення кінцівки

Задачі
1.Діагноз: Гострий панкреатит
Лікування: Терапевтичні заходи:
• новокаїнова блокада і спазмолітики для зняття вираженого больового
синдрому;
• голод, лід на область проекції залози (створення локальної гіпотермії для
зниження її функціональної активності), харчування здійснюють
парентеральне, шлунковий вміст аспіріруют, призначають антациди та
інгібітори протонної помпи;
• дезактіватори панкреатичний ферментів (інгібітори протеолізу)
• Необхідна корекція гомеостазу (водно-електролітного, кислотно-
основного, білкового балансу) за допомогою інфузії сольових і білкових
розчинів;
дезінтоксикаційна терапія;
• антибіотикотерапія (препарати широкого спектру дії у великих дозах) в
якості профілактики інфекційних ускладнень.
 2. Діагноз: перелом діафізу стегнової кістки
Лікування: Основним методом лікування діафізарних переломів стегна зі зміщенням
відламків у дорослих являється метод постійного скелетного витягнення з первинним
вправляючим вантажем по осі стегна близько 15% ваги тіла хворого. Індивідуальний
вправляючий вантаж підбирається по рентгенограмі, проведеній через 24 - 48 годин
від початку лікування.
Практична навичка
1 Надати першу допомогу хворому з напруженим клапанним пневмотораксом.
Перша невідкладна допомога при будь-якому типі пневмотораксу полягає не тільки в застосуванні медикаментозної
терапії, але й дотриманні певного режиму. Хворому в першу чергу необхідно забезпечити повний психічний і фізичний
спокій в ортостатичному положенні і в такій позиції необхідно каретою «швидкої допомоги» терміново госпіталізувати в
стаціонар хірургічного профілю.
Початок реанімаційних заходів повинно бути проведено ще в машині «швидкої допомоги». Якщо пневмоторакс
розвивається в результаті травми грудної клітини і супроводжується кровотечею, необхідно накласти на ранову
поверхню герметизуючу пов'язку і терміново почати серцево-судинну медикаментозну терапію: Кордіамін в дозі 2 мл або
1% Мезатон 1 мл підшкірно; внутрішньовенне введення Корглікону 006% 1 мл в 10 мл ізотонічного розчину хлориду
натрію; 10% Сульфокамфокаина 3 мл підшкірно.
З метою знеболювання рекомендовано застосування Баралгіну 5 мл внутрішньовенно, а в разі необхідності 2% розчин
Промедолу 1 мл 1% розчину Димедролу 2 мл внутрішньовенно.
У ситуації, коли має місце виражена гіпоксія і гіперкапнія, рекомендовано застосування киснетерапії сумішшю
"звеселяючого газу" і кисню.

2 Виконати закритий масаж серця.

Для того, щоб непрямий масаж серця провести правильно і успішно, необхідна наявність наступних умов:
людина повинна лежати на спині, на твердій поверхні, в іншому випадку через пружною ефекту масаж буде неефективний;
руки необхідно прикладати до нижньої третини грудної клітки, там розташовуються головні м'язові органи серця - шлуночки;
натискати треба не всією поверхнею долоні, а лише тієї, яка розташована ближче до зап'ястя. Кисть другої руки розташовується
зверху, для того, щоб підсилити тиск;
натискати необхідно швидким толчкообразное рухом. Після кожного такого поштовху руки необхідно прибрати, для того, щоб
грудна клітка змогла розправитися безперешкодно. Саме в цей час серце заповнюється венозною кров'ю;
сила прикладання обох рук та маси тіла у людини, що проводить непрямий масаж серця, до грудної клітки дорослої людини,
повинна зміщувати грудну клітку на чотири або шість сантиметрів, не більше;
людина, що проводить непрямий масаж серця повинен знаходитися набагато вище хворого, для того, щоб упиратися обома
прямими руками. Якщо необхідно проводити непрямий масаж серця у маленької дитини, то досить використовувати одну руку. У
новонароджених дітей масаж проводиться одним пальцем;
непрямий масаж серця повинен забезпечити близько 60 серцевих скорочень в хвилину, при цьому треба враховувати,
що її буде витрачено час на штучне дихання

Допоміжний матеріал
?
Білет № 12

1.Перитоніти. Клініка. Діагностика та лікування перитоніту. Перитонеальний

діаліз. (ЗМ 3. Т 11.)
Перитоніт - запалення вісцеральної і парієтальної очеревини, що супроводжується
вираженою інтоксикацією і значними порушеннями гомеостазу;
За клінічним перебігом розрізняють гострий і хронічний перитоніт.
Хронічний перитоніт, як правило, має специфічну етіологію (наприклад, при
туберкульозі) та у цій статті не розглядається.
За поширеністю запального процесу розрізняють відмежований і неотграніченний
місцевий перитоніт, дифузний і розлитий (загальний) перитоніт. .
Етіологія . Це можуть бути кишкова паличка, аероби (ентерококи) і анаероби
(пептококи) стрептококи, стафілококи, синьогнійна паличка, протей, представники
роду Bacteroides, Klebsiella і Clostridium, а також гонококи (гонорейний перитоніт -
див Гонорея), пневмококи, мікобактерії туберкульозу (туберкульозний перитоніт -
див Туберкульоз позалегеневий) та ін Особливо часто збудником перитоніту є
кишкова паличка.
Патогенез. Є 3 фази патологічного процесу. Перша фаза - реактивна (перші 24
год), характеризується реакцією на місцевий запальний процес, що складається з
місцевих і загальних механізмів захисту та неспецифічного відповіді системи гіпофіз
- кора надниркових залоз на стресорні впливи. Друга фаза (до 3 діб від початку
захворювання) - комплекс реакцій організму на надходження в кров бактеріальних
токсинів і продуктів розпаду білка. Найбільш характерна особливість цієї фази -
розвиток ендотоксичного шоку. Третя фаза (через 3 добу і більше) характеризується
декомпенсацією функцій життєво важливих органів (печінки, нирок, серця), що
виникає на тлі клінічної симптоматики септичного шоку (див. Інфекційно -токсичний
шок).
Клінічна картина Розрізняють три стадії дифузного перитоніту, хоча такий поділ
значною мірою умовно.
Перша стадія - реактивна (перші 24 год від початку захворювання)
характеризується вираженими місцевими симптомами (різкий больовий синдром в
певній частині живота, захисне напруження м'язів передньої черевної стінки,
блювота). Хворий зазвичай знаходиться у вимушеному положенні (лежачи на спині
або на боці з приведеними до живота ногами), щадить живіт при диханні, кашлі. При
ряді захворювань, що викликають перитоніт (перфорація порожнистих органів,
поранення, тромбоз судин брижі, панкреонекроз та ін), можливий шок.
Спостерігаються в цій стадії почастішання пульсу до 120 ударів в 1 хв, дихання, іноді
підвищення АТ пояснюються больовим шоком. Можливий підйом температури тіла
до 38 °. У крові - збільшення числа лейкоцитів і помірно виражений зсув
лейкоцитарної формули . Характерна ознака перитоніту, який визначається при
пальпації, - позитивний симптом Блюмберга - Щоткіна.
Друга стадія - токсична (24-72 год) характеризується деякою сглаженностью
місцевих симптомів і превалюванням загальних реакцій, характерних для вираженої
інтоксикації: загострені риси обличчя, блідість шкірного покриву, малорухливість,
ейфорія,
Третя стадія - термінальна (понад 72 год) проявляється глибокої інтоксикацією:
вираз обличчя байдуже, щоки втягнуті, очі напали, шкіра блідо - сірого кольору з
землистим відтінком, покрита краплями поту (обличчя Гіппократа), рясна блювота
застійним вмістом з калових запахом, адинамія, прострація, нерідко інтоксикаційний
делірій, значні розлади
У діагностиці відмежованих форм перитоніту провідна роль належить
ультразвуковому дослідженню (див. Ультразвукова діагностика) та комп'ютерної
томографії
.
Лікування. Загальні принципи лікування перитоніту: 1) можливо більш раннє
усунення вогнища інфекції при хірургічному втручанні; 2) евакуація ексудату,
промивання черевної порожнини антибактеріальними препаратами та адекватне
дренування її трубчастими дренажами; 3) усунення паралітичної кишкової
непрохідності шляхом аспірації вмісту через назогастральний зонд, декомпресії
шлунково - кишкового тракту, застосування лікарських засобів; 4) корекція
волемических, електролітних, білкових дефіцитів і кислотно - основного стану за
допомогою адекватної інфузійної терапії; 5) відновлення та підтримання на
оптимальному рівні функції нирок, печінки, серця і легенів; адекватна
антибіотикотерапія.
2.Травматичний шок. як перший перiод травматичної хвороби. Ступені
тяжкості шоку. Травматична хвороба. Визначення, етіологія, патогенез,
класифікація, клінічна картина. Дiагностика та лiкування на етапах медичної
евакуації. Основи iнтенсивної iнфузiйної терапiї.. (ЗМ 4. Т19.)

Травматичний (екзогенний) шок. Безпосередньою причиною травматичного шоку в

більшості випадків є важка механічна травма, однак не всі тяжкі ушкодження
ускладнюються шоком.
Сприяють виникненню шоку пригнічення психіки, крововтрата, охолодження,
перегрівання, голодування, вплив іонізуючих випромінювань.
Клінічна картина травматичного шоку
У перебігу шоку розрізняють дві фази - еректильну і торпидную. Еректильна фаза
настає безпосередньо слідом за травмою і характеризується збереженням свідомості,
руховим і мовним збудженням, відсутністю критичного ставлення до свого стану і до
навколишнього оточення. Больова реакція різко підвищена. Погляд хворого
неспокійний, глухуватий голос, уривчасті фрази. Шкіра і видимі слизові оболонки
бліді, посилене потовиділення. Виражена загальна гіперестезія, підвищені шкірні та
сухожильні рефлекси; зіниці розширені, реакція на світло підвищена. Пульс зазвичай
частий, але іноді сповільнений, задовільного наповнення. Артеріальний тиск
нормальний або підвищений.
Еректильна фаза шоку триває до 10 - 20 хв., і чим різкіше виражена при ній
збудження, тим важче протікає торпідна фаза і тим гірше прогноз. Перехід
еректильної фази в торпидную зазвичай відбувається протягом декількох хвилин, у
зв'язку з чим вона нерідко вислизає від спостереження лікаря.
Торпідна фаза по тяжкості ділиться на чотири ступені.
Шок першого ступеня (легка форма) зазвичай розвивається при травмах середньої
тяжкості. Потерпілий може бути трохи загальмований. Шкіра і видимі слизові
оболонки бліді.
Шок другого ступеня (середньої тяжкості) частіше виникає при важких і особливо
множинних пошкодженнях. Характерні більш важкий стан потерпілого, його
загальмованість, млява реакція на оточуюче, повільна мова, тихий голос.
Шок третього ступеня (важка) спостерігається при великих множинних
пошкодженнях і характеризується дуже тяжким загальним станом потерпілого.
Свідомість збережена, але потерпілий різко загальмований
Шок четвертого ступеня (термінальний стан) характеризується настанням колапсу,
преагонального і атонального стану.
Лікування травматичного шоку
Можливезастосуваннякисневоїтерапії, наркозузакисомазоту,
внутрішньовенногоівнутрішньоартеріальноговведеннякровозамінниківтапротишоко
вихрідин, накладенняпов'язокнарани, трахеостомія, штучнедихання.
Вумовахстаціонарутерапіяшокуповиннабутипатогенетичноїідиференційованоювзал
ежностівідфазиіступеняшоку, характерутравми,
індивідуальнихособливостейорганізмупостраждалого.
Крімзагальногостанупотерпілоговмоментобстеження,
необхідновраховуватимеханізмтравми, характерітяжкістьушкоджень.
Можнавиділитикількагруппротишоковихзаходів.
1. Знеболювальнізаходи:
боротьбазболемздійснюєтьсяшляхомзастосуваннянаркотиків,
яківводятьсявнутрішньовенно.
2. Заходи, спрямованінаборотьбузрозладамикровообігу.
Потужнимзасобомпришоціпершоїтадругоїступеняєкрапельнеіструминневнутрішньо
веннепереливаннякрові (див.) іпротишоковихрідинпідконтролемвенозноготиску.
Длястабілізаціїгемодинамікипритравматичномушоцізастосовуютьтакожкровозамі
нники - поліглюкін, поливинал, полівінілпіролідон, щоволодіютьстійкимпресорнудію.
Вониможутьзастосовуватисяяквнутрішньовенно, таківнутрішньоартеріально.
Призупинцісерцевоїдіяльностіпоказанийнепрямиймасажсерця.
3Припорушенніактивногодиханняпершзавсенеобхіднопереконатисявпрохідностідиха
льнихшляхів.
Післяцьогопроводятьінтубаціюіналагоджуютьмеханічнештучнедихання (див.)
задопомогоюапаратівабомішкомнаркозногоапарату
Інфузійна терапія – це крапельне введення внутрішньовенно біологічних рідин з
метою нормалізації кислотно лужного балансу організму.
Колоїдні та кристалоїдні розчини є препаратами вибору при гострій
крововтраті для об’ємного поповненя ОЦК і термінової підтримки серцевого
викиду як основного компенсаторного механізму. Найкращими інфузійними
розчинами для відновлення втраченого ОЦК при гострих крововтратах на
сьогоднішній день є:
- ізоосмолярні полііонні розчини електролітів з носіями резервної лужності
(Рінгер-лактат, Лактасол та ін.)
- препарати ГЕК другого покоління (Інфукол ГЕК 6%, Інфукол ГЕК 10%,
зарубіжні аналоги HAES 6%, HAES 10%),
- препарат модифікованої рідкої желатини – Гелофузін;
- препарат поліетиленгліколю – Поліоксидин

Тести
1. Чаші Клойбера це:
D. рівні рідини та міхур повітря над ними в кишківнику.

2. В якій ділянці виконують пункція плевральної порожнини при напруженому

пневмотораксі .
Д. 2 міжребіря по середньоключичній лінії.

Задачі
1.Діагноз: Дискінезія жовчовивідних шляхів
 Лікування:Важливу роль у лікуванні дискінезії жовчовивідних шляхів грає
дієтотерапія: виключення прийому екстрактивних продуктів, тугоплавких жирів,
кондитерських виробів, холодних страв, продуктів, що викликають газоутворення в
кишечнику.
2. Діагноз:Перелом ребер,
Діагностика:необхідно виконати рентгенологічне дослідження грудної
клітки.Лікування:Первая медицинская помощь при переломе ребер
Практична навичка
1 Накласти пращевидну пов’язку на нижню щелепу.
Пращевідная пов'язка на нижню щелепу. Середину пращі кладуть , на підборіддя в поперечному напрямку до обличчя, верхні
кінці пов'язки зав'язують нижче вушних раковин на шиї , нижні проводять попереду вушних раковин і зав'язують на тім'ї . При цьому
верхні і нижні кінці перехрещуються, що забезпечує щільне утримання пов'язки.
2 Виконати транспортну іммобілізацію гомілки.
При ушкодженнях нижніх кінцівок. Надійною іммобілізацією при ушкодженнях стегна слід вважати таку,
коли захоплюються три суглоби і шина йде від пахової западини до ступні. Найзручнішою в користуванні є шина
Дітеріхса, яка забезпечує необхідні умови - фіксацію і одночасно витягнення. Ця шина використовується при переломах
стегна і гомілки на всіх рівнях.
З успіхом використовують драбинчасті шини Крамера. Дві з них зв'язуються поздовжньо, фіксуються
від пахової западини до краю ступні з урахуванням її згину на внутрішнє склепіння ступні, третю шину розміщують від
сідничної складки до кінчиків пальців. Широко використовують імпровізовані шини.
При транспортній іммобілізації гомілки (переломі) фіксуються колінний та гомілковостопний суглоби.
Для правильного накладання шини потрібно, щоб помічник підняв гомілку за п'ятку і, нібито знімаючи чобіт, плавно
витягнув її. Потім шину із зовнішнього та внутрішнього боків прибинтовують до ушкодженої кінцівки. Можна,
використовуючи одну драбинчасту шину, накладати по задній поверхні ноги від сідничної складки до ступні із загином на
неї. Така шина попередньо вигинається за формою фізіологічних вигинів ноги.

Допоміжний матеріал
наявний запальний або гнійний процес в організмі

Білет № 13

1.Неспецифiчний виразковий колiт. Патогенез, клініка, діагностика, лікування.

(ЗМ 3. Т12.)

Неспецифiчний виразковий колiт.

Неспецифічний виразковий коліт — це захворювання з невідомою етіологією, що
характеризується дифузним запальним процесом в ободовій і прямій кишці,
утворенням геморагій і виразок, ускладнених кровотечею, а також виділенням слизу і
гною.
Причина – аутоімунні процеси.
Вражає: всю ободову і пряму кишку (тотальне ураження) або ділянки кишки
(сегментарне ураження).
Слизова оболонка набрякла, гіперемована, легко рветься (ерозії, виразки, перфорації).
На дні – еродовані судини (кровотечі).
Клініка: тенезми, біль в животі, підвищення темп., нудота, блювання, здуття, діарея.
Ректальний плювок – діарея з виділення слизу, гною, крові.
Діагностика: ендоскопічне досл. – набряк слизової, гіперемія, петехії, ерозії, слиз гній
та кров, виражена контактна кровоточивість.
Рентгенологічно: зниження гаустрації слиз об, зменшення розмірів, розмиті контури
рельєфу, комір частість (виразки, псевдополіпи).
Лікування. Неускладнена форма – консервативне: дієта, кортикостероїди, антибакт
терапія, антилімфоцитарний глобулін, спазмолітини, ферменти.
Ускладнена форма (профузна кровотеча, перфорація,малігнізація) – хірургічне
лікування: при токсичній дилатації - ілео- або колостомію, при перфорації або
кровотечі - резекцію ураженого сегмента кишки. Колектомію або колопроктектомію з
накладанням ілеостоми - при тотальному
ураженні ободової кишки.

2.Вогнепальна рана. Класифікація, клінічна картина. Ранова балістика,

патоморфологія ранового процесу. Лiкування вогнепальних ран. Первинна і
вторинна хірургічна обробка вогнепальної рани. Медикаментозне лікування..
(ЗМ 4. Т18.)

Вогнепальна рана — ушкодження тканин і органів із порушенням цілості шкірного

покриву, спричинене вогнепальним ранячим снарядом. Вогнепальна рана
характеризується зоною первинного некрозу і змінами, зумовленими вогнищами
вторинних некрозів у прилеглих тканинах, первинним мікробним забрудненням.
За характером ранячих снарядів:
кульові,осколкові, надшвидкісними снарядами, мінно-вибухова травма, поранення в
умовах індивідуального і колективного бронезахисту.
За характером поранення:
1) сліпі — наскрізні — дотичні; 2) проникні — непроникні; 5)
контактні — дистантні
3) одиничні — множинні; 4) ізольовані — поєднані; 6)
комбіновані: термічні, хімічні.
За клінічним перебігом:
1) неускладнені; 2) ускладнені (травмат шоком, масивною крововтратою, ушкодж
життєво важливих органів та ін.).
Рановий канал практично ніколи не має прямолінійного ходу. Первинна девіація –
тканини різної щільності, вторинна девіація – тканини різної скоротливості, ступеня
руйнування.
У тканинах, прилеглих до ранового каналу, виділяють певні зони ушкоджень.
Перша зона — рановий канал як наслідок безпосереднього лінійного руйнування
тканин ранячим снарядом. Він заповнений шматками ушкоджених тканин, згустками
крові та рановим ексудатом.
Друга зона — зона первинного травматичного некрозу тканин навколо ранового
каналу, або зона контузії.
Третя зона — зона бічного удару, або зона вторинних некрозів (зона комоції).
Четверта зона — зона органних віддалених молекулярних струсів.
Первинну хірургічну обробку виконують безпосередньо після поранення з приводу
прямих наслідків вогнепальної травми (напрямок каналу, розрізання рани, видал
відмерлих тк, гемостаз, дренаж).
Вторинну хірургічну обробку здійснюють з приводу інфекційних та інших
ускладнень,
які є опосередкованими наслідками вогнепальної травми.
Первинний глухий шов після обробки вогнепальної рани не накладають.

Тести
 1.C. Рак головки підшлункової залози
2. Перша допомога при відкритому пневмотораксі.
С. Накласти оклюзійну повязку.

Задачі
1.Діагноз:Виразкова хвороба шлунка. Вивчити шл секрецію з заст. Зонда і аспірацією
шлунк.вмісту,визн рН, ендоскоп досл, тести на Н.пілорі
2. Перший етап - оцінка виду зупинки кровообігу. Для адекватної медикаментозної
терапії потрібно діагностувати функціональний стан серця потерпілого. Для цього
хворому підключають електрокардіограф (кардіоскоп) у другому відведенні та
реєструють криву.
Існують такі види зупинки кровообігу: асистолія, фібриляція, “неефективне серце”.
При асистолії на ЕКГ реєструється пряма лінія.
Фібриляція шлуночків проявляється частим хаотичним скороченням окремих волокон
міокарда високо-, середньо- та дрібнохвилевої амплітуди.
“Неефективне серце” (наявність на ЕКГ шлуночкового комплекса з відсутністю
насосної функції серця) без відповідної корекції швидко переходить у фібриляцію,
яка, в міру зниження енергетичних субстратів міокарда, закінчується асистолією.
Другий етап - медикаментозна терапія. При всіх видах зупинки кровообігу
застосовують розчини адреналіну гідрохлориду (по 0,5 мл 0,1 % розчину), атропіну
сульфату (по 0,5 мл 0,1 % розчину), натрію гідрокарбанату (по 0,2 мл 4 % розчину на
1 кг маси тіла за хвилину). При наявності високохвилевої фібриляції застосовують
розчин лідокаїну (по 0,5 мг на 1 кг маси тіла на введення). При “неефективному
серці”, зумовленому різким зменшенням об’єму циркулюючої крові, для забезпечення
насосної функції струминно внутрішньовенно чи внутрішньоартеріально вливають
гемодинамічні середники (рефортан, стабізол, поліглюкін, реополіглюкін),
кристалоїди, глюкокортикоїди; при масивних крововтратах - консервовану кров та її
компоненти.
Третій етап - електрична дефібриляція серця.
Практична навичка
1. Накласти трахеостому.
Показання: порушення прохідності дихальних шляхів, особливе гортані, гострі і хронічні запальні процеси,
що супроводжуються стенозом гортані та недостатністю вентиляції легень.
Техніка: положення хворого на спині з валиком під лопатками і закинутою головою, розташованою і
фіксованої суворо по серединній лінії тіла. В екстрених випадках і при глибокій асфіксії, щоб уникнути втрати
часу, знеболювання ні застосовують. У більшості випадків трахею розкривають під місцевим знеболюванням
0,5% розчином новокаїну. Найчастіше виконується верхня трахеотомія. Розтин шкіри, підшкірної клітковини і
поверхневої фасції виконують суворо по передній серединній лінії від середини щитоподібного хряща вниз на
6-7 см. "біла лінія шиї" розкривається поздовжньо: з обох сторін від лінії фасцію захоплюють двома
хірургічними пінцетам піднімають і надсікають, а потім розсікають по жолобуватому зонду суворо посередині
між краями правого і лівого грудинно під'язичних м'язів. Якщо в шкірі виявляються серединні вені шиї, їх
разом із краями цих м'язів розводять в сторони, a при необхідності розсікають між двома лігатурами. При
цьому оголюється перешийок щитоподібної залози, який у доросли; тупим гачком відтягують в каудальному,
а у дітей - в краніальном напрямку після попереднього розсічення фасціальних зв'язок Передню стінку трахеї
захоплюють і підтягують двома гострими однозубими гачками. Між ними розкривають просвіт трахеї. При
виконанні розрізу стінки трахеї рука повинна бути фіксованої розсічення кілець трахеї роблять знизу нагору.
В розріз трахеї вводять канюлю, поставивши щиток канюлі спочатку в сагітальній площині, а потім, по мірі
занурення її в просвіт трахеї, у фронтальній. Після введення канюлі гострі однозубі гачки, які фіксували
гортань і трахею, видаляють. Необхідно прослухати легені пацієнта і впев-нитися, що дихальні шуми
вислуховуються симетрично з обох сторін.
Починаючи від кутів, рану пошарово зашивають у напрямку до канюлі, краї фасції і підшкірної клітковини
зшивають кетгутом, шкірний розріз - шовковими вузловими швами. Канюлю фіксують зав'язками,
прикріпленими до її вушок, навколо шиї. Крім описаної верхньої, розрізняють середню (розсічення трахеї
після пересічення перешийка щитоподібної залози) і нижню трахеотомії (розріз трахеї нижче перешийка
залози).
Можливі ускладнення: кровотеча, поранення стравоходу, введення канюлі в підслизовий
простір, асфіксія, повітряна емболія.

2 Виконати штучну вентиляцію легень мішком Амбу.

Конструктивні особливості
Основою мішка для штучної вентиляції легень служить еластична гумова груша, яка з одного боку має впускний клапан, а з іншого
забезпечена спеціальним перехідником. Мішок Амбу за допомогою даного перехідника можна підключити до масці, а можна
безпосередньо з'єднати з інтубаційної трубкою, фіксованої в трахеї. Спосіб застосування залежатиме від особливостей конкретної
ситуації, що вимагає медичної допомоги.
Своє застосування цей пристрій міцно завоювало в області медицини критичних станів, у машинах швидкої допомоги та відділеннях
інтенсивної терапії. Варіюючи обсяг гумової груші, можна використовувати мішок Амбу і в педіатричній практиці.
Алгоритм використання
Перед застосуванням мішка Амбу необхідно переконатися в прохідності верхніх дихальних шляхів і відсутності сторонніх предметів у
ротовій порожнині. Для цього слід покласти пацієнта на спину, відкинути йому голову і відкрити рот шляхом руху нижньої щелепи
кілька на себе і вниз. При цьому слід провести первинну ревізію. Далі потрібно захопити мову і відсунути його в бік, проводячи
повторний огляд. Якщо в процесі ревізії виявлено, що в ротовій порожнині знаходяться сторонні предмети, їх необхідно видалити.
Після цього мішок Амбу під'єднують до масці, яку прикладають до особі пацієнта за допомогою вказівного і великого пальців, а інші
пальці і кисть кладуть на підборіддя, щільно фіксуючи маску. Далі необхідно інтенсивно стиснути мішок, проштовхнувши повітря в
легені, і прибрати маску з обличчя для здійснення видиху. Цю процедуру повторюють до тих пір, поки у пацієнта не з'явиться
самостійне дихання з частотою не менше 16-18 вдихів в хвилину. Основним критерієм, який свідчить про те, що вентиляція легень
проводиться ефективно, є звуження зіниць.
Використовуючи мішок Амбу, необхідно стежити за повною герметичністю як самого пристрою, так і області прилягання маски до
обличчя. Найменші пропуски повітря будуть знижувати тиск, що нагнітається і зводити нанівець всю процедуру надання медичної
допомоги. Також слід звернути увагу на відповідність обсягу груші віком пацієнта. Підвищений об'єм повітря, закачаний в легені,
може призвести до виникнення баротравми у що потребує невідкладної допомоги людини.
Показання до застосування
Основним показанням до застосування є зупинка дихання і необхідності проведення штучної вентиляції легенів. Крім цього, можна
використовувати мішок і щодо пацієнтів з недостатністю дихання для полегшення вдиху (наприклад, при нападі бронхіальної астми).
Протипоказання
Штучна вентиляція легень мішком Амбу протипоказана при наявності сторонніх предметів або мас в ротовій порожнині. При цьому
існує можливість аспірації останніх. У такому випадку необхідно негайно очистити ротову порожнину і розпочати вентиляцію
Висновок
Стани, які потребують невідкладної медичної допомоги і супроводжуються зупинкою дихання, зустрічаються не так вже і рідко. При
цьому у вас з'являється чудовий шанс на порятунок чужого життя, якщо вдома чи в автомобільній аптечці у вас є мішок Амбу. Ціна
цього пристрою невисока і коливається в районі 1500-2000 рублів залежно від виробника.

Допоміжний матеріал
наявний запальний або гнійний процес в організмі
Анемія, крововтрата

Білет № 14

1.Геморрой. Класифікація, клініка, діагностика, принцип лікування

Геморой— варикозне розширення аноректальних венозних сплетеньВи

Класифікація:
-зовнішній - виникнення якого пов’язанез нижнім венозним сплетенням. Він
розташований нижче гребінчастої лініїнарівні з відхідниковим отвором і своїм краєм
займає іноді всю його окружність.
Зовні вузли вкриті шкірою, що переходить з відхідника на його слизову оболонку.При
стисненні зовнішні вузли погано спорожнюються.
-внутрішній- виходитьз верхнього гемороїдального венозного сплетення і
локалізується вище ано-
ректальної лінії під слизовою оболонкою прямої кишки. Вузли мають вигляд
круглихутворень на широкій основі і легко спорожнюються при натискуванні.

Клініка: Геморой може характеризуватися тривалим безсимптомним перебігом. Потім

з’являються відчуття дискомфорту, незначний свербіжу відхіднику. Хворий виявляє
кров у калових масах, натуалетному папері, іноді кров виділяється з відхідника після
дефекації. Кровотечаз’являється періодично. Кров зазвичай свіжа, рідка. Вузли
можуть випадати з відхідника.
Ступені тяжкості:
І-вузол є, але він не виходить з відхідника
ІІ- вузол виходить і сам заходить
ІІІ-вузол виходить і сам не заходить
ІV- вузол виходить навіть при ходьбі і не заходить

Діагностика: Даніанамнезу, огляду ділянки відхідника, пальцевого обстеження і

ректоскопії дають
змогу встановити правильний діагноз.Додаткові методи: ендоскопія, бімануальне
обстеження

Лікування:
-консервативне-при неускладнених формах, включає протизапальну терапію +
флеботропні препарати, місцеві гемостатичні засоби (свічки з гепарином і
протеолітичними ферментами, Реліф) дієту, постільний режим, проносні, клізми
-оперативне-при тривалій кровотечі, неефективності консер.лік., коли наявні великі
вузли чи їх звиразкування – використовують латексні кільця або видаляють вузли
Перед операцією:без клітковинна дієта, очисні клізми, а в день операції після клізми
вводять газовивідну трубку.
Після операції:у відхідник вводять гумову трубку, оброблену маззю, для виведення
газів

2.Сучасна хірургічна травма в умовах масових ушкоджень при катастрофах і

надзвичайних ситуаціях. Основи лiкувально-евакуацiйних заходiв в сучасних
умовах. Медичне сортування, евакуація постраждалих.

Види медичної допомоги:

-перша медична допомога
-долікарняна допомога
-перша лікарська допомога
-кваліфікована та спеціалізована медична допомога

Завдання першої медичної допомоги:

• припинити дію травмівного агента, послабити (зменшити) наслідки поранення;
• запобігти додатковим (вторинним) ушкодженням тканин;
• розпочати заходи щодо запобігання розвитку інфекції;
• винести поранених із поля бою та вогнища безпосередньої небезпеки;
• захистити поранених від несприятливих погодних умов (спека, холод, непогода),
накрити їх;
• допомогти втамувати спрагу (крім поранених у живіт);
• підготувати до транспортування.

Наданню медичної допомоги передує медичне сортування, тобто виділеннягруп

поранених, які потребують однотипних лікувально-евакуаційних заходів.
Медичне сортування здійснює сортувальна бригада: лікар, два
фельдшери(медсестра), реєстратор, дві ланки санітарів-носильників. При масовому
поступленніпоранених на ЕМЕ застосовують кольорові або сортувальнімарки, якими
позначають результати сортування.Червоний колір-евакуювати першочергово, ті в
кого шок. Жовтий колір-коли занрози життю немає, евакуювати другою чергою. Чорні
марки дають тим, кому вже не можна допомогти.
Сортування для надання спеціалізованої хірургічної допомоги здійснюють утакі
групи:
• з ушкодженнями голови, шиї та хребта;
• з торакоабдомінальними ушкодженнями;
• з ушкодженнями кісток і суглобів;
• з термічною травмою і комбінованими ушкодженнями.

Повний обсяг першої лікарської допомоги постраждалим (за Е.А. Нечаєвим)

формують
дві групи заходів:
першочергові — невідкладні заходи за життєвими показаннями:
-усунення шоку
• тимчасове спинення зовнішньої кровотечі і ревізія джгута;
• усунення всіх видів асфіксії, навіть до крикотиреотомії;
• протишокові заходи при тяжкому шоку (інфузійна терапія, знеболювання,
ревізія якості іммобілізації);
• герметизація відкритого пневмотораксу, дренування клапанного пневмотораксу;
• катетеризація сечового міхура (або пункція його при відриві сечівника) при
гострій затримці сечі;
2) заходи другої черги — заходи, які можуть бути вимушено відстрочені, коли немає
загрози життю
• усунення недоліків першої медичної і долікарської допомоги
• профілактичне введення антибіотиків і протиправцевого анатоксину;
• спеціальні заходи (антидоти, дезактивація) при комбінованих радіаційних і
хімічних ушкодженнях.

Послідовність ужиття лікувальних заходів можлива за дотримання двох вимог:

1) виконання всіма лікарями єдиних, заздалегідь регламентованих таобов’язкових для
всіх науково обгрунтованих принципів надання медичної допомогипри різних формах
посттравматичної патології;
2) наявність єдиної медичної документації, що надає необхідну інформаціюлікарям
кожного подальшого етапу евакуації

Кожний етап медичної евакуації має свою робочу потужність (обсяг роботи). Обсяг
роботи етапу — цекількість поранених, яким може бути надана допомога на даному
етапі за добуроботи (16 год у воєнний час). Коли передбачається, що кількість
поранених, якіпоступили на етап, не перевищить робочої потужності етапу, допомога
надаєтьсяу повному визначеному обсязі. Якщо кількість поранених, які поступають,
 перевищуєробочу потужність етапу, обсяг медичної допомоги обмежують до надання
невідкладної допомоги за життєвими показаннями.

Якщо немає кінцівки-джгут

Якщо є поранення-тиснуча пов’язка

Золота година- за цей час треба встигнути забрати хворого, доставити в стаціонар,де
мають надати кваліфіковану лікарську допомогу

Тести
1.C. КТ черевної порожнини
E. Біохімічний аналіз крові

2. Дореактивний період протягом відмороження включає час:

B. Від початку дії холоду до зігрівання;

Задачі
1.Діагноз: Рак жовчного міхура,
Дослідження: узд печінки, Кт, мрт, контрастні рентгенологічні методи, пухлинні
маркери - альфафетопротеїн
2Рак прямої кишки
Практична навичка
2 Виконати іммобілізацію гомілки шиною Крамера.

Техніка накладення шини Крамера на гомілку буде така:

1. Дати потерпілому знеболюючий засіб.
2. Дозволити йому прийняти зручне положення.
3. Взяти підготовлену до використання шину, прикласти її до стопи здорової ноги і зігнути під прямим кутом у напрямку до пальців.
перелом передпліччя
При переломі передпліччя шина Крамера накладається таким чином:
1. Дати потерпілому яке-небудь знеболююче, яке є під рукою.
2. Посадити його в зручному положенні.
3. Зупинити кровотечу, якщо воно є, наклавши на рану пов'язку.
4. Підготувати шину до використання, вистелив її ватою.
5. Согнуть хвору руку в лікті під прямим кутом, зап'ястям до тулуба, а в долоню вкласти валик, щоб забезпечити напівзігнуте
положення пальців.
6. Під виступи кісток в місцях їхнього зіткнення з шиною, а також в пахвову западину підкласти ватяні прокладки.
7. Шину зафіксувати на руці спіральної пов'язкою, рухаючись від долоні вгору.

Білет № 15

1.Рак товстої . Патогенез, клініка, діагностика, лікування. (ЗМ 3. Т 14.)

Рак товстої кишки – це злоякісна пухлина товстого кишечника епітеліального
походження.
Симптоми раку прямої кишки
Найчастіше ранні стадії раку прямої кишки протікають без клінічної симптоматики,
що значно ускладнює діагностування та своєчасне виявлення злоякісного процесу. З
часом прогресування пухлини починає проявлятися різноманітними симптомами.
Найпоширеніші прояви: порушення дефекації (запори або проноси), кишкова
непрохідність, кровотеча із заднього проходу, домішки крові в калі, анемія неясної
етіології, схуднення, біль в низу живота, «стрічковий» («олівцевий») стілець.
Класифікація раку товстої кишки за стадіями TNМ
T – розмір пухлини і ступінь ураження нею стінки кишки,
N – ураження регіонарних лімфовузлів,
M – наявність метастазів у віддалених органах.

Діагностика раку прямої кишки

Лабораторні методи включають загальний і біохімічний аналіз крові, тестування на
онкомаркери, копрограму.
До інструментальних методів діагностики пухлин товстого кишечника відноситься
ректороманоскопія, колоноскопія, іригоскопія (дозволяють детально вивчити стан
слизової оболонки кишкової стінки, наявні пухлинні утворення, зробити біопсію для
подальшого гістологічного і цитологічного дослідження)
УЗД, мрт, КТ.
Лікування раку прямої кишки
Основною методикою лікування раку прямої кишки є хірургічне видалення пухлини,
прилеглих тканин і лімфовузлів.
У більшості випадків раку прямої кишки проводиться радикальна резекція або
екстирпація (повне видалення) прямої кишки.
Пухлини середніх розмірів іноді можливо видалити лапароскопічним шляхом. При
цьому також проводять забір тканини регіональних лімфатичних вузлів для
виявлення можливого ураження злоякісними клітинами.
При виявленні раку на пізніх стадіях з глибоким проростанням в навколишні тканини
і присутністю множинних метастазів, роблять паліативну операцію: видалення
пухлини для звільнення просвіту кишечника і полегшення стану пацієнта.
Виліковування на пізніх стадіях ракових пухлин неможливо.

2.Ушкодження грудної клiтки. Пневмоторакс. Класифікація. Дiагностика та

лiкування на етапах медичної евакуації .

Пневмоторакс - наявність повітря у плевральній порожнині.

Класифікація.
Закритий пневмоторакс - це пошкодження вiсцерального листка плеври, що
викликає поступлення при диханні повiтря в плевральну порожнину i призводить до
спадiння легенi; виникає внаслідок пошкодження легеневої паренхіми або грудної
стінки.
Відкритий пневмоторакс виникає внаслідок утворення дефекта грудної стінки при
пораненнях та вільному поступленні повітря під час вдиху - в плевральну порожнину,
а при видиху - назовні.
Клапанний виникає при пошкодженнях легеневої тканини або грудної стінки з
утворенням клапана, коли повітря поступає в плевральну порожнину, але не виходить
назовні.
В залежностi вiд величини спадiння легенi:
1) частковий
2) субтотальний
3) тотальний
4) напружений
Клiнiчна симптоматика.
задишка в спокої, що пiдсилюється при незначному фiзичному навантаженні.
При посттравматичному пневмотораксі перкуторно у грудній клітці
виявляютьтимпаніт і аускультативно ослаблене дихання. Вираженiсть клiнiчної
картини залежить вiд ступеня колапсу легенi.
Діагностика
Рентгенологiчна картина дає можливiсть встановити остаточний дiагноз. При цьому
знаходять спадiння легенi та наявнiсть прошарку повiтря в плевральнiй порожнинi
Лікувальна тактика та вибір методу лікування.
При виникненні пневмотораксу доцільно провести дренування плевральної
порожнини в ІІ міжребер’ї по середньо – ключичній лінії. Активна аспірація повітря у
таких випадках призводить до розправлення легені. Відсутність ефекту від активної
аспірації повітря (нерозправлення легені) є показом до оперативного втручання.

Тести
1. Що таке метастаз Крукенберга?
Б. Метастаз в яєчник

2. Реактивний період протягом відмороженні включає час:

D. Після відновлення температури тіла;

Задачі
1.Діагноз:Странгуляційна гостра кишкова непрохідність,Заворот
кишок,Дослідження:об.єктивно і рентгенологічно(вже провели), лабораторні методи
– аналізи – є вже. Лечение заворота кишок
При любых формах заворота кишок требуется срочное оперативное вмешательство.
Характер операции и объем выполняемых манипуляций зависят от анатомических
изменений и функционального состояния пораженных петель кишечника. Если кишка
на момент операции сохранила свою жизнеспособность (т.е. серозный покров кишки
сохранил свою розовую окраску, присутствует перистальтика на данном участке
кишки, прослушивается пульсация сосудов брыжейки), то возможно хирург
обойдется только раскручиванием петли и при необходимости дополнительным
рассечением спаек, которые способствовали завороту. Однако если присутствуют
признаки некроза и омертвления кишки (черная окраска и тусклость серозного
покрова кишки, наличие геморрагического перитонита), то необходимо провести
резекцию (иссечение, удаление) кишки вместе с пораженным участкам брыжейки, на
30-40 см выше или ниже пораженного участка. Часто одним из этапов операции при
завороте кишок и кишечной непроходимости является декомпрессия желудочно-
кишечного тракта с помощью эластичного зонда (толщина 7-9 мм) с
многочисленными отверстиями. Зонд может быть внедрен на дооперационном этапе,
во время операции или после неё в зависимости от показаний. Зонд помещается
определенным образом в кишку и позволяет удалить газы и содержимое из просвета
кишки - это снимает перерастяжение кишечной стенки и улучшает её
кровоснабжение, что способствует восстановлению перистальтики кишки.
Принудительное удаление подобным образом кишечного содержимого снижает
интоксикацию организма и облегчает оперативное вмешательство. Зонд может
находиться в организме до нескольких суток, однако длительное пребывание зонда
располагает к развитию пролежней кишки. Поэтому как только наблюдается
появление стойкой перистальтики кишечника, уменьшение вздутия живота и
самостоятельное отхождение газов, то зонд должен быть незамедлительно извлечен.
 В послеоперационном периоде пациент нуждается в строгом постельном режиме,
тщательном уходе, нормализации стула (подбирается грамотная диета), а также в
антибактериальной и противовоспалительной терапии.

2. Медична допомога
1.Забезпечити вільну прохідність дихальних шляхів
2.Удар у прекардіальну область 3.ШВЛ під позитивним тиском методом «з рота до
рота» або «з рота до носа», у дітей до 8-місячного віку - одночасне вдмухування в рот
і ніс з частотою вікових норм:
4.Якщо спонтанний подих не з'являється:
· перевірити прохідність дихальних шляхів і можливість наявності стороннього тіла
в дихальних шляхах,
· провести ще 5 вдмухувань, при відсутності ефекту і наявності центрального
ціанозу - інтубація трахеї і перехід на апаратну ШВЛ 100% киснем.
5.Контроль ефективності ШВЛ
6.Показання до проведення закритого масажу серця: відсутність пульсу на сонній
артерії, ЧСС менше 60 і не підвищується більш 80 в 1 хв. при проведенні ефективної
ШВЛ.
7.Техніка закритого масажу серця: у дітей до 1 року компресія проводиться вказівним
і безіменним пальцями або великим пальцем, у дітей старше 1 року - однiєю
долонею, у дітей старше 8 років - двома долонями.
8.Точка прикладення компресії - по подовжній осі грудини на рівні міжсоскової лінії,
глибина компрессії у дітей до 1 року складає 1.5-2.5 см, частота - 100 у 1 хвилину.
9.Співвідношення ШВЛ і компресій - 2 вдмухування і 15 натискань на грудину
(близько 2 разів у секунду).
10.Контроль ефективності масажу - поява дикротичної хвилі на сонній артерії в
момент компресії.
11.Ефективність СЛР - зникнення об'єктивних ознак клінічної смерті (у зворотній
послідовності виникнення).
12.При недостатній ефективності проведених заходів - електрична або
медикаментозна дефібриляція.
13.Електрична дефібриляція:
14. Медикаментозна дефібриляція:
15.Катетеризація магістральних вен
16.Негайна госпіталізація до ВIТ.

Практична навичка
1. Заходи першої допомоги при при асфіксії.

Допомога при асфіксії полягає у тому, що потерпілому необхідно витягнути язик; якнайшвидше вичистити порожнину
рота від слизу, крові, харчових продуктів, землі тощо; розстебнути комір, пояс, верхній одяг — все, що може заважати
диханню, і здійснювати штучне дихання. Інколи через набряк гортані проводити штучне дихання не можливо. Щоб
зменшити набряк, накладають холодний компрес на кадик, ноги ставлять у гарячу воду. У разі потреби проводиться
трахеотомія — (введення трубки у розсічену трахею).
Штучне дихання (ШД). Найефективнішим способом ШД є дихання "з легень у легені", яке проводиться " з рота в рот" або "
з носа в ніс". Для цього відводять голову потерпілого максимально назад і пальцями затискають ніс (або губи). Роблять
глибокий вдих, притискають свої губи до губ потерпілого і швидко роблять глибокий видих йому в рот. Вдування
повторюють кілька разів, з частотою 12-20 раз на хв. З гігієнічною метою рекомендується рот потерпілого прикрити шматком
тонкої тканини.
Якщо пошкоджено і обличчя проводити ШД з "легень в легені" - неможливо, треба застосувати метод стиснення і
розширення грудної клітки шляхом складання і притискання рук потерпілого до грудної клітки з їх наступним розведенням у
боки

Допоміжний матеріал

наявний запальний або гнійний процес в організмі