Догляд за хворими із

захворюваннями та
ушкодженнями голови
 План:
1. Особливості обстеження голови , шиї.
2. Вродженні дефекти і пухлини м`яких тканин черепа.
3. Клінічні ознаки закритої та відкритої черепно-мозкової травми:
переломи склепіння і основи черепа, забиття, струс і стиснення
мозку. ПМД та лікування черепно-мозкових травм.
4. Клінічні ознаки ушкодження носу, щелеп. Перша допомога,
принципи лікування.
5. Особливості надання медичної допомоги при надзвичайних
ситуаціях мирного часу та під час бойових дій.
 Обстеження голови:
Огляд: визначення свідомості, ритму та характеру дихання,
частоти пульсу, гематурії та ліквореї, гематом, регідності
потилочних м'язів, симптому «окулярів», загально
мозкових та вогнищевих симптомів.
• Рентгенографія
• Ехоенцефалографія
• УЗД
• Спинномозкова пункція
Обстеження шиї:
 Вродженні дефекти:
• вроджені мозкові грижі;
• дермоїд.
 Вроджені мозкові грижі:
Вродженні мозкові грижі - вип`ячування оболонки мозку або тканин мозку. Залежно від
вмісту їх поділяють на три види:
менінгоцеле – вмістом грижі є мозкові оболонки;
енцефалоцеле – мозкова речовина;
енцефалоцистоцеле – грижа складається з мозкової тканини і порожнини,
наповненої рідиною.
Клініка. Мозкові грижі бувають різної величини і форми. Грижові випинання покриті
розтягнутою, часто рубцево зміненою шкірою. При плачі грижове випинання
збільшується, в окремих випадках спостерігається пульсація або просвічування грижі.
При обстеженні інколи можна пропальпувати дефект кістки біля основи грижі. При
неможливості визначити пальпаторно отвір у кістках, проводять рентгенологічне
обстеження. Діти з вродженими грижами голови досить часто гинуть у перші дні та місяці
життя.
Лікування. Хворі з вродженими мозковими грижами підлягають оперативному
втручанню. Операцію краще проводити після першого року життя дитини. Суть операції
полягає у видаленні мозкової грижі і наступному пластичному закритті дефекту в кістках.
 Дермоїд
Це вроджена пухлина кулеподібної форми
еластичної консистенції, яка виникає внаслідок вад
розвитку ембріона і являє собою утвір, наповнений
кашкоподібною масою, нерідко з домішками
волосся.
Клініка. Дермоїдні кісти переважно локалізуються
біля внутрішнього кута очної щілини, у висковій,
потиличній ділянках. При тривалому існуванні
призводять до вдавлення і деформації кісток, що
визначається рентгенологічно.
Лікування полягає в оперативному висіченні пухлини
з її оболонками при залишенні яких можуть бути
рецидиви.
 ПУХЛИНИ М’ЯКИХ ПОКРИВІВ
ЧЕРЕПА
Розрізняють доброякісні та злоякісні пухлини м’яких тканин черепа.
Із доброякісних пухлин найчастіше зустрічаються атероми, ліпоми,
фіброми, ангіоми. Із злоякісних – рак шкіри.
 Атерома
Це ретенційна кіста сальної залози, найбільш поширена доброякісна пухлина
м’яких тканин черепа, округлої форми, еластичної консистенції; локалізується
атерома переважно в тім’яній ділянці голови.
Клініка. Атероми ростуть повільно, інколи набувають великих розмірів, часто
нагноюються, вмістом атероми є продукт секреції залози (сало). Якщо атерома
нагноюється, то утворюється нориця, яка не закривається до видалення капсули
атероми. При тривалих атеромах може наступати їх окостеніння, в окремих
випадках можливе переродження в рак. Атероми часто бувають множинними.
Лікування. Атероми голови підлягають оперативному лікуванню, їх видаляють
разом з оболонками. При залишенні оболонок можуть виникати рецидиви.
Нагноєну атерому розкривають, а її порожнину вишкрібають гострою ложечкою.
 Фіброма
Пухлина, що розвивається з сполучної тканини.
Клініка. Фіброми мають вигляд бородавчатих утворів щільної консистенції,
спаяних зі шкірою; досить часто ріст сполучної тканини поєднується з
ростом іншої тканини (нервової). Фіброми можуть проявлятися у вигляді
фіброматозу (множинних фібром).
Лікування. Вибором методу лікування фібром є операція, яка полягає у
висіканні пухлини. Досить часто для видалення фібром використовують
електрокоагуляцію або кріодеструкцію (випалювання холодом) . Ліпома
Доброякісна пухлина, що розвивається з жирової клітковини. Клініка.
М’яка, нерухома, з повільним ростом пухлина у тонкій капсулі, має
часточкову будову, може сягати великих розмірів і спричиняти косметичні
дефекти. Шкіра над ліпомою рухлива. На відміну від фіброми, росте
поодиноко. Лікування. Ліпоми видаляють хірургічним методом.
 Рак шкіри голови
Злоякісна пухлина. Розвивається з епітелію шкіри, сальних, потових залоз і волосяних
фолікулів.
Клініка. Захворювання проявляється у вигляді плоскої або кулеподібної пухлини, круглої
виразки. Плоска пухлина покрита тонким шкірним епітелієм із сірувато-скляним блиском,
на краях пухлини видно рисунок розширених венозних капілярів. Переважна локалізація
таких пухлин: лоб, виски, куточки очей. Кулеподібні пухлини переважно локалізуються на
волосяній частині голови, виділяються над поверхнею шкіри, мають інфільтративний ріст.
Досить швидко ці пухлини дають метастази (у підщелепні, потиличні лімфовузли),
зростаються з кістками черепа й уражають їх. Виразкова форма характеризується
зернистим червонуватим дном і валикоподібними краями. Часто рубцюється з утворенням
тонкої шкіри, непокритої волоссям. Ця форма раку м’яких покривів голови може існувати
декілька років і навіть десятиліть. Однак прогноз її перебігу сумнівний. Без видимих
причин, за короткий проміжок часу може викликати великі ураження і дати метастази .
Лікування полягає в оперативному (хірургічному, електрохірургічному або за допомогою
лазера) висіканні пухлини (в межах 2-3 см від пухлини) з наступною променевою і
хіміотерапією.
 Черепно – мозкова травма:
ЧМТ – збірне поняття, включає механічне ушкодження кісток та
вмісту черепа і часто поєднується з травмами органів грудної
клітки, тазу, нижніх кінцівок на фоні наркотичного або алкогольного
сп'яніння.
ЧМТ складає 20% усіх травм, летальність – 10%, інвалідність – 19%.
 ЧМТ:
Розрізнять:
Відкриту:
а) рани
б) відкриті переломи склепіння черепа
в)переломи основи черепа
г)вогнепальні поранення голови.
Закриту:
а)струс
б) забій
в) стиснення.
 Відкрита ЧМТ:
Відкриті пошкодження м’яких тканин черепа. Прийнято розрізняти рани і відкриті
переломи кісток черепа. Причиною їх виникнення може бути забій, колоті та
вогнепальні поранення.
Клініка. Особливістю ран голови є те, що вони сильно кровоточать, навіть при
незначних пошкодженнях. Якщо пошкоджений апоневроз, то рана зяє. Забійні рани
можуть супроводжуватися значним відшаруванням м’яких тканин, утворенням
гематоми, нагноєнням і викликати абсцес головного мозку, тромбоз венозних синусів.
Лікування. При наданні першої медичної допомоги з рани слід видалити сторонні тіла,
бруд, обробити краї рани спиртом або іншим антисептиком, накласти стерильну
пов’язку і направити хворого в хірургічне відділення. У стаціонарі хворому проводять
ретельну первинну хірургічну обробку рани. Волосся навколо рани вистригають, при
множинних пошкодженнях голову голять повністю. Після знеболювання (0,25 %
розчином новокаїну) проводять ревізію дна рани. Незабруднені, свіжі рани голови після
обробки можна зашивати без висікання їх країв. Забійні рани обробляють за всіма
правилами з наступним накладанням швів. При появі перших ознак нагноєння з рани
слід зняти шви і розвести її краї. Така рана загоюється вторинним натягом.
 Закрита ЧМТ:
Закриті пошкодження м’яких тканин черепа
виникають при забоях голови важким
предметом. Внаслідок травми і розриву
мілких судин можуть виникати синці або
формуватися у вигляді шишки підшкірна,
підапоневротична гематома. При підозрі на
травму кісток слід провести рентгенівське
дослідження.
Лікування. Хворим призначають
болезаспокійливі засоби, накладають
стискальну пов’язку, прикладають до голови
міхур з льодом. При наявності великих
гематом їх розкривають або пунктують через
товсту голку.
 Переломи склепіння черепа
Переломи склепіння черепа можуть бути повними, коли пошкоджується вся товща кістки, і
неповними, коли ламається тільки її зовнішня або внутрішня пластинка. При осколкових переломах
чи пошкодженні внутрішньої пластинки кісток склепіння може травмуватись тверда мозкова
оболонка або сама мозкова речовина.
Клініка. Основні ознаки як відкритих, так і закритих переломів кісток склепіння черепа досить
своєрідні. У більшості хворих виникає симптомокомплекс струсу або забою головного мозку, який
характеризується виникненням загальномозкових (втрата свідомості, головний біль, блювання,
брадикардія і т. ін.) і вогнищевих симптомів (нерівномірність зіниць – анізокорія, паралічі). При
відкритих переломах склепіння діагноз встановлюють на основі огляду рани, наявності тріщин,
кісткових уламків. При закритих переломах кісток склепіння часто виявляють гематому, інколи
можна визначити рухомість кісткових відламків при пальпації, вдавлення кісток.
Лікування. При наявності відкритої черепно-мозкової травми на місці пригоди не можна
проводити ніяких маніпуляцій у мозковій рані. У разі наявності поверхнево розташованих сторонніх
тіл або бруду їх видаляють, краї рани обробляють спиртом, люголівським розчином, а на рану
накладають лише легку стерильну пов’язку. У разі зупинки серцевої діяльності, дихання, медичний
працівник повинен терміново провести закритий масаж серця і штучну вентиляцію легень за
загальноприйнятою методикою.
 Переломи основи черепа
Переломи основи черепа виникають при падінні з висоти на голову або ноги, при ударах по голові. За
локалізацією можуть бути переломи:
1) передньої черепної ямки;
2) середньої;
3) задньої.
При цьому досить часто відбувається пошкодження не тільки кісток основи черепа, а й скроневих,
орбітальних, кісток носа та ін. Так, якщо перелом локалізується у середній мозковій ямці, тріщина може
продовжуватись на піраміду скроневої кістки, у задній черепній ямці – на великий потиличний отвір При
переломах основи черепа часто пошкоджуються черепно-мозкові нерви – слуховий, лицьовий, відвідний,
окоруховий.
Клініка. Загальний стан хворого при переломах основи черепа, як правило, тяжкий. При пошкодженні
передньої черепної ямки з’являються крововиливи в ділянці очних орбіт, повік, симптом “окулярів”, можуть
бути носові кровотечі. При пошкодженні основи черепа в ділянці середньої і задньої черепних ямок
виникають крововиливи в ділянці горла і кровотеча з вух. При пошкодженні задньої черепної ямки –
крововиливи і синці в ділянці соскоподібних відростків. Інколи спостерігають витікання спинномозкової
рідини (ліквору) з вух і носа. Можуть виникати явища менінгізму за рахунок пошкодження мозкових
оболонок. При переломах основи черепа досить часто виявляють великі пошкодження мозкової тканини, що
стає причиною смерті хворого. Діагноз перелому основи черепа ґрунтується на основі клінічних ознак, даних
рентгенографії черепа в двох проекціях, комп’ютерної томографії та спинномозкової пункції.
Лікування. При наданні першої медичної допомоги потерпілих із переломами основи
черепа кладуть на спину. При кровотечах із слухового проходу і носа не рекомендують їх
промивати й очищати. Вводити марлю або вату в ніс, вухо при кровотечі із них теж не
можна, оскільки це може ускладнити перебіг ранового процесу. Тампонаду носа слід
проводити тільки при сильних кровотечах. Зовнішній слуховий прохід тампонують сухою
або змоченою в антисептичному розчині марлею. Якщо потерпілий без свідомості, його
голову слід повернути на бік. При відсутності дихання і серцевої діяльності, швидко
очищають порожнину рота, при западанні язика його виводять і фіксують, потім
проводять непрямий масаж серця, штучну вентиляцію легень. Транспортування
потерпілих у лікувальний заклад здійснюють, як і при переломах кісток склепіння.
Взагалі, переломи кісток основи черепа переважно лікують консервативно, за таким же
принципом, що і струс головного мозку (див. “Лікування струсу головного мозку”). При
появі та наростанні загальномозкових симптомів виконують спинномозкову пункцію з
наступним видаленням 2-3 мл ліквору, дегідратаційну терапію.
 Струс головного мозку (commotio cerebri)
Ушкодження мозку та мозкових оболонок (без порушення цілості покривних тканин), яке
розвивається при дії на череп значної сили (удару предметом, падіння з висоти,
мотоцикла. При струсі цілість головного мозку не порушується, однак, у ньому проходять
фізикохімічні зміни, порушуються міжнейронні зв’язки. Поряд з цим виникає
рефлекторний спазм кровоносних судин із наступним їх розширенням, венозним
застоєм, що призводить до набряку мозку, його оболонок і утворення дрібних
діапедезних точкових крововиливів у його білу і сіру речовини.
Зміни, що відбуваються у головному мозку при струсі, проходять чотири фази:
1-ша фаза – дисфункції, яка характеризується гострими нейродинамічними розладами
регуляторних механізмів ретикулярної формації (стовбура) і великих півкуль (кора –
підкірка) з їх позамежовим розлитим гальмуванням;
2-га фаза – дисциркуляторна, при якій настають розлади гемо- і ліквородинаміки,
виникають набряки мозку і діапедезні геморагії;
3-тя фаза – дистрофії нервових, гіперплазії гліальних і мезенхімальних елементів мозку та
оболонок;
4-та фаза – атрофії мозкової тканини.
 Клініка. є втрата свідомості., вона може тривати від декількох хвилин до декількох годин і навіть
діб. Другою важливою ознакою є ретроградна амнезія: людина, прийшовши до пам’яті, забуває все
те, що відбувалося з нею безпосередньо перед травмою. Амнезія буває різною: інколи можуть
випадати певні періоди або навіть багато років життя потерпілих. У хворих може виникати сильне
(фонтануюче) блювання. Поряд із цим, спостерігається блідість шкірних покривів і обличчя, рідше
гіперемія. Дихання стає поверхневим, інколи настає психомоторне збудження. Залежно від
вираженості клінічних проявів розрізняють три ступені струсу головного мозку:
1) легкий ступінь характеризується короткочасною втратою свідомості (всього декілька хвилин),
запамороченням, головним болем, нудотою, інколи шумом у вухах, тахікардією та ін., поступово,
протягом декількох хвилин, ці симптоми минають, але хворий не може згадати, що з ним сталося;
2) середній ступінь характеризується втратою свідомості (до декількох годин), у потерпілих
виникає блювання, сповільнення пульсу (брадикардія), звуження зіниць, зниження рефлексів,
інколи спостерігається психомоторне збудження;
3) тяжкий ступінь характеризується тривалою втратою свідомості (декілька діб), супроводжується
вираженим нервовим збудженням, блідістю шкірних покривів, брадикардією, зниженням або
відсутністю рефлексів, різким звуженням зіниць. Якщо такому хворому не надати своєчасну
допомогу, може настати смерть.
 Лікування. Всі потерпілі зі струсом головного мозку повинні бути госпіталізовані в
нейрохірургічне відділення. Транспортування хворих здійснюють так, як і при переломах
кісток черепа. В основі лікування хворих зі струсом головного мозку є забезпечення
ліжкового режиму протягом 7-10 днів і ретельний догляд за потерпілим. Усі інші лікувальні
заходи повинні бути спрямовані на зменшення набряку мозку. При підвищенні
внутрішньочерепного тиску хворим проводять дегідратаційну терапію: внутрішньовенно
вводять 40-60 мл 40 % розчину глюкози або 20-40 мл 10 % розчину натрію хлориду,
внутрішньом’язово – 10 мл 20 % розчину сульфату магнезії, призначають сечогінні. При
явищах набряку головного мозку додатково вводять внутрішньовенно 5-10 мл 2 % розчину
гексонію, 1-2 мл 2 % розчину димедролу, 50-100 мг гідрокортизону та ін. При зниженні
внутрішньочерепного тиску внутрішньовенно вводять 0,9 % розчин натрію хлориду, 5-10 %
розчин глюкози, дистильовану воду. Для покращання мозкової мікроциркуляції та
оксигенації призначають кавінтон, пірацетам, ноотропіл, амінолон, вімпоцетин тощо.
Лікування хворих із тяжким ступенем струсу мозку може тривати до 3-4 тижнів.
 Забій головного мозку (contusio cerebri)
Характеризується пошкодженням окремих ділянок мозкової тканини (розчавлення,
розрив).У місці прикладання травмуючої сили, внаслідок чого розвивається вогнище
геморагічного некрозу. Зона пошкодження мозкової тканини залежить від сили і місця
нанесення травми. Вона може бути в корі, підкірковому шарі, мозкових оболонках.
Особливо небезпечним є забій мозкового стовбура, мозочка, мозкових шлуночків.
Клініка. Забій головного мозку розвивається гостро, часто нагадує тяжкий ступінь струсу
і характеризується більш тривалою втратою свідомості (до багатьох діб), багаторазовим
блюванням, розладами дихання, серцевої діяльності. Залежно від клінічного перебігу
розрізняють два типи забою головного мозку:
1) із сприятливим перебігом, при якому після проходження загальномозкових ознак
залишаються вогнищеві ознаки (анізокорія, паралічі кінцівок, афазія та ін.), але й вони
поступово зникають;
2) із несприятливим перебігом, коли на фоні деякого покращання стану хворого
(“світлого проміжку”) настає його погіршення за рахунок наростання загальномозкових
ознак (втрати пам’яті, вираженої брадикардії, розширення зіниць тощо) та розвитку
вогнищевої симптоматики (порушення дихання та серцево-судинної діяльності, паралічі.
 Лікування. Потерпілі із забоєм мозку потребують обережного
транспортування у найближчий лікувальний заклад, краще в
нейрохірургічне відділення. Лікування цих потерпілих проводять за тією
ж схемою, що і при струсі головного мозку, однак необхідно враховувати
стан внутрішніх органів, що значною мірою залежить від мозкових
розладів, і проводити заходи, спрямовані на нормалізацію їх функцій:
інтубацію та штучну вентиляцію легень, введення аналгетиків, седативних
засобів, годування за допомогою зонда. Для нормалізації кровообігу
призначають серцево-судинні препарати (дигоксин, корглікон,
строфантин, кордіамін та ін.). При крововиливах у субарахноїдальний
простір проводять люмбальні пункції, вводять антибіотики широкого
спектра дії для профілактики менінгіту.
 Стиснення головного мозку (compressio
cerebri)
Стиснення головного мозку спостерігається значно рідше, проте, внаслідок швидкого
підвищення внутрішньочерепного тиску, перебігає тяжко і у більшості випадків
потребує оперативного втручання. Основною причиною стиснення мозку є крововилив.
Клініка. Клінічна картина стиснення головного мозку досить своєрідна і складається з
поступового наростання загальномозкових і вогнищевих ознак; інколи вона
розвивається через декілька годин після так званого “світлого проміжку”. Хворий може
почувати себе задовільно, добре орієнтуватись і чітко відповідати на запитання.
Тривалість такого “світлого проміжку” залежить від локалізації кровотечі: у разі
епідуральної гематоми він буває коротким (від кількох до 48 год). У разі субдуральної
або субарахноїдальної кровотечі він може тривати декілька діб. Після цього у
потерпілого з’являється сильний головний біль, блювання, збудження, галюцинації,
марення. З часом хворий втрачає свідомість і розвивається церебральна кома. У
перебізі стиснення головного мозку можна виділити три стадії: 1) початкову; 2) повного
розвитку хвороби; 3) паралітичну.
 Лікування. У разі стиснення мозку, передусім треба з’ясувати його
причину (локалізацію і величину гематоми, пухлини). Лікування
розпочинають із заходів, спрямованих на зниження
внутрішньочерепного тиску і боротьбу з ознаками порушення
функції головного мозку. Хворим призначають дегідратаційну
терапію: внутрішньовенно вводять сечовину (60-90 г), маніт, лазикс,
діамокс, плазму, альбумін. Для зняття спазму судин вводять еуфілін,
баралгін, но-шпу, проводять десенсибілізуючу терапію (димедрол,
супрастин, гіпостамін тощо). У разі обмеженої гематоми,
неефективності консервативної терапії, прогресування клініки
стиснення головного мозку показана прицільна пункція гематоми
 Переломи кісток носа
Переломи кісток носа виникають внаслідок прямої травми. Переломи можуть бути
кісток і хрящів.
Етапи операції уранопластики:
а – лінії розрізів;
б – формування слизисто-надкістничного клаптя;
в – пластика м’якого піднебіння. вба
Клініка. Потерпілі скаржаться на біль, носову кровотечу. При пальпації місця
перелому виявляють деформацію і зміщення кісток носа. Для верифікації діагнозу
проводять рентгенографію кісток носа.
Лікування. Після зупинки кровотечі, кісткові відламки вправляють зі сторони носової
порожнини і фіксують їх двома валиками, які розташовують по обидва боки носа.
 Переломи щелеп
Переломи щелеп поділяють на переломи верхньої та нижньої щелепи.
Переломи верхньої щелепи зустрічаються рідше. Вони бувають трьох типів. При
першому типі лінія перелому проходить горизонтально, на межі альвеолярного
відростка і тіла щелепи. При другому типі лінія перелому проходить поперечно
в ділянці перенісся, внутрішній стінці очної ямки і спускається вниз по щелепно-
скроневому шву до крилоподібного відростка. При третьому типі лінія
перелому теж починається з перенісся, переходить через дно орбітальної ямки і
далі по лобно-скроневому шву через дугу скроневої кістки на щелепний горбик
і крилоподібні відростки клиноподібної кісточки. Переломи щелеп із
пошкодженням цілості слизової оболонки рота називають відкритими.
Клініка. При переломах щелеп у потерпілих виникає біль під час жування,
утруднене ковтання, порушується прикус і мовлення. При огляді виявляють
деформацію обличчя. При переломах верхньої щелепи першого типу за
Лефаром можна виявити рухомість її відламків разом із зубами. При переломах
другого і третього типу у потерпілих виникає крововилив у клітковину очної
орбіти і кон’юнктиву й рух верхньої половини обличчя при змиканні щелеп.
Лікування. Перша допомога потерпілим із переломами щелеп полягає в
зупинці кровотечі, попередженні западання язика й асфіксії. Для цього
проводять ревізію порожнини рота: видаляють згустки крові, сторонні
тіла, вивихнуті зуби; при западанні язика його прошивають на відстані 1,5
- 2 см від кінчика ниткою або англійською булавкою і фіксують до
пов’язки, частин одежі потерпілого. Фіксувати язик можна також за
допомогою притискальної пов’язки до нижньої щелепи або “аптечної
петлі Перед відправкою потерпілого в спеціалізований заклад виконують
тимчасову іммобілізацію: при переломах верхньої щелепи в рот кладуть
паличку або дощечку та фіксують її кінці до голови бинтом; іммобілізацію
нижньої щелепи здійснюють за допомогою стандартних транспортних
шин.