Білет 5

1. Вроджене м’язове кривов’яззя. Клініка, діагностика та лікування.

Діагностика:

1. Анамнез:- Неправильне розташування плода у порожнині матки.- Пошкодження грудинно-

ключично-соскоподібного м’яза під час пологів.- Внутрішньоутробне запалення чи ішемія грудинно-
ключично-соскоподібного м’яза.

2.  Дані огляду:- Припухлість та щільність, що не спаяна з підлеглими тканинами, і натягнення

грудинно-ключично-соскоподібного м’яза у перші 7-10 діб життя дитини.- Нахил голови у бік та
повернення її у протилежний.- Асиметрія шкірних складок (на ураженому боці складки глибші).- При
пальпації з 3 тижня після пологів на середній третині грудино-       ключично-соскоподібного м’яза
виявляється щільно-еластичне утворення різної величини (1*1 см, 2*2 см), що наростає до 6-го
тижня після пологів. При чому ознак запалення м’яких тканин над ущільненням немає. Але потрібно
мати на увазі, що після 6-го тижня життя дитини ущільнення поступово зменшується та безслідно
розсмоктується й перероджується у сполучнотканинний тяж до 3-12-го місяця життя.- Зменшення
обсягу рухів голови.- Вкорочення грудинно-ключично-соскоподібного м’яза від 2 до 3 см і більше.-
Поворот голови у фронтальній площині від 5° до 12° і більше.- Асиметрія (плагіоцефалія) і
гемігіпоплазія черепа та обличчя у 3-6 років.- Позитивний симптом Фелькера (лінії, що умовно
проводять горизонтально через усі парні точки обличчя, сходяться у просторі на хворому боці, а ніс,
рот, підборіддя знаходяться на кривій, що вигнута у хворий бік).- Високе стояння надпліччя та
лопатки на боці ураження, при цьому змінюється форма ключиці і соскоподібного відростка,
напрямок слухового ходу. - Викривлення хребта:1 тип – викривлення лише шийного відділу
хребта.2 тип – викривлення шийного та грудного відділів хребта. 3 тип - викривлення шийного та
грудного, поперекового відділів хребта.При вкороченні обох грудинно-ключично-соскоподібних
м’язів голова дитини нахилена назад таким чином, що потилиця наближається до спини, а лице
обернене догори або вперед. Як правило, рухи голови різко обмежені, переважно в сагітальній
площині, шийний відділ хребта вкорочений.3. Данні УЗД: Сонографічне дослідження дозволяє
виявити фіброзні зміни ураженого м’яза, порівняти товщину та ехогенність обох грудинно-ключично-
соскоподібних м’язів (уражений м’яз більш товстий ніж здоровий; ехогенність хворого м’яза
підвищена).4. Рентгенографічне дослідження недостатньо інформативне і має значення лише для
диференційної діагностики.

Лікування:

I. Консервативне:- Коригуюча укладка (дитину укладають здоровим боком до стіни так, щоб вона
повертала голову, у відповідь на дію подразників, у бік ураженого м’яза). - Корекція ватно-марлевим
“комірцем” за Шанцем.- ЛФК (нахили голови у хворий та  здоровий боки), масаж грудинно-
ключично-соскоподібних м’язів (легкий і розслаблюючий ураженого м’яза та тонізуючий здорового
м’яза), трапецієподібного м’язу та м’язів обличчя.- Фізіотерапія: парафінові аплікації та
електрофорез з йодідом калію (тільки при наявності щільно-еластичного утворення грудинно-
ключично-соскоподібного м’яза).

II.  Хірургічне: оптимальний вік від 1-го  до 3-х років. Але вирішальним аргументом для переходу до
цього методу лікування є прогресування деформації на фоні повноцінного та систематичного
консервативного лікування; - уніполярна міотомія грудинно-ключично-соскоподібного м’яза з
фіксацією “комірцем” по Шанцу у положенні гіперкорекції;- біполярна міотомія грудинно-ключично-
соскоподібного м’яза з фіксацією “комірцем” по Шанцу у положенні гіперкорекції;- міопластичне
подовження грудинно-ключично-соскоподібного м’яза.

2.Принципи лікування відкритих пошкоджень кісток і суглобів. Помилки і

ускладнення при лікуванні переломів. Класифікація
Сучасна концепція лікування відкритих переломів декларує якомога раннє, упродовж одного-двох
тижнів, закриття рани. Для цього травматолог повинен володіти сучасними методами пересадки шкіри
й застосовувати їх як при первинній хірургічній обробці рани, якщо можливо, зразу ліквідуючи виниклі
під час травми дефекти, так і при проведенні відстрочених утручань Основою хірургічного лікування
рани є рання та радикальна первинна хірургічна обробка з застосуванням антисептиків,
антибактеріальних препаратів. Першим завданням первинної хірургічної обробки є видалення мертвих
та нежиттєздатних тканин до розвитку інфекції в рані, що буде сприяти швидкому її загоєнню.

Оперативні методи лікування відкритих переломів передбачають первинну стабілізацію фрагментів у

процесі виконання первинної хірургічної обробки, або її виконують відстрочено, після загоєння рани
м’яких тканин. Оперативна стабілізація перелому може бути абсолютно необхідною або такою
операцією, яка дає кращий результат лікування. Первинна стабілізація відкритого перелому
абсолютно показана при пошкодженні судинно-нервового пучка після його відновлення, реплантації чи
реімплантації кінцівки, тяжкому роздавлюванні сегмента, коли операція ПХО може бути виконана
тільки за умови мобільності сегмента завдяки стабілізації перелому. Засобів остеосинтезу багато, але
кожний із них має певні переваги залежно від умов місцевого й загального характеру.

Згідно з настановами АО всі відкриті переломи першого та другого ступеня можна лікувати
стандартними методами остеосинтезу, у тому числі заглибними. При переломах третього-п’ятого
ступенів показане застосування апаратів зовнішньої фіксації.Після операції ПХО треба виконати
ретельний гемостаз та повторно провести іригаційно-аспіраційну обробку рани.Важливо пам’ятати про
необхідність бактеріологічного дослідження рани до та після операції первинної хірургічної обробки,
що дасть можливість проводити антибактеріальну терапію цілеспрямовано.

Одним з основних ускладнень при відкритих пошкодженнях є розвиток запального процесу. Тому при
первинно-відкритих переломах, для яких притаманна мікробна контамінація, антибактеріальні
препарати застосовуються з лікувально-профілактичною метою. Використовуються декілька способів
введення: місцева інфільтрація в зоні відкритого пошкодження, внутрішньокістковий,
внутрішньоартеріальний, внутрішньовенний та внутрішньом’язовий шляхи введення.

Помилки при лікуванні переломів

1) необгрунтований вибір тактики (консервативне чи оперативне) лікування; 2) одномомен-
тне зіставлення відламків без повного знеболювання і розслаблення м'язів;3) застосування
одномоментного закритого зіставлення і гіпсової пов'язки при косих, гвинтоподібних
переломах;4) лікування скелетним витяганням переломів шийки стегна; 5) раннє статичне і
динамічне навантаження на первинне кісткове зрощення; 6) розширення показань до
хірургічного лікування;7) несвоєчасне проведення функціонального лікування, що
призводить до тугорухомості і контракту суглобів;8) діагностичні помилки (не виявлені
своєчасно вколочені переломи, інтер-позиція м'яких тканин між відламками, поєднання
перелому з вивихом, ротаційні зміщення); 9) переоцінка компенсаторних можливостей
кутових та ротаційних зміщень при переломах у дитячому віці; 10) проведення іммобілізації
травмованого сегмента кінцівки без захоплення вище і нижче розташованих суглобів; 11)
неповне і нестабільне зіставлення відламків.

Ускладнення

1) пролежні; 2) нагноєння в ділянці виходу і входу шпиць, стрижнів, операційної рани; 3)

емболія, тромбоз; 4) гіпостатична пневмонія; 5) декомпенсація функції серцево-судинної
системи; 6) сповільнене зрощення; 7) розвиток несправжнього суглоба (псевдоартроз); 8)
переломи фіксаторів; 9) ішемічні контрактури; 10) остеомієліт; 11) тугорухомість суглобів.

3.Показання, види та етапи хірургічної обробки вогнепальної рани.

Особливості ПХО при вогнепальних пораненнях. Правила накладання джгута
для зупинки кровотечі.

 Показання до ПХО :

а)проникаючі поранення черепа, грудей, живота, крупних суглобів, очного яблука;

б)кровотеча з рани, яка триває;

в) пошкодження довгих трубчастих кісток, крупних магістральних судин і нервових стовбурів;

г)рани, що забруднені отруйними, радіоактивними речовинами та землею;

д)рани з масивним пошкодженням м'яких тканин.

 .Види ПХО :

а)рання— до 12 годин після поранення (до 24 годин при попередньому введенню антибіотика
широкого спектру дії);

б)відстрочена— від 12 до 24 годин після поранення (від 24 до 48 годин при попередньому введенню
антибіотика широкого спектру дії);

в)пізня— після 24 годин від поранення (після 48 години від поранення при попередньому введенню
антибіотика широкого спектру дії).

Етапи ПХО :

а)розсічення рани;

б)зупинка кровотечі;

в)видалення сторонніх тіл, гематом, вільних кісткових відламків;

г)переведення складної рани в просту;

д)висічення нежиттєздатних країв рани;

е)дренування рани:

- одношарове;

- пошарове;

- проточне;

- з використанням аспіраційних систем;

є)відновлювальний і реконструктивний елемент ПХО:

- шов нерва;

- шов або пластика судини;

- шов або пластика сухожилля;

- накладання апаратів зовнішньої фіксації;

- різні види шкірної пластики

Правила накладання джгута

 1. Накладають джгут на рівну підкладку без складок.

 2. При кровотечі з верхньої кінцівки джгут розташовується на верхній третині плеча; при
кровотечі з артерій нижньої кінцівки -на середній третині стегна.
 3. Джгут накладають на припідняту кінцівку: підводять його під місце, де він буде
накладатись, енергійно розтягують і, підклавши під нього м'яку підкладку (бинт, одяг, тощо),
накручують його декілька разів до повної зупинки кровотечі) так, щоб його тури лягали один до
одного і щоб між ними не потрапили складки шкіри. Кінці джгута надійно зв'язують або щеплюють
за допомогою петельки та гачка. 4. Правильність накладання джгута перевіряють по зупинці
кровотечі та зникненню пульсу, кольору шкіри (при правильно накладеному джгуті шкіра бліда).
 5. Після накладання джгута під нього підкладають записку про час його накладання у 24-
годинному обчисленні, наприклад, "джгут накладався о 13 год. 20 хвилин".
 6. Не можна ховати джгут під пов'язку або одяг, він повинен одразу впадати в очі.
 7. Джгут може бути накладений не довше як на 1,5 години, а у дітей не довше 40 хвилин, в
холодну пору року не довше 40 хв. у дорослих та 20-30 хв. у дітей.
 8. Після накладання джгута необхідно обов'язково зробити іммобілізацію кінцівки
стандартною або транспортною шиною, при її відсутності - за допомогою підручних засобів.
 9. Транспортують потерпілого з джгутом до лікувального закладу у першу чергу

4. Обстеження ортопедо-травматологічного хворого.

1. З’ясування скарг.
2. Збір анамнезу:
● історія справжнього захворювання (anamnesis morbi);
● історія життя (anamnesis vitae).
3. Оцінка стану хворого:
● загальний огляд і фізикальне обстеження хворого
(status praesens);
Огляд суглобів і окремих
сегментів кінцівок
Пальпація
Аускультація
Визначення обсягу рухів у суглобах
● огляд і обстеження місця ушкодження (status localis).
4. Неінвазивні додаткові методи дослідження (рентгено-
графія, комп’ютер на і магнітно-резонансна томогра-
фія, ультразвукове дослідження та ін.)
5. Інвазивні додаткові методи обстеження (пункція, ар-

троскопія тощо).

5. Ситуаційна задача.

Діагноз. ВРОДЖЕНИЙ ВИВИХ ПРАВОГО

КУЛЬШОВОГО СУГЛОБА.

Діагноз поставлений на підставі рентгенограми а саме ми бачимо надмірну скошеність даху

вертлюгової ямки більше 30 градусів,головка стегнової кістки децентрована,пізня поява ядер
окостеніння.Переривання лінії Шентона та дуги Кальве.

Лікування Класичним методом лікування вродженого вивиху після 1 року життя є методика А.
Лоренца Методика передбачає одномоментне закрите ручне вправлення, яке проводять під наркозом.
Після вправлення накладають кокситну гіпсову пов'язку у положенні Лоренца-1: зігнуте під кутом 90°
стегно при повному відведенні і зігнутому колінному суглобі під кутом 90°. При двобічних вивихах
закрите вправлення за методикою А. Лоренца роблять спочатку на боці більшого зміщення головки, а
потім вправляють вивих на протилежному боці і накладають гіпсову кокситну пов'язку на термін 6-9
міс. Обов'язково після накладання гіпсової пов'язки проводять рентгенологічний контроль. Під час
лікування дитині роблять декілька рентгенологічних контролів. Після зняття гіпсової іммобілізації
дитину протягом 3-4 тижнів тримають у ліжку, поступово усуваючи відведення стегон, фіксованих
положень у колінних суглобах з відновленням амплітуди рухів. Однак важливо пам'ятати, що при
використанні методики А. Лоренца частим ускладненням стає травматизація головки з розвитком
тяжких епіфізитів. Тому методом вибору став метод А. Кодевілла – постійне клейове витягнення
ніжок у вертикальній площині з поступовим відведенням на спеціальній металевій дузі, вмонтованій
у ліжкоКожний день стегна розводять на 1 см; при досягненні повного відведення стегон нерідко
виникає самовправлення головки. Якщо головка не вправляється, лікар великі пальці кистей
розміщує на великому вертлюзі, а інші кладе на крило клубової кістки і знизу догори підштовхує
головку, яка переходить край вертлюгової ямки і вправляється в останню. Така методика більш
щадна, але при ній теж можуть виникати епіфізити, хоча значно рідше.

Після зняття витягнення кінцівки фіксують відвідними шинами, апаратами для поступового
переходу кінцівки у лікувальне положення. Призначають масаж, лікувальні вправи, вітаміни з
мікроелементами. Рентгенологічний контроль за станом кульшового суглоба вирішує питання про
можливість зняття іммобілізації та активізації кульшового суглоба. До комплексу лікування також
входять: розвантаження, бальнеотерапія, електрофорез, препарати кальцію та фосфору, вітаміни
(відеїн-3), АТФ, санаторно-курортне лікування.

Білет№18

1. Дисплазія кульшового суглобу: клініка, діагностика та лікування пацієнтів до

1 року.
Клінічні прояви. Оглядаючи дитину, лікар звертає увагу на наявність додаткових шкірних складок чи
асиметрію їх на медіальній поверхні верхньої третини стегна, що зумовлено недорозвиненням м'язів
на боці ураженого суглоба .Під час перевірки пасивних рухів у кульшовому суглобі лікар згинає
ніжки у кульшовому і колінному суглобах до прямого кута, а потім повільно починає їх розводити і
відчуває, що з одного боку відведення стає обмеженим (при однобічній дисплазії), або відзначає
обмеження відведення обох стегон (при двобічній дисплазії^. Це зумовлено недорозвинутим
капсульно-зв'язковим апаратом диспластичного кульшового суглоба. Клінічне значення в даному
випадку має відведення стегна на боці дисплазії менше 70°.Таким чином, для дисплазії кульшових
суглобів найбільш характерні три клінічних симптоми: наявність додаткових складок на медіальній
поверхні верхньої третини стегна та/або їх асиметрія і обмеження відведення стегон менше 70°. Це не
патогномонічні симптоми, не абсолютні, а відносні, що вказують на наявність порушень у
кульшовому суглобі, хоча бувають і у здорових дітей. При виявленні вказаних симптомів необхідно
додатково обстежити дитину.

Діагностика

Ультрасонографія – сучасний неінвазивний, безпечний та високоефективний метод діагностики,

що дозволяє виявити ознаки дисплазії кульшового суглоба та вродженого вивиху стегна навіть у
новонароджених дітей. У багатьох країнах світу УЗД застосовується як обовязковий скринінговий
метод для виявлення дисплазії кульшового суглоба.

Рентгенографія. З метою уточнення діагнозу до 3-місячного віку виконується ультразвукове

обстеження кульшових суглобів. Однак найбільш об'єктивним методом обстеження, яке повинне
обов'язково виконуватися при підозрі на наявність вродженої дисплазії чи вивиху стегна, є
рентгенографія, яку виконують після 3-місячного віку, коли у нормі з'являються ядра окостеніння
епіфіза головки стегнової кістки. Найбільш поширеною системою оцінки отриманих даних проводять
за схемою кількісної оцінки рентгенограм – Хільгенрейнера, на якій визначаються кути, відстані, лінії
та дуги

Для вродженої дисплазії характерні такі рентгенологічні симптоми:

• надмірна скошеність даху вертлюгової ямки, визначається за ацетабулярним кутом альфа, що в

нормі ко-ливаегься від 27 до 30 градусів, також вона с плоскою та мілкою;

• пізня поява ядер окостеніння епіфізів головки (пізніше 3-3,5 місяців), їх відсутність або
гіпоплазія;• головка стегнової кістки центрована без латеропозиції.
Схема Хільгенрейнера (рис. 8.15). На оглядовій рентгенограмі таза та кульшових суглобів проводять
горизонтальну лінію через У-подібні хрящі (лінія Келера або Хільгенрейнера). Другу лінію – дотичну
– проводять з верхнього краю даху вертлюгової ямки паралельно до останньої і з'єднують з лінією
Келера. Між ними утворюється ацетабулярний кут, який повинен бути у нормі не більшим ніж 30°.
Далі по горизонтальній лінії Хільгенрейнера від центру дна вертлюгової ямки до внутрішнього краю
ядра окостеніння відкладають відрізок d. У нормі цей відрізок дорівнює 1-1,5 см. Збільшення довжини
відрізка вказує на наявність латеропозиції головки. Наступну лінію проводять з верхньої точки даху у
вигляді перпендикуляра до лінії Келера і продовжують її на стегно – лінія Перкіна. Цей
перпендикуляр розділяє вертлюгову ямку на 4 сектори. Ядро окостеніння головки стегнової кістки
завжди повинне бути у нижньо-внутрішньому секторі. Крім того, проводять перпендикуляр з лінії
Келера до ядра окостеніння стегнової кістки. Довжина цього перпендикуляра у нормі дорівнює 1-1,5
см. Цей показник вказує на відсутність зміщення головки догори (проксимально). Крім того, на
відсутність внутрішньосуглобового зміщення проксимального кінця стегнової кістки вказує лінія
Шентона, яка проходить по внутрішньому контуру шийки стегнової кістки і плавно, без розриву
переходить на верхньомедіальний контур затульного отвору. Дуга або лінія Кальве – це лінія, яка
подібно до лінії Шентона в нормі плавно і без розриву переходить із зовнішнього контуру шийки
стегнової кістки на крило клубової кістки.

Лікування

Виявивши у пологовому будинку вроджену дисплазію кульшового суглоба, починають

консервативне лікування: спершу проводять широке сповивання, а з 2-3-тижневого до 3-місячного віку
застосовують ортопедичні штанці. Крім того, батьків навчають проводити вправи на відведення стегон
перед сповиванням. Після 3 міс. життя обов'язково роблять ренгенологічний контроль та у разі
підтвердження наявності дисплазії одягають стремена Павліка .Перевага їх у тому, що вони дають
вільний доступ для гігієни дитини, дозволяють активні рухи ніжками при фіксованих кульшових і
колінних суглобах під кутом 90° з поступовим досягненням повного відведення стегон. Залежно від
ступеня дисплазії стремена Павліка одягають на 3-6 міс. У 6-7 місячному віці, для утримання ніжок у
зігнутому та відведеному положенні звичайно застосовують абдукційні апарати, які дозволяють більш
надійно та жорстко фіксувати кульшові суглоби у необхідному лікувальному положенні Критерієм
зняття стремен або апарата є повне відновлення даху вертлюгової ямки, кут якої на схемі
Хільгенрейнера повинен бути не більшим ніж 30°.

Чому відведення стегон є лікувальним заходом?

По-перше, при відведенні стегна під кутом 90° головка центрована і усунуто надмірний тиск на дах
вертлюгової ямки, контакт між суглобовими поверхнями головки стегнової кістки та кульшової
западини максимальний, що дозволяє елементам кульшового суглоба правильно формуватися.
 По-друге, постійне подразнення капсули суглоба і функціонування м'язів під час активних рухів
поліпшує мікроциркуляцію, що теж позитивно впливає на процес дорозвинення вертлюгової ямки.
Мета лікування вродженої дисплазії полягає в тому, щоб створити оптимальні умови для
дорозвинення даху вертлюгової ямки до досягнення 1-річного віку, тобто до часу, коли дитина в нормі
почне ходити; у суглобі повинні бути відновлені нормальні біомеханічні параметри.

2. Пошкодження кісток кисті, клініка, діагностика та лікування.

Пошкодження кісток зап'ястка. Найчастіше ушкоджуються кістки проксимального ряду
зап'ястка: перелом човноподібної кістки, вивих півмісяцевої кістки, перелом тригранної кістки,
перилунарний вивих кисті.

Перелом човноподібної кістки. Виникає внаслідок форсованої травми (падіння на долоню) з

упором шилоподібного відростка променевої кістки до човноподібної кістки, або при падінні на
випростану кисть, внаслідок удару кулаком об твердий предмет. Як правило, утворюються два
відламки. Внаслідок порушення кровопостачання проксимального уламка може виникнути його
асептичний некроз. Перелом може ускладнюватися несправжнім суглобом, деформуючим артрозом
кистьового суглоба з різним ступенем порушення його функції.Принципи діагностики та
лікування. При огляді виявляється згладженість ділянки анатомічної табакерки, пальпаторно наявна
локальна болючість, яка посилюється при осьовому навантаженні та рухах кистю.Рентгенографічне
дослідження виконують у стандартних проекціях. Існує спеціальна укладка, для якої кисть ротують
назовні на кут 15-20° та забезпечують ліктьове відведення з розташуванням рентгенівської трубки в
сагітальному напрямку. У сумнівних випадках слід повторити рентгенівське обстеження через 2-3
тижні. За цей час щілина перелому розширюється внаслідок резорбції кісткової тканини по площині
руйнування кістки.При свіжих переломах човноподібної кістки виконують іммобілізацію
циркулярною гіпсовою пов'язкою від рівня ліктьового суглоба до головок II–V п'ясткових кісток, а на І
палець (при його відведенні) – до нігтьової фаланги. Кисть незначно відводять у променевому
напрямку та до тилу. Тривалість іммобілізації залежить від характеру лінії перелому та становить не
менше 10 тижнів. У випадку перелому зі зміщенням – виконують відкриту репозицію та фіксацію
Гвинтом Ебердена чи TwinFix.При виявленні асептичного некрозу проксимального фрагмента
доцільно видалити некротизовану кістку. Якщо наявні ознаки несправжнього суглоба човноподібної
кістки – слід виконати кісткову аутопластику з фіксацією. Серед інших операцій виконують (за
показаннями) ексцизію човноподібної кістки, видалення проксимального ряду кісток зап'ястка,
артродез кистьового суглоба та ендопротезування. В процесі лікування переломів застосовують засоби
фізіотерапевтичного впливу, масаж верхньої кінцівки, рухову терапію. При сприятливому перебігу
працездатність відновлюється через 3-6 місяців.

Перелом тригранної кістки. Є наслідком прямого механізму травми. Клінічно констатують

симптоми локального набряку, болючості при пальпації та осьовому навантаженні дистальніше
головки ліктьової кістки.

Принципи діагностики та лікування. Рентгенівське обстеження в стандартних проекціях підтверджує

припущення. Вико-нують іммобілізацію кисті та передпліччя гіпсовою пов'язкою на 3-4 тижні. З
перших днів призначають лікувальну гімнастику для пальців. Працездатність відновлюється через 4-8
тижнів.

Перилунарний вивих кисті. Виникає при форсованому перерозгинанні передпліччя. Півмісяцева

кістка утримується біля променевої (з карпальної сторони), а інші кістки зап'ястка зміщуються у
волярному напрямку.

Принципи діагностики та лікування. Хворі скаржаться на біль та обмеження рухів у кистьовому

суглобі. При огляді виявляють виражений набряк та деформацію суглоба, частіше – штикоподібну.
Лікування полягає в закритому вправленні вивиху, яке слід виконати за допомогою дистракційного
апарата, при цьому кисть перерозгинають в тильному напрямку, а пальцями вправляють півмісяцеву
кістку. Суглоб у положенні згинання до кута 135° фіксують гіпсовою пов'язкою від рівня пальців до
ліктьового суглоба. Ще через 2 тижні кисть виводять у фізіологічне положення та продовжують
фіксацію до 4 тижнів. Працездатність відновлюється через 2-3 місяці. При невдалому закритому
вправленні виконують оперативне втручання з використанням дистракційного апарата і відкритого
вправлення.

Переломи п'ясткових кісток. Розрізняють внутрішньосуглобові (Беннета, Роландо) та

позасуглобові переломи з поперечною і косою лінією перелому. Перелом Беннета –
внутрішньосуглобовий перелом основи І п'ясткової кістки, при якому трикутної форми фрагмент
залишається на місці, а дистальна частина зміщується в тильному напрямку з приведенням кістки по
осі. Багатоуламковий перелом основи І п'ясткової кістки, коли щілина нагадує літеру У, називається
переломом Роланда.

Принципи діагностики та лікування. Клінічно виявляється набряк зап'ястково- п'ясткового суглоба,

згладженість "анатомічної табакерки", палець незначно зігнений та приведений. Рентгенографія
пальця у двох проекціях дозволяє уточнити характер перелому. Зміщення, що виникає при
переломах основи І п'ясткової кістки, слід усунути щонайшвидше. Його виконують під місцевим
знеболенням, забезпечуючи тягу по осі І пальця та його відведення, притискаючи основу п'ясткової
кістки в ліктьовому напрямку. Не припиняючи тяги по осі пальця, при максимальному відведенні І
п'ясткової кістки фіксують палець гіпсовою пов'язкою, добре моделюючи біля основи п'ясткової
кістки. У випадку вторинного зміщення монтують систему скелетного витягнення, виконують
остеосинтез шпицями Кіршнера чи мініатюрною накістковою пластиною. Поперечні діафізарні
переломи п'ясткових кісток лікують консервативно іммобілізацією у гіпсовій шині, яку фіксують на
кисті та передпліччі терміном на 3-4 тижні. П'ясткові кістки з косою лінією перелому, в тому числі
множинні, після відкритої репозиції фіксують шпицями Кіршнера, накістковими пластинами,
апаратами позавогнищевого остеосинтезу. Термін іммобілізації сягає 4-6 тижнів. Працездатність
відновлюється через 6-8 тижнів.

Переломи фаланг пальців. Виникають внаслідок прямої травми у людей фізичної праці. Під дією
міжкісткових та черв'якоподібних м'язів відломки фаланг пальців незначно зміщуються під кутом,
відкритим до тилу. Розрізняють переломи: діафізарні (гвинтоподібні, поперечні, навскісні),
білясуглобові (нестабільні) та внутрішньосуглобові.

Принципи діагностики та лікування. Клінічно виявляють локальну болючість, набряк, укорочення,

патологічну рухомість, крепітацію відламків. Рентгенографічне дослідження у двох стандартних
проекціях дозволяє уточнити характер лінії перелому та зміщення. Такі переломи потребують
ідеальної репозиції, оскільки хибна консолідація суттєво порушує функцію кисті. Після репозиції
консервативне лікування потребує іммобілізації волярною шиною у фізіологічному напівзігнутому
положенні пальця строком на 3-4 тижні. Оперативне лікування передбачає закриту чи відкриту
репозицію перелому з фіксацією по осі пальця шпицею Розова, Кіршнера чи мініатюрною
накістковою пластиною. При довкола – та внутрішньосуглобових переломах доцільно використати
апарати зовнішньої фіксації, ендопротезування чи артродезування суглобів. Працездатність
відновлюється через 6-8 тижнів після травми.

3. Особливості вогнепального поранення, зони вогнепальної та мінно-вибухової

рани. Види хірургічної обробки вогнепальної рани. Особливості лікування
вогнепальних переломів.
Вогнепальна рана - ушкодження тканин і органів з порушенням
цілісності їх покрову, яке викликане вогнепальним ранячим
снарядом. Вогнепальна рана характеризується зоною первинного
некрозу і змінами, що обумовлені вогнищами вторинних некрозів у
прилеглих тканинах, незапобіжним первинним мікробним
забрудненням.
Вибухові ушкодження - це багатофакторні ушкодження, що виникають при дії
різноманітних факторів вибуху: ударної хвилі, первинних і вторинних ранячих
снарядів, газового струменю, полум’я і токсичних продуктів, які викликають
важкі ушкодження в ділянках безпосереднього впливу та у всьому організмі.

При кульових і осколкових пораненнях в тканинах, що оточують рановий

канал, виділяють 3 зони ушкоджень.

Перша зона- являє собою рановий канал як результат безпосереднього руйнування тканин
ранячим снарядом. Він заповнений уривками уражених тканин, згустками крові і рановим
ексудатом.

Друга зона - зона первинного травматичного некрозу тканин навколо ранового каналу або
зона контузії.

Третя зона - зона бокового удару або зона вторинних некрозів (зона комоції). Вторинний
некроз локальний, мозаїчний і його вогнища можуть розташовуватись як по близу, так і на
значній відстані від ранового каналу.

Четверта зона - зона дистанційних вібраційних струсів

Всі пошкодження в ураженій кінцівки при вибуху умовно розподіляють на

чотири зони, які відрізняються якісними структурними характеристиками:

Перша зона - зона відриву сегмента кінцівки.

Друга зона - зона забою тканин збереженої частки ураженого сегмента.

Третя зона – зона забою тканин суміжного сегменту кінцівки.

Четверта зона - зона загального вібраційного ушкодження (по аналогії з

молекулярним струсом).

Розрізняють наступні види хірургічної обробки рани:

Первинна хірургічна обробка рани - проводиться в "свіжій" (без ознак запалення) рані в перші години
після ушкодження, спрямована на попередження розвитку інфекції і завершується накладанням швів.

Відстрочена хірургічна обробка рани - проводиться у тих випадках, коли операції передує підготовка
хворого протягом 2-5 діб. Часто така операція має на меті закриття ранової поверхні.
Доцільно також виділяти:

Вторинна хірургічна обробка рани - проводиться за вторинними показами у тих випадках,

коли після первинної хірургічної обробки в рані розвивається запальний процес з
утворенням гнійної порожнини та вторинних некрозів.

Повну хірургічну обробку рани - радикальне висічення в межах здорових тканин. У випадку,
коли анатомічні умови або ступінь розповсюдження запального процесу не дозволяють
здійснити обробку у повному обсязі, здійснюють часткову хірургічну обробку рани, при якій
обмежуються висіченням рани, розкриттям запливів, дренуванням й тільки частковим
виділенням некротичних тканин

Особливості лікування вогнепальних переломів.

хірургічна обробка вогнепальних переломів
• Інтенсивна інфузійно-трансфузійна протишокова терапія.
• Профілактичне введення в/в антибіотиків та антиоксидантів.
• Адекватна анестезія
. • Щадна збережлива хірургічна обробка рани з висіченням завідомо
девіталізованих тканин та видалення крупних інорідних тіл.
• Бережне відношення до м'яких тканин та кісткових уламків з метою
збереження кровообігу.
• Збереження кісткових уламків
• Фасціотомія через рану.
• Фізичні методи обробки ран.
• Первинний стабільно-функціональний мінімально-інвазивний остеосинтез.
• Проточно-аспіраційне дренування
• Раннє закриття рани місцевими тканинами або комбіноване з шкірною
пластикою.
Сучасні принципи остеосинтезу
• Мінімальна травматичність
• Збереження кровопостачання
• Збереження кістових уламків
• Функціональна репозиція
• Стабільна фіксація
• Ранні активні рухи
4. Обстеження ортопедо-травматологічних пацієнтів.
1. З’ясування скарг.
2. Збір анамнезу:
● історія справжнього захворювання (anamnesis morbi);
● історія життя (anamnesis vitae).
3. Оцінка стану хворого:
● загальний огляд і фізикальне обстеження хворого
(status praesens);
Огляд суглобів і окремих
сегментів кінцівок
Пальпація
Аускультація
Визначення обсягу рухів у суглобах
● огляд і обстеження місця ушкодження (status localis).
4. Неінвазивні додаткові методи дослідження (рентгено-
графія, комп’ютер на і магнітно-резонансна томогра-
фія, ультразвукове дослідження та ін.)
5. Інвазивні додаткові методи обстеження (пункція, ар-

троскопія тощо).

5. Ситуаційна задача.
Діагноз.Перелом Потта(обох кісточок та заднього краю
дистального епіметафіза великогомілкової
кістки)

тактика лікування.Оперативне лікування.Фіксація метало фіксаторами.