1. Естетична свідомість є частиною суспільної свідомості, одна з її форм.

Духовно-
практичне освоєння світу пов'язане саме з естетичною свідомістю. Об'єктом
відображення естетичної свідомості є природна та соціальна дійсність, що
засвоєна соціально-культурним досвідом людства. Суб'єктом відображення є
суспільство в цілому через конкретних індивідів, соціальні групи.

Теоретично розрізняють два рівні естетичної свідомості:

1) повсякденний, побутовий рівень, побудований на емпіричному досвіді (емоції,

переживання, почуття);

2) теоретичний, що базується на загальних філософських уявленнях про світ,

людину та її місце у світі (естетична оцінка, судження, теорії, ідеали).

Таким чином, естетична свідомість – одна з форм духовного життя суспільства,

яка відображає довкілля, діяльність людини, а також результати цієї діяльності, в тому
числі художні твори, у почуттєвих образах, що оцінюються в судженнях естетичного
смаку.

Структура естетичної свідомості включає в себе естетичне почуття,

естетичну потребу, естетичне переживання, естетичний ідеал, естетичний смак а
також естетичні погляди та теорії .

2. Естетичні почуття − це психічне утворення, сфера людської психіки -

особлива форма відображення дійсності. Із всіх живих істот тільки людина за
допомогою зору і слуху вміє насолоджуватись красою природи і здобутками
мистецтва, в тому числі вишуканістю музичних творів. Але естетичні почуття не
передаються людині у спадок, а формуються в перші 3–4 роки життя. Щодо
«природних Мауглі», то виховання поза суспільством позбавляє їх повної гамми
людських почуттів, період формування естетичних та взагалі людських почуттів
був для таких дітей безповоротно втрачений.

Психологи вказують на зв'язок естетичних почуттів з інтелектом. Естетичні

почуття ґрунтуються на досвіді розуму та у свою чергу самі сприяють розвитку
інтелекту. Саме тому естетичні почуття називають світоглядними.

Естетичне почуття – це здатність безпосередньо сприймати, відчувати,

переживати гармонію світу, прекрасне і потворне, трагічне й комічне в житті і в
мистецтві. Естетичні почуття - це своєрідні переживання людини, що виникають при
сприйнятті специфічних феноменів: краси природи, витворів мистецтва, краси
людського тіла. Ступінь розвитку естетичного почуття є індивідуальним і залежить від
комплексу соціокультурних факторів і від зусиль самої особи, її здатності оволодіти
всім багатством естетичної культури людства.

Таким чином, естетичні почуття виникають в процесі естетичного опанування

дійсності, вони сприяють формуванню певних рис особистості, приймають активну
участь в її соціально-естетичному вихованні.
 Особливий вплив на розвиток естетичного почуття здійснює мистецтво. Саме
художньо-мистецькі надбання розвивають здібність чуттєво сприймати світ по-
людські, тобто у формах культурно розвиненого споглядання.

Естетичні почуття – основа естетичної свідомості, на якій розвиваються інші,

більш складні, елементи естетичного усвідомлення світу. Саме на їх основі виникає
естетична потреба.

Естетична потреба − взаємозв'язок людини зі середовищем, в результаті якого

виникає необхідність у створенні, збереженні, засвоєнні та розповсюдженні
естетичних емоцій, індивідуальних та соціальних почуттів, поглядів, знань, цінностей
та ідеалів.

У структурі естетичної потреби можна виділити три взаємопов'язаних елемента:

емоційний, раціональний і діятільнисний. Поняття естетична потреба охоплює як
потребу в сприйманні естетичних явищ світу, так і потребу в мистецтві та естетичній
творчості. Естетична потреба є рушійною силою розвитку свідомості та практичної
діяльності особистості і проявляється у намаганні перетворювати світ.

Естетичне переживання − утворення "зазору", "поля" для програвання

естетичних почуттів, станів, настроїв, ситуацій, сюжетів. Хоча естетичний об'єкт
сприймається найчастіше за допомогою "ока" і "вуха", для того, щоб здійснився процес
естетичного переживання, людина має задіяти свої інтелектуальні можливості і
життєвий досвід, опосередкувати процес бачення й слухання специфічною
установкою, обумовленою естетичною потребою, зосередитися на предметі
споглядання, відключитись від всього зайвого на цей час, утилітарно-прагматичного.

Естетичний ідеал − головна естетична цінність, на яку орієнтуються всі, хто має
відношення до естетично-художнього освоєння дійсності, взірець, за яким звіряється
все освоєне і вироблене, визначається його вплив на естетичну свідомість і діяльність
людини. В ідеалі відображена чи досягнута сама досконалість.

Естетичний ідеал історично змінює свій зміст. Наприклад, для доби античності
естетичним ідеалом слугував образ довершеної, ідеальної людини, в якій гармонійно
поєднувалися прекрасний внутрішній зміст та чудова зовнішність, гармонія душі і тіла.
В епоху Середньовіччя головним естетичним ідеалом виступала божественна сутність,
Бог як носій чистої духовності. Своє самостійне значення поняття ідеалу вперше
здобуло в естетиці класицизму, яка доповнила античне вчення про наслідування
природи наслідуванням ідеалу. Мистецтво повинно було не тільки відтворювати
природу, а й покращувати, виправляти, ідеалізувати її.

Сформований естетичний ідеал є критерієм естетичної оцінки для подальшого

сприйняття життя. Різноманітні явища, вчинки, а також витвори мистецтва
порівнюються з естетичним ідеалом. Він стає регулятором естетичної свідомості
людини і суспільства.

3. Естетичний смак – це вміння людини розуміти та оцінювати прекрасне та

потворне, трагічне та комічне в житті і мистецтві. Таке розуміння походить від
 вчення І. Канта про естетичний смак як здатність людини естетично оцінювати
дійсність і мистецтво.

Естетичний смак не є успадкованою, природженою властивістю людини, а

формується в процесі її виховання та навчання. Він не залишається незмінним, бо
особливості мінливого світу впливають на розвиток або деградацію естетичного смаку
людини. Доцільно наголосити, що смаки різних людей не співпадають. Достатньо
згадати широко відомі прислів’я «у кожного свій смак» чи «про смаки не
сперечаються».

Естетичний смак має також і особливу модифікацію − художній смак.

Розвивається він на основі естетичного і взаємно впливає на нього. Художній смак
формується тільки через спілкування зі світом мистецтва і значною мірою
визначається художньою освітою людини (знанням історії мистецтв, законів
формотворення різних видів мистецтва, знайомством з літературно-художньою
критикою тощо). Естетичний ідеал – це конкретно-чуттєве уявлення про досконале, естетична
мета людства. Естетичний ідеал може виступати як вищий критерій оцінки дійсності з естетичної
точки зору. Найбільш рельєфно він виражений в мистецтві, яке відтворює й активно формує
уявлення про досконале, характерне для певної культурної епохи. У мистецтві естетичний ідеал
митця перш за все втілюється в позитивних образах; крім того він виражається самою структурою
художнього твору, всією його образною будовою, у тому числі через негативні персонажі та явища.
Естетичний ідеал – надбання суспільства, одна з його духовних сторін. Він мобілізує людську
енергію почуттів та волі, вказуючи напрям діяльності; створює можливості випередження
дійсності, зазначаючи тенденції майбутнього; виступає як норма, зразок та як необхідне (те, що має
бути), є вищим об’єктивним критерієм естетичної оцінки всього, з чим зустрічається людина у
світі, що знаходиться у сфері її інтересів.
Естетичний ідеал поєднує реальне та ідеальне. Завдяки цій здатності людина оцінює дійсність та
визначає її естетичну цінність.

4.

Традиційно вважають, що основи теорії мистецтва закладені в Аристотелевій «Поетиці» та

в «Поетичному мистецтві» Горація. Що ж до філософії прекрасного, то появу її пов'язують з
Платоном, який вважав, що істинне – це не окремі добрі вчинки, правильні судження або
чудові люди чи художні твори, а саме добро, істина, краса. Ці два підходи до вивчення
естетичної сфери розвивались паралельно і, взаємно збагачуючи один одного, все ж
залишались і залишаються донині окремими самостійними науками.

Давно утвердилася думка: для того, щоб розумітися в мистецтві і виносити правильні
судження щодо нього, необхідно передусім любити його, володіти певними професійними
знаннями, проникливе осягнути значний обсяг окремих художніх творів різних історичних
епох та різних видів мистецтва. Оскільки кожен твір мистецтва є витвором свого часу,
належить своєму народові, певному середовищу і залежить від них, необхідно знати більш
широкий контекст історичних обставин, в яких жив і творив митець.

Вже у межах такого історичного підходу можливі різні погляди, а отже, різні критичні
судження щодо достоїнств художнього твору. Систематизована і сформульована
сукупність точок зору створює в мистецтвознавстві, як і в інших емпіричних науках, загальні
критерії і принципи, а в подальшому формальному узагальненні – теорії окремих мистецтв.
Саме наявність цих узагальнених характеристик щодо окремих творів дає змогу
систематизувати їх, віднести розглянуті твори до певного виду мистецтва. Вони також
сприяють розвиткові художнього смаку.
Обізнаність у сфері історії мистецтва, поєднуючись із загальною духовною
сприйнятливістю, формує звичайного любителя мистецтв, збагачує та поглиблює
спеціаліста-професіонала, загальною справою яких є оцінка індивідуальних творів
мистецтва.

Філософія прекрасного (естетика) як теоретична дисципліна розвивалась,

опосередковуючи як абстрактні ідеї типу платонівських, так і досвід емпіричних досліджень
художніх і естетичних явищ. Естетична теорія, за Гегелем, повинна вирішити і теоретично
довести, що за людськими судженнями про естетичне стоїть об'єктивне явище, яке
породжує суб'єктивне судження, а не випадкове почуття, суб'єктивне «подобається». Тобто
естетика має вирішити питання: Що таке мистецтво? За яких умов воно існує? В чому
полягає його зміст? Що відрізняє його від інших видів людської діяльності? Відповідно до
рівня розвитку естетичних поглядів та естетичної теорії вони пройшли три послідовні фази
розвитку: канонічну, нормативну та загальнотеоретичну.

На канонічному рівні теорія хоч і формувала загальні уявлення про мистецтво, проте
критерії щодо художності формулювала в математичній системі пропорцій, або навіть у
формі наочного зразка, як це було у стародавній Греції. Відомий грецький скульптор
Поліклет створив статую «Канон». За повідомленням римського історика Плінія Старшого,
«зробив Поліклет також списоносця, змужнілого юнака, її (статую) художники звуть
«Каноном» і одержують від неї, наче з якогось закону, основи свого мистецтва і Поліклета
вважають єдиною людиною, котра із твору мистецтва зробила його теорію». Існує чимало
історичних типів канонів, та хоч мистецтво ще з часів Відродження пориває з канонами, все
ж вони зберігають в історії мистецтва та й у навчанні йому певні функції – функції
художнього досвіду.

Естетична теорія, як нормативна, не передбачає обов'язкового наслідування зразків (цього

вимагає канонічна), бо вона виробляє норми, що є загальними вимогами до мистецтва.
Вони і забезпечують йому художність, тобто якість, що дає право відносити ці твори до
мистецтва, а не до якоїсь іншої сфери діяльності. Зразком такої нормативної теорії є
загальновідомий твір «Поетичне мистецтво» Ніколо Буало, теоретика французького
класицизму.

Що стосується загальнотеоретичного підходу, то його проблематика охоплює взагалі весь

естетичний досвід та його сутність і вимагає вироблення відповідного теоретичного
апарату.

Виникнення загальної естетичної теорії створює інші форми та інший рівень взаємодії із
світом мистецтва й естетичної діяльності взагалі. По-перше, вона відкрила можливості
принципово змінити процес професійної підготовки художника: перевести навчання зі
сфери ремісничої підготовки (навчання дії з певним матеріалом) у сферу поєднання
теоретичної і практичної підготовки.

Це відразу створило умови для розвитку і прояву індивідуальних особливостей художників,

а отже, стало поштовхом до розмаїтості індивідуальних стилів та художніх методів у
мистецтві. Адже художній метод формується через засвоєння загальних закономірностей
художнього виробництва, які формуються в теорії і створюють у художника певне уявлення
про мистецтво, його природу і суспільні функції. При цьому йому не задаються ні канонічні,
ні нормативні, ні стилістичні параметри творчості, а навпаки, вони вільно обираються
самим художником.

По-друге, в умовах розмаїтості, різностильовості мистецтва збільшується потреба в

об'єктивних критеріях для оцінки художніх творів. У зв'язку з цим народжується художня
критика, умовою існування якої є наявність сформульованих теорією загальнотеоретичних
закономірностей щодо мистецтва, які дають змогу здійснювати оцінку художніх творів з
позицій єдиних вимог. Це надто важливо для критики, бо вона висловлює не
індивідуальний смак самого критика, а претендує на загальну значимість. Тобто критик, як
найбільш професійно підготовлена людина, від імені суспільства виносить вердикт
творчості художника або окремому творові.

Існує ще одна сфера естетичної культури, функціонування якої прямо і безпосередньо

залежить від змісту і рівня розвитку естетичної теорії. Це система естетичного та
художнього виховання.

Вже перше в історії людства вчення про гармонійну людину – давньогрецька калокагатія –
безпосередньо пов'язане з античними уявленнями про красу. Відповідно до цього
будувалися і теорії про ідеал людини, а також і певні вимоги перед суспільством, які мали
задовольнити можливість реалізації такого ідеалу.

Отже, естетичні погляди і теорії, при всій складності та неоднозначності їх впливу на

естетичну та художню практику, формують комплекс опосередкування між ними: художній
метод і пов'язану з ним систему теоретичної художньої освіти, інститут художньої критики
та систему естетичного виховання.

Задания

1) форма суспільної свідомості, яка відображає ступінь естетичного освоєння світу - Естетична
свідомість

історично конкретне, чуттєве уявлення або поняття про належне як прекрасне, що

матеріалізується в мистецтві, у практиці суспільного життя і виробничої діяльності
людей - естетика

базисний рівень свідомості людини, що характеризується неутилітарним та

аксіологічним характером, називається; наслідок суб’єктивної емоційної
реакції людини на об’єктивні виражальні форми природної та соціальної реальності,
які оцінюються у співвідношенні з уявленнями людини про красу — естетичне
почуття

2) Останнім часом у філософській літературі поняття "естетична культура” утвердилось як

загальна характеристика рівня засвоєння й перетворення світу й самої людини за законами
краси. Вона органічно включає в себе як всі елементи естетичного духовного споглядання, так і
всі здібності естетичної творчості. В загальному вигляді визначаючи естетичну культуру, можна
погодитись з філософом М.С.Каганом, який розглядає її як систему "засобів і продуктів, за
допомогою яких людина естетично опановує світ”.

Естетичне опанування світу об`єднує в своєму змісті такі тісно пов`язані процеси, як його
сприйняття, духовна переробка й практичне перетворення у відповідності з потребами
суб`єкта. Виходячи з цього, ми будемо розглядати естетичну культуру особистості як органічну
єдність розвитку естетичної свідомості людини і її здібностей до естетичної творчості в
різноманітних видах життєдіяльності. Таким чином, структуру естетичної культури складає
естетична свідомість і естетичні здібності до творчості.
Розвинена естетична свідомість особистості включає в себе перш за все розвинену естетичну
чуттєвість (естетичне сприйняття, емоції, переживання, почуття і чуттєва частина естетичного
смаку) і естетично розвинений розум, або інтелект (раціональна частина естетичного смаку,
естетичний ідеал, естетичні потреби, погляди, переконання).

Досвід наукових пошуків О.В.Гулиги, котрі висловлені в його праці "Принципи естетики”,
свідчить, що естетичне сприйняття розвивається успішно, коли здійснюється систематичне
спілкування з творами мистецтва. В процесі естетичного сприйняття нерідко виникають
судження про побачене і почуте. Естетичні судження пов`язані з генетичною оцінкою всього
твору, його змісту, втілення в художніх образах. Естетичні судження фіксують в словах те, що
являється джерелом і суттю естетичних переживань. В естетичному сприйманні твору
мистецтва визначається дві властивості:

 безпосередність естетичного сприймання;

 його цілісність.

Безпосередність – важлива якість повноцінного естетичного сприймання. Адже саме наочне,

чуттєве, образне вираження ідеї у словах, у звуках, кольорах складає специфіку мистецтва в
порівнянні з науковим пізнанням.

Під цілісністю сприймання твору розуміють осягнення його як єдності. Людина, що сприймає
художній твір, повинна вміти завжди відчувати у творі єдину лінію розвитку, яка втілює ідейний
зв`язок окремих частин, епізодів подій. Естетичне сприймання учнів розвивається по мірі
зростання його загальної культури, розширення кола знань в культурі, науці, літератури,
мистецтві. Для естетичного сприймання має значення і розумове зростання школяра, його
навички аналізу, синтезу, порівняння.

Безпосередність естетичного сприйняття тісно пов`язана з чуттєвістю людини.

Розвинена естетична чуттєвість забезпечує людині можливість чуттєво пізнавати, засвоювати

такі життєво важливі для неї властивості предметів, в яких їх суть виражається з найбільшою
повнотою, впорядкованістю, організованістю, тобто забезпечує можливість пізнання і оцінки
предмета одночасно. Причому таке чуттєве пізнання-оцінка здійснюється незалежно від
безпосередніх утилітарних цілей. Як правило, такого роду естетичне опанування світу
здійснюється на стадії споглядання активності особистості, чуттєвого його сприйняття.

Тонкість почуттів, переживань, емоційно-естетичного ставлення до оточуючого світу і до

самого себе залежить від культури почуттів і сприйняття. Чим тонші почуття і сприйняття, чим
більше бачить і чує людина в оточуючому світі відтінків, тонів, напівтонів, тим глибше
виражається емоційна оцінка фактів, предметів, явищ, подій, тим ширший емоційний діапазон,
який характеризує духовну культуру людини.

Аналіз психологічної літератури дозволяє говорити про те, що ряд вчених не розрізняють
специфіки емоцій і почуттів, тому визначають їх як синоніми. Емоціями або почуттями
називаються своєрідні переживання, що відтворюють ставлення людини до предметів
оточуючого світу (Н.Д.Левітов), переживанням людиною свого ставлення до дійсності
(Т.І.Єготов), психічні стани, що відображають суб`єктивні відношення індивіду до оточуючого
середовища і самого себе (В.Я.Семке).
 Останнім часом психологи виступають проти ототожнення емоцій з почуттями і
дотримуються думки про те, що емоції – поняття, ближче до потреб, а почуття - ближче до
переживань. Ми дотримуємося думки К.К.Платонова про те, що почуття - складна форма
відображення, властива тільки людині, узагальнююча емоційне відображення й поняття. Вони
відображають ставлення предметів і явищ до вищих потреб і стимулів діяльності людини як
особистості. Почуття, до структури яких входять і емоції, і поняття, соціально зумовлені й
історично сформовані. Вони відображають певні суспільні відносини і тому загальні для всіх
видів діяльності, в тому числі й естетичної. До них належать: радість від діяльності, любов до
неї, задоволення, естетичний інтерес і т. ін.

Якщо емоції регулюють взаємовідносини людини як організму з середовищем, то почуття

регулюють її відносини як особистості з іншими людьми, з суспільством. На думку
К.К.Платонова, почуття поділяються на моральні, інтелектуальні або пізнавальні й естетичні.
Пізнавальні почуття виражаються в допитливості і цікавості, подиві й ваганні, впевненості й
сумнівах, в зацікавленості новим і боязні його.

Естетичні почуття – це почуття краси або, навпаки, потворного, брутального; почуття величі
або ницості, непристойності; почуття трагічного і комічного. Естетичні почуття тісно пов`язані з
моральними (ставлення однієї людини до інших людей, до справи, до діяльності, до себе,
патріотизм, віра та ін.)

За впливом на життєдіяльність всі емоції поділяються на дві групи:

 стенічні, що підвищують життєдіяльність організму і дієздатність людини;

 астенічні, що знижують дієздатність людини.

Добре організованим навчальним заняттям притаманні стенічні емоції, але в певних

умовах і в окремих учнів можуть виявлятись і астенічні емоції. Емоційний тонус і переважання
стенічних або астенічних емоцій може закономірно виявлятися в учнів в найрізноманітніших
видах діяльності, іноді перетворюючись в їх особистісну й характерологічну рису.

Слід розрізняти три пари найбільш простих емоційних переживань: задоволення –

невдоволення; напруга – вирішення; збудження – заспокоєння.

Емоції задоволення або невдоволення біологічно розвивались як відображення зв`язку

організму з зовнішнім середовищем і встановленням в процесі цього зв`язку вимог, які людина
ставить до оточуючого середовища. В основі найпростіших емоцій лежать безумовні рефлекси.
Більш складні переживання "приємного” і "неприємного” розвиваються у людини по принципу
умовних рефлексів, як почуття. Емоції задоволення і невдоволення, що супроводжують
виконання будь-яких дій, відіграють основну роль у перетворенні їх в звичку.

Звичайно, в жодному з переживань учнів не доводиться зустрічатись тільки з однією із

зазначених емоцій, але бачити їх дуже корисно для розуміння емоційного життя учнів.
Педагогічна робота повинна проводитись в напрямку формування вищих позитивних
моральних, пізнавальних і естетичних почуттів і витіснення ними негативних. Чим змістовніше
наше естетичне сприймання, тим змістовніше й почуття, що його супроводжує.

Якщо витвір мистецтва звинувачує, висміює зле, відстале в житті, що викликає відразу,
воно може викликати естетичну насолоду від яскравості й майстерності художнього
звинувачення.
 Емоційний відгук на витвір мистецтва завжди своєрідно забарвлений. При сприйманні
твору мистецтва – радість, обурення, сум (за героїв), ненависть (до злодія), глибоке
хвилювання з приводу подій, що стались, потрясіння з приводу трагічної розв`язки обов`язково
пов`язані зі своєрідною художньою радістю від глибокого втілення в досконалій формі
близької й важливої ідеї.

Таким чином, естетична насолода, що виникає в зв`язку з досконалістю художнього

образу, тобто єдності ідеї й її втілення – обов`язкова умова естетичного сприймання.

Раціональна частина естетичної свідомості особистості дозволяє людині інтелектуально

пояснити й обґрунтувати своє чуттєве сприймання світу, дати йому оцінку, виробити ідеальний
теоретичний образ сприйнятого об`єкту. Розумна людина – це людина, яка вміє думати,
розмірковувати, самостійно робити висновки про речі, людей, події, факти з точки зору вищих
норм і критеріїв людської духовної культури, виявляти "силу судження”, - за словами І. Канта.

Для того, щоб жити, люди повинні задовольняти різноманітні потреби. "Потреба – це
необхідність людини в певних умовах життя і розвитку”. Психолог В.В.Богословський
стверджує, що почуття підштовхують людину до активності. Щоб жити люди створюють і
розвивають матеріальні й духовні цінності. Потреби впливають на переживання, мислення й
волю людини. В зв`язку з задоволенням чи незадоволенням потреб, в залежності від способів і
засобів їх задоволення людина переживає емоції напруженості або заспокоєності,
задоволення чи невдоволення.

Потреби – основна збуджуюча сила пізнавальної та практичної діяльності людини.

Згрупувавши потреби, можна виділити матеріальні, духовні й суспільні потреби. В основі такої
класифікації – принцип спрямованості особистості на той чи інший об`єкт.

Духовні потреби – специфічно людські потреби. До них належать потреби в пізнанні й

естетичній насолоді. Потреби в пізнанні бувають загальні (пізнання світу як цілого) й приватні
(пристрасть до пізнання специфічних явищ дійсності). На основі потреби в пізнанні утворюється
самостійна потреба в творчості. В цьому випадку пізнання стає не метою, а засобом
задоволення потреби в творчості.

Потреба в естетичній насолоді посідає в житті людини значне місце. Дякуючи їй людина
прагне зробити працю, відпочинок, своє життя красивим. Милування естетичними цінностями
в дійсності і мистецтві облагороджує особистість, підносить її. Це милування може перерости в
потребу художньої творчості: тоді людина не тільки оволодіває готовими естетичними
цінностями, а й створює їх за законами мистецтва. "І духовні, і біологічні потреби мають як
мінімальний, життєво необхідний для людини рівень вдоволення, так і більш високий, життєво
не необхідний, наприклад "естетичні” рівні. Останні є розкошем для людини, вони виникають
лише при наявності сприятливих умов життя”.

Причетність людини до вдоволення своїх естетичних потреб збагачує її індивідуальне

життя, а завдання школи – формування цих потреб. Найвища естетична цінність – краса – це
максимальна відповідність предмета людської потреби в досконалості. Деякі вчені естетичні
потреби, так само, як і смаки, судження, погляди, естетичну оцінку включають до змісту
естетичного почуття. Більшість же естетичне почуття вважають реакцією людини на естетичні
властивості предметів дійсності і явища мистецтва; естетичний смак – як конкретне вираження
естетичного почуття в оцінці естетичних явищ дійсності і мистецтва; погляди – як прийняті
людиною достовірні ідеї, знання, теоретичні концепції й припущення.
 Вони слугують естетичним орієнтиром в поведінці, діяльності, відносинах. "Переконання –
якісно вищий рівень поглядів. Це такі знання, ідеї, концепції, теорії, гіпотези, в які людина
вірить, як в істину. Вона вважає реалізацію їх в житті необхідною і тому емоційно обстоює їх,
готовий задля них постраждати, прагне захопити ними інших людей, робить вольові зусилля і
практичні дії з метою їх здійснення. Органічною властивістю переконань є почуття.
Відстоювання, захист, втілення переконань в життя тісно пов`язані з емоційними
переживаннями людини”.

Почуття, що виникає під час спостереження за героїчними вчинками, захоплення

могутністю, незламністю або геніальністю людини - це... Моральні почуття

Почуття, що виникає як усвідомлення помилки або суперечності, але вони не

викликають страждань, а дають зворотній ефект - це... Праксичні почуття

Естетичне задоволення від фарб, рухів, форм, звуків тощо - це ... Естетичні
почуття

Почуття, що виникає, коли споглядаємо красиву квітку або картину - це...

Естетичні почуття

Почуття, що виникає під час спостереження за страждаючою людиною, що

має непереборний конфлікт зі світом - це… Інтелектуальні почуття

Спостерігайте за світом
Одне з визначень креативності звучить так: це стан розуму і відкритість по
відношенню до того, що відбувається навколо. Фундаментом цього стану є такі
якості, як спостережливість, допитливість, увага до дрібниць і впевненість, що
навіть маленька дія має значення.
Здатність візуально сприймати інформацію і віртуозно її інтерпретувати в сучасному
світі називають "надивленістю". Ця навичка допомагає збільшити діапазон
життєвого досвіду, при цьому не має значення, пов'язана ваша професійна
діяльність або хобі з творчістю, чи ні. Звичайне спостереження за побутовими
речами, природою і тим, як живуть, що носять і які кольори вибирають інші,
допомагає краще зрозуміти світ і себе в ньому.

Звертайте увагу на колір і текстуру

І колір, і текстура мають ключове значення для створення чого завгодно, що
включає в себе зображення й історію, яку потрібно розповісти. Текстура у
візуальному ряді означає опис поверхні матеріалу, яку можна відчути через ілюзію
дотику. Колір, зі свого боку, відіграє важливу роль у створенні емоційних зв'язків
між контентом і глядачем.
Кожна світлина, яку ви бачите в Instagram, містить і те, й інше, проте лише деякі
зображення здатні викликати трепет, радість, роздратування, злість й інші сильні
почуття. Тому на шляху розвитку власної "надивленості" звертайте увагу на свої
реакції на певні кольори і текстури. Запам'ятовуйте. А потім створюйте щось на
підставі свого візуального досвіду.

Читайте і візуалізуйте
Практика візуалізації дозволяє подумки побачити те, що ви хочете втілити в
реальності. Читання — один із методів розвитку навички перетворювати думки на
картинки. Є кілька варіантів скористатися цією порадою: візьміть художній твір, де
автор щедрий на описи (дивіться нашу добірку нових книг для відпустки), і уявіть,
ніби ви читаєте фільм. Рушайте на прогулянку з аудіокнигою у вухах. Погортайте
арт-буки, уявляючи, яке б призначення побаченому ви придумали у своєму житті.

Починайте з малого
Практику "надивленості" у своїх проєктах і хобі починайте з мінімалістичного
підходу. Ми радимо скласти список з референсів, щоб прямувати пункт за пунктом і
відзначати для себе найулюбленіше, відмовляючись від того, що не відповідає
стилю, якого ви хочете дотримуватися. Цей метод допоможе визначити свій стиль і
посил, які зрештою стануть візуальною мовою спілкування з вашими глядачами і
передплатниками.

Прагніть до балансу і гармонії

Найскладніший (і водночас приємний) період у розвитку візуального смаку — це
час між початком творчості і фінальним набуттям індивідуального стилю. Звісно,
навіть нарешті знайшовши візуальну ідентичність, все одно потрібно залишити собі
можливість бути гнучким і пробувати нове. Проте вміння поєднувати різне,
створюючи гармонійний образ, — фінальна (недосяжна) мета. Але розвинений
смак, креативне і критичне мислення допоможуть на цьому шляху, повному краси
й експериментів.