Уява, емоції, фантазія

1. Психологічне визначення уяви та фантазії.
Уява—це псих-й процес, який є надзвичайно важливим для розвитку творчості, твор. мислення. Існує ще кілька розумінь уяви як
психічного процесу, що виражається: у побудові образа засобів і кінцевого результату предметної діяльності суб’єкта; у створенні програми
поведінки, коли проблемна ситуація не визначена; у продукуванні образів, які не програмують, а замінюють діяльність; у створенні образів,
відповідних опису об’єктів. Існує певна важкість виявленні специфіки уяви через те, що вона тісно переплітається з усіма видами пізнання, і
її відділення від них стає важким. Крім терміна “уява” часто синонімічно викор-ся термін “фантазія”. Однак, існує думка, що за цими
словами криється трохи різна психологічна реальність. Фантазія може розглядатися як синонім уяви, як її продукт, що змінює образ
дійсності, відображеної у свідомості, для неї хар-на транспозиція (перестановка) елементів реальності; Ф-я дозволяє знайти нову точку
зору і має велику худож-ю та науково-пізнавальну цінність. Творча активність, що породжує Ф-ю, досить спонтанна, пов’язана із
індивідуальним досвідом, що склався у процесі діяльності. З точки зору аналітичної псих-ї Ф-я- самозображення несвідомого, що утворене
забутими чи витісненими особистими переживаннями і архетипами колективного несвіломого (напр під час сну, перевтоми). З
філософської точки зору фантазія грає, комбінує, створює те, чого не може бути (казки, міфи), що пов’язане з естетичним. Фантазія
стимулює. У розвитку уяви важливу роль відіграє етап формування фантазії, але іноді Ф-я може і заважати уяві у її творчому
пізнавальному процесі.
Уява і фантазія розвиваються за законами розвитку вищих псих-х функцій—від мимовільної форми до довільної, від
репродуктивної до творчої.
Уява миттєво малює різноманітні висновки з випадкового спостереження. “Уява не накопичує окремі враження, а будує якісь нові
ряди із раніше накопичених”,-- казав Л.С.Виготський. Уява підказує нові образи, інсайти. Уява і Ф-я важливі для розвитку креативності,
творчості, винахідництва. Фантазія- яскрава, несе у собі елементи фантастичного (нереального), може розглядатися як найвищий рівень
уяви, є більш незалежною, ніж уява. Ф-я—процес, діяльність відірвана від практичної діяльності. На думку Кестлера, уява дає можливість
по-новому зв’язати відомі раніше та щойно отримані дані. З іншого боку уяву і фантазію можуть об’єднувати в 1е поняття, так як напр
В.А.Роменець.
Філософ-ка енциклопедія визначає уяву як психічну діяльність, що полягає у створенні уявлень і мисленевих ситуацій, ніколи
вцілому беспосередньо не сприйнятих людиною у дійсності. З цього приводу існують різні думки і суперечки, але слід відмітити, що уява
доповнює мислення, коли воно вичерпує свої можливості. Крім того уява пов’язана із чуттєвими даними і відображенням. Більш повно
розкрити поняття уяви можна лише досягнувши єдності її чуттєвого і логічного, що складають її природу.
Тобто, уява- є створенням нових образів, перетворенням мин-го досвіду, при чому такі перетворення здійснюються при
органічній єдності чуттєвого та раціонального.
2. Фантазування: механізми та результат.

Оскільки існує якнайменше три погляди на зв’язок уяви та фантазії, то і розглядати механізми та результат останньої можна
відповідно до них. Перший підхід полягає у розгляді уяви та фантазії як синонімів (Роменець), то до механізмів фантазії можна віднести
основні механізми уяви: аглютинацію, акцентування, схематизацію, типізацію, комінування, гіперболізацію. Якщо розглядати взаємозв’язок
уяви і фантазії у відношенні “процес- результат” (Рубінштейн), як другий підхід, то тут відбувається вже поділ вище перерахованих
механізмів між цими психічними процесами. І нарешті третій підхід, що розглядає їх як прояви одного складного творчого процесу, які
відрізняються засобами реалізації, продуктом/ результатом. Відповідно до нього, фантазія створює нереальний, фантастичний світ, тому її
результатом є мара як певне накладання на реальний образ ідеального. Якщо розглядати фантазування саме у цьому контексті, то до його
механізмів можна віднести такі, що своїм результатом мають щось нереальне, фантастичне: гіперболізація з>ння/ з<ння предмета,
окремих його частин або характеристик, кількості—перебільшення; акцентування—підкреслення окремих ознак, рис, їх загострення;
досягається через виділення характерного, суттєвого і “зсуву”, зміну його пропорцій; аглютинація—поєднання різних, часто непоєднуваних
частин, хоча повного поєднання майже нема, бо одна з підсистем не виконує функції іншої.
Фантазія як і інші психічні процеси має свої внутрішні компоненти, що входять у неї як складна і динамічна система. Говорячи про
структуру образів фантазії у гнесеологічному плані, для них характерна комбінація різнорідних елементів.
На думку Енгельса, механізми фант-ї—це комбінування того матерілу, зо є у свідомості людини як відображення реальної
дійсності, але вони не обмежують фант-ю межами чуттєвого пізнання. Тому різноманітні перетворення можливі не лише з чуттєвими
образами, а і поняттями, ідеями. Таким чином у фантазування активно включається 2га сигнальна система. Для того, щоб комбінаторна
діяльність фантазії стала можливою, необхідна наявність певних навичок аналізування та синтезування елементів образу. Тобто
фантазування-- це детермінуєме практично перетворюючою діяльністю людини явище її духовного життя, що виникає на основі аналітико-
синтезуючої діяльності мислення по переробці матеріалу чуттєвих даних і направлена на реалізацію конкретної цілі. Фант-я виводить
людину за межі беспосередньої данності, за межі відомого до припускаємого і невідомого.
3. Теорія бісоціацій у поясненні мех-му творч. уяви.

Серед теорій, що пояснюють феномен творчості та уяви, виділяють екзистенціалістську, психоаналітичну теорії творчості та
теорію бісоціацій. Остання виникла у 1965р. після публікації книги англ новеліста, драматурга, вченого А.Кестлера “Творчий акт”. Він не
тільки аналізує здібності до творчості у людини, але й знаходить її багатоманітні прояви у тварин, включаючи найпростіші інстинктивні
форми поведінки, а також бачить своєрідні форми творчості в морфогенезі, нейрогенезі тощо, то цілком очевидно,. Що перед нами якась
спроба створення розгалуженої теорії про творчий процес. Бісоціація—спільний механізм різних видів творчості.
Всі види творчої активності мають у своїй основі загальний принцип. Логічна основа творчих процесів—це відкриття прихованих
схожостей, але при цьому може бути “емоційний клімат” різного роду. Для наочного уявлення механізму творчого акту Кестлер
запропонував просту схему: дві площини фактів, дві відчужені між собою галузі досвіду людини зненацька перетинаються між собою,
виявляють ідею, що узагальнює їх. Місце такого перетину “вібрує” одночасно на дві різні довжинин хвиль, що виражають своєрідність тих
подій, що їх спричинили. Таке поєднання самостійно існуючих, звичайно не порівнюваних подій було названо “бісоціацією”. Термін
“бісоціація” допомагає встановити різницю між шаблонним способом мислення в рамках єдиного плану (асоціація), і творчим актом, який
завжди оперує більш ніж 1м планом. Кестлер вказує на 2 шляхи запобігання нашої більш або менш автоматизованої, рутини мислення та
поведінки. Перший—це поривання в уявний або мрійний стан, в якому раціональне мислення припинено. Другий—йе втеча від нудьги,
застою, інтелектуальних утруднень та емоційних фрустрацій. Бісоціативний акт пов’язує раніше не зв’язані матриці досвіду і робить для
нас зрозумілим те, що треба усвідомити, оживити одразу в кількох планах. Перший шлях втечі є регресією до більш примітивних рівнів
відображення дійсності, напр., в характері марень; другий—піднесення до нових, більш розвинених рівнів відображення. Будучи
протилежними ці напрямки внутрішньо пов’язані. Якщо дві незалежні матриці сприймання або мислення взаємодіють одна з одною,
результат, як сподівався показати Кестлер, є або колізією, що завершується сміхом, або їх злиттям в інтелектуальному синтезі, або їх
зіставленням в етичному досвіді. Аналізуючи логіку гумору, Кестлер виділив три основні критерії комічної техніки: оригінальність, виразність
та економію. Ці критерії виконують найважливішу роль у техніці наукового мислення та художньої творчості. Те, що відрізняє ці три техніки
пов’язується насамперед з емоціями, їх своєрідною участю в бісоціативних процесах.
Підводячи підсумок, відмічу, що сам творчий процес бісоціації протиставляється нетворчій асоціації. Загальний смисл умов, що
створюють оптимальну основу для вільного комбінування досвіду, полягає в регресії до тих форм психіки, коли творчі синтези виявляються
найбільш можливими (період вільної дитячої фантазії, стан марення у зрілої людини тощо). Для кращого розкриття “формального”
механізму творчості слід органічно приєднати змістовну сторону духовного розвитку як усього людства в його ісорії, так і розвитку окремої
людської індивідуальності.
4. “Волі у владі потягів ще немає”.

Для того, щоб проаналізувати цей вираз, необхідно дати визначення самому поняттю “воля”. Воля –це психічна функція що
передбачає регулювання людиною своєї поведінки, згідно з найбільш значущим для неї мотивом, гальмування інших мотивів передбачає
організацію дій, вчинків, згідно із свідомо поставленими цілями і знаходить свій вираз в цих цілях. На мою думку, коли є “влада потягів”, це
говорить про те, що людина вагається, не може визначити пріорітетність певних потягів перед іншими. Із визначення випливає, що коли
мова йде про боротьбу мотивів, то тут про волю ще не можна говорити, адже, воля задіяна тоді, коли людина вже вибрала певний мотив,
коли вона вже прийняла певне рішення про дію. Для доведення своєї думки, я хочу згадати теорію волі як довільної мотивації.Один з
прихильників цієї теорії- Вінденбанд стверджував, що вільний вибір є суто внутр. процесом, який має у своєму складі критерії своєї
доцільності. 3 етапи вибору за В.: 1) виникнення окремих потягів, з яких кожен перейшов би в дію; 2) затримка та врівноваження потягів,
вибір між ними призводить до рішення; 3) вольовий імпульс, за допомогою якого незатримане або визначене вибором бажання переходить
у відповідну фіз.дію. Вираз “волі у владі потягів ще немає”, як на мене, можна віднести до другого етапу, що виділяє Вінденбанд. Інший
психолог Е. Мейман, вважав, основною ознакою вольової дії попереднє прийняття рішення про здійснення дії. Отже, коли ми говоримо
про “владу потягів”, то про волю ще рано говорити, воля має з’явитися на більш пізніх етапах. +(то что ты мне говорила)
Потреби можуть слугувати спонуканням до дії. Але між спонуканням і реальною дією у власне волі присутній момент усвідомлення,
рефлексії. Воля являє собою певну структуру, що має початок і кінець. Одиницею вольового процесу є вольовий акт, у якому виділяються
чотири фази, що розкривають суть вольового поведінки. Від обмірковування того, як досягти мети, які шляхи до неї ведуть, до прийняття
рішення діяти яаме так, а не інакше. Тобто від виникнення наміру дії і до здійснення рішення. Вона пов’язана з боротьбою мотивів при
прийнятті рішеня і з вольовим зусиллям. Воля підкоряє поставленій меті всі дії особистості.
5. Розкрийте яке значення потреб у психологічному механізмі емоцій.

Для нормального функціонування організму потрібна внутрішня рівновага всіх органів, їх оптимальна взаємодія. Але ця рівновага
часто порушується. Щоб зберегти рівновагу внутрішньго середовища організм змушений реагувати на подразники, що її порушують. Таку
здатність утримувати рівновагу із зовнішнім середовищем Павлов назвав “здатністю до саморегуляції”. Мета саморегуляції полягає в
задоволенні потреб, тобто пошуку таких факторів без яких індивід не може існувати.
Залежно від змістовного рівня вихідних орієнтирів потреба може бути визначена як спрямування на здійснення окремих дій для
підтримання життєздатності свого організму, як глибинні неусвідомлювані настанови щодо самозбезпечення власної цілісності, як основні
рушійні сили дійової активності індивіда у взаємодії з навколишнім світом.
Взаємовідношення емоцій з потребами може проявлятися двояко – у відповідності з подвійністю самої потреби, яка одночасно
означає і залежність індивіда від чого-небудь, і прагнення до нього. З одного боку задоволення або незадоволення потреби може породити
емоційний стан задоволення – незадоволення, радості – смутку та ін.. З іншого боку – сама потреба як активна тенденція може відчуватися
як почуття, тобто і почуття виступає в якості прояву потреби. Те або інше почуття до певного об’єкта формується на основі потреби в
залежності від того як ми усвідомлюємо залежність їх задоволення від цього об’єкта.Виступаючи в якості прояву потреби емоція виражає її
активний бік. Отже, емоція обов’язково включає в себе прагнення, так же як прагнення, бажання завжди більше чи менше емоційне.
У відповідності до подвійності емоції, що виражає подвійне відношення людини до світу подвійною є і роль емоцій в діяльності
суб’єкта: емоції формуються в процесі людської діяльності, направленої на задоволення потреб, та виникаючи являються одночасно
спонуканням до дії.
Однак відношення емоцій та потреб далеко не однозначне. Через багатоманітність потреб, інтересів, установок особистості одна і
та ж дія у співвідношенні з різноманітними потребеми може набути різноманітного, навіть протилежного емоційного значення (одна і та ж
подія може мати одночасно позитивне і негативне емоційне забарвлення). Звідси виникає суперечливість, подвійність людських почуттів.
6. Особливості психічного відображення в емоціях.

Різноманітні реакції організму на ситуацію пов”язані з виникненням емоцій. Існує інстинктивна координація між актом сприймання
і реакціями організму. Сприймання як активний процес передбачає, що об”єкт або ситуація сприймаються не лише так, як вони існують, а й
у своєму емоційному значенні. Будь-який акт передбачає наявність стимулу і відповіді. Поява стимулу супроводжується активацією, його
вибір зумовлюється потягом, а форма відповіді, спосіб поведінки відображають координацію між стимулом і відповіддю. Емоція виникає
щоразу, коли задоволення потреби не відбувається, коли дія не досягає цілі.
І.П.Павлову належить вчення про динамічний стереотип – сталу систему реакцій-відповідей тварини і людини, яка відповідає
певній комбінації зовнішніх сигналів. При порушенні стереотипу з”являються ознаки емоцій. Зокрема, емоція виникає тоді, коли виконання
дії пов”язане з перешкодою (якщо людина може втекти, вона не відчуває емоції страху). Або, навпаки, емоція виникає, коли перешкоди не
виявляється там, де вона має бути. Якщо не порушується динамічний стереотип реакцій, виразність емоцій дуже низька. Емоція – це
реакція індивіда на ті ситуації, до яких індивід не може водночас адаптуватися, і значення її є переважно функціональним.
Емоція може викликати порушення пам”яті, навичок, заміну складних дій легшими, простішими. Ця дезорганізація зумовлюється
активною реакцією суб”єкта відповідно до ситуації. Емоційна реакція може бути адекватною ситуації, але рівень її організації – нижчим, ніж
заведено в даній культурі. Організуюче та дезорганізуюче значення емоцій не є тотожним її корисності. Дезорганізація може бути корисною
в певній ситуації.
Але питання про емоції – не лише питання про ступінь реакції, яка викликає порушення адаптивної поведінки. Людина як суб”єкт,
що пізнає та змінює світ, не є байдужою до нього, не є безстороннім споглядачем подій, вона – їх активний учасник.
Отже емоції – це специфічна форма взаємодії людини з навколишнім світом, з середовищем, спрямована на пізнання світу та свого
місця в ньому через саму себе.
7. Розвиток уяви і здатності до фантазування ц онтогенезі.

І.М. Сєчєнов, якому належить видатна спроба природничо-наукового аналізу псих-х яивщ, висловив думки щодо уяви, зокрема
механізму ідеалізації, шляхів її виникнення в юнацькому віці, випадків її позитивного і негативного впливу на характер людини. Він довів,
що в юнацькому віці, завдяки властивій йому симпатії уяві, легко виховати такі якості, як почуття обов’язку, любов до праці, добра.
КДУшинський вважав, що в юності заверш-ся період утворення окремих плетениць уявлень, і якщо не всі вони, то значна їх
частина групується в одну сітку, досить обширну, щоб дати рішучу перевагу тому чи іншому напрямові в образі думок людини.
Закономірності розвитку уяви в онтогенезі людини намагався розкрити відомий франц. псих-г Т.Рібо взявши за основу специфіку
взаємовідношень уяви та розуму у трьох періодах її розвитку. Перший—вік уяви—охоплює дитинство, підлітковий вік, іноді й наступні роки.
В цей період уява суб’єктивна, незалежна від розуму. Другий—антагонізм між чистою суб’єктивністю уяви та об’єктивністю розумових
прийомів. У третьому періоді уява стає раціоналізованю, “зникають юнацькі мрії, людина вступає у прозу життя”. Лише у деяких людей, в
результаті збагачення уяви розумовими прийомами, вона не згасає, а набуває творчого характеру. Довільне фантазування справді згасає з
віком, але його місце згодом заступає справжня творча уява. Існують певні недоліки цього погляду.
Взаємовідношення “чистої суб’єктивності уяви” і “об’єктивності розумових прийомів” властиве не тільки юності, взагалі їх окреме
існування не можливе, це нерозривні сторони складного інтелектуального процесу, що у своїй взаємодії створюють його рушійну силу.
Яскравий антагонізм між ними можна спостерігати в дитячих малюнках (зміна назви 1го і того ж предмета), в зрілій фантазії діалектика
уяви і розсудку є основою художньої, наукової та ін видів творчості, що сприяє евристичним операціям.
З’ясуванню деяких вікових рис творчої уяви юнацтва присвячене дослідження нім пси-га Т.Валентінера. Він показав, що
репродуктивний матеріал для уяви юнаки беруть з прочитаних книжок, бесід з дорослими, з того, що вони особисто спостерігали,
переживали. На його думку, специфічною рисою юнацької уяви є здатність живо і яскраво зображувати переживання інш людей.
У дослідж-і ЛС Виготського показано, що в юнацькому віці відбувається глибоке перетворення уяви, в побудові її образів все
більше враховується умови і закони об’єктивної дійсності. Важлива роль у розвитку уяви належить юнацькій літературній творчості. Смисл і
значення цієї творчості тільки в тому, що вона дозволяє здійснити дитині той крутий перелом у розвитку творч уяви, який дав нове
спрямування її фантазії, що залишається на все життя.
На таку вікову рису юнацької уяви, як те, що юнаки та дівчата соромляться своїх мрій, приховуючи їх, вважаючи мрію справою
дитинства, чимось несерйозним для людини, що вступає в життя, вказує АВ Петровський.
8. Еволюційна теорія емоцій Дарвіна.

У своїй книзі „Вираження емоцій у людини і тварин”Ч.Дарвін розглядає емоції людини з відповідними афективними і
інстинктивними реакціями тварин.Таким чином на основі порівняльних досліджень виразних рухів у людини і деяких емоційних рухів у
нищих тварин Дарвін створив біологічну концепцію емоцій.Вивчаючи еволюцію і походження емоційно-виразних рухів,Дарвін намагався
знайти ще оде підтвердження своєму вченню про походження людини.Він хотів показати,що емоції і чуття людини мають тваринне
походження,як і людина в цілому.Походження і розвиток виразних рухів він пояснює спираючись на 3 наступні принципи:1)ряд виразних
рухів являються рудиментами чи пережитками доцільних раніше інстинктивних рухів,які зберігають в якомусь ступені свій біологічний
смисл і разом з тим виступають в якості біологічно значимих сигналів для особин(особей) не тільки свого,але і інших видів;2)принцип
антитези-деякі виразні рухи могли б виникнути за контрастом,виражаючи протилежні чуття;3)деякі виразні рухи являються просто
розрядкою нервової системи і спостерігаються при сильних емоціях і спалахах афекта. Таким чином емоційні стани у цій концепції
оцінювались у зв’язку з побудженням до дії.Емоції,стверджував Ч.Дарвін,виникли в процесі еволюції як засіб,за допомогою якого живі
істоти встановлюють значимість тих чи інших умов для задоволення актуальних для них потреб.Розглянемо детальніше:
Виразні рухи-це будь-які рухи,які супроводжують душевні стани(знизування плечима,зміна капілярного кровообігу,ускладнене
дихання).Легкі рухи(трохи помітне опускання куточків рота)-останні сліди чи залишки більш різко виражених у минулому рухів.які мали
понятійний смисл.Для нас ці рухи стають повні значення. Головні виразні рухи носять вроджений чи спадковий характер.Деякі з них зовсім
не залежать від навчання і контролю(почервоніння).Але існують жести,які здаються нам природніми,хоча вони скоріш за все не являються
ародженими(кивов голоаи,так-ні).Хоча вони дуже розповсюджені,але не всезагальні.Такі жести у ранні роки вивчаються свідомо і довільно
для певної цілі чи у наслідуванні іншим,і тільки потім стають звичними.Вроджені виразні рухи раніше теж виконувались довільно з певною
ціллю:позбавлення від небезпеки ,полегшення горя,задоволення бажання,а зараз вони виконуються мимовільно.Здатність спілкуватись за
допомогою мови грала важливішу роль при розвитку людини.Виразні рухи допомагали спілкуватисьМожливо,спочатку виразні рухи
використовувались одним чи декількома індивідами для виразу свого стану і розповсюджувались завдяки свідомому чи несвідомому
наслідуванню.Як давно виникли виразні рухи,які зараз проявляються у людини?Сміх як вираженняп задоволення чи радощів був
притаманний ще мавпам.Страх також виражався у тій же формі,що і у людини зараз(тремор,холодний піт,блідність,шороко відкриті
очі).Сильне страждання викликало крики і стони,але ще були відсутні ті виразні рухи притаманні людині.Пляч виник достатньо пізно .Тому
вираження горя і тревоги у вищому ступені притаманні людині.Лють виражалась погрожуючими жестами,почервонінням шкіри і блиском
очей,але нахмурювання ще не було,яке виникло у людини у зв’язку з захистною реакцією при ускладненому і пристальному
пригляданні.Виразні рухи обличчя і тіла рають велику і важливу роль у нашому житті,у нашому спілкуванні.
9. Теорії емоцій.
В.Вундт, трьохвимірна теорія емоцій. В емоціях присутні полярність приємного та неприємного, протилежності напруження і
розрядки, збудження і пригніченості. Наприклад, збуджена радість (радість-тріумф), спокійна радість (радість-умиротворення) та
напружена радість (радість очікування).
В.Джемс (1894), Г.Ланге (1895), периферична теорія. Е. – це усвідомлення тілесного збудження, яке ми відч. безпосер. після
сприймання факту, який це збудження викликає. Зовнішні враження чисто рефлекторно спричинюють зміни в організмі. Подальше їх
усвідомлення шляхом проекції на кору Г.М. і становить емоцію. [Ізард (1980): Е. – складний процес, що має нейрофізіологічний, нервово-
м”язовий та феноменологічний аспекти.]
Крюгер (1930), гештальттеорія емоцій. Суб”єкт, що переживає емоцію, не може не звернути на неї увагу. Але звернувши увагу,
н-д, на радість, ми втрачаємо радість як емоцію з її інтенсивністю, напруженістю. Тією мірою, якою цілісне емоційне явище
розчленовуються так, що його частина або окремі моменти починають виступати відносно відокремлено і чітко, вони втрачають свою
інтенсивність і виразність. Два переживання не можуть відчуватися точно в один і той самий момент, вони існують лише послідовно. Будь-
які зміни в змісті свідомості впливають на емоційні переживання, змінюючи їх характер, інтенсивність.
П.В.Сімонов, інформаційна теорія емоцій. Е. – це відображення відношення між величиною потреби та ймовірністю її задоволення
в даний момент. Живій істоті потрібно розрізняти впливи, оцінювати їх і будувати на цьому свою поведінку. В оцінці виявляється ставлення
до цілей. Це когнітивна сторона емоцій. Е. виникає за недостатності знань, необхідних для досягнення цілі, і компенсує цю недостатність.
Емоція забезпечує продовження пошуку нової інформації. Емоції вин. Щоразу, коли задоволення потреби не відбувається, коли дія не
досягає цілі. Зв”язок інформації та емоції Сімонов показав у вигляді формули: Е=П(Н-С), де Е – емоція, П – потреба, Н – необхідна інфо, С
– інфо, якою суб”єкт володіє. Отже:
1. Е=0, коли П=0.
2. Е=0, коли Н=С.
3. Е=max, коли С=0.
Отже, емоції вик. ф-цію компенсаторного мех-зму, заповнюють дефіцит інфо, необхідної для досягнення цілі (задоволення
потреби).
К.Ізард (1980), теорія диференційованих емоцій (близька до теорії В.Вундта). Власний досвід підказує людині, що саме вона
переживає (щастя, печаль, страх…). Внутрішні переживання, зовнішній вигляд. Водночас емоції взаємодіють одна з одною, а також із
перцептивними, когнітивними, моторними пр-сами і впливають як на них, так і одна на одну. Названі особливості виступають
характеристиками емоцій. Якісні: знак, модальність. Кількісні: сила-слабкість, напруженість-розрядка. Відчуття емоційних органічних змін не
обмежується усвідомленням (визначенням) задоволення-незадоволення, а спирається на диференціацію цих змін, насамперед
температурних реакцій, м”язових. Емоції виявляються в різноманітних периферичних змінах, що охоплюють усі органічні функції і
відображаються на внутрішніх, вісцеральних процесах, від яких залежить життя організму. Спираючись на це, фізіоологи (Кеннон)
підкреслювали позитивну пристосовуючу роль емоцій.
10.Біологічна теорія емоцій Анохіна.

Якщо проблему емоцій розглядати з біологічної точки зору,то треба визнати,що емоційні відчуття закріпились як своєрідний
інструмент,який утримує життєвий процес у його оптимальних межах і попереджуючий руйнівний характер недоліку чи надлишку якихось
факторів життя даного організму.зазвичай задоволення якоїсь біологічної потреби людини не являється тільки простою ліквідацією цієї
потреби,яка має тяжкий характер.Як правило,задоволення,ліквідовуючи потребу.супроводжується самостійним підкресленим позитивним
емоційним переживанням. Слідовано,з широкої біологічної точки зору задоволення можливо розглядати як кінцевий підкріплюючий
фактор,який штовхає організм на усунення вихідної потреби.Біологічна теорія емоцій Анохіна побудована на основі представлення про
цілісну фізіологічну архітектуру будь-якого пристосувального акту,яким являються емоційні реакції.Основною ознакою позитивного
емоційного стану слугує його закріплююча дія,як би скануючи корисний пристосувальний ефект.Така закріплююча дія проявляється тільки
у певному випадку,саме коли ефекторний акт,пов’язаний з задоволенням якоїсь потреби,здійснився з абсолютним корисним
ефектом.Тільки у цьому останньому випадку формується і стає закріплюючим фактом позитивна емоція.Емоція склалася в процесі
еволюції як фактор,закріплюючий правильність і повноту досконалого акту,цого відповідність вихідній потребі.Як же центральна нервова
система „дізнається” про те,що якийсь життєво важливий акт здійснен на периферії у належній послідовності і повноцінному вигляді?Для
відповіді на це питання необхідно ввести два поняття:”еферентний інтеграл” і „аферентний інтеграл”.Кожному акту периферичного
задоволення якоїсь потреби передує формування центрального апарату оцінки результатів і параметрів майбутньої дії-„акцептора дії” і
посилка безлічі еферентних збуджень,які йдуть до самих різних органів і частинам тої системи,яка повинна виконувати акт задоволення
потреби.Про успішність чи неуспішність такого акту сигналізує поступаюча у головний мозок аферентна імпульсація від усіх рецепторів,які
регіструють послідовні етапи виконання функцій(„зворотня аферентація”).Оцінка акту в цілому неможлива без такої точної інформації про
результати кожного з посланих по еферентній системі збуджень.Такий механізм являється обов’язковим для кожної функції.Суть
біологічної теорії складається у наступному:вона стверджує ,що позитивний емоційний стан типу задоволення якоїсь потреби виникає
тільки в тому випадку,якщо зворотня інформація від результатів дії яка відбулася, точнішим чином відображає усі компоненти позитивного
результату і тому точно співпадає з апаратом акцептора дії.Біологічно цією емоцією задоволення і закріплюються правильність будь-якого
функціонального прояву і повноцінність його пристосувальних результатів.Навпаки,,неспівпадіння зворотніх аферентних посилок від
неповноцінних результатів акту з акцептором дії веде одразу ж до турбування дорослих і людини і до пошуків тої нової комбінації
ефекторних збуджень,які привели б до формуванню повноцінного периферичного акту і,слідовано,до повноцінної емоції задоволення.У
цьому втпадку повноцінниц емоційний стан досягається способом пробних посилок різних еферентних збуджень.
11. Поняття емоційного явища як процесу, стану та властивостей.

Процес-стан-властивість. Психічний процес (відчуття, сприймання, мислення, пам”ять, уява) – динамічний компонент проявів
психіки; психічні властивості (спрямованість, здібності, темперамент, характер) – закріпленість, повторюваність проявів психічного;
психічний стан – статичний компонент психіки. Отже, емоційне явище також можна розглядати як процес, стан та властивості. Але ці
компоненти не треба розглядати на рівні лінійного зв”язку. Адже стан впливає на перебіг процесів, може перетворитися на властивість
особистості, яка, у свою чергу, зумовлює виникнення стану.
Суттєвою особливістю психічного стану є те, що він хар-зує псих діяльність, надаючи їй специфічності. Специфічність стану
передусім означає спец-сть перебігу процесів. Водночас без псих процесів не може бути станів, але останні вирізняються більшою
цілісністю і тривкістю. Псих пр-си можуть перейти у псих стани.
Псих стан тісно пов”язаний з інд вл-стями ос-сті, оскільки хар-зує псих д-сть не загалом, а інд-но (стан страху в однієї л-ни може
виявлятися у збудженні, а в іншої – у заціпенінні, гальмуванні). Псих вл-сті відбиваються у тсанах і водночас стани можуть переходити у вл-
сті (якщо л-на часто переживає стан тривоги, може сформуватися вл-сть - тривожність). Але відповідність між станом і властивістю не є
правилом. . Стани можуть позитивно впливати на д-сть, спілкування, а можуть і дезорганізувати їх.
Псих стан (а, отже, і емоційний) – цілісна хар-ка псих д-сті, що фіксує момент стійкості та специфічності в перебігу псих процесів, це
форма реагування, що відрображ ставлення ос-сті до власних псих явищ у визначений момент часу за певних умов (Т.С.Кириленко, 1989).
Псих стани можуть бути класифіковані як вияви псих пр-сів:
• Емоційні стани – настрої, афекти, тривога…
• Вольові стани – рішучість, розгубленість…
• Пізнавальні – зосередженість, замисленість…
Настрої, афекти, пристрасті розгляд-ся як форми виявів афективної сфери, афективних пр-сів, що розрізняються за:
- тривалістю (від короткочасного афекту до настрою як поточного, тривалого стану і до пристрасті як до перманентного, хронічного
стану);
- за рівнем усвідомленості (навпаки: від пристрасті як найбільш усвідомл до афекту);
- за складністю і довільністю (від афекту, де домінують емоції, до настрою і до пристрасті як єдності емоцій та волі).
Висновок: стан ніби розчиняється у пр-сах і вл-стях і водночас у станах розчиняються пр-си і вл-сті.
12.Фізіологічні теорії емоцій.

Говорячи про фізіологічні теорії емоцій,не можна не згадати інформаційну теорію Сімонова,який розглядав емоцію,як відображення
мозком людини і тварин якоїсь актуальної потреби(її якості і величини) і вірогідності(можливості)її задоволення,яку мозок оцінює на основі
генетичного і раніше придбаного індивідуального досвіду.він представляє структурну формулу виникнення емоцій:
Э=f [П, (Ин - Ис),…],де Емоція,її ступінь,якість і знак;П-сила і якість актуальної потреби;(Ин –Ис)-оцінка
вірогідності(можливості)задоволення потреби на основі вродженого і онтогенетичного досвіду;Ин-інформація про засоби,прогностично
необхідні для задоволення потреби;Ис-інформація про засоби,якими розполагає суб’єкт на даний момент.З фізіологічної точки зору емоція
є активний стан системи спеціалізованих мозкових структур,пробуджуючий змінити поведінку у напрямку мінімізації чи максимізації цього
стану.
За Анохіним до фізіологічних теорій емоцій можна віднести теорії емоційних станів Джеймса-Ланге і Кеннона-Барда.
Не дивлячись на те,що Джеймс(1894) і Ланге(1895) незалежно один від одного розвинули свої теорії емоцій ,їх поєднують в одну-
периферичну теорію емоцій,згідно якій емоція являється вторинним явищем-усвідомленням сигналів які приходять до мозку ,про зміну у
м’язах,судинах і внутрішніх органах в момент реалізації поведінкового акту,викликаного емоціогенним подразником.Джеймс: Факт викликає
тілесне збудження .Усвідомлення цього збудження-емоція.”Ми засмучені,тому що плачемо,приведені до люті,тому що б’ємо
іншого,плачемо,тому що тремтимо.”Тобто зовнішній емоціогенний сигнал,діючи на мозок рефлекторно,без участі вищих центрів,з якими
пов’язані процеси усвідомлення,включає певну поведінку-ряд змін в організмі,а зворотня сомато-сенсорна і вісцеральна аферентація
викликає емоцію.Тобто емоція ототожнюється з усвідомленням органічних змін.Підкреслюється момент відчуття і переживання цих змін.
Ланге у своїй „судинноруховій теорії”:емоції-афекти визначаються станом інервації і шириною судин,які задіяні в цих емоціях.Тобто
емоції-це усвідомлення відбуваючихся в організмі судиннорухових(вазімоторних)змін і їх наслідків.Емоції-це самі тілесні зміни.Таким чином
його теорія принципіально однорідна з теорією Джеймса.Але Ланге достатньо сильно звузив фізіологічні основи емоцій на відміну від
Лжеймса,який більш чітко поставив питання про периферичну чи центральну обумовленість емоцій.
Центральна теорія емоційних переживань отримала назву „таламічної теорії Кеннона-Барда”.Згідно цій теорії основним процесом
,народжуючим емоції,являється процес,який розвивається на основі аферентних імпульсів,які приходять у таламус.Тут на рівні
таламокортикальних зв’язків і формується емоційний стан.Кеннон і Бард розрізняють звичайний потік сенсорних збуджень,які йдуть від
сигналу до кори великих півкуль,і потік інших,так називаємих таламічних,процесів,які охоплюють більш широкі підкоркові ділянки і сумісно
з якою формують відповідну емоційне забарвлення сприйнятого подразнення з зовнішнього світу.
Згодом теорія Кеннона-Барда була уточнена за допомогою прямих експериментів з подразненням гіпоталамусу і таким
чином,субстрат формування емоцій був з області таламуса перенесен в область гіпоталамуса.(Гесс).У експериментах з
електродами,вживленими у ділянку гіпоталамуса,
Не можна не відмітити вкладу до центральної теорії емоцій професора Д.Ліндслі,який пов’язав емоційний стан з можливістю
активуючого впливу зі сторони ретикулярної формації.З розвитком вчення про лімбічну систему цей комплекс ,проміжний між давніми
підкорковими утвореннями і новою корою,маючий безпосереднє відношення до емоцій і вісцеральним органам ,отримав назву
„вісцерального мозку”,чи „емоційного мозку”.Ця проміжна область і складає той субстрат,який отримуючи через ретикулярну формацію і
гіпоталамус вже опрацьовані сигнали,формує і забарвленість емоційного стану і посилає свої збудження в кору великих півкуль.Тут
емоційний стан в цілому здобуває свою кінцеву усвідомлену форму.
13. Умови виникнення емоційного процесу.

Емоційний процес – специфічна реакція на зміни в зовн. або внутр. сер-щі, яка має три компоненти (Я.Рейковський, 1976):
1. Комп-нт емоційного збудження, визначає мобілізаційні зміни в орг-змі. Виникнення емоційного процесу пов”язується зі станом
збудження, підвищенням рівня активації центральної нервової системи, що становить континуум від стану сну до стану крайнього
збудження
2. Комп-нт, що пов”язаний зі значенням емоційної події для ос-сті (+ чи -), розкриває знак емоції. Знак не має необхідного зв”язку з
організацією чи дезорганізацією поведінки ос-сті.
3. Зміст, якісна хар-ка емоцій. Хар-зує специф. якісні особл-сті емоційної події. Якісна хар-ка залежить від особл-стей сигнального
подразника.
Виникнення емоційного процесу пов”язується зі станом збудження, підвищенням рівня активації центральної нервової системи, що
становить континуум від стану сну до стану крайнього збудження
Емоційний пр-с вин. під впливом трьох типів факторів:
1. Безумовні емоційні подразники, які викликають емоцію внаслідок природженої чутливості до них організму. На їх основі
формуються первинні мех-зми регуляції.
2. Нейтральні, які дістають емоційне значення завдяки вормуванню умовних емоційних подразнень. Нейтральні подразники, що
передують емоціогенним або їх супроводжують, самі отримують здатність викликати емоції. Йдеться про генералізацію емоційних
подразників.
3. Співвідношення подразника з установками особистості. На основі досвіду в людини формуються певні очікування. Якщо
сигнали не з”являються або не відповідають очікуванню, виникає емоційне збудження. Існує певний оптимум розходження між установками
та сигналом, який викликає позитивні емоції щодо новизни, незвичайності. Якщо сигнал не відрізняється від очікувань, він оцінюється як
нецікавий, якщо ж відрізняється занадто сильно, здається неприємним, небезпечним, дратує.
14. Свідоме і несвідоме в техніці фантазій.

Переважаючу роль несвідомого в Ф виділяє фройдистська теорія творчості. Основним змістом несвід.за Фройдом, є різні різні
форми сексуального життя дитини. Несвідоме має свої засоби вираження – заміщення,витіснення,проекція,розклад,заміна протилежним,
перенесення ефекту істотного на неістотне,раціоналізація,сиситематизація, ситмволи. Зміст роботи Ф в художній творчості становить
вітіснені сексуадьні бажання, адже їхню мету легше перенести з реального світу в уявний.Чітко визначається поняття сублімації – здатності
заміщувати вихідну сексуальну мету іншою,несекс.але спорідненою психічно.
За Юнгом творчий процес є “автономним комплексом”,ніби живою істотою у тілі людини. Це та частина душі, що віддалена від
рівня свідомості, може взяти “Я” собі на службу. Несвідоме складаєься з шарів різної глибини та доступності. Верхній –особове
несвідоме,нижче – колективне.
Цю тему також детально розглядають Бодкін, Бассін та Шерозія, Узнадзе та інш.
Можна розрізнити активні(А) і пасивні(П) Ф-ї. А- інтуіція, активна установка,що направлена на сприйняття несвідомих змістів,при
чому лібідо,через асоціацію паралельних матеріалів, доводить їх до чіткого розуміння. П-з”являються відразу у наглядній формі, без
інтуітивної установки, вони належать до психічних автоматизмів, виникають від процесу несвідомого. А-крім несвід.,такаж зобов”язана
своїм виникненням схильності свідомої установки сприймати фрагменти слабко виражених асоціативних зв”язків,переробляти їх,доводити
до наглядності, отже свідомість тут приймає участь. Якщо П-прояв несвідомого,то А-прояв вищого людського розуму, адже тут в єдине ціле
злив.свід.та несвід.П-завжди потребує свідомої критики, А-являючись ніби синтезом свідомого та несвідомого, потребує розуміння.
15. Фізіологічні теорії емоцій.

Говорячи про фізіологічні теорії емоцій,не можна не згадати інформаційну теорію Сімонова,який розглядав емоцію,як відображення
мозком людини і тварин якоїсь актуальної потреби(її якості і величини) і вірогідності(можливості)її задоволення,яку мозок оцінює на основі
генетичного і раніше придбаного індивідуального досвіду.він представляє структурну формулу виникнення емоцій:
Э=f [П, (Ин - Ис),…],де Емоція,її ступінь,якість і знак;П-сила і якість актуальної потреби;(Ин –Ис)-оцінка
вірогідності(можливості)задоволення потреби на основі вродженого і онтогенетичного досвіду;Ин-інформація про засоби,прогностично
необхідні для задоволення потреби;Ис-інформація про засоби,якими розполагає суб’єкт на даний момент.З фізіологічної точки зору емоція
є активний стан системи спеціалізованих мозкових структур,пробуджуючий змінити поведінку у напрямку мінімізації чи максимізації цього
стану.
За Анохіним до фізіологічних теорій емоцій можна віднести теорії емоційних станів Джеймса-Ланге і Кеннона-Барда.
електродами,вживленими у ділянку гіпоталамуса,
Не можна не відмітити вкладу до центральної теорії емоцій професора Д.Ліндслі,який пов’язав емоційний стан з можливістю
активуючого впливу зі сторони ретикулярної формації.З розвитком вчення про лімбічну систему цей комплекс ,проміжний між давніми
підкорковими утвореннями і новою корою,маючий безпосереднє відношення до емоцій і вісцеральним органам ,отримав назву
„вісцерального мозку”,чи „емоційного мозку”.Ця проміжна область і складає той субстрат,який отримуючи через ретикулярну формацію і
гіпоталамус вже опрацьовані сигнали,формує і забарвленість емоційного стану і посилає свої збудження в кору великих півкуль.Тут
емоційний стан в цілому здобуває свою кінцеву усвідомлену форму.
16. Умови виникнення емоційного процесу.

Емоційний процес – специфічна реакція на зміни в зовн. або внутр. сер-щі, яка має три компоненти (Я.Рейковський, 1976):
4. Комп-нт емоційного збудження, визначає мобілізаційні зміни в орг-змі. Виникнення емоційного процесу пов”язується зі станом
збудження, підвищенням рівня активації центральної нервової системи, що становить континуум від стану сну до стану крайнього
збудження
5. Комп-нт, що пов”язаний зі значенням емоційної події для ос-сті (+ чи -), розкриває знак емоції. Знак не має необхідного зв”язку з
організацією чи дезорганізацією поведінки ос-сті.
6. Зміст, якісна хар-ка емоцій. Хар-зує специф. якісні особл-сті емоційної події. Якісна хар-ка залежить від особл-стей сигнального
подразника.
Виникнення емоційного процесу пов”язується зі станом збудження, підвищенням рівня активації центральної нервової системи, що
становить континуум від стану сну до стану крайнього збудження
Емоційний пр-с вин. під впливом трьох типів факторів:
4. Безумовні емоційні подразники, які викликають емоцію внаслідок природженої чутливості до них організму. На їх основі
формуються первинні мех-зми регуляції.
5. Нейтральні, які дістають емоційне значення завдяки вормуванню умовних емоційних подразнень. Нейтральні подразники, що
передують емоціогенним або їх супроводжують, самі отримують здатність викликати емоції. Йдеться про генералізацію емоційних
подразників.
6. Співвідношення подразника з установками особистості. На основі досвіду в людини формуються певні очікування. Якщо
сигнали не з”являються або не відповідають очікуванню, виникає емоційне збудження. Існує певний оптимум розходження між установками
та сигналом, який викликає позитивні емоції щодо новизни, незвичайності. Якщо сигнал не відрізняється від очікувань, він оцінюється як
нецікавий, якщо ж відрізняється занадто сильно, здається неприємним, небезпечним, дратує.
№17.Периферична теорія емоцій.

Таким чином ця теорія показала важливість органічних змін периферичного характеру,без яких дійсно немає емоцій.Теорія вказала
на зв’язок 3 подій:зовнішнього подразника,поведінкового акта і емоційного переживання.Її недоліком була виключна увага тільки до
периферичних реакціям,зоставляючи без уваги центральні фактори.Відчуття тут первинне по відношенню емоціям.
Такий підхід привів до спрощення,примітивізації концепцій,спробам пояснити природу емоцій одиничним судженням,посилаючим до
того чи іншого фізіологічного процесу(емоція-сприйняття корою певного процесу (Кеннон),емоція-суб’єктивний корелят нервової енергії чи
активації центрів мозку(Ліндсей),емоція-як складна активність структур,складаючи вісцеральний чи лімбічний мозок(Гельгорн),емоція-
сприйняття хімічного складу крові(Грей)).
18.Форми прояву активності.

Активність –це система характеристик індивідуальної поведінки,що відображає швидкісний,ергічний та варіаційний її
аспекти.Вольова активність виражається в діях особистості,в різних різновидах її діяльності.Змістовний бік вольової активності
визначається спрямованістю особистості.Форма вияву вольової активності визначається тими психічними процесами,які беруть участь в
здійснені діяльності.
Згідно з теорією Узнадзе активність,спрямована на задоволення потреб ,пов’язаних, з здобуттям засобів для їх задоволення має
дві форми:
-поведінка-обслуговування ,яка живиться від джерела актуальної потреби .Коли суб’єкт дії звертається до зовнішнього середовища
для задоволення потреби то створюється актуальна ситуація,яка є умовою виникнення відповідної установки.
-вольова поведінка,яка спрямована на задоволення не актуальної,а можливої потреби суб’єкта,яка може виявитися у суб’єкта через
деякий час.
Селіванов виділяє 3-и форми прояву активності:
-імпульсивна,яка є миттєво-емоційною реакцією
-звична,яка проявляється у стереотипних діях то реакціях
-вольова,яка вимагає мобілізації свідомості для подолання перешкод на шляху до досягнення мети.
19. Центральна теорія емоцій.

електродами,вживленими у ділянку гіпоталамуса,Гесс показав,що пряме збудження гіпоталамуса у кішок,які не сплять,призводить до
вираження ряду емоційних станів(гнів,лють,страх і ін.).
Деякі доповнення до центральної теорії емоцій дав професорД.Ліндслі,який пов’язав емоційний стан з можливістю активуючого
впливу зі сторони ретикулярної формації.З розвитком вчення про лімбічну систему цей комплекс ,проміжний між давніми підкорковими
утвореннями і новою корою,маючий безпосереднє відношення до емоцій і вісцеральним органам ,отримав назву „вісцерального мозку”,чи
„емоційного мозку”.Ця проміжна область і складає той субстрат,який отримуючи через ретикулярну формацію і гіпоталамус вже
опрацьовані сигнали,формує і забарвленість емоційного стану і посилає свої збудження в кору великих півкуль.Тут емоційний стан в
цілому здобуває свою кінцеву усвідомлену форму.
20. В чому полягає суть поняття афективності.

Поняття афективної сфери психіки:
Аффективна сфера психіки – це та, що хвилює, рухає. Це потяги, емоції, почуття, воля. Схожість впливу потягів і емоцій на
інтелектуальні процеси, їх структурна подібність з боку фізіології та аналогічність впливу на психіку почуттів, пов‘язаних з потягами та
емоціями, дає підставу для об‘єднання їх в один загальний термін – афективність. Розуміння воля, як дії, що впливає на потяги, гальмуючи
гальмуючи одні, і підсилюючи інші, що виявляються в мотивації, створює можливість виділяти ці процеси в афективну сферу психіки.ю
особливості якої визначаю афективний простір особистості. В цій сфері відображаються не предмети і явища об‘єктивного світу, а
внутрішній стан людини. Це відображення здійснюється через переживання. За рубінштейном емоційність і афективність – це лише
однаспецифічна сторона пізнавальних процесів, що відображають дійсність у переживаннях. Цілісне афективне явище завжди становить
єдність 2 моментів:
1. певне відображення змісту.
2. емоційне переживання, тобто те специфічне забарвлення, з яким данний зміст відображується людиною.
Розгляд аф.сфери особистості доцільно починати з розвитку аф.чутливості, розрізнення вражень і виникнення потягів та емоцій.
Людина відчуває потяги, переживає емоції та почуття, здійснює свою волю. Це різні рівні прояву аф.сфери психіки, укожен з яких має свої
особливосьі, характеристики та властивості. Афективний простір особистості не обмежується тільки потягами та емоціями. До нього також
входять складніші аф утворення – почуття. Однак було б занадто просто розглядати ем як нижчі, а почуття, як вищі прояви
афективності.Аф сфера особистості не відірвана від розвитку уяви, мислення, відчуття та сприймання. Вона має специфічні прояви, які
впливають на ці процеси, та свої особливості. За характером прояву, силою і стійкістю, серед емоцій виділяють афекти та настрої. Емоції і
почуття становлять 2 види специфічних проявів аф сфери особистості, пов‘язаних с її переживанням ставлення до навколишнього
середовища, інших людей, до себе. Для вияву почуттів необхідна воля. Вона включається в них, створюющи певний рівень прояву аф
сфери особистості, розширюючи її простір. Аф сфера пізнається особистістю через самоспостереження. Людина своїми стражданнями,
немов би розраховується за те, в чому вона винна. Ця плата – прояв нашої аф сфери. Але людина не пасивна істота, вона може і творити
аф сферу. Але для цібого вона повинна з‘ясувати призначення потягів, почуттів, та волі.
Рубінштейн виділяє 3 рівні прояву аф сфери особистості:
1. рівень аф чутливості(ем забарвлення, тон відчуттів)
2. Предметні відчуття.
3. світоглядні почуття.
Афективна чутливість проявляється вже в елементарних актах пізнання – у відчуттях.
Афекти (від лат. affectus - душевне хвилювання, пристрасть) - сильні емоційні переживання, що виникають у критичних умовах при
нездатності знайти вихід з небезпечних і несподіваних ситуацій і які сполучені з вираженими руховими й органічними проявами. Афекти
приводять до гальмування всіх інших психічних процесів і реалізації відповідних поведінкових реакцій. На основі пережитих афектів
формуються особливі афективні комплекси, що можуть запускатися, без достатнього усвідомлення причин, що викликали реакцію, при
зіткненні навіть з окремими елементами ситуації, що спровокувала афект.
Афективна ригідність - неготовність до змін у зв'язуванні тих чи інших подій з певними афективними реакціями. Виявляється в
утрудненнях при емоційному научінні, у зайвій фіксованості на об'єктах, константність емоційної оцінки тих чи інших подій, також в
утворенні зверхцінних ідей.
Афективні діти - діти, що мають стійкі негативні емоційні переживання і деструктивну поведінку. Це обумовлено незадоволенням
важливих для їхнього існування потреб. Форми такої деструктивної поведінки можуть бути різними. Для одних дітей у ситуації неуспіху
характерно його неприйняття, що може виявлятися в браваді, зарозумілості, в агресивній поведінці. Для інших - зниження рівня домагань,
супроводжуване непевністю в собі, острахом розчарування, уразливістю. При постійному відтворенні неадекватні реакції на неуспіх
здобувають форму стійких рис характеру.
21. Мрія як феномен фантазії,синтез реального та ідеальног,об”єктивного та суб’єктивного.
Мрія-особливий вид уявлення,який знаходить свій вияв у створенні образів бажаного майбутнього.У своїх мріях людина обганяє
реальний хід подій,уявляє здійсна те,чого вона прагне.Мрія виникає там,де людина не може протягом певного часу ререходити
безпосередньо до дій,спрямованих на задоволення її прагнень та інтересів.Мрія виступає
в якості збуджуючої причини або мотива діяльності,кінцеве завершення якої по тим ,чи іншим причинам залишилось
відстроченим.У мріях виявляється безпосередній зв”язок уяви з різноманітними потребами людини.Мрії людей зумовлюються їх суспільим
буттям.
Аналізуючи зміст мрій людини,можна в них побачити відбиток тих суспільних умов,в яких вона живе,того місця,яке вона посідає в
системі суспільних відносин.Будучи тісно пов”язаними з почуттями і прагненнями людини,мрія може ставати дуже сильним поштовхом в її
творчій діяльності.Змістовна мрія є складовим моментом всілякого творчого відкриття.Позитивна роль мрії є тим більшою,чим більш
змістовними обгрунтованими і суспільно важливими вони є і чим ретельніше прагне людина до їх реалізації.В житті кожної людини є свої
мрії,пов”язані з її діяльністю,з побудовою її дальших життєвих первпектив.Кона така мрія підсилює енергію людини,мобілізує сили для
здійснення її прагнень до успіхів в її діяльності.Правгення чіткіше уявити її мрію з одного боку і наявність у мріях чогось нез”ясованого ,з
іншого,приводить до виникненя марень-уривкових романтичних уявлень.Маренння є динамічною,чуттєвою формою розшуку
спрямованності мрій,підходом до її визначення.Пусті,безпідставні мрії демобілізують людину,виводять її від реального діла,під боротьби з
життєвими труднощами і штовхають примарного вдоволення її потреб побувою “надхмарних замків”.
Отже,цінність мрії відзначаються її змістом і дійовістю,тим на скільки мрія є підготовкою до майбутньої корисної та плідної
діяльності,поштовхом до неї,на скільки вона мобілізує сили людини для боротьби за успіх цієї діяльності.
22. Єдність інтелекту та афекту.

Афективні явища ( потяги, емоції, почуття та воля)- це душевні явища, які хвилюють, спонукають до дії тощо. І як зазначає,
Т.С.Кириленко: “проблема зв”язку інтелекту та афекту- вічна психологічна тема”. Оскільки наше життя- це реальний процес раціонального
оволодіння знаннями, фактами та іншою інформацією. І люди не просто протягом свого життя реагують на ті чи інші подразники
оточуючого середовища, люди пізнають стимули навколишнього середовища через відчуття та сприймання, орієнтуючись на значення цих
подразників саме для окремого суб”акта, відчуваючи при цьому задоволення чи незадоволення, яке спонукає до наступних дій. Уже в
елементарних актах пізнання- відчуттях- проявляється афективна чутливість, так званий емоційний тон відчуттів (неприємний звук, запах,
неприємний дотик тощо). Існує різниця в поглядах на відношення пізнавальних та афективних процесів. Одні науковці дотримуються
“панемоційних позицій”, які наділяють ефективністю всі психчні явища, інші навпаки- трактують емоції дуже звужено і в концепціях
інтелектуалістичного спрямування. Деякі автори взагалі відкидають афективні процеси, в силу їх специфічності, а саме, в силу того, що
вони носять дуже суб”активний, інтимний, невловимий характер. Співвідношення пізнавальних та афективних процесів чітко розкрив С.Л.
Рубінштейн. Він постулював, що емоційність, афективність- це всього лише одна специфічна сторона процесів, які в дійсності своїй
являються разом з тим пізнавальними процесами, що відображають дійсність, але в пережианнях. Протиставляння емоційних процесів та
пізнавальних, як зовнішніх, один одного взаємовиключаючих процесів- це, за думкою С.Л.Рубінштейна.- помилка. Як в емоціях є єдність
емоційного і інтелектуального, так і пізнавальні процеси утворюють єдність інтелектуального і емоційного. І інтелектуальні і емоційні
процеси є залежними компонентами конкретного життя людини, взаємозв”язків людини з об”активною реальністю, через які відбувається
формування особистості. Психічне відображення завжди в певній мірі включає єдність двох протилежних компонентів: інтелектуального та
афективного, знань та ставлень. Т.С. Кириленко. стверджує, що цільне афективне явище завжди включає єдність двох моментів: з одного
боку- деякого відображеного змісту, а з другого боку- емоційного переживання, тобто такого специфічного забарвлення, з яким даний зміст
відображається людиною. Так, наприклад, один і той же зміст за різних умов, може визивати зовсім різні переживання. Відмінність
пізнавальної та афективної сфери визначається тим, що в пізнавальній сфері відображається зовнішній предметний світ, а в афективній-
внутрішній стан людини. Афективна сфера оперує переживаннями, а пізнавальна- образами. В образах відображається зміст оточуючого
світу, а в переживаннях- ставлення до цього світу. Емоції завжди забарвлюють відображувальний зміст. Розуміння пізнавальної та
афективної сфери, як прояву специфічних форм відображення підкреслює їх єдність.
23. Інформаційна теорія емоцій.

Згідно з П. Симоновим, емоції людини і вищих тварин визначаються актуальною потребою (її якістю і величиною) і оцінкою
суб”єктом імовірності (можливості) її задоволення. Таку оцінку суб”єкт здійснює, мимовільно зіставляючи інформацію про засоби, час,
ресурси. Які необхідні для досягнення мети (задоволення потреби), і інформацію про засоби, час тощо, якими він реально володіє.
Зростання ймовірності досягнення мети в результаті надходження нової інформації щодо засобів і можливостей задоволення потреби
викликає позитивну емоцію. Зменшення ймовірності в порівнянні з попереднім прогнозом призводить до негативної емоційної реакції. Коли
людина усвідомлює високу ймовірність задоволення потреби, то виникає позитивна емоція, а якщо людина відчуває, що можливість
задовольнити потребу невисока,- негативна емоція. Згідно П. Симоновим, емоція- це відображення (оцінка) людиною та твариною якоїсь
актуальної потреби (її якості і величини) і ймовірності її задоволення. Автор вивів наступну формулу:
Е= f [П, (Іє- Ін)], де Е- емоція, її ступінь, якість і знак; П- сила і якість актуальної потреби; (Іє- Ін)- оцінка ймовірності
7задоволення потреби; Ін- інформація стосовно засобів, які є необхідними для задоволення потреби; Іє- інформація про засоби. Наявні в
даний момент; f- залежність.
Низька ймовірність задоволення потреби (Ін більше, ніж Іє) призводить до виникнення негативних емоцій. Тобто коли інформація
про засоби, які необхідні для задоволення потреби, більша, ніж інформація стосовно засобів, якими суб”єкт реально в даний момент
володіє. Збільшення ймовірності (можливості) задоволення потреби в порівнянні з попереднім прогнозом (Іє більше, ніж Ін) викликає
позитивні емоції. Позитивна емоція свідчить про наближення задоволення потреби, а негативна- про віддалення.
24. Проаналізуйте ф-ції емоцій, їх зв‘язок.

Біологічне значення емоцій у тому, що вони дозволяють людині швидко оцінити свій внутрішній стан, потребу, яка виникла,
можливості її задоволення. Наприклад, харчову потребу в кількості білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, солей і т.д. ми оцінюємо за
допомогою відповідної емоції. Це переживання голоду — відчуття ситості.
Існують кілька функцій емоцій: відображуюча (оцінна), спонукаюча, підкріплювальна, переключна і комунікативна.
Відображаюча функція емоцій виражається в узагальненій оцінці подій. Емоції охоплюють весь організм і тим самим роблять майже
миттєву інтеграцію, узагальнення усіх видів діяльності, що їм виконуються, що дозволяє, насамперед, визначити корисність і шкідливість
факторів, що впливають на нього, і реагувати перш, ніж буде визначена локалізація шкідливого впливу. Прикладом може служити
поведінка людини, що отримала травму кінцівки. Орієнтуючись на біль, людина негайно знаходить таке її положення, що зменшує больові
відчуття.
Емоційні оцінні здібності людини формуються не тільки на основі досвіду його індивідуальних переживань, але й у результаті
емоційних співпереживань, що виникають у спілкуванні з іншими людьми, зокрема через сприйняття творів мистецтва, засобів масової
інформації.
Оцінна чи відображаюча функція емоції безпосередньо зв'язана з її спонукальною функцією. Емоція виявляє зону пошуку, де буде
знайдене рішення задачі, задоволення потреби. Емоційне переживання містить образ предмета задоволення потреби і відношення до
нього, що і спонукує людини до дії.
П.В.Симонов виділяє підкріплювальну функцію емоцій. Відомо, що емоції приймають безпосередню участь у процесах навчання і
пам'яті. Значимі події, що викликають емоційні реакції, швидше і надовго запам'ятовуються в пам'яті. Так, у ситої кішки не можна виробити
умовні харчові рефлекси.
Підкріплювальна функція емоцій найбільше успішно була досліджена на експериментальній моделі "емоційного резонансу",
запропонованої П.В. Симоновым. Було виявлено, що емоційні реакції одних тварин можуть виникати під впливом негативних емоційних
станів інших особин, підданих впливу электрошкірного подразнення. Ця модель відтворює типову для соціальних взаємин ситуацію
виникнення негативних емоційних станів у співтоваристві і дозволяє вивчати функції емоцій у найбільш чистому виді без безпосередньої дії
больових подразників. У дослідах Л.А.Преображенской, у яких собака-"жертва" піддавалася покаранню электрически струмом на очах у
собаки-"спостерігача", в останньої зростала частота серцебиття і збільшувалася синхронізація гиппокампального тета-ритму.
У природних умовах діяльність людини і поведінка тварин визначаються багатьма потребами різного рівня. Їхня взаємодія
виражається в конкуренції мотивів, що виявляють себе в емоційних переживаннях. Оцінки через емоційні переживання мають спонукальну
силу і можуть визначати вибір поведінки.
Переключна функція емоцій особливо яскраво виявляється при конкуренції мотивів, у результаті якої визначається домінуюча
потреба. Так, в екстремальних умовах може виникнути боротьба між природним для людини інстинктом самозбереження і соціальною
потребою відповідати визначеній етичній нормі, вона переживається у формі боротьби між страхом і почуттям боргу, страхом і соромом.
Результат залежить від сили спонукань, від особистісних установок.
Розглянемо комунікативну функцію емоцій. Мімічні і пантомімічні рухи дозволяють людині передавати свої переживання іншим
людям, інформувати їх про своє відношення до явищ, об'єктів і т.д. Міміка, жести, пози, виразні подихи, зміна інтонації є "мовою людських
почуттів", засобом повідомлення не стільки думок, скільки емоцій.
Існують генетично задані універсальні комплекси поведінкових реакцій, що виражають виникнення основних фундаментальних
емоцій. Генетична детермінованість експресивних реакцій підтверджується подібністю виразних мімічних рухів у сліпих і бачачих
(посмішка, сміх, сльози). Розходження в мімічних рухах між сліпими і маленькими дітьми, що бачать, зовсім незначні. Однак з віком міміка
бачачих стає більш виразної і генералізованою, тоді як у сліпих вона не тільки не удосконалюється, а навіть регресує. Отже, мімічні рухи
мають не тільки генетичну детермінанту, але і сильно залежать від навчання і виховання.
Комунікативна функція емоцій припускає наявність не тільки спеціального нейрофізіологічного механізму, що обумовлює
здійснення зовнішнього прояву емоцій, але і механізму, що дозволяє читати зміст цих виразних рухів. Не всі прояви емоцій однаково легко
ідентифікуються. Легше розпізнається жах (57% випробуваних), потім відраза (48%), подив (34%). По ряду даних, найбільшу інформацію
про емоцію містить вираження рота. Ідентифікація емоцій зростає внаслідок научіння. Однак деякі емоції починають добре розпізнаватися
вже в самому ранньому віці. 50% дітей у віці до 3 років розпізнавали реакцію сміху на фотографіях акторів, а емоцію болю у віці 5-6 років.
25. Теорія емоцій, як цінність.

В одній зі своїх робіт Е.П. Ільїн зазначав, що розуміти емоцію, як цінність значить наділяти емоції функціями спонукання,
“привабливості для людини”. В 1978 році Б.І. Додонов висунув навіть теорію, в яків розглянув емоцію, як сомосбутню цінність. Він вважає,
що емоції є необхідною умовою для існування, орієнтування людини в світі для організації поведінки людини та тварини. Емоція за
Б.І.Додоновім виступає в якості цінності засобів, а не мети. Емоції мають також і самостійну цінність. В якості самостійної цінності ми
можемо їх спостерігати, наприклад у митців. У людинни є іманентна потреба в емоційних переживаннях. Так ще Б. Паскаль казав, що ми
думаємо, що шукаємо спокою, а на справді шукаємо бурі. Це означає, що емоційний голод може прямо обумовлювати мотиваційний
процес.Тут вони виступають, в якості мотиву діяльності. Звідси можна зробити висновок, що емоційний дипривація посиллює
мотиваційний процес. І Б.Г. Додонов стверджує, що ця потреба є фізіологічною. В 70-х роках ХХ століття розгорнулась, навіть, дискусія між
Б. І Додоновим та П.В. Сімоновим відносно того, яи виступають емоції цінністю. Однак, розуміння емоції, як цінності означає не що інше, як
здійснення емоціями функції спонукання.
26. Емоції як внутрішній регулятор діяльності.

С.Л.Рубінштейн постулював, що в емоційних процесах встановлюється зв”язок між ходом подій та ходом діяльності, спрямованої на
задоволення певних потреб, з одного боку, і плином внутрішньо-органічних процесів, від яких, по суті, залежить життя організму в цілому,- з
іншого боку. А.П. Леонт”єв, в свою чергу, стверджував, що емоції- це внутрішній механізм регуляції діяльності, що виражає відношення між
мотивами потреби та успішністю реалізації діяльності суб”єкта. Співвідношення між цими явищами опосередковується усвідомленням
результатів подій та діяльності. Взаємовідношення емоції та потреби проявляється у подвійному характері самої потреби, яка спричинює
деяку залежність від мотиву та прагнення до опредмечення потреби. Емоції виконують роль внутрішніх сигналів, тобто вони самі не несуть
інформацію про зовнішні об”єкти, про їх зв”зки та відношення, про ті об”активні умови в яких протікає діяльність суб”акта, вони
безпосередньо відображають відношення між мотивами та реалізацією діяльності, що відповідає цим мотивам. Тобто А.П.Леонт”єв має на
увазі безпосередньо переживання. П.К. Анохін, наприклад, виказує схожу точку зору стосовно функції емоції в діяльності суб”акта: “ в
самому загальному вигляді функція емоції можна охарактеризувати , як індикацію плюс-мінус санкціонування здійсненої, або тієї що
здійснюється або тієї що буде здійснюватись діяльності”. Безперечно, емоції виконують регуляторну функцію, яка полягає в тому, що стійкі
переживання спрямовують нашу діяльність, нашу поведінку, підтримують їх. Емоції та почуття виступають не лише внутрішнім сигналом, а
й зовнішнім. Значення цієї функції неоціненне в процесі спілкування між людьми.
27. Техніка та мех-ми уяви.

Перетворення дійсності в уяві не є мимовільними її змінами, воно має сваї закономірні шляхи, що находять вираження у засобох
перетворення.
1.Комбінування,об”єднання даних в досвіді ел-в в нових, більш-менш незвичайних композиціях. Часним випадком є
аглютинація(“зклеювання”елементів)-алегорична фігура Л.да Вінчі. Комбінування не є випадковим набором, це довільний підбір рис нового
образу, проводиться свідомо, керуючись визначеною ідеєю,загальною композицєю. Іноді таке проходить на несвідомому рівні, але завжди
заключаєтьс в мотивах,що визначають діяльність уяви. Чим ширший,багатший досвід людини, при інших рівних умовах, тим багатшою
буде її уява.Прибічники асоціативної,атомістичної концепції виділяли комбінування як єдиний мех-м уяви, але це не є вірним, адже
сприйняття дійсності не складається з пучків, зв”язок чи механічних агрегатів незмінних елементів, всі його утворення можуть бути
перетворені уявою.
2.Акцентуювання деяких боків явища,що відображується,що приводить до зміни всього образу. Акцентуювання-підкреслення
рис.(карикатура) . Повинні виділятися характерні, суттєві риси, в частному і конкретному – загальнозначимі. Часним випадком є зміна
розміру(зменьшення-літота та збільшення-гіпербола). Ці зміни завжди мотивовані якоюсь смисловою тенденцією. Великан-
наглядна,очевидна сила, мальчик-з-пальчик- силою контрасту малі розміри підкреслюють великі внутрішні багатства. Отже,такі відхилення
від дійсності слугують для того щоб рельєфніше виявити і висвітлити явище,властивівість чи сторону дійсності.
3.Типізація-спецефічне узагальнення. Акцентуювання одних рис образу поєднується з рядом інших перетворень: одні риси ніби
опускаються, випадають, інші спрощуються, зникають деталі-в результаті образ в цілому перетворюється. Через те, що
акцентуючи,типізуючи, уява узагальнює, виявляючи при цьому узагальнене значення в конкретному образі, в уяві заключена тенденція до
іносказання, алегорії, метафорі,метонімії, синекдосі, символу- до злиття образа і значення, до використання у переносному значенні. Усі
засоби виразності з літературної творчості слугують проявом перетворюючої діяльності уяви(метафори,уособлення,гіперболи,антитези та
ін.).
Уява частково породжується,частково розвивається,об”єктивуючись в предметному бутті своїх продувтів. Взята у всій своїй
конкретності вона-продукт історії.
28. Емоції як внутрішній регулятор діяльності.

С.Л.Рубінштейн постулював, що в емоційних процесах встановлюється зв”язок між ходом подій та ходом діяльності, спрямованої на
задоволення певних потреб, з одного боку, і плином внутрішньо-органічних процесів, від яких, по суті, залежить життя організму в цілому,- з
іншого боку. А.П. Леонт”єв, в свою чергу, стверджував, що емоції- це внутрішній механізм регуляції діяльності, що виражає відношення між
мотивами потреби та успішністю реалізації діяльності суб”єкта. Співвідношення між цими явищами опосередковується усвідомленням
результатів подій та діяльності. Взаємовідношення емоції та потреби проявляється у подвійному характері самої потреби, яка спричинює
деяку залежність від мотиву та прагнення до опредмечення потреби. Емоції виконують роль внутрішніх сигналів, тобто вони самі не несуть
інформацію про зовнішні об”єкти, про їх зв”зки та відношення, про ті об”активні умови в яких протікає діяльність суб”акта, вони
безпосередньо відображають відношення між мотивами та реалізацією діяльності, що відповідає цим мотивам. Тобто А.П.Леонт”єв має на
увазі безпосередньо переживання. П.К. Анохін, наприклад, виказує схожу точку зору стосовно функції емоції в діяльності суб”акта: “ в
самому загальному вигляді функція емоції можна охарактеризувати , як індикацію плюс-мінус санкціонування здійсненої, або тієї що
здійснюється або тієї що буде здійснюватись діяльності”. Безперечно, емоції виконують регуляторну функцію, яка полягає в тому, що стійкі
переживання спрямовують нашу діяльність, нашу поведінку, підтримують їх. Емоції та почуття виступають не лише внутрішнім сигналом, а
й зовнішнім. Значення цієї функції неоціненне в процесі спілкування між людьми.
29. Потреби, мотиви, емоції.

Згідно А.П. Леонт”євим першою передумовою будь-якої діяльності- є суб”єкт, що має певні потреби. “Наявність у суб”акта потреб-
така ж фундаментальна умова його існування, як і обмін речовин”- зазначає автор. Варто сказати, що в своїх первинних біологічних
формах потреба – це певний стан організму, що виражає об”активну його потребу в доповнені, яке лежить поза межами даного організму.
Одночасно із зміною і розвитком потреб відбувається зміна та розвиток предметів, які їм відповідають та в яких вони “опредмечуються” та
конкретизуються. Як вже було сказано, наявність потреби- необхідна передумова будь-якої діяльності, але потреба сама по собі не здатна
надати діяльності певну спрямованість. Те, що є єдиним, на думку А.П. Леонт”єва, спонукачем саме спрямованої діяльності. є не сама по
собі потреба, а предмет, що відповідає даній потребі . Предмет потреби- матеріальний чи ідеальний, який чуттєво сприймається або той,
що даний лише в уявленні- називається мотивом діяльності. Мотиви несуть в собі предметний зміст діяльності, яке має так чи інакше
сприйматися суб”єктом. З точки зору вчень про предметність мотивів людської діяльності з категорії мотивів перш за все варто виключити
суб”активні переживання, що являють собою відображення тих “над органічних” потреб, що співвідносяться з мотивами. Ці переживання, як
їх називає А.П. Леонт”єв “желания, хотения, стремления” не є мотивами в силу тих же причин, за якими ними не є відчуття голоду або
спраги. Оскільки самі по собі вони неспроможні викликати спрямованої діяльності. І так звані “предметні бажання” А.П. Леонт”єв зводе до
вказання відповідного мотиву, але так звані “прагнення, бажання і т.п.” на думку автора виконують певні функції в регуляції діяльності, а
саме, вони виконують функцію вибіркової активізації систем, що реалізують діяльність суб”єкта. На відміну від афектів емоції являють
собою більш тривалі стани, інколи ледь помітні у зовнішній поведінці. Вони мають чітко виражений ситуативний характер, тобто вони
виражають оціночне особистісне ставлення до ситуації, що слкалася або до можливої ситуації, до своєї діяльності і своїм проявам в них.
Власне емоції носять яскраво виражений ідеаторний характер, це означає, що вони здатні пре підносити ситуації та події, які реально ще
не наступили і виникають в зв”язку з уявленням про пережиті чи уявні ситуації. Їх найважливіша особливість полягає в їх здатності до
узагальнення та комунікації; тому емоційний досвід людини набагато ширший, ніж інші досвіди. Емоції виконують роль внутрішніх сигналів,
тобто вони самі не несуть інформацію про зовнішні об”єкти, про їх зв”зки та відношення, про ті об”активні умови в яких протікає діяльність
суб”акта, вони безпосередньо відображають відношення між мотивами та реалізацією діяльності, що відповідає цим мотивам. Тобто
А.П.Леонт”єв має на увазі безпосередньо переживання. П.К. Анохін, наприклад, виказує схожу точку зору стосовно функції емоції в
діяльності суб”акта: “ в самому загальному вигляді функція емоції можна охарактеризувати , як індикація плюс-мінус санкціонування
здійсненої, або тієї що здійснюється або тієї що буде здійснюватись діяльності”. А.П. Леонт”єв підкреслює, що емоції самі по собі не є
мотивами. В цьому плані колись Дж.Ст.Міль, говорив: “для того, щоб пережити емоції задоволення, щастя, слід прагнути не до
переживанню їх, а до досягнення таких цілей, які породжують такі переживання.”
30. Вихідні ознаки(храктерні риси) вольової поведінки.

Вольова поведінка являє собою такий різновид поведінки,який регулюється волею згідно з домінуючим мотивом при цьому
відбувається гальмування інших конкуруючих мотивів на шляху до досягнення мети.
Згідно з теорією Узнадзе установка є основою вольової поведінки,яка проявляється у можливості людини будувати
ситуацію.Іванніков вважає,що суттєвою ознакою вольової поведінки є її спрямованість на подолання перешкод,які стоять на шляху до цілі.
До структури вольової поведінки входять вольові дії.Рубінштейн визначає вольові дії як такі,які характеризуються тим,що
відбуваються в умовах конфлікту між бажаною метою та небажаними наслідками.Для досягнення основної мети має існувати додатковий
мотив для подолання конкуруючих мотивів.
До вихідних ознак вольової поведінки належать:
-усвідомленість,оскільки вольові дії починаються саме з усвідомлення цілі.
-активність,яка виявляється у подоланні як зовнішніх так і внутрішніх труднощів та перешкод на шляху до цілі
-здатність регулювати свої дії відповідно до домінуючого мотиву.
До характерних рис вольової поведінки також належить ситуативність,оскільки для прояву вольової дії необхідна певна ситуація.
Вольова поведінка виникає за умови недостатнього спонукання,або за наявності небажаного спонукання,яке людина потрібно гальмувати.
Вольова дія має два смисли один з яких задається реальною ситуацією,а інший-уявною.За організацією вольова дія є двічі довільною
дією,оскільки вона є довільною,як така та ще довільна за своєю мотивацією.Слід зазначити, що до здійснення вольового акту спонукає не
будь-який уявний мотив,а лише той,який входить до структури особистості,в якому присутні і потяг і повинність.За психічним статусом
вольова поведінка є свідомою.
31. Рівні прояву афект сфери психіки.

Існують такі рівні прояву аф-ї сфери: 1 Рівень афективної чутливості 2 Предметні почуття . 3 Світоглядні почуття.Перший зумовлений
безпосередньою дією подразників, пов'язаний із задоволенням первинних потреб (задоволення, незадоволення на основі органічних потреб)
Такі прості емоції створюють емоційний тон відчуттів.Ем тон –найпростіша форма ем ,яка має вигляд невиразних відчуттів, що супроводжують
життєво важливі впливи смакового, температурного, больового та іншого хар-ру.Ці е оцінюють ступінь сприятливості діяння на організм тих чи
інших подразників. Складні емоції' пов'язані з усвідомленням життєвого значення об'єктів, це — рівень предметних почуттів, вираження в
усвідомлених переживаннях ставлення особистості до світу. Ці емоційні переживання опредметнені. Це радість, викликана чимось певним, гнів
щодо когось конкретно. Опредметненість дістає свій найвищий вияв у диференціації предметних почуттів залежно від предметної сфери, до якої
вони належать .Ці предметні почуття поділяються на інтелектуальні, естетичні та моральні.
У моральних почуттях втілюється ставлення людини до людини , суспільства та самого себе.. Вони ґрунтуються на освоєних люд-ю
соціальних нормах і сигналізують про ступінь відповідності цим нормам найрізноманітніших явищ життя. Моральне почуття може переживатися
люд-ю як природне безпосередне почуття, яке проявляється в прямому спонуканні до дій у відповідних обставинах, однак таке безпосередне мор
почуття в дійсності є наслідком складного розвитку особистості, хоча й цей шлях розв-ку може і не усвідомл люд-ю Наприклад патріотизм, почуття
обов’язку( основу його складає розуміння та переживання потреб суп.та переживання необхідності їх виконання, відчуває почуття сорому при
ухиленні від них) товариські, дружби, співчуття, емпатії та симпатії, кохання( мірило морального ставлення однієї людини до іншої)Рівень розв мор
почуттів може бути досить повною характер особистості. .Інтелектуальні почуття — (подив, цікавість, допитливість, сумнів) — засвідчують
взаємопроникнення інтелектуальних і афективних моментів.Цві почуття спрямовані на теоретичне освоєння дійсності твони базуються на
пізнавальній потребі індивіда, а тому оцінюють успішність відповідної діял і сигналізують про ступінь задоволення цієї потреби. В естетичних
почуттях виявляється не лише спрямованість на предмет, а й проникнення в нього. Це специфічне пізнання, яке являє собою проникнення
почуттям у власну сутність предмета, це пізнання специфічної якості предмета — краси. Ці почуття ґрунтуються на соціальних нормах, які у
цьому разі є критерієм естетичного ставлення до дійсності. Наступний рівень прояву афективного простору особистості — то світоглядні
почуття, що виражають найбільш узагальнене ставлення людини до світу, інших людей, до себе самої. Це почуття трагізму, іронії( в основі
лежить протиставлення дійсності та ідеалу, піднесеного та смішного), сарказму, комічного( є рез-м усвідомлення виявленої людиною не
відповідності між рольовою та реальною поведінкою певної особи) почуття гумору.
Розглянуті емоції й почуття подібні до кілець на зрізі зрубаного дерева, що спрямовуються від афективної чутливості до предметних
почуттів, емоцій і світоглядних почуттів. Кожний з цих рівнів поглинається наступним, і кожний попередній слугує основою для прояву наступного.
Форми прояву афективної сфери органічно вплетені в життя особистості.
32. Кількісні та якісні характеристики емоцій.

Емоції–це вид специфічних проявів афективної сфери особистості, пов'язаних з переживанням ставлення її до навколишнього
середовища, інших людей, самої себе. Загальними характеристиками емоцій і почуттів виступають знак (позитивні, негативні, амбівалентні) і
модальність (радість, горе, смуток тощо). Уявлення про те що ем процес має +і – знак було вже в основі перших псих концепцій(
Вундт,Тітченер, Циган, Витвицкий, Хебб )Негативні емоційний процес викликається фактором дезорганізуючим регуляторної
діяльності, а сам цей процес здійснює дезорганізуючий вплив на поведінку. Але ця ж емоція організує дії спрямовані на
зменшення і усунення шкідливих впливів. Тобто негативний процес містить в собі елементи організації та
дезорганізації.Амбівалентність емоційних явищ має місце при одночасному переживанні індивідом емоцій ,які мають полярні
хар_-ки , це приємне і неприємне, радість і сум, тобто емоції , які спричиняються складними та неоднозначними подіями.
Полярність вказує на можливіть зміни будь-якої емоції на її протилежність, те що було приємне може стати неприємним (Рубін
штейн). Модальність емоційних явищ характеризується їх змістом і сигналізує про особливості ставлення індивідів до тих чи
інших явищ дійсності , тобто якість емоц явищ засвідчує їх предметний характер. Існують базальні емоції — це радість,страх,
гнів і печаль, від яких походить та величезна гама відтінків переживань, з якими ми зустрічаємося в житті. Це якісні характеристики емоц. Кількісні
характеристики — сила, глибина, інтенсивність та тривалість. Емоції розрізняються за інтенсивністю (від слабких до афекту), за силою і
глибиною (пристрасті), за тривалістю (настрої).Інтенсивність – властивість, яка свідчить про ступінь вираженості ем явища( дослідження залежності
емоц тону відчуття від інтенсивності самого відчуття та інтенсивності подразника займався Вундт, а залежністт інтенсивності емоцій та впливу її на
виконання діяльності закон Йорка- Додсона(Помірні величини емоц напруження сприяють ефективності пов’язаних з ним когнітивних процесів і
взагалі всякої діяльності, а при підсиленні емоц компонентів , при переходії їх через точку оптимума ефективність когнітивних процесів і інших форм
діяльності різко іде на спад.Глибина –емоц явищ залежить від того, чи викликана вона пересічними чи життєво важливими подіями , а також від того
в якому зв’язку перебувають ці явища Ненависть збільшується в наслідок взаємної ненависті і навпаки може бути знищена любовю.(Рубін
штейн).Тривалість ем явищ харак-ся часом їх існування, який залежить від особливостей предмета , а також від інтелекту та способу життя
індивіда.(спосіб життя , тобто те заради чого живе індивід є визначальною хар-ю його емоцій).
33. Чуттєве та раціональне в уяві.

Перш за все треба пам”ятати, що уява тісно переплетена з іншими псих.процесами і з чуттєвим відображенням об”єктивної
реальності, вона віддзеркалює у собі їх індивідуально- психологічні особливості і формується згідно з ними.
Відчуття є первинним матеріалом про якості дійсності,воно використовується задля побудови образів уяви,виступають
матеріальною базою,умовою формування уяви. Будь-яка уява ,бдучи наглядним образом, складається з відтворюючих відчуттів.
Сприйняття дає уяві знання про предмет в цілому,включаючи в себе моменти репродукції. Важливими для уяви і влюченими в неї є
такі особливості сприйняття: накопичення необхідного досвіду; впізнання(узнавание),без якого неможливе пізнання; співвідношення
минулого,сучасного і майбутнього, можливість накладання одного на інші(ціліпокладання). Але уява не зводиться до переробки,зміні та
створенню нових сприйняттів. Зв”язок її з відчуттями та сприйманнями опосередкований мисленням.
Уява виступає необхідною формою зв”язку чуттєвого та раціонального, мисленнєвим осягненням сутності об”єкту і його чуттєвої
реконструкції. Значення уяви як фактору співвіднесення загального та одиничного,обумовлене тим, що ввона являє собою єдинство
чут.та рац.і повторює багатократні зв”язки загального,абстратного і одиничного,чуттєво-наглядного в ході діяльності суб”єкта.
Осмисленість чуттєвого образу ще не є переходом від чут.до рац.,а є умовою формування нових знань. Уява утворюється тоді,коли
присутній вплив логічного знання на чуттєвість,і виступає в ролі діяльності,що створює поняття(якісно нова форма відображення
дійсності,порівнянно із уявленням),чим абстрагується від конкретно чуттєвого матеріалу. Отже, на відміну від расчленованості логічного
мислення,уява володіє динамічною і синтетичною структурою. В процесі створення поняття продукти уяви є переробкою відображених
реальних відносин, а сама вона виступає в якості додаткового фактору в процесі створення понять і являє собою єдність відображення-
перетворення і створення нового. Втой же час це є створення нової цілісності. Уява дає змогу “бачення” цієї цілісності, до того ,як цілісність
буде представлена у часностях. Отже ,в ході практичної діяльності суб”єкт однаково спираєтеся як на дані чуттєвого досвіду,так і на дані
раціонального .
34.Основні власт емоц-х явищ.

Ем тісно пов’язані з діяльністю, вони не лише обумовлюють дія-ть , а й самі обумовлюються нею.Характер ем і їх основні вл і побудова ем
процесу залежать від неї.Емоції й почуття становлять два види специфічних проявів афективної сфери особистості, пов'язаних з переживанням
ставлення її до навколишнього середовища, інших людей, самої себе. Емоції й почуття мають, крім загальних, і свої специфічні
властивості.Загальні властивості емоцій і почуттів виступають переключення, передбачення і просторово-часове зміщення.
Переключення — це можливість перенесення емоційного забарвлення з причин почуттів на другорядні умови. Несподівана зустріч із
приємною людиною надає всій ситуації (місце, люди) позитивної валентності. Відбувається генералізація емоцій і почуттів. На відміну від неї
локалізація звужує загальну позитивну валентність (серія невдач у спортивних змаганнях може призвести до афекту, якщо людина сконцентрується
на них).
Передбачення виникає на основі емоційної оцінки обставин, котрі раніше сприяли успіху чи неуспіху. Це емоційний сигнал про ймовірні
наслідки дій, що передує їх учиненню. Емоції й почуття немовби заглядають у майбутнє і допомагають людині орієнтуватися в передбачуваній
ситуації. Ця властивість засвідчує універсальність емоцій і почуттів як особистісного механізму виділення актуального в практично необмеженому
просторі й часі — і в минулому, і в майбутньому, і тепер, і тут, і реально, і в думках.
Просторово-часове зміщення — властивість переживань, емоцій і почуттів зміщатися з самої події у згадку про неї. Пригадуючи, ми можемо
переживати інтенсивніше, виразніше, ніж у момент події тобто при цьому можуть змінюватися кільк хар-ки.Змішення емоцій може відбуватися не
лише в минуле, а й в майбутнє.Особливо це проявляється в складних видах діяльності , де розмежовується розробка задуму плану дій, та його
подальше здійснення , та перше виділяться в відносно самостійну теоретичну діяльність і не здійснюється в ході практичної діяльності. В такий
випадках особливо сильний ем настрій може приходити на цю початкову стадію.Змішення ем переживання до початку дій пов’язано також з
зростом свідомості( маленька дитина не здатна передбачити результат своїх дій, не може наперед відчути емоц ефект від подальшого
результату.Специфічні властивості емоцій. До таких властивостей належать передусім ситуативність і предметність. Для емоцій ситуативність — провідна
властивість, це вираження значущого для людини тут і тепер.Предметність — це суттєва ознака емоцій, пов'язана з виділенням актуального
предметного змісту. Йдеться про конкретну предметність на відміну від предметності як властивості почуттів, яка може бути як конкретною, так і уза-
гальненою (кохання до людини, почуття патріотизму– почуття не ситуативні).Емоціі не мають визначеного динамічного вектора активності на відміну
від почуттів, які характериз стійким, узагальненим ставленням.
35. Охарактеризуйте основні вольові якості особистості.

Серед найважливіших вольових якостей особистості виділяють:
• ініціативність,
• самостійність (незалежність),
• рішучість,
• наполегливість,
• самоконтроль витримка і самовладання.
Ініціативність це вміння добре і легко взятися за справу, за власним бажанням, не очікуючи стимуляції ззовні. Суттєву роль в ін.
відіграє інтенсивність і яскравість потягів, активність прагнень, інтелектуальні дані (нові ідеї, плани), багата уява. Протилежні ініціативним –
інертні натури, здатні продовжувати розпочату справу, але найважче їм зробити перший крок, щось почати без зовнішньої стимуляції.
Самостійність, незалежність – суттєві особливості волі. Протилежним є подверженность чужим впливам, легка внушаемость.
Справжня самостійність передбачає її свідому вмотивованість і обґрунтованість, на відміну від негативізму і впертості. Непідлеглість чужим
впливам є справжнім проявом самостійної власної волі, оскільки людина сама висуває об’єктивні причини для своєї поведінки.
Від самостійності і мотивації рішення слід відрізняти рішучість – якість, що проявляється в самому прийнятті рішення, точніше у
швидкості і впевненості прийняття рішення , та твердості з якою воно зберігається, на протилежність коливанням нерішучої людини при
прийнятті рішення , та нестійкості самого рішення. Сама рішучість може бути різної природи, в залежності від ролі, яку в ній грають
імпульсивність і обдуманість. Співвідношення імпульсивності і обдуманості, поривчастості і розсудливості, афекту та інтелекту має
фундаментальне значення для вольових якостей особистості. Воно зокрема визначає різну природу рішучості у різних людей. Рішучість
обумовлена відносною силою імпульсів у порівнянні зі стримуючою силою свідомого контролю. Вона пов’язана з темпераментом.
Імпульсивний тип визначається не абсолютною силою імпульсів, а переважанням їх над інтелектуальними моментами зважування і
обмірковування. Розсудливий тип не обов’язково відрізняється абсолютною слабкістю імпульсів, а переважанням над ним
інтелектуального контролю. Найкращий тип рішучості заснований на оптимальному співвідношенні між великою імпульсивністю і силою
свідомого контролю.
У виконанні вольового акту проявляються суттєві вольові якості особистості. Головну роль тут відіграє енергія – та концентрована
сила, котра вноситься в дію, враховуючи яку кажуть про енергійну людину, і також наполегливість при виконанні прийнятого рішення, у
боротьбі з перепонами для досягнення мети. Дійсно цінною якістю енергія стає лише у поєднанні з наполегливістю. Наполегливість
проявляється в не ослабленості енергії протягом довгого періоду, незважаючи на перепони, поряд з рішучістю являється особливо
важливою властивістю волі. Коли говорять про сильну волю, то зазвичай мають на увазі ці дві властивості – рішучість і наполегливість (як
людина приймає рішення, і як їх виконує). Таким чином можна розрізняти два типи безвольності: нерішучість і відсутність наполегливості.
Оскільки у вольовій дії для досягнення мети доводиться часто стикатися не тільки із зовнішніми перепонами, а і з внутрішніми
ускладненнями і протидіями, що виникають при прийнятті та виконанні рішення, суттєвими вольовими якостями особистості являються
самоконтроль витримка і самовладання(по-русски:самообладание). В процесі рішення вони забезпечують панування вищих мотивів над
нижчими. Ці якості волі у значній мірі залежать від співвідношення між афектом та інтелектом, потягом та свідомим контролем.
№36. Репродуктивна(р.) і творча(т.) уява.

Залежно від характеру діяльності людини,її уяву поділ.на т.і р.Якщо уява включається в творчу уяву людини,вона сама набуває
творчого характеру,допомагаючи їй створювати нові оригінальні образи-таку уяву і називають т.Якщо уява включається в прцес засвоєння
того,що вже створили інші люди,її називають відтворюючою або р.(письменник-т.,його читач-р.)Т.уява-активізується там,де
людини,відповідно до особ.і суспіл.потреб створює нові оригінальні цінні мат.і духов.продукти.Творчість-це складна діяльність,і
здійснюється за участю всіх психічних процесів і властивосей,але уява,здатність до попереднього ідеальн.образ.переретворення дійсності
відіграє в ній важливу роль.Творча уява там,де діяльність творчого характеру.Продукти творчої,як і всякої уяви,формуються з елементів
того досвіду,коли що людина сама набула або запозичила в інш.людей.Новизна їх полягає не елементах,а в видозміні цих елементів і тих
їх сполученнях,що розширють,збагачують їх відображення в об”єкт.дійсності.Втілюючись в матеріальну форму(твори мистетцтва та
інш.).Продукти т.уяви існують не тільки для творців,а й для інших людей,допомагають задовольнити людські потреби.Характерним для
творчої уяви-є самостійний добір матеріалів,спеціальний його аналіз,ноий синтез,досконалення образу в процесі діяльност,спрямованого
на його втілення.Р.уява являє собою процес створення людиною образів нових для неї об”єктів на основі їх словесного,графічного чи
музичного зображення(географ,користуючись картою,створює собі образ певної місцевості.)Здатність створювати конкретно образні
уявлення на основі описів,схем,рисунків,необхідно при засвоєнні основ науки.При слуховому та візуальному сприйняті важливу роль
відіграє виразність ,майстерність виконання.В житті людини т.і р.
уява взаємопов”язані і переходять одна в одну.Т.уява завжди включає елементи р.,.уяви бо кожна людина,створючи щось нове
спирається на вже створене людьми,на наявність знання,досвіду та технічних засобів.Засвоюючиї їх,вона являє собі те,що вданій галузі є і
що можна створити.З іншого боку –р.уява в її більш менш складних формах включає елемент творчості .В р. Уяві має місце певне
перетворення(створення образів вже написаного твору).У р. і т.уяві створення образів може мати ,як мимивільний так довільний характер.
37. Емоційні якості особистості.

В емоц сфері між людьми виявляються особливо яскраво індивід відмінності.Всі особливості особистості її характеру та інтелекту ,
її інтересів та відношень до інших людей проявляються в емоц та почуттях.Емоційні якості особистості пов’язані з властивостями
темпераменту , який визначає специфіку та силу емоційних переживань.До змін темпераменту відноситься тривожність , сила –слабкість
процесу збудження , екстраверсія, інтроверсія, імпульсивність, емоційність.Терміном „тривога” позначається емоційна відповідь на
можливу психічну загрозу. Стан тривоги виникає у зв’єязку з можливими неприємностями, не передбач ситуаціями, змінами у звичайній
обстановці й виражається специфічними переживаннями– хвилюванням, побоюванням, порушенням спокою. Тривожність може даватися
взнаки у спілкуванні, у поведінці і супроводжується проявом неадекватно завищеної тривоги, що призводить до порушення регуляторних
процесв. Тоді тривожність закріплюється як властивість особистості і стає домінуючою рисою хар-ру. Слід розрізняти особистісну та
ситуативну тривожність .ситуативна тривожність характеризується напруженістю, нервозністю, неспокоєм руЛица с высокой личностной
тревожностью предпочитают более часто реагировать даже на нейтральные стимулы беспокойством тревожностью, страхом.
Повышенная тревожность субъекта коррелирует с высокой ЧСС и других вегетативных изменений, указывающих на преобладание
симпатической регуляции, обычно наблюдаемой во время стресса. Показано существование генетической предрасположенности к
социальному страху, в частности проявляющемуся в боязни аудитории...Якщо вона виникла, то у люд-ни порушується увага та тонка
координація рухів. Особистісна тривожність-це стійка властивість. Вона хар-є схильність люд-ни сприймати значну кількість ситуацій як
загрозливі. Дуже висока особистісна тривожність безпосередньо пов’язана з наявністю невротичного конфлікту з емоц та нервовими зривами та
психосоматичними захворюваннями.Тривожність як риса особистості є найбільш значущим ризик-фактором, що сприяє нервово-психічним
захворюванням.Наслідком висок тривож є емоц стрес-„загальний адаптаційний синдром”, генеролізована реакція організму(Сельє) Певний рівень
тривожості природна та обов’язкова особливість активної особистості. Агресивність–емоц прояв-схильність суб’єкта до демонстрації
тривоги.Ще одною формою прояву тривожності є емоц нестійкість, що в свою чергу пов’єязана з емоційністю особистості –як особлив емоц
реагування на емоційні впливи, стійка схильність до переживання емоції певної модальності.Від емоційності залежить міра вираженості емоц
реакції.Протилежна властивості нерв сист емоц стійкість- здатність протистояти емоціогенним впливам.Загалом виділяють 4 типи емоційності-страх,
печаль, радісник, гнівливий Розбіжності в емоц збудливості, стійкості-нестійкості суттєво залежать від того є людина екстравертом, чи вона
інтроверт. Теория о влиянии разных свойств индивидуальности на эмоциональную сферу человека выдвинута П.В. Симоновым (1984).
Согласно этой теории индивидуальные особенности взаимодействие лобной коры, гиппокаипа, гипотсиамуса и миндалины образуют
основу не только для типов, выделенных Гиппократом - Павловым (сангвиники, холерики, флегматики, меланхолики), но и для свойств
экстраверсии/интроверсии и нейротизма. По мнению П.С. Симонова, преобладание у субъекта функции лобной доли и гипоталамуса
будут определять поведение, направленное на удовлетворение потребностей. При этом субъект будет игнорировать все, что отвлекает
его от намеченной цели. Эти особенности поведения характерны для холерического темперамента - сильного и возбудимого типа, по
И.П. Павлову. Интересы холерика постоянны, устойчивы, и он упорен в достижении цели.Функциональное преобладание системы
гиппокамп - миндалина означает готовность реагировать на широкий круг сигналов, в том числе и на малозначимые. При затруднении
выделить доминирующий мотив поведение такого субъекта отличается нерешительностью, бесконечными колебаниями и склонностью
переоценивать важность событий. Данная характеристика совпадает с описанием меланхолика - слабого типа, по
И.П. Павлову.Преобладание системы гипоталамус - гиппокамп создает сочетание доминирующей потребности с генерализованными
реакциями на сигналы маловероятных событий. Такая картина соответствует типичному сангвинику - сильному, уравновешенному,
подвижному типу.Доминирование системы миндалина - лобная кора определяет хорошо сбалансированные потребности без особого
выделения одного из них. Субъект с подобными свойствами игнорирует многие события и реагирует только на высокозначимые сигналы.
Такое поведение характерно для флегматика - сильного, уравновешенного и инертного типа.Преобладание функций информационных
структур - лобной коры и гиппокампа - определяет преимущественную ориентацию субъекта на внешнюю среду и его зависимость от
происходящих в ней событий. Такие черты характерны для экстраверта. Преобладание - гипоталамуса и миндалины - создает
интроверта с его устойчивостью внутренних мотивов, установок и их малой зависимостью от внешних вливаний. Интроверт
малообщителен, застенчив, стремится к порядку.По этой теории каждый тип нервной системы связан с определенной группой эмоций.
Согласно этой модели поведение холерика обладает чертами преодоления, борьбы, поэтому доминирующими эмоциями являются гнев,
ярость, агрессивность. Поведение меланхолика отличается нерешительностью и тяготеет к обороне. Эмоции страха, неуверенности,
растерянности - наиболее типичны для него. Чаще других положительные эмоции испытывает сангвиник. Его отличает любознательность,
открытость, интерес к событиям. Флегматик также тяготеет к положительным эмоциям, так как его внутренний мир хорошо устроен,
потребности сбалансированы, а система контроля развита. Существуют еще теории, определяющие индивидуальные особенности
человека, мотивы его поведения и эмоции. Но я думаю, что каждый человек настолько индивидуален, что его нельзя отнести к какой-либо
конкретной группе Красуні!!! 24 питання ми не набирали, так як воно ідентичне з питанням №18 (див. питання та завдання для
самоконтролю).
38. Емоційний процес, умови виникнення.
Емоц. процес – специфічна реакція на зміни в зовн. або внутр. середовищі, яка має 3 компоненти. 1-ий компонент - емоційне
збудження, визначає мобілізаційні зміни в організмі. В усіх випадках виникнення емоц. процесу простежуються зміни збудливості
(виникнення – зменшення і збільшення), загальні зміни швидкості та інтенсивності перебігу психічних моторних та вегетативних процесів. 2-
ий компонент пов’язаний із значенням емоц. події для особистості (позитивне чи негативне). Він розкриває знак емоції. 3-ій хар-зує
специфічні якісні особливості емоц. подій, тобто це зміст, якісна хар-ка емоцій. Виникнення емоц. процесу пов’язується зі станом
збудження, підвищенням рівня активації ЦНС, що являє собою континіум від стану сну до стану крайнього збудження, гніву, екстазу.
Підвищення емоц. збудження може викликати рухову активність, збільшення сили і швидкості моторних реакцій, або навпаки –
нерухомості, байдужості. Емоц. збудження може набувати специфічної форми емоц. напруження – стану підвищеної активації.
Накопичення цього збудження і затримка активності зумовлюють вибуховий хар-р емоцій. Знак емоц. процесу (позитив. чи негатив.)не має
необхідного відношення до організації чи дезорганізації поведінки особистості. Негативні емоції можуть дезорганізувати д-ть, яка призвела
до їх виникнення, але вони організують д-ть спрямовану на зменшення чи усунення згубних впливів. Цим пояснюються факти тривалого
утримання негативних емоц. станів :позбавлення від негативного стану може видатися неприємним, а занурення в печаль – приємним. Л. в
стані негативних емоцій стає чутливішою, уважнішою, ніби збульшує к-ть значущих для неї сигналів. Максимальне збульшення інформації
наче відволікає Л. від болі, блокує травмуючий вплив через відкриття інших каналів. Це має назву психологічного захисту. Якісна хар-ка
емоц. Процесу залежить від особливостей сигнального подразника (на що він спрямований це може бути бути задоволення конкретної
специфічної потреби – в їжі або вплив взагалі – втома, напр;) час коли відбувається подія ( суб’єктивно неподолані перешкоди в минулому
викликають страх, в тепер.-гнів, в майбут.-печаль). Емоц процес виникає під впливом 3-ох типів факторів –безумовні емоц.подразники, що
викликають емоцію внаслідок природженої чутливості до неї організму,на їх основі формуються первинні механізми регуляції. Нейтральні
-дістають емоц.значення завдяки формуванню умовних емоц. подразнень. Вони передують емоціогенним подразникам або супроводжують
їх і самі отримують здатність викликати емоції.Так Л. не терпить запаху жасмину, бо в дні його цвітіння трапилась трагедія в її сім’ї. 3-ій
чинник- співвідношення подразника з установками особистості. На основі досвіду у Л. формуються певні очікування, виникає емоц.
збудження. Існує певний оптимум розходження між установнами і сигналом, що викликає позитивні емоції щодо новизни, незвичайності.
Якщо сигнал не відрізняється від очікувань, він оціюється як нецікавий; якщо ж відрізняється занадто сильно, здається неприємним,
небезпечним, дратує.
39. Основні напрямки патології волі.

1)Порушення довільного керування психічними процесами. Порушення довільної уваги. Астенічні стани, викликані виснаженням
нервової системи в результаті перенапруження, обумовленого тривалими переживаннями, надмірним розумовим навантаженням,
перенесеними інфекціями та інтоксикацією, супроводжується труднощами зосередження уваги на певному завданні, підвищеною
відволікаємістю. Однією з форм послаблення уваги, зокрема у хворих з початковими явищами склерозу судин головного мозку, є
розсіяність (неуважність).Розлади здатності до переключення уваги спостерігаються при локальних ураженнях лобних долей ГМ та у
хворих з маніакальним станом (їх увага постійно переключається на нові об’єкти та думки, але здатність до концентрації є низькою).
Порушення сприймання . Порушення зорового С-ня при ураженні лобних ділянок правої півкулі, що виявлено при розв’язанні гностичних
задач. Порушення слухового С-ня—виявлено при оцінці та відтворенні ритмів. У тактильному С-ні—складнощі при опізнанні на дотик.
Порушення довільної пам’яті при ураженні скроневих ділянок кори ГМ—поруш-ся слухова пам’ять, при потиличних—зорова. Амнезія—
повне випадіння із пам’яті певного періоду життя. Гіпомнезія—послаблення пам’яті на поточні та минулі події. Гіпермнезія—загострення
здатності відтворювати дані, які до хвороби, як здавалось не збереглись у пам’яті. При масивному ураженні лобних ділянок мозку виникає
порушення по типу псевдоамнезії—складнощі при довільному запам’ятовуванні та відтворенні будь-яких за модальністю стимулів;
складнощі при організації матеріалу для при запам’ятовуванні. Порушення здатності уявляти об’єкти та явища, що раніше сприймалися
(агнозія Шарко-Вільбрандта)—при ураженні тім’яно-потиличних ділянок ГМ.
2)Порушення доцільності дій. При ураженні лобних ділянок великих півкуль ГМ. Незважаючи на збереження знань та окремих
часткових операцій (розумових дій), спостерігаються складності в їх доцільному використанні. Складності в утворенні програми власних дій
через порушення довільної уваги (значної відволікає мості). +рухові порушення.
3)Порушення довільних та рухових дій. При ураженні кіркових відділів рухових функціональних систем—апраксія. Лурія виділив 4
форми апраксій: кінестетична (при ураженні нижніх відділів постцентральної ділянки кори великих півкуль, тобто задніх відділів кіркового
ядра рухового аналізатораÆ порушення пропріоцептивної аферентаціїÆ погане управління рухами при збереженні м’язової сили;
порушення письма ), просторова (при ураженні тьмяно-потиличних відділів кори великих півкульÆрозлади зорово-рухових зв’язків,
порушення просторових уявлень, порушення малювання та письма), кінетична, регуляторна. При певних вроджених дефектах ГМ—
порушення гальмівної функції волі при міжпівкульній взаємодії
4)Моторні порушення мовлення. Види:
Еферентна моторна афазія: виникає при ураженні нижніх відділів пре моторної ділянки кори—поля 44 і 45, тобто “зони Брока” Æ
хворі не можуть вимомити практично жодного слова але розуміють те, що їм говорять. При менш значних ураженнях—зберігається
артикуляція звуків, але страждає рухова організація мовленнєвого акту, послідовність рухівÆце один із симптомів кін етичної апраксії—при
якій виникає складність у переключенні з одного руху на інший. Æхворі не можуть переключитися з одного складу на інший.
Аферентна моторна афазія: при ураженні нижніх відділів тімяної ділянки (поле 40) лівої півкуліÆпорушення кінестетичної
мовленнєвої аферентаціїмнеможливість аналізувати аферентні сигнали, що поступають від артикуляційного апарату в кору великих
півкуль під час мовленнєвого актуÆзникають кінестетичні мовні відчуття. Æпорушення вимовляння слів, заміна одних звуків іншими,
складність диференціації близьких артикулем.+порушення орального Праксину
Динамічна афазія : вперше описана Кляйстом—“дефект мовленнєвої ініціативи” внаслідок ураження ділянок лівої півкулі поблизу
зони Брока (9, 10, 46-те поле пре моторної ділянки) Æмовна адинамія. Æ складність у побудові мовлення, бідність мови, повторення слів у
відповіді на запитання. Але мовна моторика та розуміння мовлення у них в нормі. Розпад предикативності мовлення, складність побудови
замислу висловлювань.
5)Порушення сили вольових спонукань
Абулія—стан безволля, відсутність спонукань до діяльності, втрат бажань, припинення вдоволення примітивних фізіологічних
потреб. Мутизм—хворий не говорить, не відповідає на запитання. Гіпербулія—підвищення вольової активності, гіпобулія—послаблення
вольових спонукань. Ступір—повна нерухомість. Каталепсія (одна із форм ступора)—хворий застигає у тому положенні, яке йому
надали—автоматичне підпорядкування. Ухворих на неврози—складність ініціації дій, нерішучість.Порушення волі у хворих на шизофренію
та апао-абулічний синдром.
6)Порушення в розвитку вольової сфери у розумово відсталих дітей та дітей із затримками психічного розвитку. При олігофренії та
психопатіїї—відсутність здатності стримувати сміх. Афективні розлади у дітей також спричиняють порушення вольової регуляції дій.
40. Класифікація емоційних переживань.

Емоція – це особливий вид психічних процесів, що виражають переживання Л. її відношення до навколишнього світу і до самої
себе. Особливістю емоцій є те, що вони в залежності від потреб суб’єкта безпосередньо оцінюють значимість об’єктів і ситуацій, що діють
на індивіда. Емоції виконують ф-цію зв’язку між реальністю і потребами. Лєонтьєв класифікував емоційні явища і виділив 3 види емоційних
процесів: афекти, власне емоції і почуття.
Афекти-це сильні і відносно короткочасні емоційні переживання, що супроводжуються різко вираженими руховими і вісцеральними
проявами. У Л. афекти викликаються як біологічно значимими факторами, що стосуються її фізичного існування, так і соціальними.
Особливістю афектів є те, що вони виникають у відповідь на вже фактично наступившу ситуацію.
Власне емоції- на відміну від афектів являють собою більш тривалі стани, які іноді тільки слабо проявляються у зовн. поведінці.
Вони виражають оціночне особистісне відношення до можливої і ситуації, що склалася, тому здатні на відміну від афектів попереджувати
ситуації і події, які реально ще не настали. Власне емоції виникають на основі уявлень про пережиті чи уявні ситуації.
Третій вид емоційних процесів- т.з предметні почуття. Вони виникають як специфічне узагальнення емоцій і пов’язані з
уявленням чи ідеєю про деякий об’єкт, конкретний чи абстрактний (наприклад, почуття кохання до Л.,любові до батьківщини, почуття
ненависті до ворога). Предметні почуття виражають стійкі емоційні відношення.
41. Що таке потяг.
Це внутрішні сили організму, що спонукають до дії( інстинкти, мотиви, потяги). У сучасній психології потяги, інстинкти визначаються
терміном „потреби”. За І.П.Павловим причиною є існування основних тенденцій організму, які викликаються під вливом подразненя іззовні,
або внутрішнім подразненням. Еквівалентом основних тенденцій організму є потреби.Для нормального функціонування організму- необх.
внутрішня рівновага організму, яка часто порушується. Щоб утримати рівновагу з середовищем необх.реагувати на подразники. Таку
здатність Павлов назвав „здадністю до саморегуляції” – задоволення потреб – пошук факторів без яких індивід не може існувати. Потреби
залежать від структури організму, від ступеня філогенетичного та онтогенетичного розвитку.
42. Поняття волі.

Порівняно з емоціями і почуттями у волі домінуючу роль відіграє безпосередній вплив Л. на довкілля. І це виражається в багатьох
діях і рухах. Якщо емоції визначають спрямованість дії, то воля – це вже сама дія. З часів Арістотеля і до тепер воля розглядається як
проблема породження реальної дії.
Воля – це психічна ф-ція, яка передбачає: регулювання Л. своєї пов-ки відповідно до найбільш значущих для неї мотивів;
гальмування інших мотивів, спонукань, намагань; організацію дій, учинків згідно зі свідомо поставленими цілями. Саме в цих діях і
виражається воля.
Воля невід’ємна від свідомості. Вона передбачає регулювання пов-ки особистості, панівну роль Л. в регулюванні дій у зв’язку з
панівною необхідністю на основі знань. Тому це панування – і компонент свободи волі, і вияв цієї свободи.
Процес регулювання невідірваний від потреб. Воля детермінується потребами, але не підкоряється їм. Вона не залежить від
імпульсів безпосередньої ситуації. Воля зумовлена мотивами, складом особистості – це її перша особливість (детермінізм). Друга
особливість – це особистісний хар-р вольових дій. Вольова дія – це імпульс у процесі автоматичної розрядки, вона опосередковується
свідомістю, це прояв особистості.
Воля залежить від інших процесів у свідомості – вона не має суверенності, тобто неспроможна до здійснення самост. активного
впливу.
Воля – єдність 2-х тенденцій: потягів і повинності. Вона виникає тоді, коли Л. здатна до рефлексії. Можна вставити кусок з 30
білета.
Фізіологічним мех-мом волі є кіркова рефлекторна д-ть, що безперевно співвідноситься, врівноважує організм із зовн. середовищем
на основі створення оптимального осоредку збудження. Зримо воля виражається в діях і вчинках
43. Загальні проблеми психології фантазії.

Творча уява становить значний інтерес як здібність,яка відіграє важливу роль у всіх сферах людської діяльності і є її складовою
частиною.Наукові відкриття-це результат абстрактно логічних операцій над уже відомими посиланнями.Істинно наукове дослідження
полягає в тому,щоб за допомогою творчої фантазії побачити явища світу зовсім по-новому,в нових зв’язках і відносинах.Особливо чітко
роль уяви виступає в експериментальному дослідженні ,яке виходить з певної гіпотези.Експеоиментатор повинен подумки уявити таку
конкретну ситуацію,яка б дала можливість перевірити цю гіпотезу.Про участь фантазії в художній творчості можна зустріти чимало цікавих
і ґрунтовних міркувань.Уява має місце і в технічній творчості.Творча фантазія бере участь також і в духовному формуванні
особистості.Активне життя людини посинається в грі,і саме в ній фантазія створює особливий новий світ,в якому дитина почуває себе
повним господарем,і завдяки якому вона,граючись,одержує можливість збагнути найпростіші відношення в оточуючій її дійсності.Творча
фантазія має знайти здоровий вихід у людських вчинках.Люди чомусь більше дбають про пасивне сприймання і майже зовсім забувають
про виховання фантазії.Підростаюче покоління не завжди оволодіває творчою силою фантазії,а виявляється пригніченим її руйнівною
силою,спрямованою на принципи моралі,і тд.Психологи занепокоєні тим,щоб дати уявленням молоді здоровий напрям.У зрілому віці
фантазія не деградує,як дімають деякі психологи,вона лише переключається на виконання нових завдань,які ставить перед людиною
суспільство,і істотно перетворюється.У фантазійно специфічній діяльності психічні процеси ,властиві людині,втрачають свою
ізольованість,самостійність і перетворюються на моменти фантазії.Для розкриття специфіки фантазії доцільно ввести поняття загальної і
часткової мотивації,дійсне для протікання кожного психічного процесу.Загальний мотив фантазії полягає в створенні нового продукту з
елементів,значно віддалених один від одного.На шляху досягнення цієї мети відбувається зміна часткових мотивацій,яка підкоряється
провідній.Так окремі процеси пам’яті можуть бути метою,коли ми тільки згадуємо,але вони можуть бути і засобом,коли ми підпорядковуємо
пам’ять справі створення нового продукту і позбавляємо її самостійного значення.Часткова мотивація може виступити на певних ступенях
створення цього продукту як провідна.Відмежування фантазії від інших психічних процесів вносить лише попередню ясність в
характеристику її специфічних рис.Той висновок,що в процесі фантазії виникає певний творчий синтез з віддалених між собою
елементів,примушує заглиблюватись далі у цей процес.В кожній активно діючій людині живе невикоренима потреба переходити від
чуттєвого моменту пізнання(відчуття,сприймання) до раціонального(мислення).Орієнтована діяльність людини-це шукання певного смислу
об’єктів довкола неї.Як окремий вид діяльності,воно виражається,насамперед в допитливості.Визначення життєвого смислу того чи іншого
предмету становить важливу рису фантазії.На основі знайденого життєвого смислу його людина перетворює предмет спочатку ідеально в
своїй голові,вже потім-матеріально ,як певну тілесну річ-створює предмети вжитку та естетичної насолоди,знаряддя праці
тощо.Психологічні експерименти ,факти життя показують,що раціональне,абстрактне людина прагне уявити наочно,надати йому чуттєвого
втілення.Отже пошук смислу і створення відповідного цьому смислу образу як основи практичної дії становить повне коло процесів творчої
фантазії.
44. Потреби та їх види.

Емоції тісно пов’язані із тими або іншими потребами індивіда. Людські потреби не обмежуються потребами в їжі, одязі та житлі. В
ході суспільної історії у людей розгорнулися потреби в суспільно корисній трудовій діяльності, у спілкуванні з іншими, в освіті. Численні
визначення потреб можна розбити на 4 групи: 1)визначення потреби як об’єктивної “нужди взагалі” 2) розуміння її як актуальної, на даний
момент часу виниклої об’єктивної нужди 3)як відображення такої актуальної нужди у вигляді переживань 4)розуміння потреби як
характерної невідємної властивості індивіда. На думку Додонова, потреба виступає як стійкий компонент психологічної структури
особистості. На його думку, потреба—це завжди одночасно і потреба у вживанні, і в творенні чогось.Потреба—це закарбована в нас
програма біологічної або духовної, соціальної життєдіяльності, яка у випадку ускладнення її реалізації сигналізує певним емоціональним
станом—переживанням нужди.
Головною характеристикою потреб є предметність (потреба в предметі, який поза організмом). Функціональні потреби—(отреби у
рухах)це особливий клас станів, які або відповідають умовам, що склалися у самому організмі, або є довільними, тобто виникають в
процесі реалізації предметних потреб.
Потреба пов’язана із здатністю живих істот підтримувати сталість внутрішнього середовища, незважаючи на зміни, що відбулися в
довкіллі(ідтримання внутрішньої рівноваги—здатність до саморегуляції).
45. Воля як процес, в-ть, стан.

В складному вольвому процесі можна виділити 4 основні стадії:1 виникнення спрямованості і попередня постановка цілі;2 стадія
обговорення і боротьби мотивів; 3 рішення; 4 здійснення. В реальному протіканні вольового процесу різні стадії можуть, в залежності від
конкретних умов, набувати більшого чи меншого значення. Вольовий акт починається з виникнення спрямованості(побуждение), що
виращається у прагненні. По мірі того, як визначається ціль, на яку вона ( спрямованість) направлена, прагнення переходить в бажання;
виникнення бажання залежить від досвіду, з якого Л. дізнається, який предмет здатен задовільнити її потреби. Але наявність бажання,
спрямованого на той чи інший предмет, не є ще закінченим вольовим актом. Для вольового процесу необхідним є знання цілі, установка на
її реалізацію, впевненість в її досягненні і направленість на оволодіння відповідними засобами.
Не завжди за спрямованістю до дії і постановкою цілі йде власне дія. Перш за все повинні враховуватися наслідки, які може
викликати здійснення бажання. Тут у вольовий процес включається процес інтелектуальний. Він перетворює вольовий акт у дію,
опосередковану думкою.
Затримка дії для обговорення також суттєва для вольового акту так само як і імпульси до нього. Сила волі полягає не лише в
здатності здійснювати свої бажання, але й в здатності пригнічувати деякі з них. Тому воля потребує самоконтролю, здатності керувати
собою.
Усвідомлення наслідкіів своїх вчинків породує специфічне для вольового акту почуття відповідальності.
Прийняття рішення може проходити по-різному. Коли спрямованість у Л. не зустрічає ніякої внутр. протиді, вольовий акт
здійснюється без особливого рішення. Іноді рішення ніби само наступає, розв’язуючи той конфлікт, що викликав боротьбу мотивів. Коли ж
конфлікт не розв’язується, особливо усвідомлюється і виділяється рішення як особливий акт, який підпорядковує одній цілі всі решта. Це
супроводжується яскраво вираженим почуттям зусилля, яке свідчить не лише про силу вольового акту, але в більшій мірі про протидію, яку
ця сила зустрічає. Але прийняти рішення не означає здійснити його. За рішенням має слідувати здійснення. Здійснення рішення повинно
включати складення плану дій. В рез-ті крім кінцевої цілі з’являється ряд додаткових цілей. План буває біль-менш схематичним. За звичай
більш детально розроблений план найближчих дій. Більш схематичними є плани подальших дій. Безплановість ставить під питання
досягнення цілі, на яку направлений вольовий акт, його кінцевий рез-т може абсолютно не співпадати з першою ціллю.Оскільки вольовий
акт є усвідомленою дією, суб’єкт оцінює рез-т, до якого привела дія, співставляючи її з ціллю, на яку вона була направлена.
Також воля хар-ться властивність Л. регулювати свою поведінку відповідно до найбільш значимих для неї мотивів, гальмувати інші
мотиви, спонукання, намагання; організовівати дії, вчинки згідно зі свідомо поставленими цілями. Вольові дії хар-ться особливим
суб’єктивним станом – вольовим зусиллям, спрямованим на вирішення суперечливості, на дії згідно з основним мотивом і на опір іншим
мотивам.
46. Яку роль відіграють в емоціях органічні відчуття.

Аналіз емоцій не обмежується аналізом феноменології переживань. Форма даності нашого ставлення до навколишнього
середовища й до себе як реальності цього середовища виявляється також і в органічних змінах, які ми відчуваємо. Органічні зміни—це
недиференційовані емоційні відчуття приємного і неприємного, напруженості й розрядки, збудження і пригніченості. В переживаннях же
наше ставлення виявляється диференційовано—смуток, радість, гнів. Полюси переживань і органічних змін не завжди збігаються. Людина
може переживати гнів і відчувати при цьому задоволення, може переживати ніжність і не відчувати задоволення. Даність органічних змін і
переживань в емоціях свідчить про їх подвійний характер, їх складну природу. Не відміну від відчуттів та сприймання, які відображають
зміст об’єкта, емоції відображають стан суб’єкта в процесі взаємодії з певним об’єктом та ставлення суб’єкта до об’єкта і характеризуються
протилежними полюсами, тобто позитивним і негативним.
Вивчаючи роль периферичних реакцій в емоціях, В.Джемс (1894) і Г.Ланге(1895) побудували психологічну теорію емоцій, т.з.
периферичну теорію. Згідно із нею емоція—це усвідомлення тілесного збудження, яке ми відчуваємо безпосередньо після сприймання
факту, який це збудження викликає. Зовнішні враження чисто рефлекторного, без участі вищих центрів, спричиняють зміни в організмі.
Подальше їх усвідомлення шляхом проекції на кору ГМ і становить емоцію. Прихильники периферичної теорії, виходячи з тези, що без
вегетативних вісцеральних реакцій немає емоцій, перебільшують роль органічних змін в емоціях (“ми відчуваємо сум, тому що плачемо,
боїмося, бо тремтимо”), що призводить до хибного висновку про периферичну зумовленість емоцій.
Звісно, що емоції характеризуються яскраво вираженими змінами в діяльності внутрішніх органів, але емоції не є простою сумою
тих органічних відчуттів, що викликаються цими змінами.
Фізіологічний механізм емоцій не зводиться до периферичних процесів. Досліди В.Кеннона і Ч.Шерінгтона над оперованими
кішками і собаками (після видалення частини симпатичної нервової системи, роз’єднання мозку та його соматичних зв’язків тварини
продовжували відчувати страх, задоволення, гнів) свідчать, що вісцеральні прояви емоцій настають після мозкового процесу, пов’язаного із
свідомим психічним процесом. Емоції включають процеси, які відбуваються як у підкіркових центрах, так і в корі великих півкуль, процеси,
пов’язані передусім з діяльністю гіпоталамуса, лімбічної системи.
На думку Кеннона, тілесні зміни , що виникають за різних емоційних станів, схожі одна на одну і є недостатніми для того, щоб
пояснити якісні відмінності у вищих емоційних переживаннях людини, а штучно викликане припинення постування органічних сигналів в ГМ
не запобігає виникненню емоцій.
П. Бард показав, що і тілесні зміни і емоціональні переживання виникають майже одночасно.
47. Воля як активність особистості.

Воля виникає тоді, коли Л. здатна до рефлексії щодо своїх потягів, спроможна так чи інакше до них поставитися, коли Л. сама
довільно обирає свою пов-ку і відповідає за неї.
Прийняття рішення як одна з фаз вольового процесу може зовсім не виділятися у свідомості, якщо спонукання не направляє на
внутр. протидію. За наявності такої протидії прийняття рішення виступає як розв’язання конфлікту, що викликав боротьбу мотивів. У разі,
якщо конфлікт не розв’язано, кожен з мотивів зберігає свою силу, а прийняття рішення усвідомлюється як особливий акт, який
підпорядковує визначеній меті всі інші. Тактика прийняття рішення може бути різною. Імпульсивні натури у прийнятті рішення покладаються
на обставини. Нерішучі – навмисно зволікають з рішенням. Іноді в складних випадках люди приймають рішення умовно, покладаючись на
фатум, долю. У разі порушення контролю ми маємо справу з навіюванням, негативізмом і впертвстю. Про навіювання йдеться у тих
випадках, коли прийняття рішення суб’єктом диктується іншою Л. Негативізм виявляється в немотивованій вольовій протидії всьому тому,
що виводить від інших. Особистість не здатна оцінити позиції інших людей і прийняти правильне рішення, тому вона відхиляє все те, що
йде від інших. Уперта Л. відстоює своє рішення тільки тому, що це – її рішення. Зваженості, об’єктивної обгрунтованості в прийнятті
рішення тут немає. Навіювання, негативізм і впертість свідчать, що особистість неспроможна піднестися над своїм ставленням до інших
людей і до себе самої, опосередкувати його об’єктивним змістом рішення, що приймається.
Вольові якості особистості виявляються в її ініціативності, самостійності, незалежності, рішучості, наполегливості. Ініціативня
людина береться за справи, неочікуючи стимуляції зовну. Рішучість виявляється у впевненості, з якою приймається рішення, й у твердому
його обстоюванні і зберіганні. Вольовий процес не закінчується прийняттям рішення. Його реалізації необхідна передусім наполегливість у
досягненні мети, енергія діяти впродовж всього часу, незважаючи на трудності та перешкоди. Ця спроможність залежить від здатності до
самоконтролю. Це здатність підкоряти всі цілі, які виникають від ситуації до ситуації, єдиній меті, що визначає хар-р особистості. Перехід до
вольової регуляції необхідний тоді, коли спонукання до дії, його інтенсивність і виразність є недостатніми з самого початку або
зменешуються в процесі виконання дії.
Воля бере участь у самотворенні особистості, Визначенні її життєвого шляху. Але цей вплив не прямий, а опосередкований д-тю
особистості, що розкривається у її вчинках, виявляючись у станах, що їх переживає особистість.
48. Дослідження Вундта в проблемі творчої уяви та фантазії в теорії бісоціації.

Термін бісоціація означає вказівку на незалежний автономний характер матриці, які приводять у контакту творчому акті, тоді як
асоціативне мислення оперує серед частин єдиної перед існуючої матриці.
Вундт та Кеслер були представниками теорії бісоціації, яка розкриває умови творчого синтезу. Вони розкривають роль несвідомого
компоненту в наукових відкриттях. Зазначають, що тимчасове усунення свідомого контролю звільняє розум від певних примусів,
необхідних для досягнення дисциплінованої рутини думки, але які стають перешкодою для творчого стрибка. В той самий час інші типи
діяльності на більш примітивних рівнях розумової організації набувають значної активності. Перша частина цієї тези вказує на дію відмови,
друга – на акт сприяння. Особливості підсвідомої роботи, відображенні у сновидіннях, полегшують бісоціативний зв’язок. Пояснюючи це
автори розкривають з психоаналітичних позицій такі його механізми, як конкретизацію та символізацію. Існують різні бісоціативні теорії в
яких активність несвідомого виявляється у виглді підстановки замість точних словесних формулювань незрозумілих візуальних образів,
символізації, конкретизації, а також у зміні виразу, керівництві аналогіями, що виникають. У час натхнення у митця або вченого вони
призводять до творчих досягнень.
Раптове виникнення нового осяяння і актами інтуїції, яка призводить до появи дивних знахідок у ланцюзі міркувань. Звичка та
оригінальність при цьому перебуває на протилежних полюсах, тяжіючи відповідно до несвідомих та свідомих процесів. А творчо нове може
бути розташоване за серіями. Вони починаються від помилкових, недостатньо зрілих інтеграцій і спрямовуються до якого несуть значного
відкриття, тобто до постійного змішування матриці у повторних дослідах, що приводить до виникнення сполучних ланцюгів між ними.
Нарешті виникає раптове осяяня в спонтанному відкритті, що виникло на основі несвідомої інтуїції або в процесі спостереженні абов
комбінації обох. Так нові синтези виникають у мислителів за допомогою бісоціації в минулому не пов’язаних матриць. У процеси наукового
відкриття 2 в минулому непов’язані компоненти вступають у зв’язок. В одному випадку ми можемо мати абстрактний продукт а у другому
продукт чуттєвої природи. Це тлумачення збігається з думками Вундта. В обох випадках спалах спонтанного осяння завершується
емоційним катарсисом.
49. Психологічні теорії волі.

У волі домінуючу роль відіграє вплив людини на довкілля. Якщо емоції визначають спрямованість дії, то воля—вже сама дія. З
часів Аристотеля і дотепер воля розглядається як проблема породження реальної дії (В.Вундт,
І.Сеченов,В.Джемс,Л.Виготський,Ш.Чхартишвілі,В.Іванников), але двома основними шляхами, двома основними лініями.
1.Лінія Аристотеля—поняття волі пов’язується з проблемою породження не всякої дії, а лише дії на основі розуму, роздумів.
2.Лінія Декарта—воля розглядається у контексті породження будь-якої дії.
Історії психології відомі спроби ототожнити волю з інтелектуальними чи емоційними процесами, так і відмежувати її від них.
У межах інтелектуалі стичної теорії воля зводиться до асоціації відчуттів, уявлень. Головне у волі—це асоціація уявлення мети з
дією.
В емоційній теорії воля—це особлива форма емоцій. Вундт вважав, що воля є афект, який з метою отримати задоволення і
запобігти стражданням намагається перетворитися на дію. Але потяги є лише спонукальною причиною нашої практичної діяльності. Ми
керуємося не лише потягами, а й повинністю (я мушу).
У волюнтаристичній теорії В.Джемса воля не виводиться ні з емоційних, ні з інтелектуалі стичних явищ. Вона розглядається як
самостійний процес, що починається з ідеї про ті рухи, які збирається виконати людина. Думка сама по собі містить силу, що може
викликати поведінку людини.
Такі підходи лише підкреслюють взаємопроникнення афективної та інтелектуальної сфер нашої свідомості.
У біхевіористскій теорії вольова дія зведена до сукупності реакцій; внутрішня світова ланка випадає.
У вітчизняній психології напрямки: 1) воля розглядає як здійснювати свої бажання, реалізовувати поставлену перед собою мету.
Узнадзе підтримував цей напрямок. 2) у зв’язку із подоланням перешкод—це форма активності. Селиванов. 3)воля розглядається як
цілеспрямованість. Платонов. Це та сторона психологічної діяльності, яка знаходить свій вираз в свідомій цілеспрямованості дій, вчинків,
поведінки людини.
Селиванов визначає волю як свідоме регулювання людиною своєї поведінки, що виражається в умінні бачити і долати внутрішні і
зовнішні перешкоди на шляху цілеспрямованих вчинків. Активність можна розглядати зі сторони її змісту і форм і прояву. Сутність
активності повністю визначається мотивацією 3 форми прояву активності: імпульсна (мінімальний вольовий контроль, миттєва емоційна
реакція на певні імпульси); звична стереотипні реакції); вольова.
Іванников зазначає, що головна функція волі—це піднесеня мотивації. Воля виникає при недостачі спонукання до заданої дії у
відповідності із мотивацією.
Рубінштейн: воля—єдність 2-х тенденцій—потягу і повинності.
50.Проблеми уяви та фантазії у Рубінштейна.

Образи, якими оперує людина, не обмежуються відтворенням того, що було сприйнято неопосередковано. Перед людиною в
образах може з’явитися і те, що вона не сприймала неопосередковано, те чого не було взагалі, і навіть те, чого саме в такій конкретній
формі дійсності і не може бути. Таким чином, не будь-який процес, що протікає в образах, може бути сприйнятий як процес відтворення.
Власне кожний образ в певній мірі є і відтворенням – хоч і дуже віддаленим, опосередкованим, видозміненим – і перетворенням дійсності.
Ці дві тенденції відтворення та перетворення, що данні завжди в деякій єдності разом з тим у своїй протилежності розходяться один з
одним. І якщо відтворення є основною характеристикою пам’яті, то перетворення становиться основною характеристикою уяви. Уявляти –
це перетворювати.
Уява пов’язана з нашою здібністю змінювати світ, перетворювати дійсність та творити щось нове. Під уявою у широкому смислі
розуміють будь-який процес, що протікає в образах. Уява – це відліт від минулого досвіду, це перетворення даного породження на цій
основі нових образів, що є і продуктами творчої діяльності та прообразами для неї. В своїх вищих , найбільш специфічних проявах уява
передбачає певне відношення до об’єктивної дійсності, причому відношення , діаметрально протилежне тому, яке характеризує пам’ять в її
вищих свідомих формах. Для уяви у тих вищих формах, в яких повністю проявляються її специфічність, не менш характерним є інше
відношення до минулого досвіду взагалі та неопосередковано до даного – свідомість відомої свободи по відношенню до нього, що дає
можливість її перетворювати. Уява у власне, у зовсім специфічному смислі слова може бути тільки у людини. Тільки у людини, яка як
субєкт свідомої практики реально перетворює світ, розвивається істинна уява. Сила творчої уяви та її рівень визначається
співвідношенням двох показників:1. тим, наскільки уява підтримує обмеженість умов, від яких залежить усвідомленість та об’єктивна
значимість її продуктів. 2. тим, наскільки нові та оригінальні, відмінні від неопосередковано даного її породження. Образи, що відображають
у нашій свідомості дійсність, не є статичними, незміними, мертвими речами, вони є динамічними утвореннями.
51.Фізіологічні механізми волі.

Фізіологічним механізмом волі є кіркова рефлекторна діяльність, що безперервно співвідноситься, врівноважує організм із
зовнішнім середовищем на основі створення оптимального осередку збудження. Зримо воля виражається в діях і вчинках. Осередок
оптимального збудження не передбачає сам по собі суті дії, вчинку.
Людина народжується на світ з безумовнорефлекторними мимовільними реакціями (ковтання, дихання, кашель). Довільні ж дії
мають умовнорефлекторну природу. Такими рухами будь-якої складності людина оволодіває поступово (іноді непомітно для себе)
протягом всього життя.
Як відомо, у відповідь на подразник в рецепторі виникає збудження. По нервовому аферентному шляху воно направляється в ГМ,
де вступає у взаємодію з осередками збудження та гальмування. Отримана інформація перероблюється та починає відігравати роль
пускового механізму рухової реакції. Із рухового центру ГМ по нейтральним еферентним шляхам посилається імпульс до м’язів
працюючого органу, наказ про рух або затримку. Однак в основі вольових дій лежать не окремі умовні рефлекси, а система тимчасових
зв’язків, завдяки яким тільки і можлива цілеспрямована поведінка.
Регулятором вольових дій є друга сигнальна система. На основі слів утворюються часові нервові зв’язки другої сигнальної
системи. Людина за допомогою слів накопичує інформацію, зберігає її, узагальнює. На цій основі вона може передбачати та планувати
свою поведінку. Слова “оживлюють” ті нервові зв’язки, які склалися раніше, та відіграють роль пускових сигналів, що викликають або
гальмують діяльність. За допомогою слів людина спонукає себе до діяльності, формулює доводи та обгрунтування за та проти своїх дій. У
відповідь на інфо про рух або його затримку із працюючого органа в ГМ надходить інфо про проходження дії, її адекватності ситуації.
Інформація знову переробляється та до працюючого органу знову надходить імпульс. Це відбувається до завершення дії. В результаті у
мозку виникає програма передбачаємої дії. Порівняння поступаючої повідомлюючої інформації з наявною у мозку програмою дозволяє
постійно вносити поправки по ходу дії.
Вольові дії людини забезпечуються фізіологічними механізмами, що мають ієрархічну будову. Вони включають в себе нижчі рухові
центри, розташовані у руховій зоні кори, центри лівої пікулі, що відповідають за найскладніші форми людської діяльності. Саме тому
ушкодження рухових центрів позначається на довільних рухах індивіда, а ушкодження відповідних центрів лівої півкулі призводить до
порушення власне вольової дії. Остання ж, в умовах експерименту, супроводжується своєрідною динамікою м’язової активності
артикуляційного апарату та частотою ритмів електроенцефалограми. Очевидно, що за цим всім приховується робота мозку, в якій провідну
роль відіграють лобні частки. При ураженні цих часток людина втрачає здатність контролювати свою поведінку, висувати віддалені цілі й,
долаючи труднощі, досягати їх.
52.Воля, як регулятор діяльності.

На думку Селіванова регулятором свідомоі діяльності є воля,як особливий психічний процес.Воля являє собою вищий рівень
регулювання діяльності,коли для переборення труднощів потрібне особливе вольове зусилля.
Вольова регуляція є найвищим рівнем освоєння людиною власної психіки,регуляції своєї діяльності.Перехід до неї включає етап
довільної регуляції дитиною своєї діяльності через гру.Вольова регуляція виникає тоді,коли індивід здатний створювати опору для своїх дій
та використовувати її як смислоутворювальний мотив.Це має бути ідеальна-уявна чи згадувана-ситуація,підпорядкована нормам життя
індивіда та створена за допомогою пізнавальних процесів.
Джерелом вольової регуляції є здатність індивіда довільно впливати на процес формування спонуки до небажаної дії та
утримання від бажаної в ситуації вибору.
Коли виникає необхідність надати цілі особливий смисл участь волі в регуляції діяльності полягає у знаходженні необхідного
смислу,який підвищить цінність даної діяльності. Вольова регуляція може бути включена до діяльності на б.-якому з етапів її
здійсненя:ініціювання діяльності,вибору засобів її здійсненя,слідування існуючому плану чи відхиленню від нього,контролю виконання.Воля
при виборі дій виявляється в тому,що свідомо відмовившись від звичного способу вирішення завдання індивід обирає інший,іноді
складніший то намагається не відступати від нього.Особливі труднощі щодо вольової регуляції виникають у людини у здійснені такої
діяльності,коли проблеми вольового контролю виникають на протязі всієї цієї діяльності.
Типовим випадком включення волі до керування діяльністю є ситуація,пов’язана з боротьбою важко сумісних мотивів,кожен з яких
потребує виконання різних дій в один й той самий момент.
53. Структура вольового акту.

Вольові дії розрізняються за своєю складністю. Простий вольовий акт: коли людина ясно бачить свою мету, одразу, безпосередньо
переходить до дії і йому не треба виходити за межі ситуації, що склалася. Складний вольовий акт передбачає, що між спонуканням та
безпосередньою дією є додаткові ланки. Основними сходинками, або фазами складного вольового процесу витупають: 1)виникнення
спонукання та постановка мети; 2)стадія обговорення та боротьба мотивів; 3)прийняття рішення; 4)виконання.
На першій стадії складної вольової дії у людини виникає спонукання, яке призводить до розуміння того, чого вона хоче, до
усвідомлення цілі. Звісно, не всяке спонукання має усвідомлений характер. Залежно від того, наскільки усвідомленою є певна потреба,
причиною спонукання може бути потяг або бажання. Якщо ми усвідомлюємо лише незадоволеність ситуацією що склалася, а сама потреба
усвідомлюється недостатньо чітко, тобто ми не усвідомлюємо шляхи і засоби до досягнення мети, то мотивом діяльності є потяг. Потяг є
зазвичай смутним та неясним: людина усвідомлює, що їй чогось не вистачає, але саме чого, не розуміє. Зазвичай люди переживають потяг
у вигляді нудьги, туги, невизначеності. Потяг є найпримітивнішою біологічною формою активізації особистості, оскільки потреба в цьому
випадку не усвідомлюється. Аби потреба втілилась у дію, людина повинна відчути, впізнати її. Через свою невизначеність потяг не може
перерости у діяльність. Людина не усвідомлює, чого їй треба досягти, і як це зробити. Тому потяг—перехідне явище, і представлена у
ньому потреба або згасає, або усвідомлюється, перетворюючись на конкретне бажання, намір, мрію. Однак бажати ще не означає діяти.
Відображаючи потребу, бажання не містить активного елементу. Бажання—це скоріше знання того, що спонукає до дії. До того як бажання
перетвориться на мотив поведінки, а потім на мету, воно оцінюється людиною, яка зважує, порівнює умови, які допомагають та заважають
її досягенню. Для бажання як мотива діяльності характерна чітка усвідомленість тих причин, які його породили. Маючи високу спонукальну
силу, бажання загострює усвідомлення мети майбутньої дії, змушує будувати плани її досягнення. При цьому усвідомлюються можливі
шляхи і засоби досягнення мети. Сильні бажання переростають у постійне тяжіння до об’єкту, стають прагненням (яке є ще одним
усвідомленим компонентом спонукань). Прагнення тісно пов’язано із вольовим компонентом. Воно проявляється в тому, що людина здатна
подолати всі перешкоди на шляху до об’єкту потреби. Не всяке прагнення та бажання одразу втілюються в життя. У людини можуть
виникнути одразу кілька неузгоджених суперечливих бажань, і вона опинеться у забрудненому становищі, незнаючи, яке з них реалізувати
першим. Кожне бажання ніби прагне підпорядкувати собі інші, вийти на перше місце серед всіх потреб людини. Такий стан—боротьба
мотивів, яка може супроводжуватись внутрішнім напруженням та внутрішнім конфліктом конфліктом між доводами розума та почуттями,
мотивами особистісного порядку та суспільними інтересами, між “хочу” та “мушу”. Затримка дій задля обмірковування та обговорення
наслідків прийнятого рішення, так само суттєва для вольового акту, як і спонукання до нього. Мислинєве моделювання ситуації виявляє,
що бажання, яке породжується однією потребою чи певним інтересом, може здійснюватись лише за рахунок іншого бажання. Джемс
відзначив, що затримка дії через нерішучість може тривати тижні або місяці. Прийняття рішення є заключним моментом боротьби мотивів:
людина вирішує діяти в певному напрямку, надаючи перевагу певним цілям та мотивам та відмовляється від інших. Напруження, яке
виникає в процесі прийняття рішення, спадає, коли рішення вже прийнято. Після прийняття рішення необхідно обрати засоби його
здійснення, яких може бути багато. Іноді буває, що намір не може бути реалізовано і почата справа не доводиться до кінця. Сутність
вольової дії, звісно, полягає не в боротьбі мотивів і не в прийнятті рішення, а в виконанні прийнятого рішення. Виконання вольової дії може
мати складну внутрішню структуру. Власне виконання рішення зазвичай пов’язано з певним проміжком часу. Якщо виконання рішення
відкладається на тривалий термін, говорять про намір (--це внутрішня підготовка майбутньої дії). На етапі виконання можна також виділити
етап планування. Планування являє собою складну розумову діяльність. Аби реалізувати заплановану дію, потрібно докласти вольове
зусилля., задача якого—мобілізувати внутрішні ресурси людини і створити додаткові мотиви до дії, до досягнення мети. Вольове зусилля
характеризується кількістю енергії, витраченої на виконання цілеспрямованої дії та утримання від небажаних вчинків. Вольове зусилля
пронизує всі ланки вольового акту, починаючи від усвідомлення цілі і закінчуючи виконанням рішення. В ході вольової дії та особливо після
її виконання настає її оцінка.
54. Вольові властивості особистості.

Первичные волевые качества личности: сила воли, настойчивость выдержка. Вторичные, или производные: решительность,
смелость, самообладание, уверенность. Третичные: ответственность, дисциплинированность, обязательность, принципиальность,
деловитость, инициативность.(по Р.С.Немову)
(по Петровскому)Когда способы осуществления волевых актов приобретают в повед ч-ка определенность и устойчивость, они
превращ в хар-рные вол кач-ва самой личности, осн из которых следующие:
*самостоятельностьш – проявл-ся как в самой мотивации вол действия, так и в хар-ре принятия реш.Сущность – в том, что ч-к
определяет свои поступки, ориентируясь нне на давление окружающих и не на случ явления, а исходя из соих убеждений, знаний...
*решительность – выраж-ся в способности ч-ка своевременно и без лишних колебаний принимать достаточно обоснованные реш,
а затем воплощать их. Противоположность этого кач-ва – нерешит-ть.
*насстойчивость – обеспеч успешность проведения задуманных реш.Предполагает способность ч-ка к длит и неослабному
напряжению энергии. - -- упрямство
*умение владеть собой(выдержка, самообладание) – сказывается в умении заставить себя выполнить принятое обоснованное
реш, преодолевая лень, страх. Т.о. это умение подчинять себе нежелательные и при этом достаточно сильные побуждения.
Однознач ответа на вопр о путях формиров различ вол кач-в нет однознач ответа.
55.
Довільні та мимовільні дії.
Существуют различ. типы действий чел-ка с т.зр. уровня их сознательности и хар-ра их обусловленности задачей – задачей
непосредственной, сиюминутной, или связаннойс далекой, но важной для ч-ка целью. Действия ч-ка могут быть подразделены на 2
категории: непроизвольные действия и произвольные. Основы непроизв и волевых дейс заключ в мотивац сфере ч-ка.
Непроизв.действия совершаются в рез-те возникновения неосознаваемых или недостаточно отчетливо осознаных побуждений
(влечений, установок и т.д.). Они имеют импульсивный хар-р, лишены четкого плана. Пример: поступки ч-ка в состоянии аффекта,
растеряности, страха, изумления.
Произв действия предполагают осознание цели, предварительное представление тех операций, которые могут обеспечить ее
осуществление. Особую группу произв дейс составляют так наз. волевые действия. Вол.дейст. – это сознательные дейст, направленные
на опред цель и связанные с усилиями, требующимися для преодоления препятствий, стоящих на пути к цели. Различ. простые и слож
вол.дейст.
56. Власне вольові дії.
Вол действия – это сознат дейст, направленные на опред цель и связ с усилиями, требующимися для преодоления препятствий,
стоящих на пути к цели. Вол дейст всегда осуществляет ч-к как личность. Хар-зуются слож психол содержанием.
Звенья вол акта: наличие цели, которая возник перед ч-ком (ч-к осознает то, чего он хочет добиться путем тех или иных действий);
Наличие мотива действия, объясняющего, почему ч-к стремится к данной цели. Отличит признак вол дейс – борьба мотивов.
Хар-рной чертой вол акта явл не просто осознание цели как желаемой, но и осознание ее как принципиально достижимой,
доступной. В связи с этим возникает этап обдумывания того, как достичь поставленные цели.
Подлинно вол начало проявл уже в принятии решосуществить данное действие именно т.о.
Т.о., вол дейст, необходимость в енм возник тогда, когда на пути осущ мотивированной д-ти появилось препятствие. Вол акт
связан с его преодолением. Предварительно, однако, необходимо осознать суть возникшей проблемы. Энергия и источник вол дейс
всегда так или иначе связаны с актуальными потребностями ч-ка. Опираясь на них ч-к придает сознат смысл своим произвольным
поступкам. В этом плане вол дейс не менее детерминированы, чем любые другие, только они связ с сознание, напряженной работой
мышления и преодолением трудностей.
Воля та емоції
Эмоции – психич отражение в форме непосред переживания жизненного смысла явлений и ситуаций, обусловленного отношением
их об-ных св-в к потребностям суб-та. В проц эволюции Э возникли как средство, позволяющее живым существам определять биол
значимость состояний организма и внеш воздействий. Э выражают состояние суб-та и его отношение к об-ту. Обычно отличаются
полярностью, т.е. обладают положит или отриц знаком. Являясь суб-ной формой выражения потребностей, Э предшествуют д-ти по их
удовлетворернию, побуждая и направляя ее. Э формир-ся в ходе чел д-ти, направленной на удовлетворение его потребностей; возникая,
т.о., в д-ти инд-да, Э или потребности, переживаемые в виде Э, явл-ся вместе с тем побуждениями к д-ти.
Воля – сознат саморегуляция суб-том своей д-ти и поведения, обеспечивающая преодоление трудностей при достиж цели;
созданные суб-том дополнительные побуждения к внеш или внутр действиям, обладающим недостаточной мотивацией. Вол действия
наблюд-ся в ситуациях выбора равных по значимости мотивов и целей, порождающих борьбу мотивов, при отсутствии у суб-та актуальной
потребности в действии; при наличии внеш и внутр препятствий и т.д.
57. Вольове зусилля.

Необходимость преодоления препятствий в самом себе (борьба с некот своими желаниями, привычками…)связ с наличием волев
усилия, переживание которого явл-ся хар-рным качеством волевого акта.
Когда мы говорим о волевом акте, то важно помнить, что переживание усилия возникает не только при принятии решения, а и при
его исполнении. Наряду с преодолением препятствий в самом себе мы встречаемя с волевой д-тью, которая связ с преодолением
серьезных внеш препятствий при исполнении решения. Т.о., характерное для волевой д-ти усилие возникает часто не только потому, что
появл-ся конфликт противоборствующих мотивов, но потому, что приходиться преодолевать препятствия объективного хар-ра для окончат
осуществления принятого решения.
Впервые о вл усилии как специф мех-ме воли заговорили в нач ХХв Г.Мюнстерберг, Г.И.Челпанов, А.Ф.Лазурский (рассматривал
вол усилие как особый психофизиол проц, связаный с р-ей ч-ка на встречающееся препятствие). М.Я.Басов: как субъектив выражение
регулятивной ф-ии воли, которую он отождествлял с вниманием. Признание централ положения вопроса о вол усилии – в работах
В.И.Селиваова, Корнилова, Калина. Противопол точка зрения – Ш.Н.Чхартишвили.
Вол д-ть регулирует повед ч-ка в соответствии с теми значимыми целями, котоые он ставит перед собой как сознат личность. Одна
из важнейших ф-ий воли – ф-ия торможения, контроля, регулирования повед.Для осуществления этой ф-ии необходимым явл применение
ч-ком вол усилия.
58.Фантазія і гра.
Фантазія-це художній вимисел, який заснований на здібності дитини, дорослої людини вільно комбінувати образи, які виникають у
несвідомому.
Передумовою гри є висока здатність перенесення одних функцій предметів на інші. Вона починається тоді, коли дитина розчиняє
предмет на річ та на уявлюване значення, уявлювану функцію. Це „накладання” в уяві одного предмета на інший, є утворенням простого
символу. Штерн пов’язує з цим безтурботність дитячої фантазії, тобто дитина може перетворити будь-який предмет на що завгодно.
Формування фантазії залежить від мисленнєвої здатності до утворення понять, яка розвивається поступово після перших 15-18 місяців
життя. Фантазія індивідуума є основною передумовою для виникнення гри. Фантазія-це здатність створювати нові образи, а також
відтворювати образи, що збережені в пам’яті. Створення нових образів звичайно називають творчою або продуктивною фантазією,
відтворення попередніх-репродуктивною, між ними не має істотної різниці, а існують тільки кількісні відмінності, вони обидві приймають
участь в ігровій діяльності. Гра-результат діяльності уяви. Роль фантазії в грі носить подвійний характер, являючись основним засобом
виникнення і відокремлення ігрового світу як проти стоячого світу реальному, він створює нові образи, тому необхідним початком гри є
подвоєння реальності-результат діяльності свідомості суб’єкта. Суб’єкт свідомо розділяє свою реальність на 2 світи-ігровий („видгаданний”)
та неігровий („життєвий”). Розділення зазвичай в повній мірі усвідомлюється суб’єктом, в чому і полягає умовний характер ігрової
діяльності. За Т.Рібо ігри мають подвійну ціль-експерементальну, яка слугує введенням до знання і дає деякі незрозумілі поняття про
природу речей; друга ціль ігор-творчість, це головна роль. Дитина починає з наслідування, вона будує лодки, дома, робить досить
незграбні малюнки, але наслідування сконцентровується на собі самому, на своїх вчинках. Дитина по черзі стає солдатом, моряком,
розбійником тощо. Після періода наслідування починаються більш сміливі спроби. Дитина починає діяти самостійно, її охоплює ідея, і вона
намагається реалізувати її. Особистісний характер творчості проявляється в тому, що дитина цікавиться лише тою роботою, яку вона сама
задумала. Хоч фантазі суб’єкта є необхідним початком будь-якої гри, яка дозволяє створити другу реальність для суб’єкта, ігровий процес
наповнює фантазію новими ігровими образами, що в свою чергу може призвести до подальшого „вживлення” суб’єкта в гру, і т.д.
59. Виготський про роль уяви в індивідуальному розвитку.

Уява підлітка вступає в тісний зв‘язок з мисленням в поняттях, вона включаєть в систему інтелектуальної д-ті, та починає грати
зовсім нову роль в новій структурі особистості підлітка. Уява не є первинною, самостійною, і ведучою функцією у психічному розвитку
підлітка. Її розвиток є слідством функції утворення понять. В. Розглядає уяву і фантазію в тісному зв‘яку, а безпосередньо фантазію він
розлядає як полярно протилежну інтелекту функцію. В. Виділяє таке поняття як ейдетичні образи. Це ті наочні уявлення, які з
галюцинаторною ясністю відтворюються дитиною після сприймання будь-якої наочної ситуації. Тобто є наочне уявленя, яке ніби бачить око
на пустому екрані. (приклад: після фіксації червоного квадрату, ми бачимо на томуж місці зелений). Ейдетичний образ створює нове ціле,
новий образ. Дослідники описала 2 осн типи наочних понять:
1.Флюксія (коли образ являє собою динамічне співпадіння ряду окремих конкретних вражень)
2.Композиція (тут утворюється нове осмислене ціле, побудоване по відомій конструктивній ознаці з відібраних рис окремих
предметів. Тут співпадіння образів дано в спокійній та стійкій формі )
В розитку пілітка статеве дозрівання зарактеризується 2 моментами:
1.зростання абсрактного мислення і зникнення наочних образів. Е.образи не перестають бути основною формою процесів пам‘яті,
вони починають слулувати уяві та фантазії в інтелектуальній діяльності підлітка. Невід‘ємною і відрізняючою рисою уяви В. Вважає
наочний характер тих образів, які складають її зміст. Зміни уяви в переходному віці полягають у тому, що уява підлітка починає опиратися
на поняття.підростаюча дитина перестає грати – вона замінює гру уявленням. Наочність і образність перестали бути опорою для пам‘яті і
мислення, та перейшли в сферу фантазії.
Різниці між уявою підлітка та дитини. Гра дитини переростає в фантазію підлітка, але підліткова уява від дитячої гри відрізняється
тим, що розриває зв‘язок з дійсними предметами. Уява підлітка стає багатшою за дитячу уяву, більш творчою. Але вона не є продуктивною
по відношенню до уяви дорослої людини. Відрізняючою рисою перехідного віку є зближення інтелекту та уяви.
В. Вказує на існування нечіткої різниці між мисленням та уявою. Уява підліткае суттєво змінюється, перебудовується на новій основі
під впливом мислення в поняттях. Внутрішня залежність уяви від мислення в поняттях, В. Демонструє на прикладі поведінки хворих на
афазію, у яких разом з мовою зникає здатність до уявлювання. Афазики дуже часто не розуміють і не можуть використовусати метафори.
Разом з зникненням мислення в поняттях уява зникає також. мислення в поняттях – головніший факор, що обумовлює можливість творчої
фантазії в перехідномувіці. Уява – перетворююча, творча д-ть, спрямована від конкретного до нового конкретного. Найсуттєвішою рисою
уяви в епрехідному віці є роздвоєння її на суб‘єктивну та об‘єктивну. В якості прикладу зближення об‘єкт та суб‘єкт в розвитку уяви В.
Вказує на те, що саме в фантазіях підліток вперше вимальовує свій життєвий план, в фантазії він передбачає своє майбутнє, а звідки і
творчо наближується до його побудови, здійснення.
60. Методи дослідженя волі.

Воля-це психічна функція,яка передбачає регулювання людиною своєї поведінки відповідно до найбільш значимих для неї
мотивів;гальмування інших мотивів,спонукань,намагань;організацію дій,вчинків згідно із свідомо поставленими цілями.Саме в цих діях
проявляється воля Вольові дії характеризуються особливим суб’єктивним станом-вольовим зусиллям,спрямованим на вирішення
суперечності,на дію згідно з головним мотивом і на опір іншим мотивам. Вольова дія опосередковується свідомістю,це прояв особистості,її
свідомої спрямованості.
Воля являє собою психічний процес,який характеризується переходом від прагнення,бажання й рішення до діяльності. Воля є
одним з засобів регуляції людської поведінки,поведінки,яка виявляється у свідомому виборі мети й шляхів її досягнення,у свідомому
початку та припинені дій та в зміні їх сили та швидкості. У такій поведінці проявляються вольові якості особистості як психічні утворення,які
вказують на досягнутий людиною рівень саморегуляції поведінки,такі як:цілеспрямованість,імпульсивність,ініціативність,
самостійність,незалежність,рішучість,наполегливість.
Методи вивчення волі,як психічного явища включають спостереження,експеримент та психодіагностичні методи.Методичні прийоми
спрямовані на дос-ня особливостей свідомої регуляції дій,вольового зусилля,вольових якостей особистості.
До психодіагност методів у дос-ні вольових якостей особистості належить метод дос-ня вольових властивостей,а саме
імпульсивності та цілеспрямованості за допомогою опитувальника В.А.Лосенкова,який склад з 20 питань з чотирибальною шкалою
відповідей з яких обирається одна і номер відповіді означає бал за яким вона оцінюється.Обробка результатів: бали
сумують,використовуючи код відповідей та інтерпретують таким чином:чим більша їх сума,тим вище імпульсивність та цілеспрямованість.
Метод експерименту використовується при вивчені особливостей вольової активності,у першу чергу при дос-ні опору тим діям,які
не усвідомлюються,тобто автоматичним та при дос-ні вольового зусилля.
До експериментальних дос-нь волі належить метод дос-ня свідомої регуляції дій за допомогою лінійок Біне з метою визначення
особливостей опору автоматизму.Методика цього методу полягає у демонстрації 15 лінійок,з яких 10 поступово збільшуються у розмірах і
5 останніх- однакові за довжиною.Досліджуваний має відповідати на питання, чи є більшою чи меншою ця лінійка,ніж та,що
демонструвалася до цього.Лінійки до та після демонстрації приховуються від досліджуваного,а його відповіді заносяться в бланк
реєстрації. Обробка та аналіз результатів:автоматизм виявляється у повторені відповіді більше,коли демонструються 12-та та наступні
лінійки. Висока здатність опору автоматизму-відсутність відповіді більше після 10 пред'явлень. Про наявність опору автоматизму свідчить
відсутності відповіді більше після 12 пред’явлень.
До експериментальних також належить метод дос-ня вольового зусилля з метою визначення особливостей типів вольового
зусилля. Методика передбачає використання двох прийомів для дос-ня вольового зусилля:координація рухів пальців рук та мовно-вольова
регуляція. При обробці результатів розраховується кількість спроб,помилок та правильних виконань 1-го прийому,а при виконані другого
методичного прийому розраховується кількість помилок та різниця у часі між виконанням пос.
61 .Фантазія та інтуїція.
Фантазія-це художня вигадка,яка заснована на здатності людини вільно комбінувати образи,.Її зміст не відповідає існуючий
реальності.
У повсякденному психологічному досвіді фантазія в більшості випадків виникає внаслідок інтуїтивної установки або є вторгненням
несвідомого змісту в свідоме.Можна розрізняти :
-активні фантазії,які викликаються інтуїцією,т.б. установкою спрямованою на сприйняття несвідомого змісту
-пасивні фантазії,які з'являються відразу у наочній формі за відсутності інтуїтивної установки та пасивній установці суб’єкта,який
пізнає.
Інтуїція є однією з психологічних функцій,яка передає суб’єкту сприйняття несвідомим шляхом.Предметом такого сприйняття
можуть бути зовнішні та внутрішні об’єкти та їх поєднаня.Інтуіцію у загальному розумінні можна визначити як здатність швидко знаходити
вірне вирішення завдання та орієнтуватися у складних життєвих ситуаціях,а також здатність передбачати хід подій.
Фантазія та інтуїція є стрибками у процес мислення,яке виходить за межі теоретичних уявлень.Тому досягнуті з їх допомогою
результати не можуть бути включеними у систему наукового знання без подальшого логічного обгрунтування.Мисленнєвий акт включає в
себе і оперування наочними образами,і моменти інтуїтивного осяяня,і фантазію,і творчу уяву.
І дискурсивне мислення,і фантазія можуть бути пронизані моментами інтуїтивного осяяня.Сутність інтуїції полягає у скорочені
мисленнєвого шляху до досягнення істини,здійснені зв’язку потенційної та актуальної свідомості.Заснована на несвідомому,на
асоціативних процесах інтуїція виходить за межі обгрунтованого формально-логічно.За допомогою цих нелогічних засобів процес пізнання
ніби роздвоюється.
Деякі автори визначають фантазію як різновид чуттєвої інтуїції(Бунге).
Але на відміну від інтуїції фантазія не належить лише до сфери несвідомого.Фантазія та інтуїція розрізняються за механізмами
функціонування,бо фантазія свідомий та контрольований процес на відміну від інтуїції.
Механізм роботи інтуїції вмикається після різностороннього дослідження об’єкта.
Фантазія синтезує поняття та первинні чутливі образи,а інтуїція-образи створені фантазією. Тому інтуїція можлива лише за
наявності розвиненої творчої уяви.
Інтуїція не здатна з’явитися на 1-х етапах пізнання на відміну від фантазії,яка здатна пронизувати весь процес пізнання.
62. Уява та мислення .Фантазія та мислення.

Щоб розкрити природу уяви, доцільно порівнять її з іншими психічними процесами .Найчастіше порівнюють її з мисленням та
пам’яттю. Мислення –це найбільш узагальнена та опосередкована форма псих відображення, яка встановлює зв’язоки та відношення між
пізнавальними об’єктами.Уява – форма психічного відображення , яке полягає в побудові образів на основі раніше сформованих уявлень.
Фантазія-це художній вимисел, який заснований на властивості дитини, дорослої людини вільно комбінувати образи , які виникають в
несвідомому. Тоді як уява – мислиннєвий , пізнавальний процес. Память протиставляється творчій здатності фантазії , а мислення –
наочно-образному її хар-ру.Мислення може відбуватися , як твердять деякі філософи і психологи , не тільки в абстрактній , але й в
образній сфері. Сеченов у зв’язку з цим говорив про мислення конкретами. Якщо память дає фантазії матеріал , то мислення встановлює
істотні відношення всередині цього матеріалу В зв’язку з цим мисленню іноді приписують провідну роль в побудові образів фантазії . Деякі
психологи навіть оперують виразом”фантазія є мисленням в образах” , але його слід вживати з певними застереженнями. Мислення
образами — вираз, який містить в собі не тільки формальну суперечність — процес мислення прямо протилежний процесу створення
образів. Мислити можна тільки абстракціями, хоч і за допомогою образів.
Питання про участь фантазії в творчості в абстрактних сферах-символічній,, понятійній і т д набуває все більшого визнання.
Справді, творчість може" відбуватись і в чистій сфері мислення без прямого дотику з емпіричним чуттєвим джерелом. Але опосередковано
це джерело — просторово-часо'вий світ — весь час дає животворну силу абстракціям. Час від часу абстрактне мислення знову і знову
звертається до емпірії, і в цьому відношенні виявляється діяльність фантазії.
Справжнє відкриття на базі синтезу завжди здійснюється в процесі спів відношення досвіду і теорії. Там, де відбувається тільки
аналіз понять І виводяться наслідки всередині самої теорії, там менше за все фантазії, але там і не здійснюється вирішальне зрушення в
науці.
Насправді, процес фантазії, як і процес мислення, складається з чуттєвої і раціональної сторін, які виступають в тісній взаємодії.
Створюючи художній образ, письменник спочатку створює задум, продумує художню ідею цього образу і разом з цим будує його так, щоб
він втілював цю ідею. Щоб створити яку-небудь гіпотезу, вчений повинен мати чуттєву базу досвіду. Отже, процеси фантазії і мислення не
можуть відбуватись без взаємопереходу чуттєвої і раціональної сторін. В цьому їх схожість. Різниця між мисленням і фантазією полягає в
особливостях творчого синтезу. Також спільне та відмінне полягає в тому, що мислення та уява виникають в проблемні й ситуації ,
мотивуються потребами особистості, основу їх складає випереджуюче відображення. Але випереджуюче (опережающее) відображення
дійсності , яке здійснюється в процесі уяви , відбувається у вигляді яскравих уявлень , в той час як процесах мислення випереджуюче
відображення відбувається шляхом оперування поняттями ,які дозволяють узагальнено і опосередковано пізнавати оточуючий світ.
63. Уява та пам’ять.

(за В.А.Романцем, який в свою чергу ототожнює уяву і фантазію): пам’ять пов’язує з минулим, увага-з теперішнім, уява з майбутнім.
Фантазія неможлива без пам’яті. Чим більше матеріалу дає пам’ять, тим більше можливостей відкривається для комбінаційної роботи
фантазії. Для того, щоб створити новий образ, треба репродукувати, оживити в пам’яті сприйняті у минулому враження. Але саме
відтворення може слугувати завданню згадування. У цьому випадку не має виходу за межі пам’яті. Відтворення стає необхідним моментом
фантазії, коли воно підкоряється не своїм безпосереднім цілям, а цілям фантазії. Образ репродукції в цьому разі виникає як елемент або
фрагмент створюваного образу. Нерідко процес пригадування йде опосередкованим шляхом, і уява як допоміжний засіб стає моментом
пам’яті. В свою чергу пам’ять може відігравати і негативну роль. Схожість між уявою та пам’ятю: щоб запам’ятати слово і засіб, необхідно
уявити в одному і тому ж образ, а для цього необхідна уява. Правильним буде і зворотнє: пам’ять автобіографічна та епізодична,
безперечно пов’язані з уявою. Людина уявляє себе власне собі, вона не може уявити собі своє власне Я, власний час, долю поза своїм
минулим. Відмінності між ними: виникають у випадку коли майбутня ситуація виявиться для суб’єкта зовсім новою, непередбаченою
(творчою ситуацією). Передбачити не передбачувану ситуацію не можна спираючись на пам’ять, необхідне перетворення минулого
досвіду.
64. Рубінштейн про зв’язок волі з усвідомленням мотивів.

Всіляка вольова дія є цілеспрямованою дією. Будучи спрямованою на певну мету, дія регулюється згідно з цією метою.Спецефічно
людські дії є вольовими і цьому широкому розумінні слова-всі вони усвідомлені, цілеспрямовані, всі вони включають цілеспрямованість та
регулювання ходу дії згідно з метою. Але усвідомлення одиничної мети свого бажання, що породжена спонуканням, яке в дану хвилину
володіє почуттями людини, представляє ще не дуже високий ступінь свідомості (сознательности).Свідома людина, приступаючи до дії,
усвідомлює наслідки, які потягне за собою здійснення мети, яка перед ним стоїть, а також мотиви, які її (людину) до цієї дії спонукають. В
результаті може виявитися розходження між бажаною метою та небажаними наслідками або труднощами, з якими в силу об’єктивних
зовнішніх умов, пов’язана її реалізація. Дія, яка здійснюється а умовах такого конфлікту внутрішньо протирічних тенденцій,-це вольова дія.
В залежності від ступіню усвідомленості прагнення (стремление) виражається у вигляді потягу(влечения) або бажання. Потреба, загалом
органічна, ще не усвідомлена, не спрямована на певний предмет, виступає спочатку у вигляді потягу. Потяг не усвідомлений та
безпредметний. Поки людина лише відчуває потяг, не знаючи, який предмет цей потяг задовільнить, вона не знає, чого вона бажає перед
нею немає усвідомленої мети, на яку вона повинна спрямувати свою дію. З одного боку, існують потяги,що суб’єктивно виражають потребу,
але не включають усвідомленості цих предметів, які здатні їх задовільнити, а з ін-предмети, яких людина потребує для завдоволення своїх
потреб, але які їй протистоять. Виникнення вольової дії передбачає перш за все становлення між ними усвідомленого зв’язку. Суб’єктивне
вираження потреби, її вираження в психіці повинно бути усвідомленим та предметним-потяг повинен перейти а бажання. Усвідомлена
мета, безсумнівно, грає суттєву роль у вольовій дії; вона повинна визначат весь її хід. Але мета, що домінує вольовий процес, сама
причинно детермінується спонуканнями, мотивами, які є відображенням в психіці потреб, інтересів і т.ін.
+(то что ты мне говорила)
Потреби можуть слугувати спонуканням до дії. Але між спонуканням і реальною дією у власне волі присутній момент усвідомлення,
рефлексії. Воля являє собою певну структуру, що має початок і кінець. Одиницею вольового процесу є вольовий акт, у якому виділяються
чотири фази, що розкривають суть вольового поведінки. Від обмірковування того, як досягти мети, які шляхи до неї ведуть, до прийняття
рішення діяти яаме так, а не інакше. Тобто від виникнення наміру дії і до здійснення рішення. Вона пов’язана з боротьбою мотивів при
прийнятті рішеня і з вольовим зусиллям. Воля підкоряє поставленій меті всі дії особистості.
65. Фантазія та моральна сфера людини.

Моральна творчість – це вище вираження процесу соціалізації людини, це базис мислительної та естетичної діяльності.
Моральну поведінку людини можна пояснити через принцип індивідуалізації. Заздрість до справжнього творця, прагнення до слави,
почесті, поваги, намагання досягти спортивних рекордів, бути несхожим на інших- все це пов”язується з принипом індивідуалізації. Творча
думка людини – вища форма індивідуалізації – прагне абс. співвіднесеності зі світом як основної мети пізнання. Вища, ідеальна форма
співведнесеності виражається у світогляді люд., а вища практична форма – в її вчинках. Тому вічинок виступає безпосереднім
„механізмом” моральної творчості.Учинок – це дія, що має розгорнуті психологічний та моральний аспекти. Дія, в якій псих. аспект сильно
редуковано, автоматизовано наз. моральною звичкою(Роменець). Багатство дух.життя ндивіда полягає в багатстві його дійсних відношень
до світу. Егоїстичні, аморальні вчинки призводять до руйнування цих відношень. Моральність, індивідуалізація, творчість – це спроба
самостійно „протистояти” світові, виявляти властиві саме їй способи та засоби взаємодії зі світом, обираючи поступово той чи ін. шлях
розгортання своєї індивідуальної сутності в пізнававльному та дійовому контакті зі світом.Моральне пов”язується з уявленням про
абсолютну обізнаність, що дає можливість(в ідеальному плані) обрати єдино правильний шлях учинку.Учинок несе характер
амбівалентності(мотиваційна роздвоєність),де індивід намагається її подолати, застосовуючи різні прийоми. Такі прийоми несуть смисл
катарсису(очищення) – а саме це збуджує до творчої діяльності. Здійснюваний вчинок викликає певну реакцію не тільки з боку
середовища, а з боку самого індивіда.Один вчинок відкриває шлях іншим. У ланцюговій реакції вчинків відбув. дух. формування
індивіда(самовідданість). Існує 2групи вчинків: 1)-вчинки які розкр. дух. зростання(героїзм що проявляється у подвизі) та 2)-вчинки
дух.деградації(злочини, інфантильно-регресивні).За Роменцем, творчий героїзм – перманентна, безкінечна віддача, що передбачає велику
зосередженність та аскетизм.Людина не належить сама собі, а стає органом творчого процесу.
66. Роль фантазії у творчій діяльності людини.

Діяльність люд. спрямована на досягнення певних потреб. Уява, випереджуючи практику, створює ідеальну модель майбутнього
образу, який необхідний для задоволення даних потреб. Це внутрішня діяльність, що збагачує діяльність зовнішю й стає необхідною
умовою творчості.Попереднє створення продуктів дія-ті можливе завдяки творчій уяві. Скільки б люд. не розмірковувала, без фантазії вона
не рушить з місця.Уява та фантазія пов”язані з вільною переробкою елементів досвіду, їх вільне співвідношення(навіть беззмістовне), що
базується на на внутрішній свободі мислення, дії і пізнання.На відміну від логічного мислення фантазія за мить може відтворити предмет у
структурній цілісності. Тримати в уявленні водночас велику сукупність фактів – важлива передумова продуктивної творчості.
Наукова, технічна і взагалі професійна творчість пов”язані вже не з фантазією, а з уявою, стимульованою фантазією(„сила
фантазії, що стимулює”).Стимульована фантазією уява, створює задуми поета та „імажинативні” світи, сила яких не в тому, що вони
дублюють дійсність, а – роблять явним і харатерним те, що приховане у предметах.
67. Методи дослідження творчої уяви.

1. Тест “Доповнення фігури”
Дослідження індивідуальних особливостей уяви. Критерії: гнучкість, ригідність, стереотипність.
2. Тест “Кола”(на рус. КРУГИ)
Критерії: гнучкість, ригідність, плавність доповнених ліній, розробленість деталей.
3. “Лінії”
Те ж саме, що і в №2
4. “Вербальне комбінування” Використ. Для оцінювання особливостей творчої уяви.
Методика: з трбох слів скласти якомога більшу к-ть речень.
5. “Незвичайне використання” для повсякденних речей.
6. “на удосконалення” предмету або іграшки.
7. “питання та здогадки” Процедура: П. Пропонується сюжетна картина. Після ознайомлення з нею він повинен задати якомога
більше питань, що стоюються цього сюжету, вказати найвирогідніші причини подій, які відбуваються, вказати якомога більш повний список
наслідків.
8. “відтворення образів на основі звукових подразників” Назва говорить сама за себе.
9. “загальні проблеми” Пропонується рід ситуацій, в яких піддослідний повинен побачити якомога більшу к-ть загальних проблем.
10. “Продовження тексту”,”Написання літературного тексту”,”Закінчення тексту”.
Закінчити та назвати казку, виокремити психологічну, філософську та логічну структури тексту.
11. тест на продуктивність уяви. Набір ч\б фотографій.
12. “Інтелектуальний тренінг”
13. “Творчий синтез”
68. Творча уява зрілої людини: особливості механізмів та спрямованості фантазування.

З точки зору, ідеалістичної концепції , яка трактує фантазію як першопочаткову творчу силу ,протягом свого розвитку особистість
стає все менш творчою. Крайньому ідеалістичному розуміння фантазії як автономної творчої сили протистоїть крайній механістичний
погляд, який намагається вивести фантазію з наслідування .Матеріал для гри у дитини і її сюжет взятий з реальної дійсності ,з якою дитина
знайомиться, але результатом процесу фантазії є не сама гра, а її основна передумова-ототожнення зовсім різних за зовнішнім виглядом і
сутністю предметів. Таким чином,обидва крайніх погляди-ідеалістичний та механістичний-на співвідношення між процесом фантазії і віком
в рівній мірі не прийнятні :неправильно вважати ,що вік шкодить процесу фантазії.і те що ніби справжня продуктивна діяльність зростає на
грунті підрожання.Закономірності продуктивної діяльності дійсні для будь-якого віку,звісно конкретні особливості того чи іншого віку будуть
по різному впливати на спрямованість цих закономірностей і відповідно обумовлювати різні результати процесів фантазії.
Розвиток творчих можливостей в більшій мірі залежить від особливостей навчання і виховання в навчальних закладах,ніж від віку
як такого.Спостереження дали привід стверджувати ,що молоді люди частіше і легше проявляють творчий підхід.Оствальд пояснює це тим,
що в молодості люди більш сміливі та відважні. Беркстен пояснює різке падіння творчих сил яке ніби настає після 30 років
перевантаженням, що виснажує та призводить до зниження творчого потенціалу. За даними Брозека, ті інтелектуальні функції які
тренуються у дорослих людей не погіршуються з віком , а можуть навіть покращуватися. Функції, які в повсякденному житті спеціально не
застосовуються (мислення за допомогою символів) дійсно погіршуються. Виконувати тести за обмеженого часу, знаходити нові методи
вирішення для людей похилого віку важко. Леман прийшов до висновку – кращий вік хіміків 26-30, математиків 30-34, музикантів до 30,
письменників до 45, філософів 35-39. Айзекс вважає кращий вік художників 5-22, музикантів 4-23, письменників 12-40. За Леманом
психологічні фактори зниження творчого потенціалу не є специфічними для похилого віку; люди які досягли до 30-40 років помітних успіхів
не прагнуть нових досягнень; люди, які піддаються критиці і не знайшли визнання впадають в апатію. Легкі успіхи і великі труднощі в рівній
мірі послаблюють мотивацію творчої діяльності. Багато фактів суперечать концепції Лемана відомо що багато художників і вчених
проявили творчу активність і в глибокій старості ( Толстой, Павлов, Фрейд, Гете) Не можна говорити про безпосередню залежність творчих
підйомів і спадів від вікових характеристик. Особливості проявів внутрішніх закономірностей залежить передусім від таких факторів як
мотиви, знання, особистісні риси.
69. Фантазія у дитячому малюнку.

За Роменцем дит.мал. – це образотвоча модифікація гри з усіма властивими рисами: вживання і перенесення у ситуацію,
наслідування, уява.Це особливий вид творчості. Зя змістом мал. є грою, а за формою – естетичним освоєнням дійсності.
Кружечки, коми, хаотично ламані лінії та ін. подібні елементи малюнка можуть мати назву певних предметів, явищ, відігравати роль
окремих творів.Якщо вже засвоєно кружечки чи якісь ін. елементи образів, то всі частини відтворюваного складного предмета будуть такої
самої форми. Формальна несхожість мал. з самим предметом допомагає дитині шукати нові значення, давати нові назви. Малюк закінчує
малювати, коли йому самому стає зрозумілим те, що намалював. Довільне фантазування доповнюється іпривізованим сюжетом. Стадії
розвитку дит.мал.:
1)Сходинка схеми. Дитина малює схематичні зображення предметів.Таке малювання здійснюється не з натури а по пам”яті. Явище
”рентгенівського”малюнка – явище відкритого зображення – протилежне фантазійному доповенню(зображ.літак у поперечному розрізі з
деталями інтер”єра). Малюк більше символіст, ніж натураліст. Стійкі образи та конфігурації – новий предмет зображ. на основі
попереднього, тобто це спадкоємство у побудові інших образів. Уподібнення елементів та стильова єдність мал.- всі елементи мал. мають
1-стильовий напрямок( наприклад,застос.лише прямих ліній при малюванні заг.малюнка).
2)Ступінь почуття форми і лінії. Тут до перелічення ознак додається формальні взаємовідношення окремих частин. Мал.залиш.
схематичним але набуває естетичної цінності. Виключення несумісних об”ектів – реалізм.
3)Правдоподібний мал. Тут вже зникає схема, але ще не передається перспектива, пластичність предмета, але копія більш схожа
на оригінал. Важкість копіювати дитиною полягає у важкості сприймати одночасно оригінал і свою відображене у мал., і змальовуючи
якийсь предмет, дитина робить наприклад дзеркальне відображення – так як процес сприймання керується уявою. Оригінал дає лише
поштовх. Потім – фантазія.Коли з”являється правильність, пропорційність, певна міра деталізації, мал. втрачає дит. риси.
Малювання є образотворчою модифікацією гри. Дитина яка малює, створює свій уявний світ. Але на відміну від класичної гри мотив
діяльності поступово починає розподілятися між процесом та результатом, і тому малювання стає „передестетичною” діяльністю, що
передбачає мотив худ. впливу на оточення.
70. Індивідуально-психологічні відмінності уяви, фантазування,творення.

Уява є в типологічному і індивідуально-дифференцюючому відношенні дуже суттєвим проявам особистості.
Першою характеристикою ос-ті з боку уяви є ступінь легкості чи важкості,з якою взагалі дається перетворювання(одні люди сковані
ситуацією, підпорядковані реальному, отже всіляке перетворення є тут дуже складним, в них домінує інертність, ”шаблонність”,рутинність,
інші ,навпвки, все сприймають, як мтеріал для перетворення). Все це є показником відношення людини до оточуючого світу.
Другою хар-ю є те, який характер приймають зроблені перетворення. Вирішальне значення тут відіграє відношення між ролями, яки
грають емоційність чи афективність з одного боку і інтелект-з іншого. Адже відомо, що уява тісно переплетена з іншими псих.процесами,
вона віддзеркалює у собі їх індивідуально- психологічні особливості і формується згідно з ними. В залежності від домінування емоційності
чи інтелектуальності виділяють різні типи уяви: з одног боку, суб”єктивна уява, що слабко підкорюється критичному контролю мислення, з
іншого-критична уява,що перетворюючи дане, вроховує закономірності і тенденції розвитку об”єктивної дійсності.
Третьою хар-ю можна виділити те ,в якій сфері проявляється уява в ос-ті. Тут грає роль спрямованість ос-ті,інтереси,що створюють
пов”язані з ними спеціальні центри емоційного сприйняття.
Четвертою хар-ю виступають фізіологічні особливості ос-ті. Існує ряд концепцій творчої поведінки,що прямо, або опосередковано
пов”язані з теорією І.П.Павлова про “динамічну стереотипність в роботі головног мозку”, особливо з тією її частиною, що тлумачить єдність
двох протилежних регуляторних тенденцій ЦНС-мінливість і стереотип, лабільність і консерватизм.
В кожног існує “шматочок” фантазі, стиль творення, але в кожного вона проявляється по-своєму. Глибинна оцінка цих інд.-
псих.особливостей в цілому має досить суб”єктивний хар-р. Але частково, загально ми можемо об”єктивізувати дані за допомогою таких
пунктів: продуктивність уяви, рівень складності, оригінальність/стереотипність, гнучкість/ригідність, завершеність, конструктивність,
цілісність, замотивованість, якщо буде обрана певна градація та сисетема підрахунку, на базі яких можна прослідкувати динаміку
уявляння,фантазуваня,творення в різних особистостей.
71. Вікові відмінності в уяві та фантазуванні.

Генетично першим розвивається конкретне мислення, що властиве дитині раннього віку.Це повна залежність поведінки,
мислення,сприйняття від конкретних обставин(повна антитеза фантазії і творчості).За Вундтом, фантазія дитини бідніша за
підлітка.Удаваність насиченості дит.фантазії спричинена тим, що домінуюче місце у поведінці дитини – велика збудливість, некритичність
суджень.Уява дитини існує на рівні предметної дії – у ігровій дія-ті, на рівні ейдетичних образів(наочні образи які галюцінаційно ясно
відтворюють сприйняте, ці образи є перехідними між сприйняття та уявою). Фантазія не є первинною, самостійною у псих. розвитку
підлітка. Її розвитку слугують – формування понять(розвиток абстрактного ми-я).Головною причиною усунення ейдетичних образів та
перехід у сферу уяви є мова, як засіб утворення понять, мислення у поняттях.У поняттях підлітка знаходяться у роздільному вигляді
суттєве і несуттєве(що змішано у ейдетичних образах).Суб”єктивні наочні образи зникають з 16 років – період, коли поняття почин.займати
місце минулих образів. Підліток виокремлює суб!єктивну та об”єктивну фантазію.Суб”єктивна(емоційна) – задовольняє особисті
потреби(нагадує дит.гру), де незадоволені потреби стимулюють до фантазування.Об”єктивна(пластична) фантазія – творча реалізація
якоїсь ідеї.Поєднуючись з мислення у поняттях, дана фантазія стає домінуючою.Тут і формуються у підлітка перші власні погляди.Пізніше з
віком розвиток уяви уповільнюється, поступаючись з мисленням.Закон Рібо: преша стадія розвитку уяви(з 3-років життя, дошкільний вік,
підлітковий та юність), де уява не залежить від мислення. Наступна стадія – послаблення ролі уяви. Третя стадія – підпорядкування
мисленню(у більшості занепадає і леше у деяких підноситься над мисленням, стаючи творчою силою).
72. Основні концепції та теорії творчості у вітчизняній та зарубіжній психології.

1)Екзистенціалістська теорія (М.Бердяєв „Смысл творчества”). За автором, у світі ще не було справжньої творчості, де
найвеличніші досягнення світової культури є лише підготовчими ступенями до справжньї творчості(її предметом стане людський дух у
глибокій релігійності, а не світова данність, обтяжена матер.необхідністю). Поняття протилежності каузального і безпричинного(„Полонений
дух”) – необхідність і свобода лежать на двох полюсах буття.Каузальність не несе нове. Люд.описуючи прчину явищ (наука), потряпляє у
дурну безкінечність і не дійде до первинного творчого акту.Творча новизна безпричинна.Лише філософія здатна осягнути містичність
Космосу. Відношення: Суб”єкт-об”єкт є передумовою творчого акту.Суб”єкт вбирає у собі істину, адже людина вкорінена у
нуменальному(первісно існуючий, „сущий”) духовному світі.Тврчість і матерія: матер. виступає простий пасивний опір, і водночас як
субстанція виникнення суб”єктивності.”Трагедія”творчості: творча новизна вимушена підкор.законам об”єктивованого світу(культура- це
самоомана втечі від данності, вона є невдачею творчості).Вчення про богооюдину:люд.без вказівок,виходячи зі своєї
божественості,знаходить життєве завдання своєї творчості.За откровенням божесвенним іде одкровення антропологічне(народж.Бого в
люд., і люд. в Богові).
2)Психоаналітична теорія.(Фрейд, Юнг „Колективне несвідоме”) Несвідоме формується у дит.віці. Інфантильне, витіснене з
псих.дія-ті не зникає безслідно, а утворює центр несвідомого.Витіснення зі свідомості(прояв у сновидінях) пережитих форм задоволення
статевого почуття(дит.сексуал.) і нездійсненні бажання тримає психіку у рівновазі.Засоби вираження несвідомого:заміщення,
проекція,розклад,витіснення,заміна протилежним, символи та ін.Худ.творчість використов.символіку, де залучається фантазія. За Юнгом,
творчий процес-оживлення архетипу, який живе у колективному несвіломому.Сублімація-здатність заміщувати вихідну сексуальну мету
іншою, несексуальною, але спорідненою психічно – джерело творчої уяви.
3)Теорія бісоціаці.(А.Кестлер „Творчий акт”).Термін”бісоціація” – всановлює різницю між шаблонним способом мислення в рамках
єдиного „плану”(асоціація – вираження звички) і творчим актом, який оперує більш шіж з 1 планом(вільне перепланування та комбінування
досвіду). Є 2 шляхи автоматизованої рутини: 1.поривання в уявний, мрійний стан, де раціональне мислення припинене, 2.- втеча від
нудьги, застою, інтелектуальних утруднень, емоц.фрустрацій- тут відбув.спалах інсайту.Бісоціативний акт пов”язує раніше не пов”язані
матриці досвіду і робить зрозумілим те, що необх.усвідомити, оживити відразу у кількох планах.Умови творчого синтезу: усунення
свідомого контолю, що звільняє розум від певних примусів(сновидіння,несвідомі автоматизми,інтуїція).
За Кестлером, творча активність – це регресія до ранніх онтогенетичних і філогенетичних рівнів,втеча від стримувальних моментів
свідомого.
73. Психоаналітичне тлумаченя природи та стр-ри творчого процесу.

Фройдистська теорія творчості-несвідома сфера-основа людської пведінки. Фройдизм,хай і в містифікованій формі, але побачив
певні проблеми психології творчості,та не зміг їх докінця вирішити. Це стосується теорії несвідомого.
Д-ня несвід.передбач.розуміння особливостей розвитку дит.психіки.,адже несвід.винкає в дитячому віці,і ця обставина пояснює
основні його риси. Інфантильне не зникає безслідно, а утворює той центр,навколо якого кристалізується несвідоме психічне життя.
Основним змістом несвід.за Фройдом, є різні різні форми сексуального життя дитини. В дитячоиу віці статева повед.має такі риси , як
нарцисизм,автоеротизм та ін.,лібідо не руйнується,воно тільки змінює форму,але завжди має первинне джерело. Несвід.бажання та
витіснені інстинкти через компроміс зі свідомим здійснюють вплив на думки і дії культурної людини. Несвідоме має свої засоби вираження
– заміщення,витіснення, проекція, розклад,заміна протилежним, перенесення ефекту істотного на
неістотне,раціоналізація,сиситематизація, символи. Символічні зображення служать несвідомим потягам,вони приводять у свідомість все
неприємне у замаскованій формі. За Фройдом,несвідоме у психічному житті уможливлює культурний процес, що не зміг би здійснитися без
активної протидії несвідомого.
Психоаналіз за пердмет дослідження бере творчість художню і моральну. Художня тв. через символіку дає людині насолоду,тут
голвна роль належить фантазії. Зміст роботи фант. в художній творчості становить вітіснені сексуадьні бажання, адже їхню мету легше
перенести з реального світу в уявний. Несвід.-це та частина життя, яка ,прагнучи безпосередьо насолоди,не хоче пристосовуватися до
реального світу. Виникає подвійний ряд: з одного бокуасоціальні форми несвід.-сноведіння і неврози,з іншого-феномени,що мають велике
культурне значення-релігія,мистецтво, філософія та ін.
Чітко визначається поняття сублімації – здатності заміщувати вихідну сексуальну мету іншою,несекс.але спорідненою психічно.
Мистецтво,за Фройдом-іллюзія,що відводить від життя за допомогою фантазії,воно збуджує в людині слабкий наркотик і тимчасово
ховає її від труднощів. Естетична діяльність не допомагає в стажданнях,але дає компенсацію.
За Юнгом творчий процес є “автономним комплексом”,ніби живою істотою у тілі людини. Це та частина душі, що віддалена від
рівня свідомості, може взяти “Я” собі на службу. Цей комплекс розвивається у сфері несвідомого і поширюється на всю психіку. Творчий
процес тут полягає у несвід.оживленні архетипу.Несвідоме ,за Юнгом, складаєься з шарів різної глибини та доступності. Верхній –особове
несвідоме,пов”язане з “симптоматичним мистецтвом”, витіснене і ніколи не може повністю усвідомитися,нижче – колективне,пов”з.з
символічмим, несе спадковість віків, на стр-рі більш примитивного рівня,ніж попереднє.
Д. В. Бассін та Л.Е. Шерозія виділяють важливу роль установки(за Узнадзе), що на їх думку дає пояснення несвідомому.
74. Обгрунтуйте понятя цінність в теорії емоцій Додонова.

Існує 2 види оцінювання дійсності – емоційне та раціональне, словесне. Словесні оцінки(добре-погано тощо) виступають як міра
цінності предмета. Інакше – з емоційними переживаннями Л. Вони означають цінність певних явищ дійсності, і тим самим виступають і самі
своєрідними цінностями . При цьому цінність емоцій м\б як опосередкованою переконаннями Л моральною цінністю, що своїми коренями
уходить в моральну потребу організму в емоційному насиченні. \\\Але емоції бажані для нас і без всякої своєї цінності як регулятора
моральної поведінки. Якщо Л-ну довгий час нічого не турбувало, вона починає відчувати справжній «емоційний голод» - своєрідне
відчуття нудьги. Це заважає нормальному розвитку л-кого організму в дитячий період і згубливо діє на нього в зрілому віці. Те, що л-кі
емоції одночасно виступають в ролі оцінки і в ролі цінності не означає, що ці дві їх ролі неподільні. Навпаки, в кожному з цих своїх ролей
емоція буває представлена в 2х різних системах відносин:1)відношення S діяльності до її цілей, проміжних результатів, та різного роду
обставин, що полегшують чи ускладнюють їх досягнення; 2)відношення до самої діяльності. Приклад із шахами – виграш є і цінністтю і
метою, саме ж емоційно офарбоване бажання виграти – оцінка значимості тої мети. Чим значимішою є мета, тим сильніше бажання її
досягти. Л вибудувала план гри – радість, як оцінка вдалого рішення прблеми, гордість – як оцінка своїх здібностей. Ці, або
розачарування, якщо не виходить. Всі ці емоції по відношенню до цілі гри будуть оцінками. Ще один мотив: задоволення від гри (окрім
самоствердження). \\\Тобто, Л не тільки до результатів діяльності, до тієї користі, що вона приносить, а й до її емоційного змісту. \\\ В
залежності від того, в якій ролі ми розглядаємо емоцію, змінюються її х-тики. Так, негативні емоції, виступаючи в якості оцінок завжди
відштовхують S від оціненої ним ситуації, чи тягнуть до її подолання. Вони ж, в якості ціностей, можуть не тільки відштовхувати, а й
притягувати особистість до певних занять (Приклад – стрибки з парашютом, екстрімальний спорт тощо). Якщо емоція в ролі оцінки
виступає, говорячи словами А.Н. Леонтьєва, як механізм руху діяльності, тобто виконує службову функцію, спонукаючи до діяльності
Заради “поміченою нею цінності”, то в якості самостійної цінності вона стає одним з мотивів діяльності.\\\ Знання ,що емоція постійно
виступає і як цінність, позитивна чи негативна(антицінність), дозволяє глибше зрозуміти природу багатьлх психологічних явищ:
схильностей, які представляють собою л-ку потребу в певних видах діяльності не тільки як засобах досягнення бажаних цілей, але і як в
джерелах бажанних(цінних)переживань, задоволення від діяльності і конкретно досліджувати склад останнього для кожного конкретного
випадку.
75. В чому зміст еволюційної теорії емоцій.

Ч. Дарвін опублікував книгу “Вираз емоцій в тварини та людини”, яка стала визначним моментом в розумінні зв”язку біологічних
та психологічних явищ, зокрема, організму та емоцій. В ній було доказано, що еволюційний принцип можна застосовувати не тільки к
біофізичному, а й к психолого-поведінковому розвитку живого, що між поведінкою тварини та людини відстань не є такою значною. Дарвін
показав, що у зовнішньому виявленні різних емоційних станів, в єкспресивно-тілесних рухах багато спільного в антропоїдів та
сліпонароджених дітей. Ці спостереження лягли в основу теорії емоцій, я ка отрималда назву еволюційної. Емоції згідно цієї теорії
з”явилися в процесі еволюції живих істот як життєво-важливі пристосувальні механізми, що сприяють адаптації організма до умов та
ситуації його життя. Тілесні зміни, що супроводжують різні емоційні стани, зокрема пов”язані із відповідними емоціями рухи, по Дарвіну, є
ніщо інше, як рудіменти реальних пристосувальних реакцій організму. І дійсно, спільність емоційних виразів людини і, у всякому випадку
вищіх тварин, що стоять найближче до людини, настільки очевидна, що не піддається ніякому запереченню.
76. Порівняйте мех-м виникнення емоцій за теоріями П. Симонова та К. Ізард.

Вітчизняний фізіолог П.Симонов спробував в символічній формі представити сукупність факторів , що вплив на виникнення та
хар-ер емоцій.Він запропунував для цього наступну формулу:Е=F(П,(Ін-Іс,…)), де Е- емоція,її сила , якість та знак,П- сила та якість
актуальної потреби,(Ін-Іс)- оцінка вирогідності задоволення потреби, Ін- інфа про засоби ресурси та час, що прогностично необхідні для
задоволення потреби, Іс- інфа про засоби, ресурси, час, якими суб”єкт володіє.Ця формула дозволяє зрозуміти, що негативні емоції
виникають, коли суб”єкт володіє недостатньою кіл-стю інфи,а позитивні-коли інфа у надлишку.Це стає особливо помітним у випадку
емоцій, які пов”язані ізт задоволенням якої-небудь потреби.Приклад:Якщо Л хоче їсти і вона йде до буфету, щоб взяти там шмат
пирога,який сама туди поклала, то зрозуміло,що від цієї знахідки не виникне ніяких емоцій.Але все буде інакше, якщо раптом виявиться, що
пиріг зник, або ж навпаки, в буфеті знайдеться цілий пиріг,кимось туди покладений, замість одного шматточка.Такий ж процес можна
спостерігати у випадку гніву дитини, якій не дали бажану цукерку.Вирогідність такої емоції тим більша, чим менш переконливим буде
пояснення причини відмови у цукерці.
Теорія диференційних емоцій К.Ізарда отримала свою назву тому, що об”єктом її досл. є приватні емоції, які розглядаються
окремо.В основі теорії лежать 5 основних тез:1)основну мотиваційну сист. Л складають 10 базових емоцій.2)кожна емоція передбачає
специфічний спосіб переживання.3)всі базові емоції по-різному вплив на когнітивну сферу та на поведінку в цілому.4)емоційні прцеси
взаємодіють з драйвами та впливають на них.5) в свою чергу ,драйви впливають на перебіг емоційного процесу. Диференційна теорія
емоцій визнач емоції, як складні процеси, які мають нейрофізіологічні(визначаються в термінах активності ЦНС, передбачають емоцію як
функцію соматичної НС), нервово-м”язові(виявляється у вигляді мімічної активності) та чуттєво-переживальні
(переживання)аспекти.Критерії на базі яких Ізард визначає фундаментальні емоції:фундаментальні емоції(ф.е.)мають чіткі та специфічні
нервові субстрати;ф.е. проявляє себе в специф. Міміці;ф.е. тягне за собою чітке та специфічне переживання, яке усвідомл Л; ф.е. виникли
в рез-ті еволюційно-біологічних процесів.Ф.е. створює організуючий та мотивуючий вплив, слугує його адаптації.Цим критеріям, за думкою
Ізарда,відповідають такі емоції, як:радість, інтерес,здивування,сум,гнів,відраза,презирливість, страх,сором, провина.
77. Вольові властивості особистості у зв язку із структурними компонентами вольового акту.

(Все время можете ссылаться на Рубинштейна). Вольвоий акт може реалізуватися в більш простих та більш складних формах. У
відповідності ізскладністю вольової діяльності складними та різноманітними є також вольові властивості особистості. У складному
вольвовому акті можна виділити 4 основні фази: 1) виникнення спонукання і попередня постановка мети;2) стадія обговорення та боротьба
мотивів;3) рішення;4) виконання Основним змістом першої фази в р-ку вольової дії є виникнення спонукання та усвідомлення мети.
Ініціативність хар-є Л за тим, як у неї здійснюється повчатковий етап вольового акту ,ініціативність – вміння самостійно розпочати справу,
не чекаючи стимуляції ззовні. Суттеву роль в ініціативності грає відома інтенсивність та яскравість спонукань, велике значення мають і
інтелектуальні дані. Протилежністю ініціативності є інертність – нездатність розпочати щось самотужки, за власною інціативою. До якостей,
що характеризують Л на другому етапі відносять самостійність , незалежність – суттеві особливості волі. Дійсна самостійність волі
передбачає її свідому мотивованість та обумовленість, непідвластність чужим рішенням та впливам, є не свавіллям а дійсним виявом
самостійної власної волі, оскільки сама людина вбачає обєктивні засади для того, щоб вчинити так, а не інакше. Від самостыйності й
мотивації рішення треба відрізняти рішучість – якість, що виявляється у самому прийнятті рішення (фаза вольового акту номер 3).
Рішучість виявл в швидкості й впевненності, з якою приймається рішення, твердості, з якою воно зберігається. В протилежність рішучості
виступає нерішучість, що виявляється як в довготривалих коливаннях до прийняття рішення, так і у нестійкості самого рішення. Рішучість
може мати різну природу, в залежності від ролі, яку в ній грають імпульсивність, поміркованість(обдуманность?). Співвідношення
імпульсивності й обдуманності(аффекта і інтелекта) має фундаментальне значення для вольових властивостей особистостей – визначає
різноманітну внутр природу рішучості різних людей. Т.я. рішення не завершує вольовий акт, рішучість не є заключною властивістю волі. В
стадії виконання (4 фаза) виявляються досить суттеві вольові властивості, такі як енергія – концентрована сила, що вноситься в дію,
враховуючи яку говорять про енергійну людину, та наполегливість в здійсненні виконання прийнятого рішення, в боротьбі із перешкодами
за досягнення мети. Наполегливість поряд із рішучістю є особливо суттевими властивостями волі. Коли не дифференціюють ріних боків,
кажучи про сильну волю, зазвичай мають на увазі саме ці дві якості, тобто те, як людина приймає рішення і як вона його втілює.
Т.я. у вольовому акті для досягнення мети доводиться зіткатися не тільки із зовн перешкодами, а й з внутр протиріччами, що
виникають при прийнятті й виконанні рішення, важливими воьовими власт-ми також є самоконтроль,витримка, самоволодіння.
Отож, вольовий акт – це свідома , цілеспрямована дія, за допомогою якого Л заплановано здійснює поставлену перед нею мету,
підпорядковуючи свої імпульси свідомому контролю і змінюючи оточуючу дійсність у відповідності до свого задуму.
78. Філософські аспекти волі

З часів Аристотеля і дотепер воля розглядається як проблема породження реальної дії (В.Вундт, І.Сеченов, В.Джемс, Л.Виготський,
Ш.Чхартишвілі, В.Іванников), але двома основними шляхами, двома основними лініями.
1.Лінія Аристотеля—поняття волі пов’язується з проблемою породження не всякої дії, а лише дії на основі розуму, роздумів.
2.Лінія Декарта—воля розглядається у контексті породження будь-якої дії.
В залежності від концептуальної позиції дослідника вирішувались і основні філософські проблеми волі – її детермінованість та
свобода і суверенітет волі.
а) Детермінованість та свобода волі – воля виростає з емоційних процесів, які зумовлені потребами Æ воля детермінована.
Вольова дія завжди свідома, має особистісний характер. Разом ці 2 фактори визначають одночасно детермінованість та свободу волі.
В філософії та історії психології існували погляди на волю як індетерміновану, абсолютно свободну (волюнтаризм Джеймса, погляд на
волю як наявну у будь-якій довільній дії, в значній мірі екзістенціалізм). В той же час існували погляди на відсутність волі як особливого
психічного утворення (Чхартішвілі – зведення волі до інтелектуально-етичного аспекту емоційної та інтелектуальної сфер, емоційні теорії
волі – воля є лише особливим проявом емоц. сфери). Однобічні погляди не враховують, в першу чергу, цілісність людської психіки,
особистісний характер всіх психічних процесів. Розглядаючи волю як здійснення та підтримання вибору при наявності боротьби мотивів,
воля є одночасно і детермінованою наявними потягамиÆбажаннями, існуванням необхідності вибору лише одного з варіантів дій,
уявленнями особистості про норми та правила здійснення вибору в подібних ситуаціях, особливостями психофізіологічних механізмів, і,
в той же час, воля є власне довільною, оскільки посилює 1 з наявних мотивів свідомо, через вольове зусилля.
б) Суверенітет волі – воля пов’язана з ін. психічними процесами, через емоційну сферу детермінована наявними потребами, а
через особистісний рівень – сталими уявленнями та переконаннями про особистісно та соціально правильний варіант дії в ситуації вибору.
Все це свідчить про відсутність дійсного суверенітету волі, неадекватність волюнтаристичних поглядів. Проте, в той же час, суверенітет
волі проявляється саме на особистісному рівні – навіть за змінених станів свідомості (гіпнотичні, трансові стани) “нав’язані ззовні“ дії
проходять перевірку та все ж таки контролюються вольовою сферою особистості. Наприклад, вважається, що людину не можна в
гіпнотичному стані примусити виконати дію, яку вона ні за що не погодилась би виконати за власним бажанням (наприклад, вбити когось).
Емоціогенні ситуації.
Емоціогенна ситуація виникає при надлишковій мотивації по відношенню до реальних пристосувальних можливостей індивіду.Але
не існує емоціогенної ситуації як такої.Вона залежить від відношення між мотивацією і можливостями суб’єкту.Сама мотивація залежить
від відносин індивіду з його оточенням. Існує загальний ефект ситуацій,однак кожний реагує в залежності від своїх потреб,свого досвіду.
Можливо згрупувати причини емоцій у дві великі категорії в залежності від того,в якому з двох факторів в балансі мотивації і можливостей
суб’єкта скоріше наступає невідповідність.
1.Недостатність пристосувальних можливостей.Емоція виникає часто тому,що суб’єкт не може чи не вміє дати адекватну
відповідь на стимуляцію.Нерішучість людини,захопленої раптово,перетворюється в емоційні реакції під прямим впливом побудшення до
дії,яке не знаходить виходу в реальній ситуації.Можна виділи три рубрики ситуацій:новизна ,незвичність,раптовість.а)Новизна.Ситуації
являються новими,коли ми зовсім не підготовлені до зустрічі з ними.Виникаюче збудження може розглядатись тільки у вигляді емоційних
реакцій.Повторення первинно нової ситуації призводить до послаблення емоцій і навіть до їх зникнення,оскільки індивід може поступово
випрацьовувати адекватні схеми реакцій.По мірі випрацювання адекватної реакції відбувається зменшення емоційних
реакцій.б)Незвичність.Існують ситуації,які навіть при повторенні будуть завжди новими,тому що на них немає „гарних відповідей”(сильний
шум,зазублення опори).До цих незвичних ситуацій відносять і ті,які,не дивлячись на можливі зміни,зостаються потенційно
невизначеними(темрява,ступені одинокості,образи уяви).в)Раптовість.Емоція,яка викликається здивуванням.Можливість адаптації
існує,однак раптовість стимуляції заважає цьому реалізуватись.
2.Надлишкова мотивація.Все,що викликає сильну мотивацію,чи точніше,надлишкову мотивацію,являється причиною
емоціональних ситуацій.Треба нагадати,що специфічних емоціогенних ситуацій не існує.Можна розглянути деякі типічні
випадки:а)Надлишкова мотивація,яка не знаходить пристосування.Часто надлишкова мотивація виникає через невідповідність між станом
мотивації суб’єкту і обставинами,які недозволяють йому діяти.Сюди можна віднести надлишкову мотивацію перед дією(хвилювання) і
надлишкову мотивацію після дії(тремор,обморок).б)Надлишкова мотивація у соціальній поведінці.Реакція на присутність інших людей,яка
викликає розлад поступальних функцій.Перейти від індивідуальної поведінки до соціальної,значить віддати її на суд іншого.в)Надлишкова
мотивація при фрустрації.Фрустрація виникає тоді,коли фізична,соціальна і навіть уявлювана перешкода заважає чи перериває
дію,спрямовану на досягнення цілі.Фрустрація створює,таким чином,поряд з вихідною мотивацією нову,захисну мотивацію,спрямовану на
преодоління виникненої перешкоди.г)Надлишкова мотивація при конфліктах.Конфлік виникає тоді,коли індивід має одночасно два
несумісних один з одним пробудження діяти.Конфлікти є головною причиною емоцій.Але не будь-який конфлікт викликає емоційні
реакції.Конфлікти являються джерелм емоцій тоді,коли суб’єкт не може легко знайти рішення.
У розглянутих вище випадках причиною виникнення емоцій була існуюча ситуація.Однак буває,що емоції можливо пояснити як
результат процесу утворення умовних зв’язківНейтральний стимул отримує емоційне значення завдяки своєму зв’язку з емоціогенною
ситуацією.Умовними можуть бути не тільки рухові,вербальні,зримі реакції,але і також вегетативні,які частіше за все не усвідомлюються
людиною.Нейтральні за своїм характером стимуляції отримують емоціогенність в результаті утворення умовних зв’язків.
79. Репродуктивна і творча фантазія.

2 аспекти активної уяви (Рубінштейн). Репродуктивна уява – створення образів, що відповідають якомусь опису, схемі,
інформації. Завжди супроводжує будь-яку учбову діяльність, читання художньої літератури, тощо. Відтворюючи в уяві цілісні образи на
основі певного типу інформації, людина наповнює власну знакову систему (вербальну, числову, графічну, нотну і т.ін.) наявними знаннями.
Зміст, повнота, яскравість образів репродуктивної уяви залежить як від особливостей розвитку уяви суб’єкта спів-творчості, так і від
характеристик віхідного інформаційного стимулу (напр., образності худ. твору). Інтенсивні емоційні переживання (як позитивні, так і
негативні) перешкоджають процесу репродуктивної фантазії (недостатній рівень концентрації уваги на уявленні). Змінені та патологічні
стани свідомості спотворюють об’єктивність репродукції в образах фантазії інформації-стимулу і зсувають процес уявлення у бік творчої
фантазії (але – неадекватній ситуації). Творча фантазія – це створення нового, оригінального образу, ідеї. (Нове: об'єктивно чи
суб’єктивно). Ознакою творчої фантазії є те, що об’єкт створюваного образу не існує в реальності, а створюється як щось нове.
Творча уява супроводжує будь-яку творчість (художню, наукову, технічні винаходи тощо). Продукт творчої уяви не завжди може бути
втілений матеріально – він може бути взагалі апріорно чи нереалізуємо абстрактим або виключно внутрішньоособистісним. Поділ активної
уяви на творчу та репродуктивну є відносним, оскільки при репродуктивній уяві образи також створюються як нові.
80. Уява
У складній структурі людської психіки є дивна властивість-уява,чи фантазія Уява є особливою формою людської психіки,
що стоїть окремо від інших психічних процесів і разом з тим занімає проміжне положення між сприйняттям, мисленням і пам'яттю.Уява – це
здатність представляти відсутній чи реально не існуючий об'єкт, утримуючи його у свідомості і думкою маніпулювати ім.Також це
процес створення образів,предметів,ситуацій,обставин шляхом приведення наявних у людини знань у нове сполучення.Специфічність
даної форми психічного процесу полягає в тім, що уява, імовірно, характерно тільки для людини Однак феномен уяви залишається
загадковим і в наші дні. Людству дотепер майже нічого не відомо саме про механізм уяви, у тому числі про його анатомо-фізіологічну
основу. Питання про тім, де в мозку людини локалізоване уява, з роботою яких відомих нам нервових структур воно зв'язано, сьогодні ще
не розгадані. Уява є основний наочно-образного мислення, що дозволяє людині орієнтуватися в ситуації і вирішувати задачі без
безпосереднього втручання практичних дій.Від сприйняття, що являє собою процес прийому і переробки людиною різної інформації, що
надходить у мозок через органи почуттів, і яке завершується формуванням образа, уява відрізняється тим, що його образи не завжди
відповідають реальності, у них є елементи фантазії і вимислу.

Уява, емоції, фантазія

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Уява, емоції, фантазія

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

1. Психологічне визначення уяви та фантазії.

2. Фантазування: механізми та результат.

3. Теорія бісоціацій у поясненні мех-му творч. уяви.

4. “Волі у владі потягів ще немає”.

5. Розкрийте яке значення потреб у психологічному механізмі емоцій.

6. Особливості психічного відображення в емоціях.

7. Розвиток уяви і здатності до фантазування ц онтогенезі.

8. Еволюційна теорія емоцій Дарвіна.

10.Біологічна теорія емоцій Анохіна.

11. Поняття емоційного явища як процесу, стану та властивостей.

12.Фізіологічні теорії емоцій.

13. Умови виникнення емоційного процесу.

14. Свідоме і несвідоме в техніці фантазій.

15. Фізіологічні теорії емоцій.

16. Умови виникнення емоційного процесу.

№17.Периферична теорія емоцій.

18.Форми прояву активності.

19. Центральна теорія емоцій.

20. В чому полягає суть поняття афективності.

22. Єдність інтелекту та афекту.

23. Інформаційна теорія емоцій.

24. Проаналізуйте ф-ції емоцій, їх зв‘язок.

25. Теорія емоцій, як цінність.

26. Емоції як внутрішній регулятор діяльності.

27. Техніка та мех-ми уяви.

28. Емоції як внутрішній регулятор діяльності.

29. Потреби, мотиви, емоції.

30. Вихідні ознаки(храктерні риси) вольової поведінки.

31. Рівні прояву афект сфери психіки.

32. Кількісні та якісні характеристики емоцій.

33. Чуттєве та раціональне в уяві.

34.Основні власт емоц-х явищ.

35. Охарактеризуйте основні вольові якості особистості.

№36. Репродуктивна(р.) і творча(т.) уява.

37. Емоційні якості особистості.

39. Основні напрямки патології волі.

40. Класифікація емоційних переживань.

42. Поняття волі.

43. Загальні проблеми психології фантазії.

44. Потреби та їх види.

45. Воля як процес, в-ть, стан.

46. Яку роль відіграють в емоціях органічні відчуття.

47. Воля як активність особистості.

48. Дослідження Вундта в проблемі творчої уяви та фантазії в теорії бісоціації.

49. Психологічні теорії волі.

50.Проблеми уяви та фантазії у Рубінштейна.

51.Фізіологічні механізми волі.

52.Воля, як регулятор діяльності.

53. Структура вольового акту.

54. Вольові властивості особистості.

57. Вольове зусилля.

59. Виготський про роль уяви в індивідуальному розвитку.

60. Методи дослідженя волі.

62. Уява та мислення .Фантазія та мислення.

63. Уява та пам’ять.

64. Рубінштейн про зв’язок волі з усвідомленням мотивів.

65. Фантазія та моральна сфера людини.

66. Роль фантазії у творчій діяльності людини.

67. Методи дослідження творчої уяви.

68. Творча уява зрілої людини: особливості механізмів та спрямованості фантазування.

69. Фантазія у дитячому малюнку.

70. Індивідуально-психологічні відмінності уяви, фантазування,творення.

71. Вікові відмінності в уяві та фантазуванні.

72. Основні концепції та теорії творчості у вітчизняній та зарубіжній психології.