Уява

1. Психологічні визначення уяви та фантазії

Уява--це психічний процес, що виражається у побудові образа засобів і кінцевого результату

предметно§ діяльності суб'єкта; у створенні програми поведінки, коли проблемна ситуація не визначена;
у продукуванні образів, які не програмують, а замінюють діяльність; у створенні образів, відповідних
опису об'єктів.
Існує певна важкість виявленні специфіки уяви через те, що вона тісно переплітається з усіма видами
пізнання, і §§ відділення від них стає важким. Крім терміна "уява" часто синонімічно викор-ся термін
"фантазія". Однак, існує думка, що за цими словами криється трохи різна психологічна
реальність. Фантазія може розглядатися як синонім уяви, як §§ продукт, що змінює образ дійсності,
відображено§ у свідомості, для не§ характернана транспозиція (перестановка) елементів реальності;
фантазія дозволяє знайти нову точку зору і має велику художню та науково-пізнавальну цінність.
Творча активність, що породжує Ф., досить спонтанна, пов'язана із індивідуальним досвідом, що
склався у процесі діяльності. З точки зору аналітично§ психологі§ Ф.- самозображення несвідомого, що
утворене забутими чи витісненими особистими переживаннями і архетипами колективного несвідомого
(напр.. під час сну, перевтоми). З філософсько§ точки зору фантазія грає, комбінує, створює те, чого не
може бути (казки, міфи), що пов'язане з естетичним. Фантазія стимулює. У розвитку уяви важливу роль
відіграє етап формування фантазі§, але іноді Ф. може і заважати уяві у §§ творчому пізнавальному
процесі.
Уява і фантазія розвиваються за законами розвитку вищих психічних функцій--від мимовільно§ форми
до довільно§, від репродуктивно§ до творчо§.
Уява миттєво малює різноманітні висновки з випадкового спостереження. "Уява не накопичує окремі
враження, а будує якісно нові ряди із раніше накопичених",-- казав Л.С.Виготський. Уява підказує нові
образи, інсайти. Уява і Ф-я важливі для розвитку креативності, творчості, винахідництва. Фантазія несе
у собі елементи фантастичного (нереального), може розглядатися як найвищий рівень уяви, є більш
незалежною, ніж уява. Ф. - процес, діяльність відірвана від практично§ діяльності. На думку Кестлера,
уява дає можливість по-новому зв'язати відомі раніше та щойно отримані дані. З іншого боку уяву і
фантазію можуть об'єднувати в 1е поняття, так як напр В.А.Роменець.
Філософ-ка енциклопедія визначає уяву як психічну діяльність, що полягає у створенні уявлень і
мисленевих ситуацій, ніколи вцілому беспосередньо не сприйнятих людиною у дійсності. З цього
приводу існують різні думки і суперечки, але слід відмітити, що уява доповнює мислення, коли воно
вичерпує сво§ можливості. Крім того уява пов'язана із чуттєвими даними і відображенням. Більш повно
розкрити поняття уяви можна лише досягнувши єдності §§ чуттєвого і логічного, що складають §§
природу.
Тобто, уява- є створенням нових образів, перетворенням мин-го досвіду, при чому такі перетворення
здійснюються при органічній єдності чуттєвого та раціонального.

2. Теорія дисоціації у поясненні механізму творчої уяви

До середини XX ст. науковці не могли «наблизитися» до розуміння специфічного психологічного

механізму (принципу дії) уяви. Спершу таким механізмом визнавали асоціацію, що було ще однією
причиною змішування уяви із репродуктивними (відтворювальними) процесами, адже асоціація саме й є
психологічним механізмом пам´яті та уяви. Якщо визначати уяву як процес, побудований на
асоціативному зв´язку, доведеться навіть складні творчі акти пояснювати простим комбінуванням
готових елементів – згідно із законами схожості, суміжності та контрасту. Тоді все нове у нашій уяві
можна пояснити як рокіровку старого. Проте залишаються незбагненними ані стани творчого
натхнення, ані непересічна оригінальність творчих продуктів справжніх митців.
Найбільш вдалою спробою визначити психологічний механізм уяви є теорія бісоціації А. Кестлера.
Психологічним механізмом уяви є бісоціація. Як творчий принцип бісоціація має ту саму глибинну
відмінність від асоціації – як нетворчого принципу, що й уява від пам´яті. Асоціація – це царина звички,
рутини, стереотипу; асоціативним є таке встановлення зв´язків між ідеями та образами, в якому немає
нічого несподіваного, бо ці ідеї та образи вже давно перебувають десь поруч, в одній галузі, площині
досвіду, в одній «асоціативній матриці».
Бісоціацією стає момент раптового зіткнення ідей, образів, які належать до зовсім різних асоціативних
площин, контекстів.
Раптова бісоціація двох звичайно непорівнюваних матриць завершується СТРИБКОМ ДУМКИ від
одного асоціативного контексту до іншого.
Відбувається переструктурування досвіду. Бісоціативний акт лежить в основі не лише уяви, а й гумору,
де також дуже важливим є момент раптової, неочікуваної демонстрації добре знайомої ситуації в
новому світлі. Факт «старіння» реприз і анекдотів свідчить про те, що саме миттєва (бісоціативна)
зустріч ідей та образів, які раніше ніколи не траплялися разом, зумовлює почуття смішного. Потім, коли
зв´язок цих ідей стає звичним (тобто утворюється єдина асоціативна матриця), повторення колись
кумедної ситуації стає нудним. Те, що можна сказати про повторення смішного, слід поширити й на
будь-яке дублювання оригінального взагалі.
Умовою, необхідною для здійснення акту бісоціації, є відсутність стереотипного руху думки, а також
стереотипних автоматизованих навичок. Тільки в цьому динамічному стані психіки, вільному від
стереотипів, творча уява може поєднувати непоєднуване, утворювати нові синтези.
Головну відмінність рис асоціативної та бісоціативної дії наведено на рис. 17.1.

Асоціативна дія (звичка) Бісоціативна дія (оригінальність)

Оригінальність обмежена матрицею; нове виникає лише на базі тих матриць, які вже взаємодіяли
Бісоціація незалежних матриць, які взаємодіють вперше
Керівництво до- і позасвідомими процесами Керівництво підсвідомими процесами
Динамічна рівновага Активація регенеративних можливостей
Нездатність до варіативності; ригідність змінних варіацій теми Вища мінливість («відійти, щоб
далі стрибнути»)
Повторення Новизна
Консервативність Деструктивність – творчість
Рис. 17.1. Відмінність рис асоціативної та бісоціативної дії.

Уява пов’язується зі свідомим, тоді як несвідоме функціонує поза мовним процесом. Вербальне свідоме
мислення є підпорядкованим інтуїції та уяві у вирішальній фазі творчого акту, але саме воно дає змогу
митцю надати продуктам уяви, відкриттям довершених форм.
Оскільки психологічним механізмом уяви визнано бісоціацію, то вона безумовно повинна мати
підсвідомі компоненти. Власне уява завжди має гнучко вивільнятися від тісних меж існуючого досвіду,
створювати нові зв´язки, сміливо порушувати усталене і будувати нове.
Уява постійно балансує на межі свідомого і несвідомого, одного асоціативного контексту та іншого,
деструктивності та конструктивності. Тому вона завжди створює широкий простір для самовизначення
людини як митця. Звісно, самої лише уяви як окремого психічного процесу замало для того, щоб
відбулася повноцінна творча діяльність людини; тут уява вступає в плідний союз із іншими творчими
психічними процесами – інтуїцією і мисленням. Інтуїтивні осяяння творять передумови бісоціативних
зв´язків в уяві, а останні дають напрям точним операціям творчого мислення, опосередкованим знаками
(словами, мовою).
Уява належить до вищих пізнавальних процесів. Вона є необхідним аспектом будь-якої людської
діяльності.
УЯВУ породжують потреби, які виникають у житті людини, і насамперед потреба змінити ті чи інші
предмети навколишнього світу.
Уява – це відтворення у психіці людини предметів та явищ, які вона сприймала коли-небудь раніше, а
також створення нових образів предметів та явищ, котрих раніше вона ніколи не сприймала.
Функції уяви полягають у:
– моделюванні кінцевого результату діяльності й тих засобів, які необхідні для її виконання;
– створенні програми поведінки людей, коли проблемна ситуація невизначена;
– створенні образів, які не програмують діяльність, а підміняють її;
– створенні образів об´єктів з опорою на схеми, графіки, карти, фотознімки території, описи тощо;
– створенні принципово нових предметів та явищ тощо.

3. Фантазування: механізми та результати

Оскільки існує якнайменше три погляди на зв'язок уяви та фантазі§, то і розглядати механізми та
результат останньо§ можна відповідно до них.
-- Перший підхід полягає у розгляді уяви та фантазі§ як синонімів (Роменець), то до механізмів
фантазі§ можна віднести основні механізми уяви: аглютинацію, акцентування, схематизацію, типізацію,
комбінування, гіперболізацію.
 -- Якщо розглядати взаємозв'язок уяви і фантазі§ у відношенні "процес- результат" (Рубінштейн), як
другий підхід, то тут відбувається вже поділ вище перерахованих механізмів між цими психічними
процесами.
-- І нарешті третій підхід, що розглядає §х як прояви одного складного творчого процесу, які
відрізняються засобами реалізаці§, продуктом/ результатом. Відповідно до нього, фантазія створює
нереальний, фантастичний світ, тому §§ результатом є марення як певне накладання на реальний образ
ідеального.
Якщо розглядати фантазування саме у цьому контексті, то до його механізмів можна віднести такі, що
сво§м результатом мають щось нереальне, фантастичне: гіперболізація предмета, окремих його частин
або характеристик, кількості--перебільшення;
акцентування--підкреслення окремих ознак, рис, §х загострення; досягається через виділення
характерного, суттєвого і "зсуву", зміну його пропорцій;
аглютинація--поєднання різних, часто непоєднуваних частин, хоча повного поєднання майже нема,
бо одна з підсистем не виконує функці§ іншо§.
Фантазія як і інші психічні процеси має сво§ внутрішні компоненти, що входять у не§ як складна і
динамічна система. Говорячи про структуру образів фантазі§ у гнесеологічному плані, для них
характерна комбінація різнорідних елементів. На думку Енгельса, механізми фантазі§§--це
комбінування того матерілу, що є у свідомості людини як відображення реально§ дійсності, але вони не
обмежують фантазію межами чуттєвого пізнання. Тому різноманітні перетворення можливі не лише з
чуттєвими образами, а і поняттями, ідеями. Таким чином у фантазування активно включається 2га
сигнальна система. Для того, щоб комбінаторна діяльність фантазі§ стала можливою, необхідна
наявність певних навичок аналізування та синтезування елементів образу. Тобто фантазування --
це детермінуєме практично-перетворюючою діяльністю людини явище §§ духовного життя, що
виникає на основі аналітико- синтезуючо§ діяльності мислення по переробці матеріалу чуттєвих
даних і направлена на реалізацію конкретно§ цілі. Фантазія виводить людину за межі беспосередньо§
данності, за межі відомого до припускаємого і невідомого.

4. Розвиток уяви та здатність до фантазування в онтогенезі

.М. Сєчєнов, якому належить видатна спроба природничо-наукового аналізу псих-х яивщ, висловив
думки щодо уяви, зокрема механізму ідеалізації, шляхів її виникнення в юнацькому віці, випадків її
позитивного і негативного впливу на характер людини. Він довів, що в юнацькому віці, завдяки
властивій йому симпатії уяві, легко виховати такі якості, як почуття обов’язку, любов до праці, добра.
КДУшинський вважав, що в юності заверш-ся період утворення окремих плетениць уявлень, і якщо не
всі вони, то значна їх частина групується в одну сітку, досить обширну, щоб дати рішучу перевагу тому
чи іншому напрямові в образі думок людини. Закономірності розвитку уяви в онтогенезі людини
намагався розкрити відомий франц. псих-г Т.Рібо взявши за основу специфіку взаємовідношень уяви та
розуму у трьох періодах її розвитку. Перший—вік уяви—охоплює дитинство, підлітковий вік, іноді й
наступні роки. В цей період уява суб’єктивна, незалежна від розуму. Другий—антагонізм між чистою
суб’єктивністю уяви та об’єктивністю розумових прийомів. У третьому періоді уява стає
раціоналізованю, “зникають юнацькі мрії, людина вступає у прозу життя”. Лише у деяких людей, в
результаті збагачення уяви розумовими прийомами, вона не згасає, а набуває творчого характеру.
Довільне фантазування справді згасає з віком, але його місце згодом заступає справжня творча уява.
Існують певні недоліки цього погляду. Взаємовідношення “чистої суб’єктивності уяви” і “об’єктивності
розумових прийомів” властиве не тільки юності, взагалі їх окреме існування не можливе, це нерозривні
сторони складного інтелектуального процесу, що у своїй взаємодії створюють його рушійну силу.
Яскравий антагонізм між ними можна спостерігати в дитячих малюнках (зміна назви 1го і того ж
предмета), в зрілій фантазії діалектика уяви і розсудку є основою художньої, наукової та ін видів
творчості, що сприяє евристичним операціям. З’ясуванню деяких вікових рис творчої уяви юнацтва
присвячене дослідження нім пси-га Т.Валентінера. Він показав, що репродуктивний матеріал для уяви
юнаки беруть з прочитаних книжок, бесід з дорослими, з того, що вони особисто спостерігали,
переживали. На його думку, специфічною рисою юнацької уяви є здатність живо і яскраво зображувати
переживання інш людей. У дослідж-і ЛС Виготського показано, що в юнацькому віці відбувається
глибоке перетворення уяви, в побудові її образів все більше враховується умови і закони об’єктивної
дійсності. Важлива роль у розвитку уяви належить юнацькій літературній творчості. Смисл і значення
цієї творчості тільки в тому, що вона дозволяє здійснити дитині той крутий перелом у розвитку творч
уяви, який дав нове спрямування її фантазії, що залишається на все життя. На таку вікову рису юнацької
уяви, як те, що юнаки та дівчата соромляться своїх мрій, приховуючи їх, вважаючи мрію справою
дитинства, чимось несерйозним для людини, що вступає в життя, вказує АВ Петровський.

5. Свідоме та несвідоме у техніці фантазії

Переважаючу роль несвідомого в Ф виділяє фройдистська теорія творчості. Основним змістом несвід.за
Фройдом, є різні різні форми сексуального життя дитини. Несвідоме має свої засоби вираження –
заміщення,витіснення,проекція,розклад,заміна протилежним, перенесення ефекту істотного на
неістотне,раціоналізація,сиситематизація, ситмволи. Зміст роботи Ф в художній творчості становить
вітіснені сексуадьні бажання, адже їхню мету легше перенести з реального світу в уявний.Чітко
визначається поняття сублімації – здатності заміщувати вихідну сексуальну мету іншою,несекс.але
спорідненою психічно. За Юнгом творчий процес є “автономним комплексом”,ніби живою істотою у
тілі людини. Це та частина душі, що віддалена від рівня свідомості, може взяти “Я” собі на службу.
Несвідоме складаєься з шарів різної глибини та доступності. Верхній –особове несвідоме,нижче –
колективне. Цю тему також детально розглядають Бодкін, Бассін та Шерозія, Узнадзе та інш. Можна
розрізнити активні(А) і пасивні(П) Ф-ї. А- інтуіція, активна установка,що направлена на сприйняття
несвідомих змістів,при чому лібідо,через асоціацію паралельних матеріалів, доводить їх до чіткого
розуміння. П-з”являються відразу у наглядній формі, без інтуітивної установки, вони належать до
психічних автоматизмів, виникають від процесу несвідомого. А-крім несвід.,такаж зобов”язана своїм
виникненням схильності свідомої установки сприймати фрагменти слабко виражених асоціативних
зв”язків,переробляти їх,доводити до наглядності, отже свідомість тут приймає участь. Якщо П-прояв
несвідомого,то А-прояв вищого людського розуму, адже тут в єдине ціле злив.свід.та несвід.П-завжди
потребує свідомої критики, А-являючись ніби синтезом свідомого та несвідомого, потребує розуміння.

6. Мрія як феномен фантазії: синтез реального та ірреального, об’єктивного та суб’єктивного

Мрія-особливий вид уявлення,який знаходить свій вияв у створенні образів бажаного майбутнього.У
своїх мріях людина обганяє реальний хід подій,уявляє здійсна те,чого вона прагне.Мрія виникає там,де
людина не може протягом певного часу ререходити безпосередньо до дій,спрямованих на задоволення її
прагнень та інтересів.Мрія виступає в якості збуджуючої причини або мотива діяльності,кінцеве
завершення якої по тим ,чи іншим причинам залишилось відстроченим.У мріях виявляється
безпосередній зв”язок уяви з різноманітними потребами людини.Мрії людей зумовлюються їх
суспільим буттям. Аналізуючи зміст мрій людини,можна в них побачити відбиток тих суспільних
умов,в яких вона живе,того місця,яке вона посідає в системі суспільних відносин.Будучи тісно
пов”язаними з почуттями і прагненнями людини,мрія може ставати дуже сильним поштовхом в її
творчій діяльності.Змістовна мрія є складовим моментом всілякого творчого відкриття.Позитивна роль
мрії є тим більшою,чим більш змістовними обгрунтованими і суспільно важливими вони є і чим
ретельніше прагне людина до їх реалізації.В житті кожної людини є свої мрії,пов”язані з її діяльністю,з
побудовою її дальших життєвих первпектив.Кона така мрія підсилює енергію людини,мобілізує сили
для здійснення її прагнень до успіхів в її діяльності.Правгення чіткіше уявити її мрію з одного боку і
наявність у мріях чогось нез”ясованого ,з іншого,приводить до виникненя марень-уривкових
романтичних уявлень.Маренння є динамічною,чуттєвою формою розшуку спрямованності
мрій,підходом до її визначення.Пусті,безпідставні мрії демобілізують людину,виводять її від реального
діла,під боротьби з життєвими труднощами і штовхають примарного вдоволення її потреб побувою
“надхмарних замків”. Отже,цінність мрії відзначаються її змістом і дійовістю,тим на скільки мрія є
підготовкою до майбутньої корисної та плідної діяльності,поштовхом до неї,на скільки вона мобілізує
сили людини для боротьби за успіх цієї діяльності.

7. Техніка та механізми уяви

Перетворення дійсності в уяві не є мимовільними §§ змінами, воно має сво§ закономірні шляхи, що
находять вираження у засобох перетворення. Основні механізми уяви: акцентування, схематизація,
типізація, комбінування.
1.Комбінування, об"єднання даних в досвіді елементів в нових, більш-менш незвичайних композиціях.
Часним випадком є аглютинація ("зклеювання"елементів) -алегорична фігура да Вінчі. Комбінування не
є випадковим набором, це довільний підбір рис нового образу, проводиться свідомо, керуючись
визначеною ідеєю,загальною композицєю. Іноді таке проходить на несвідомому рівні, але завжди
заключається в мотивах, що визначають діяльність уяви. Чим ширший,багатший досвід людини, при
інших рівних умовах, тим багатшою буде §§ уява.Прибічники асоціативно§, атомістично§ концепці§
виділяли комбінування як єдиний механізм уяви, але це не є вірним, адже сприйняття дійсності не
складається з пучків, зв"язок чи механічних агрегатів незмінних елементів, всі його утворення можуть
бути перетворені уявою.
2.Акцентуювання деяких боків явища, що відображується, що приводить до зміни всього образу.
Акцентуювання-підкреслення рис.(карикатура) . Повинні виділятися характерні, суттєві риси, в
частному і конкретному - загальнозначимі. Часним випадком є зміна розміру(зменьшення-літота та
збільшення-гіпербола). Ці зміни завжди мотивовані якоюсь смисловою тенденцією. Великан-
наглядна,очевидна сила, мальчик-з-пальчик- силою контрасту малі розміри підкреслюють великі
внутрішні багатства. Отже,такі відхилення від дійсності слугують для того щоб рельєфніше виявити і
висвітлити явище,властивівість чи сторону дійсності.
3. Типізація - виділення суттєвого, того, що повторюється в однородних образах.
3.Схематизація- спецефічне узагальнення. Окремі уявлення зливаються, розрізнення згладжуються, а
схожості, навпаки, виступають чітко. Акцентуювання одних рис образу поєднується з рядом інших
перетворень: одні риси ніби опускаються, випадають, інші спрощуються, зникають деталі-в результаті
образ в цілому перетворюється.
Фізіологічний механізм уяви полягає не тільки у корі г.м., а і у підкірці, зокрема - гіпоталамо-
лімбічною системою, що викриває зв'язок уяви з пам'яттю. Принципово важливим відділом мозку є
лобні долі, що відповідають за аналітико-синтетичні процеси..
У техніці уяви завжди створюється складна динамічна єдність свідомого і несвідомого.
Уява – це вільне, своєрідне, творче відображення дійсності.

8. Чуттєве та раціональне в уяві

Перш за все треба пам"ятати, що уява тісно переплетена з іншими псих.процесами (і з чуттєвим
відображенням об"єктивно§ реальності), вона віддзеркалює у собі §х індивідуально- психологічні
особливості і формується згідно з ними. Відчуття є первинним матеріалом про якості дійсності, воно
використовується задля побудови образів уяви, виступають матеріальною базою, умовою формування
уяви. Будь-яка уява, будучи наглядним образом, складається з відтворюючих відчуттів. Сприйняття дає
уяві знання про предмет в цілому, включаючи в себе моменти репродукці§. Важливими для уяви і
влюченими в не§ є такі особливості сприйняття: накопичення необхідного досвіду; впізнання, без якого
неможливе пізнання; співвідношення минулого,сучасного і майбутнього, можливість накладання одного
на інші. Але уява не зводиться до переробки,зміні та створенню нових сприйняттів. Зв"язок §§ з
відчуттями та сприйманнями опосередкований мисленням. Уява виступає необхідною формою зв"язку
чуттєвого та раціонального, мисленнєвим осягненням сутності об"єкту і його чуттєво§ реконструкці§.
Значення уяви як фактору співвіднесення загального та одиничного,обумовлене тим, що вона являє
собою єдинство чут.та рац.і повторює багатократні зв"язки загального, абстратного і одиничного,
чуттєво-наглядного в ході діяльності суб"єкта. Осмисленість чуттєвого образу ще не є переходом від
чут.до рац., а є умовою формування нових знань. Уява утворюється тоді, коли присутній вплив
логічного знання на чуттєвість, і виступає в ролі діяльності, що створює поняття (якісно нова форма
відображення дійсності, порівнянно із уявленням), чим абстрагується від конкретно чуттєвого
матеріалу. Отже, на відміну від расчленованості логічного мислення, уява володіє динамічною і
синтетичною структурою. В процесі створення поняття продукти уяви є переробкою відображених
реальних відносин, а сама вона виступає в якості додаткового фактору в процесі створення понять і
являє собою єдність відображення-перетворення і створення нового. В той же час це є створення ново§
цілісності. Уява дає змогу "бачення" ціє§ цілісності, до того, як цілісність буде представлена у
часностях. Отже, в ході практично§ діяльності суб"єкт однаково спираєтеся як на дані чуттєвого
досвіду, так і на дані раціонального.

9. Репродуктивна та творча уява

Залежно від характеру діяльності людини,§§ уяву поділ.на т.і р.Якщо уява включається в творчу уяву
людини, вона сама набуває творчого характеру, допомагаючи §й створювати нові оригінальні образи-
таку уяву і називають т. Якщо уява включається в прцес засвоєння того, що вже створили інші люди,§§
називають відтворюючою або р.(письменник-т.,його читач-р.)
Т.уява активізується там, де людини, відповідно до особистих і суспільних потреб створює нові
оригінальні цінні матеріальні і духовні продукти. Творчість-це складна діяльність, і здійснюється за
участю всіх психічних процесів і властивосей, але уява, здатність до попереднього ідеального образного
переретворення дійсності відіграє в ній важливу роль. Продукти творчо§, як і всяко§ уяви, формуються
з елементів того досвіду, що людина сама набула або запозичила в інших людей. Новизна §х полягає не
елементах, а в видозміні цих елементів і тих §х сполученнях, що розширють, збагачують §х
відображення в об"активній дійсності. Втілюючись в матеріальну форму, подукти т.уяви існують не
тільки для творців, а й для інших людей, допомагають задовольнити людські потреби. Характерним для
творчо§ уяви є самостійний добір матеріалів, спеціальний його аналіз, синтез, досконалення образу в
процесі діяльност, спрямованого на його втілення.
Р.уява являє собою процес створення людиною образів нових для не§ об"єктів на основі §х
словесного, графічного чи музичного зображення. Здатність створювати конкретно образні уявлення на
основі описів, схем, рисунків, необхідна при засвоєнні основ науки. При слуховому та візуальному
сприйняті важливу роль відіграє виразність , майстерність виконання.
В житті людини т.і р. уява взаємопов"язані і переходять одна в одну. Т.уява завжди включає елементи
р.,.уяви бо кожна людина,створючи щось нове спирається на вже створене людьми, на наявність знання,
досвіду та технічних засобів. Засвоюючи§ §х, вона являє собі те, що вданій галузі є і що можна
створити. З іншого боку -р.уява в §§ більш менш складних формах включає елемент творчості .В р. уяві
має місце певне перетворення.У р. і т. уяві створення образів може мати, як мимовільний так довільний
характер.

10. Загальні проблеми психології фантазії

Основна проблемя вивчення полягає в визначенні співвідношення понять фантазі§ і уяви.

-- Перший підхід полягає у розгляді уяви та фантазі§ як синонімів (Роменець), то до механізмів
фантазі§ можна віднести основні механізми уяви: аглютинацію, акцентування, схематизацію, типізацію,
комбінування, гіперболізацію.
-- Якщо розглядати взаємозв'язок уяви і фантазі§ у відношенні "процес- результат" (Рубінштейн), як
другий підхід, то тут відбувається вже поділ вище перерахованих механізмів між цими психічними
процесами.
-- І нарешті третій підхід, що розглядає §х як прояви одного складного творчого процесу, які
відрізняються засобами реалізаці§, продуктом/ результатом. Відповідно до нього, фантазія створює
нереальний, фантастичний світ, тому §§ результатом є марення як певне накладання на реальний образ
ідеального.
Творча уява становить значний інтерес як здібність,яка відіграє важливу роль у всіх сферах людської
діяльності і є її складовою частиною.Наукові відкриття-це результат абстрактно логічних операцій над
уже відомими посиланнями.Істинно наукове дослідження полягає в тому,щоб за допомогою творчої
фантазії побачити явища світу зовсім по-новому,в нових зв’язках і відносинах.Особливо чітко роль уяви
виступає в експериментальному дослідженні ,яке виходить з певної гіпотези.Експеоиментатор повинен
подумки уявити таку конкретну ситуацію,яка б дала можливість перевірити цю гіпотезу.Про участь
фантазії в художній творчості можна зустріти чимало цікавих і ґрунтовних міркувань.Уява має місце і в
технічній творчості.Творча фантазія бере участь також і в духовному формуванні особистості.Активне
життя людини посинається в грі,і саме в ній фантазія створює особливий новий світ,в якому дитина
почуває себе повним господарем,і завдяки якому вона,граючись,одержує можливість збагнути
найпростіші відношення в оточуючій її дійсності.Творча фантазія має знайти здоровий вихід у
людських вчинках.Люди чомусь більше дбають про пасивне сприймання і майже зовсім забувають про
виховання фантазії.Підростаюче покоління не завжди оволодіває творчою силою фантазії,а виявляється
пригніченим її руйнівною силою,спрямованою на принципи моралі,і тд.Психологи занепокоєні тим,щоб
дати уявленням молоді здоровий напрям.У зрілому віці фантазія не деградує,як дімають деякі
психологи,вона лише переключається на виконання нових завдань,які ставить перед людиною
суспільство,і істотно перетворюється.У фантазійно специфічній діяльності психічні процеси ,властиві
людині,втрачають свою ізольованість,самостійність і перетворюються на моменти фантазії.Для
розкриття специфіки фантазії доцільно ввести поняття загальної і часткової мотивації,дійсне для
протікання кожного психічного процесу.Загальний мотив фантазії полягає в створенні нового продукту
з елементів,значно віддалених один від одного.На шляху досягнення цієї мети відбувається зміна
часткових мотивацій,яка підкоряється провідній.Так окремі процеси пам’яті можуть бути метою,коли
ми тільки згадуємо,але вони можуть бути і засобом,коли ми підпорядковуємо пам’ять справі створення
нового продукту і позбавляємо її самостійного значення.Часткова мотивація може виступити на певних
ступенях створення цього продукту як провідна.Відмежування фантазії від інших психічних процесів
вносить лише попередню ясність в характеристику її специфічних рис.Той висновок,що в процесі
фантазії виникає певний творчий синтез з віддалених між собою елементів,примушує заглиблюватись
далі у цей процес.В кожній активно діючій людині живе невикоренима потреба переходити від
чуттєвого моменту пізнання(відчуття,сприймання) до раціонального(мислення).Орієнтована діяльність
людини-це шукання певного смислу об’єктів довкола неї.Як окремий вид діяльності,воно
виражається,насамперед в допитливості.Визначення життєвого смислу того чи іншого предмету
становить важливу рису фантазії.На основі знайденого життєвого смислу його людина перетворює
предмет спочатку ідеально в своїй голові,вже потім-матеріально ,як певну тілесну річ-створює предмети
вжитку та естетичної насолоди,знаряддя праці тощо.Психологічні експерименти ,факти життя
показують,що раціональне,абстрактне людина прагне уявити наочно,надати йому чуттєвого
втілення.Отже пошук смислу і створення відповідного цьому смислу образу як основи практичної дії
становить повне коло процесів творчої фантазії.

11. Дослідження Вундта з проблеми творчої уяви та фантазії

Термін бісоціація означає вказівку на незалежний автономний характер матриць, які приводять в
контакт у творчому акті, тоді як асоціативне мислення оперує серед частин єдино§ матриці.

Вундт та Кеслер були представниками теорі§ бісоціаці§, яка розкриває умови творчого синтезу. Вони
розкривають роль несвідомого компоненту в наукових відкриттях. Зазначають, що тимчасове усунення
свідомого контролю звільняє розум від певних примусів, необхідних для досягнення дисципліновано§
рутини думки, але які стають перешкодою для творчого стрибка. В той самий час інші типи діяльності
на більш примітивних рівнях розумово§ організаці§ набувають значно§ активності. Перша частина ціє§
тези вказує на дію відмови, друга - на акт сприяння. Особливості підсвідомо§ роботи, відображенні у
сновидіннях, полегшують бісоціативний зв'язок.

Типичным в вундтовском учении о сновидении является то, что Вундт пытается показать: каждый
элемент сновидения -- это впечатление, которое было пережито сознанием в состоянии бодрствования,
и фантастическая комбинация элементов сновидений обязана своим происхождением совершенно
своеобразной констелляции, т. е. своеобразному сочетанию элементов.

Закон Вундта гласит: впечатление или мысль, или живое созерцание свадьбы может привести к
противоположному представлению, например к представлению о вечной разлуке, о гробе; определенное
представление может напомнить людям противоположное, но не постороннее положение; впечатление
свадьбы не может навести человека на мысль о зубной боли, потому что свадьба и зубная боль не
связаны. Иначе говоря, воображение крепко-накрепко коренится в содержании нашей памяти.

12. Проблеми уяви та фантазії в працях Рубінштейна

На відміну від бісоціативно§ теорі§, Рубінштейн стверджує, що образи, якими оперує людина, не
обмежуються відтворенням того, що було сприйнято неопосередковано. Перед людиною в образах може
з'явитися і те, що вона не сприймала неопосередковано, те чого не було взагалі, і навіть те, чого саме в
такій конкретній формі дійсності і не може бути. Таким чином, не будь-який процес, що протікає в
образах, може бути сприйнятий як процес відтворення. Власне кожний образ в певній мірі є і
відтворенням - хоч і дуже віддаленим, опосередкованим, видозміненим - і перетворенням дійсності. Ці
дві тенденці§ відтворення та перетворення, що данні завжди в деякій єдності разом з тим у сво§й
протилежності розходяться один з одним. І якщо відтворення є основною характеристикою пам'яті,
то перетворення становиться основною характеристикою уяви.
Уявляти - це перетворювати. Уява пов'язана з нашою здібністю змінювати світ, перетворювати
дійсність та творити щось нове. Під уявою у широкому смислі розуміють будь-який процес, що протікає
в образах. Уява - це відліт від минулого досвіду, це перетворення даного породження на цій основі
нових образів, що є і продуктами творчо§ діяльності та прообразами для не§. В сво§х вищих , найбільш
специфічних проявах уява передбачає певне відношення до об'єктивно§ дійсності, причому відношення,
діаметрально протилежне тому, яке характеризує пам'ять в §§ вищих свідомих формах. Для уяви у тих
вищих формах, в яких повністю проявляються §§ специфічність, не менш характерним є інше
відношення до минулого досвіду взагалі та неопосередковано до даного - свідомість відомо§ свободи по
відношенню до нього, що дає можливість §§ перетворювати. Уява у власне, у зовсім специфічному
смислі слова може бути тільки у людини. Тільки у людини, яка як субєкт свідомо§ практики реально
перетворює світ, розвивається істинна уява.
 Сила творчо§ уяви та §§ рівень визначається співвідношенням двох показників:
1. тим, наскільки уява підтримує обмеженість умов, від яких залежить усвідомленість та об'єктивна
значимість §§ продуктів.
2. тим, наскільки нові та оригінальні, відмінні від неопосередковано даного §§ породження, образи, що
відображають у нашій свідомості дійсність, не є статичними, незміними, мертвими речами, вони є
динамічними утвореннями.

13. Розетт «про техніку фантазії»

Автор виокремив 4 особливості фантазії:

1. зв*язок її продуктів з діяльністю.

2. Активність.

3.Оціночне відношення суб*єкту до матеріалу фантазії.

4. Безпосередність(здатність фантазії створювати щось нове).

Механізми анаксиоматизації, а саме знецінення тієї чи іншорї інформації, а також того чи іншого
способу виконання дії, відбувається кожного разу, коли суб'єкт вимушений відступити від суто
репродуктивного способу виконання завдання. Анаксиоматизаця повинна проявлятись в певній
проблемній ситуації:

-нехтування обмежуванними ознаками (розширення заданного відношення),

-знецінення напрямку заданного відношення (перевернуте відношення).

А. може стосуватись будь-якої ознаки проявлення і в негативних і в позитивних фактах. Механізми А.

діють при виконання будь-яких завдань та мають невизначену спрямованість - можливість знецінення
будь-яких ознак предмета (об'єкта) у процессі виконання діяльності.

У ході виконання будь-якої д-ті надається перевага певному способу її виконання. Ці переваги
виникають в р-ті процессу самої д-ті і викликанні таким психологічним механізмом: вдала знахідка має
підвищувати оцінку- знецінюютья всі інші способи всякої д-ті. Це механізм "гіпераксіоматизації"-
об'єктивна психологічна закономірність, що обумовлює стабілізуючий ефект, який полягає у зменшенні
площі пошуків та зменшенні варіантів. Гіпераксіоматизація має позитивну роль в творчій д-ті, оскільки
дозволяє позбавитись від необхідності перебирати всі можливі варіанти.

Між механізмами А та Г існує глибока двостороння залежність: не тільки підвищена оцінка одного
способу виконання завдання призводить до знеціненя іншого, а і навпаки - знецінення одних аспектів,
моментів у ході д-ті веде до підвищення значущості інших способів. Інтенсивний прояв одного з мех.
фантазіїї веде за собою відповідний прояв іншого механізму, що лозволяє побачити її взаємозв'язок та
єдність. В обох випадках спостерігається зміщення оцінок.

1)Аналіз - знецінення укорінених зв'язків - роз'єднання.

2)Синтез - знецінення існуючих диференційовок- рекомбінація- зближення і об*єднання розрізнених

данностей.

Загальна характеристика концепції фантазії незалежна від характеру і результатів д-ті. При її виконані
завжди має місце зміщення оцінок: знецінення якоїсь інформації, підвищення оцінки отриманих
результатів.
14. Фантазія і гра
Фантазія-це художній вимисел, який заснований на здібності людини вільно комбінувати образи, які
виникають у несвідомому. Передумовою гри є висока здатність перенесення одних функцій предметів
на інші. Вона починається тоді, коли дитина розділяє предмет на річ та на уявлюване значення,
уявлювану функцію. Це "накладання" в уяві одного предмета на інший, є утворенням простого символу.
Штерн пов'язує з цим безтурботність дитячо§ фантазі§, тобто дитина може перетворити будь-який
предмет на що завгодно. Формування фантазі§ залежить від мисленнєво§ здатності до утворення
понять, яка розвивається поступово після перших 15-18 місяців життя. Фантазія індивідуума є основною
передумовою для виникнення гри.
Гра-результат діяльності уяви. Роль фантазі§ в грі носить подвійний характер, являючись основним
засобом виникнення і відокремлення ігрового світу як проти стоячого світу реальному, він створює нові
образи, тому необхідним початком гри є подвоєння реальності - результат діяльності свідомості
суб'єкта. Суб'єкт свідомо розділяє свою реальність на 2 світи-ігровий ("видгаданний") та неігровий
("життєвий"). Розділення зазвичай в повній мірі усвідомлюється суб'єктом, в чому і полягає умовний
характер ігрово§ діяльності.
За Т.Рібо ігри мають подвійну ціль - експерементальну, яка слугує введенням до знання і дає деякі
незрозумілі поняття про природу речей; друга ціль ігор - творчість, це головна роль. Дитина починає з
наслідування, вона будує лодки, дома, робить досить незграбні малюнки, але наслідування
сконцентровується на собі самому, на сво§х вчинках. Дитина по черзі стає солдатом, моряком,
розбійником тощо. Після періода наслідування починаються більш сміливі спроби. Дитина починає
діяти самостійно, §§ охоплює ідея, і вона намагається реалізувати §§. Особистісний характер творчості
проявляється в тому, що дитина цікавиться лише тою роботою, яку вона сама задумала. Хоч фантазі
суб'єкта є необхідним початком будь-яко§ гри, яка дозволяє створити другу реальність для суб'єкта,
ігровий процес наповнює фантазію новими ігровими образами, що в свою чергу може призвести до
подальшого "вживлення" суб'єкта в гру, і т.д.

15. Виготський «про роль уяви в індивідуальному розвитку»

Уява підлітка вступає в тісний зв‘язок з мисленням в поняттях, вона включаєть в систему
інтелектуальної д-ті, та починає грати зовсім нову роль в новій структурі особистості підлітка. Уява не є
первинною, самостійною, і ведучою функцією у психічному розвитку підлітка. Її розвиток є слідством
функції утворення понять. В. Розглядає уяву і фантазію в тісному зв‘яку, а безпосередньо фантазію він
розлядає як полярно протилежну інтелекту функцію. В. Виділяє таке поняття як ейдетичні образи. Це ті
наочні уявлення, які з галюцинаторною ясністю відтворюються дитиною після сприймання будь-якої
наочної ситуації. Тобто є наочне уявленя, яке ніби бачить око на пустому екрані. (приклад: після
фіксації червоного квадрату, ми бачимо на томуж місці зелений). Ейдетичний образ створює нове ціле,
новий образ. Дослідники описала 2 осн типи наочних понять: 1.Флюксія (коли образ являє собою
динамічне співпадіння ряду окремих конкретних вражень) 2.Композиція (тут утворюється нове
осмислене ціле, побудоване по відомій конструктивній ознаці з відібраних рис окремих предметів. Тут
співпадіння образів дано в спокійній та стійкій формі ) В розитку пілітка статеве дозрівання
зарактеризується 2 моментами: 1.зростання абсрактного мислення і зникнення наочних образів.
Е.образи не перестають бути основною формою процесів пам‘яті, вони починають слулувати уяві та
фантазії в інтелектуальній діяльності підлітка. Невід‘ємною і відрізняючою рисою уяви В. Вважає
наочний характер тих образів, які складають її зміст. Зміни уяви в переходному віці полягають у тому,
що уява підлітка починає опиратися на поняття.підростаюча дитина перестає грати – вона замінює гру
уявленням. Наочність і образність перестали бути опорою для пам‘яті і мислення, та перейшли в сферу
фантазії. Різниці між уявою підлітка та дитини. Гра дитини переростає в фантазію підлітка, але
підліткова уява від дитячої гри відрізняється тим, що розриває зв‘язок з дійсними предметами. Уява
підлітка стає багатшою за дитячу уяву, більш творчою. Але вона не є продуктивною по відношенню до
уяви дорослої людини. Відрізняючою рисою перехідного віку є зближення інтелекту та уяви. В. Вказує
на існування нечіткої різниці між мисленням та уявою. Уява підліткае суттєво змінюється,
перебудовується на новій основі під впливом мислення в поняттях. Внутрішня залежність уяви від
мислення в поняттях, В. Демонструє на прикладі поведінки хворих на афазію, у яких разом з мовою
зникає здатність до уявлювання. Афазики дуже часто не розуміють і не можуть використовусати
метафори. Разом з зникненням мислення в поняттях уява зникає також. мислення в поняттях –
головніший факор, що обумовлює можливість творчої фантазії в перехідномувіці. Уява –
перетворююча, творча д-ть, спрямована від конкретного до нового конкретного. Найсуттєвішою рисою
уяви в епрехідному віці є роздвоєння її на суб‘єктивну та об‘єктивну. В якості прикладу зближення
об‘єкт та суб‘єкт в розвитку уяви В. Вказує на те, що саме в фантазіях підліток вперше вимальовує свій
життєвий план, в фантазії він передбачає своє майбутнє, а звідки і творчо наближується до його
побудови, здійснення.

16. Уява та мислення

Мислення — це пізнавальний процес, який визначається опосередкованим та узагальненим відображенням

дійсності. Опосередкованість означає, що мислення, на відміну від чуттєвих форм пізнання, дозволяє
визначити та зрозуміти те, що безпосередньо не відчувається, тобто мислення є процесом позачуттєвого
пізнання дійсності. Узагальненість — це, на відміну від відчуття та сприймання, не конкретні відомості про
об'єкт та його властивості, а інтегровано перероблена інформація про сутність не тільки одного об'єкта або
явища, а цілого класу (типу) об'єктів або явищ. Звичайно, мислення, як будь-який пізнавальний процес, не
може одержувати інформацію без відчуттів та сприймання. Проте, на відміну від них, мислення в осягненні
дійсності виходить за межі того, що сприймається безпосередньо. Не маючи спеціалізованих аналізаторів,
людина пізнає те, що не може бути безпосередньо їй надане у відчутті — аж до розуміння природи власного
мислення.
Для дослідження пізнавальної ролі уяви необхідно з'ясувати його особливості і виявити його справжню
природу. У науковій літературі існує дуже багато підходів до визначення уяви. Звернемося до деяких з них і
визначимо основні особливості уяви.
С.Л. Рубінштейн пише: «Уява - це відхід від минулого досвіду, це перетворення даного та породження на цій
основі нових образів, які є або продуктами творчої діяльності людини і прообразами для неї».
Л.С. Виготський вважає, що «уява не повторює вражень, які накопичені раніше, а будує якісь нові ряди з
раніше накопичених вражень. Таким чином, привнесення нового в наші враження і зміна цих вражень так, що
в результаті виникає новий, раніше не існуючий образ, складає основу тієї діяльності, яку ми називаємо
уявою ».
А «Філософський словник» визначає уяву як «здатність створювати нові чуттєві чи розумові образи в
людській свідомості на основі перетворення отриманих від дійсності вражень».
Як видно з визначень, суттєвою ознакою уяви вважається здатність суб'єкта створювати нові образи. Але
цього недостатньо, тому що не можна тоді провести розходження між уявою і мисленням. Адже мислення
людини (створення пізнавальних образів за допомогою висновків, узагальнень, аналізу, синтезу) не може
бути просто ототожнена з уявою, тому що створення нових знань і понять може відбуватися і без участі уяви.
Образи, які використовує людина, не обмежуються відтворенням безпосередньо сприйнятого. Перед
людиною в образах може постати і те, чого він безпосередньо не сприймав, і те, чого взагалі не було, і навіть
те, чого в такий саме конкретній формі в дійсності і бути не може. Власне кожен образ є в якійсь мірі і
відтворенням - хоча б і дуже віддаленим, опосередкованим, видозміненим - і перетворенням дійсного. Ці дві
тенденції відтворення і перетворення, дані завжди в деякій єдності, разом з тим у своїй протилежності
розходяться один з одним. І якщо відтворення є основною характеристикою пам'яті, то перетворення стає
основною характеристикою уяви. Уявляти - це перетворювати.
Так само як і мислення, уява виникає в проблемній ситуації, тобто в тих випадках, коли необхідно відшукати
нові рішення, також як і мислення, воно мотивується потребами особистості. Реальному процесу
задоволення потреб може передувати ілюзорне, уявне задоволення потреб, тобто живе, яскраве уявлення
тієї ситуації, при якій ці потреби можуть бути задоволені. Але випереджаюче відображення дійсності,
здійснюване в процесах уяви, відбувається в конкретнообразной формі, у вигляді яскравих уявлень, в той
час як випереджаюче відображення в процесах мислення відбувається шляхом оперування поняттями, що
дозволяють узагальнено та опосередковано пізнавати світ.
Розглядаючи подібність і відмінність мислення та уяви необхідно зауважити, що проблемна ситуація може
характеризуватися більшою чи меншою невизначеністю. Якщо вихідні дані завдання відомі, то хід її
розв'язання підпорядкований переважно законам мислення. Інша картина спостерігається, коли проблемна
ситуація характеризується значною невизначеністю, вихідні дані погано піддаються точному аналізу. У цьому
випадку в дію приходять механізми уяви.
Одна з рис, характерних для уяви, полягає в тому, що воно пов'язане не тільки з мисленням, але і чуттєвими
даними. Уяви немає без мислення, але воно не зводиться і до логіки, тому що в ньому завжди
передбачається перетворення чуттєвого матеріалу.
Таким чином, очевидно, що уява є і створення нових образів, і перетворення минулого досвіду, і те, що таке
перетворення відбувається при органічній єдності чуттєвого і раціонального.
Уява, як і мислення, належить до числа вищих пізнавальних процесів, в яких чітко можна знайти специфічно
людський характер діяльності. Чи не уявивши собі готовий результат праці не можна братися за роботу. У
поданні очікуваного результату за допомогою фантазії - корінна відмінність людської праці від інстинктивної
поведінки тварин. Тому мав рацію О. М. Горький, коли говорив, що «саме вигадка і задум піднімають людини
над твариною».
Будь-який трудовий процес з необхідністю включає в себе уяву. Воно виступає як необхідна сторона
художньої, конструктивної, музичної, взагалі будь-якої творчої діяльності. Строго кажучи, для того щоб
кустарним способом зробити простий стіл, уява не менш необхідно, ніж для написання оперної арії чи повісті:
треба заздалегідь уявити, якої форми, висоти, довжини і ширини буде стіл, як будуть скріплені ніжки,
наскільки він буде відповідати своєму призначенням столу обідньої, лабораторного або письмового.
Уява виступає необхідним елементом творчої діяльності у мистецтві та літературі. Найважливіша
особливість уяви, що бере участь у творчій діяльності художника чи письменника, - його значна емоційність.
Образ, ситуація, неочікуваний поворот сюжету, що виникає в голові письменника, виявляються пропущеними
крізь свого роду «обогащаючий пристрій», яким служить емоційна сфера творчої особистості. Переживаючи
почуття та втілюючи їх у художні образи, письменник, художник і музикант змушують читачів, глядачів,
слухачів переживати, страждати, радіти.
Історія наукових відкриттів у своєму розпорядженні безліч прикладів, коли уява виступала одним з
найважливіших елементів наукової діяльності. Фантастичне припущення про існування світового ефіру -
особливого середовища, нібито примусового всесвіт, стало передумовою створення хвильової теорії світла.
Таким чином, уява відіграє важливу роль на ранніх стадіях вивчення наукової проблеми і нерідко веде
до чудових здогадів. Однак після того як були помічені, вгадані деякі закономірності і вивчені в
експериментальних умовах, пізнання цілком переходить на рівень теорії, суворо наукового мислення.
Спроба фантазувати на такому етапі дослідження не може привести ні до чого крім помилок.

17. Фантазія та мислення

Щоб розкрити природу уяви, доцільно порівнять її з іншими психічними процесами .Найчастіше
порівнюють її з мисленням та пам’яттю. Мислення –це найбільш узагальнена та опосередкована форма
псих відображення, яка встановлює зв’язоки та відношення між пізнавальними об’єктами.Уява – форма
психічного відображення , яке полягає в побудові образів на основі раніше сформованих уявлень.
Фантазія-це художній вимисел, який заснований на властивості дитини, дорослої людини вільно
комбінувати образи , які виникають в несвідомому. Тоді як уява – мислиннєвий , пізнавальний процес.
Память протиставляється творчій здатності фантазії , а мислення – наочно-образному її хар-
ру.Мислення може відбуватися , як твердять деякі філософи і психологи , не тільки в абстрактній , але й
в образній сфері. Сеченов у зв’язку з цим говорив про мислення конкретами. Якщо память дає фантазії
матеріал , то мислення встановлює істотні відношення всередині цього матеріалу В зв’язку з цим
мисленню іноді приписують провідну роль в побудові образів фантазії . Деякі психологи навіть
оперують виразом”фантазія є мисленням в образах” , але його слід вживати з певними застереженнями.
Мислення образами — вираз, який містить в собі не тільки формальну суперечність — процес мислення
прямо протилежний процесу створення образів. Мислити можна тільки абстракціями, хоч і за
допомогою образів. Питання про участь фантазії в творчості в абстрактних сферах-символічній,,
понятійній і т д набуває все більшого визнання. Справді, творчість може" відбуватись і в чистій сфері
мислення без прямого дотику з емпіричним чуттєвим джерелом. Але опосередковано це джерело —
просторово-часо'вий світ — весь час дає животворну силу абстракціям. Час від часу абстрактне
мислення знову і знову звертається до емпірії, і в цьому відношенні виявляється діяльність фантазії.
Справжнє відкриття на базі синтезу завжди здійснюється в процесі спів відношення досвіду і теорії.
Там, де відбувається тільки аналіз понять І виводяться наслідки всередині самої теорії, там менше за все
фантазії, але там і не здійснюється вирішальне зрушення в науці. Насправді, процес фантазії, як і процес
мислення, складається з чуттєвої і раціональної сторін, які виступають в тісній взаємодії. Створюючи
художній образ, письменник спочатку створює задум, продумує художню ідею цього образу і разом з
цим будує його так, щоб він втілював цю ідею. Щоб створити яку-небудь гіпотезу, вчений повинен мати
чуттєву базу досвіду. Отже, процеси фантазії і мислення не можуть відбуватись без взаємопереходу
чуттєвої і раціональної сторін. В цьому їх схожість. Різниця між мисленням і фантазією полягає в
особливостях творчого синтезу. Також спільне та відмінне полягає в тому, що мислення та уява
виникають в проблемні й ситуації , мотивуються потребами особистості, основу їх складає
випереджуюче відображення. Але випереджуюче (опережающее) відображення дійсності , яке
здійснюється в процесі уяви , відбувається у вигляді яскравих уявлень , в той час як процесах мислення
випереджуюче відображення відбувається шляхом оперування поняттями ,які дозволяють узагальнено і
опосередковано пізнавати

18. Фантазія та інтуїція

Фантазія - це художня вигадка,яка заснована на здатності людини вільно комбінувати образи, §§ зміст
не відповідає існуючий реальності.У повсякденному психологічному досвіді фантазія в більшості
випадків виникає внаслідок інту§тивно§ установки або є вторгненням несвідомого змісту в
свідоме.Можна розрізняти :
 -активні фантазі§, які викликаються інту§цією,т.б. установкою спрямованою на сприйняття
несвідомого змісту
-пасивні фантазі§, які з'являються відразу у наочній формі за відсутності інту§тивно§ установки та
пасивній установці суб'єкта, який пізнає.
Інту§ція є однією з психологічних функцій, яка передає суб'єкту сприйняття несвідомим шляхом.
Предметом такого сприйняття можуть бути зовнішні та внутрішні об'єкти та §х поєднаня. Інтуіцію у
загальному розумінні можна визначити як здатність швидко знаходити вірне вирішення завдання та
орієнтуватися у складних життєвих ситуаціях,а також здатність передбачати хід подій.
Фантазія та інту§ція є стрибками у процес мислення, яке виходить за межі теоретичних уявлень.Тому
досягнуті з §х допомогою результати не можуть бути включеними у систему наукового знання без
подальшого логічного обгрунтування. Мисленнєвий акт включає в себе і оперування наочними
образами, і моменти інту§тивного осяяня, і фантазію, і творчу уяву. І дискурсивне мислення, і фантазія
можуть бути пронизані моментами інту§тивного осяяня.Сутність інту§ці§ полягає у скорочені
мисленнєвого шляху до досягнення істини, здійснені зв'язку потенційно§ та актуально§
свідомості.Заснована на несвідомому, на асоціативних процесах інту§ція виходить за межі
обгрунтованого формально-логічно.
Деякі автори визначають фантазію як різновид чуттєво§ інту§ці§(Бунге). Але на відміну від інту§ці§
фантазія не належить лише до сфери несвідомого. Фантазія та інту§ція розрізняються за механізмами
функціонування,бо фантазія свідомий та контрольований процес на відміну від інту§ці§. Механізм
роботи інту§ці§ вмикається після різностороннього дослідження об'єкта. Фантазія синтезує поняття та
первинні чутливі образи, а інту§ція-образи створені фантазією. Тому інту§ція можлива лише за
наявності розвинено§ творчо§ уяви. Інту§ція не здатна з'явитися на 1-х етапах пізнання на відміну від
фантазі§, яка здатна пронизувати весь процес пізнання.

19. Уява та пам'ять

за В.А.Романцем, який в свою чергу ототожнює уяву і фантазію): пам’ять пов’язує з минулим, увага-з
теперішнім, уява з майбутнім. Фантазія неможлива без пам’яті. Чим більше матеріалу дає пам’ять, тим
більше можливостей відкривається для комбінаційної роботи фантазії. Для того, щоб створити новий
образ, треба репродукувати, оживити в пам’яті сприйняті у минулому враження. Але саме відтворення
може слугувати завданню згадування. У цьому випадку не має виходу за межі пам’яті. Відтворення стає
необхідним моментом фантазії, коли воно підкоряється не своїм безпосереднім цілям, а цілям фантазії.
Образ репродукції в цьому разі виникає як елемент або фрагмент створюваного образу. Нерідко процес
пригадування йде опосередкованим шляхом, і уява як допоміжний засіб стає моментом пам’яті. В свою
чергу пам’ять може відігравати і негативну роль. Схожість між уявою та пам’ятю: щоб запам’ятати
слово і засіб, необхідно уявити в одному і тому ж образ, а для цього необхідна уява. Правильним буде і
зворотнє: пам’ять автобіографічна та епізодична, безперечно пов’язані з уявою. Людина уявляє себе
власне собі, вона не може уявити собі своє власне Я, власний час, долю поза своїм минулим.
Відмінності між ними: виникають у випадку коли майбутня ситуація виявиться для суб’єкта зовсім
новою, непередбаченою (творчою ситуацією). Передбачити не передбачувану ситуацію не можна
спираючись на пам’ять, необхідне перетворення минулого досвіду.

20. Фантазія та моральна сфера людини

Моральна творчість - це вище вираження процесу соціалізаці§ людини, це базис мислительно§ та
естетично§ діяльності. Моральну поведінку людини можна пояснити через принцип індивідуалізаці§.
Заздрість до справжнього творця, прагнення до слави, почесті, поваги, намагання досягти спортивних
рекордів, бути несхожим на інших- все це пов"язується з принипом індивідуалізаці§. Творча думка
людини - вища форма індивідуалізаці§ - прагне абс. співвіднесеності зі світом як основно§ мети
пізнання. Вища, ідеальна форма співведнесеності виражається у світогляді люд., а вища практична
форма - в §§ вчинках. Тому вічинок виступає безпосереднім "механізмом" морально§ творчості.Учинок
- це дія, що має розгорнуті психологічний та моральний аспекти. Дія, в якій псих. аспект сильно
редуковано, автоматизовано наз. моральною звичкою(Роменець). Багатство дух.життя ндивіда полягає в
багатстві його дійсних відношень до світу. Его§стичні, аморальні вчинки призводять до руйнування цих
відношень. Моральність, індивідуалізація, творчість - це спроба самостійно "протистояти" світові,
виявляти властиві саме §й способи та засоби взаємоді§ зі світом, обираючи поступово той чи ін. шлях
розгортання своє§ індивідуально§ сутності в пізнававльному та дійовому контакті зі світом.Моральне
пов"язується з уявленням про абсолютну обізнаність, що дає можливість(в ідеальному плані) обрати
єдино правильний шлях учинку.Учинок несе характер амбівалентності(мотиваційна роздвоєність),де
індивід намагається §§ подолати, застосовуючи різні прийоми. Такі прийоми несуть смисл
катарсису(очищення) - а саме це збуджує до творчо§ діяльності. Здійснюваний вчинок викликає певну
реакцію не тільки з боку середовища, а з боку самого індивіда.Один вчинок відкриває шлях іншим. У
ланцюговій реакці§ вчинків відбув. дух. формування індивіда(самовідданість). Існує 2групи вчинків: 1)-
вчинки які розкр. дух. зростання(геро§зм що проявляється у подвизі) та 2)-вчинки
дух.деградаці§(злочини, інфантильно-регресивні).
За Роменцем, творчий геро§зм - перманентна, безкінечна віддача, що передбачає велику
зосередженність та аскетизм.Людина не належить сама собі, а стає органом творчого процесу.

21. Психологічні тлумачення структури творчого процесу

Фройдистська теорія творчості: несвідома сфера-основа людської поведінки. Фройдизм, хай і в

містифікованій формі, але побачив певні проблеми психології творчості, та не зміг їх докінця вирішити.
Це стосується теорії несвідомого.

Інфантильне не зникає безслідно, а утворює той центр, навколо якого кристалізується несвідоме
психічне життя. Основним змістом несвідомого, за Фройдом, є різні форми сексуального життя дитини.
В дитячоиу віці статева поведінка має такі риси , як нарцисизм, автоеротизм та ін., лібідо не руйнується,
воно тільки змінює форму, але завжди має первинне джерело. Несвідомі бажання та витіснені інстинкти
через компроміс зі свідомим здійснюють вплив на думки і дії культурної людини. Несвідоме має свої
засоби вираження - заміщення, витіснення, проекція, розклад, заміна протилежним, перенесення ефекту
істотного на неістотне, раціоналізація,сиситематизація, символи. Символічні зображення служать
несвідомим потягам, вони приводять у свідомість все неприємне у замаскованій формі. За Фройдом,
несвідоме у психічному житті уможливлює культурний процес, що не зміг би здійснитися без активної
протидії несвідомого.

Психоаналіз за пердмет дослідження бере творчість художню і моральну. Художня тв. через символіку
дає людині насолоду, тут голвна роль належить фантазії. Зміст роботи фант. в художній творчості
становить витіснені сексуальні бажання, адже їхню мету легше перенести з реального світу в уявний.
Несвід.-це та частина життя, яка, прагнучи безпосередьо насолоди, не хоче пристосовуватися до
реального світу. Виникає подвійний ряд: з одного боку асоціальні форми несвід.-сноведіння і неврози, з
іншого-феномени, що мають велике культурне значення-релігія, мистецтво, філософія та ін.

Чітко визначається поняття сублімації - здатності заміщувати вихідну сексуальну мету іншою,
несексуальною, але спорідненою психічно.

Мистецтво, за Фройдом-іллюзія, що відводить від життя за допомогою фантазії, воно збуджує в людині
слабкий наркотик і тимчасово ховає її від труднощів. Естетична діяльність не допомагає в стажданнях,
але дає компенсацію.

За Юнгом творчий процес є "автономним комплексом", ніби живою істотою у тілі людини. Це та
частина душі, що віддалена від рівня свідомості, може взяти "Я" собі на службу. Цей комплекс
розвивається у сфері несвідомого і поширюється на всю психіку. Творчий процес тут полягає у
несвід.оживленні архетипу. Несвідоме, за Юнгом, складаєься з шарів різної глибини та доступності.
Верхній -особове несвідоме, пов"язане з "симптоматичним мистецтвом", витіснене і ніколи не може
повністю усвідомитися, нижче - колективне, пов"язане з символічмим, несе спадковість віків, більш
примитивного рівня, ніж попереднє.

22. Історичний огляд досліджень з психології фантазії

Деякі аспекти ціє§ проблеми проаналізовано в статті Л.С.Вигостького "Уява і творчість в дитячому
віці".
1 період досліджень з психологі§ фантазі§ -представлено в роботах старо§, асоціативно§ психологі§,
зокрема, в роботах В.Вундта як і Р.Рібо. Це матеріалістична точка зору.

Позитивні моменти в дослідженнях цих аторів:

-- показали чуттєву обумовленість процесів фантазі§; зокрема, показав, що наша мрія з"являється не із
примхи, а має відношення до всього поперднього досвіду тіє§ людини, яка мріє;

-- всі самі фантастичні уявлення насправді зводяться до невідомих комбінацій елементів, які
зустрічалися в попередньому досвід людини;

Тобто, була розкрита реальне підґрунтя фантазі§ - зв"язок фантазі§ з попереднім досвідом, з уже
наявними враженнями. Мова йде продетермінацію фантазі§ попереднім досвідом.

Обмеження досліджень асоціативно§ психологі§:

--стара психологія твердила, що нові комбінаці§ виникають випадково, нова комбінація уяиви виникає
із нових констеляцій -нових зв"язків між собою окремих елементів

- в силу тако§ природи випадкових комбінацій фантазія людини характеризується тим, що вона
принципово обмежена кількістю образів, і ніякі нові, не пережиті зв"язки не можуть бути добавлені в
процеси діяльності уяви;

2 період досліджень з психологі§ фантазі§: интуітивістична психологія (Г.Дриш, А.Бергсон). Це

ідеалістична точка зору

Протилежна до попереднього напрямку

-вважали, що свідомості із самого початку присутня творча уява, фантазія, що свідомість творить, що
для не§ характерні апріорні форми; вся діяльність людини пронизана творчим началом. Присували
свідомості первинне творче начало.

3 період досліджень-З Фройд та Піаже розглядали в дитячому віці уяву (фантазування) в первинній §х
формі як діяльність підсвідому,яка обслуговує не пізнання дійсності, а отримання задоволення, як
діяльність несоціальну (про це говорить Л.С.Виготський).

Фантазія, на §х думку, не має відношення до вербально§ (мовно§) думки, і відповідно, не є

узагальнюючою думкою.

4 період дослідження (експериментальний) -має відношення до експериментальних досліджень, зокрема

в Німеччині) -довели протилежне. Це сучасні уявлення про психологію фантазі§

- показано залежність уяви) дітей від розвитку мови. Дослідження показали, що у глухих та німих дітей-
дуже бідна фан-я. Затримка в розвитку мови веде до зібдненн фантазі§.

-Іде§ Л.С.Вигоського - залежність розвитку фантазі§ від подальшого навчання в школі, від подальшого
розвитку мови ( утворення понятійного апарату), від спілкування з дорослими. Таким чином, стверджує
Л.С.Виготський, не підтвердилась ідею Піаже про аутичність, не соціальний характер дитячо§ уяви, §§
підсвідомий характер.

-Дослідження Блейєра: доведено цілеспрямований характер уяви (фантазі§)- ці види діяльності можуть
новити направлений характер - ми можемо повністю віддавати звіт стосовно цілей і мотивів, які
переслідує ця діяльність.

-Л.С.Виготський теж цього дотримується: навіть утопічні уявлення (які відрізняються від реалістичних
планів) здійснюються непідсвідомо, а свідомо - з ясною установкою, щоб створити відомий
фантастичний образ, який відноситься до минулого чи майбутнього. Навіть у дит. твор., уява носить
направлений хар-тер, тобто, не є підсвідомою діяльністю.
-в технічно-конструкторській діяльності дорослого - діяльність уяви, фантазі§ є направленою, від
початку і до кінця направлена на певну мету, яку досягає людина.

Висновок (на основі сучасних досліджень):

-- розвиток фантазування залежить від розвитку мов;

-- розвиток фантазування залежить від взаємоді§ з дорослими (у дітей);

-- розвиток фантазування залежить від специфіки діяльності та активного включення в не§ ( у

дорослих);

-- фантазування носить свідомий, а не підсвідомий характер.

23. Роль фантазії у творчій діяльності людини

Фанта́зія (лат. Phantasia від грец. φαντασια — уява): уява - створення нових образів на основі колись
сприйнятого. В цьому сенсі фантазія — це компонент творчої діяльності;мрія, продукт уяви; ситуація,
що представляється індивідуалом або групою, не відповідна реальності, але висловлює їх
бажання;каприз, примха.

Дошкільне дитинство, перші роки вчення в школі, коли провідною діяльністю дитяти залишається гра,
характеризується бурхливим розвитком процесів уяви.Необхідний елемент гри - уявна ситуація, що
вводиться за допомогою слів "неначе", - представляє вільне, таке, що не утрудняється правилами логіки
і вимогами правдоподібності перетворення накопиченого дитям запасу вистав. Дитя може аглиблювати і
закріплювати коштовні якості особи (сміливість, рішучість, організованість, винахідливість) ;
зіставляючи своє і чужа поведінка в уявній ситуації з поведінкою реального персонажа, що
представляється, дитя вчиться виробляти необхідні оцінки і порівняння.

Уява, виключно важливе значення, що має, для здійснення і організації діяльності, само формується в
різних видах діяльності і затухає, коли дитя перестає діяти. Впродовж дошкільного дитинства
відбувається поступове перетворення уяви дитяти з діяльності, яка потребує зовнішньої опори (перш за
все на іграшки), в самостійну внутрішню діяльність, що дозволяє здійснювати елементарну словесну
(вигадування казок, історій і віршів) і художню (малюнки) творчість. Уява дитяти розвивається у зв'язку
із засвоєнням мови, а отже, в процесі спілкування з дорослими людьми. Мова дозволяє дітям
представляти предмети, які вони ніколи до цього не бачили. Фантазія - важлива умова нормального
розвитку.У дошкільному віці фантазія виступає як одна з найважливіших умов засвоєння суспільного
досвіду.

Відповідно до завдань дослідження встановлено, що фантазія має велике значення для становлення
особистості людини, особливо вона важлива у дошкільному віці під час ігрової діяльності, коли
закладаються основи світовідчуття та вміння налагоджувати стосунки з оточуючим світом на
предметному, пізнавальному, комунікативному та перетворювальному рівнях. Під час гри дитина пізнає
світ, поступово залучаючи до своєї ігрової діяльності існуючі й неіснуючі предмети та дійсних та
уявлюваних партнерів у грі.

Спеціалізація різних видів уяви є результатом розвитку різних видів творчої діяльності.Тому існує
стільки специфічних видів уяви, скільки є видів людської діяльності, особливо важливу роль уяву грає в
науковому і художній творчості.

Наукову діяльність не можна уявити собі як механічне пізнання тих чи інших явищ навколишнього
світу. Наукове дослідження завжди пов'язане з побудовою гіпотез, отже воно немислимо без творчої
уяви. Вченому уява дозволяє будувати гіпотези, подумки представляти і програвати наукові
експерименти, шукати і знаходити нетривіальні рішення проблем. Так, наприклад, в математиці, на
початку докази різних теорем доводиться зустрічатися з висловлюваннями, які починаються зі слів:
«припустімо, що; уявімо собі, що». Саме вони вказують на те, що процес математичного докази
починається з творчого подання або уяви. Уява відіграє важливу роль на ранніх стадіях вирішення
наукової проблеми і нерідко веде до чудових здогадів.
На відміну від наукового мислення, що обмежує фантазію людини вимогами безумовної достовірності,
розумності, доцільності, доказовості і логічності, в мистецтві не існує обмежень ні для уяви, ні для
розуму.

Письменники, живописці, композитори, прагнучи відобразити життя в образах свого мистецтва,

вдаються до творчій уяві. Сутність художньої уяви полягає, перш за все, в тому, щоб зуміти створити
нові образи, здатні бути носієм ідейного змісту. Особлива міць художньої уяви полягає в тому, щоб
створити нову ситуацію не шляхом порушення, а за умови збереження основних вимог життєвості.
Наприклад, за картинами І.І. Шишкіна ботаніки можуть вивчати флору російського лісу, тому що всі
рослини на його полотнах виписані з «документальної» точністю. Але дотримання життєвості і
реальності не означає фотографічно точного копіювання сприйнятого, адже у справжнього художника
особливий погляд на речі, тому основне завдання художнього твору - показати іншим те, що бачить
художник, так, щоб це побачили й інші.Творча уява використовує такого роду фантастику, відхилення
про деяких рис дійсності, з метою надати образність і наочність реального світу, основній ідеї чи
задуму.

Найчастіше творчий процес у мистецтві пов'язаний з активним уявою: перш ніж запам'ятати який-
небудь образ на папері, полотні або нотному аркуші, художник створює його у своїй уяві, докладаючи
до цього свідомі вольові зусилля. Нерідко активну уяву настільки захоплює творця, що він втрачає
зв'язок зі своїм часом, своїм «я», «вживаючись» в створюваний ним образ. Деякі переживання, почуття
людей у повсякденному житті можуть бути й непомітні оку обивателя, уяву ж художника, відхиляючись
про дійсність, перетворює її, яскравіше висвітлюючи і випукліше показуючи якусь особливо для нього
важливу частину цієї дійсності.Відійти від дійсності, щоб глибше в неї проникнути і краще зрозуміти -
така логіка творчої уяви.

Особливо слід виділити значення музичного мистецтва в розвитку творчої уяви, тому щохудожні
образи, що формуються за допомогою звуків, характеризуються активним і безпосереднім впливом на
внутрішній світ людини. Можна навіть стверджувати, що жанри музичного мистецтва виступали
стимулом для розвитку творчих здібностей, способом впливу на емоційну сферу, фактором виховання
людської індивідуальності.

Звук як основа музичної образності та виразності позбавлений смислової конкретності слова, не

відтворює фіксованих, видимих картин світу, як у живописі. Разом з тим він специфічним чином
організований та має інтонаційну природу. Інтонація і робить музику лунають мистецтвом, як би
вбираючи в себе при цьому багатовікової художній досвід. Музика має також яскраво вираженими
національними рисами, що проявляються в її інтонаційному, мелодійному, ритмічному ладі. Особливо
характерно це для народної музичної творчості.Оскільки асоціативність є характерним властивістю
творчої уяви, музика здатна викликати у слухача різноманітні емоційні, образні, зорові, смислові, рухові
асоціації, спогади про щось пережите.

Принципи для розвитку творчої уяви1.Перш ніж приступити до розвитку у дітей творчої діяльності, слід
сформувати у них необхідні для цього мовні і розумові навички.2.Нові поняття повинні вводитися
тільки в знайомому змісті.3.Зміст розвиваючих технік має орієнтуватися на особистість дитини та її
взаємодія з іншими дітьми. 4. У центрі уваги має бути оволодіння змістом поняття, а не правилами
граматики. 5.Слід вчити дитину шукати рішення, враховуючи, перш за все можливі наслідки, а не
абсолютні переваги. 6.Стимулювати дітей до висловлення власних ідей з приводу розв'язуваної
проблеми.

24. Методи дослідження творчої уяви

Тест "Доповнення фігури" Дослідження індивідуальних особливостей уяви. Критері§: гнучкість, ригідність,
стереотипність. Тест "Кола". Критері§: гнучкість, ригідність, плавність доповнених ліній, розробленість
деталей. "Ліні§" Те ж саме, що і в N2 "Вербальне комбінування" Використ. Для оцінювання особливостей
творчо§ уяви. Методика: з трбох слів скласти якомога більшу к-ть речень. "Незвичайне використання" для
повсякденних речей. "на удосконалення" предмету або іграшки. "питання та здогадки" Процедура:
пропонується сюжетна картина. Після ознайомлення з нею він повинен задати якомога більше питань, що
стоюються цього сюжету, вказати найвирогідніші причини подій, які відбуваються, вказати якомога більш
повний список наслідків. "відтворення образів на основі звукових подразників" Назва говорить сама за
себе. "загальні проблеми" Пропонується рід ситуацій, в яких піддослідний повинен побачити якомога більшу к-ть
загальних проблем. "Продовження тексту", "Написання літературного тексту","Закінчення тексту". Закінчити та
назвати казку, виокремити психологічну, філософську та логічну структури тексту. Тест на продуктивність уяви.
Набір ч\б фотографій. "Інтелектуальний тренінг" "Творчий синтез"

25. Фантазія в дитячих малюнках

У своїх перших, найпростіших формах дитячий малюнок має такі неодмінні моменти, як образ та його
значення. Не знаючи, що вона малює, на запитання дорослого дитина швидко дає назву своєму твору.
Кружечки, коми, хаотично ламані лінії та інші подібні елементи малюнка можуть мати назву певних
предметів, явищ, відігравати роль окремих творів. Якщо вже засвоєно кружечки чи якісь інші елементи
образів, то всі частини відтворюваного складного предмета будуть такої самої форми.

Формальна несхожість малюнка з самим предметом допомагає дитині відшукувати нові й нові значення,
давати нові назви. У процесі малювання задум може кілька разів змінюватися. Маленький автор
закінчує малювати, коли йому самому стає зрозумілим, що він хотів створити. Довільне фантазування
доповнюється імпровізованим сюжетом. Обов'язкові фантазійні доповнення підтримують динамічні
метаморфози дитячого малюнка. Відсутність на початкових стадіях попереднього задуму не заважає
створенню уявлюваної ситуації.

У віковій психології традиційно виділяють кілька стадій розвитку дитячого малюнка. Після окремих
елементів, коли з'являється малюнок у власному розумінні слова, настає перша стадія — сходинка
схеми. Дитина малює схематичні зображення предметів, не схожі на реальність. Так, людину вона
зображує як головонога, що має тільки голову і ноги. Таке малювання завжди здійснюється не з натури,
а по пам'яті. Дошкільник малює те, про що він знає, а не те, що безпосередньо бачить. Він підкреслює у
речі найсуттєвіше, як йому здається. Коли треба намалювати вершника збоку, він чомусь зображує дві
ноги та два ока, хоч видно тільки одне.
У прозорому, "рентгенівському" малюнку бачимо явище відкритого зображення того, що має бути
прихованим за непрозорим середовищем. Це явище протилежне явищу фантазійного доповнення. Те,
про що дитина розповідала у процесі малювання, те, що бачила у своїй уяві, на таких малюнках цілком
розкрите. Дитина не задовольняється реальною можливістю бачення, вона хоче змінювати цю дійсність,
доповнювати її так чи інакше.
Якщо дитина, що перебуває на цій стадії, хоче намалювати одягненого чоловіка, вона спочатку малює
його голим, а потім робить так, як би вона робила, одягаючи свою ляльку, тобто вішає на нього одяг, так
що все тіло просвічується. Таким чином вона зображує і літак у поперечному розрізі з деталями
інтер'єра та пасажирами. Як вважає Д.Селлі, маленький митець набагато більше символіст, ніж
натураліст, його не хвилює повнота й точність схожості, він прагне лише самого поверхового натяку.
Наступна стадія — це ступінь почуття форми й лінії. В дитини вже виникає потреба не тільки
перелічувати конкретні ознаки предмета, що зображується, а й передавати формальні взаємовідношення
окремих частин. Малюнки залишаються досить схематичними, хоч у той самий час уже можна впізнати
певну реальність. Малюнок як синтез знань про яку-небудь частину людського життя набуває
естетичної цінності. Навіть у фантастичному сюжеті реалізм посідає чільне місце. З малюнка
виключаються несумісні об'єкти зображення.
Ще одна стадія розвитку малюнка — ступінь правдоподібного, дедалі реалістичнішого.зображення,
коли схема зникає зовсім. Дитина не передає ще перспективи, пластичності предмета, що зображується
на площині, але копія стає дедалі схожішою на оригінал. Коли з'являється ця відносна правильність,
пропорційність, достатня міра деталізації, малюнок втрачає типово дитячі риси. "З сумом прощаємось з
дитячим мистецтвом. Воно наблизилось до якоїсь розумової правильності. Навіть потяг до симетрії
свідчить про інтелектуалізацію твору, його навмисність", — пише В.А.Роменець.

Малювання є образотворчою модифікацією гри з усіма властивими їй рисами. Малюючи, дитина

створює свій уявлюваний світ, в якому вона повний володар, чарівник, суб'єкт життєтворчості. Але на
відміну від класичної гри мотив діяльності поступово починає розподілятися між процесом та
результатом, і тому малювання стає "передестетичною діяльністю", діяльністю, що передбачає мотив
художнього впливу на оточення.
26. Творча уява зрілої людини особливості механізмів та спрямованості фантазування

З точки зору, ідеалістично§ концепці§, яка трактує фантазію як першопочаткову творчу силу, протягом
свого розвитку особистість стає все менш творчою. Крайньому ідеалістичному розуміння фантазі§ як
автономно§ творчо§ сили протисто§ть крайній механістичний погляд, який намагається вивести
фантазію з наслідування. Матеріал для гри у дитини і §§ сюжет взятий з реально§ дійсності, з якою
дитина знайомиться, але результатом процесу фантазі§ є не сама гра, а §§ основна передумова-
ототожнення зовсім різних за зовнішнім виглядом і сутністю предметів.

Таким чином,обидва крайніх погляди-ідеалістичний та механістичний-на співвідношення між процесом

фантазі§ і віком в рівній мірі не прийнятні: неправильно вважати, що вік шкодить процесу фантазі§ і те
що, ніби, справжня продуктивна діяльність зростає на грунті наслідування. Закономірності
продуктивно§ діяльності дійсні для будь-якого віку, звісно конкретні особливості того чи іншого віку
будуть по різному впливати на спрямованість цих закономірностей і відповідно обумовлювати різні
результати процесів фантазі§. Розвиток творчих можливостей в більшій мірі залежить від особливостей
навчання і виховання в навчальних закладах, ніж від віку як такого.Спостереження дали привід
стверджувати, що молоді люди частіше і легше проявляють творчий підхід.Оствальд пояснює це тим,
що в молодості люди більш сміливі та відважні. Беркстен пояснює різке падіння творчих сил яке ніби
настає після 30 років перевантаженням, що виснажує та призводить до зниження творчого потенціалу.
За даними Брозека, ті інтелектуальні функці§ які тренуються у дорослих людей не погіршуються з віком
, а можуть навіть покращуватися. Функці§, які в повсякденному житті спеціально не застосовуються
(мислення за допомогою символів) дійсно погіршуються. Виконувати тести за обмеженого часу,
знаходити нові методи вирішення для людей похилого віку важко.

За Леманом психологічні фактори зниження творчого потенціалу не є специфічними для похилого віку;
люди які досягли до 30-40 років помітних успіхів не прагнуть нових досягнень; люди, які піддаються
критиці і не знайшли визнання впадають в апатію. Легкі успіхи і великі труднощі в рівній мірі
послаблюють мотивацію творчо§ діяльності. Багато фактів суперечать концепці§ Лемана відомо що
багато художників і вчених проявили творчу активність і в глибокій старості ( Толстой, Павлов, Фрейд,
Гете) Не можна говорити про безпосередню залежність творчих підйомів і спадів від вікових
характеристик. Особливості проявів внутрішніх закономірностей залежить передусім від таких факторів
як мотиви, знання, особистісні риси.

27. Уява і фантазія як психологічна реальність, феномен та процес

Уява - психічний процес, який виявляється у створенні людиною на основі §§ попереднього досвіду
образів об'єктів, яких вона безпосередньо не сприймає у даний момент.
У. є пізнавальним процесом, специфіка якого полягає в переробленні минулого досвіду людини, що
зберігається у вигляді образів і понять. Вона пов'язана з іншими пізнавальними процесами
( сприймання, пам'яттю, мислення).
Детермінується У. потребами особистості. Реальному задоволенню потреб передає живе, яскраве
уявлення ситуаці§, в якій ця потреба може бути задоволена. У. має соціальну природу. Вона виникла і
розвинулась у процесі трудово§ діяльності людини.
Фантазія - це своєрідний вид уяви, у якому створення нових образів здійснюється як вільне
комбінування елементів реальності. У сво§й фантазі§ людина ніби звільняється від обмежень, що
впливають на §§ сприймання, мислення і поведінку в реальному житті. Виходячи за ці обмеження, вона
здатна по-новому тлумачити відомі факти, що іноді зумовлює наукові відкриття.
Роль фантазі§:
Фантазія є невід'ємною рисою творчих процесів.
Співвідношення уяви та фантазі§:
- Перший підхід- Поняття "уява" та "фантазія" часто використовується, як синоніми.
- Другий підхід - Ці феномени відображають трохи різну психологічну реальність.
- Третій підхід - Процес-результат (Рубінштейн)
А) Зв'язок між уявою та фантазією (§х подібність):
-як уява, так і фантазія стимулюють розвиток творчості, креативності, винахідництва.
- як уява, так і фантазія, розвиваються за одними й тими ж законами - від мимовільно§, до довільно§,
від репродуктивно§ до творчо§.

Б) Відмінності між уявою та фантазією:

 -фантазія не пізнає, §§ основна функція - комбінування;
-іноді зайве комбінуванням вона може заважати уяві в §§ творчо-пізнавальному процесі;
-фантазія теж створює, але, однак, насамперед, те, чого бути не може. Це казки, міфи, які мають
відношення до естетичних почуттів, насамперед, дитини.
-професійна творчість (наукова, художня тощо) пов"язані вже не з фантазією, а з уявою, фантазією
стимулюваною.
Фізіологічна основа уяви:
У. є функцією кори великих півкуль, результатом діяльності мозку.
Фізіологічною основою У. є зумовлена певною потребою реконструкція системи тимчасових нервових
зв'язків, які утворюються в корі головного мозку в процесі запам'ятовування.
У функціонуванні уяви задіяні і глибинні відділи мозку, передусім гіпоталамо - лімбічна система. За
даними американського дослідника Прібрама, порушення зумовлює розлад програм поведінки людини,
а найважливіша роль уяви полягає саме у §х виробленні.

28. Індивідуально психологічні відмінності уяви, фантазування і творення

Уява є в типологічному і індивідуально-дифференцюючому відношенні дуже суттєвим проявам

особистості.

Першою характеристикою особистості з боку уяви є ступінь легкості чи важкості,з якою взагалі дається
перетворювання(одні люди сковані ситуацією, підпорядковані реальному, отже всіляке перетворення є
тут дуже складним, в них домінує інертність, "шаблонність",рутинність, інші ,навпвки, все сприймають,
як мтеріал для перетворення). Все це є показником відношення людини до оточуючого світу.

Другою характеристикою є те, який характер приймають зроблені перетворення. Вирішальне значення
тут відіграє відношення між ролями, яки грають емоційність чи афективність з одного боку і інтелект - з
іншого. Адже відомо, що уява тісно переплетена з іншими психічними процесами, вона віддзеркалює у
собі §х індивідуально-психологічні особливості і формується згідно з ними. В залежності від
домінування емоційності чи інтелектуальності виділяють різні типи уяви: з одног боку, суб"єктивна
уява, що слабко підкорюється критичному контролю мислення, з іншого-критична уява, що
перетворюючи дане, вроховує закономірності і тенденці§ розвитку об"єктивно§ дійсності.

Третьою характеристикою можна виділити те, в якій сфері проявляється уява в особистості. Тут грає
роль §§ спрямованість, інтереси, що створюють пов"язані з ними спеціальні центри емоційного
сприйняття.

Четвертою хар-ю виступають фізіологічні особливості особистості. Існує ряд концепцій творчо§
поведінки, що прямо або опосередковано пов"язані з теорією І.П.Павлова про "динамічну
стереотипність в роботі головног мозку", особливо з тією §§ частиною, що тлумачить єдність двох
протилежних регуляторних тенденцій ЦНС-мінливість і стереотип, лабільність і консерватизм.В
кожного існує "шматочок" фантазі, стиль творення, але в кожного вона проявляється по-своєму.

Глибинна оцінка цих індивідуально-психічних особливостей в цілому має досить суб"єктивний

характер. Але частково, загально ми можемо об"єктивізувати дані за допомогою таких пунктів:
продуктивність уяви, рівень складності, оригінальність/стереотипність, гнучкість/ригідність,
завершеність, конструктивність, цілісність, замотивованість, якщо буде обрана певна градація та
сисетема підрахунку, на базі яких можна прослідкувати динаміку уявляння,фантазуваня,творення в
різних особистостей.

29. Функції уяви та фантазії у процесі формування та розгортання індивідуальних особливостей

індивіда

Уява та фантазія сприяють формуванню та розгортанню таких індивідуальних особливостей індивіда:

-особливостям виявутворчо§ активності (творчості, креативності, винахідництва)-у одних людей

спостерігаються вияви репродуктивно§ уваги, у інших - уява досягає творчого рівня;
-особливостям вияву довільних дій- розвиток уяви від мимовільно§, до довільно§ ( у одних людей уява
та фантазія є мимовільними, а в інших- довільними, підпорядкованими певній меті);

- сприяють тяжінні до певного виду діяльності та вибору §§ (наприклад, сферою вияву фантазі§ може
бути музика, художнє мистецтво, архітектура; уяви - наука)

- сприяють розвитку вольових зусиль особистості (наприклад, у одних людей, "реальна" мрія, як вид
уяви, спонукає до досягнення мети, у інших, навпаки, "нереальна" мрія, відводить людину від реально§
активності) та ін.

30. Вікові відмінності в уяві та фантазуванні

Генетично першим розвивається конкретне мислення, що властиве дитині раннього віку.Це повна
залежність поведінки, мислення,сприйняття від конкретних обставин(повна антитеза фантазії і
творчості).За Вундтом, фантазія дитини бідніша за підлітка.Удаваність насиченості дит.фантазії
спричинена тим, що домінуюче місце у поведінці дитини – велика збудливість, некритичність
суджень.Уява дитини існує на рівні предметної дії – у ігровій дія-ті, на рівні ейдетичних образів(наочні
образи які галюцінаційно ясно відтворюють сприйняте, ці образи є перехідними між сприйняття та
уявою). Фантазія не є первинною, самостійною у псих. розвитку підлітка. Її розвитку слугують –
формування понять(розвиток абстрактного ми-я).Головною причиною усунення ейдетичних образів та
перехід у сферу уяви є мова, як засіб утворення понять, мислення у поняттях.У поняттях підлітка
знаходяться у роздільному вигляді суттєве і несуттєве(що змішано у ейдетичних образах).Суб”єктивні
наочні образи зникають з 16 років – період, коли поняття почин.займати місце минулих образів.
Підліток виокремлює суб!єктивну та об”єктивну фантазію.Суб”єктивна(емоційна) – задовольняє
особисті потреби(нагадує дит.гру), де незадоволені потреби стимулюють до
фантазування.Об”єктивна(пластична) фантазія – творча реалізація якоїсь ідеї.Поєднуючись з мислення у
поняттях, дана фантазія стає домінуючою.Тут і формуються у підлітка перші власні погляди.Пізніше з
віком розвиток уяви уповільнюється, поступаючись з мисленням.Закон Рібо: преша стадія розвитку
уяви(з 3-років життя, дошкільний вік, підлітковий та юність), де уява не залежить від мислення.
Наступна стадія – послаблення ролі уяви. Третя стадія – підпорядкування мисленню(у більшості
занепадає і леше у деяких підноситься над мисленням, стаючи творчою силою).

31. Основні концепції та теорії творчості у вітчизняній та зарубіжних традиціях

1)Екзистенціалістська теорія (М.Бердяєв „Смысл творчества”). За автором, у світі ще не було

справжньої творчості, де найвеличніші досягнення світової культури є лише підготовчими ступенями до
справжньї творчості(її предметом стане людський дух у глибокій релігійності, а не світова данність,
обтяжена матер.необхідністю). Поняття протилежності каузального і безпричинного(„Полонений дух”)
– необхідність і свобода лежать на двох полюсах буття.Каузальність не несе нове. Люд.описуючи
прчину явищ (наука), потряпляє у дурну безкінечність і не дійде до первинного творчого акту.Творча
новизна безпричинна.Лише філософія здатна осягнути містичність Космосу. Відношення: Суб”єкт-
об”єкт є передумовою творчого акту.Суб”єкт вбирає у собі істину, адже людина вкорінена у
нуменальному(первісно існуючий, „сущий”) духовному світі.Тврчість і матерія: матер. виступає
простий пасивний опір, і водночас як субстанція виникнення суб”єктивності.”Трагедія”творчості:
творча новизна вимушена підкор.законам об”єктивованого світу(культура- це самоомана втечі від
данності, вона є невдачею творчості).Вчення про богооюдину:люд.без вказівок,виходячи зі своєї
божественості,знаходить життєве завдання своєї творчості.За откровенням божесвенним іде одкровення
антропологічне(народж.Бого в люд., і люд. в Богові). 2)Психоаналітична теорія.(Фрейд, Юнг
„Колективне несвідоме”) Несвідоме формується у дит.віці. Інфантильне, витіснене з псих.дія-ті не
зникає безслідно, а утворює центр несвідомого.Витіснення зі свідомості(прояв у сновидінях) пережитих
форм задоволення статевого почуття(дит.сексуал.) і нездійсненні бажання тримає психіку у
рівновазі.Засоби вираження несвідомого:заміщення, проекція,розклад,витіснення,заміна протилежним,
символи та ін.Худ.творчість використов.символіку, де залучається фантазія. За Юнгом, творчий процес-
оживлення архетипу, який живе у колективному несвіломому.Сублімація-здатність заміщувати вихідну
сексуальну мету іншою, несексуальною, але спорідненою психічно – джерело творчої уяви. 3)Теорія
бісоціаці.(А.Кестлер „Творчий акт”).Термін”бісоціація” – всановлює різницю між шаблонним способом
мислення в рамках єдиного „плану”(асоціація – вираження звички) і творчим актом, який оперує більш
шіж з 1 планом(вільне перепланування та комбінування досвіду). Є 2 шляхи автоматизованої рутини:
1.поривання в уявний, мрійний стан, де раціональне мислення припинене, 2.- втеча від нудьги, застою,
інтелектуальних утруднень, емоц.фрустрацій- тут відбув.спалах інсайту.Бісоціативний акт пов”язує
раніше не пов”язані матриці досвіду і робить зрозумілим те, що необх.усвідомити, оживити відразу у
кількох планах.Умови творчого синтезу: усунення свідомого контолю, що звільняє розум від певних
примусів(сновидіння,несвідомі автоматизми,інтуїція). За Кестлером, творча активність – це регресія до
ранніх онтогенетичних і філогенетичних рівнів,втеча від стримувальних моментів свідомого.

32. Психоаналітичне тлумачення природи та структури творчого процесу

Фройдистська теорія творчості-несвідома сфера-основа людської пведінки. Фройдизм,хай і в

містифікованій формі, але побачив певні проблеми психології творчості,та не зміг їх докінця вирішити.
Це стосується теорії несвідомого. Д-ня несвід.передбач.розуміння особливостей розвитку
дит.психіки.,адже несвід.винкає в дитячому віці,і ця обставина пояснює основні його риси. Інфантильне
не зникає безслідно, а утворює той центр,навколо якого кристалізується несвідоме психічне життя.
Основним змістом несвід.за Фройдом, є різні різні форми сексуального життя дитини. В дитячоиу віці
статева повед.має такі риси , як нарцисизм,автоеротизм та ін.,лібідо не руйнується,воно тільки змінює
форму,але завжди має первинне джерело. Несвід.бажання та витіснені інстинкти через компроміс зі
свідомим здійснюють вплив на думки і дії культурної людини. Несвідоме має свої засоби вираження –
заміщення,витіснення, проекція, розклад,заміна протилежним, перенесення ефекту істотного на
неістотне,раціоналізація,сиситематизація, символи. Символічні зображення служать несвідомим
потягам,вони приводять у свідомість все неприємне у замаскованій формі. За Фройдом,несвідоме у
психічному житті уможливлює культурний процес, що не зміг би здійснитися без активної протидії
несвідомого. Психоаналіз за пердмет дослідження бере творчість художню і моральну. Художня тв.
через символіку дає людині насолоду,тут голвна роль належить фантазії. Зміст роботи фант. в художній
творчості становить вітіснені сексуадьні бажання, адже їхню мету легше перенести з реального світу в
уявний. Несвід.-це та частина життя, яка ,прагнучи безпосередьо насолоди,не хоче пристосовуватися до
реального світу. Виникає подвійний ряд: з одного бокуасоціальні форми несвід.-сноведіння і неврози,з
іншого-феномени,що мають велике культурне значення-релігія,мистецтво, філософія та ін. Чітко
визначається поняття сублімації – здатності заміщувати вихідну сексуальну мету іншою,несекс.але
спорідненою психічно. Мистецтво,за Фройдом-іллюзія,що відводить від життя за допомогою
фантазії,воно збуджує в людині слабкий наркотик і тимчасово ховає її від труднощів. Естетична
діяльність не допомагає в стажданнях,але дає компенсацію. За Юнгом творчий процес є “автономним
комплексом”,ніби живою істотою у тілі людини. Це та частина душі, що віддалена від рівня свідомості,
може взяти “Я” собі на службу. Цей комплекс розвивається у сфері несвідомого і поширюється на всю
психіку. Творчий процес тут полягає у несвід.оживленні архетипу.Несвідоме ,за Юнгом, складаєься з
шарів різної глибини та доступності. Верхній –особове несвідоме,пов”язане з “симптоматичним
мистецтвом”, витіснене і ніколи не може повністю усвідомитися,нижче – колективне,пов”з.з
символічмим, несе спадковість віків, на стр-рі більш примитивного рівня,ніж попереднє. Д. В. Бассін та
Л.Е. Шерозія виділяють важливу роль установки(за Узнадзе), що на їх думку дає пояснення
несвідомому.