Міністерство освіти 

і науки України 
Ніжинський державний університет імені М.Гоголя

Поняття гносеології та
основні її категорії 
Підготувала: студентка ІІ курсу
Історико-юридичного факультету 
Групи ПР-21 
Канаєва Вікторія
 Поняття гносеології як розділу філософії

Гносеологія – розділ філософії,що вивчає взаємовідносини суб’єкта та об’єкта в процесі

пізнавальної діяльності; теорія пізнання

Будь-яка галузь філософського знання

розгортається в полі певних проблем. Не є
виключенням і гносеологія. Основні проблеми
теорії пізнання:

 пізнаваність світу;
 форми та методи пізнання;
 що таке суб’єкт та об’єкт пізнання;
 поняття, критерії істини.
 Специфіка пізнавального ставлення до світу

 Пізнавальна діяльність завжди передує

практиці, тому що будь-який вид практичної
діяльності вимагає плану здійснення цієї
діяльності; 
 Результатом діяльності виступає знання, що є
основою побудови ідеального плану; 
 Пізнання є творчим відображенням світу,
оскільки його результатом є не створення копії
речей, а таке відображення, коли реальність
пізнається в єдності минулого, теперішнього і
майбутнього. 
Гносеологія вивчає проблеми природи пізнання і його можливостей,
відношення знання до реальності, досліджуються загальні передумови
пізнання, виявляються умови його достовірності та істинності. На відміну від 
психології, фізіології вищої нервової діяльності та інших наук, гносеологія, як
філософська дисципліна аналізує не індивідуальні механізми, які діють в
психіці, що дозволяють тому або іншому суб'єктові дійти певного пізнавального
результату, а загальні підстави, які дають можливість розглядати цей результат
як знання, що виражає реальний, дійсний стан речей.

Напрями в
теорії пізнання

матеоріалізм ідеалізм
Пізнання у Рене Декарта

Декарт критикує існуюче пізнання. Він сумнівається у

всьому, що до того часу вважалося беззастережним
знанням. Він вважає, що ні дані відчуття, ні мислення не
дають такого знання. Ілюзії почуттів роблять ненадійними
показники відчуттів, помилки суджень ставлять під сумнів
висновки розуму. Тому необхідно починати із загального,
радикального сумніву. Проте, яким би всеохопним він не
був, є в діяльності пізнання дещо, що не підлягає
жодному сумніву. Декарт не скептик і не агностик, його
сумнів лише попередній прийом, метод встановлення
достовірної істини. Достовірним у всякому випадку є те,
що сумнів існує. Сумнів — акт мислення, я мислю,
значить я існую — лат. cogito ergo sum. Це знамените
положення — основа, на якій може будуватися все
достовірне знання.
Пізнання у Артура Шопенгауера
Пізнання у Артура Шопенгауера розвивається у двох формах:
безпосереднє (інтуїтивне) пізнання або відсторонене
(рефлективне) пізнання (пізнання розуму). Основним видом
пізнання Шопенгауер вважає інтуїтивне: в кінцевому результаті
весь світ рефлексії базується, на його думку, на інтуїції.
Шопенгауер стверджує, що наука не стільки діяльність пізнання,
скільки діяльність, спрямована на служіння волі. Ціль науки в
задоволенні практичних інтересів, які у своїй суті завжди інтереси
волі, сліпого хотіння. Досконалим пізнанням може бути тільки
споглядання, вільне від всякого відношення до практики і до
інтересів волі. Таке споглядання розглядає речі не в якомусь
відношенні, а як зміст, який тільки проявляється у відносності,
але сам їй не підкоряється.
Споглядальне пізнання, на думку Шопенгауера, недоступне науці,
так як вона завжди звертається до інтелекту, який глибоко
занурений в інтереси волі. Проте таке пізнання цілком доступне
різноманітним видам мистецтва.
Пізнання у
християнстві
Пізнання Бога не ґрунтується на логіці
мислення чи на раціональному
 спогляданні, воно ґрунтується на
досвіді, який завжди має визначений,
локальний, часовий та особистісний
характер. Євхаристією та молитвою
долаються антиномії розуму,
раціональне мислення поступається
духовному зору. У святоотцівській
гносеології богословське знання не
відокремлене від євхаристійного
покликання людини.
"Бога не можна збагнути розумом, і розуміння Його не може бути виражене
словами…Дійсно, яким іменем назвати Того, Хто не народжений, немає ні
відмінностей в собі, ні визначеного вигляду, ні індивідуальності, ні числа, але
є істота така, яка не має ніяких у собі акциденцій, і зокрема
акциденціальному нічому не підпадає? Ви хочете сказати, що Бог є цілісність?
Визначення недосконале, тому що цілісність являє собою кількість, все ж
таки, співрозмірну, а Бог є Отець взагалі всього існуючого. Ви хочете
увиразнити Його різними складовими частинами? Але цього ви не в змозі
зробити, адже в природі своїй ця Єдність неподільна. Ось чому Бог
безмежний, безкінечний зовсім не в тому сенсі, як нам це уявляється, — ніби
ми просто не можемо Його охопити своєю думкою, — а в тому, що Бог і не
підлягає виміру і немає меж у Його сутності. Немає також у Ньому і форм, а
також не може Він бути названий. А якщо інколи ми і називаємо Його такими
визначеннями, як Єдиний, Благий, Дух, Сущий, Отець, Бог, Творець, Господь,
ми застосовуємо їх не як Його ім'я. Ми звертаємось за допомогою до цих
чудових слів лише внаслідок сутужного становища (αποριας), щоб
застерегтися від інших найменувань, якими міг би бути принижений Вічний.
Жодний із цих термінів, взятий окремо, не розкриває поняття про Бога; всі
разом говорять про Нього як про Вседержителя. Речі пізнаються або за їх
власною природою або за взаємними стосунками їх між собою; до Бога нічого
із цього не можна застосувати. Не може також Він бути відкритий і доказами,
тому що вони ґрунтуються на попередніх засадах і вищих поняттях, але ніщо
не може існувати раніше Істоти не створеної. Для осягнення Істоти
незбагненної нічого не залишається, відповідно, крім власної ЇЇ благодаті та
одкровення ЇЇ через посередництво Логоса, який перебуває у ЇЇ надрах ".
Климент Олександрійський 
 Поняття і питання
гносеології
Поняття:
пізнання
свідомість
відчуття
розум
істина
Основне питання — чи пізнаваний світ у
принципі?
Відповіді на це питання дає:
оптимізм — світ пізнаваний, меж пізнання
немає, необхідні лише час і засоби.
агностицизм — світ непізнаваний у
принципі, людина не пізнає світ, а будує
віртуальний світ на основі почуттєвого
сприйняття.
скептицизм — ми пізнаємо реальний світ,
але в силу недосконалості почуттів
постійно вводимо себе в оману. 
Основні принципи теорії пізнання

Беконзапропонував оригінальну метафору щодо основних методів пізнання:

«шлях павука» (здобуття істини із «власної свідомості»); «шлях мурахи»
(безсистемне збирання фактичних даних); «шлях бджоли» (поєднання
здібностей досвіду — збирання нектару і роботи розуму — перетворення його
на мед (знання)).
Сучасна наукова гносеологія ґрунтується на таких основоположеннях. [5]
Принцип об'єктивності
Принцип пізнаванності
Принцип активного творчого відображення
Принцип діалектики
Принцип практики
Принцип історизму
Принцип конкретності істини
 Суб'єкт та об'єкт
пізнання
 Суб'єкт пізнання - людина, включена в
суспільне життя, в суспільні зв'язки та
відносини, яка використовує суспільно
вироблені форми, способи і методи
практичної та пізнавальної діяльності, як
матеріальні (знаряддя праці, прилади,
експериментальні установки), так і духовні
(категорії, логічні форми, правила
мислення, зміст мови, правила її
структурної будови та вживання), це
людина, яка діяльно здійснює перехід до
зання від незнання, від неповного знання
до знання, нарощуючи необхідне знання
про дійсність. 
 Об'єкт пізнання - це те, що спрямовується
на основі практики, пізнавальна діяльність
суб'єкта, це частина об'єктивної та
суб'єктивної реальності, на яку спрямована
пізнавальна діяльність суб'єкта. 
 Проблематика пізнаваності світу породжує ряд
гносеологічних варіантів її вирішення.
Гносеологічний
Скептицизм Агностицизм
оптимізм
• філософська • філософська • філософська
концепція, згідно концепція, що концепція, яка
якої світ піддає сумніву повністю чи
пізнаваний в пізнаваність частково
принципі, об’єктивної заперечує
досягнення істини дійсності. можливість
про нього Послідовний пізнання світу.
можливе. скептицизм веде
до агностицизму.
Єдність чуттєвого і раціонального пізнання

 Емпіричне пізнання - стверджує, що чуттєвий досвід

людини є єдиним джерелом пізнання, недооцінює значення
абстрактного, раціонального мислення і вважає, що
вирішальним в пізнанні є показники наших чуттів (Ф.Бекон,
Т.Гоббс, Дж.Локк, Д.Дідро)
 Раціональне пізнання - вирішальним джерелом істинного
пізнання визнає розум, абсолютизує мислення, стверджує,
що наукове розуміння світу можна створити буз будь-
якої допомоги чуттєвого досвіду (Б.Спіноза, Р.Декарт,
Г.Лейбніц). 
 Чуттєве пізнання
 Відчуття - перетворення енергії зовнішнього
подразнення у свідомості (відображення окремих
властивостей чи сторін предмета); 
 Сприйняття - якісно новий ступінь у пізнанні,
образ предмета в цілому, який не зводиться до суми
властивостей сторін; 
 Уявлення - конкретні образи таких предметів чи
явищ, які в певний момент не викликають у нас
відчуттів, але які раніше діяли на органи чуттів; 
 Мислення - процес активного, цілеспрямованого,
узагальненого, опосередкованого, системного та
суттєвого відтворення і вирішення проблеми і її
творчого перетворення в таких логічних формах, як
поняття, судження, умовиводи, категорії.
 Методи теоретичного
рівня пізнання
 Аналіз - це розчленування предмета на його складові (сторони,
ознаки, властивості, відношення) з метою їх всебічного вивчення; 
 Синтез - це об'єднання раніше виділених частин (сторін, ознак,
властивостей, відношень) предмета в єдине ціле;
 Абстрагування - метод відволікання від деяких властивостей та
відношень, щоб зосередити увагу на тих, які є безпосереднім
предметом наукового дослідження;
 Узагальнення - метод наукового пізнання, який фіксує загальні
ознаки та властивості певної групи об'єктів, здійснює перехід від
одиничного до особливого та загального; 
 Індукція - метод наукового пізнання, коли на підставі знанняпро
окреме робиться висновок про загальне; 
 Дедукція - метод пізнання, коли на основі загального принципу,
логічним шляхом з одним положень вводиться нове знання про
окреме. 
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!