Зміст:

 Сутність і різноманітні види уяви

 Функції уяви та її розвиток
 Сутність інтелекту та структура інтелекту

Уява є особливої формою людської психіки, що стоїть окремо від інших психічних процесів разом
із тим займаної проміжне становище між сприйняттям, мисленням і пам'яттю.

Специфічність даної форми психічного процесу у цьому, що уяву, мабуть, характерно лише
чоловіки й дивним чином з діяльністю організму, що у той самий час самим "психічним" із усіх
психічних процесів і станів. Останнє означає, що ні іншому, крім уяви, не проявляється ідеальний і
загадковий характер психіки. Можна припустити, що став саме уяву, бажання його поныть і
пояснити привернула увагу до психічним явищам у минулому, підтримувало і продовжує його
стимулювати в наші дні.

Проте феномен уяви залишається загадковим й у наші дні. Людство досі майже невідомо саме про
механізм уяви, зокрема про його анатомо-физиологической основі. Питання у тому, де у мозку
людини локалізовано уяву, з роботою яких відомих нам нервових структур це пов'язано, ще не
розгадані. По крайнього заходу, це ми можемо сказати набагато менше, ніж, наприклад, про
відчуття, сприйнятті, увазі і пам'яті, які вивчені в достатньо.

  1. Сутність і різноманітні види уяви

Уява грає величезну роль життя. Завдяки уяві людина творить, розумно планує власну
діяльність і управляє нею. Майже вся людська матеріальна та своє духовне культура є продуктом
уяви і людей. Уява відіграє й величезне значення розвитку й удосконалення людину, як виду. Воно
виводить людини межі його одномоментного існування, нагадує йому минуле, відкриває
майбутнє.

Уява  – це здатність представляти відсутній чи реально який існує об'єкт, утримуючи

їх у людській свідомості та подумки маніпулювати їм.

Маючи багатою уявою, то вона може "жити" у різний час, і що може ми собі дозволити
жоден інший істота у світі. Минуле зафіксовано у образах пам'яті, довільно воскрешаемых
зусиллям волі, майбутнє представлено мрійливо і фантазіях.

Уява є основним наглядно-образного мислення, що дозволяє людині орієнтуватися у

ситуації та виконувати завдання без безпосереднього втручання практичних дій. Воно багато в
чому допомагає то тому випадку життя, коли практичні дії чи неможливі, чи утруднені, чи навіть
недоцільні чи небажані.

Від сприйняття, яке є процес приймання й переробки людиною різноманітної інформації,

що надходить у мозок через органи почуттів, і який завершується формуванням образу, уяву
особливий тим, що його образи який завжди відповідають реальності, вони мають елементи
фантазії і вимислу. Якщо в уяві постає свідомості такі картини, котрим нічого чи малий, що
відповідає дійсності, воно називається фантазії. Якщо, ще, уяву націлене у майбутнє, її
називають мрією.

Основні види уяви

http://www.info-library.com.ua/books-text-4764.html
 1.  Активне уяву  – характеризується тим, що, користуючись ним, людина за власним
бажанням, зусиллям волі викликає в себе відповідні образи.

2.  Пассивное уяву у тому, що його образи виникають спонтанно, всупереч волі та бажання
людини.

3.  Продуктивне уяву – особливий тим, що він дійсність свідомо конструюється людиною, а

чи не просто механічно копіюється чи відтворюється. Причому у образі ця дійсність творчо
перетвориться.

4.  Репродуктивне уяву – за його використанні поставлено завдання відтворити реальність

у вигляді, якою вона є, і було тут також присутній елемент фантазії, таке уяву більше на сприйняття
чи пам'ять, ніж творчість.

З процесом уяви в практичної діяльності людей передусім пов'язаний процес художньої

творчості. Тож з репродуктивним уявою то, можливо соотнесено направлення у мистецтві, зване
натуралізмом, і навіть почасти реалізм. По картинам І.І. Шишкіна, наприклад, ботаніки можуть
вивчати флору російського лісу, бо всі рослини з його полотнах виписані з "документальної"
точністю. Роботи художников-демократов другої половини ХІХ століття І. Крамського, І. Рєпіна, У.
Петрова за всієї соціальної загостреності також є пошуком форми, щоби якнайтісніше прилягала до
копіювання дійсності.

У мистецтві джерелом будь-якого напрямку може бути лише життя, вона ж як первинної
бази щодо фантазії. Проте ніяка фантазія неспроможна винайти щось таке, що було б відомо. У
зв'язку з цим саме реальність стає основний творчості низки майстрів мистецтва, чий політ творчу
фантазію не задовольняють реалістичні, а тим паче натуралістичні кошти уяви. Але це реальність
пропускається через продуктивне уяву творців, вони по-новому її конструюють, користуючись
світлом, кольором, наповнюючи свої твори вібрацією повітря (імпресіонізм), вдаючись до
крапковому зображення предметів (пуантилізм у живопису та музики), розкладаючи світ на
геометричні фігури (кубізм) тощо.

Тому з продуктивним уявою мистецтво ми зустрічаємося й у випадках, коли відтворення

дійсності реалістичним методом художника категорично не влаштовує. Його світ – фантасмагорія,
ірраціональна образність, яку – цілком очевидні реалії. Наприклад, плодом такого уяви є роман М.
Булгакова "Майстер і Маргарита", фантастика братів Стругацьких та інших. Звернення до такої
незвичним і вигадливим образам дозволяє посилити інтелектуальне й эмоционально-
нравственное вплив на людини.

Найчастіше творчий процес у мистецтві пов'язані з активним уявою: як закарбувати будь-

якої образ на папері, полотні чи нотному аркуші, художник створює їх у своїй уяві, докладаючи до
цього свідомі вольові зусилля. Нерідко активне уяву настільки захоплює творця, що вона втрачає
зв'язок із своїм часом, своїм "я", уживаючи у створюваний їм образ. Чимало свідчень цьому дано у
літературі.

Рідше імпульсом творчого процесу стає пасивне уяву, оскільки спонтанні, незалежні від
волі художника образи найчастіше є продуктом підсвідомої роботи її мозку, прихованої від цього
самого. І, тим щонайменше, контролю над творчим процесом, достойні літературі, дають
можливість навести приклади ролі пасивного уяви у художній творчості. Так, Франц Кафка
виняткову роль свою творчість приділяв сновидінням, запам'ятовуючи в своїх фантастично
похмурих творах.

З іншого боку, творчо процес, починаючись, зазвичай, з вольового зусилля, тобто. з акта
уяви, поступово настільки захоплює автора, що уяву стає спонтанним, вже не він творить образи, а
образи володіють ще й управляють художником, і він підпорядковується їх логіці.

http://www.info-library.com.ua/books-text-4764.html
 Робота людського уяви не обмежується літературою і мистецтвом. Не меншою мірою вона
проявляється у науковому, технічному, інші види творчості. В усіх цих випадках фантазія як
різновид уяви грає позитивну роль.

Але й інші види уяви – сновидіння, галюцинації, мрії і від мрій. Сновидіння можна

зарахувати до розряду пасивних і мимовільних форм уяви. Їх справжня роль життя досі не
встановлено, хоча відомо, що у сновидіннях людини знаходять вираз і задоволення багато
життєво важливі потреби, що з низки причин, не можуть одержати реалізації у житті.

Галлюцинациями називають фантастичні бачення, які мають, очевидно, майже ніякого

зв'язку з оточуючої людини дійсністю. Зазвичай галюцинації результат тих чи інших порушень
психіки чи роботи організму, що супроводжують багато хворобливі стану.

Мрії на відміну галюцинацій є цілком нормальним психічним станом, яке є фантазію,

пов'язану з наміром, найчастіше кілька идеализируемым майбутнім.

Мрія від мрії особливий тим, що вона трохи більш реалістична і ставляться більш ступеня
пов'язані з дійсністю, тобто у принципі можна здійснити. Мрії та мрії в людини займають досить
багато часу, особливо у юності. Більшість людей мрії є приємними думами про майбутнє. В
окремих трапляються й дещо тривожні бачення, які породжують почуття занепокоєння, провини,
агресивності.

                                              2. Функції уяви та її розвиток

Розум людини неспроможна перебуває у бездеятельном стані, тому люди дуже багато
мріють. Мозок людини продовжує функціонувати і тоді, як у нього не було надходить нова
інформація, що він не вирішує ніяких проблем. Саме на цей час і уяву. Встановлено, що людина за
власним бажанням неспроможна припинити потік думок, зупинити уяву.

У процесі життєдіяльності людини уяву виконує ряд специфічних функцій (мал.2), перша із
яких складається у цьому, щоб представляти дійсність в образах і можливість користуватися
ними, вирішуючи завдання. Ця функція уяви пов'язані з мисленням і органічно до нього включена.

Друга функція уяви полягає у регулюванні емоційних станів. З допомогою своєї фантазії
людина спроможна хоча б почасти задовольняти багато потреби, знімати породжувану ними
напруженість. Ця життєво важлива функція особливо підкреслюється розробляють у тому напрямі
психології, як психоаналіз.

Третя функція уяви пов'язана з його через участь у довільній регуляції пізнавальних
процесів і станів людини. З допомогою майстерно створюваних образів то вона може брати до
уваги потрібні події, у вигляді образів то здобуває можливість керувати сприйняттям, спогадами,
висловлюваннями.

Четверта функція уяви полягає у формуванні внутрішнього плану дій, тобто. здібності
виконувати в умі, маніпулюючи образами.

П'ятої функцією уяви є планування і програмування діяльності, складання таких програм,

оцінка їхньої правильності, процесу реалізації.

З допомогою уяви то вона може управляти багатьма психофізіологічними станами

організму, налаштовувати його за майбутню діяльність. Відомі факти, які свідчать, що з допомогою
уяви, суто вольовим шляхом то вона може проводити органічні процеси: змінювати ритміку
дихання, частоту пульсу, кров'яний тиск, температуру тіла, і т.п. Дані факти лежать у
основі аутотренінгу, широко використовуваного для саморегуляції.

Специфічні функції уяви

http://www.info-library.com.ua/books-text-4764.html
 З допомогою спеціальних вправ і прийомів можна розвивати уяву. У творчих видах праці –
наука, література, мистецтво, інженерія тощо., розвиток уяви, природно, відбувається у заняттях
даними видами діяльності. У аутогенним тренуванні потрібний такого результату досягають
шляхом спеціальної системи вправ, які націлені те що, щоб зусиллям волі навчитися
розслаблювати окремі групи м'язів, наприклад м'язи рук, ніг, голови, тулуба, довільно
підвищувати чи знижувати тиск, температуру тіла, використовуючи при цьому вправи на уяву
тепла, холоду.

Укладання

Підсумовуючи даної контрольної роботи, слід підкреслити, що уяву є основним рухової

силою творчого процесу чоловіки й грає величезну роль у всій його життя. Це тому, що все
життєдіяльність у тому чи іншою мірою пов'язані з творчістю, починаючи з приготування їжі вдома
аж до створення літературний творів чи винахідництва. Без творчого підходу важко вирішити якусь
завдання, і тому здібності слід розвивати в людини з дитинства.

Основна роль плані здійснення розвитку творчі здібності дитини належить, насамперед,
батькам, котрі мають упускати часу й працювати з дитиною постійно.

Заклади освіти також грають найважливішу роль розвитку уяви і творчі здібності людини.
Від, наскільки професійно вчителя і викладачі ставляться до своєї справи, наскільки правильно та
цікаво для дитини розроблено спеціальну програму навчання, залежить рівень розвитку
конкретну дитину й у остаточному підсумку, весь людський потенціал держави.

Інтелект
Інтелект (від лат. intelectus - розуміння) - відносно стійка структура розумових здібностей
людини. Він включає в себе досвід, набуті знання і здатність швидко й доцільно використовувати їх
у нових ситуаціях, які досі не зустрічалися, а також у процесі розв'язання складних завдань.
Інтелект не слід ідентифікувати з поняттям "інтелігентність". Хоч у практичному житті високий
інтелект частіше супроводить інтелігентну людину, проте ці поняття різні. Якщо інтелект розкриває
адаптаційні здібності людини, то інтелігентність, частіше зовні виражена, свідчить про культуру не
лише розуму, а й поведінки.

Структура інтелекту (за Терстоуном):

 1) здатність оперувати числами та виконувати арифметичні дії;

 2) вербальна гнучкість, за допомогою якої люди здатні порозумітися, використовуючи

найбільш вдалі слова;

 3) вербальне сприйняття, тобто здатність розуміти усне та писемне мовлення;

 4) просторова орієнтація або здатність уявляти різноманітні предмети та форми у просторі;

 5) пам'ять;

 6) здатність до міркування;

 7) швидкість визначення спільних або відмінних рис між предметами або зображеннями.

Інтелект може піддаватися тим чи іншим патологічним порушенням, як природженим, так і

набутим (олігофренія, слабоумство).

Олігофренія - це затримка розвитку інтелектуальної сфери, що виникає під впливом

спадкових, внутрішньоутробних несприятливих факторів або перенесених у ранньому дитинстві
захворювань. Вона характеризується передусім різним ступенем розумової недорозвиненості.

http://www.info-library.com.ua/books-text-4764.html
Враховуючи порушення психічного розвитку, олігофренію поділяють на три форми: дебільність,
імбецильність, ідіотію.

Дебільність - легкий ступінь олігофренії, характеризується примітивністю суджень і

умовиводів, недостатньою диференціацією емоцій. У поведінці хворі нестійкі й безініціативні, не
здатні до творчості, мають підвищену навіюваність, схильні до наслідування оточуючих. Оскільки
засвоїти програму середньої школи вони не можуть, їх навчають у спеціальних школах, де вони
оволодівають певним запасом знань і набувають навичок трудової діяльності.

Імбецильність - форма олігофренії, яка посідає середнє місце між дебільністю та ідіотією,
характеризується сповільненим і непослідовним мисленням.

Навчити хворих рахувати, писати і читати можна лише в дуже невеликих межах. Так, вони
можуть писати окремі слова, а речення скласти їм не під силу. Рахують у межах двох десятків.
Рухова сфера у них іноді відповідає нормі. Шляхом наполегливого навчання хворих можна
навчити простих дій, охайності, виробити в них елементарні трудові навички. Але їх трудова
діяльність повинна перебувати під постійним контролем.

Ідіотія - найтяжча форма олігофренії, характеризується практичною відсутністю психічних

реакцій і мовлення. Особи, які страждають на ідіотію, не піддаються навчанню, не здатні обходити
себе, бо не відрізняють їстівне від неїстівного. їх не можна пристосувати навіть до
найелементарнішої трудової діяльності, тому вони постійно перебувають у спеціальних інтернатах
або відповідних відділеннях психіатричних лікарень.

Слабоумство (деменція), на відміну від олігофренії, є стійким збідненням і спрощенням

психічної діяльності, що характеризується зниженням пізнавальних процесів, збідненням емоцій і
порушенням поведінки; виникає у пізньому періоді життя під впливом патогенних факторів
(енцефаліт, атеросклероз судин головного мозку та інші органічні ураження). Слабоумство
залежно від клінічних виявів поділяють на тотальне (глобальне, або дифузне) і парціальне
(лакунарне).

Тотальне слабоумство виявляється у порушенні психічної діяльності, стиранні

індивідуальних якостей особистості. Хворі стають нетактовними, некритичними до своїх вчинків,
втрачають основні морально-етичні властивості особистості. Спостерігається найчастіше при
прогресивному паралічі і старечому слабоумстві.

Парціальне слабоумство - слабоумство з невираженими симптомами випадіння пам'яті,

інтелекту, емоцій при наявності усвідомлення захворювання, а в ряді випадків із збереженням
критичного ставлення до свого стану. У хворого ускладнюється процес утворення понять.
Парціальне слабоумство породжується порушеннями мозкового кровообігу, сифілісом, черепно-
мозковими травмами.

Рівень слабоумства залежить не тільки від ступеня і локалізації ураження мозку, а й від
особистісних властивостей людини, типу нервової системи та умов навколишнього середовища.

Список використаних джерел:

https://pidruchniki.com/1494080737370/psihologiya/intelekt

http://spsp.org/about/what-socialpersonality-psychology

https://studme.com.ua/

http://www.info-library.com.ua/books-text-4764.html