студентки Волкової Єлизавети

ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ
Семінарське заняття 1. Основні форми психічної діяльності людини.
Свідомість і діяльність людини.
Діяльність визначається як специфічна форма активного ставлення людини
до навколишнього світу, змістом якого є доцільна зміна і перетворення світу
на основі освоєння і розвитку культури.
У діяльності людина створює предмети матеріальної та духовної культури,
перевтілює свої здібності, зберігає та вдосконалює природу, будує
суспільство, створює те, що без її активності не існувало б в природі.
Проблема діяльності органічно пов’язана з проблемою особистості та
свідомості. Особистість і формується і проявляється в її діяльності.
Діяльність - це процес взаємодії людини зі світом, але процес не пасивний, а
активний, свідомо регульований, завдяки чому вона досягає свідомо
поставленої мети, яка виникає внаслідок прояву певної потреби.
Вищим рівнем розвитку психіки є свідомість. Свідомість це вища інтегрована
форма психіки, яка складається під впливом суспільно - історичних умов в
трудовій діяльності людини та її спілкування з іншими людьми. Суть
свідомості полягає в усвідомленні того, що відображається.
Свідомість як вища форма відображення властива тільки людині. Вона
представляє собою єдність всіх форм пізнання людини, її переживань і
відношень до того, що відображається. Відчуття, пам'ять, мислення, настрій,
мрія, настирливість, принциповість і всі інші психічні процеси, стани і
властивості людини є різними проявами її свідомості.
Свідомість це інтегральний момент психічних явищ. В психічній діяльності
немає окремих психічних актів, усі вони взаємопов'язані, але кожен при
цьому зберігає свою специфіку. Завдяки свідомості людина не лише
пристосовується до навколишнього світу, але й змінює його у відповідності
до своїх потреб. Свідомість людини виявляється в її діяльності.
В структура людської свідомості виділяють такі її компоненти:
• знання як система відповідних понять;
• пізнавальні процеси (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява),
завдяки яким здійснюється відображення навколишнього світу;
• самосвідомість як розрізнення суб'єкта і об'єкта (тобто того, що належить
"Я" і "не-Я"). Самосвідомість проявляється в пізнавальній, емоційній і
вольовій формах.
 • воля, яка забезпечує ціле-утворюючу діяльність людини. Завдяки
випереджальному відображенню людина розкриває причинно-наслідкові
зв'язки, передбачає майбутнє, ставить перед собою мету, враховує мотиви і
приймає вольові рішення. Вносить необхідні корективи, переборює
труднощі.
• почуття як наявність емоційно-оцінних ставлень до цього, що відбувається
навколо до інших людей і до себе самого. Ця характеристика свідомості
проявляється найбільш виразно в таких моральних почуттях як патріотизм,
обов'язок, національна гордість і інші.
Розрізняють низький і високий рівень свідомості. Про низький рівень
свідомості говорять тоді, коли людина не достатньо усвідомлює обставини,
за яких вона діє і своє ставлення до них. Високий рівень свідомості
характеризується тим, що людина розкриває суттєві необхідні зв'язки,
керуючись віддаленою і суспільно значущою метою та мотивами і відповідно
планує, організує і регулює свої дії.
Свідоме і несвідоме в діяльності людини.
Свідома діяльність людини не виключає наявності в ній несвідомого.
Несвідоме сукупність психічних процесів, актів і станів, обумовлених
впливами, про які людина не дає собі звіту. Залишаючись психічним,
несвідоме являє собою таку форму відображення дійсності, при якій
втрачається повнота, орієнтація в часі і просторі, порушується мовне
регулювання поведінки. В несвідомому, на відміну від свідомості,
неможливий цілеспрямований контроль людиною тих дій, які вона здійснює,
а також неможлива і оцінка їх результатів.
В сферу несвідомого входять психічні явища, які виникають у сні, зворотній
реакції, які викликаються не відчуттями, а реально діючими подразниками
(субсенсорні, субцептивні). Рухи, які в минулому були свідомими, але
завдяки багаторазовому повторенню автоматизувались, стали навичками. До
несвідомого відносяться і деякі патологічні явища, які виникають у психіці
хворої людини (галюцинації, марення, ін.).
Несвідоме - це настільки специфічне людське психічне проявлення, яке як і
свідомість детерміноване суспільними умовами існування людини. Воно
виступає як часткове, не достатньо адекватне відображення світу у
людському мозку.
В сфері свідомості є явища, які в тому чи іншому суспільному середовищі
характеризують її відмінність від інших психічних феноменів. До таких явищ
ми відносимо ментальність. Ментальність - притаманний даній нації варіант
світосприймання, поведінки, який реалізується на спільній мовній,
культурній і морально-етичній основі.
Ментальність поряд з наукою, мистецтвом, міфологією та релігією є однією з
форм суспільної свідомості. Вона жодним чином не закріплена в
матеріалізованих продуктах, а має несвідомий характер. Національний
менталітет є продуктом певної культури і водночас персоніфікуючи її, є
носієм, продовжувачем культурних традицій і норм поведінки в наступних
поколіннях. Вплив культури на ментальність і вдачу людини здійснюється в
її ранні роки через родину, яка відтворює культурне середовище етногрупи, її
традиції, звичаї, обряди. В результаті із своєрідного родинного стилю життя
в глибинне несвідоме дитини входить певна система цінностей, якої вона
дотримуватиметься протягом всього свого життя. Пізніші культурні впливи
торкаються здебільшого поверхні психіки.
"Душа" українського народу формувалася впродовж багатьох століть
існування в контексті землеробської культури, яка народжувала в етнічній
свідомості пращурів українського люду архетип ласкавої, лагідної неньки-
землі, її поетичне бачення, що зумовлювало обрядовість народного життя. Це
й спричинилося до формування основних рис української ментальності.
Те, що українці століттями не мали своєї держави спричинило недостатнє
усвідомлення ними себе як національної самостійної єдності, комплекс
меншовартості, занепад рідної мови та інших ознак національної
самобутності, позначилося на розвитку національної самосвідомості.
Національну самосвідомість тлумачать як усвідомлення народом своєї
спільності, національної своєрідності як усвідомлення людиною причетності
до певного народу, його культури і мови, усвідомлення і ролі у світовій
цивілізації та права на національну незалежність.
Неспання і сон людини.

Сон являє собою особливий періодично виникаючий функціональний стан із

специфічними поведінковими проявами у вегетативній і моторній сферах,
який характеризується зниженням активності нервової системи,
відключенням від сенсорних впливів зовнішнього світу і практично повною
відсутністю рухової активності. Наукові дослідження останніх десятиліть
показали винятково важливе значення сну для життєдіяльності людини.

У людини періодизація сну, як правило, тісно прив'язана до добового циклу

зміни дня і ночі. Наявність одного періоду сну і бадьорості впродовж доби
називається монофазним сном. При поліфазному сні зміна періодів сну і
бадьорості відбувається кілька разів на добу. Такий сон характерний для
маленької дитини. У дорослої людини, як правило, сон монофазний чи
діфазний (двічі на добу).
 Виділяють ще такі види сну, як:

 1) наркотичний - настає внаслідок впливу різних хімічних речовин

(різних видів наркотиків, вдихання парів ефіру, хлороформу) а також
електронаркозу (вплив слабкого переривчастого електричного струму);
 2) гіпнотичний - настає внаслідок гіпнотичного навіювання;
 3) патологічний - може виникати внаслідок ушкоджень головного
мозку хвороботворного чи травматичного характеру (пухлини у
великих півкулях, ураження деяких ділянок стовбура мозку, анемія
мозку, різні види мозкових травм); різновидами патологічного сну є
сомнамбулізм і летаргічний сон (може виникнути внаслідок сильної
емоційної травми і продовжуватися від декількох днів до декількох
років і більше).

Цілісність психічного життя людини. Різноманітність форм психічної

діяльності людини.
Людина взаємодіє з навколишнім середовищем як цілісний організм.
Цілісність взаємодії забезпечується насамперед вищим відділом центральної
нервової системи - корою великих півкуль головного мозку, яка інтегрує
(об'єднує) в собі всю діяльність організму й керує нею.
Механізм – знаряддя, пристрій у людині, завдяки якому поєднуються у
цілісність її органи і системи для передачі і перетворення енергії та
інформації в процесах її діяльності.
І. М. Сєченов 1878 році відводив поняттю "механізм" важливу роль у
психології і стверджував: думка про машинність роботи мозку – скарб для
натураліста. А О. О. Ухтомський цю думку конкретизував: тіло людини не є
єдиним, одноманітним механізмом, і не монотонною машиною, але є
множиною машин і механізмів, котрі калейдоскопічне змінюючи одна одну
залежно від умов роботи у кожен окремий момент.
Виходячи з цього можна визначити і склад механізмів психіки людини, а
саме: відображення – проектування – опредметнення.
Психічне відображення характеризується системою функцій, як регулятора
діяльності людини:
 По-перше, психічне відображення має активний характер, пов'язане з
пошуком та відбором адекватних умовам середовища способів дій.
 По-друге, психічне відображення має випереджальний характер, забезпечує
функцію передбачення в діяльності та поведінці.
 По-третє, кожний психічний акт є результатом дії об'єктивного через
суб'єктивне відображення, через людську індивідуальність, що накладає
відбиток своєрідності на її психічне життя.
 По-четверте, в процесі діяльності психічне відображення постійно
поглиблюється, вдосконалюється й розвивається.
Проектування. Основною функцією проектування - впорядкування і
гармонізація змістів відображення відповідно меті дій чи діяльності людини.
Процес проектування - сукупність і послідовність розумових чи
психомоторних дій, в наслідок яких створюються образи, схеми чи знакові
системи - теорії будови матеріальних предметів чи дій машин, споруд, їх
вузлів, а також власних дій, що ведуть до розв’язання теоретичних чи
практичних завдань.
Але перед людиною відкривається можливість конструювати, будувати і
розглядати предмети і явища з елементів відомого і усвідомленого – в межах
потенційної здійсненності.
Опредметнення. Опредметнення – елемент свідомої і доцільної діяльності
людини. Ця діяльність має три основні форми:
 матеріальну - виробництво, фізична праця тощо, робота, якою людина
перетворює і втілює себе в довкілля;
 психічну – виробництво та інтерпретація змісту відображення, добір
цінностей, розумові операції і переживання тощо, які виступають
конструктивними елементами будь-якого виробництва;
 творіння себе самого – розвій душевних і духовних потенцій, а також усувати
різні форми відчуження.
Таким чином, опредметнення – процес перетворення і втілення людських
душевних сил і здатностей із форми живої активності в образ застиглої
предметності. Завдяки цьому процесові, вироблений людиною предмет, - стає
людським предметом. Недарма Протагор засвідчив: міра всіх речей –
людина. А те, що створене людиною потім В. І. Вернадський назве
ноосферою – сферою людського розуму.
Психічне життя людини - складне явище й має багато форм свого існування.
Психічні явища — це своєрідні переживання, суб'єктивні образи
відображуваних (усвідомлюваних і не усвідомлюваних) явищ реальної
дійсності, це внутрішній світ людини в усій його повноті й різноманітності.
Психічне життя людини виявляється:
 в активності, що існує суб’єктивно, внутрішньо;
 в активності, що виявляється у ставленні до довкілля;
 в активності, що виявляється, втілює відображене і перетворене (образ,
думку чи почуття) зовні - предмет чи явище.
 Активність людини, що існує суб’єктивно включає в себе її відображаючу
діяльність - відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уяву.
 Активність, що виявляється у ставленні до довкілля виявляється у формі
емоційно-вольовій діяльності різноманітні почуття, переживання, а також
прояви волі - вольові якості. Важливим аспектом психічного життя є спонуки
до активності - потреби, інтереси, переконання, ідеали тощо.
 Особливу групу психічних явищ складають індивідуально-психологічні
властивості особистості - здібності, темперамент, характер та її психічні
стани - піднесеність, пригніченість, схвильованість, байдужість та ін.
 Значення психіки в житті та діяльності людини винятково важливе.
 Знання природи психічних явищ та їхніх закономірностей має велике
значення для керування психічним розвитком особистості та її діяльністю.

Схема зв’язку психічних процесів з корою великих півкуль головного

мозку.