МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАІНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КОРАБЛЕБУДУВАННЯ

ІМЕНІ АДМІРАЛА МАКАРОВА

РЕФЕРАТ

Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін

Основи психології

На тему:

Зв’язок психіки і мозку

Студентки 2 курсу

денної форми навчання

Брошевецької Єлизавети Дмитрівни

Миколаїв 2021
 ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ 1. ПОНЯТІЙНИЙ АПАРАТ МОЗКУ І ПСИХІКИ

1.1 Поняття мозку і психіки…………………………………………………….4

1.2 Взаємодія і взаємозв'язок мозку та психіки з навколишнім світом…….6

Розділ 2. ЗВ’ЯЗОК ПСИХІКИ ТА МОЗКУ ЇЇ БУДОВА

2.1 Зв’язок психіки та мозку…………………………………………………….8

2.2 Будова, функціонування і особливості нервової системи людини……….12

Висновок…………………………………………………………………………14
Список використанної літератури……………………………………………15
 ВСТУП

Я обрала цю тему актуальною тому що: мені було цікаво дізнатися в чому ж
полягає зв’язок мозку та нашої психіки. Адже здоровий глузд-це дуже
важлива складова нашого життя. Щоб нормально жити, ми повинні
адекватно мислити. Мозок суттєво впливає на наш психічний стан.
Наприклад якщо ми будемо мислити позитивно, то і добре себе будемо
почувати і будемо психічно урівноваженими. Якщо ми в думках будемо себе
«накручувати» то звісно, що і психічний стан буде погіршуватися. Психіка -
дуже впливає на наше здоров’я та самопочуття. Людина думками може
довести себе до критичного стану і навіть депресії. Всі хвороби йдуть від
нервів і нездорового глузду. Тому що хвилювання, істерики тягнуть за собою
низку наслідків. Після яких ми потребуємо сеансу в психолога. Психіка –
функція мозку, що полягає у відбитку об'єктивної дійсності в ідеальних
образах, на основі яких регулюється життєдіяльність організму.
На протязі століть, людей постійно хвилювало і хвилює загадкове життя
мозку, який являється матеріальним носієм, органом психіки. Ці питання
блискуче були вирішені вченими І.М. Сеченовим та І.П. Павловим. Вони
прискорили хід природознавства, проникнув у таємницю мозку. Тема «Мозок
і психіка» являється однією з ключових тем у дисципліні «Основи
психології».
Психіка як відображення існуючої дійсності характеризується тим, що вона
не є мертвим, дзеркальним, одноактним відображенням, а є процесом.
Психіка є таким відображенням об'єктивної дійсності, при якому будь - який
зовнішній вплив завжди проходить через раніше складені особливості
психіки, через той психічний стан, який є в даний момент в даної живої
істоти. А тому психічне відображення носить суб'єктивний характер.

3
РОЗДІЛ 1 1.1 Поняття мозку і психіки

Мозок - це найвищий рівень розвитку еволюційного процесу нервової

системи. Враховуючи спорідненість розвитку мозку і психіки, можна
зазначити, що між ними існує тісний взаємозв'язок. В якій формі він
проявляється, психологічна наука пояснює в багатьох аспектах. Психіка є
властивістю мозку відображати довкілля і регулювати поведінку та
діяльність людини.
Мозок – це головний орган психіки. Ще в давнину люди спостерігали
випадки, коли при пошкодженні головного мозку, спостерігались різні
захворювання психіки. При пошкодженні лобної частини руйнувалось вміння
планувати, при пошкодженні скроневих частин порушувалось мовлення.
Тому виникло питання: як пов’язані окремі ділянки мозку із різними
психічними явищами (проблема локалізації психічних функцій). Деякий час
вважалось, що існує пряма відповідність між певними ділянками мозку і
конкретними психічними функціями. Розробляли спеціальні карти (Клейст),
одначе спостереження людей з пошкодженням мозку, показали, що
порушення одного й того ж психічного процесу виникає при ураженні різних
ділянок мозку і навпаки: при уражені однієї ділянки мозку виникали
порушення різних психічних функцій. Наприклад: порушення письма
виникає при травмах лобної, скроневої, потиличної ділянок мозку.
Тому мозок працює рефлекторно. Рефлекс - це відповідь живого організму
на той чи інший вплив, який здійснюється через нервову систему,
центральним органом якої є головний мозок. Відповідаючи на зовнішні
впливи, організм пристосовується до зовнішнього світу.
Психіка — система явищ суб'єктивного внутрішнього світу людини. Це
суб'єктивний відбиток об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі
яких регулюється взаємодія людини з зовнішнім середовищем. Функція
головного мозку, його здатність відображати об'єктивну дійсність.
Психічний відбиток світу людиною пов'язаний з його суспільною природою,

4
він опосередковується суспільно виробленими знаннями. Психіка, як
відбивна здатність є й у тварин. Але вищою формою психіки є свідомість
людини, що виникла в процесі суспільно-трудової практики. Свідомість
нерозривно пов'язана з мовою. Завдяки свідомості людина довільно регулює
свою поведінку. Свідомість не фотографічно відбиває явища дійсності. Вона
розкриває об'єктивні внутрішні зв'язки між явищами. Змістом психіки є
ідеальні відображення об'єктивно існуючих явищ. Але ці відображення
виникають у різних людей своєрідно. Вони залежать від минулого досвіду,
знань, потреб, інтересів, психічного стану і т. д. Інакше кажучи, психіка - це
суб'єктивний відбиток об'єктивного світу. Однак суб'єктивний характер
відбитка не означає, що цей відбиток неправильний; перевірка суспільно-
історичною й особистою практикою забезпечує об'єктивний відбиток
навколишнього світу.
Отже, психіка - це суб'єктивний відбиток об'єктивної дійсності в ідеальних
образах, на основі яких регулюється взаємодія людини з зовнішнім
середовищем. Психіка містить у собі не тільки психічні образи, але і
позаобразні компоненти - загальні ціннісні орієнтації особистості, змісти і
значення явищ, розумової дії. Психіка властива людині і тваринам. Однак,
психіка людини, як вища форма психіки, позначається ще і поняттям
"свідомість". Але поняття психіки ширше, ніж поняття свідомості, тому що
психіка містить у собі сферу підсвідомості і надсвідомості ("Над-Я").
Психіка неможлива без мозку, але принципово відрізняється від нього
невідчутністю. На нематеріальному рівні вона повторює собою тип і
вираженість асиметрії півкуль мозку лише даної людини. У більшості людей
ліва півкуля домінантна по мові і заснованим на ній вербальному мисленню і
пам’яті, руховим функціям (психомоторній сфері цілісної психіки), а праве –
по сприйняттю, переживанню світу і самого себе на цьому світі
(психосенсорній сфері цілісної психіки). Лівша відмінний від правші в тій
мірі, в якій відмінна асиметрія його мозку.

5
1.2 Взаємодія і взаємозв'язок мозку та психіки з навколишнім світом

Нервова система включає соматичну і вегетативну. Кожна з них має

центральний і периферичний відділи. Центральна нервова система
складається з нервової тканини головного і спинного мозку, основними
елементами якої є нервові клітини - нейрони (рис. 1.2).Гліоцити
забезпечують збереження постійного внутрішнього середовища нервової
системи та її трофіку. Периферійна нервова система включає в себе
аферентні (чутливі) нерви, які передають імпульси від рецепторів до
центральної нервової системи, та еферентні (рухові) нерви, які передають
імпульси від центральної нервової системи до скелетних м'язів. В основі
діяльності нервової системи знаходяться процеси збудження і гальмування.
Збудження - це активний процес, що виникає в рецепторах при їх
подразненні, тобто в результаті впливу на них фізичних чи хімічних
подразників достатньої сили. Складні процеси, які відбуваються при цьому в
нервовій тканині, призводять до зміни електричного заряду на поверхні
нейрона. Виниклий імпульс передається до нервових волокон нейрона як
хвиля збудження, яка, надходячи до інших клітин.

Рис. 1.2. Будова нейрона

6
а) дендрити - паростки тіла клітини - збирають інформацію від інших
нейронів, м'язів, залоз до клітини;
б) аксон проводить інформацію з тіла клітини;
в) мієлінова оболонка покриває аксон та прискорює передачу інформації;
г) наприкінці гілочки аксона підходять до кінцевих закінчень.
Праворуч - мікрофотографія нейрона час відбувається приймання їжі, то
виникає збудження і в харчовому центрі. Процес збудження неначе
перекидає місток між цими двома вогнищами, які одночасно виникли, тобто
між центрами кори можуть встановлюватись і утримуватися нові зв'язки,
яких до цього нс існувало. Нині вважають, що подібні зв'язки можуть
виникати лише в корі, а і в підкіркових ділянках головного мозку. У процесі
подальшого вивчення умовно-рефлекторної діяльності ). П. Павлов
установив різні види гальмування - зовнішнє (безумовне ), природжене і
внутрішнє, яке виробляється протягом життя, тобто набуте.
Зовнішнє гальмування розвивається в результаті виникнення в корі великого
мозку сильнішого вогнища збудження, яке викликає гальмування інших
ділянок кори. Внутрішнє гальмування виникає у тих випадках, коли умовний
подразник кілька разів підряд не підкріплюється безумовним подразником.
Поступово рефлекс згасає, але через деякий час він може відновитись. Це
свідчить про те, що тимчасовий зв'язок, який утворився раніше, не
руйнується, а загальмовується. Внутрішнє гальмування формується пізніше
від інших видів гальмувань, оскільки будується на життєвому досвіді.
Несформованість цього виду гальмування може проявитись у поведінці,
характерній для підлітків: невміння дослухати відповідь на своє запитання,
забігання наперед ("поперед батька"), невміння вислухати пояснення
педагога, лікаря, батьків, бажання показати всім свою обізнаність і соціальну
значимість.

7
Розділ 2. ЗВ’ЯЗОК ПСИХІКИ ТА МОЗКУ. 2.1 Зв’язок психіки та мозку

Чітке розуміння зв'язку мозку та психіки можна знайти у видатного

українського психолога Г. С. Костюка. На його думку: "психічне і
фізіологічне не є процесами, розмежованими а часі й просторі;
нейродинамічні характеристика с необхідною і важливою для розкриття
закономірностей психіки. Проте слід бачити й відмінності. Розкриття руху
нейродинамічних процесій не дає ще даних про те, що саме людина відчуває,
сприймає, уявляє, про що і як вона думає, до чого прагне, які цілі ставить
перед собою, якими інтересами, поглядами, переконаннями керується у своїй
поведінці А саме у цьому і виявляється специфіка психічного, його
своєрідність. Своєрідність психічного полягає в тому, що це особливий вид
діяльності. Це діяльність не мозку, як зазначалося, а людини як її суб'єкта,
що більш чи менш усвідомлено творить власну психіку за допомогою мозку і
відповідає за результати свого творення. Ігнорувати суб'єкт, суб'єктивне в
психічній діяльності - значить відривати цю діяльність від її носія".
Вчення про мозок і його психічні функції має тривалу історію, в якій
можна виділити дві тенденції: перша пов'язана з вивченням локалізації
психічних функцій відповідно до анатомічних зон кори головного мозку,
друга розглядає мозок і його роботу як єдине ціле. В основі сучасної наукової
психології лежать наукові філософські уявлення на психіку як властивість
мозку, суть якої полягає у відображенні об'єктивної дійсності. Результатом
психічного відображення є образи, які виступають як носії інформації, як
регулятори і організатори поведінки і діяльності. Психіка таким чином
виконує інформуючу, регулюючу і контролюючу функції.
Психіка неможлива без мозку, але принципово відрізняється від нього
невідчутністю. На нематеріальному рівні вона повторює собою тип і
вираженість асиметрії півкуль мозку лише даної людини. У більшості людей
ліва півкуля домінантна по мові і заснованим на ній вербальному мисленню і
пам’яті, руховим функціям (психомоторній сфері цілісної психіки), а праве –

8
по сприйняттю, переживанню світу і самого себе на цьому світі
(психосенсорній сфері цілісної психіки). Лівша відмінний від правші в тій
мірі, в якій відмінна асиметрія його мозку.
Живий мозок не лише забезпечує цілісну психіку, але і залежить від неї:
мозаїка функціональної активності різних півкуль визначається змістом
психічної діяльності, що виконується зараз його “господарем”. Психіка є не
лише вище вираження парної роботи півкуль мозку, але і найприродніший
його стимулятор; змінюючи зміст психічної діяльності людини, можна
добитися активізації “потрібних” відділів різних півкуль її мозку. Це
положення лягло в основу розробленої в Інституті нейрохірургії РАМН
психостимулотерапії – системи реабілітації нейрохірургічних хворих, що
особливо піддалися важкій черепно-мозковій травмі і що перенесли тривалу
кому.
Безпосереднім матеріальним субстратом психіки в її розвинених формах
є центральна нервова система, мозок. Але психіка, поза сумнівом, пов’язана
не лише з нервовою, але і з гуморальною, хімічною регуляцією. Проте не
можна протиставляти один одному нервову і хімічну, або гуморальну,
регуляцію: найнервовіша регуляція є в той же час і хімічною, оскільки вона
здійснюється через допомогу гормонів і медіаторів, що виділяються в
результаті роздратування, що проходить по нервах. У свою чергу інкрети
можуть впливати на периферичні закінчення нервів і на мозкові центри і
викликати прямим роздратуванням клітин ті ж зміни функцій, як і нервові
роздратування. З іншого боку, інкреція залоз може бути регульована
мозковими центрами; так, пошкодження мозку можуть викликати
гіпертіреоїдизм. Кожна залоза внутрішньої секреції представлена в
центральній нервовій системі. Таким чином, випробовуючи на собі дію залоз
внутрішньої секреції, їх гормонів, так само як і інших гуморальних чинників,
нервова система все ж панує над ними, здійснюючи вищу регуляцію життя
організму в його взаєминах з середовищем. При цьому в усякому разі вплив
хімічних гуморальних чинників на психіку здійснюється через допомогу
9
нервової.системи.
Людина може свідомо регулювати рівень своєї активності. Робота головного
мозку тісно пов’язана із всім організмом людини, забезпечуючи його зв’язок
із зовнішнім світом і орієнтування в ньому. Перший блок безпосередньо
отримує імпульси від внутрішніх органів, що утворює основу біологічних
потреб (голод, тепло, спрага), які потім обдумуються і задовільняються
другим і третім блоком.
Основні принципи роботи головного мозку: 1) Півкулі виконують різні
психічні функції – функціональна асиметрія; 2) Латералізація –
нерівноцінність півкуль, існує тільки у людини і пов’язана з виділенням
ведучої правої руки. Найбільш важливі у суспільстві функції (мовлення,
читання, логічне мислення) виконуються лівою півкулею, яку називають
провідною. Права півкуля підпорядкована, виконує функції орієнтації в
просторі, виникнення сновидінь, розчленування мелодій та звуків.
Початок систематичного дослідження складного характеру зв’язку
психіки й мозку, анатомічної й функціональної організації нервової системи
збігається із зародженням нової європейської науки, яка базувалася на
ньютоно-картезіанській парадигмі. Декарт, прагнучи пояснити основні
принципи функціонування “тілесної машини”, вперше висуває ідею
рефлекторної організації найпростіших форм активності живої істоти: мозок,
згідно з його уявленням, регулює роботу м’язів за допомогою “тваринних
духів”, які циркулюють нервовими шляхами. Вищі форми духовної
діяльності людини, її мислення та воля не залежать від механіки тіла. Проте
можна виявити анатомічну структуру, яка забезпечує взаємодію тілесного й
духовного у людини – Декарт вважав, що це шишкоподібна залоза.
Послідовники Декарта, французький філософ-матеріаліст Ламетрі і,
особливо, Кабаніс послідовно спростовують традиційне вчення про
безтілесність душі, поширюючи на духовну діяльність людини принципи
механістичного детермінізму. Вони вперше повністю ототожнюють психічні
та нейрофізіологічні процеси й визначають свідомість як особливу
10
властивість матеріальної організації. У наш час існує декілька
альтернативних теорій, покликаних відповісти на запитання, як пов’язані
психіка та мозок. Згідно з теорії психофізичного паралелізму, психічне й
фізіологічне утворюють два самостійних ряди явищ, які відповідають один
одному, але не перетинаються й не впливають один на одного. Тим самим
припускається існування душі, яка співвідноситься з конкретним фізичним
тілом, але діє незалежно від нього за своїми власними законами.
У теорії механічної тотожності психічні явища розглядаються як
фізіологічні за своєю природою і походженням. Ця теорія не враховує якісні
відмінності психічних та нервових процесів.
У теорії єдності мозку та психіки стверджується, що психічні та
фізіологічні процеси виникають одночасно, але мають відмінності за
суттєвими якісними характеристиками. Тому психічні явища співвідносяться
не з окремими нейрофізіологічними процесами, а з їх організованими
сукупностями – функціональними системами мозку. Тим самим
стверджується, що психіка – системна властивість мозку, яка реалізується за
допомогою багаторівневих функціональних систем, що формуються в
людини протягом життя в процесах індивідуальної та спільної діяльності,
навчання та спілкування.

11
2.2 Будова, функціонування і особливості нервової системи людини

Психіка є властивість високоорганізованої матєрії – нервової системи. У

людини носієм психіки є головний мозок. Нервова система здійснює дві
найважливіші функції: зв'язок людини з навколишнім його світом і
узгодження, координацію роботи всіх частин організму, управління ним. Всі
явища людської психіки виникають, формуються і розвиваються в процесі
діяльності мозку, що відображає навколишню дійсність. Інакше кажучи,
вища нервова діяльність – фізіологічна основа психіки.
Нервова система людини відрізняється дуже великою складністю.
Основний її елемент – нервова клітина – нейрон (рис.1). Кожен нейрон
складається з тіла, в якому знаходиться ядро цієї нервової клітини, дендрітов,
тобто відгалужень, через які нейрон одержує сигнал від інших нервових
клітин, і аксона, довгого нервового закінчення, що передає сигнал на інші
нейрони, на м'язи або залози. З'єднання між дендрітамі одного нейрона і
аксоном або дендрітамі іншого називається синапсом. Через синапс
передається сигнал завдяки так званим нейромедіатором, тобто хімічним
речовинам, що виробляються мозком.

Рис. 2.2 – Нервова клітина (нейрон)

12
 Розрізняють центральну і периферичну нервову систему. Периферична
нервова система є сукупністю нервових волокон, що здійснюють зв'язок
центральної нервової системи з різними частинами тіла і внутрішніми
органами. Центральна нервова система складається із спинного і головного
мозку. Основні структури кори головного мозку людини приведені на рис.
2.2

Рис. 2.2 – Основні структури мозку людини

У клітин кори головного мозку є особливість, дуже важлива для психічної

діяльності й відрізняють їх від всіх інших клітин організму. Всі інші клітини
людського організму в процесі життя розмножуються й відмирають.
Найкраще це помітно в поверхностному шарі шкіри, клітини якого живуть
тільки кілька днів; клітини крові живуть біля місяця. Клітини ж кори мозку в
ранньому дитячому віці перестають розмножуватися й тільки в старечому
віці починають відмирати. На місці поранення мозку нові клітини не
відновлюються. Зате жодним клітинам людського організму не властива така
взаємозамінність, як клітинам кори головного мозку.

13
Висновок:

Отже, стверджується, що психічні та фізіологічні процеси виникають

одночасно, але мають відмінності за суттєвими якісними характеристиками.
Тому психічні явища співвідносяться не з окремими нейрофізіологічними
процесами, а з їх організованими сукупностями – функціональними
системами мозку. Тим самим стверджується, що психіка – системна
властивість мозку, яка реалізується за допомогою багаторівневих
функціональних систем, що формуються в людини протягом життя в
процесах індивідуальної та спільної діяльності, навчання та спілкування.
На протязі століть, людей постійно хвилювало і хвилює загадкове життя
мозку, який являється матеріальним носієм, органом психіки.
Психіка як відображення існуючої дійсності характеризується тим, що вона
не є мертвим, дзеркальним, одноактним відображенням, а є процесом.
Психіка є таким відображенням об'єктивної дійсності, при якому будь - який
зовнішній вплив завжди проходить через раніше складені особливості
психіки, через той психічний стан, який є в даний момент в даної живої
істоти. А тому психічне відображення носить суб'єктивний характер.
Зв’язок мозку та психіки суттєво залежить один від одного. Мозок дає
сигнал психіки коли саме потрібно реагувати на ту, чи іншу ситуацію і дає
нам змогу відчувати, розуміти, що навкруги нас. Та стимулювати психіку в
нас жити, робити рішення, дії. Мозок контролює наш психічний стан.

14
Список використанної літератури:

1. Введение в психологию (под. ред. А. В. Петровского. -М., 1997).

2. Годфруа Ж. "Что такое психология". -М., 1992.
3. Загальна психологія: навч. посібник (О. Срипченко, Л. Долинська, З.
Огороднійчук, та ін. - К.: "А. П. Н. ", 2001).
4. М'ясоїд П. А. "Загальна психологія. К., 1998".
5. Максименко С. Д. "Психологія у соціальній та педагогічній практиці"-
К., 1998.
6. Немов Р. С. "Психология"Кн. 1. -М., 1995.
7. "Общая психология" (под. ред. А. В. Петровского). -М., 1986.
8. Рубинштейн С. Л. "Основы общей психологии". Т. 1. -М., 1989.
9. Скрипченко О. В., Лисянська Т. М., Скрипченко Л. О. "Довідник з
педагогіки і психології". (навч. посібник для викладачів, аспірантів та
студентів). -К., 2000.
10."Хрестоматия по психологии" под. ред. А. В. Петровского. -М., 1977-С.
53-74. 113-121. 134-152.
11.Общая психология //Под ред. В. В. Богословского. – М.: Просвещение,
1981.
12.Общая психология //Под ред. А. В. Петровского. – М.: Просвещение,
1976.
13.Кон И. С. Открытие "Я", М.: Политиздат, 1978. – 267 с.
14.Немов Р. С. Психология. Книга 1. - М.: Просвещение, 1998. – 304 с.
15.Орлов Ю. М. Восхождение к индивидуальности, Москва, 1991.

15