Лекція на тему:

«Вища нервова діяльність, її становлення в процесі розвитку організму»

Мета: вивчити фізіологічні основи, вікові особливості та типи вищої нервової

діяльності, розглянути значення цих знань в процесах навчання і виховання дітей.
Питання лекції:
1. Поняття про вищу нервову діяльність.
2. Особливості безумовних і умовних рефлексів у дітей.
3. Види гальмування умовних рефлексів.
4. Перша і друга сигнальні системи, їх розвиток в онтогенезі.
5. Типи вищої нервової діяльності.

1. Поняття про вищу нервову діяльність

Діяльність нервової системи умовно поділяють на нижчу й вищу.
Нижча нервова діяльність – це функції нервової системи, спрямовані на
регуляцію життєдіяльності органів і систем, об'єднання їх у єдиний організм.

Функції, які обумовлюють поведінку організму в навколишньому середовищі і

пристосування його до змінних умов зовнішнього середовища, належать до вищої
нервової діяльності.

Вагомий внесок у розвиток фізіології вищої нервової діяльності зробив Іван

Михайлович Сєченов. У своїй праці «Рефлекси головного мозку» (1863р.) було
вперше сформульовано ідею про рефлекторний принцип роботи мозку. Наведено
переконливі дані про те, що матеріальні процеси мозкової діяльності є первинними, а
психічні – вторинними. Матеріальні процеси мозкової діяльності це ті процеси, які
відбуваються на рівні нервових клітин. А вже те, як у нервових клітинах проходять ці
процеси, тобто процеси збудження і гальмування, буде визначати особливості
протікання психічних процесів.
а прогрес психіки зумовлений удосконаленням нервової організації мозку.

Іван Петрович Павлов ці ідеї підтвердив експериментально і створив вчення про

вищу нервову діяльність. Він відкрив нервовий механізм, який забезпечує складні
форми реагування людини і вищих тварин на вплив зовнішнього середовища. Цим
механізмом є умовний рефлекс. Чому людини і вищих тварин? Бо саме в них головний
мозок досяг найбільшого розвитку.

Отже, сукупність складних форм діяльності кори головного мозку і

найближчих до них підкіркових утворень, які забезпечують раціональну поведінку
людини і тварин у мінливих умовах зовнішнього середовища, називають вищою
нервовою діяльністю. У людини крім поведінкових реакцій, фізіологія вищої
нервової діяльності досліджує фізіологічні основи навчання, пам’яті, мови, мислення
та свідомості.

1
 Знання основних закономірностей вищої нервової діяльності має велике
практичне значення для педагога, оскільки розкриває фізіологічні механізми навчання
і протікання рефлекторних реакцій у дитини.

2. Особливості безумовних і умовних рефлексів у дітей

Всю рефлекторну діяльність поділяють на дві категорії: безумовні і умовні
рефлекси. Розглянемо особливості безумовних і умовних рефлексів.

Безумовні рефлекси Умовні рефлекси

вроджені, генетично обумовлені реакції індивідуальні, набуті реакції вищих
організму, властиві всім тваринам і людині.
тварин і людини, вироблені в
результаті навчання (досліду).
є видовими, тобто бувають в усіх особин є індивідуальними (в одних особин
одного виду. даного виду вироблені, а в інших
відсутні).
не потребують спеціальних умов для свого для свого утворення потребують
виникнення (виникають, якщо на певні спеціальних умов (можуть
рецептори подіють адекватні подразники). утворюватися на будь-які
подразники з будь-якого
рецептивного поля).
Коли в ротову порожнину потрапляє їжа, Коли ми бачимо їжу виділення
смакові рецептори збуджуються і слини також відбувається, але вже
відбувається безумовно рефлекторне умовно-рефлекторним шляхом.
виділення слини. Оскільки вигляд їжі є адекватним
подразником для зорового
аналізатора.
відносно постійні, стійкі, незмінні і мінливі і можуть згасати протягом
зберігаються протягом всього життя. життя.
рефлекторні дуги цих рефлексів формуються рефлекторні дуги формуються в
в процесі пренатального розвитку, а в постнатальному онтогенезі і
деяких випадках (наприклад, статеві проходять через вищий відділ
рефлекси у людини формуються в період головного мозку – КГМ.
статевого дозрівання) – в процесі
постнатального розвитку і проходять
переважно через підкіркові відділи ЦНС.

На слайді представлено класифікацію безумовних рефлексів. Хочу звернути

вашу увагу на орієнтувальні і ігрові рефлекси. Орієнтувальні рефлекси І.П. Павлов
назвав рефлекси «Що таке?». Будь-який новий неочікуваний подразник звертає на
себе увагу. Наприклад, якщо хтось відкриє двері, більшість з Вас, незважаючи на те
що уважно слухаєте лекцію, поверне свою голову в сторону дверей. Вважають, що
орієнтувальний рефлекс відіграє важливу роль у прагненні людини до пізнання
навколишнього світу.

2
 Ігрова діяльність дитини з’являється з 3-5 місяців постнатального розвитку і
лежить в основі розвитку у неї уявлень про будову тіла. Безумовно-рефлекторна
ігрова діяльність дитини швидко обростає умовними рефлексами, і тому гра є
важливим механізмом формування психіки дитини. Антон Семенович Макаренко
відзначав, що гра є першою підготовкою до майбутньої праці і творчої діяльності.

Ігорова діяльність дитини є безумовно рефлекторною. На їх основі швидко

утворюються умовні рефлекси.
або
Ігрова діяльність з'являється у 3 - 5 місяців постнатального розвитку. У 7-8 місяців
вона набуває наслідувального характеру. Управління ігровою діяльністю є важливим
засобом педагогічного впливу на навчання і виховання дитини.
Для розуміння нервових механізмів умовних рефлексів розглянемо таку просту
умовно-рефлекторну реакцію, як посилення виділення слини при вигляді лимону. У
людини, яка жодного разу не пробувала лимон, він не зумовить ніяких реакцій, крім
орієнтувального рефлексу. Який же фізіологічний зв’язок між такими різними у
функціональному плані органами, як очі і слинні залози?
Як ми вже зазначали безумовно-рефлекторне виділення слини відбувається при
подразненні рецепторів ротової порожнини. В нашому випадку цей процес виникає,
коли ми бачимо лимон. Зв’язок між нервовими центрами, які регулюють процеси
слиновиділення і зорове сприйняття.
Збудження, яке виникає в зорових рецепторах при виді лимону, потрапляє в
зоровий відділ кори великих півкуль (потилична ділянка) і виникає вогнище
збудження. Якщо слід за цим людина пробує лимон на смак, то вогнище збудження
виникає в харчову центрі, розміщеному в скроневій ділянці кори. У зв’язку з тим, що
безумовний подразник (смак лимона) є сильнішим, ніж умовний (зовнішні ознаки
лимона), харчове вогнище збудження має домінантне значення і «притягує»
збудження із зорового центру. Між двома раніше не зв’язаними нервовими центрами
виникає тимчасовий зв’язок. Тепер збудження, яке виникає в зоровому центрі,
швидко проходить по тимчасовому зв’язку в харчовий центр, а звідти по еферентних
нервових волокнах до слинних залоз, зумовлюючи виділення слини.
Таким чином, для утворення умовного рефлексу необхідні такі умови:
- наявність умовного подразника і безумовного підкріплення;
- умовний подразник повинен завжди дещо випереджати безумовне
підкріплення, тобто виступати біологічно значимим сигналом;
- умовний подразник по силі своєї дії повинен бути слабшим від безумовного
подразника (підкріплення);
- для формування умовного рефлексу необхідний нормальний
функціональний стан нервової системи, перш за все – головного мозку.

Умовним подразником може бути будь-які зміни навколишнього чи

внутрішнього середовища організму; дзвінок, електричний струм, тактильні
подразнення шкіри і т.д. В якості безумовних подразників (підкріплення) найчастіше

3
використовуються харчові і больові подразники. При такому безумовному
підкріпленні вироблення умовного рефлексу відбувається швидше.
Фактором, який сприяє умовно-рефлекторній діяльності є похвала і покарання.
В такому сенсі ці фактори використовуються в навчанні і вихованні. До 3 років для
вироблення корисних рефлексів у дитини важливішим є харчове підкріплення, пізніше
«словесна похвала».

Розроблено кілька підходів до класифікації умовних рефлексів, кожен із яких

ґрунтується на властивостях умовного подразника.
Особливе місце займають умовні рефлекси на час. Їх утворення пов’язано з
подразниками, дія яких повторюється в один і той час, наприклад приймання їжі.
Якщо їжу приймати у визначені години, то перед їдою посилюється функціональна
активність органів травлення, яка полягає у секреції травних соків (шлункового соку,
підшлункового соку). І коли їжа надходить в шлунок, в ньому вже є ферменти
необхідні для травлення. За таких умов процес травлення відбувається краще.
Подібна ритмічність фізіологічних процесів лежить в основі раціональної
організації режиму дня дітей дошкільного і шкільного віку і є необхідним фактором
високопродуктивної діяльності дорослої людини.
Як Ви вважаєте, який ще режимний момент, окрім прийому їжі, має важливе
значення в раціональній організації режиму дня дітей? Час, коли дитина прокидається
і лягає спати.

Важливе значення в житті дітей мають рефлекси наслідування. Для їх

вироблення не обов’язковою є участь в експерименті, достатньо бути глядачем. У
дітей рефлекси наслідування відіграють важливу роль у формуванні рухових навиків,
мови і соціальної поведінки.

Отже, дитина народжується з певним фондом безумовних рефлексів, які

зберігаються протягом життя. Однак, забезпечують підтримання життєдіяльності
організму у відносно постійних умовах існування. Умовні рефлекси забезпечують
більш досконале пристосування організму до мінливих умов життя. При зміні умов
середовища утворюються нові умовні рефлекси, а раніше вироблені умовні рефлекси
стають не потрібними, відбувається їх гальмування.

Таким чином, ми підійшли до третього, ще більш цікавого питання нашої

лекції.

3. Види гальмування умовних рефлексів, їх значення в процесі навчання і

виховання
Виділяють зовнішнє (безумовне) та внутрішнє (умовне) гальмування умовних
рефлексів.

Безумовне гальмування – вроджена реакція, яка виникає або при появі нового,
неочікуваного подразника (індукційне гальмування), або при дії дуже сильних і
тривалих подразників (позамежне гальмування). Наприклад, у дитини вироблений

4
умовний рефлекс на час – 13.00 год. дня вона отримувала обід, то на цей час в неї
розпочнеться виділення слини. Однак, поява перед нею нового цікавого подразника –
симпатичного кошеняти – гальмує не тільки умовно-рефлекторне виділення слини,
але і природне відчуття голоду.
Цей вид гальмування використовують у виховній роботі з дітьми, щоб загальмувати
небажані дії (рефлекси), відволікаючи її увагу новими подразниками.

Позамежне гальмування за своїм значенням є охоронним, бо оберігає нервові

клітини від виснаження та функціонального руйнування, яке б могло настати
внаслідок їх надмірної діяльності. З розвитком у вищих відділах ЦНС позамежного
гальмування зв'язаний, зокрема, стан ступору (цілковитої нерухомості, заціпеніння).

Умовне гальмування – виникає коли умовний подразник не підкріплюється

безумовним і для його вироблення потрібний певний час.

Згасальне гальмування – виробляється при не підкріпленні умовного

подразника безумовним. Напр., змінився розклад і перша пара у вівторок у Вас не у
лекційній 175, а практичне заняття у 108. Не виключено, що Ви йдучи на першу пару
підете в напрямку 175 аудиторії і лише пізніше згадаєте, що відбулися зміни в
розкладі. Тобто будете помилятися (старий умовний рефлекс ще сильний). Однак ваш
шлях не буде підкріплюватися. Поступово старий шлях забувається, тобто
відбувається гальмування умовного рефлексу – його згасання.
Вважають, що згасання умовних рефлексів лежить в основі забування.
У зв’язку з тим, що міцність вироблення умовних рефлексів у дітей значно
вища, ніж у дорослих, згасання цих рефлексів у них відбувається значно повільніше.
Це потрібно враховувати у виховній роботі. Потрібно пам’ятати, що легше запобігти
виробленню у дітей небажаних умовних рефлексів, ніж потім намагатися його
«загасити», тобто відучити від шкідливої звички.

Диференційоване гальмування пов’язане зі здатністю мозку розрізняти досить

близькі за своїми властивостями подразники. Цей тип гальмування має особливе
значення для людини, так як лежить в основі навчання і виховання. Саме завдяки
йому дитина розрізняє окремі мовні звуки і букви.
Якщо у собаки виробити умовний рефлекс на звук частотою 1000 Гц і після
його закріплення їдою дати звук частотою 800 Гц, то в собаки почнеться виділення
слини. Однак, якщо час тон не підкріплювати їдою, собака через деякий час
навчиться розрізняти (диференціювати) ці два тони, і тон 800 Гц не буде викликати
умовного рефлексу, тобто умовний рефлекс буде гальмуватися.

Запізнювальне гальмування. Збільшуючи проміжок часу між дією умовного і

безумовного подразників, тобто затримуючи підкріплення, можна спостерігати
відповідне запізнення початку умовно-рефлекторної реакції. Це гальмування
отримало назву запізнювального.
Запізнювальне гальмування у дітей виробляється дуже важко, особливо у дітей
молодшого шкільного віку. Його необхідно розвивати шляхом тренувань. Важливо

5
навчити дитину стримувати рефлекторну діяльність, навчити чекати. Це основа
формування норм суспільної поведінки.

Отже, гальмування умовних рефлексів забезпечує корекцію нашої діяльності відповідно

до впливу середовища, «знижуючи» непотрібні, біологічно недоцільні умовні реакції і
сприяючи утворенню нових.
Успішність і дисципліна дітей визначається певною мірою особливостями
протікання у них гальмівних процесів. Слід пам’ятати, що безумовне гальмування
яскраво виражене лише у дітей до 3-4 років. Умовне гальмування набуває провідного
значення в 6-7 років.

На початку лекції ми зазначали, що вища нервова діяльність характерна для

вищих тварин і людини. Однак, у людини вона має певні особливості. Що лежить в їх
основі ми дізнаємося в наступному питанні.

4. Перша і друга сигнальна системи, їх розвиток в онтогенезі

Сукупність безпосередніх сигналів (звуків, кольорів, запахів і ін.) І.П. Павлов
назвав першою сигнальною системою дійсності, яка властива всім тваринам і
людині. Словесні подразники утворюють другу сигнальну систему, властиву тільки
людині.
Однак, Ви мені можете заперечити. Наприклад, коли ми кличемо собаку по
імені або даємо йому команду. Що вона не розуміє наших слів? Можливо, собакам
також властива друга сигнальна система?
У тварин можна виробити умовні рефлекси на окремі слова і вони будуть
відповідати на них адекватною реакцією (наприклад, слова «Дай лапу!», «Сидіти!» і
ін.), при цьому собака буде виконувати вимоги, але у тварини це пов’язано лише з
умовними рефлексами на дане поєднання звуків, а смисловий зміст слів їм
недоступний. Можна виробити умовний рефлекс у собаки, коли на команду «Голос!»
він буде сідати, а на команду «Сидіти!» - гавкати.
Отже, у людини аналіз і синтез навколишнього світу здійснюється не тільки в
результаті дії на органи чуття безпосередніх подразників і оперування
безпосередніми відчуттями та враженнями, але й словом. Власне здатність людського
мозку до аналізу і синтезу мовних сигналів становить основу мислення людини.
Наявність сигнальної системи слів дозволяє людині отримувати знання і
накопичувати досвід за відсутності безпосереднього контакту з самою дійсністю.
Адже інформацію ми можемо отримувати із книг чи розповідей.
Так, щоб зрозуміти, як холодно на Північному полюсі, не обов’язково там
бувати. Достовірну інформацію ми можемо отримати із книг чи зі слів полярника.
Користуючись отриманими знаннями, ми підготуємося до арктичного походу так, як
цього вимагають умови Арктики.
Друга сигнальна система соціально обумовлена і без спілкування з іншими
людьми вона не розвивається.

6
 Для людини слово має основне значення серед інших сигналів дійсності, за
І.П.Павловим є «сигналом сигналів». В процесі індивідуального розвитку ця система
набуває основного значення лише в 6-7 років.
В перші півроку життя слова сприймаються дитиною як прості звукові
подразнення. Формування умовних рефлексів на слова відбувається у другій половині
першого року життя. Але в цьому віці слово ще не має самостійного значення, воно
виступає як компонент складного комплексного подразника. Самостійне значення
слово набуває у річної дитини. Але і в цьому віці слово тісно пов’язане з конкретним
чуттєвим образом предмета. Наприклад, слово «м’яч» для неї відноситься до
конкретної іграшки.
В кінці другого року життя слово починає відігравати узагальнюючу роль.
Вона вчиться виділяти суттєві властивості предметів і об’єднувати всі предмети, які
володіють цими властивостями. У 3 - 3,5 років дитина здатна під словом «іграшка»
узагальнювати різні іграшки: м’ячі, ляльки, кубики і ін. У 5-річному дитина здатна
використовувати такі поняття, як, наприклад, слова «тварини», «рослини», «меблі» і
ін.

У 5-7 років, тобто до моменту, коли дитина володіє вільно мовою, друга
сигнальна система стає основною. Однак, перша сигнальна система ще зберігає свій
значний вплив. Фізіологічним механізмом цього процесу є формування в корі
головного мозку широкої системи умовно – рефлекторних зв’язків між центрами
збудження внаслідок безпосередньої дії подразників і центрами збудження,
викликаного дією слова. Це потрібно враховувати в процесі навчання і виховання,
поєднуючи дію слова з дією конкретних подразників.

Таким чином, у процесі онтогенезу відбувається поступова зміна

співвідношення між першою і другою сигнальними системами. На перших етапах
постнатального розвитку переважаюче значення має перша сигнальна система. Потім
в процесі розвитку дитини в результаті спілкування з дорослими і навчання
сигнального значення набуває слово. У шкільному віці роль другої сигнальної
системи продовжує посилюватись. Але в підлітковому періоді, внаслідок значних
фізіологічних змін знову посилюється вплив першої сигнальної системи. Цю
особливість не повинні ігнорувати батьки і вчителі, які досить часто зловживають
словесними навчаннями. Після незначного послаблення у підлітковому віці. Друга
сигнальна система у старших школярів знову набуває провідного значення і зберігає
його протягом всього життя, постійно розвиваючись і удосконалюючись.

Перед тим, як перейти до останнього питання лекції уявіть собі ситуацію

Ранок. Паде дощ. Всюди калюжі. Дві мами веде в дитячий садок своїх діток. Дівчатка
одного віку 2,5 рочки. Одну звати Оксанка, іншу Галинка. Як відомо, всі дітки
полюбляють ходити по калюжах. Мама Оксанки побачивши попереду велику калюжу
почала їй пояснювати: Оксанко, дивися попереду велика калюжа, в неї не можна
ступати, бо намочиш ніжки і можеш захворіти. Мама Галинки побачивши калюжу

7
почала швидко розглядати все навкруги. І підходячи до неї ближче каже: Галинко,
дивись, яке дуже гарне дерево росте. Котра мама поступила правильніше? Чому?
Мама Галинки. Вона відволікала увагу дівчинки використовуючи подразник,
який діє на першу сигнальну систему дійсності. Мама Оксанки використовувала
слова, які складають другу сигнальну систему. А у віці 2,5 рочки у дітей домінує
перша сигнальна система.
Ми бачимо, що знання вікових особливостей вищої нервової діяльності мають
важливе значення не тільки для педагогів, але і для батьків.

Крім вже розглянутих питань, в навчально-виховній роботі з дітьми важливе

значення мають знання про типи вищої нервової діяльності.

5. Типи вищої нервової діяльності

І.П. Павлов на підставі багаторічного вивчення особливостей утворення і
перебігу умовних рефлексів у тварин виділив основні типи вищої нервової діяльності.
В основу поділу на типи він поклав три основні властивості нервових процесів:
1) силу процесів збудження і гальмування;
2) врівноваженість процесів збудження і гальмування;
3) рухливість процесів збудження і гальмування.

Сила нервових процесів пов’язана з рівнем працездатності нервових клітин.

Слабкі нервові процеси характеризуються нездатністю нервових клітин витримувати
сильні і тривалі навантаження, а, отже, ці клітини мають низький рівень
працездатності. Сильні нервові процеси, відповідно, мають високий рівень
працездатності нервових клітин.
Урівноваженість нервових процесів визначається співвідношенням збудження і
гальмування. Можливе переваження одного із них, або їх врівноваженість.
Рухливість нервових процесів характеризується швидкістю виникнення
збудливого чи гальмівного процесів і здатністю нервових клітин переходити із стану
збудження у загальний стан і навпаки. Нервові процеси можуть бути високо
рухливими або інертними.

На основі цих властивостей нервових процесів виділено 4 типи вищої нервової

діяльності:
1) сильний, неврівноважений, рухливий – характеризується достатньою силою
нервових процесів, але процеси збудження переважають над процесами гальмування,
надмірно збудливий, метушливий, («нестримний»); Холеричному типу темпераменту.
2) сильний, врівноважений, рухливий – має достатню силу і рухливість
нервових процесів, добру їх зрівноваженість («жвавий»); Сангвінічному типу
темпераменту.
3) сильний, урівноважений, малорухливий («інертний») – визначається малою
рухливістю, застійністю нервових процесів при достатній їх силі і врівноваженості.
("спокійний"); Флегматичному типу темпераменту.

8
 4) «слабкий» (вирізняється слабкістю як збудливого, так і гальмівного процесів
і схильністю до розвитку позамежного гальмування (нервова система слабка, легко
гальмується різними зовнішніми подразниками). Меланхолічному типу
темпераменту.

Поведінкові реакції людей різним типом ВНД відрізняються. Так, люди з

сильним і неврівноваженим типом ВНД є енергійні, сміливі, схильні до рішучих дій,
дуже емоційні і нестримані. Люди з сильним, урівноваженим, рухливим типом ВНД є
життєрадісні та працелюбні, дисципліновані, енергійні, допитливі, емоційно
врівноважені. Люди з сильним, урівноваженим, інертним типом ВНД є помірно
енергійні, емоційно стримані, спокійні, наполегливі, постійні у звичках і схильностях.
А люди з слабким типом ВНД пасивні, дуже вразливі, замкнені, схильні до
пригніченості.

Тип вищої нервової діяльності є тією фізіологічною основою, на якій потім

формуються особливості темпераменту і характеру дитини.
Наприклад, інертність нервових процесів буде сприяти формуванню
флегматичного темпераменту. Але залежно від умов виховання на цій основі можна
сформувати і властивості інших темпераментів, тільки зробити це буде значно важче.
В меншій залежності від властивостей типу нервової системи знаходиться
формування характеру, особливості якого визначають як властивостями типу
нервової системи, так і системою тимчасових зв’язків, що вироблені в процесі
навчання і виховання дитини.

Таким чином, під типом вищої нервової діяльності людини ми розуміємо

індивідуальні особливості вищої нервової діяльності, обумовлені сукупністю
основних властивостей нервової системи, формування яких визначається спадковою
програмою розвитку і умовами виховання.
Істотні відмінності основних властивостей нервових процесів у дітей, які
відносяться до різних типів, визначають їх різні функціональні можливості в процесі
навчання і виховання. Ефективність педагогічного впливу визначається
індивідуальним підходом до учнів, який враховує їх типологічні особливості.

9
 2. Типологічні особливості ВНД дитини.
Формування індивідуально – типологічних особливостей в процесі онтогенезу
визначається поступовістю дозрівання вищих нервових центрів. В процесі розвитку
дитини відбувається зміна співвідношення кори великих півкуль і підкоркових
структур. Це обумовлює специфіку збудливого і гальмівного процесів у дитячому
віці, а значить, і специфіку прояву типологічних особливостей. М.І. Красногорський,
вивчаючи вищу нервову діяльність дитини на основі сили, зрівноваженості,
рухливості нервових процесів, співвідношення кори і підкоркових утворень,
співвідношення між сигнальними системами, виділив 4 типи нервової діяльності у
дитячому віці.
1. Сильний, урівноважений, оптимально збудливий, швидкий. Він характерний
швидким утворенням умовних рефлексів і їх великою міцністю.
Діти цього типу здатні до вироблення тонких диференціювань. Безумовно-
рефлекторна діяльність у них регулюється функціонально сильною корою. Діти
такого типу мають добре розвинену мову з великим словниковим запасом.
2. Сильний, урівноважений, повільний тип. У дітей такого типу умовні зв’язки
утворюються повільніше, загальмовані рефлекси відновлюються повільно. У цих
дітей добре виражений контроль кори над безумовними рефлексами і емоціями. Вони
швидко вивчають мову, але вона сповільнена. Вони активні і настирливі при
виконанні складних завдань.
3. Сильний, неврівноважений, підвищено збудливий, нестримний тип.
Цей тип характерний недостатністю гальмівного процесу, сильно вираженою
підкірковою діяльністю, не завжди контролюється корою. Умовні рефлекси у таких
дітей швидко гальмуються, а диференціювання нестійкі. Діти такого типу мають
високу емоційну збудливість, зональні, афективні. Мова у таких дітей швидка, з
окремими вигуками.
4. Слабкий тип зі зниженою збудливістю. Умовні рефлекси утворюються
повільно вони нестійкі, мова часто сповільнена. Це легко гальмівний тип. Для нього
характерна слабкість внутрішнього гальмування при дуже вираженому зовнішньому
гальмуванні, чим і пояснюється важкість звикання дітей до нових умов навчання.
Діти такого типу не витримують сильних і тривалих подразнень, швидко
стомлюються.
Разом з тим, однією із відмінних рис типів вищої нервової діяльності людини, є
їх пластичність. Морфо-функціональною основою для зміни типу ВНД є пластичність
клітин КВП. Їх здатність пристосовуватися до змінюваних умов середовища.
Виходячи з того, що пластичність нервових структур особливо велика в період їх
інтенсивного розвитку, педагогічні впливи, що коректують типологічні особливості,
доцільно застосовувати в дитячому віці. І.П.Павлов вважав пластичність типів
найважливішою особливістю яка дозволяє виховувати, тренувати і, навіть,
переробити характер людини.

10
 3. Особливості педагогічного підходу до дітей з різними типами ВНД.
Обов’язковою умовою організації індивідуальної навчально – виховної роботи
з учнями з знання їхніх основних психічних і фізіологічних особливостей, серед яких,
перш за все, треба виділити типологічні особливості нервової системи. Не викликає
сумнівів те, що однакові педагогічні впливи на дітей, що мають різні типи нервової
діяльності не будуть для кожного з них адекватними. Те, що під силу учню з сильним
типом нервової діяльності, може бути не по силі учню зі слабким типом. Учень з
інертними нервовими процесами буде дивувати вчителя своєю повільністю, а учень з
переважанням процесів збудження і їх високою рухливістю завжди буде
непосидючим. Це означає, що навчально – виховна робота з такими дітьми повинна
враховувати їх біологічні особливості і спрямовуватись на виховання у них
позитивних якостей. У учня зі слабкою нервовою системою педагог поступово
збільшуючи навантаження, повинен підвищувати працездатність нервових клітин, у
учня з інертними нервовими процесами – виховувати швидкість реакції, у учня з
«нестриманим» типом нервової системи – тренувати процеси гальмування.
Не вірною є думка, що діти з сангвіністичним типом мають більш сприятливі
психофізіологічні якості, порівняно з дітьми флегматичного чи меланхолічного типу.
Кожен тип нервової діяльності має свої позитивні якості. Наприклад, діти з
меланхолічним (слабким) типом, порівняно з дітьми сильного типу, мають кожний
рівень працездатності але мають і більш високу сприйнятливість до педагогічних
впливів. Учні з сильним типом ВНД мають краще розвинену механічну пам’ять, а
учні зі слабким типом ВНД краще засвоюють осмислений матеріал. Діти з
меланхолічним типом повільніше запам’ятовують навчальний матеріал, але міцність
запам’ятовування у них вище, ніж у холериків.
Отже, правильно організований, диференційований підхід до дітей з різними
типами ВНД допоможе педагогу добитися високої успішності в класі.
Слід відмітити, що типологічні властивості людини, не характеризують її
переконань, інтересів, поглядів, не є показниками її цінності і як особистості. Нема
поганих типів ВНД. Правильно організована педагогічна робота з учнями різних
типів ВНД сприяє їх повноцінному розвитку і дозволяє досягти успіху. Виключенням
є лише ті види діяльності, де потрібні специфічні фізіологічні якості людини.
У педагогічній практиці визначення типу ВНД ґрунтується на спостереженні за
поведінкою дитини. Але форма поведінки більше залежить від виховання, і менш –
від типу ВНД. Тому лише на основі всебічного вчення психологічних і фізіологічних
особливостей дітей і підлітків можлива оптимальна організація педагогічного впливу.

11