Практичне заняття 13

Тема: Фізіологія вищої нервової діяльності

Теоретичні передумови:

1. Фізіологічні основи поведінки. Вроджені (безумовно-рефлекторні)

форми поведінки.
2. Інстинкти, значення для пристосування організму.
3. Біологічні потреби, мотивації та емоції, механізми їх формування,
біологічна роль.
4. Набуті (умовно-рефлекторні) форми поведінки. Види умовних
рефлексів, механізм утворення та зберігання.
5. Гальмування умовно-рефлекторної діяльності, види, механізм
формування, біологічна роль.

Завдання:
 Пояснювати фізіологічні основи функціонування ВНД за допомогою
процесів збудження та гальмування.
 Ознайомитись з основними методами дослідження ВНД: утворенням,
збереженням і гальмуванням умовних рефлексів; принципами
реєстрації електричних потенціалів мозку. Пояснювати правила
утворення умовних рефлексів.
 Пояснювати механізм виникнення біологічних потреб, мотивацій,
емоцій та визначати їх роль у формуванні поведінки організму.
 Дослідити утворення зіничного умовного рефлексу. Дослідити
вироблення диференціювального та згашувального гальмування у
людини.

І.П. Павлов створив учення про вищу нервову діяльність. Він звернув
увагу на те, що функція головного мозку пов’язана не лише з прямим
впливом подразників, які мають певне біологічне значення для організму, а й
залежить від умов, що супроводжують ці стимули. Таку реакцію І.П.
Павлов назвав умовним рефлексом, оскільки таке слиновиділення залежало
від певних зовнішніх умов. В основу вчення про вищу нервову діяльність
(ВНД) І.П. Павлов поклав поняття про безумовні та умовні рефлекси. Цей
напрям у вивченні фізіології поведінки нині успішно розвивається і
забезпечує нейрофізіологічний підхід до вивчення центральних механізмів
навчання.
 Безумовні рефлекси – це природжені, видові реакції організму, які
здійснюються за стабільними, готовим до моменту народження
рефлекторними шляхами, у відповідь на адекватні подразники. Безумовні
рефлекси пов’язані з життєво важливими біологічними потребами і
здійснюються в межах рефлекторної дуги, яка генетично детермінована.
Вони відображають філогенетичний досвід пристосування до умов
існування, стереотипно виявляються у відповідь на адекватне подразнення
певного рецептивного поля і служать основою для формування численних
умовних рефлексів, пов’язаних з індивідуальним досвідом. До безумовних
рефлексів відносяться, наприклад, виділення шлункового соку при попаданні
їжі в рот, вилучання руки при больовому подразненні, питво рідини при зміні
кислотно-лужної рівноваги в організмі, миготіння при попаданні струменя
повітря в око і т.д.
Безумовні рефлекси можуть бути розділені на наступні три групи:
вітальні, рольові, або зоосоціальні, і рефлекси саморозвитку. В основу цієї
класифікації покладені види потреб, які задовольняються при реалізації
відповідних інстинктів. Вітальні безумовні рефлекси - забезпечують фізичне
виживання особини. Це питні рефлекси, харчові, рефлекси сну, оборонні
рефлекси та ін. Реалізація вітальних рефлексів забезпечує збереження
індивідуума і виду.
Класифікація безумовних рефлексів. Всі безумовні рефлекси
поділяються на спинномозкові і стовбурові. У свою чергу спинномозкові
рефлекси включають в себе три групи: 1) захисні (наприклад, вилучання руки
від гарячого об’єкта); 2) сухожильні (колінний, ахілловий рефлекс, ліктьовий
та ін.); 3) вітальні, або життєві (сечовипускальний, дефекаційний).
Стовбурові безумовні рефлекси поділяються на: 1) рефлекси довгастого
мозку (бульбарні) - дихання, смоктання, ковтання, чихання, кашель,
миготливий рефлекс та ін. 2) рефлекси середнього мозку (мезенцефалічні)
(зіничний, статичні і стато-кінетичні рефлекси). В реалізації більшості даних
рефлексів беруть участь ядра черепномозкових нервів. Безумовні рефлекси є
основою для утворення умовних рефлексів.
Безумовні рефлекси є обов’язковою та невід'ємною умовою для утворення
і підтримки умовного рефлексу, у тому числі – багатоступінчатого.
Формування, розвиток, закріплення та згасання умовних рефлексів
розглядають на прикладі досліду І.П.Павлова на собаках.
Інстинкти – життєво важливі цілеспрямовані адаптивні форми
поведінки, обумовлені вродженими механізмами, які реалізуються в ході
онтогенетичного розвитку і характеризуються жорсткою сталістю
(стереотипністю) свого зовнішнього прояву у даного виду організмів, що
виникають на специфічні подразники зовнішнього і внутрішнього
середовища організму.
Всі інстинкти, які реалізуються в поведінкових реакціях, спрямовані на
отримання корисного пристосувального результату. Здатність до
інстинктивної поведінки передається спадково, характерні для особин
певного виду, як і особливості будови їх тіла. Інстинктивна діяльність
людини, в силу того, що її поведінка багато в чому визначається соціальними
законами суспільства, є більш складною і знаходиться під контролем
свідомості.
Мотивація поведінки позначає такий стан організму, коли виникає
внутрішня потреба, що спонукає до дії, активної поведінки при
відсутності видимих зовнішніх подразників. Інстинктивну поведінку,
спрямовану на задоволення потреби, забезпечує стимул на ліквідацію
даного мотиваційного збудження. Основні центри, що контролюють
виникнення спонукань, розташовані в гіпоталамусі і лімбічній системі.
Виділяють три групи мотивацій: біологічні, властиві людині і тварині;
соціальні, властиві людині і частково тваринам; духовні – властиві лише
людині. Виникнення потреб організму залежить від його стану та умов
перебування в певний момент життя і включає біологічні потреби
організму, соціальні потреби, побутові, професійні тощо.

Емоції. За допомогою емоцій визначається особистісне ставлення

людини до навколишнього світу і самого себе. Емоційні стани
реалізуються в певних поведінкових реакціях. Емоції виникають на етапі
оцінки ймовірності задоволення або незадоволення виникли потреб, а
також при задоволенні цих потреб. Біологічне значення емоцій полягає у
виконанні ними сигнальної і регуляторної функцій. Сигнальна функція
полягає в тому, що емоції сигналізують про корисність чи шкідливість
даного впливу, успішність чи неуспішність виконуваної дії. Незадоволені
потреби супроводжуються негативними емоціями. Задоволені потреби,
як правило, супроводжується приємним емоційним переживанням і веде
до припинення подальшої пошукової діяльності. Емоції ділять на нижчі
і вищі. Нижчі пов'язані з органічними потребами і поділяються на два
види: гомеостатичні, спрямовані на підтримку гомеостазу, і інстинктивні,
пов'язані із статевим інстинктом. Вищі виникають тільки у людини у
зв'язку із задоволенням соціальних і ідеальних потреб (моральних,
естетичних та ін.) Сьогодні прийнято вважати, що нервовим
субстратом емоцій є лімбіко-гіпоталамічний комплекс. Нова кора на
основі взаємодії з іншими структурами, особливо гіпоталамусом,
лімбічною і ретикулярною системами, відіграє важливу роль у
суб'єктивній оцінці емоційних станів.
Свідомість – це суб'єктивний світ людини від найпростішого
елементарного відчуття до абстрактного мислення. Свідомість допомагає
людині пізнати властивості, якість предметів, явищ, зрозуміти їх
внутрішні закономірності, відокремити істотне від несуттєвого. Завдяки
свідомості людина може цілеспрямовано організувати свою працю, для
неї відкриваються широкі можливості спілкування з навколишнім
середовищем. Свідомість – умовно-рефлекторний процес. Інтуїція –
підсвідома реакція. На рівні підсвідомості відбувається умовно-
рефлекторна діяльність внутрішніх органів. У підсвідомих реакціях
організму бере участь невелика група нервових клітин підкіркових
структур і кори. Свідомість є найвищим регулятором поведінки людей.

Знати:
 Вища нервова діяльність.
 Фізіологічні основи поведінки.
 Безумовно-рефлекторні форми поведінки.
 Фізіологія формування умовно-рефлекторні форми поведінки

Вміти:
1. Пояснювати механізм виникнення біологічних потреб, мотивацій,
емоцій та визначати їх роль у формуванні поведінки організму.
2. Пояснювати правила утворення умовних рефлексів.
3. Пояснювати фізіологічні основи функціонування ВНД за допомогою
процесів збудження та гальмування.

Поняття:
 Безумовні рефлекси
 Умовні рефлекси
 Інстинкти, їх види
 Механізм виникнення біологічних потреб
 Мотивації
 Емоції
 Свідомість
 Література

1. Філімонов В.І. Фізіологія людини у питаннях та відповідях: Посібник для

студентів вищих навчальних закладів. — Вінниця: Нова книга, 2009. —
488 с.
2. Філімонов В.І. Фізіологія людини: Підручник для мед. ВНЗ І—ІІІ рівнів
акред. — К.: Медицина, 2011 — 488 с.
3. Філімонов В.І. Фізіологія людини: Підручник. — К., 2010. — 776 с.
4. Плахтій П.Д. Фізіологія людини. Обмін речовин і енергозабезпечення
м’язової діяльності. — К.: Професіонал, 2006. — 464 с.