Лекція 3.

Клінічні прояви психічної норми та патології

План
1. Визначення психічного та психологічного здоров'я
2. Діагностичні принципи-альтернативи в клінічній психології
Принципи-альтернативи, Хвороба-особа Нозос і патос, Реакція-стан-розвиток
Психотичне – непсихотичне, Екзогенне-ендогенне- психогенне, Дефект-одужання-
хроніфікація, Адаптація-дезадаптація, компенсація-декомпенсація, Негативне-позитивне,
Феноменологія клінічних проявів

Питання для самоперевірки та самоконтролю

1) В чому полягають предмет і завдання клінічної психології?
2) Які існують теоретичні та методологічні основи медичної
психології?
3) Яку роль відіграє клінічна психологія у формуванні сучасних
уявлень про єдність соматичного і психічного?
4) Охарактеризуйте роль клінічного психолога у діагностичному,
лікувальному, реабілітаційному процесах.
5) В чому полягають перспективи розвитку клінічної психології?
6) Назвіть принципи побудови комплексного психологічного
дослідження в роботі клінічного психолога.
7) Які методи психологічного дослідження використовуються в
клінічній психології?
8) З яких етапів складається клінічне інтерв'ю?
9) В чому полягають етичні принципи клінічного інтерв'ю?
10) Охарактеризуйте феноменологічний підхід діагностики в клінічній
психології.
11) В чому полягає принцип «презумпції психічної повноцінності»
клієнта при проведенні психодіагностичних методик?
12) Проаналізуйте різницю між психічним та психологічним здоров'ям.
13) Які функції та методи психодіагностичного дослідження, що
використовуються в клінічній психології вії знаєте?
Література:
1. Бурлачук Л.Ф. Исследование личности в клинической психологии. – К.:Вища
школа, 2009. – 176 с.
2 .Бауманн У. Клиническая психология / Урс Бауманн, Майнрад Перре; [пер. с
агнл.]. – [2-е междунар. изд.]– СПб.: Питер, 2002 http://socio.125mb.com/sistemyi-
klassifikatsii-individov-26349.html
3. Вітенко І. С. Медична психологія: [Підручник]/ І. С. Вітенко. – К: Здоров'я, 2007. – 208
с.
4. Закалик Г.М., Терлецька Ю.М. Патопсихологія: понятійно-термінологічний
словник: навчальний посібник/ Г.М. Закалик, Ю.М. Терлецька. – Львів.: Вид-во
 2
Львівська політехніка, 2016. – 156 с.

Визначення психічного та психологічного здоров'я

В книзі «Психічне здоров'я дітей і підлітків» специфіка психологічного

здоров'я описується наступним чином: «Якщо термін «психічне здоров’я»
має відношення, перш за все, до окремих психічних процесів та механізмів,
то термін «психологічне здоров’я» відноситься до особистості в цілому,
знаходиться в тісному зв'язку з вищими проявами людського духу і
дозволяє виділити власне психологічний аспект проблеми психічного
здоров'я на відміну від медичного, соціологічного, філософського та ін.
Психологічне здоров'я робить особистість самодостатньою. Ми
озброюємо (вірніше, повинні озброїти) дитину відповідно до її віку засобами
саморозуміння, самоприйняття і саморозвитку у контексті взаємодії з
оточуючими її людьми і в умовах культурних, соціальних, економічних
та екологічних реалій навколишнього світу» (Дубровіна, 2000).
Термін «психологічне здоров’я» був введений недавно, проте,
особистісні особливості, які визначаються цим поняттям були предметом
дослідження багатьох авторів і розглядались в різноманітних аспектах.
Іноді психологічне здоров’я описується як стан балансу між
різними аспектами особистості людини (Р. Ассаджіолі), між потребами
індивіда і суспільства, який підтримується постійними зусиллями (С.
Фрайберг). Деякі дослідники розглядають психологічне здоров'я як процес
життя особистості, в якому збалансовані рефлексивні, емоційні,
інтелектуальні, комунікативні, поведінкові аспекти (Η. Р. Гаранян, А. Б.
Холмогорова). Багато авторів роблять акцент на його функції: підтримання
рівноваги між особистістю і середовищем, адекватна регуляція поведінки
і діяльності людини, здатність протистояти життєвим труднощам
без негативних наслідків для здоров’я (А. В. Петровський, Μ. Р.
Ярошевський, П. Бейкер).
Необхідно виділити ряд рис, що описують психологічно здорову
особистість. Насамперед, це – особистісна зрілість, яка характеризується
головним чином розвитком самоконтролю і засвоєнням реакцій,
адекватних різноманітним ситуаціям у житті людини. Основою ж адекватної
поведінки в життєвих ситуаціях є вміння визначати реальні та ідеальні
цілі, межі між різними підструктурами Я – Я-бажаним і Я-необхідним,
тобто прагнення до узгодженості мотивації «Я хочу» і закликом «Я
повинен». За А. Ф. Лазурським (1925), одна з ознак здорової особистості
передбачає вміння людини регулювати свої вчинки та поведінку в межах
соціальних норм. Як відомо, в житті людині доводиться шукати рівновагу
між адаптацією до реальності, з одного боку, і розвитком своїх творчих
можливостей, які стверджують індивідуальність, – з іншого. Ось головні
особливості «врівноваженої людини», як їх представляють собі різні автори
(Годфруа, 1992).
 3
Опис інтегрованої, здорової особистості зроблено і К. Роджерсом, який
виділив такі риси психологічно здорової людини:
• відкритість для внутрішнього і зовнішнього світу;
• цінування спілкування; відкидання лицемірства, обману, лукавства;
• відчуття певної недовіри до сучасної науки і технологій;
• більшою мірою прагнення до цілісного життя;
• постійно перебування у процесі самовдосконалення;
• турбота про інших і готовність допомогти тим, хто потребує їх
допомоги;
• відчуття безпосередньої єдності з природою і готовність захищати її;
• відчуття антипатії до роздутих відсталих бюрократичних інститутів;
• довіра власному досвіду і відчуття недовіри до зовнішніх авторитетів;
• частіше всього байдужість до матеріальних стимулів і нагород,
можуть жити в достатку, але не відчувають сильної потреби в цьому;
• це люди, які знаходяться в духовному пошуку, які хотіли б знайти
сенс і мету життя.
Розглядаючи зрілу особистість, необхідно виділити такі
характеристики, як свобода і відповідальність, цілісність і гармонійність,
актуалізація та реалізація всіх можливостей. Зрілість особистості
виражається в дисципліні розуму, емоцій та вчинків. Така особистість має
здатність врівноважувати свої думки, почуття та дії, адекватно
приймає рішення відносно того, які почуття повинна відчувати і яким
чином їх виражати. Також ознакою психологічного здоров’я є
конгруентність особистості, яка виражається у відповідності вчинків
та переживань.
Консолідація особистості, її максимально можлива узгодженість зі
своїм внутрішнім світом (конгруентність особистості) має суттєве значення
як для оцінювання психічного здоров’я людини, так і для оцінювання її
досконалості. Не менш важливою характеристикою зрілої особистості є її
спрямованість до аутентичності, природності вираження самої себе.
Хвороба проявляється в результаті складнощів в адекватному
усвідомлюванні і вираженні власної внутрішньої сутності.
Поняття «хвороба», «здоров’я», «психічне здоров’я», «психологічне
здоров’я» не можна вважати на даний час концептуально визначеними і
однозначними. Хвороба – це результат дії сукупних руйнівних процесів в
організмі людини, наслідком чого є не лише погіршення фізичного
самопочуття хворого, а й зміни його особистості, відхилення в емоційно-
вольовій та мотиваційній сферах. Відповідно, повернення до здоров’я
передбачає усунення негативних наслідків хворобливих переживань,
небажаних установок, невпевненості у власних силах, тривожності та
інших хворобливих і межових станів. Здоров’я можна визначити як
глобальний психічний стан особистості, для якого характерна динамічна
гармонійність внутрішніх переживань і пов'язані з цим ефективність і
успішність діяльності людини.
 4
Карл Роджерс вводить п'ять ознак психологічно здорової –
повноцінно функціонуючої особистості:
- відкритість переживанням: людина сміливо ставиться до того, що
вона переживає, вона приймає будь-які свої емоційні прояви;
- ведення екзистенційного способу життя – це тенденція жити
повно і насичено в кожен момент існування, так, щоб кожне
переживання сприймалось як унікальне, відмінне від того, що було раніше
(екзистенція – це глибинне існування).
- організмічна довіра – здатність людини приймати до уваги свої
внутрішні відчуття і розглядати їх як основу для вибору поведінки.
- емпірична свобода – особистість переживає можливість свободи,
вільна не тільки від світу, але й від себе: людина може вільно жити так, як
хоче, без обмежень чи заборон.
- креативність – людина не просто творчо обдарована, а здатна до
цілепокладання, до продукування власних цілей.
Повноцінно функціонуюча людина відкрита своєму досвідові, тобто
може сприймати його без захисних механізмів, без страху, що
усвідомлення своїх почуттів та думок вплине на її самоповагу. Як
результат зовнішнього та внутрішнього досвіду є її «Я». Досвід може
зазнавати змін, але не деформуватися, він може співпасти зі сталим
уявленням про себе, а уявлення про себе відповідає досвіду, який правдиво
проявляється за допомогою вербальних чи невербальних засобів комунікації.
Така людина не лицемірить, висловлюючи те, що відчуває.
На основі досліджень Джордж Келлі виділяє наступні параметри
психологічного здоров’я особистості:
1. Психологічно здорові люди прагнуть оцінювати свої погляди на
життя, перевіряють їх правильність через практику, через досвід, через
дослідження.
2. Психологічно здорові люди можуть змінити свої погляди та основні
ролі, які вони виконують.
3. Для психологічно здорових людей характерна наявність
усвідомленого широкого репертуару ролей.
Ф. Перлз вводить поняття «компетентності у часі» – здатності
особистості жити і переживати теперішній момент свого життя у всій
його повноті, відчувати нерозривність минулого, теперішнього й
майбутнього, що виражається в цілісному ставленні особистості до
життя. Гармонійне світосприйняття як конгруентне сприймання
оточуючого світу, без протиріч внутрішнього і зовнішнього порядку,
свідчить про високий рівень самореалізації особистості.
Стан оптимального психологічного здоров’я у гештальттерапії
називається зрілістю, для досягнення якої індивід повинен подолати
прагнення отримати підтримку з довкілля й знайти нові можливості
підтримки у самому собі. Якщо людина не досягає зрілості, то вона більш
схильна маніпулювати своїм оточенням для задоволення бажань, аніж
 5
брати на себе відповідальність за свої розчарування й намагатись
задовольнити свої справжні потреби.
Зрілість наступає тоді, коли індивід мобілізує свої ресурси для
подолання фрустрації і страху, які виникають у ситуації, коли він не
відчуває підтримки від інших та не може покластись на себе. Зрілість і
полягає у здатності йти на ризик, аби вибратись з тупикової ситуації. Якщо
індивід не ризикує, то у нього актуалізуються рольові поведінкові
стереотипи, за допомогою яких, він маніпулює іншими.
Гордон Олпорт вважав, що психологічно зріла людина
характеризується такими рисами:
1. Зріла людина має широкі межі між «Я». Зрілі люди можуть
подивитись на себе «зі сторони».
2. Зріла людина здатна на теплі, сердечні соціальні стосунки й
відносини (це дружня інтимність та співчуття).
3. Зріла людина демонструє відсутність емоційної стурбованості та
самоприйняття.
4. Зріла людина демонструє реалістичне сприйняття, досвід і
домагання. Психологічно здорові люди бачать речі такими, якими вони є,
а не такими, якими вони б хотіли їх бачити.
5. Зріла людина демонструє здатність самопізнання та почуття
гумору.
6. Зріла людина має цільну життєву філософію. Зрілі люди здатні
бачити цілісну картину завдяки ясному, систематичному і послідовному
виділенню значимого у власному житті.

Концепція психологічного здоров’я в екзистенційній психології

базується на таких положеннях:
1. Сьогодення переживається психологічно здоровою особистістю як
усвідомлення її власної діяльності і внутрішніх інтенцій до цієї
діяльності. Психолог повинен викликати у людини цю інтенцію.
2. Психологічно здорова особистість характеризується тим, що вона
відкрита до майбутнього, хоче його, не боїться, чекає змін, уявляє, що
може вплинути на її майбутнє.
3. Минуле переживається як щось, що ми залишаємо позаду, як те, що
хоча більше і не існує, але ще є для нас живою реальністю з деякими
якостями:
– доступністю:
– цінністю:
– мінливістю.
Минуле не повинно відчужуватися, його не треба відсторонювати. Не
можна розривати плин життя. Треба його емоційно опрацювати. Втративши
коріння, ми перестаємо бути особистістю.
4. Минуле, сьогодення і майбутнє утворюють у психіці здорової
особистості єдине ціле.
 6
5. Свобода – дозволяє світу існувати, а психологічне нездоров’я
замінюється на жорсткий світопроект. Проект – це коли я не можу з нього
вийти, я – роль, я – актор, я – маска. Це не рефлексується. У світопроекті
існує обмеженість, неможливість вийти за межі, побачити
безмежність можливостей.
6. Здорова особистість не означає особистість правильну. Це
людина, яка може вчиняти, як вона хоче, по-своєму.
7. Здоровий спосіб життя, з психологічної точки зору, – це
властивість адаптивної, усвідомлюючої, трансцендентної особистості.

Діагностичні принципи-альтернативи
Внаслідок природних труднощів, що стоять на шляху діагностичного
процесу був розроблений набір принципів-альтернатив. У його основі
закладені принципи феноменологічного підходу в психології і психіатрії –
кожне цілісне індивідуальне психічне переживання людини (феномен)
повинне розглядатися як багатозначне, дозволяючи розуміти і пояснювати
його як в категоріях психопатологічних, так і психологічних.
Можна виділити декілька подібних принципів-альтернатив: хвороба-
особа, нозос-патос, реакція-стан-розвиток, психотичне- непсихотичне,
екзогенне-ендогенне-психогенне, дефект-одужання- хроніфікація, адаптація-
дезадаптація, негативне-позитивне, компенсація-декомпенсація, фаза-напад-
епізод, ремісія-рецидив-інтермісія, тотальністъ-парціальність, типовість-
атиповість, симуляція-дисимуляція-агравація.
Перераховані прннципн-альтернативн сприяють обґрунтуванню
багатовимірного підходу до оцінки психічного стану людини замість
примітивної одновимірної оцінки в координатах хворий-здоровнй.
Наприклад, пацієнт, що переніс напад шизофренії, в одновимірній системі
координат має бути визнаний або хворим або здоровим. Але на практиці саме
питання не може бути поставлене настільки однозначно. У багатовимірній
системі координат оцінка стану пацієнта, що переніс шизофренічний напад,
складатиметься з інших категорій. Стан «відсутності активних симптомів
шизофренії» може бути позначений як одна з альтернативних характеристик
«дефект-одужання-хроніфікація», «ремісія-рецидив-інтермісія», «адаптація-
дезадаптація», «компенсація-декомпенсація» і «позитивне-негативне».
Діагностичні принципи-альтернативи і проаналізовані клінічні
параметри, що дозволяють робити вибір одного з альтернативних критеріїв
оцінки психічної діяльності.
 7
Принципи-альтернативи

Хвороба-особа

Принцип-альтернатива «хвороба-особа» є основним в діагностичному

феноменологічно орієнтованому процесі. Він зумовлює підхід до будь-якого
психологічного феномену з двох альтернативних сторін: або
спостережуваний феномен є психопатологічним симптомом (ознакою
психічної хвороби), або він є ознакою особистих особливостей, наприклад,
світогляду людини, традиційного для її етносу, культурної або релігійної
групи, стереотипу поведінки.

Нозос-патос

Принцип-альтернатива "нозос-патос" дозволяє трактувати будь-який

психологічний феномен в системі координат, що використовує поняття
хвороби (нозос) і патології (патос). Під першим в психіатрії мають на увазі
хворобливий процес, динамічне, поточне новоутворення; під другим –
патологічний стан, стійкі зміни, результат патологічних процесів або
відхилення розвитку.
Нозос і патос є крайніми (патологічними) варіантами різних по своїй
суті процесів або спектрів. Так, нозос розташовується в спектрі здоров'я-
хвороба, а патос в спектрі норма-патологія. При цьому в рамках кожного з
них різняться складові частини спектру.
Здоров'я => Передхвороба => Психічна хвороба => Психоз

Норма => Передиотологія => Патологія

Реакція-стан-розвиток

Альтернатива "реакція-стан-розвиток" є однією з важливих при

феноменологічному аналізі психологічного стану обстежуваного. Вона
 8
дозволяє ввести в цей аналіз параметри стимул-реакції і реакції, зовнішнього
і внутрішнього. При цьому оцінка психологічного феномену будується на
підставі оцінки конгруентності або не конгруентності наведених параметрів.

Психотичне – непсихотичне
Даний альтернативний розподіл є традиційним для психіатрії і
вважається одним із основних принципів, що мають значення як для теорії,
так і для практики. Він визначає тактику і стратегію психіатричного
втручання, диктує вибір методів терапевтичної дії, обгрунтовує вживання тих
або інших профілактичних і реабілітаційних заходів.
Принцип "психотичне-непсихотичне" оцінює такий психічний
параметр як рівень психічних розладів, своєрідну глибину і вираженість
психопатологічної картини захворювання. У соматичній медицині подібний
критерій відсутній, оскільки відсутня необхідність оцінки соціально
значимих сторін діяльності людини. Присутній лише параметр тягаря
хвороби, вірогідність летального кінця або хроніфікації та інвалідизації. У
психіатрії тягар розладів може бути проаналізований двояко. З одного боку,
його можна оцінити з позиції уявлення про психічне здоров'я – стан повного
фізичного і душевного комфорту та благополуччя, і тоді тягар розладу
визначатиметься суб'єктивно.

Екзогенне-ендогенне-психогенне
Принцип-альтернатива "екзогенне-ендогенне-психогенне" відноситься,
в першу чергу, до психопатологічних феноменів, оскільки він відображає тип
психічного реагування при наявності патології.
Розробка цього принципу заснована на постулаті психіатрії про те, що
для певної групи психічних розладів існують виявлені і верифіковані
етіопатогенетичні механізми. На підставі досліджень Бонгхоффера, Мейера і
Мебіуса, проведених в кінці минулого століття, було визначено, що деякі
симптоми і синдроми можуть виникати переважно внаслідок одного з трьох
етіопатогенетичних варіантів – екзогенного, ендогенного або психогенного.
До екзогенного типу психічного реагування належать психічні реакції,
стани і розвиток, що виникають унаслідок органічних уражень головного
мозку. Під органічними причинами в медичній науці прийнято розуміти
будь-які нефункціональні (непсихогенні) причини, що безпосередньо
впливають на головний мозок людини. До них відносяться черепно-мозкові
травми, судинні та інфекційні захворювання головного мозку, пухлини, а
також інтоксикації.
До психогенного типу психічного реагування відносять психічні
реакції, стани і розвиток, причини яких криються в психотравмуючому
впливі життєвих подій. Будь-яка подія, конфлікт, фрустрація або життєва
ситуація можуть викликати розлад, що відноситься до психогенного типу.
Під ендогенним типом психічного реагування мають на увазі психічні
реакції, стани і розвиток, викликані внутрішніми (ендогенними), спадково-
конституціональними причинами.
 9

Дефект-одужання-хроніфікація
Принцип-альтернатива "дефект-одужання-хроніфікація" дає
можливість оцінювати залежно від особливостей клінічної картини
психічного захворювання стани, що виникають після зникнення явних
психопатологічних порушень.
Дефектом в психіатрії прийнято позначати тривале і безповоротне
порушення будь-якої психічної функції (наприклад, "когнітивний дефект"),
загального розвитку психічних здібностей ("розумовий дефект") або
характерного образу мислення, поведінки, які властиві для окремої
особистості.
Протилежністю дефекту виступають одужання тобто повне
відновлення втрачених під час психічного захворювання психологічних
функцій або хроніфікація психічних розладів, коли в клінічній картині
хвороби продовжують переважати продуктивні (позитивні) психопатологічні
симптоми і синдроми.

Адаптація-дезадаптація, компенсація-декомпенсація
Принципи-альтернативи "адаптація-дезадаптація" і "компенсація-
декомпенсація" дають можливість розглядати психічні розлади у зв'язку з їх
впливом на соціально-психологічні функції. Вони допомагають оцінювати
міру їх впливу на порушення, що дозволяє визначати тактику психологічного
втручання і вибір метод і в терапії та профілактики.
Адаптація – це процес пристосування організму або особистості до
мінливих умов і вимог довкілля.
Компенсація – стан повного або часткового відновлення (заміщення)
порушених у зв'язку з хворобою психічних функцій.
Два наведені параметри близькі по суті, але мають деякі відмінні риси.
Так, при адаптації відбувається як би "примирення" з новим хворобливим
статусом, пристосування до нього, вироблення позитивного відношення до
наявних розладів, "співіснування" з психопатологічними симптомами. При
компенсації відбувається заміщення втрачених психічних функцій іншими
прийнятними для особистості і організму, тобто не упокорювання (як при
адаптації), а активне подолання хворобливих змін.

Негативне-позитивне
Альтернативний поділ психопатологічних симптомів на негативні і
позитивні, загальновизнаний в психіатрії, дозволяє надалі оцінювати
спостережуваний стан як активний хворобливий процес, хроніфікацію
захворювання або як стійкі і не схильні надалі змінюватися дефекти та зміни
особистості.
До позитивних (продуктивних, плюс) симптомів в клінічній психології
зараховують ті психопатологічні прояви, які є хворобливою "надбудовою"
над здоровими психологічними властивостями. Патологічні симптоми і
синдроми як би "плюсуються", додаються до того, що у людини вже існує.
 10
Негативні (дефіцитарні, мінус) симптоми – це психопатологічні
феномени, відповідні випаданню тих або інших психічних процесів. В
даному випадку до здорових проявів психічної діяльності не додасться нічого
нового, а лише усувається, те, що було людині властиво до хвороби. По-
іншому ці симптоми називають симптомами "обкрадання" – хвороба краде
нормальні функції.