Міністерство освіти і науки України

Сумська обласна рада

Комунальний заклад
Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
Факультет підвищення кваліфікації та перепідготовки
Кафедра психології

Реферат
з навчальної дисципліни
«Загальна психологія»
на тему
«ТЕОРІЇ ОСОБИСТОСТІ В ПСИХОЛОГІЇ»

Виконала: Нестеренко Світлана Олександрівна,

студентка спеціальності 053 Психологія
1 курсу денної форми навчання

Перевірила: Чеканська Лариса Миколаївна,

викладач кафедри психології,
кандидат психологічних наук, доцент

Суми – 2020
 1

ПЛАН

ВСТУП..............................................................................................................................2

1 Загальне поняття теорії особистості...........................................................................3

2 Вітчизняні теорії особистості......................................................................................4

3 Психодинамічна теорія особистості.........................................................................10

4 Аналітична теорія особистості..................................................................................10

5 Гуманістична теорія особистості..............................................................................12

6 Когнітивна теорія особистості..................................................................................14

7 Поведінкова теорія особистості................................................................................15

ВИСНОВОК...................................................................................................................17

Список використаних джерел......................................................................................18

 2

ВСТУП
Актуальність теми даної роботи визначається тим, що в психологічній науці
категорія «особистість» відноситься до числа базових понять.
У традиціях вітчизняної психології, особистість являє собою сукупність
відносин до світу даного конкретного суб'єкта (Б. Г. Ананьєв, О. М. Леонтьєв, С.
Л. Рубінштейн, Л. І. Божович, А. Г. Ковальов, В. С. Мерлін, К. К. Платонов та ін.).
Єдиним матеріалізований виразом відносини може бути активність особистості,
що реалізується в її діяльності.
Різноманітність теорій особистості, що виникли в західній психологічній
науці протягом 20 століття, визначає і безліч поглядів на визначення концепту
«особистість», її функціонування і структуру. Л. Хьелл і Д. Зіглер виділяють,
щонайменше, дев'ять напрямків в теорії особистості. Це – психодинамічний
напрям (3. Фрейд) і переглянутий А. Адлером і К. Юнгом варіант цього напрямку,
диспозиційний (Г. Олпорт, Р. Кеттел), біхевіористський або поведінковий напрям
(Б. Скіннер), соціально-когнітивний (А. Бандура), когнітивний (Дж. Келлі),
гуманістичний (А. Маслоу), феноменологічний (К. Роджерс) і его-психологія,
представлена іменами Е. Еріксона, Е. Фромма і К. Хорні.
Як відзначають Л. Хьелл і Д. Зіглер, різноманітний зміст теорій особистості
залежать від базисних уявлень її авторів про природу людини.
На сучасному етапі розвитку психологічної думки таємниці людської
психіки пізнані ще не повністю. Існує безліч теорій, концепцій і підходів до
розуміння особистості та сутності людської психіки, кожна з яких розкриває
якийсь один аспект, але ніяк не всю істину про досліджуване явище. Всі теорії
мають право на існування. Для того щоб скласти повну і всебічну картину
пізнання, необхідно ознайомитися з усіма існуючими підходами до розуміння
особистості, розглядати психіку людини з різних сторін.
В цей час практично у всіх психологічних школах і напрямках досягнуто
розуміння того, що при аналізі психіки й структури особистості слід враховувати
біосоціальну природу людини, свідому і несвідому психічні сфери, нерозривну
 3

єдність пізнавальної, емоційної та вольової областей особистості, а також сутність

особистості – її самість.
Мета роботи – розглянути основні принципи і положення деяких
психологічних теорій особистості. Дана мета досягається за допомогою
вирішення наступних завдань:
Дати характеристику концепту «особистість» відповідно до основних
закордонним теоретичним підходам (психодинамичний напрямок, гуманістичне
спрямування, когнітивний напрямок і поведінковий).

1 Загальне поняття теорії особистості

Особистість – це визначення, що можна розглядати з позиції її соціально-
психологічних властивостей. В тій чи іншій епосі особистість займає певне
положення в класовій структурі суспільства. Належність особи до певного класу
становить основне її визначення, з яким безпосередньо пов'язане положення
особистості в суспільстві. Звідси також випливають економічний стан і рід
діяльності, політичний стан і рід діяльності як суб'єкта суспільно-політичної
діяльності (як члена організації); правова будова та структура прав і обов'язків
особистості як громадянина, моральна поведінка і свідомість (структура духовних
цінностей). До цього слід додати, що особистість завжди визначається і
характеристикою певного покоління, сімейною структурою і положенням її в цій
структурі (як батька або матері, сина, дочки т.д.). Досить суттєвою
характеристикою людини як особистості є її національна приналежність, а в
умовах расової дискримінації капіталістичного суспільства – і приналежність до
певної раси (привілейованої або пригнобленої), хоча сама раса не є соціальним
утворенням, а є феномен історичної природи людини.
Теорія особистості – це сукупність гіпотез про природу і механізми
розвитку особистості. Теорія особистості намагається не тільки пояснити, а й
передбачити поведінку людини. Основні питання. На які повинна відповісти
теорія особистості, полягає в наступному:
 4

1. Який характер головних джерел розвитку особистості – вроджений чи

набутий?
2. Який віковий період найбільш важливий для формування особистості?
3. Які процеси є домінуючими в структурі особистості – свідомі
(раціональні) або несвідомі (ірраціональні)?
4. Чи володіє особистість свободою волі, і в який мірі людина здійснює
контроль над своєю поведінкою?
5. Чи є особистий (внутрішній) світ людини суб'єктивним, або внутрішній
світ об'єктивний і може бути виявлений за допомогою об'єктивних методів?

2 Вітчизняні теорії особистості

Концепція особистості А. Ф. Лазурський.
Значення цієї концепції в тому, що вперше було висунуто положення про
відносини особистості, що представляють собою ядро особистості. Особливе ж
значення її ще й в тому, що ідея відношення особистості стала відправною для
багатьох вітчизняних психологів, перш за все представників ленінградської-
петербурзької школи психологів.
Погляди А. Ф. Лазурського на природу і структуру особистості
формувалися під безпосереднім впливом ідей В. М. Бехтерева, коли той працював
під його керівництвом в психоневрологічному інституті.
На думку А. Ф. Лазурського основне завдання особистості – це
пристосування (адаптація) до навколишнього середовища, яка розуміється в
самому широкому сенсі (природа, речі, люди, людські взаємини, ідеї, естетичні,
моральні, релігійні цінності і т. П.) . Міра (ступінь) активності пристосування
особистості до навколишнього середовища може бути різною, що знаходить
відображення в трьох психічних рівнях – нижчому, середньому і вищому.
Фактично саме ці рівні відображають процес психічного розвитку людини.
Особистість з позиції А. Ф. Лазурського це єдність двох психологічних
механізмів. З одного боку, це ендопсіхіка – внутрішній механізм людської
психіки. Ендопсіхіка виявляє себе в таких основних психічних функціях як увага,
 5

пам'ять, уява і мислення, здатність до вольового зусилля, емоційність,

імпульсивність, також у темпераменті, розумовій обдарованості та характері. За
А. Ф. Лазурному ендориси в основному є вродженими.
Іншу істотну сторону особистості складає екзопсіхіка, зміст якої
визначається відношенням особистості до зовнішніх об'єктів середовища.
Екзопсихічні прояви завжди відображають зовнішні умови, що оточують людину.
Обидві ці частини пов'язані між собою і впливають одна на одну. Наприклад,
розвинену уяву, що зумовлює здатність до творчої діяльності, висока чутливість
та збудливість – все це передбачає до занять мистецтвом. Так само, коли зовнішні
умови життя як би диктують і відповідну поведінку.
Процес адаптації особистості може бути більш-менш успішним. А. Ф.
Лазурський в зв'язку з цим принципом виділяє три психічних рівня.
Нижчий рівень характеризує максимальний вплив зовнішнього середовища
на психіку людини. Середовище так би мовити підпорядковує таку людину собі,
не зважаючи на його ендоособливості. Звідси протиріччя між можливостями
людини і засвоєними їм професійними навичками. Середній рівень передбачає
велику можливість пристосуватися до навколишнього середовища, знайти в
ньому своє місце. Більш свідомі люди, що мають високу працездатність та
ініціативність, обирають заняття, відповідні їх схильностям і задаткам. На
вищому рівні психічного розвитку процес пристосування ускладнюється тим, що
значна напруженість, інтенсивність духовного життя, змушує не тільки
пристосуватися до середовища, а й породжує бажання переробити, видозмінити
його, згідно своїм власним потягам і потребам. Іншими словами, тут скоріше ми
можемо зустрітися з процесом творчості.
Отже, нижчий рівень визначає людей недостатньо або погано
пристосованих, середній – тих що пристосувалися, а вищий – тих що
пристосовують.
На вищому рівні психічного рівня завдяки духовному багатству, свідомості,
екзопсіхіка досягає найвищого розвитку, а ендопсіхіка становить її природну
підоснову. Тому поділ йде по екзопсхічним категоріям, точніше, по
 6

найважливішим загальнолюдським ідеалам і їх різновидам. Найважливішими

серед них, на думку А. Ф. Лазурського є: альтруїзм, знання, краса, релігія,
суспільство, зовнішня діяльність, система, влада.
Погляди С. Л. Рубінштейна на структуру особистості.
Перше, на що спеціально звертає увагу С. Л. Рубінштейн, приступаючи до
характеристики особистості, це залежність психічних процесів від особистості. На
думку автора, цей принцип виражається, по-перше, в індивідуально-
диференціальних відмінностях між людьми. У різних людей, залежно від їх
індивідуальних, особистісних особливостей є різні типи сприйняття, пам'яті,
уваги, стилі розумової діяльності.
По-друге, особистісна залежність психічних процесів виражається в тому,
що сам хід розвитку психічних процесів залежить від загального розвитку
особистості. Зміна життєвих етапів, через які проходить кожна особистість і через
які відбувається її розвиток, призводить не тільки до зміни життєвих установок,
інтересів, ціннісних орієнтацій, а й призводить до зміни почуттів, вольового
життя. Особистісні зміни в ході її розвитку призводять до змін в психічних
процесах (пізнавальних, афективних, вольових).
По-третє, залежність психічних процесів від особистості виражається в
тому, що самі ці процеси перетворюються на свідомо регульовані операції, тобто .
психічні процеси стають психічними функціями особистості. Так, увага в своїй
специфічно людській формі виявляється довільною, а мислення – це сукупність
операцій, свідомо направляються людиною на рішення конкретних задач.
Виходячи з даного контексту, вся психологія людини є психологією особистості.
Наступне важливе для психологічної концепції особистості положення
полягає в тому, що будь-який зовнішній вплив діє на індивіда через внутрішні
умови, які у нього вже сформувалися раніше, також під впливом зовнішніх
факторів. Розкриваючи це положення, С. Л. Рубінштейн зазначає: «чим вище ми
піднімаємося, – від неорганічної природи до органічної, від живих організмів до
людини, – тим складнішою стає внутрішня природа явищ і тим більшим стає
питома вага внутрішніх умов по відношенню до зовнішніх». Саме це
 7

методологічне положення, виведене С. Л. Рубінштейном, робить зрозумілим

добре відому формулу: «особистістю не народжуються – нею стають». Психічні
властивості особистості – НЕ явна даність; вони формуються і розвиваються в
ході діяльності.
Отже, для розуміння психології особистості, з точки зору С. Л. Рубінштейна
стають важливими такі положення:
1) психічні властивості особистості в її поведінці, в діях і вчинках, які вона
робить, одночасно і проявляються, і формуються;
2) психічний образ особистості у всьому різноманітті її властивостей
визначається реальним буттям, способом життя і формується в конкретній
діяльності;
3) процес вивчення психічного образу особистості передбачає вирішення
трьох питань:
- Чого хоче особистість, що для неї привабливо, до чого прагне? Це питання
про спрямованість, установки й тенденції, потреби, інтереси та ідеали;
- Що може особистість? Це питання про здібності, про обдарованість
людини;
- Що особистість є? Що з її тенденцій і установок увійшло в якості
стрижневих особливостей особистості. Це питання про характер.
Виділивши ці аспекти психічного образу особистості, С. Л. Рубінштейн
підкреслював, що вони взаємопов'язані і взаємообумовлені, що у певних діях вони
сплетені в єдине ціле. Спрямованість особистості, її установки, породжують в
ситуаціях певні вчинки, переходять потім в характер і закріплюються в ньому у
вигляді властивостей. Наявність же інтересів до певної області діяльності
стимулює розвиток здібностей в цьому напрямку, а наявність здібностей,
обумовлює успішну роботу, стимулює інтерес до неї.
Також тісно пов'язані між собою здібності та характер. Наявність здібностей
породжує у людини впевненість у собі, твердість і рішучість або, навпаки,
зарозумілість чи безпечність. Так само і властивості характеру обумовлюють
розвиток здібностей, оскільки здібності розвиваються за допомогою їх реалізації,
 8

а це в свою чергу залежить від властивостей характеру – цілеспрямованості,

наполегливості і т.п. Таким чином, в реальному житті аспекти психічного образу
особистості, переходячи один в друга, утворюють нерозривну єдність.
Концепція особистості О.М. Леонтьєва
Концепція особистості Леонтьєва характеризується високим рівнем
абстрактності. Суть її в тому, що, на думку А. Н. Леонтьєва, «особистість людини
виробляється » – створюється суспільними відносинами
Особистість, на його думку, – це психологічне утворення особливого типу,
що породжується життям людини в суспільстві. Супідрядність різних діяльностей
створює підставу особистості, формування якої відбувається в процесі
соціального розвитку (онтогенезу).
До поняття «особистість» Він дуже не відносив генотипічні обумовлені
особливості людини – фізичну конституцію, тип нервової системи, темперамент,
біологічні потреби, ефективність, природні задатки, а також прижиттєво набуті
знання, вміння та навички, в тому числі професійні. Перераховані вище категорії,
на його думку, становлять індивідуальні властивості людини. Поняття «індивід»,
по Леонтьєву, відображає, по-перше, цілісність і неподільність конкретної
людини як окремої особини даного біологічного виду і, по-друге, особливості
конкретного представника виду, що відрізняють його від інших представників
цього виду.
Для психологічного трактування «ієрархій діяльностей» А. Н. Леонтьєв
використовує поняття «потреба», «мотив», «емоція», «значення» і «сенс».
Відзначимо, що сам зміст діяльнісного підходу змінює традиційне
співвідношення і між цими поняттями і сенс деяких з них. Місце просто мотиву
займає так званий мотив-мета, поняття, що вводиться А. Н. Леонтьєвим як
структурний елемент майбутнього каркаса особистості.
Отже, існують мотиви-стимули. Тобто ті що спонукають, часом
остроемоційні, але позбавлені змістотворних функції, і змістотворні мотиви або
мотиви-мети, що в свою чергу спонукають діяльність, але при цьому надають їй
 9

особистісний сенс. Внутрішні відносини головних мотиваційних ліній утворюють

загальний «психологічний профіль особистості».

Концепція особистості за А.В. Петровським.

А. В. Петровський у підручнику «Загальна психологія», підготовленому під
його редакцією, дає наступне визначення особистості: «Особистістю в психології
позначається системна соціальна якість, що набувається індивідом у предметній
діяльності та спілкуванні і характеризує рівень і якість представленості
суспільних відносин в індивіді».
А.В. Петровський у своїх розробках виходить з того, що поняття «індивід» і
«особистість» не тотожні. Особистість – це особлива якість, яка набувається
індивідом в суспільстві у процесі вступу його в суспільні за своєю природою
відносини. Щоб зрозуміти підстави, на яких формуються ті чи інші властивості
особистості, потрібно розглянути життя людини в суспільстві. Включеність
індивіда в систему суспільних відносин визначає зміст і характер виконуваних
ним діяльностей, коло і способи спілкування з іншими людьми. Особливості його
соціального буття, способу життя. Особистість постійно включена в систему
суспільних відносин, яка опосередковується безліччю факторів.
Петровський вважає, що особистість конкретної людини може мати
продовження в інших людях, і зі смертю індивіда вона повністю не вмирає. І в
словах «він живе в нас і після смерті» немає ні містики, ні чистої метафоричності,
це констатація факту ідеальної представленості індивіда після його матеріального
зникнення.
Особистість може бути зрозуміла тільки в системі стійких міжособистісних
зв'язків, опосередкованих змістом, цінностями, змістом спільної діяльності
кожного з учасників. Ці міжособистісні зв'язки реальні, але за своєю природою
надчуттєві. Вони проявляються в конкретних індивідуальних властивостях та
вчинках людей, що входять в колектив, але не зводяться лише до них.
Якщо риси індивідуальності не представлені в системі міжособистісних
відносин, вони виявляються несуттєвими для оцінки особистості і не отримують
 10

умов для розвитку, подібно до того як в якості особистісних виступають лише

індивідуальні риси, в найбільшою мірою «втягнуті» в провідну для даної
соціальної спільності діяльність. Тому, на думку представників московської
психологічної школи, індивідуальність – лише одна зі сторін особистості людини.

3 Психодинамічна теорія особистості

Засновником психодинамічної теорії особистості, також відомої під назвою
«класичний психоаналіз», є австрійський вчений З. Фрейд.
Фрейд стверджував, що особистість не володіє ніякою свободою волі.
Поведінка людини повністю детермінована його сексуальними і агресивними
мотивами, які він називав ід (воно). Що стосується внутрішнього світу – він
суб'єктивний. Людина знаходиться в полоні власного внутрішнього світу,
справжній зміст мотиву приховано за «фасадом» поведінки. І тільки описки,
обмовки, сновидіння, а також спеціальні методи можуть дати більш-менш точну
інформацію про особу людини.
З. Фрейд виділяє три основних концептуальних блока, або інстанції
особистості:
1) ід ( «воно») – головна структура особистості, що складається із
сукупності несвідомих (сексуальних і агресивних) спонукань; ід функціонує
відповідно до принципу задоволення;
2) его ( «я») – сукупність переважно усвідомлюваних людиною
пізнавальних і виконавчих функцій психіки, що представляють, в широкому сенсі,
всі наші знання про реальний світ; его – це структура, яка покликана
обслуговувати ід, функціонує відповідно до принципу реальності і регулює
процес взаємодії між ід і суперего і виступає ареною безперервної боротьби між
ними;
3) суперего ( «понад – я») – структура, яка містить соціальні норми,
установки, моральні цінності того суспільства, в якому живе людина.
 11

4 Аналітична теорія особистості

Засновник цієї теорії є Карл Густав Юнг. На думку Юнга, особистість
формується у продовж життя. У структурі особистості домінує несвідоме, основна
частина якого становить «колективне несвідоме» – сукупність всіх вроджених
архетипів. Свобода волі особистості обмежена. Поведінка людини фактично
підпорядкована його вродженим архетипам, або колективного несвідомого.
Внутрішній світ людини, в рамках даної теорії, повністю суб'єктивний. Розкрити
свій світ особистість здатна тільки через свої сновидіння і ставлення до символів
культури і мистецтва. Справжній зміст особистості приховано від стороннього
спостерігача.
Основними елементами особистості є психологічні властивості окремих
реалізованих архетипів даної людини. Ці властивості також часто називають
рисами характеру. Наприклад, властивості архетипу «персона» (маска) – це всі
наші психологічні характеристики, ролі, які ми виставляємо напоказ; властивості
архетипу «тінь» – це наші справжні психологічні почуття, які ми ховаємо від
людей; властивості архетипу «анімус» (дух) – бути мужнім, твердим, сміливим;
захищати, охороняти, полювати і т. д .; властивості архетипу «аніма» (душа) –
ніжність, м'якість, турботливість.
В аналітичній моделі виділяють три основних концептуальних блока, або
сфери особистості:
1. Колективне несвідоме – основна структура особистості, в якій
зосереджений весь культурно-історичний досвід людства, представлений в
психіці людини у вигляді успадкованих архетипів.
2. Індивідуальне несвідоме – сукупність «комплексів», або емоційно
заряджених думок і почуттів, витіснених зі свідомості. Прикладом комплексу
може служити «комплекс влади», коли людина всю свою психічну енергію
витрачає на діяльність, прямо або побічно пов'язану з прагненням до влади, не
усвідомлюючи цього.
 12

3. Індивідуальне свідоме – структура, що служить основою самосвідомості і

включає ті думки, почуття, спогади і відчуття, завдяки яким ми усвідомлюємо
себе, регулюємо свою свідому діяльність.
Цілісність особистості досягається за рахунок дії архетипу «самість».
Головна мета цього архетипу – «індивідуація» людини, або вихід з
колективного несвідомого. Це досягається завдяки тому, що «самість»
організовує, координує, інтегрує всі структури психіки людини в єдине ціле і
створює унікальність, неповторність життя кожної окремої людини. У самості
існує два способи, дві установки такої інтеграції:
- екстраверсія – установка, яка полягає в тому, щоб наповнити вроджені
архетипи зовнішньої інформацією (орієнтація на об'єкт);
- інтроверсія – орієнтація на внутрішній світ, на власні переживання (на
суб'єкт).
В кожній людині існує одночасно і екстраверт, і інтроверт. Однак ступінь їх
враженості може бути різним.
Крім того, Юнг виділяв чотири підтипи переробки інформації: мислячий,
почуттєвий, відчуттєвий і інтуїтивний, домінування одного з яких надає
своєрідність екстравертивній або інтровертивній установці людини. Таким чином,
в типології Юнга можна виділити вісім підтипів особистості.
Як приклад наведемо характеристики двох типів особистості:
1. Екстраверт-мислячий – сфокусований на вивченні зовнішнього світу,
практичний, зацікавлений в отриманні фактів, логічний, хороший вчений.
2. Інтроверт-мислячий – зацікавлений в розумінні власних ідей,
розважливий, б'ється над філософськими проблемами, шукає сенс свого життя,
тримається на відстані від людей.
Згідно з аналітичною теорії, особистість – це сукупність вроджених і
реалізованих архетипів, а структура особистості визначається як індивідуальне
своєрідне співвідношення окремих властивостей архетипів, окремих блоків
несвідомого і свідомого, а також екстравертовних або інтровертовних установок
особистості.
 13

5 Гуманістична теорія особистості

Подібні явища, які можна назвати деформацією особистості, виникають
зазвичай лише в зв'язку з припиненням професійної трудової діяльності в тій чи
іншій сфері суспільного життя, виробництва і культури. Інакше кажучи, така
деформація – наслідок докорінної зміни способу життя і діяльності, статусу і
ролей людини в суспільстві, найголовнішими з яких є виробництво, творення
матеріальних і духовних цінностей. Раптове блокування всіх потенціалів
працездатності та визначеності людини з припиненням багаторічної праці не
може не викликати глибоких перебудов в структурі людини як суб'єкта
діяльності, а тому і особистості.
Згідно К. Роджерсом, в психіці людини існують дві вроджені тенденції.
Перша, названа ним «самоактуалізовуючою тенденцією», містить спочатку в
згорнутому вигляді майбутні властивості особистості людини. Друга –
«організмічний відслідковуючий процес» – являє собою механізм контролю за
розвитком особистості. На основі цих тенденцій у людини в процесі розвитку
виникає особлива особистісна структура «Я», яка включає «ідеальне Я» і «реальне
Я». ці підструктури структури «Я» знаходяться в складних відносинах – від
повної гармонії (конгруентності) до повної дисгармонії.
Мета життя, згідно К. Роджерсу, – реалізувати весь свій вроджений
потенціал, бути «повністю функціонуючою особистістю», тобто людиною, яка
використовує всі свої здібності і таланти, реалізує свій потенціал і рухається до
повного пізнання себе, своїх переживань, слідуючи своїй істинній природі.
А. Маслоу виділив два типи потреб, що лежать в основі розвитку
особистості: «дефіцітарні», які припиняються після їх задоволення, і «ростові»,
які, навпаки, тільки посилюються після їх реалізації. Всього, за Маслоу, існує
п'ять рівнів мотивації:
1) фізіологічний (потреби в їжі, сні);
2) потреби в безпеці (потреба в квартирі, роботі);
 14

3) потреби в приналежності, що відображають потреби однієї людини в

іншій людині, наприклад у створенні сім'ї;
4) рівень самооцінки (потреба в самоповазі, компетенції, гідність);
5) потреба в самоактуалізації (метапотребності в творчості, краси, цілісності
і т.д.).
У гуманістичній моделі особистості основними концептуальними
«одиницями» виступають:
1) «реальне Я» – сукупність думок, почуттів і переживань «тут і зараз»;
2) «ідеальне Я» – сукупність думок, почуттів і переживань які людина
хотіла б мати для реалізації свого особистісного потенціалу;
3) потреби в самоактуалізації – природжені потреби, що визначають
зростання і розвиток особистості.
Цілісну особистість характеризують:
1) ефективне сприйняття реальності;
2) спонтанність, простата і природність поведінки;
3) орієнтація на вирішення проблеми, на справу;
4) постійна «дитячість» сприйняття;
5) часті переживання «пікових» почуттів, екстазу;
6) щире бажання допомогти всьому людству;
7) глибокі міжособистісні відносини;
8) високі моральні стандарти.
Таким чином, в рамках гуманістичного підходу, особистість – це
внутрішній світ людського «Я» як результат самоактуалізації, а структура
особистості – це індивідуальне співвідношення «реального Я» і «ідеального Я», а
також індивідуальний рівень розвитку потреб в самоактуалізації.

6 Когнітивна теорія особистості

Когнітивна теорія особистості близька до гуманістичної, проте в ній є ряд
істотних відмінностей. Засновником цього підходу є американський психолог
 15

ДЖ. Келлі (1905-1967). На його думку, єдине, що людина хоче знати в житті – це
те, що з ним сталося і що з ним станеться в майбутньому.
Головним джерелом розвитку особистості, згідно Келлі, є середовище,
соціальне оточення. Когнітивна теорія особистості підкреслює вплив
інтелектуальних процесів на поведінку людини. У цій теорії будь-яка людина
порівнюється з ученим, що перевіряє гіпотези про природу речей і робить прогноз
майбутніх подій.
Основним концептуальним елементом є особистісний «конструкт». У
кожної людини є своя власна система особистісних конструктів, яка ділиться на
два рівні (блока):
1. Блок «ядерних» конструктів – це приблизно 50 основних конструктів, які
знаходяться на вершині конструктної системи, тобто в постійному фокусі
оперативної свідомості. Цими конструктами людина користується найчастіше при
взаємодії з іншими людьми.
2. Блок периферичних конструктів – це всі інші конструкти. Кількість цих
конструктів суто індивідуальна і може варіювати від сотень до декількох тисяч.
Цілісні властивості особистості виступають як результат спільного
функціонування обох блоків, всіх конструктів. Виділяють два типи цілісної
особистості: когнітивно складна особистість (особистість, у якої є велика
кількість конструктів) і когнітивно проста особистість (особистість з невеликим
набором конструктів).
Когнітивно складна особистість, в порівнянні з когнітивно простою,
відрізняється наступними характеристиками:
1) має краще психічне здоров'я;
2) краще справляється зі стресом;
3) має більш високий рівень самооцінки:
4) більш адаптивна до нових ситуацій.
 16

7 Поведінкова теорія особистості

У психологічному процесі зміни особистості викликаються
функціональною дезорганізацією мозкової діяльності. Будучи проявом і
наслідком хвороби мозку, самі вони залежать від особистості. Чим важче
хворобливий і болісний процес, тим більше змінюється особистість людини.
Не залежним від особистості в зовнішніх умовах, тобто ендогенниим
захворюванням вважається циклофрения, або маникально-депресивний психоз.
Зв'язок циклофренії з особливим типом статури, зі змінами обміну, а, отже, зі
зміненою діенцефальною динамікою мозкової діяльності безсумнівна. (Ананьєв)
Поведінкова теорія особистості має ще й іншу назву – «навченьчеська»,
оскільки головна теза цієї теорії говорить: наша особистість є продуктом
навчання.
Існують два напрямки в поведінковій теорії особистості – рефлекторний і
соціальний. Рефлекторний напрямок представлено роботами відомих
американських біхевіористів Дж. Уотсона і Б. Скіннера. Засновниками
соціального напряму є американські дослідники А.Банудра і Дж. Роттер.
Головним джерелом розвитку особистості, згідно обом напрямам, є
середовище в найширшому сенсі цього слова. В особистості немає нічого від
генетичного або психологічного наслідування. Особистість є продуктом навчання,
а її властивості – це узагальнені поведінкові рефлекси соціальні навички.
У поведінковій моделі виділяють три основних концептуальних блоку
особистості. Основний блок – самоефективность, який є свого роду когнітивним
конструктом «можу – не можу». А. Бандура визначав цю структуру як віру,
переконання або очікування отримання майбутнього підкріплення. Якщо людина
приймає рішення: «Можу», – то вона приступає до виконання певної дії, якщо ж
людина виносить вердикт: «Не можу», – то вона відмовляється від виконання
даної дії або від її засвоєння.
На думку Бандури, існує чотири основні умови, які визначають формування
у людини впевненості в тому, що він може і чого не може зробити:
 17

1) минулий досвід (знання, навички), наприклад, якщо раніше міг, то і зараз,

мабуть, зможу;
2) самоінструкція; наприклад «Я можу це зробити»;
3) підвищений емоційний настрій (алкоголь, музика, любов);
4) (найголовніша умова) спостереження, моделювання, наслідування
поведінки інших людей (спостереження за реальним життям, перегляд
кінофільмів, читання книг і т.д.); наприклад, «Якщо інші можуть, то і я зможу!»
 18

ВИСНОВОК
Узагальнюючи вищесказане, відзначимо наступні основні моменти.
Кожне з визначень особистості, наявних у науковій літературі, підкріплено
експериментальними дослідженнями і теоретичними обґрунтуваннями. У
вітчизняній психології структурний підхід до проблеми особистості змінюється
концепцією системного підходу; це сталося до кінця 1970-х рр.
Досліджуючи формування і розвиток особистості, вітчизняна психологія
виходить з того, що особистість – це соціальна якість індивіда, в якому постає
людина як член людського суспільства. Поза суспільством ця якість індивіда не
існує, а тому поза аналізом відносин «індивід-суспільство» воно не може бути
зрозуміле. Об'єктивною підставою особистісних властивостей індивіда є система
суспільних відносин, в яких вона живе і розвивається.
Уявлення про особистість розглянутих нами авторів говорять про
несхожість цих концепцій. У той же час слід визнати, що узагальнене уявлення
про особистість з позицій різних авторів набагато багатогранніше, ніж в
початковій концепції «зовнішнього соціального образу». Проте, аналіз цих
концепцій дозволяє виділити і спільні точки дотику.
У більшості визначень особистість постає у вигляді якоїсь гіпотетичної
структури або організації. Поведінка людини організовується і інтегрується на
рівні особистості. У більшості визначень підкреслюється значення індивідуальних
відмінностей між людьми. У більшості визначень саме особистість «відповідає»
за стійкість поведінки. Саме вона забезпечує людині почуття безперервності в
часі і навколишньому середовищу.
Порівняння узагальнених поглядів вітчизняних і зарубіжних психологів
виявляє певну схожість між ними щодо особистості.
 19

Список використаних джерел

1. Абульханова-Славская К. А. Философско-психологическая концепция

С.Л. Рубинштейна ∕ К. А Абульханова-Славская. – М. : Наука, 1989. – 248 с.
2. Ковалев А. Г. Психология личности .∕ А. Г Ковалев.. – М. : Просвещение,
1970. – 168 с.
3. Кон И. С. Социология личности ∕ И. С. Кон. – М. : Политиздат, 1967. – 315
с.
4. Лазурский А. Ф. Очерк науки о характерах ∕ А. Ф. Лазурский. – М. :, 1995. –
247 с.
5. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. ∕ А. Н. Леонтьев. – М. :
Политиздат, 1975. – 281 с.
6. Мамедов Т. Теория личности в психологии ∕∕ Журнал научных
публикаций аспирантов и докторантов, 2009 [Електронний ресурс]. URL:
http://jurnal.org/articles/2009/psih6.html