Заняття 1-2

Лекція. Предмет вікової психології

1. Предмет вивчення психології вікової. Теоретичні і практичні завдання

психології вікової.
2. Поняття «вік», характеристика психічного віку.
3. Основні розділи психології вікової.
4. Загальне поняття про психічний розвиток, особливості та
закономірності психічного розвитку.
5. Теорії психічного розвитку та їх загальна характеристика.
6. Детермінанти та рушійні сили психологічного розвитку. Розвиток і
навчання. Поняття періоду психічного розвитку. Сенситивні, кризові,
латентні періоди.
7. Критерії вікової періодизації психічного розвитку людини. Різні підходи
до вікової періодизації психічного розвитку.

Література:
1. Вікова психологія: Навч. посібник / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З .
В. Огороднійчук та ін. - К.: Просвіта, 2001. -С. 5-7, 10-39.
2. Сергєєнкова О.П. Вікова психологія : навч. посіб. / Сергєєнкова О.П.,
Столярчук О.А., Коханова О.П., Пасєка О.В. – К.: ТОВ «Центр учбової
літератури». – 2012. – 384 с.
3. Казарновська Г.Б., Долинна О.П. Загальна, вікова і педагогічна психологія:
Збірник завдань. – К.: Вища школа, 1990. – 142 с.

1. Предмет вивчення психології вікової. Теоретичні і практичні

завдання психології вікової.

Психологія, як і інші науки, вийшла з філософії. Цей вихід стався у

XVII ст. Пізніше у психологічній науці відбулася її диференціація, у
результаті якої утворився ряд психологічних наук.
 Вікова психологія - це галузь психологічної науки, що вивчає
закономірності розвитку та функціонування психіки людини на всіх етапах її
індивідуального
життя тобто
онтогенезу.
Предмет вікової
психології –
вікова динаміка
психіки людини,
індивідуальний
розвиток
людської психіки
в онтогенезі, на
різних вікових
стадіях.

2. Поняття «вік», характеристика психічного віку.

Однією з найбільш вживаних категорій вікової психології є вік. Це

поняття тлумачиться як тривалість життя людини, але може вживатись і для
позначення конкретного відрізку життя, як синонім вікового періоду.
В психології розрізняють хронологічний вік – кількість прожитих
людиною років від її народження, та психологічний вік – рівень розвитку
психіки і світосприймання.

3. Основні розділи психології вікової.

Дитяча психологія: психологію раннього віку, психологію дошкільника,

психологію молодшого школяра
Психологія молодшого школяра
Психологія підлітка
Психологія ранньої юності
Психологія дорослої людини
Геронтопсихологія

4. Загальне поняття про психічний розвиток, особливості та

закономірності психічного розвитку.

Проблема психічного розвитку дитини є центральною у віковій

психології.
Розвиток – це становлення дитини як суб’єкта життєдіяльності,
соціальної істоти, здатної ціннісно ставитися до природи, людей, що її
оточують, предметного світу, витворів мистецтва, самої себе. (Базовий
компонент дошкільної освіти)
Психічний розвиток – це процес кількісних і якісних змін в психіці
людини, які відбуваються в прогресивному напрямку від нижчого до вищого,
від простого до складного. Л.С.Виготський і Б.Г.Ананьєв дають інше, більш
широке визначення психічному розвитку: це складний інволюційно-
еволюційний поступальний рух, в ході якого відбуваються прогресивні і
регресивні інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій
людині.

Закономірність – часто повторюваний процес.

За В.А.Крутецьким можна виділити 3 закономірності:
1. Нерівномірність розвитку – при любих умовах виховання,
навчання, всі психічні функції (мислення, пам'ять, сприймання) знаходяться
на різних рівнях розвитку. Згідно теорії Виготського, в кожному віці існує
домінуюча психічна функція: (наприклад: ранній вік сприймання, дошкільний
– пам'ять, мол.школяр – мислення). Ці періоди найбільшої чутливості до
впевних впливів і в силу цього це періоди найбільш інтенсивного розвитку
окремих якостей, властивостей, функцій.
2. Інтеграція психіки – тенденція психіки до все більшої цілісності і
постійності. (маленьким дітям дозволено бути то люблячими рідних, то
відштовхуючими. Для дорослих – це вже відхилення).
3. Пластичність і можливість компенсації. Психіка – пластична
система. Якщо нанесено збитків одній з функцій, то інші беруть на себе
компенсацію. (Наприклад Ольга Іванівна Скороходова (1914–1982) глухоніма
– написала про себе книгу. Український і російський педагог, фахівець у
галузі дефектології, літератор, кандидат педагогічних наук, дослідник
проблем виховання й навчання сліпоглухонімих дітей (у дитинстві
втратила слух і зір), автор наукових і літературних творів, що становлять
великий інтерес для науки, зокрема книги «Як я сприймаю навколишній
світ», «Як я сприймаю, уявляю і розумію навколишній світ», перекладені
багатьма іноземними мовами.
Можливість компенсації не тільки на рівні відчуттів, але і вищих
психічних функій: якщо у дитини не задоволена потреба прийняття в сім’ї, то
вона шукає інший шлях задоволення цієї потреби в іншому середовищі.
За Л.С.Виготським.
4. Циклічність розвитку – чергування етапів уповільнення і
прискорення процесів психіки. При цьому періоди уповільнення – літичні
(поступові) фази розвитку, а періоди прискорення – критичні (вікові кризи).
Психологічний вік складається з літичної фази і кризи, тобто складає 1 цикл
розвитку. Кризи існують на межах віків.
5. Метаморфози в розвитку (якісні зміни).
6. Поєднання процесів еволюції і інволюції.
Еволюція – процес якісних і кількісних змін. Інволюція – відмирання і
зникання старих властивостей при розвитку нових. Якщо вчасно старе не
 відмирає, ці процеси спізнюються, то ми говоримо що психіка дитини має
риси інфантильності.

5. Теорії психічного розвитку та їх загальна характеристика.

І. Біологізаторський (біогенетичний) підхід. Джон Дьюі, Карл Бюлер,

Торндайк вважали, що розвиток психіки дитини зумовлений спадковістю.
ІІ. Соціологізаторський (соціогенетичний) підхід протилежний. П’єр
Жане, Едуард Дюркгейм вважали, що середовище – фатальне і безумовно
впливає на психічний розвиток.
ІІІ.Теорія рівноваги (конвергенції) Вільям Штерн – вважав, що
психічний розвиток – це результат внутрішніх задатків із зовнішніми умовами
життя. Теорія конвергенції – це найбільш поширена концепція сучасної
психології.

6. Детермінанти та рушійні сили психологічного розвитку. Розвиток і

навчання. Поняття періоду психічного розвитку. Сенситивні,
кризові, латентні періоди. Критерії вікової періодизації психічного
розвитку людини.
Впродовж становлення психології продовжувалось розв’язання цієї
проблеми, проте соціальні зміни та динаміка наукових парадигм породжували
появу нових критеріїв для розподілу онтогенетичного розвитку психіки
людини.
Існують концепції, які беруть за критерій вікової періодизації одну з
ознак дитячого розвитку. Такими були спроби П. Блонського побудувати
періодизацію дитячого розвитку на основі дентицїі - появи і зміни зубів
(беззубе дитинство - від 8 місяців до 2-2,5 років; дитинство молочних зубів -
приблизно 6,5 років; дитинство постійних зубів, яке закінчується з появою
третіх задніх корінних зубів). Сюди зараховують концепції 3. Фройда,
побудовані на основі стадій психосексуального розвитку дитини; концепція
Еріка Еріксона, який взяв за основу стадії інтелектуального розвитку.
Слід зважати, що вікова періодизація психічного розвитку має умовний
характер, так як психічне життя конкретного індивіда, підкоряючись
загальним законам, все-таки розгортається своєрідно, що особливо яскраво
демонструється змінами психіки людини впродовж її дорослості – у 40 років
одні особистості вже займаються вихованням внуків, а інші лише народжують
першу дитину, що виявляє індивідуальну неповторність їх психіки.
Науково обґрунтоване визначення періодів і фаз психічного розвитку
потрібне передусім для раціональної побудови оптимальної системи навчання
і виховання молодого покоління. Г.С. Костюк.
У вітчизняній психології прийнято визначати основні періоди
психічного розвитку підростаючого покоління за психолого-педагогічними
критеріями, що включають характерну для кожного віку:
1. соціальну ситуацію розвитку, передусім зміст і форми навчання й виховання,
2. провідну діяльність у її співвідношенні з іншими видами діяльності,
3. центральне вікове новоутворення.
4. Криза.

Соціальна ситуація розвитку – особливе поєднання внутрішніх

процесів і зовнішніх умов психічного розвитку індивіда, типове для
представників певного вікового періоду
Впродовж певного періоду складається особливе становище індивіда в
системі суспільних відносин, розгортається певний зміст взаємин з
оточуючими людьми, формується визначена система прав та обов’язків, які
повинна виконувати дитина. Соціальна ситуація розвитку індивіда
зумовлюється, з однієї сторони, тими традиціями, потребами, що актуальні в
суспільстві, а з іншої – індивідуальними психологічними особливостями, що
характерні для даної людини. Соціальна ситуація розвитку дитини визначає
успішність її соціалізації та індивідуалізації на даному віковому періоді.
Соціальна ситуація визначає ті форми і той шлях, йдучи по якому
дитина набуває нових якостей особистості, беручи їх з середовища, де
соціальне стає індивідуальним. Л.С. Виготський

Провідна діяльність – це діяльність, яка, виникаючи в рамках нової

соціальної ситуації розвитку індивіда, забезпечує розв’язання психічних
суперечностей і формування психічних новоутворень
Провідна діяльність є показником адекватності психологічного віку
індивіда і характеризується тим, що в ній виникають і диференціюються інші
види діяльності, перебудовуються основні психічні процеси і відбуваються
зміни психологічних особливостей особистості на даній стадії розвитку.
Значення провідної діяльності для психічного розвитку залежить перш за все
від її змісту, від того, що відкриває для себе і засвоює людина в процесі її
виконання. Виділяють такі види провідної діяльності (за Л.М. Фрідманом):
Зміна провідної діяльності, за словами Д.Б. Ельконіна, відбувається за
принципом чергування: якщо в попередньому віковому періоді провідна
діяльність забезпечувала розвиток потребово-мотиваційної сфери індивіда, то
в наступному періоді вона
спрямовується на вдосконалення
операційно-технічних
можливостей.
Внаслідок функціонування
провідної діяльності формуються
новоутворення психіки, які є
головними показниками
адекватності психічного розвитку
щодо визначеного вікового
періоду.
Психічні новоутворення –
прогресивні надбання психіки, що
є узагальненим результатом психічного розвитку індивіда у певному віковому
періоді
Новоутворення не з’являються автоматично, а формуються під дією
трьох факторів психічного розвитку за сприятливих умов існування і
становлення особистості. Психічні новоутворення є специфічними для
кожного вікового періоду і характеризують перебудову особистості.
Саме новоутворення психіки складають суть кожного вікового періоду,
з їх появою завершується один період і відкривається наступний. А.В. Аверін
Поняття кризи.
Послідовність розвитку визначається чергуванням стабільних і
критичних періодів. Незначні та малопомітні для оточуючих зміни під час
довгих стабільних періодів зумовлюють, врешті-решт, появу вікових
новоутворень внаслідок якісних стрибків у розвитку під час криз.
Критичні періоди розвитку були відкриті емпіричним шляхом,
причому непослідовно (криза семи, трьох, тринадцяти, першого року і,
нарешті, криза новонародженості). За влучними словами Л.С. Виготського,
якби кризи не відкрили емпірично, їх необхідно було б сформулювати
теоретично.
Криза (грец. krisis-
рішення, перелом) – це
загострення протиріч між
новими потребами та
наявним рівнем можливостей.

Переживання кризи дітьми

та дорослими
супроводжується різною
симптоматикою:

Криз може і не бути, якщо

психічний розвиток дитини складається не стихійно, а є розумно
керованим процесом – процесом виховання. О.М. Леонтьєв

Будь-яка криза має дві сторони – руйнування старих психічних якостей,

що втратили своє розвивальне значення, і формування нових особистісних
функцій. Саме перша сторона кризи супроводжується негативними
поведінковими реакціями індивіда – тривожністю, конфліктністю,
пригніченістю тощо. В цілому ж кризи мають позитивне призначення –
розв’язуючи суперечності психіки, людина розвивається. Конструктивно
розв’язана криза забезпечує якісні прогресивні зміни психічного розвитку,
тоді як занедбана – пригнічує особистість.
 1. Рушійні сили розвитку у різних теоріях психічного розвитку.

Рушійні сили психічного розвитку дитини - це спонукальні джерела

розвитку.
Рушійними силами розвитку може виступати лібідо (за З.Фрейдом).

Процес становлення людської особистості здійснюється як "саморух",

якому, на думку Г.С. Костюка, властива єдність зовнішніх і внутрішніх умов.
Складний характер "саморуху" розвитку особистості був розкритий
Г.С.Костюком. Однією з основних суперечностей, що закономірно
виявляються на всіх вікових етапах, є розходження між новими потребами,
цілями, прагненнями особистості, яка розвивається, та досягнутим нею рівнем
оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення.
Рушійними силами розвитку психіки є суперечності, які виникають на
кожному етапі розвитку людини. Вони зумовлюються виникненням у індивіда
нових потреб, змінами взаємин з оточуючими людьми, появою нового статусу
в суспільстві.
Рушійні сили психічного розвитку - суперечності, які виникають у
процесі психічного розвитку і породжують нові потреби, інтереси, спонукають
до оволодіння новими видами діяльності.
Виділяють внутрішні і зовнішні, загальні та індивідуальні
протиріччя.
Внутрішні суперечності виникають на грунті незгоди з собою і
виражаються в індивідуальних спонукань людини. Наприклад, протиріччя між
зростаючими вимогами людини до себе, свого організму і тим потенціалом,
який людина має в своєму розпорядженні.
Зовнішні протиріччя стимулюються силами ззовні, відносинами
людини з іншими людьми, суспільством, природою. Наприклад, протиріччя
між вимогою, що пред'являються навчальним закладом, і бажанням учня.
Загальні (універсальні) протиріччя обумовлюють розвиток кожної
людини і всіх людей. Наприклад, протиріччя між матеріальними і духовними
потребами і реальними можливостями їх задоволення, що виникають в
результаті впливу об'єктивних чинників.
Індивідуальні протиріччя характерні для окремо взятої людини.
Зовнішні суперечності розгортаються між індивідом та вимогами
соціуму, наприклад, очікування батьків конфліктують з бажаннями дитини.
Однак, зовнішні суперечності стають рушіями психічного розвитку індивіда
тоді, коли трансформуються у внутрішні, стають зоною зіткнення
протилежних тенденцій психіки самої людини. Внутрішні суперечності
спричинюють активність індивіда, спрямовану на розв’язання цих
суперечностей шляхом прогресивних змін психіки та діяльності. Подолання
одних суперечностей викликає формування нових.
Однією із найбільш типових внутрішніх суперечностей, що в нових
формах виникає на кожному етапі психічного розвитку індивіда, є
розбіжність між новими потребами (пізнавальними, комунікативними
тощо) і старими, вже неефективними способами їх задоволення. Розв’язання
цієї суперечності конструктивним чином забезпечує прогресивні зміни
психіки через зміну соціального становища, зростання компетентності і
вдосконалення діяльності, суттєво сприяє самовираженню і самоствердженню
особистості.
Якби ці протиріччя не виникали, виявився б неможливим перехід з
одного етапу психічного розвитку на іншій і дитина повинен був би
зупинитися на досягнутому рівні, тому що в нього не було б стимулу рухатися
далі» засвоювати те, чому його вчать дорослі.

7. Різні підходи до вікової періодизації психічного розвитку.

Це питання є дуже давнім за своїм походженням, так як перші спроби
укладання періодизації життя людини за психологічними ознаками були
здійснені ще в періоді античності, коли психологія розвивалась у складі
філософії.
Піфагор (VІ ст. до н.е.) виділяв чотири періоди життя людини: весну як
становлення особистості – від народження до 20 років, літо (молодість) – від
20 до 40 років, осінь (розквіт сил) – 40-60 років та зиму (старіння) – від 60 років
до смерті.

Гіппократ у ході всього життя людини виділяв 10 семирічних періодів.

Аристотель ділив дитинство і отроцтво на три стадії:

перша – від народження до 7 років;
друга – від 7 до 14 років;
третя – від 14 до 21 року.
На сьогоднішній день не існує єдиної загальноприйнятої класифікації
вікових періодів розвитку людини, хоча в різний час робилися численні
спроби створення вікової періодизації. У результаті цього з’явилося безліч
різних класифікацій, а єдиної класифікації так і не було створено.