Практичне заняття № 2

Тема: Теорії дитячого розвитку.

(Частина 1) Питання для підготовки:
1. Поняття про розвиток, його ознаки.
/∆ Розвиток — це специфічний процес зміни, результатом якого є виникнення якісно нового,
поступальний процес сходження від нижчого до вищого, від простого до складного.
Відомий український психолог Г.С. Костюк писав: "Розвиток — безперервний процес, що виявляється
у кількісних змінах людської істоти, тобто збільшення одних і зменшення інших ознак (фізичних,
фізіологічних, психічних тощо). Однак він не зводиться до кількісних змін, до зростання того, що вже
є, а включає "перерви безперервності", тобто якісні зміни. Кількісні зміни зумовлюють виникнення
нових якостей, тобто ознак, властивостей, які утворюються в ході самого розвитку і зникнення
старих".
Дитячий розвиток – це складний процес, що призводить до змінення особистості дитини на
кожному віковому етапі.
∆ Процес розвитку забезпечує перехід психічної системи на новий рівень функціонування,
виникнення системних психічних новоутворень, послідовні зміни моментів становлення еволюції та
інволюції та являє собою не послідовність окремих, не узгоджених між собою змін, а носить цілісний
системний характер
∆ Розвиток психіки характеризується безповоротним характером змін, спрямованістю та їх
закономірним характером. Процес розвитку забезпечує перехід психічної системи на новий рівень
функціонування, виникнення системних психічних новоутворень, послідовні зміни моментів
становлення еволюції, що властиве усім живим організмам.
∆ Показниками психічного розвитку зазвичай вважаються вдосконалення практичної діяльності
людини; емоційно-потребової сфери (мотивів, почуттів, ставлення до світу і себе самого у цьому
світі); пізнання і пізнавальної діяльності людини.

/∆ Змістовність розвитку визначають його ознаки, які неодноразово привертали увагу відомих учених
(Л.І.Анциферова, Л.С.Виготський, С.Д.Максименко, В.М.Поліщук, та ін.).
~ Л.С.Виготський виділяв такі базові ознаки психічного розвитку:
• диференціація – роз’єднання єдності на чисельну множину елементів (наприклад, диференціація
натурального умовного рефлекса на положення біля грудей мами (позу годування) та комплекс
пожвавлення);
• поява нових елементів у розвитку (наприклад, виникнення знакової функції свідомості);
• перебудова зв’язків між сторонами об’єкта (наприклад, змінення структури свідомості, поява
значення тощо).
~ У науковому доробку С.Д.Максименка виокремлені такі загальні атрибутивні ознаки розвитку:
- ускладнення та розгортання певних структур і набуття нових якостей;
- диференційованість розвитку;
- відкритість;
- неперервність і наступність;
- суб’єктність.
~ Ознаки психічного розвитку за В.М.Поліщуком:
• незворотність змін, їх детермінованість;
• наявність прогресивних і регресивних змін;
• поступальна спрямованість;
• системність пізнавальної діяльності;
• формування комплексного ставлення до дійсності й до себе;
• оволодіння системою різноманітних практичних і розумових дій, які забезпечують можливість
продуктивної діяльності;
• прагнення особистості до саморозвитку.

2. Типи, види та сфери розвитку.

∆ У психології розвитку виділяють такі типи розвитку:
– преформований тип розвитку
Це розвиток, при якому заздалегідь задані і закріплені ті стадії, які організм пройде впродовж
деякого часу (наприклад, ембріональний розвиток).
– непреформований тип
Це такий тип розвитку, коли процес заданий не зсередини, а ззовні.
Дитячий розвиток – непреформований тип розвитку, оскільки розвиток відбувається в першу чергу
завдяки впливу оточення на організм. Це якісно своєрідний процес, який визначений тією формою
розвитку суспільства і соціуму, який безпосередньо оточує дитину, в якому вона знаходиться.
∆ Щодо людини виділяють три види розвитку — фізичний, соціальний і психічний.
- Фізичний розвиток передбачає ріст організму, певні кількісні та якісні зміни на основі біологічних
процесів.
- Соціальний розвиток вирізняється процесом оволодіння людиною соціальним досвідом (мовою,
моральними якостями тощо).
- Психічний розвиток характеризується процесами змін і становлення психіки людини.
Психічний розвиток являє собою не послідовність змін, а має цілісний, системний характер,
внаслідок чого зміни в одній області спричиняють зміни й в інших областях.
∆ Олександр Запорожець виділяє два різновиди розвитку:
1) функціональний, що відбувається в межах одного і того ж вікового періоду і характеризується
змінами окремих психічних функцій, пов’язаних із оволодінням суб’єктом окремими знаннями і
способами діяльності. Функціональний розвиток забезпечує кількісне накопичення психічних
новоутворень, що створює резерв для подальших змін;
2) стадіальний (або віковий) розвиток, що характеризується більш загальними змінами якісного
плану:
• виникненням нового психофізіологічного рівня,
• формуванням нового типу відображення дійсності,
• кардинальною перебудовою системи ставлень до оточуючих людей,
• переходом до нових видів діяльності,
• якісними змінами типу орієнтування у дійсності.
∆ Розвиток переважно відбувається у трьох сферах:
- фізичній, що забезпечує зміни у розмірах і формах тіла та органів, зміни структури мозку, сенсорних
можливостей, моторних навичок;
- когнітивний, що охоплює психічні процеси, розумові здібності, конкретну організацію мислення;
- психосоціальний, що визначає розвиток властивостей особистості і соціальних навичок.
Розвиток людини в цих трьох сферах здійснюється одночасно і взаємоузгоджено. Зміни в одній сфері
призводять до змін в інших.
3. Основні чинники психічного розвитку.
∆ Чинники психічного розвитку — це провідні детермінанти розвитку людини. Це постійно діючі
умови, які впливають на біологічне дозрівання і психофізіологічний стан організму дитини.
~ Такими основними детермінантами в науці вважають спадковість, середовище й активність.
1)спадковість – індивідуальні властивості організму (задатки, особливості функціонування
організму, обмін речовин).
2)середовище – суспільні, матеріальні, духовні умови існування людини. Впливає на
розвиток соціальних властивостей особистості.
3) активність – діяльний стан організму, фактор взаємодії спадковості і середовища.

∆ Мирослав Савчин детермінанти психічного розвитку поділяє на об'єктивні й суб'єктивні.

~ Об'єктивні чинники:
- макросоціальні (рівень економічного та культурного розвитку суспільства, існуюча система освіти,
рівень соціальної турботи про дитину, національні традиції виховання тощо);
- мікро-соціальні (малі групи – сім'я, дитячий садок, клас, характер спілкування в них, взаємодія,
цінності, які вони культивують);
- психосоматичні (генотип, особливості пренатального, натального і постнатального розвитку дитини,
стан її здоров'я).
~ Суб'єктивні детермінанти психічного розвитку:
- активність дитини (поведінка, діяльність, спілкування, пізнання, самопізнання, трансцендентація);
- особливості спонукальної (мотиваційної) сфери, свідомості та самосвідомості.

4. Біогенетична та соціогенетична теорії розвитку психіки дитини.

∆ Усе розмаїття зарубіжних досліджень з дитячої психології проводиться у межах кількох
теоретичних напрямів, а саме – біогенетичного та соціологічного (ще є теорія конвергенції,
діалектичний та персонологічний підходи).
~ Біогенетичні теорії наголошують на значенні біологічних детермінант психічного розвитку дитини,
вважаючи саме їх визначальними для розвитку особистості. Особливо показовою у цьому напрямі є
теорія рекапітуляції Стенлі Холла. Основою теорії рекапітуляції є твердження, що людський організм
у своєму внутрішньоутробному розвитку повторює весь ряд форм. Інші вчені розширили часові межі
біогенетичного закону за межі утробного розвитку. Так, Стенлі Холл вважав, що якщо зародок за 9
місяців повторює всі стадії розвитку від одноклітинної істоти до людини, то дитина в період
дорослішання проходить весь хід розвитку людства.
~ Соціологічні теорій. Для них характерним є перебільшення ролі соціальних впливів для розвитку
особистості. Такий підхід бере початок з праць Джона Локка, який заявив, що дитина народжується з
душею, схожою на чисту дошку. Суспільство може написати на цій "дошці" все, що йому потрібно.
Близькими до цих ідей є біхевіористичні теорії розвитку (Е. Торндайк, Д. Уотсон та ін.), у яких
визначальним у розвитку дитини вважається научіння, або тренування. Соціологічний напрям
розглядає поведінку людини як функцію особистості та найближчого їй середовища. Віковий
розвиток пов'язаний, передусім, з розширенням життєвого простору особистості, кола її спілкування,
групової приналежності тощо.

5. Теорія конвергенції двох факторів В.Штерна.

∆ Теорію конвергенції, або, як її ще називають, теорію двох чинників, розробив німецький психолог
Вільям Штерн - фахівець в області диференціальної психології, що розглядає взаємини біологічного і
соціального факторів.
∆ Суть цієї теорії полягає в тому, що психічний розвиток дитини розглядається як процес, що
складається під впливом спадковості і середовища. Основне питання теорії конвергенції полягає
втому, щоб встановити, як виникають придбані форми поведінки і який вплив на них чинять
спадковість і навколишнє середовище.
В цей же час в психології існували дві теоретичні концепції: емпіризм і нативізм.
∆ Штерн вважав, що якщо є підстави для існування цих двох протилежних точок зору, то істина
полягає в їх з'єднанні. Він вважав, що психічний розвиток є з'єднання внутрішніх даних із зовнішніми
умовами, але провідна роль все одно належить вродженим факторам. Прикладом тому може
служити наступний факт: навколишній світ поставляє дитині матеріал для гри, а то, як і коли він буде
грати, залежить від вроджених компонентів інстинкту гри.

∆ Основні ідеї теорії конвергенції:

1) взаємодія середовища як комплексу умов для реалізації запрограмованих особливостей психіки і
спадковості, якій належить вирішальна роль (В. Штерн);
2) на психічний розвиток і формування психіки людини впливають соціальні умови та між особистісні
відносини (К. Хорні, 1885-1952);
3) поведінка людини визначається не потребами, а середовищем {Б. Скіннер).

6(1). Проблема співвідношення біологічного і соціального в теорії Л.С.Виготського.

∆ Найбільш органічно до питання взаємодії біологічних і соціальних факторів у розвитку психіки
підійшов Л.С.Виготський, який у культурно˗історичній теорії розвитку стверджував, що психіка
індивіда розвивається у процесі активного оволодіння культурою як узагальненим суспільно-
історичним досвідом людства, котрий і стає справжнім джерелом суб’єктивного розвитку.
∆ Специфіка дитячого розвитку полягає у тому, що він підпорядковується не дії біологічних законів
(як у тварин), а дії суспільно˗історичних законів. Біологічний тип розвитку здійснюється у процесі
пристосування до природи шляхом успадкування властивостей виду та шляхом індивідуального
досвіду. У людини відсутні вроджені форми поведінки у середовищі. Народження дитини є
закінченням біологічного типу її існування і являє собою якісний перехід до нового типу розвитку –
соціального. Основною закономірністю вікового розвитку психіки є інтеріоризація дитиною структури
її зовнішньої, соціально˗символічної діяльності.
6(2). Культурно-історична теорія Л.С.Виготського.
∆ Культурно-історична теорія розвитку психіки і особистості розроблялася Виготським в 20-30 роках
XX ст. У цьому підході Л. С. Виготський пропонує розглядати соціальну середу не як один із чинників,
а як головне джерело розвитку особистості.
У розвитку дитини, зауважує він, існує як би два переплетених лінії. Перша слід шляхом природного
дозрівання, друга полягає в оволодінні культурою, способами поведінки і мислення. З теорії
Виготського, розвиток мислення та інших психічних функцій відбувається в першу чергу не через їх
саморозвиток, а через використання дитиною "психологічних знарядь", шляхом оволодіння
системою знаків-символів, таких як мова, письмо, система рахунку.
∆ Важливим надбанням теорії культурно˗історичного розвитку Л.С.Виготського є й те, що, на відміну
від найбільш відомих теорій розвитку зарубіжних психологів, процес розвитку дитини розгортається
у просторі від соціального – до індивідуального: вищі психічні функції виникають спочатку як форма
колективної поведінки, як форма співпраці із іншими людьми, і лише згодом вони перетворюються
на індивідуальні функції самої дитини.
∆ Основні положення культурно-історичної теорії:
1. У процесі суспільно-історичного розвитку людина створила різноманітні знаряддя: що, впливають
на природу (знаряддя праці), що впливають на людину (знакові системи). Завдяки їм, особливо
письму, людина перебудовує свої психічні процеси. За історичний період людьми створено два типи
знарядь;
2. Застосування в практичній діяльності знарядь праці і знакових систем означає початок переходу
людини від безпосередніх до опосередкованих психічних процесів, де засобами управління є названі
знаряддя і знаки. Як наслідок, психічна діяльність людини перебудовується і зростає порівняно з
тваринами.
3. Навчання - це передача дитині досвіду користування знаряддями та знаками для управління
власною поведінкою.
4. Діяльність і поведінка людини є результатом взаємодії двох процесів - біологічного дозрівання та
научіння, які доводять наявність єдиної лінії розвитку.
5. Будь-яка психічна функція у своєму генезисі має дві форми; вроджену (натуральну) і набуту
(культурну). Перша є біологічно детермінованою, друга - сформована історично, опосередкована та
зумовлена використанням знарядь і знаків як засобів управління нею.
6. Спочатку спосіб використання знарядь і знаків демонструється дорослими в спілкуванні з дитиною
та спільній предметній діяльності. Отже, знаряддя і знаки є засобами управління поведінкою інших
людей і поступово перетворюються для дитини на засіб самоуправління. Тоді між особистісна
функція управління перетворюється на внутрішньо особистісну.

(Частина 2) Психологічні завдання

1. Порівняйте поняття «розвиток», «формування», «виховання» особистості.

Чим вони відрізняються? Поясніть, як співвідносяться дані поняття?
Розвиток особистості — це процес, в ході якого змінюються системні якості особистості людини, як
результат його соціалізації та взаємодії з навколишнім соціальним середовищем.
Формування особистості — процес соціального розвитку людини, становлення її як суб'єкта
діяльності, члена суспільства, громадянина. Виявляється і формується вона в процесі свідомої
діяльності й спілкування. Поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого,
індивідуального та неповторного.
Процес виховання - система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно
розвиненої особистості.
Поняття "розвиток людини" і "формування особистості" дуже близькі, їх нерідко вживають як
синоніми. Насправді ж поняття "особистість", на відміну від поняття "людина", означає соціальну
характеристику людини, тобто її якості, які формуються під впливом спілкування і стосунків з іншими
людьми, суспільством в цілому. Проте розвиток людини і формування її особистості є цілісним
процесом. У ньому велика роль належить активності людини, яка може значною мірою сприяти
формуванню власної особистості, якщо перед нею будуть поставлені вихователем відповідні цілі і
вона буде домагатися їх виконання, розвиваючи якості, необхідні для їх досягнення. Залежно від
рушійних сил виокремлюють такі види розвитку і формування особистості: стихійний,
цілеспрямований, саморозвиток і самоформування.
Впливаючи на розвиток людини, виховання саме залежить від розвитку, адже воно постійно
орієнтується на досягнутий рівень розвитку. Ефективність виховання визначається рівнем підготовки
людини до сприйняття виховного впливу. Люди піддаються вихованню неоднаково, діапазон дуже
широкий - від повного неприйняття виховних вимог до абсолютного підкорення волі вихователів.
Ефективність виховного впливу залежить від ряду умов і обставин. Відомий російський педагог і
психолог Л.С.Виготський обґрунтував закономірність, згідно з якою мета і методи виховання мають
відповідати не тільки досягнутому дитиною рівню розвитку, а й "зоні її найближчого розвитку". Він
виділив два рівні розумового розвитку:
1) актуальність розвитку;
2) зона найближчого розвитку.

2. Порівняйте основні погляди на розвиток психіки дитини представників

біологізаторського та соціологізаторського напрямків. Проаналізуйте їх і
заповніть таблицю:
№ Критерії для аналізу Біологізаторський Соціологізаторський
Напрямок Напрямок
1 Рушійні сили розвитку Розвиток людини залежить від Розвиток залежить від
спадковості соц.середовища
2 Значимість спадковості для Значущою є спадковість Незначущий вплив
психічного розвитку в онтогенезі спадовості на особистість
3 Значимість соціального Дитина народжується зі Соц. Середовище визначає
середовища здібностями розвиток дитини
4 Вплив активності людини на зміни Діяльність батьків визначає Активна діяльність у соц.
у психіці та поведінці розвиток дитини Житті забезпечує розвиток
дитини

3. Прокоментуйте висловлювання науковців:

 «Людина не отримує від природи у готовому вигляді розумову діяльність, а вчиться
мислити, засвоює розумові операції. Задача вчителя – вміло керувати цим
 процесом, контролювати не лише результати розумової діяльності, але й хід її
формування».
Відповідь: Мета вчителя допомогти учням правильно розвиватися, пояснювати, вчити
розуміти їх здібності, нахили до тієї чи до тієї дисципліни, допомогти зрозуміти те, що
на перший погляд важко, сприяти розвитку розумової діяльності учнів.

 «Деякі люди вважають, що розумові здібності спадкові. Інші ж вважають, що це не

так: всі люди здатні досягти однакового рівня розумового розвитку, якщо їм будуть
надані однаково сприятливі умови навчання. Перші стверджують, що діти, які
успадкували гени хороших розумових здібностей, стануть високоінтелектуальними
особистостями, навіть без особливого навчання, в той час як діти, яким не
пощастило щодо генів, не зможуть здобути користі навіть із найкращого навчання».
Відповідь: Я думаю, що гени які передаються нам від народження , впливають на наші
здібності у подальшому житті, але якщо у людини дійсно велике бажання чомусь
навчитися, здобути якісь знання, то вона навчиться незважаючи на «погані гени».

 «Ми починаємо життя, маючи на руках гени, як гравець починає партію, маючи на
руках карти. Іноді роздача може бути такою невдалою, що складно очікувати навіть
помірного успіху. Ще рідше вона буває настільки чудовою, що для досягнення
успіху не потрібно жодних старань. Частіше за все успіх залежить від уміння і
досвіду гравця. Справедливо буде зазначити, що межі його успіху визначаються
картами, якими володіють він та інші гравці; проте наскільки він наблизиться до
межі, залежить від його уміння. Хороший гравець із поганими картами може
досягти більшого успіху, ніж поганий гравець із хорошими картами».
Відповідь: Тільки від нас протягом життя залежить будемо ми розумними і здібними,
чи неуками. Це все спирається перш за все не на гени, а на бажання кожної людини
особисто.

 «Дитина не розвивається спочатку і потім виховується та навчається, вона

розвивається навчаючись, і навчається, розвиваючись. У реальному перебігу
навчання і розвитку відбувається і одне й інше – і засвоєння певної системи знань, і,
разом з тим, розвиток здібностей дитини».
Відповідь: Розвиток, навчання та виховання - це послідовні процеси, тому я вважаю,
що вони не можуть існувати один без одного .

4. Виберіть із наведених тверджень ті ознаки, що характерні для поняття «провідний

тип діяльності». Обґрунтуйте свою відповідь:
+ Наявність мети діяльності;
+ Діяльність, якою найбільше любить займатися дитина;
- Особистість найбільше часу зайнята цією діяльністю;
+ Діяльність, що обумовлює найважливіші зміни у психіці дитини;
- Діяльність, оволодіння якою найлегше і найбільш доступне дитині;
+ Діяльність, яка найбільше цікавить дитину.
Провідна діяльність - діяльність, яка на певному віковому етапі обумовлює основні,
найважливіші зміни у психіці дитини. "Провідною діяльністю ми називаємо не
просто діяльність, яку найчастіше виконують на певному щаблі розвитку, - стверджує
О. Леонтьєв.

6. Серед деяких батьків поширена думка, що недоліки їх дітей (наприклад, лінощі,

впертість, непослух тощо) – зумовлені спадковістю. Чому теорія спадковості поширена
серед батьків? Дайте психологічне обґрунтування. Які фактори психічного розвитку
впливають на формування рис характеру дитини?
Я думаю, що батькам простіше звертати все на спадковість, ніж на те, що відбувається
навколо. Батьки – не психологи і вони не знають, що на дитину впливає не тільки
спадковість, а й соціум в цілому та їх ставлення до своїх дітей.