Практична робота №2 Самоосвіта 
— самостійний спосіб отримання знань в певній галузі
ТЕМА 2. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДИДАКТИКИ
План
1. Дидактика як галузь педагогічної науки. Об’єкт,
предмет і категорії дидактики.
Дидактика (грец. didactikos - повчальний) - галузь педагогіки, яка
розробляє теорію освіти І навчання, виховання у процесі навчання.
Цей термін запровадив у науковий обіг німецький педагог
Вольфганг Ратке (1571-1635), який назвав свій курс лекцій
"Короткий звіт з дидактики, або мистецтво навчання Ратихія". У
тому самому значенні вжив його Я.-А. Коменський у "Великій
дидактиці" (1657), в якій розробив зміст освіти, дидактичні
принципи, методи навчання, вперше обґрунтував класно-урочну
форму навчання.
Основними функціями дидактики є:
- теоретична (діагностична, прогностична), яка передбачає
обґрунтування, систематизацію та узагальнення педагогічного
досвіду, закономірностей і механізмів розвитку особистості в
процесі навчання;
- практична (нормативна, інструментальна), яка полягає в
розробленні проекту педагогічної діяльності, змісту, методів, форм
навчання відповідно до поставлених дидактичних цілей. Обидві
функції тісно взаємопов'язані.
Об'єктом дидактики є система навчання. Процес навчання перебігає
за об'єктивними законами і закономірностями, отже, предметом
дидактики є закони і закономірності функціонування системи
навчання, тобто закони і закономірності побудови змісту і перебігу
процесу навчання”.
Осві́та — цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з
отримання знань, умінь та навичок або щодо їх вдосконалення.
науки, мистецтва, техніки, політичного життя, культури, ремесла.
Навча́ння — це організована, двостороння діяльність, спрямована
на максимальне засвоєння та усвідомлення навчального матеріалу і
подальшого застосування отриманих знань, умінь та навичок на
практиці.
Знання – це теоретично узагальнений суспільно-історичний досвід,
результат оволодіння людиною дійсності, її пізнання.
Уміння  — здатність належно виконувати певні дії, засновані на
доцільному використанні людиною набутих знань і навичок. 
Навичка — це дія, сформована шляхом повторення і
характеризується високою мірою осягнення і відсутністю
поелементної свідомої регуляції і контролю.
Учіння - це особлива форма соціальної активності суб'єкта взаємодії
з реальними суб'єктами та об'єктами навколишньої дійсності,
регуляції систем суб'єкта згідно з програмами виконання певних
завдань, а також із потребами особистості
Викладання – це діяльність тих, хто навчає, а учіння – це діяльність
тих, хто навчається.
Принцип (лат. principium — початок, основа) — це твердження, яке
сприймається як головне, важливе, суттєве, неодмінне або,
принаймні, бажане. ..
Закономірність — об'єктивний, постійний і необхідний
взаємозв'язок між предметами, явищами або процесами, що
випливає з їх внутрішньої природи, сутності;
Метод (від гр. methodos) - шлях до чогось, спосіб пізнання явищ
природи і суспільства. 
Форма навчання як дидактична категорія означає зовнішню сторону
організації навчального процесу. Вона залежить від цілей, змісту,
методів і засобів навчання, матеріальних умов, складу учасників
освітнього процесу та інших його елементів.
Індивідуальна форма навчання передбачає взаємодію викладача з
одним учнем.
У групових формах навчання учні працюють в групах, створюваних
на різних засадах.
Фронтальна форма навчання передбачає роботу викладача відразу з
усіма учнями в єдиному темпі і з загальними завданнями.
Колективна форма навчання відрізняється від фронтальної тим, що
учні розглядаються як цілісний колектив зі своїми особливостями
взаємодії.
При парному навчанні основна взаємодія відбувається між двома
учнями.
2. Завдання дидактики початкового навчання. Зв’язок
дидактики з іншими науками.
Перед дидактикою стоять такі основні завдання:
1) розкриття сутності навчання і обгрунтування принципів
його організації;
2) визначення критеріїв відбору і способів структурування
змісту освіти;
3) обгрунтування шляхів активізації пізнавальної
діяльності учнів;
4) розробка методів і технологій навчання та визначення
умов їх ефективного застосування;
5) удосконалення організаційних форм навчання.
У початковій школі мають здійснюватися подальше
становлення і формування особистості учня, його
морально-етичне виховання і загальний розвиток
засобами наукової і народної педагогіки. У початкових
класах, особливо в першому і другому, повинні
продовжуватися лінії дошкільного розвитку:
пріоритетність виховних завдань, цілісність впливу на
дитину через взаємозв'язок навчальної і позанавчальної
діяльності, використання гри та праці, цілеспрямований
розвиток сенсорних умінь, вправності й координованості
рухів, гостроти зору, уяви, саморегуляції поведінки і
загальномовленнєвого розвитку.
З огляду на це дидактика початкової школи має активно
сприяти формуванню в учителів педагогічного мислення,
визначати шляхи досягнення гуманістичних цілей
національної освіти з урахуванням можливостей різних
педагогічних технологій, здобутків вітчизняної і світової
педагогіки.
ЗВ’ЯЗОК
Особливе значення має опора дидактики на методологічні
знання з філософії освіти. Ця галузь включає:
онтологію — сутність освіти в зіставленні різних
філософських систем, вироблення категоріально-
поняттєвого апарату;
аксіологію — різноманітні ціннісні системи і пошук засад
для комунікації і співпраці в галузі освіти;
епістемологію — феномен педагогічної свідомості і
пізнання, їх педагогічна інтерпретація.
Філософського аналізу потребують питання: ідеологія і
школа, освіта як засіб виживання, культуротворчі функції
освіти, відображення в освіті досягнень науки,
співвідношення природничих і гуманітарних знань,
раціонального та ірраціонального, освітні системи в різні
історичні періоди, ієрархія чинників формування
особистості, спільні цілі освіти і виховання, вибір
моральних та освітніх ідеалів тощо.
 Тісний зв’язок з педагогічною психологією яка
досліджує розвиток особистості у процесі навчання,
психологічні основи навчання і виховання учнів,
розкриває психологічні особливості розвитку процесів
відчуття і сприймання, пам'яті, мислення, волі, емоцій,
шляхи формування інтересів і мотивів, нахилів,
здібностей і потреб як якостей особистості. Всі ці питання
безпосередньо стосуються навчального процесу.  закономірності. Суперечності між викладанням та учін-ням -
Оскільки дидактика вивчає закономірності спілкування
між учнями і вчителями, вона пов'язана із соціологією.
Дидактика пов’язана з фізіологією бо
фізіологія людини збагачує відомості про особливості
розвитку людського організму, вищої нервової діяльності
людини
3. Методологічна основа дидактики.
Методологія дидактики - вчення про принципи
побудови, форми і способи наукового пізнання
дидактичного процесу.
Вона є засобом не тільки теоретичного пізнання, а Й
практичного перетворення процесу навчання, його
вдосконалення та оптимізації.
Методологічною основою дидактики є закони і категорії
діалектики, теорія пізнання, логіка, ідеї видатних педагогів. У
навчальному процесі реалізуються важливі положення філософії
про взаємозв'язок і взаємозалежність, єдність і боротьбу
протилежностей, заперечення заперечень, перехід кількісних
змін у якісні. Дидактика оперує не тільки "своїми" категоріями,
ай загально-філософськими: "особистість", "розвиток",
"пізнання", "зв'язок", "засвоєння", "процес", "міра",
"суперечність", "функція", "методологія" та ін.
Аналіз навчального процесу здійснюють із застосуванням
парних категорій, які виражають конкретні, прямі чи
опосередковані, стійкі чи нестійкі, необхідні чи випадкові його
зв'язки: "викладання" та "учіння", "конкретне" й "абстрактне",
"кількість" і "якість", "сутність" і "зміст", "зміст" і "форма",
"явище" і "сутність", "причина" і "наслідок", "причина" і "мета",
"мета" і "засоби", "чуттєве" і "раціональне", "свобода" і
"необхідність", "емпіричне" і "теоретичне", "ціле" і "частина" та
ін. Співвідношення педагогічних явищ, позначених цими
категоріями, допомагає розкрити суттєві дидактичні
важливе джерело і рушійна сила процесу навчання. Вони
виникають під впливом усе більших вимог суспільства до
процесу навчання і теперішнім станом цього процесу (зовнішня
суперечність). Внутрішня суперечність - між потребою учня в
засвоєнні знань, умінь та навичок і реальними можливостями
для реалізації цих потреб. Діалектика навчання визначається
насамперед такими суперечностями: між провідною роллю
вчителя і самостійною діяльністю учнів; в одночасній позиції
учня як суб'єкта і об'єкта навчання, між накопиченим фондом
дидактичних знань і обмеженими можливостями їх
безпосередньої, суто емпіричної передачі; між колективною
організацією навчання і переважно індивідуальним процесом
засвоєння знань та ін.
Суперечності не є принципово чимось негативним,
деструктивним, шкідливим. Це передусім джерело, внутрішній
імпульс усіх процесів розвитку, в т. ч. й навчання. Проте існують
суперечності, які є наслідком помилок у дидактичному
керуванні. Якщо вчитель сприймає свою провідну роль
догматично, авторитарно, то це призводить до недостатнього
розвитку самостійної діяльності учнів. Іноді педагог сплутує
поняття самостійності зі стихійністю, систематично не сприяє
формуванню в учнів прийомів розумової праці. Суперечності
дидактичного процесу потрібно розв'язувати діалектичним
шляхом, через аналіз і прийняття до уваги всіх суттєвих
факторів і аспектів взаємозв'язків. Майстерність учителя
полягає у виявленні і використанні цих суперечностей для
активізації пізнавальної діяльності учнів.
У побудові навчального процесу в різних типах освітніх закладів
використовують такі основні методологічні підходи, які
забезпечують його спрямованість на формування навчально-
пізнавальної діяльності суб'єктів учіння: системний,
синергетичний, діяльнісний, праксеологічний, гуманістичний,
культурологічний, аксіологічний, суб'єктний, акмеологічний,
компетентнісний та ін.
навчання полягає в активізації пізнавальної діяльності учнів.
Оскільки мислення активізується в проблемних ситуаціях, коли
особистість відчуває певні труднощі, Дж. Дьюї пропонував
будувати навчання як розв'язування учнями під керівництвом
учителя конкретних практичних проблем, які мають бути
життєвими, зрозумілими і близькими для дітей. Основна ідея
педоцентризму - "навчання через відкриття", яке потрібно
здійснювати за такими етапами:

4. Основні дидактичні концепції.  1. Відчуття конкретного утруднення в процесі діяльності.

У педагогічній літературі дидактичні системи умовно поділяють на  2. Аналіз і формулювання проблеми.
традиційні (Я.-А. Коменський, Й. Песталоцці, Й. Гербарт та ін.) і  3. Обґрунтування гіпотез щодо її розв'язання.
педоцентричні (Дж. Дьюї).  4. Логічна перевірка гіпотез.
Для традиційної системи характерні схематизм, пошук абсолютно  5. Практична перевірка гіпотез за допомогою спостережень і
ідеального методу навчання, яке трактують насамперед з позиції експериментів.
вчителя. Педагог є суб'єктом навчання, а учні - об'єктами його
впливів. Ефективність навчання залежить переважно від методів і
прийомів діяльності вчителя, у зв'язку з цим основна увага
приділена пошукові та обґрунтуванню ефективних методів
викладання. Особливості пізнавальної активності учнів, як правило,
до уваги не беруть.
За такої пояснювально-ілюстративної моделі навчання педагог
повідомляє учням певну інформацію, а учні засвоюють її, тобто
вчитель "вкладає" знання в голови учнів, яким залишається лише
сприйняти, засвоїти їх, а потім відтворити. Викладання, засвоєння і
відтворення - основні етапи традиційного навчання, виокремлені Й.
Гербартом.
Основну функцію вчителя вбачають у чіткому, доступному і
зрозумілому викладі, поясненні учням навчального матеріалу -
готових знань і умінь.
У педоцентричній системі навчання розглядають з позиції учня як
процес учіння. Навчання доцільно будувати на основі потреб,
інтересів та здібностей дитини. Педоцентричний напрям зосереджує
увагу не на методах діяльності вчителя, а на психологічних
закономірностях розвитку дитини у навчанні. Отже, основна мета
Очевидно, що виділені Дж. Дьюї етапи відображають стадії
пізнавальної діяльності учнів, а формальні ступені Й.-Ф. Гербарта -
етапи викладацької діяльності вчителя.
У педоцентричній концепції основна функція вчителя вбачається в
постановці життєво важливих практичних проблем та організації
діяльності учнів, спрямованої на їх розв'язання. Знання й уміння не
є спеціальною метою діяльності дітей, а формуються у процесі
розв'язування практичних проблем.

Сучасна дидактика, розглядаючи навчання як єдність викладання і

учіння, намагається синтезувати позитивні здобутки представників
обох дидактичних систем.
Запитання і завдання для самоконтролю
1-b
2-d
3-e
4-g
5-f
6-h
7-a
8-j
9-c
10-i