ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ДОНБАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ГОРЛІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНИХ МОВ

КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ ТА МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ

ОПРАЦЮВАННЯ ПИТАНЬ
(КРЗМ)
з дисципліни
«Педагогіка»

на тему: «Цілі та задачі виховання. Методи, методичні прийоми,

засоби виховання та їх класифікація»

Науковий керівник:
Доц. Несторук Н.А.

Виконала:
студентка 2 курсу
групи___204а__
Ф.І.П. Ілющенко Дмитро Вікторович _

Бахмут – 2020 рік

 Цілі та задачі виховання. Методи, методичні прийоми, засоби
виховання та їх класифікація.

Цілі та задачі виховання.

Цілями виховання є очікувані зміни в людині, здійснювані
проведенням спеціально організованих виховних дій та акцій. Але цілі
виховання не встановлюються раз і назавжди, не є єдиними, а визначаються
ідейними та ціннісними орієнтирами, проголошеними тим чи іншим
суспільством.
У найзагальнішому вигляді мета виховання як практичної діяльності
передбачає розвиток у людини таких якостей, як:
- Власне суб'єктність - сформованість життєвої позиції «діяча», яка
передбачає самовизначення людини, її активність і відповідальність;
- Освіченість як здатність людини бути адекватним динамічній
ситуації, вміння працювати з розширюється знанням в суспільстві, що
змінюється;
- Терпимість як прийняття цінностей світу і людини, як визнання
інакомислення, усвідомлення меж своєї свободи і прав іншої людини, вміння
домовлятися;
- Функціональна грамотність як наявність знання про навколишній світ
і мовою спілкування, що забезпечує людині можливість
стати господарем своєї долі.
Цілі виховання становлення і розвиток якостей особистості на основі
моральних цінностей та історичного досвіду Росії через діяльне ставлення до
навколишнього світу, до людей, до себе, спрямоване на формування активної
життєвої позиції.
Завдання виховання
 засвоєння певного обсягу наукових знань;
 формування наукового світогляду; пізнавальної активності;
 розвиток розумових сил, здібностей і талантів; пізнавальних
інтересів; потреби самоосвіти, системного поповнення своїх знань,
підвищення рівня загальноосвітньої і спеціальної підготовки.
 Методи, методичні прийоми, засоби виховання та їх класифікація.

Виховання — це двосторонній процес, що об'єднує в собі діяльність

учителя і діяльність учнів. Щоб виховати активну готовність до виховного
впливу, необхідно поставити вихованця в певні умови, підібрати зовнішні
форми і внутрішні "інструменти дотику до особистості" (А. С. Макаренко) —
методи виховання.
Метод виховання — спосіб впливу на свідомість, почуття, волю,
поведінку і систему відносин учня з метою формування активних громадян
незалежної України. Метод виховання — спосіб взаємопов'язаної діяльності
вихователів і вихованців, спрямованої на формування в останніх поглядів,
переконань навичок і звичок поведінки.
Метод виховання складається з прийомів. Прийом — це частина,
деталь методу, необхідна для більшої ефективності виховання.
Засобами виховання називають доцільно організовані шляхи
розв'язання виховних завдань. До засобів належать книги, засоби масової
інформації (преса, телебачення, радіо), засоби мистецтва (кінофільми,
вистави). Проте найважливішу роль відіграє вчасно і мудро сказане слово
вчителя, якого потребує учень.
Першовідкривачем методів виховання вважають німецького педагога
Й. Ф. Гербарта. Теорію виховання збагатили російські педагоги П .П.
Блонський, М. М. Пістрак, котрі рекомендували застосувати щоденне
вправляння в поведінці, позакласне читання, приклад дорослих.
Найбільш поширеним групуванням методів виховання за їх ознаками є
класифікація Ю.К.Бабанського:
Методи формування свідомості учнів — словесні: розповідь,
пояснення, бесіда, лекція, диспут; метод прикладу.
Розповідь. Тема розповіді повинна бути актуальною для класу.
Важливою ознакою розповіді є її послідовність, логічність викладу
інформації. Ефект буде помітним тоді, коли учні довіряють учителю, готові з
ним співпереживати, а відповідна реакція буде очікуваною і позитивною.
Пояснення — найбільш поширений метод тлумачення явищ, подій,
правил і норм поведінки, розкриття соціального, морального, естетичного
змісту вимог до дитини, вчинків, подій, явищ, допомога в оцінці учнями
людських взаємин.
Бесіда — це обґрунтування вчителем життєво важливої теми,
формування питань, які спонукають до розмови, залучення учнів до оцінки
подій, вчинків, явищ суспільного життя, до вироблення правильного
ставлення до навколишньої дійсності, до своїх громадських і моральних
обов'язків. У бесіді необхідно спиратися на особистий досвід учнів, їхні діла,
вчинки.
Бесіди повинні бути неповторними, ретельно підготовленими, добре
організованими. Потрібно підвести учнів до самостійних висновків, менше
говорити самому, а більше спрямовувати і поправляти учнів. Особливо
складними є індивідуальні бесіди. З молодшими школярами бесіди потрібно
проводити індуктивним методом (від конкретних вчинків до узагальнення).
Для проведення індивідуальної бесіди важливо підібрати такий психічний
стан учня, щоб він був здатний на відвертість, доцільно використовувати
переконливі приклади. Вихованець повинен відчути, що педагог хоче йому
допомогти усвідомити правильну суть вчинку, дії, явища.
Лекція — це організований, доступний системний виклад тієї чи іншої
проблеми соціально-політичного, морального, ідейно-естетичного змісту.
Логічним центром лекції є якесь теоретичне узагальнення, а конкретні факти
служать ілюстрацією. Лекція повинна бути переконлива, з доказами й
аргументами. Мова вчителя має бути емоційна й жива. Учитель повинен
давати власну оцінку фактам, подіям і явищам, використовувати різні
прийоми для підтримки уваги учнів. Теоретичні положення лекції потрібно
розкривати в тісному взаємозв'язку з практикою і з життям учнівського
колективу. Найбільш складним моментом лекції є відповіді на запитання, від
яких лектор не повинен ухилятися. Цикл лекцій — це група присвячених
одній проблемі лекцій. Важливе значення має наповнення лекції цікавим
змістом, висвітленням тих моментів, які для учнів є найбільш суттєвими й
актуальними.
Диспут — це метод формування суджень, оцінок, переконань на основі
знань, одержаних у ході зіткнення думок, різних поглядів. Питання, що
виносяться на диспут, готуються завчасно, бажано самими учнями. Успіх
диспуту багато в чому залежить від ведучого, який спочатку повідомляє
проблему та різні погляди на неї, висловлює думки і закликає аудиторію до
роздумів. Питання диспуту ставлять так, щоб викликати інтерес до проблеми,
створити атмосферу невимушеності, рівності.
Навіювання, або повчання — універсальний метод спілкування.
Проникаючи у психіку людини, воно реалізується через вчинки, мотиви,
установки, прагнення. Діти дуже піддаються навіюванню, тому його роль має
особливе значення.
Навіювання — цілеспрямований вплив вихователя на підсвідому
сферу психіки школяра з метою формування в нього потреби активно
вдосконалюватися. У процесі навіювання вчитель найбільше користується
словом, різними засобами емоційного впливу на школярів.
 Зрештою, переконання — це провідний метод виховання, але й
правильно організоване навіювання активізує підсвідомі елементи психіки,
удосконалює волю, поведінку. Слово, жест, міміка, інтонація — важливі
складові частини педагогічної техніки вчителя.