Дослідити зв'язок дидактики з іншими науками та педагогічним

досвідом
Оскільки дидактика належить до системи гуманітарних наук, то вона
має зв'язки з багатьма науками, що випливає з її характеру як науки.
Наприклад, у якості дидактичного принципу сьогодні виступає вимога
дотримування в ході проведення навчальних занять єдності навчання,
виховання й розвитку учнів. У той же час ці компоненти розглядаються
окремо: процес навчання - у дидактиці, процес виховання - у педагогіці,
зокрема, у теорії виховання, процес розумового розвитку - в психології.
Міцні зв'язки дидактики з філософією та соціологією. Філософська
теорія пізнання поряд з іншими теоріями різних філософських систем
складає методологічний фундамент дидактики. Соціологія створює
можливість для врахування впливу соціальних умов на процес навчання.
Педагогічна психологія допомагає досліджувати проблеми розвитку
особистості в процесі навчання, визначати психологічні особливості
різновікових груп учнів, психологічні основи навчання й виховання їх,
особливості розвитку сприйняття, мислення, пам'яті, волі, емоцій, шляхи
формування інтересів і мотивів.
Анатомія та фізіологія людини збагачує педагога відомостями про
особливості розвитку організму школяра та про характер його вищої
нервової діяльності.
Шкільна гігієна допомагає обґрунтовувати методи і засоби
раціональної організації праці як учня, так і вчителя, уникати фізичного і
психологічного перевантаження школярів. Визначає та обґрунтовує умови
навчальної праці, які сприяють збереженню здоров'я учасників навчального
процесу.
Кібернетика допомагає дидактиці визначатися в теорії управління
навчальними процесами, розкрити закономірності цих процесів, знайти
шляхи передачі та аналізу інформації. Використання досліджень цієї галузі
знань дозволяє конструювати й застосовувати в педагогічному процесі
навчальні та контрольні машини і здійснювати не тільки прямий, а й
зворотний зв'язок учителя з учнями, що допомагає визначити рівень їх знань.
Зв'язок дидактики із психотерапевтикою дає можливість вчителю
ефективно використовувати засоби навчального впливу на учня у
звичайному стані свідомості не лише з доцільною виховною метою, а й із
метою розширення мнестичних можливостей школяра.
Акмеологія як галузь знань про шляхи найповнішої самореалізації
особистості на етапі її зрілості допомагає визначати та вимірювати вершинні
досягнення учня на різних вікових етапах його розвитку.
 Складні та різноманітні зв'язки дидактики з методиками
конкретних навчальних предметів, які використовують загальні наукові
основи єдності навчання, виховання та розвитку, що розробляє дидактика, у
специфічних умовах кожного навчального предмета. У свою чергу дидактика
використовує наукові факти та закономірності, які, хоч і досліджені
методиками окремих предметів, але мають загальний дидактичний характер.
В основному ж прийнято вважати, що дидактика співвідноситься з
конкретними методиками, як теорія із практикою.
Дидактика живиться ідеями, знахідками передового педагогічного
досвіду. Адже саме в ньому часто зароджуються ідеї, які дають поштовх
розвитку нових теорій, технологій навчання. Таким поштовхом в історії
радянської дидактики (60-ті роки) був широко відомий досвід учителів
Липецька (перебудова структури уроків, введення прийомів коментованого
письма, поурочного балу тощо). У 70-х роках в Україні широкого визнання
набув досвід Павлиської школи, описаний В.Сухомлинським, трудового
виховання у школах Кіровоградщини, Сахнівської школи, якою керує
О.Захаренко ("Школа над Россю"). Особливо плідними були 90-ті роки, коли
здобутком широкої педагогічної громадськості стали оригінальні методики
вчителів-новаторів (В.Шаталова, Ш.Амонашвілі, І.Волкова та ін.). Усій
країні стали відомі книжки московської вчительки початкових класів "Коли
легко вчитися" С Лисенкової, яка розробила прийоми "коментованого
управління" розумовою діяльністю дітей на основі використання схем, опор,
карток, таблиць, а також методику "випереджального навчання".
Знайшли визнання у вчителів початкової школи методи
диференційованого навчання, розроблені вчителькою з Кіровоградщини
С.Логачевською, методика формування в учнів узагальнених способів
навчальних дій вчительки Л. Дашевської з Донеччини, використання
української казки для формування світогляду молодших учнів в авторській
школі М.Чумарної зі Львова, ідеї розвитку особистості учнів в авторській
школі М.Гузика з Одещини та ін.
Передовий педагогічний досвід 90-х років має свої особливості
порівняно з попереднім етапом розвитку нашої школи. У 70-80-х роках
творчість учителів на уроках виявлялася переважно в урізноманітненні
прийомів роботи, пошуках додаткового змісту, пристосуванні відомого,
виготовленні дидактичного матеріалу тощо. У 90-х роках серед учительства
дедалі частіше з'являються автори нових ідей, програм, проектів шкіл. Так,
видаються нові читанки, букварі, підручнику з математики, створені
вчителями з різних регіонів України.
 Порівняти сильні і слабкі сторони різних теорій формування змісту
освіти. Результати оформити у таблицю
Теорія формування
змісту освіти
Дидактичний формалізм
Геракліт, Цицерон, І. Кант,
Й.-Г. Песталоцці, А.
Дістервег
Дидактичний матеріалізм
або енциклопедизм
Я. А. Коменський
Дидактичний утилітаризм
 Дж. Дьюї
Сильні сторони Слабкі сторони
- розглядала навчання як Слабкість цієї теорії була
засіб розвитку здібностей і обумовлена тим, що в
пізнавальних інтересів програмах навчання
учнів. Головним критерієм відбивалися насамперед
при відборі навчальних інструментальні предмети
предметів повинна служити (мови, математика). У той
розвиваюча цінність, же час відомо, що не можна
найбільш сильно розвинути інтелект учня,
представлена в математиці і якщо в процесі навчання не
класичних мовах використовується багатий
- звернули увагу на запас фактів, які мають різні
необхідність розвитку предмети навчання.
здібностей і пізнавальних
інтересів учнів, їх уваги,
пам'яті, уявлень, мислення
-основна мета освіти Недолік теорії полягає в її
полягає в передачі учням однобічному підході до
якомога більшого обсягу визначення змісту освіти, в
знань з різних галузей науки протиставленні формальної
- головним завданням освіти матеріальній, або
навчання є засвоєння навпаки.
учнями знань, але знань не
взагалі, а потрібних і
корисних для життя, а
розвиток пізнавальних сил і
здібностей випливає сам
собою з цього як наслідок.
-джерело зв'язку між - теорія спричиняла
вмістом окремих зниження рівня освіти
навчальних предметів є школярів
індивідуальна і громадська
діяльність учня.
- при визначенні змісту
освіти потрібно
концентрувати увагу на
заняттях конструктивного
характеру, вчити дітей
готувати їжу, шити,
долучати їх до рукоділля і
т.п.Ці види діяльності
забезпечують ту оптимальну
 програму, яка грунтується
не на послідовності і
спадкоємності в вивченні
предметів, а на волі учня
формувати нові відносини і
типи поведінки, пов'язані з
його досвідом
- реконструкція
соціального досвіду є
основним критерієм, яким
слід керуватися при
визначенні змісту освіти.
Різноманітні практичні
заняття при цьому
відіграють роль фактора, що
активізує мислення і
діяльність учнів.

Проблемно-комплексна  вивчати окремі шкільні Подібна до попередньої і

Б. Суходольський предмети не порізно, а має ті ж проблеми.
комплексно, роблячи
предметом пізнавальної
діяльності учнів проблеми,
вирішення яких вимагає
використання знань з різних
областей