СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 3 ТЕМА: ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНЕ

РОЗВИВАЛЬНЕ НАВЧАННЯ ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

1.

Феномен особистісно-орієнтованого навчання.

Особистісно-орієнтоване навчання - це таке навчання, де на чільне місце ставиться

особистість дитини, її самобутність, самоцінність, суб'єктний досвід кожного
спочатку розкривається, а потім узгоджується зі змістом освіти. Якщо в традиційній
філософії освіти соціально-педагогічні моделі розвитку особистості описувалися у
вигляді ззовні задаються зразків, еталонів пізнання (пізнавальної діяльності), то
особистісно-орієнтоване навчання виходить з визнання унікальності суб'єктного
досвіду самого учня, як важливого джерела індивідуальної життєдіяльності, що
проявляється, зокрема, в пізнанні. Тим самим визнається, що в освіті відбувається
не просто інтеріоризації дитиною заданих педагогічних впливів, а «зустріч»
задається і суб'єктного досвіду, своєрідне «окультурення» останнього, його
збагачення, приріст, перетворення, що і складає «вектор» індивідуального розвитку
Визнання учня головною діючою фігурою всього освітнього процесу і є, на нашу
думку, особистісно-орієнтована педагогіка. При проектуванні освітнього процесу ми
виходимо з визнання двох рівноправних джерел: навчання та навчання. Останнє не є
просто дериват першого, а є самостійним, особистісно-значущим, а тому дуже дієвим
джерелом розвитку особистості. Традиційно освітній процес описувався як
навчально-виховний, основними складовими якого були, навчання і виховання. На
організацію останніх спрямовувалися всі зусилля, так як вважалося, що дитина
розвивається тільки під впливом спеціально організованих педагогічних впливів
 Навчання, яке забезпечує повноцінне засвоєння знань, формує навчальну діяльність
і тим самим безпосередньо впливає на розумовий розвиток і є розвиваюче навчання

2.

Технологія особистісно орієнтованого навчання.

Однією з технологій загальнопедагогічного характеру, які впроваджуються у сучасній

школі, є технологія особистісно орієнтованого навчання. Сучасність вимагає навчити
учнів самостійно та творчо розв'язувати проблеми, шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові знання. Цю технологію використовують в своїй
роботі і члени творчої групи вчителів природознавства нашого району.

Цілі особистісно орієнтованого навчання полягають у тому, щоб:

 визначити життєвий досвід кожного учня, пізнавальні здібності, рівень інтелекту,

інтереси, які спочатку треба розкрити, а потім розвинути у навчальному процесі;
 формувати позитивну мотивацію учнів до пізнавальної діяльності, потребу в
самопізнанні, самореалізації та самовдосконаленні школярів;
 озброїти учнів механізмом адаптації, саморегуляції, самозахисту, самовиховання
необхідних для сучасної людини.

Технологією особистісно орієнтованого навчання передбачається поєднання навчання і

вчення. Зміст, методи та прийоми цієї технології спрямовані на формування особистісно
значущих способів пізнання шляхом організації цілісної пізнавальної діяльності учнів.
Особистісно орієнтоване навчання — це навчання, центром якого є особистість дитини, її
самобутність, самостійність: суб'єктивний досвід кожного спочатку розкривається, а потім
узгоджується зі змістом освіти. Визнання учня ключовою фігурою всього освітнього
процесу — це і є особистісно орієнтована педагогіка. Основними завданнями особистісно
орієнтованого навчання є:

 розвинути індивідуальні позитивні здібності кожного школяра;

 максимально виявити і використати індивідуальний досвід учня;
 допомогти дитині пізнати себе, самовизначитися та самореалізуватися;
 сформувати культуру життєдіяльності, правильно визначати лінії поведінки.

Особистісно орієнтоване навчання — саме той шлях, який дає змогу організувати
навчання з повагою до особистості, з урахуванням особливостей індивідуального
розвитку, потреб кожної дитини. Навчання слід будувати таким чином, щоб високі
результати були досягнуті через поєднання пізнавальних можливостей і потреб школяра,
щоб під практичну діяльність підводилося теоретичне підґрунтя.

Основні ознаки особистісно орієнтованого навчання:

 стимулювання розвитку, саморозвитку і відповідальності учнів;

 зосередження на потребах дитини;
 гуманізація навчального спілкування;
 співпраця, співтворчість учня і вчителя;
 переважання навчального діалогу;
 турбота про фізичне й емоційне здоров'я учнів;
 пристосування методики до можливостей учнів.

У перебігу бесід немає правильних (неправильних) відповідей, є різні позиції, точки зору,
виділивши які, слід обґрунтовувати їх з позиції свого предмета, дедуктивної мети і ніколи
не примушувати, а переконувати учнів прийняти той зміст, який  пропонується з позиції
наукового знання. Учні не просто застосовують готові зразки, а й усвідомлюють,  яким
чином вони отримані, чому в їх основі лежить той чи інший зміст, якою мірою він
відповідає не тільки науковому знанню, а й особистісно значущим цінностям. Таку роботу
можна провести тільки на уроці, на якому жорстко задано контекст та зміст бесіди, але їх
передачу організовано як «зустріч» різного розуміння цього змісту, носієм якого є не
тільки вчитель, а й самі учні. Науковий зміст народжується як знання, яким володіє не
тільки вчитель, а й учень. Відбувається своєрідний обмін знанням, колективний вибір
його змісту. Учень у цьому процесі є учасником його породження.

Саме такий урок можна назвати особистісно орієнтованим. Під час його проведення слід
не тільки чуйно ставитися до дітей, але й разом з ними здійснювати рівноправну
діяльність щодо пошуку та відбору наукового змісту знаннь, які підлягають засвоєнню. За
таких умов знання, які необхідно засвоїти, стають особистісно значущими.

Метою особистісно орієнтованого уроку є створення умов для виявлення пізнавальної

активності учнів. Для досягнення цієї мети використовуються різні форми та методи
навчальної діяльності, які дозволяють розкрити суб’єктивний досвід учнів:

 створення атмосфери зацікавленості кожного учня в результатах роботи всього

класу;
 стимулювання учнів до висловлювань, використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися, отримати хибну відповідь тощо;
  використання протягом уроку дидактичного матеріалу, який дозволяє отримати
учневі найбільш значущі для нього вид та форму змісту навчального матеріалу;
 оцінювання досягненнь учня протягом усього процесу його діяльності, а не тільки
за кінцевим результатом;
 заохочення прагнення учня знаходити свій спосіб роботи, аналізувати протягом
уроку роботи інших учнів, вибирати та засвоювати найбільш раціональні з них;
 створення на уроці педагогічних ситуацій спілкування, які б дозволяли кожному
учневі виявляти ініціативу, самостійність, виборність у справах роботи, створення
обстановки для природного самовираження учня.

Виявлення основних завдань та засобів особистісно орієнтованого уроку слід

конкретизувати  залежно від призначення уроку, його тематичного змісту.

3.

Останнім часом навчальні проекти отримали широке застосування в рамках викладання

різних дисциплін. Однак технологічний аспект застосування проектної технології
залишається не до кінця дослідженим і освітленим. Часто незнання того, як організувати і
провести проект призводить до того, що проектна діяльність учнів підміняється кілька
нетрадиційної роботою над тією чи іншою темою, просто груповий роботою, якою-небудь
формою позакласної роботи. І все це називають проектом. Насправді проект передбачає
активну взаємодію учасників навчального процесу, певну сукупність навчально-
пізнавальних прийомів, які дозволяють вирішити ту чи іншу проблему в результаті
самостійних дій учнів, і які передбачають презентацію цих результатів. Якщо ж говорити
про метод проектів як про педагогічної технології, то ця технологія передбачає сукупність
дослідницьких, пошукових, проблемних методів, творчих за своєю суттю.

Проект - спільна творча, навчально-пізнавальна діяльність викладача і студентів, яка має

спільну мету, узгоджені методи, способи діяльності і спрямована на досягнення
загального результату діяльності.

Ідея проектного навчання націлена на формування у студентів глибоких знань і

розвинених здібностей, обґрунтованих поглядів на навколишню дійсність, креативності та
творчого мислення, формування діяльності за рішенням професійно-практичних завдань.

Типологія проектів представлена в таблиці 1

Таблиця 1.

 типологічні ознаки  типи проектів

 1. Метод домінуючий  1. Дослідницький 2. Інформаційний 3. Практико-орієнтований 4.
в проекті ознайомлювальних-тренувальний 5. Творчий 6. Ігровий
 2. Предметно-
 1. Монопредметний 2. Міжпредметний 3. надпредметних
змістовна область
 3. Характер  1. Безпосередній (жорсткий, гнучкий) 2. Прихований (неявний,
координації проекту що імітує учасника проекту)
 4. Характер контактів  1. Внутрішній або регіональний 2. Міжнародний
 5. Кількість учасників
 1. Особистісний 2. Парний 3. Груповий
проекту
 6. Тривалість проекту  1. Короткостроковий 2. Середньостроковий 3. Довгостроковий
 7. За контролюючим
 1. Підсумковий 2. Поточний
функціям

Дослідницькі проекти повністю підпорядковані логіці дослідження і мають структуру,

наближену до справжнього наукового дослідження: обгрунтування актуальності теми
дослідження, визначення його проблеми, предмета і об'єкта, позначення завдань
дослідження і його методів, опис результатів, формулювання висновків.

Інформаційні проекти, спочатку спрямовані на збір інформації про якийсь об'єкт, явище, її
аналіз, узагальнення.

Практико-орієнтовані проекти передбачають отримання соціально-значущого результату

продукту, які можуть бути впроваджені в практику.

Ознайомчо-тренувальні знайомлять з новими явищами, темами, процесами і спрямовані

на їх відпрацювання.

Творчі проекти не мають детально відпрацьованої структури, вона тільки намічається і

далі розвивається, підкоряючись жанру кінцевого результату.

Пригодницькі, ігрові проекти припускають домінування рольової-ігровий діяльності

учасників проекту. Ролі учасників обумовлені характером і змістом проекту. У таких
проектах структура тільки намічається і залишається відкритою до закінчення проекту.

Проекти можуть здійснюватися в рамках однієї навчальної дисципліни. Такі проекти І.

Чечель (1998) і В. Гузєєв (1995) називають монопредметнимі. Проект може бути
міжпредметних і здійснюватися в рамках декількох дисциплін, або надпредметні, т. Е. Не
передбачати вивчення предметних тим, а бути спрямованим, наприклад, на проведення
якого-небудь заходу, акції.

За характером координації проекти можуть бути двох типів: з відкритою, явною

координацією (жорсткого або гнучкого), коли координатор проекту бере участь в проекті
в власне своєї функції, спрямовуючи і організовуючи в разі потреби діяльність учнів; з
прихованою координацією, коли викладач виступає як один з учасників проекту.

За характером контактів проекти можуть бути внутрішніми, які організовуються всередині

навчального закладу або між учнями різних навчальних закладів міста або регіону;
зовнішніми (або міжнародними), учасниками яких є представники різних країн.

За кількістю учасників проекти бувають особистісні - між двома партнерами, що

знаходяться в різних навчальних закладах, регіонах або країнах; парні - між парами
учасників; групові - між групами учасників.

За ознакою тривалості проведення проекти можуть бути короткострокові і

використовуватися на одному занятті для вирішення невеликої проблеми або частини
більш великої проблеми; середньострокові, які займають за тривалістю від однієї до
кількох тижнів; довгострокові, на здійснення яких йде кілька місяців.

В. Гузєєв (1995) виділяє підсумкові та поточні проекти. Проект є підсумковим, коли за

результатами його виконання оцінюється освоєння учнями певного навчального
матеріалу. Поточний проект здійснюється, коли на самоосвіту і проектну діяльність
виноситься з навчального курсу лише частина змісту навчання.
У педагогічній літературі пропонуються різні підходи до структурування проекту. Так
дослідники пропонують здійснення

проекту в ході трьох (Fried-Booth DL 1996), п'яти (Пахомова Н. Ю.1997), шести (Гузєєв
В.1996, Legutke M., Howard T. 1991), семи (Бухаркін М. Ю. 1994; Полат Е . С.1994) етапів.
На наш погляд доцільно виділення трьох етапів проекту, підготовчого, основного і
заключного. Інші етапи, які виділяються дослідниками, носять допоміжний характер і є
скоріше супутніми трьох зазначених нами, ніж самостійними.

4.
Проект – це мета, що прийнята і засвоєна дітьми, актуальна для них; дитяча
самодіяльність, конкретна практична творча справа, поетапний рух до мети; метод
педагогічно-організованого засвоєння дитиною навколишнього середовища; ланцюжок
системи виховання та програми, що розвиває особистість.

Сьогодні педагогічні працівники дошкільних навчальних закладів повинні пам'ятати про

те, що дитина прийшла до дитячого садка не для того, щоб навчатись, а для того, щоб
жити у ньому.Дитячий садок сьогодні — це дім радості, де дитину навчають жити в
навколишньому світі, спільно працювати з однолітками і дорослими людьми, при цьому
отримуючи необхідні знання.

«Головна мета національної дошкільної освіти – створити сприятливі умови для

особистісного ставлення і творчої самореалізації кожної дитини, формування її життєвої
компетентності, розвитку в неї ціннісного ставлення до світу Природи, Культури, Людей,
Самої Себе». Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні, [с.14]

Звернення до методу проектів є закономірним, тому що педагогічні працівники

використовують метод як педагогічну технологію в нових умовах освітнього середовища.

Поняття «проект» визначається як результат перетворювальної діяльності та як мета і

результат проектування. Слово «проект» має декілька близьких за змістом значень. По-
перше — збирання документів (розрахунків, схем та ін.), що необхідні для створення
будь- якого виробу; по-друге — це може бути попередній текст будь-якого документу; по-
третє — будь-який замисел або план.

Проектування можна розглядати як процес розроблення і створення проекту. Терміни

«проект» та «проектування» пов'язані з поняттям «дослідження». Але на відміну від
дослідження, проект і проектування завжди зорієнтовані на практику. Педагог, який
реалізує той або інший проект, не просто розв'язує щось нове, він розв'язує певну
проблему, враховуючи при цьому багато обставин.

Загальний процес роботи над проектом (за Дж. Пітт)

1. Потреби у вигляді короткої постановки завдання

2. Дослідження (соціальні замовлення, аналоги, методи, матеріали)

3. Дизайн-критерії
4. Першочергові ідеї (багато)

5. Оцінювання ідей

6. Відпрацювання кращої ідеї (1-3 ідеї)

7. Планування та вироблення

8. Випробування продукту в реальній ситуації

9. Оцінювання продукту щодо потреби, що визначена на початку проекту

Проектний метод навчання є одним із перспективних сучасних педагогічних технологій,

адже це і конкретна практика роботи педагогів, що спрямована на формування у дітей
певної системи інтелектуальних і практичних умінь, а також комплексний метод на-
вчання. Проектний метод — система навчання.

Метод проектів на практиці — це інновація, основною метою якої є створення для дитини
умов, за яких вона здобуватиме та розвиватиме свої знання, а також творчо їх
реалізуватиме.

Враховуючи те, що метод проектів — це педагогічна система, можна конкретизувати

педагогічні функції методу проектів.

5.
ТЕХНОЛОГІЯ ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОГО НАВЧАННЯ

Однією з технологій загальнопедагогічного характеру, які впроваджуються у сучасній

школі, є технологія особистісно орієнтованого навчання. Сучасність вимагає навчити
учнів самостійно та творчо розв'язувати проблеми, шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові знання. Цю технологію використовують в своїй
роботі і члени творчої групи вчителів природознавства нашого району.
Цілі особистісно орієнтованого навчання полягають у тому, щоб:

 визначити життєвий досвід кожного учня, пізнавальні здібності, рівень інтелекту,

інтереси, які спочатку треба розкрити, а потім розвинути у навчальному процесі;
 формувати позитивну мотивацію учнів до пізнавальної діяльності, потребу в
самопізнанні, самореалізації та самовдосконаленні школярів;
 озброїти учнів механізмом адаптації, саморегуляції, самозахисту, самовиховання
необхідних для сучасної людини.

Технологією особистісно орієнтованого навчання передбачається поєднання навчання і

вчення. Зміст, методи та прийоми цієї технології спрямовані на формування особистісно
значущих способів пізнання шляхом організації цілісної пізнавальної діяльності учнів.
Особистісно орієнтоване навчання — це навчання, центром якого є особистість дитини, її
самобутність, самостійність: суб'єктивний досвід кожного спочатку розкривається, а потім
узгоджується зі змістом освіти. Визнання учня ключовою фігурою всього освітнього
процесу — це і є особистісно орієнтована педагогіка. Основними завданнями особистісно
орієнтованого навчання є:

 розвинути індивідуальні позитивні здібності кожного школяра;

  максимально виявити і використати індивідуальний досвід учня;
 допомогти дитині пізнати себе, самовизначитися та самореалізуватися;
 сформувати культуру життєдіяльності, правильно визначати лінії поведінки.

Особистісно орієнтоване навчання — саме той шлях, який дає змогу організувати
навчання з повагою до особистості, з урахуванням особливостей індивідуального
розвитку, потреб кожної дитини. Навчання слід будувати таким чином, щоб високі
результати були досягнуті через поєднання пізнавальних можливостей і потреб школяра,
щоб під практичну діяльність підводилося теоретичне підґрунтя.
Основні ознаки особистісно орієнтованого навчання:

 стимулювання розвитку, саморозвитку і відповідальності учнів;

 зосередження на потребах дитини;
 гуманізація навчального спілкування;
 співпраця, співтворчість учня і вчителя;
 переважання навчального діалогу;
 турбота про фізичне й емоційне здоров'я учнів;
 пристосування методики до можливостей учнів.

Особистісно орієнтоване навчання у вищій школі ґрунтується на певних принципах:

– пріоритет індивідуальності, самоцінності студента, який є суб'єктом навчального
процесу;
– співвіднесення освітніх технологій на всіх рівнях освіти із закономірностями
професійного становлення особистості;
– визначення змісту освіти рівнем розвитку сучасних соціальних, інформаційних,
виробничих технологій і майбутньої професійної діяльності;
– випереджувальний характер освіти, що забезпечує формування професійної
компетентності майбутнього фахівця;
– визначення дієвості освітнього закладу організацією навчального середовища;
– врахування індивідуального досвіду студента, його потреби в самореалізації,
самовизначенні, саморозвитку.

За таких умов відбувається гармонійне формування і всебічний розвиток особистості,

повне розкриття її творчих сил, набуття неповторної індивідуальності. Тому основними
функціями стають виховна, розвивальна і самовдосконалення, а не освіта, як у
традиційній системі. У такому розумінні освіта справді гуманізується, бо всебічно сприяє
збереженню та розвитку екології людини, її інтелектуальному, духовному й фізичному
зростанню, соціалізації в умовах навчально-пізнавальної діяльності.

Особистісно орієнтоване навчання має давню історію і декілька інших назв: гуманістична

педагогіка, екзистенціалізм, неопрагматизм, неопедоцентризм, вільне виховання (США,
Європа, 70-ті роки), педагогіка співробітництва (СРСР, 80-ті роки). Усі ці близькі
концепції об'єднує назва "ліберальна педагогіка", на противагу авторитарній і
технократичній.

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ
3.
Основною її ідеєю є концентрація уваги педагога на цілісній особистості учня, створенні
умов розвитку не тільки його інтелекту, але й духовності, емоційних, естетичних і
творчих задатків. Розвиток дитини, на думку А. Запорожця, не зводиться лише до
 пасивної асиміляції готових знань і умінь, а передбачає активне відтворення дитиною в
процесі діяльності, яка набуває при певних умовах характеру самостійної, засвоєних нею
знань щодо суспільних способів перетворення дійсності, моральних і естетичних
цінностей.

На нашу думку, для розвитку дитини в умовах традиційного навчання можуть і повинні
використовуватися особистісно зорієнтовані технології. Більше того, вони досить вільно
вписуються у традиційну систему навчання за таких умов:

 учитель змінює сам підхід до процесу навчання до учня, усвідомлює, що в педагогічному

процесі учень, а не вчитель є центральною фігурою;
 пізнавальна діяльність учнів, а не репродуктивне навчання стає головним у процесі
навчання;
 самостійне набуття і, особливо, можливість застосування отриманих знань стають
пріоритетними, а не засвоєння й відтворення готових знань;
 спільні міркування, дискусії, дослідження, а не запам'ятовування й відтворення знань
набувають особливого значення;
 у процесі спілкування з учнем у будь-яких ситуаціях неодмінно виявляється повага до
особистості;
 учитель враховує особливості фізичного, духовного, морального розвитку цілісної
особистості дитини, а не окремих її якостей.
Крім того, ми погоджуємося з думкою, що з огляду на унікальність кожної особистості
більш правильно говорити про повний, а не всебічний її розвиток (термін запропонований
акад. Л. Боголюбовим).

Для забезпечення повного розвитку особистості у навчально-виховному процесі

необхідно розвивати індивідуальні стилі пізнавальної діяльності кожного учня.
Особливого значення набуває роль учителя, його професіоналізм, уміння діагностувати
враховувати індивідуальні особливості учнів не тільки в академічних знаннях, але й у
психологічному аспекті, готувати відповідні навчальні матеріали, плани, програми. Усе це
потребує від учителя високої професіональної майстерності, такту, цілком певних
особистісних і професійних якостей.

4.

Сучасні технології навчання у вищому навчальному закладі зорієнтовані на створення

умов для самовираження і саморозвитку студента. Однією з таких технологій є
особистісно орієнтована технологія навчання, у центрі якої перебуває особистість
студента, її самобутність, самоцінність.

Становлення особистісно орієнтованого навчання у вищій школі зумовлене соціально-

економічними змінами в нашому суспільстві, розвитком ринкових відносин. Нині суб'єкти
праці вільно розпоряджаються своїм основним капіталом – кваліфікацією, самостійно
обирають для себе вид праці. Ринкові умови вимагають професійної мобільності, високої
компетентності, низки особистісних якостей.

З огляду на це особистісно орієнтоване навчання має на меті: розвивати індивідуальні

пізнавальні здібності кожного студента, допомогти їм пізнати себе, самовизначитись та
самореалізуватись, сформувати в них культуру життєдіяльності, яка дає змогу
продуктивно будувати своє життя.

Особистісно орієнтоване навчання у вищій школі ґрунтується на певних принципах:

 – пріоритет індивідуальності, самоцінності студента, який є суб'єктом навчального

процесу;
 – співвіднесення освітніх технологій на всіх рівнях освіти із закономірностями
професійного становлення особистості;
 – визначення змісту освіти рівнем розвитку сучасних соціальних, інформаційних,
виробничих технологій і майбутньої професійної діяльності;
 – випереджувальний характер освіти, що забезпечує формування професійної
компетентності майбутнього фахівця;
 – визначення дієвості освітнього закладу організацією навчального середовища;
 – врахування індивідуального досвіду студента, його потреби в самореалізації,
самовизначенні, саморозвитку.

За таких умов відбувається гармонійне формування і всебічний розвиток особистості,

повне розкриття її творчих сил, набуття неповторної індивідуальності. Тому основними
функціями стають виховна, розвивальна і самовдосконалення, а не освіта, як у
традиційній системі. У такому розумінні освіта справді гуманізується, бо всебічно сприяє
збереженню та розвитку екології людини, її інтелектуальному, духовному й фізичному
зростанню, соціалізації в умовах навчально-пізнавальної діяльності.

Особистісно орієнтоване навчання у вищій школі потребує корекції змісту освіти, форм і
засобів її реалізації. Змістовий компонент навчального процесу має охоплювати все
необхідне студентові для формування і розвитку його особистості, для формування
професіонала.

У вітчизняній практиці оптимальною формою організації навчального процесу вважають

колективні та групові заняття. Така практика суперечить одному з пунктів Болонської
угоди, який передбачає домінанту індивідуальних занять. Однак для виявлення позиції
особистості потрібні аудиторія, слухачі, глядачі. До того ж така підміна порушує
традицію української "гуртової школи". Тому найкращим виходом із цієї ситуації є
розумне поєднання масових, групових та індивідуальних форм навчання.

Важлива роль в особистісно орієнтованому навчанні відведена діалоговим лекціям,

дискусіям, спеціальним тренінгам, організаційно-діяльнісним, імітаційним іграм,
семінарам-тренінгам, розв'язанню проблемних ситуацій тощо.

Ефективність особистісно орієнтованої освіти значною мірою залежить від правильно

вибудуваного її змісту, до якого ставлять такі вимоги:

 – навчальний матеріал повинен забезпечувати виявлення змісту суб'єктивного

досвіду студента, в т. ч. досвіду його попереднього навчання;
 – виклад знань викладачем (у підручнику) повинен бути спрямований не лише на
розширення їх обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення, а й на постійне
перетворення набутого суб'єктивного досвіду кожного студента;
 – у процесі навчання необхідне постійне узгодження досвіду студентів з науковим
змістом здобутих знань;
 – активне стимулювання студента до самоцінної діяльності, можливість
самоосвіти, саморозвитку, самовираження;
  – конструювання і організація навчального матеріалу у такий спосіб, щоб студент
сам вибирав зміст, вид і форму при виконанні завдань, розв'язуванні задач тощо;
 – виявлення та оцінювання способів навчальної роботи, якими користується
студент самостійно, постійно, продуктивно.

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ
1.
Концепція особистісно-розвивального навчання. В останні роки популярними стають
концепції, спрямовані на розвиток особистості учня. При цьому висловлюються
пропозиції докорінно змінити зміст навчання на основі його гуманітаризації і
диференціації, профілювати всі школи та ін.

Одна з концепцій особистісно-розвивального навчання запропонована Л.Фрідманом.

Автор пропонує насамперед змінити організацію навчального процесу, під якою
розуміється система і характер взаємодій учителя з учнями та учнів між собою, а також
спосіб структурування навчального процесу та навчального матеріалу.

При цьому вчитель здебільшого лише організовує і керує самостійною творчою

діяльністю учнів стосовно засвоєння навчального матеріалу. Учні сприймають цілі
навчання як свої власні, беруть активну участь у плануванні роботи, самостійно вивчають
матеріал, здійснюють контроль, оцінку і  корекцію своєї навчальної діяльності.

Важливою передумовою реалізації запропонованої концепції є диференціація навчання,

яка, на думку автора концепції, має здійснюватись двома шляхами:

     • міжшкільна диференціація у вигляді спеціалізації шкіл;

     • внутрішкільна диференціація: створення спеціалізованих класів різного
профілю.

На думку Л.Фрідмана, ізоляція слабких дітей від більш сильних не сприяє мобілізації у
перших компенсаторних механізмів для подолання затримки розвитку. А різке зниження
складності навчального матеріалу і темпу його вивчення, багаторазове «розжовування»
матеріалу гальмує цих дітей розвиток продуктивного мислення, затримує їх
загально інтелектуальний розвиток.

     Концепція є теоретичною моделлю організації особистісно-розвивального навчання і

потребує широкої експериментальної перевірки і встановлення можливостей її
функціонування в масовій школі.

     Концепція особистісно-оркнтованого навчання розглядає навчання як процес, у якому

особистість учня є центром уваги вчителя, і доцільність навчання та пізнавальна
діяльність, а не викладання, є ведучою в тандемі вчитель—учень, щоб традиційна
парадигма освіти вчитель— підручник—учень була замінена новою: учень—підручник—
вчитель.

В умовах особистісно-орієнтованого навчання вчитель виконує іншу роль і функції в

навчальному процесі. Якщо при традиційній системі освіти вчитель разом з підручником
були основними і найбільш компетентними джерелами знань, то при новій парадигмі
освіти він виступає більше в ролі організатора самостійної активної пізнавальної
діяльності учнів, компетентного консультанта і помічника. Його професійні вміння
повинні бути спрямовані не просто на контроль знань і вмінь школярів, а на діагностику їх
діяльності. Особистісно-орієнтоване навчання передбачає диференційований підхід до
навчання з урахуванням рівня інтелектуального розвитку учня, а також його підготовки з
предмета, здібностей і задатків. В основі реального застосування згаданоїпарадигми
навчання лежать нові педагогічні технології, серед яких найбільш адекватними до
поставлених цілей є:

 - навчання в співробітництві;
 - метод проектів;
 - різнорівневе навчання;
 - індивідуальний і диференційований підхід до навчання, можливості рефлексії, які
реалізуються в усіх наведених вище технологіях.

3.
1. Даниленко Л.І. Теорія і практика інноваційної діяльності в загальній середній школі//
Управління освітою. 2001. - №3. - С. 18-24
2.Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології. - К., 2004.
3. Ігнатенко М. Сучасні освітні технології // Математика в шк.,- 2003. - №4.
4.Педагогические технологии / Под общей ред. В.С. Кукушкина. – Ростов н/Д., 2002.
5.Химинець В.В. Інноваційна освітня діяльність/ В.В. Химинець. – Ужгород:
Інформаційно-видавничий центр ЗІППО, 2007. – 364 с.