Лекція № 4

ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИ ТА ФОРМИ ВИХОВАННЯ

Мета – сформувати цілісне уявлення про сутність методу виховання,

класифікації методів виховання, характер взаємозв’язків між ними, умови
оптимального вибору та ефективного застосування методів виховання

Ключові слова: метод виховання; засіб та прийом виховання;

класифікація методів виховання; методи формування свідомості особистості;
методи організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки;
методи стимулювання поведінки та діяльності; методи контролю та
самоконтролю.

Основні питання
1. Поняття про методи виховання. Класифікації методів виховання
2. Методи формування свідомості особистості.
3. Методи організації діяльності та формування досвіду суспільної
поведінки.
4. Методи стимулювання поведінки та діяльності.
5. Методи контролю, самоконтролю та самооцінки у вихованні.
6. Чинники вибору методів виховання.
7. Форми організації виховної роботи

Рекомендована література
1. Базовий підручник або навчальний посібник (за вибором).
2. Омеляненко В. Л. Теорія і методика виховання : навчальний посіб. /
В. Л. Омеляненко, А. І. Кузьминський. – К., 2008. – 415 с.

1. Поняття про методи виховання.

Метод виховання – це інструмент
дотику до особистості.
А.Макаренко
Удосконалення навчально-виховного процесу в школі пов’язане з
пошуками оптимальних методів виховання особистості школяра.
У педагогічній науці існують різні підходи до трактування поняття
“метод виховання”.
У визначенні А.С.Макаренка це поняття має гуманістичний напрям. “Метод
виховання – це інструмент доторкання до особистості”.
Ю.Бабанський визначає метод виховання як співробітництво вчителя та учня:
“Методи виховання – це способи взаємопов’язаної діяльності, спрямованої на розв’язання
виховних задач”.
Комплексний підхід до визначення поняття “метод виховання” здійснюється
І.Харламовим: “Під методами виховання слід розуміти сукупність специфічних способів
і прийомів виховної роботи, які використовуються у процесі організації різноманітної
діяльності учнів для розвитку в них потреб, поглядів, переконань, моральної поведінки, а
також для корекції і вдосконалення з метою формування особистості, її якостей”.
У визначенні М.Фіцули “методи виховання – це способи взаємопов’язаної
діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців – оглядів,
переконань, навичок і звичок поведінки”.
За Б.Лихачовим, метод виховання – це засіб впливу вихователя на свідомість,
волю та почуття учнів, спосіб взаємодії з ними з метою формування у них переконань та
навичок поведінки, що відповідає меті виховання.
Методи виховання – це способи взаємопов’язаної діяльності
вихователя і вихованців, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований
педагогічний вплив на свідомість і поведінку учнів з метою розв’язання
завдань виховання, формування активних громадян

Прийоми виховання – складова частина методу, що забезпечує його

застосування в певних умовах. Тому деякі дослідники розглядають методи
виховання як певну сукупність прийомів виховної взаємодії з вихованцями.
Методи та прийоми можуть у конкретних педагогічних ситуаціях переходити
один в один.

Прийоми виховання – це сукупність окремих дій в структурі методу,

частіше більш специфічних, які можуть зустрічатися в процесі застосування
різних методів.

Це те, за допомогою чого відбувається виховання: предмети духовної і

матеріальної культури (наукові посібники, книги, твори мистецтва); слово
вихователя, різноманітні види діяльності: навчання, гра, художня
самодіяльність, спорт; конкретні заходи: вечори, політінформації, збори.
Методи виховання поділяють на загальні (їх застосовують в усіх
напрямках виховання) і часткові (використовуються переважно в одному з
них – моральному, фізичному , правовому тощо).
Характеристика методів виховання вимагає певної їх класифікації. Але
це дуже складне питання педагогіки, вчені мають різні точки зору з цього
питання. Так, у класифікації І. Марьєнка названі такі групи методів
виховання, як роз’яснювально-репродуктивні, проблемно-ситуативні, методи
привчання і вправи, стимулювання, гальмування, керівництва,
самовиховання.
За характером методи виховання поділяють на переконання;
організації життя і діяльності учнів; стимулювання діяльності і поведінки
(М. Болдирев).
Класифікація на основі спрямованості (інтегративної характеристики,
що передбачає єдність цільової, змістовної сторін методів виховання,
Г. Щукіна та ін.): методи формування свідомості особистості; методи
організації діяльності і формування досвіду громадської поведінки; методи
стимулювання і гальмування поведінки.
Таким чином, різність підходів до класифікації методів виховання
обумовлена тим, яка ознака береться за основу для групування методів.
Розглянемо класифікацію методів виховання з позиції діяльнісного
підходу за Ю.Бабанським. В основу даної класифікації покладено цілісну
структуру діяльності, яка включає в себе усвідомлення процесу діяльності, її
організацію, стимулювання, контроль та аналіз результатів. В основі цієї
класифікації IV групи методів: І група – методи формування свідомості
особистості; II група – методи організації діяльності і формування
досвіду суспільної поведінки; III група – методи стимулювання діяльності
та поведінки; IV група – методи контролю та самоконтролю, самооцінки
діяльності та поведінки.

МЕТОДИ ВИХОВАННЯ (за Бабанським Ю. К.)

У таблиці 1 приведено класифікацію методів виховання.

Треба пам’ятати, що кожна класифікація умовна; методи, що
впливають на свідомість, опосередковано впливають і на поведінку, і
навпаки; але класифікація виділяє головне і дозволяє розглянути кожний
метод детальніше, пам’ятаючи, що кожний з них – лише частина системи і
всі вони взаємопов’язані.
Таблиця 1.
Класифікація методів виховання
Класифікація методів виховання (за Ю.Бабанським)
методи методи організації методи методи контролю
формування діяльності і стимулювання та самоконтролю,
 свідомості формування діяльності та самооцінки
особистості досвіду суспільної поведінки діяльності та
поведінки поведінки
1. Навіювання. Педагогічна вимога Змагання Спостереження
2. Переконання Привчання Заохочення Тести
(лекція, розповідь, Вправи Покарання Індивідуальні бесіди
бесіда, пояснення, Доручення Суспільна думка Анкетування
диспут, дебати, Створення вихову- Вибух Самоаналіз
інструктаж). ючих ситуацій Самокритика
3.Позитивний Суспільна думка Самопереконання
приклад, авторитет колективу
Ділові ігри

Методи виховання завжди діють у певній системі, кожен є структурним

елементом цієї системи і у взаємозв’язку з іншими забезпечує ефективність
виховного процесу. Їх використовують у тісному взаємозв’язку і взаємо-
залежності. Методи виховання змінюються, вдосконалюються із зміною мети
виховання, умов здійснення, залежно від віку дитини та ступеня її
вихованості.

2. Методи формування свідомості особистості.

Головна мета цих методів – вплив на свідомість, почуття, волю
вихованців для пояснення і доведення правильності чи необхідності певної
поведінки, норм і правил спілкування, ставлення до оточуючого світу та ін.
До цієї групи належать методи:
- навіювання;
- переконання;
- прикладу.
Навіювання – метод психологічного впливу на людину, розрахований
на некритичне сприйняття нею слів, думок інших, що приводить або до вияву
у людини, навіть опріч його волі і свідомості, певного стану, почуттів,
відношення, або до здійснення людиною вчинків, що можуть безпосередньо
не відповідати її принципам діяльності, поведінки. Навіювання не вимагає
доказів, аргументації, логіки. Визначальним засобом навіювання можуть
бути яскраві факти, цитати, приклади, особистість вихователя. Ступінь
навіювання залежить як від вікових, так і індивідуальних особливостей
суб’єкта, його культурного та інтелектуального розвитку, особливостей
характеру, а також від тимчасового стану психіки, авторитету вихователя.
Переконання – метод впливу на свідомість, волю індивіда, що сприяє
формуванню нових поглядів, відношень або зміні тих, що не відповідають
загальнолюдським та національним нормам і принципам. Метод передбачає
обґрунтування певного поняття, відстоювання моральної позиції, оцінки
вчинків, дій та ін. Основу цього методу складають знання, які
використовуються для пояснення і доведення правильності чи необхідності
певних відношень, поведінки, але в поєднанні з почуттями. Основними
прийомами реалізації методів формування свідомості індивіда є: лекції,
розповіді, бесіди, диспути, конференції, збори, в основі яких є слово.
Бесіда передбачає цілеспрямовану організацію обміну думками.
Тематика, зміст бесід визначається виховними завданнями, які стосуються
окремого індивіда чи певної групи школярів. За змістом бесіди охоплюють
різні питання моралі, етики, естетики, наукової організації праці, фізичного
виховання, політичних подій та ін.
За формою проведення визначають бесіди фронтальні (з групою
школярів) і індивідуальні. Розрізнюють також заплановані та епізодичні
бесіди.
Методика проведення бесіди залежить від поставленої мети, завдань,
змісту, форм бесід. Це може бути обмін думками з приводу певного вислову,
прочитаної статті, вчинків школярів, подій у житті держави, школи, класу,
окремих учнів. Бесіда забезпечує виявлення особистісної оцінки з різних
питань життя, поглядів, суджень. Діалог має таку логічну структуру: 1)
початок бесіди, вихователь вводить дітей у тему бесіди; 2) передача
інформації – вихователь ставить запитання, пропонує висловити свою думку;
3) аргументування – діти беруть участь в обговоренні питання, наводять
приклади з свого життя або епізоди із книжок, публікацій, періодики тощо; 3)
прийняття рішень – вихователь узагальнює виступи, допомагає дітям робити
висновки.
Дискусія (диспут) передбачає суперечку, зіткнення різних точок зору,
поглядів, думок, оцінок, відстоювання своїх переконань. Дискусія вимагає
спеціальної підготовки учасників: обирається дуже гостра тема, визначається
авторитетний, ерудований ведучий дискусії, розробляються питання, які
стимулювали б учасників до суперечки. Ці питання, рекомендована
література доводяться до відома учасників раніше, щоб була можливість
підготувати аргументацію.
Дебати як метод формування свідомості особистості застосовується
лише в юнацтві. Дебати складаються з двох частин. У першій виступають
основні промовці, визначені організаторами дебатів. Заздалегідь вказується
тема дебатів, наприклад, “Чи потрібна Україні незалежність”? Основні
промовці діляться на “пропозицію” (вони повинні доводити, що Україні
потрібна незалежність) і “опозицію” (їх завдання доводити, що незалежність
Україні не потрібна). Всі присутні теж розділяються на дві групи: підтримка
пропозиції і підтримка опозиції. Під час дебатів учні повинні вміти
знаходити аргументи до тієї позиції, яку мають відстояти. Після виступів
основних промовців розпочинаються дебати в залі, в яких може взяти участь
кожний. Після дебатів у залі відбувається голосування за аргументи, а не
тезу. Після чого оголошуються підсумки дебатів.
Дуже корисно для формування переконань вирішення дилем
Кольберга. Дилеми представляють собою реальні життєві ситуації, які не
мають однозначно правильного рішення (наприклад, вкрасти ліки, якщо
немає грошей, чи дати людині вмерти; вимагати справедливості чи
підкоритися батькам). Переживання і розмірковування під час детального
обговорювання дилем створюють необхідний кожній людині досвід
вирішення складних життєвих проблем та прийняття відповідальності за свої
рішення.
Розповідь – це монолог вихователя, який будується як оповідання,
опис, роз’яснення. Вона проводиться, щоб викликати почуття
співпереживання з героями розповіді, розкрити зміст моральних норм і
правил поведінки, уявити ідеальний образ тощо. При цьому важливо не
навчати прямо, а давати можливість дітям оцінювати самим те, що почули,
робити висновки.
Лекція, як і розповідь, – монолог вихователя, але більший за змістом і
дається на рівні теоретичного узагальнення. Саме тому лекції проводять із
старшокласниками з метою розкриття різних питань, пов’язаних з
формуванням особистості. У змісті лекції визначаються, як правило, декілька
питань, їх послідовне розкриття дає слухачам уявлення з певної проблеми.
Ефективності використання методів формування свідомості сприяє:
1. Позитивна взаємодія вихователя і вихованців, встановлення
контакту з ними.
2. Формування інтересу, уваги до змісту інформації: використання
прийомів співпереживання, парадоксальної ситуації, пауз, конкретних
прикладів.
3. Доказовість у процесі переконання. Уміння пояснити свою думку за
допомогою відомих істин (теза, аргументи, способи доведення істини).
4. Звернення до почуттєво-вольової сфери учнів. Вплив на свідомість
особистості передбачає опору на її почуття і волю.
5. Особистість вихователя – головний фактор використання методів
освічення, навіювання, переконання; його ерудиція, педагогічна
майстерність, мовна культура, стиль життя, манери, жести, міміка,
педагогічний такт.
Метод прикладу – це метод впливу на свідомість, почуття, поведінку
особистості через наслідування. Наслідування спрямоване на відтворювання
індивідом певних зовнішніх рис, зразків поведінки, котре супроводжується
емоціональними і раціональними почуттями. Прикладом для школярів
можуть бути батьки, вчителі, знайомі, літературні герої, видатні сучасники,
що яскраво проявили себе у праці, науці, мистецтві. У процесі взаємодії
суб’єктів у контактних групах створюються умови для наслідування,
особливо на ранніх етапах розвитку особистості. Діяльність одного сприяє
діяльності іншого. Особливістю групової діяльності є співробітництво та
суперництво, що в значній мірі визначають ефективність наслідування.
Таким чином, приклад у вихованні може виконувати різноманітні
функції: конкретизувати прагнення, ідеали учнів; бути доказом для їх
обґрунтування; переконувати в доцільності своїх поглядів, вчинків;
стимулювати самовиховання. Ще давньоримський філософ Сенека твердив,
що важко довести до добра повчанням, легко – прикладом.

3. Методи організації діяльності та формування досвіду

суспільної поведінки.
 Методи другої групи можна вважати основними, тому що людина
формується тільки у процесі діяльності та спілкування. У процесі
формування особистості одним із головних завдань є досягнення єдності
свідомості і поведінки. Тому процес виховання повинен передбачати
привчання людини до позитивної поведінки і виробляти звичку до неї. Цьому
сприяють такі методи, як: педагогічна вимога, привчання, вправи, доручення,
виховні ситуації тощо.
Педагогічна вимога – це педагогічний вплив, який полягає в тому,
щоб зобов’язати школярів виконувати які-небудь дії і вчинки.
Вимоги повинні бути лаконічними, доступними для виконання,
зрозумілими, не порушувати повагу до особистості вихованця. Вимога
виконує стимулюючі, організуючі і гальмуючі функції. За формою
пред’явлення вимоги можуть бути прямі (характеризуються такими
ознаками, як позитивність, інструктивність, рішучість і проявляється у
вигляді наказу, вказівки) і непрямі, або опосередковані (спираються на
сформованість у вихованців мети, цілей, переконань і проявляються у
вигляді прохання, поради, натяку та ін.). Розрізняють індивідуальні
педагогічні вимоги, які висуває вихователь, і колективні, котрі йдуть від
правил поведінки у школі, обов’язків (клятви) члена громадської організації
тощо. Різноманітні і форми вираження вимог. Вони залежать від
індивідуальних якостей дитини і педагога, характеру стосунків між
вихователем і вихованцем, своєрідності ситуації (м’яке прохання,
нагадування, докір, попередження, категоричні вимоги).
Використання методу вимоги буде більш успішним, якщо:
а) пояснювати дітям необхідність дотримання тих чи інших вимог;
б) одночасно не висувати багато вимог;
в) залучати дітей до визначення певних вимог у процесі розробки
“правил моральної поведінки” для свого класу, дитячих Конституцій і таке
інше.
Ефективним є метод переключення. Інколи замість того, щоб робити
зауваження вихованцю і відволікати учнів від роботи, досить включити його
в іншу діяльність.
Привчання – організація планомірного і регулярного виконання
дітьми визначених дій з метою перетворення їх у звичку поведінки (не
розмовляти на уроці, прибирати зі столу, дотримуватися режиму тощо).
Привчання потребує чітких вимог, вправ, контролю, доброзичливості та
терпіння.
Вправи передбачають багаторазове повторення, закріплення,
вдосконалення способів дій як стійкої основи суспільної поведінки, тобто це
планомірно організоване виконання вихованцями різних дій, практичних
справ з метою формування і розвитку певних навичок поведінки, рис
характеру. Звички формуються на основі знань про норми поведінки,
вироблених умінь позитивних дій і закріплюються вправами як
цілеспрямованими і багаторазовими діями. Тому вправи являють собою
систему організованих вихователем правильних вчинків вихованця,
розраховану на тривалий час. Вправи ведуть до вироблення навичок і звичок,
які включаються в загальну структуру поведінки дитини і проявляються як її
індивідуальні особливості. Це може бути звичка до регулярної праці, до
фізичної та гігієнічної культури, звичка бути обов’язковим у стосунках з
людьми.
М.Болдирев виділяє наступні типи вправ: а) вправи в діяльності –
використовуються з метою вироблення в учнів навичок до праці,
переборювання труднощів, виховання наполегливості, самостійності;
б) режимні вправи – стимулюють дітей до дотримання встановленого в школі
та в сім’ї режиму та ін.; в) спеціальні вправи – використовуються для
вироблення і закріплення навичок і вмінь культурної поведінки, дотримання
елементарних правил, пов’язаних із зовнішньою культурою, правилами
етикету.
Реалізується метод вправ і через доручення, тобто шляхом виконання
визначених завдань учителя, батьків, колективу, що сприяє накопиченню
досвіду позитивної поведінки, вихованню гуманних якостей особистості,
відповідальності, старанності (доручення: провідати хворого товариша,
надати допомогу відстаючому, привести в порядок книги бібліотеки).
Значущість доручень у системі виховної роботи буде вищою, якщо
дотримуватись ряду умов: а) учні повинні усвідомлювати значення
доручень; б) виконавці повинні знати, в чому сутність доручення і як його
виконати, в які строки; в) доручення виконується більш охоче, якщо воно
відповідає інтересам, потребам і можливостям дитини, посильне їй;
г) надавати допомогу школярам у процесі виконання доручення, корегувати
за необхідності їх дії; д) давати можливість учням виявляти самостійність,
ініціативу, творчість; е) здійснювати оцінку результатів виконання
доручення.
У теорії педагогіки і практиці школи все більшого поширення набуває
використання виховних ситуацій, тобто створення таких зовнішніх
обставин, які дозволяють опосередковано впливати на свідомість, почуття,
вчинки людини. Педагогічний ефект забезпечується не прямим зверненням
до учнів, а цілеспрямовано організованими обставинами, які і створюють
ситуацію. Прийоми непрямого впливу на особистість школяра (створення
виховних ситуацій) прямо відповідають вимогам життя. Це можуть бути:
 ситуації упізнавання, в якій дитина може продемонструвати свою
унікальність, своєрідність, талановитість, інтереси;
 ситуації взаємодії кожного члена колективу з однокласниками в
позиції підлеглості та керівництва;
 ситуації співпереживання, турботи, взаємодопомоги, ситуації
морального вибору;
 ситуації успіху та ін.
В виховна ситуація не повинна викликати у школяра почуття образи,
приниження власної гідності. Вона доречна при вирішенні гострих питань
спілкування ровесників, при встановленні позитивних стосунків між
батьками і дітьми. У той же час виховну ситуацію не можна вважати
універсальним методом, її використовують у залежності від цільової
установки, особистих якостей дитини, авторитетності вчителя тощо.
Метод суспільної думки колективу – це метод, який більш ефективно
використовується в юнацтві, оскільки саме підлітки великого значення
надають думкам друзів по групі. Емоційна сумісність дітей у колективі
дозволяє створити сприятливу психологічну атмосферу. В стосунках підлітка
з колективом домінує страх втратити повагу друзів, постійне бажання
заслужити похвалу (схвалення) колективу, виділитися в ньому з кращого
боку. Громадська думка як вимога колективу полягає в оцінці дій і вчинків
кожного учні з метою спонукання його до зміни на краще в поглядах,
переконаннях та поведінці.
Колективна творча справа – це, по-перше, справа, корисна для
когось, а не просто виховний захід; по-друге, творче, тобто самостійне
створення чогось нового, незвичного; по-третє, колективна, тобто в ній
беруть участь всі вихованці, кожний член колективу. КТС включає 5
загальних зборів (стартова бесіда, обговорення пропозицій та вибір справи,
планування, проведення справи. “Вогник” – обговорення в неформальній
обстановці результатів та процесу справи, її оцінка, оцінка діяльності
кожного). Між загальними зборами створюються і працюють мікрогрупи
(“Розвідка справи”, “Ради справи”, творчі групи планування та виконання). У
мікрогрупах працює кожен член колективу, причому, на кожному етапі
мікрогрупи мають різний склад, це дозволяє кожному вихованцю виявити
різні здібності, навчитися спілкуватися з різними особистостями, реалізувати
свої інтереси, побувати і в ролі підлеглого, і в ролі керівника.
Дуже ефективним є метод рольової гри. Гра – це діяльність, в якій
імітуються реальні умови та дії, але метою її є процес, а не результат. Гра
ставить кожного вихованця в активну позицію, непомітно примушує діяти,
приймати рішення, спілкуватися, додержуватися правил, унаслідок чого
засвоюються моральні норми, розвивається здатність краще розуміти інших
людей, співробітничати з ними. Ролі у грі мають діставатися всім,
ураховуючи виховну мету та умови гри.
Таким чином, методи організації діяльності і формування досвіду
моральної поведінки вирішують завдання виховання стосунків між людьми,
навичок, умінь, звичок. Учень іде від усвідомлення необхідності знань, умінь
через тренування до навичок і через тренувальні вправи – до звичок
поведінки.

4. Методи стимулювання поведінки та діяльності.

До третьої групи відносять методи, які призначені стимулювати
суспільно корисну поведінку, або гальмувати неприйнятну. Головні методи
цієї групи – змагання, заохочення і покарання, які здійснюють функцію
стимулювання і коректування діяльності і вчинків учнів.
Змагання завжди є могутнім стимулом діяльності, тому що враховує
прагнення більшості людей до самоствердження, активності. Змагання може
бути колективним, або індивідуальним. Воно завжди має бути гласним,
конкретним, а результати та критерії оцінки треба піддавати порівнянню.
Заохочення – це підтвердження правильності вчинків, дій дитини.
Значення його в тому, що воно сприяє закріпленню позитивних форм
поведінки людини і може знайти прояв у різноманітних формах
Засоби заохочення – схвалення, усна чи письмова подяка, цінна
нагорода, похвальна грамота, лист батькам на роботу з подякою тощо.
Заохочення буде позитивним за певних умов: 1) його справедливість,
тобто заохочувати лише за певні позитивні дії, вчинки. Заохочення повинно
бути усвідомлене як нагородженим, так і однолітками; 2) своєчасність
заохочення; 3) дотримання міри в заохоченні (надмірне часте заохочення
одних і тих людей знижує виховний ефект методу, може призвести до
формування у школяра підвищеної самооцінки, недоброзичливого ставлення
однокласників).
Покарання – вплив на особистість школяра, який відбиває засудження
його дій, вчинків, що суперечать нормам, принципам поведінки у суспільстві,
змушуючи учнів дотримуватися цих норм. Призначення покарання –
виховувати у школярів уміння гальмувати виявлення тих якостей, прагнень
здійснення вчинків, які в певних умовах суперечать вимогам норм моралі.
В історії педагогічної науки ставлення до покарання різне. Такі видатні
педагоги як І.Песталоцці, Л.Толстой, В.Сухомлинський вважали, що
справжнє виховання може бути без покарання. Але, розумна система
покарань не тільки законна, а й необхідна. Вона допомагає сформуватися
міцному людському характеру, виховує почуття відповідальності, людську
гідність, уміння опиратися спокусі і поборювати її.
В останні роки різні форми покарання використовуються в практиці
роботи школи. В основному це покарання, пов’язані: а) з накладанням
додаткових обов’язків; б) втратою або обмеженням певних прав;
в) вираженням морального осудження в різних формах.
До типових видів покарань вчені відносить: вияв незадоволення,
осудження, присоромлення, обмеження, посилення контролю за поведінкою,
відстрочку виконання даної дитині обіцянки, вияв деякої стриманості в
поводженні з дитиною, позбавлення її звичної ласки, моральне осудження,
нотка відчуження в голосі, гнів, обурення тощо.
Вимоги до використання покарання:
1) слід враховувати ситуацію, за якої здійснено негативний вчинок,
умови і причини, які його викликали, стан того, хто завинив, його ставлення
до колективу, вчителя, школи, свого вчинку та особистість вихователя, його
стосунки з дітьми; 2) поєднувати вимогливість і повагу до особистості
школяра, покарання з переконанням; 3) дотримуватися педагогічного такту;
4) виявляти справедливість у використанні покарань; 5) уникати колективних
покарань; 6) не карати за неуміння (воно знімається навчанням); нерозуміння
(треба пояснити). Виконання цих вимог сприяє правильному ставленню
людини до засудження її вчинків.
Корекція передбачає використання певних прийомів, спрямованих на
подолання чи ослаблення недоліків у діях, вчинках школяра. Прийоми
розв’язання протиріч у стосунках суб’єктів педагогічного процесу:
а) великодушне пробачення, сутність якого в тому, що того, хто здійснить
недостойний вчинок, мовби пробачають за тієї причини, що людина не може
усвідомити те, що вчинила, або припинити це. Цей прийом має силу в роботі
із старшими підлітками, юнаками; б) прийом витискування, який
застосовується з метою викликати у школяра інший, більш сприятливий стан,
який замінив би негативні переживання, тобто здійснюється переключення
учня; в) прийом ігнорування передбачає фіксацію педагогом несприятливого
стану суб’єкта, але зовні педагог робить вигляд, що не помічає того, що
відбувається, що приводить до самоосмислення суб’єктом своїх дій;
г) компроміс як спосіб розв’язання протиріч у стосунках педагога і дитини,
педагога і групи дітей, коли кожний з них йде іншому на поступлення.
Корекція поведінки може відбуватися на основі самовиховання. Мета
використання прийому – підвищення самооцінки учня і розвиток симпатії у
нього по відношенню до людей. Як правило, вихованець зміцнює свою
поведінку, але робить це сам, за особистим вибором того, що йому
пропонують.

5. Методи контролю, самоконтролю та самооцінки у

вихованні
До цієї групи методів належать:
1. Вимога (спосіб безпосереднього пробудження учнів до тих чи інших
вчинків або дій, спрямованих на поліпшення поведінки: прохання, тактовні
вказівки і розпорядження вчителів).
2. Контроль (спосіб спостереження за діяльністю й поведінкою учнів з
метою спонукання їх до дотримання встановлених правил, виконання
запропонованих вимог або завдань засобами контролю й спостереження за
поведінкою і роботою учнів: індивідуальні бесіди, психолого-педагогічні
тести, анкетування тощо).
3. Самоконтроль:
Самоаналіз – оснований на тому, що по мірі дорослішання і посилення
інтересу до самого себе дитина все більш настійливо розмірковує про своє
ставлення до оточуючого світу, власним вчинкам, дає моральну оцінку
бажанням та потребам.
Самокритика – розвивається на основі самоаналізу. Може бути в формі
внутрішнього монологу (інтроверти) або в формі довірчих бесід з друзями,
висловлювань про себе в колі товаришів, на зборах, диспутах (екстраверти).
Самопізнання – перетворення дитини в суб’єкт виховання. в результаті
самоаналізу і самокритики у дітей з’являється бажання до створення цільного
образу власного “Я”, “Я” – концепції.
Самоочищення – спосіб виходу з внутрішньої кризи особистості, що
виникає з причини недосконалості духовного світу дитини (особливо гостро
– у підлітків). Це – самоосуд і готовність до самопокарання, до початку
нового життя згідно зі своїм ідеалом.
 6. Вибір методів виховання
Взаємозв’язок методів і прийомів виховання. Прийом – це сукупність
окремих дій в структурі методу, частіше більш специфічних, менш
загальних. Методи і прийоми тісно пов’язані між собою, можуть замінювати
один одного в конкретних обставинах. В одній педагогічній ситуації метод
виступає як самостійний спосіб розв’язання проблеми, а в іншій – як прийом,
частина методу, що має необмежений вплив і для розв’язання проблеми
потребує низки інших прийомів. Наприклад, бесіда – один з методів
формування переконань, може бути прийомом на одному з етапів привчання.
Прийоми поділяють на стимулюючі та гальмуючі. До перших відносять
моральну підтримку, вияв доброти, уваги, авансування позитивних якостей,
укріплення віри вихованця в свої сили, активізацію заповітних почуттів,
фланговий підхід, прояв гуманних почуттів, включення в цікаву діяльність,
організація успіху в діяльності або спілкуванні. До гальмуючих – вияв
засмучення, натяк, лагідний докір, попередження, іронію, прояв обурення,
виклик тривоги перед можливим покаранням, паралельну дію, уявну
байдужість, наказ, уявну недовіру тощо.
Механізм дії методів та прийомів полягає в тому, що вони діють
ефективно тоді, коли використовуються нечасто і несподівано. В залежності
від педагогічної ситуації той чи іншій метод виховання виступає як найбільш
оптимальний шлях досягнення мети. Оптимальним називається найбільш
вигідний шлях, що дозволяє швидко і без зайвих витрат часу, енергії, коштів
досягнути наміченої мети.

Чинники вибору методів виховання

Загальні фактори, що визначають вибір методів виховання: цілі і задачі
виховання; зміст виховання; вікові особливості вихованців; рівень
сформованості колективу; індивідуальні та особистісні особливості
вихованців; умови виховання (матеріальні, психофізіологічні, санітарно-
гігієнічні тощо); засоби виховання (наочність, засоби масової інформації,
різні види діяльності: ігрова, навчальна, трудова; педагогічна техніка: мова,
міміка, рухи тощо); рівень педагогічної кваліфікації; час, відведений на
досягнення результатів виховання: якщо часу обмаль, а цілі великі,
застосовують “сильнодіючі” методи (зв’язані з покаранням та примусом), у
сприятливих умовах використовуються “зберігаючи” методи виховання
(умовляння і поступове приучення); очікувані наслідки.
Правила вибору методів виховання: гуманізм стосунків педагога та
вихованців; метод вимагає еластичності, гнучкості та використання у системі
методів; не можна обирати метод, який в даних умовах не може бути
застосований; задум, не підкріплений засобами, є марним; метод вимагає
логічного завершення; метод не терпить шаблонів у застосуванні; вибір
методу залежить від стилю педагогічних відносин; від характеру діяльності,
яку він викликає; треба передбачати психічний стан вихованців в той час,
коли будуть застосовуватися методи.

УМОВИ ВИБОРУ МЕТОДІВ ВИХОВАННЯ

7. Форми організації виховної роботи

Форми організації виховної роботи – зовнішній вигляд, загальна
організація виховного процесу; спосіб організації виховного процесу, що
відображує внутрішній зв'язок його елементів і характеризує взаємини
вихователів і вихованців.
Поняття «форма» означає «спосіб організації і спосіб існування
предмету, процесу, явища». Форма в педагогічній науці визначається як
спосіб організації виховного процесу, що відображує внутрішній зв'язок його
елементів і характеризує взаємини вихователів і вихованців. Форма
виховання є спосіб організації його змісту, який забезпечує систему
виховного впливу, характеризуючи суб’єкт-суб'єктний взаємозв’язок. Тісно
пов’язана зі змістом явища, предмета, процесу творення. Розглядаємо і як
засіб виховання.
Ефективність організаційних форм залежить від умілого використання
методів досягнення відповідних цілей (інструментування).
Форми організації виховного процесу мають бути оригінальними,
творчими, науково обґрунтованими, майстерно сконструйованими
(педагогічна технологія), тобто гармонійно поєднувати довершеність,
оригінальність і красу. Забезпечують певне забарвлення, тон, відтінки
(емоційне забарвлення, інтонаційні відтінки, тональність голосу),
оригінальність побудови, змісту виховних впливів, естетизацію виховного
процесу.
Класифікація форм організації виховної роботи.
За часом проведення:
 короткочасні (тривалість від декількох хвилин до декількох годин);
 тривалі (від декількох днів до декількох тижнів);
 традиційні (регулярно повторюються).
За часом підготовки:
 експромтні;
 форми, що передбачають попередню підготовку вихованців.
За видами діяльності: форми навчальної діяльності; трудової діяльності;
спортивної діяльності; художньої діяльності і т.д.
За способом впливу педагогів:
 безпосередні,
 опосередковані.
 СУТНІСНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ОКРЕМИХ ФОРМ
ВИХОВНОЇ РОБОТИ
Зверніть увагу , що будь-яка форма виховної роботи
передбачає чітке визначення функцій вчителя та участь учнів у
підготовці та проведенні певної форми виховної роботи

Диспут – форма проведення виховної роботи, під час якої відбувається спілкування
людей, які стоять на різних ідеологічних, політичних, моральних позиціях, це суперечка,
зіткнення протилежних думок. При проведенні диспуту обговорюються проблемні
питання, відстоюються різні точки зору, факти, аргументи. Вчитель – веде диспут,
заздалегідь готується до його проведення, проводить мозковий штурм або анкетування за
допомогою який обирає разом із учнями тему диспуту. Учні – об’єднуються у малі групи
за різними протилежними позиціями, готують аргументи, фактичні матеріали, які
допоможуть відстоювати свою точку зору на проблему. Закінчується диспут прийняттям
одного рішення, бачення проблеми.
Відверта розмова – форма виховного заходу, на якому відбувається розмова за
обраною темою, яка потребує відвертості, камерності і є складною, особистісною. Для
проведення її вчителю необхідно пам’ятати про вимоги щодо її організації: складення
довірливої атмосфери серед учнів, комфортних умов, актуальності і важливості теми для
учнів. Ця форма виховного заходу проводиться з невеликою групою учнів (за
необхідністю однієї статі). Для створення комфортних умов вчитель готує приміщення та
проводить попередню бесіду про важливість обраної теми, за бажанням запрошує
спеціаліста, організує проведення розмови у формі тренінгу тощо.
Етичний тренінг – форма колективної, групової роботи, яка проводиться у
вигляді тренінгу на етичні теми. Вчитель - перед проведенням тренінгу разом із учнями
обирає етичну тему (правила етичної поведінки, обговорення життєвих ситуацій тощо) за
допомогою мозкового штурму, бесіди, аналізуючи вчинки учнів, випадки із життя групи.
Учні – приймають участь у обговоренні теми, розігрують та аналізують ситуації, роблять
узагальнення, висновки, приймають етичні правила спілкування.
Година тестування – форма виховної роботи, яка проводиться із метою
визначення особистісного ставлення учнів до якогось явища або події, особистісної чи
загальної думки, збирання певних ідей, пропозицій. Вчитель – подає пропозицію для
проведення тестування, готує або підбирає тести і форму обробки даних. Учні –
відповідають на запитання, які подає вчитель, приймають за необхідністю участь у
обробці результатів.
Екологічний десант – форма проведення виховної діяльності, спрямованої на
екологічний захист території, надання корисної термінової екологічної допомоги на
визначеній території, яка потребує очищення від бруду, допомоги. Вчитель – подає
пропозицію, вмотивовує дітей на проведення десанту, визначає разом із учнями
територію, визначає місця, які потребують допомоги, організує рекламування події,
розподіляє обов’язки, визначає термін. Учні – вирішують питання особистісної участі у
проведенні десанту кожного, висувають пропозиції для об’єму робіт, визначають
послідовність дій тощо. Після проведення десанту підбиваються підсумки роботи,
визначається участь кожного, проводиться нагородження учасників.
Турнір ораторів – форма колективної групової справи, яка проводиться із метою
визначення вмінь учнів у колективі групи (навчального закладу) ораторському мистецтву.
Вчитель – готує теми для виступу ораторів, збирає пропозиції у дітей, проводить
жеребкування серед учасників з метою визначення тем виступів, послідовності. Доводить
до відома дітей вимоги щодо виступів: кількість хвилин, обґрунтованість, доказовість,
чіткість, виразність, артистизм тощо. Учні – вступають по черзі, дотримуючись вимог,
критеріїв, намагаються розкрити тему за визначений час. Закінчується турнір підбиттям
загальних підсумків та визначення кращого оратора і визначення номінацій.
Моделювання розвивально-виховних ситуацій – форма колективної або
групової діяльності під час якої проходить випробування артистичних, інтелектуальних,
творчих вмінь учнів, моделювати поведінку, знаходити вірне рішення у складних
ситуаціях, розробляти план дій, вигадувати можливі варіанти поведінки тощо. Вчитель –
готує розвивально-виховні ситуації для спільного обговорення або розігрування учнями,
об’єднує учнів у малі групи за лічилкою і надає можливість дітям змоделювати групове
інсценування, імітацію, пантоміму на певну подану ситуацію і прийняти рішення щодо
поведінки людини у ній. Учні – у групі обговорюють подану ситуацію, розподіляють ролі,
розігрують ситуацію за обраною спільно формою, підводять підсумки.
Музична вітальня – форма проведення колективного музичного привітання або
ознайомлення учнів із творами музичного мистецтва, організованому вчителями,
батьками та учнями напередодні визначної події, свята. Вчитель – разом із учнями та
батьками готують сценарій вітальні, визначають музичні номери для виконання або
прослуховування, продумують оформлення кімнати. Учні – приймають участь у
колективній підготовці вітальні та її проведенні, запрошують гостей.
Тематична дискотека – форма проведення колективної справи, з метою
ознайомлення учнів із певним напрямком, стилем музики, творчістю видатних музикантів
та змістовного проведення відпочинку, танцювальної програми. Вчитель – висуває
пропозиції щодо проведення дискотеки, організує оргкомітет, разом із учнями розподіляє
обов’язки, визначає термін проведення дискотеки і обирають ді-джея (або запрошують
професіонала). Учні – приймають участь у підготовці і проведення дискотеки, рекламують
захід, запрошують прийняти участь у підготовці.
Школа лідера – форма проведення виховної діяльності, спрямованої на підготовку
і виявлення лідерів серед органів учнівського самоврядування та колективу навчального
закладу в цілому. Вчитель – організує роботу школи, планує засідання, обирає відповідну
форму для підготовки (тренінг, диспут, тести, анкети). Учні – приймають участь у
навчанні лідерським якостям, вмінням організувати і проводити виховну діяльність,
навчають основам спілкування, взаємодії, набувають практичних вмінь.
Театральна вистава – форма проведення виховного заходу у вигляді театральної
вистави, яку готує і демонструє акторська трупа навчального закладу. Вчитель – разом із
учнями обирають текст чи уривок твору для вистави, розподіляють ролі, проводять
репетиції, готують декорації і костюми, рекламують прем’єру. Учні – проводять разом із
вчителем репетиції, працюють над підготовкою декорацій, костюмів, залучають до
співпраці батьків, рекламують прем’єру, готують афішу тощо.
Мистецькі колективи – форма організації позаурочної діяльності талановито
обдарованих учнів, спрямованих на набуття сценічних, акторських навичок, формування
практичних мистецьких вмінь виконувати та створювати твори мистецтва. Вчитель
(фахівець) – набирає дітей до складу мистецького колективу, планує роботу, проводить
заняття на набуття практичних навичок, формує сценічний репертуар, організовує
виставки творчих робіт, виступи колективів, навчає дітей основам мистецтва. Педагог-
вихователь, якщо не має відповідної фахової мистецької підготовки, може організувати
аматорські мистецькі колективи за власною ініціативою та проводить консультації у
фахівців. Учні – набувають практичних навичок, приймають участь у підбору репертуару,
готують твори для виступу, виставки тощо.
Тематичний діалог – форма колективної виховної роботи, на якій відбувається
діалог учнів із вчителем за певною обраною темою. Вчитель – пропонує учням обрати
тему діалогу, заздалегідь готує запитання до теми, додаткові матеріали, інформаційні
джерела, розподіляє між учнями завдання для підготовки до обраної теми діалогу. Учні –
готують до заходу свої виступи і повідомлення, підбирають демонстраційний матеріал,
приймають активну участь в обговоренні проблеми. Весь виховний захід проходить у
вигляді діалогу із вчителем, із митцем, із героєм художнього твору тощо. Закінчується
захід підведенням підсумків.
Конкурс творчих робіт – форма проведення виховної діяльності, під час якої учні
демонструють свої творчі роботи та приймають участь у конкурсі на кращу творчу
роботу. Вчитель – пропонує учням виконати творчу роботу (техніку виконання і жанр
обираються самостійно або за темою конкурсу), обговорює критерії щодо оцінювання
робіт, вимоги до оформлення роботи, термін на виконання, запрошує на конкурс
компетентне журі. Учні – обирають тему, жанр, техніку за бажанням, готують роботи та
приймають участь у їх презентації. Можливо виконання творчих робіт і під час
проведення конкурсу, коли ведучий пропонує завдання і дає час на їх виконання. У фіналі
конкурсу підводять підсумки, нагороджуються учасники.
Захист проектів – форма проведення виховної роботи, в ході якої відбувається
захист підготовлених проектів (або і створення творчих учнівських проектів). Вчитель –
заздалегідь визначає із учнями проблеми які цікавлять дітей, об’єднує учнів у малі групи
та пропонує за правилами створення проектів підготувати і презентувати проект. Далі
вчитель організує проведення захистів учнівських проектів та оцінює ці проекти за
допомогою обраних критеріїв та запрошеного журі. Учні - проходять такі етапи проектної
діяльності: підготовчий - обрати тему проекту, скласти план дій, практико-виконавчий -
зібрати та обробити інформацію, підготувати порт фоліо, заключний - презентувати свій
проект для вчителів і учнів навчального закладу. Можливий варіант створення і захист
учнівських проектів під час проведення заходу або підготовка індивідуальних (або
парних) учнівських проектів чи групових проектів за участю батьків.
Поетична вітальня – форма виховної роботи, під час якої відбувається зустріч
учнів із творчістю певного поета, поезії певного стилю або епохи чи власних учнівських
поезій. На поетичну вітальню можна запросити відомого місцевого поета, гостей, батьків.
Вчитель – пропонує учням обрати поета (поетів), творчість яких їм подобається, разом із
творчим колективом учнів готує сценарій вітальні, обговорюється оформлення зали,
обираються ведучі. Учні – приймають участь у підготовці і проведенні поетичної вітальні,
запрошують гостей, рекламують вечір, оформлюють інформаційний стенд тощо.
Бал – форма проведення виховного за ходу, який проходить за всіма правилами
балу. Вчитель – пропонує проведення балу до свята (осінь, Новий рік,весна тощо), разом
із учнями та батьками планують підготовку балу, обговорюють умови, оформлення зали,
музику, обирають ведучих, пишуть сценарій. Учні - приймають участь у підготовці до
балу, готують конкурси, костюми, роблять рекламу заходу тощо.
Самотестування – форма проведення виховної діяльності, під час якої
відбувається тестування учнів, яке вони здійснюють самостійно. Вчитель – пропонує
учням провести самотестування за обраними тестами, подає учням приклад тестів,
обговорює форму обробки тестів і підведення підсумків.
Публічна вистава – форма проведення виховного заходу, в ході якого
відбувається проведення вистави на розсуд публіки. Вчитель – пропонує учням обрати
п’єсу для підготовки вистави, обирає із числа учнів режисера, костюмера, декоратора,
гримера, звукооператора, дизайнера тощо і організує проведення репетицій, разом із
учнями планують хід проведення публічної вистави. Учні - приймають участь у
підготовці, рекламуванні і проведенні вистави, запрошують глядачів і гостей на прем’єру
вистави.
Рух учнівської молоді – форма організації колективної справи серед учнівської
молоді, яка пропонує певні дії, спрямовані на підтримку ідей, починань, нових
колективних традицій серед однолітків. Рух організовується за певних обставин:
підготовці лідерів –волонтерів, які популяризують свої ідеї через просвітницьку,
ораторську творчу діяльність, залучення однодумців. Вчитель – пропонує ідею щодо
організації руху учнівської молоді, збирає колектив лідерів, разом із учнями планують
діяльність, визначають дії кожного, терміни проведення, форми рекламування ідей та
перелік корисних справ, які будуть проведені у ході організації руху молоді. Учні –
приймають участь у організації і проведенні заходу, розподіляють обов’язки, визначають
терміни проведення. Після проведення заходу учні разом із вчителем підводять підсумки,
визначають активістів.
Експедиція (фольклорна, краєзнавча) – форма проведення довготривалої
колективної пошуково-дослідницької діяльності, у ході якої відбувається вивчення
особливості місцевості, визначення фольклорних традицій, краєзнавчих особливостей
регіону тощо. Кінцевим продуктом творчої діяльності учнів може стати видання газети,
портфоліо, карти місцевості, підбір експонатів для музею, оформлення альбому, книги,
статті тощо. Вчитель – пропонує учням обрати тему експедиції, планує її роботу, створює
із учнями карти експедиції, визначає терміни і кінцеві результати. Учні – обирають
напрямок діяльності, отримують завдання, визначають терміни, проводять дослідницьку
пошукову роботу, збирають інформацію, працюють над обробкою матеріалу,
оформлюють результати, презентують свої напрацювання.
Літопис колективу навчального закладу – форма виховного довготривалого
колективного заходу, спрямованого на складення літопису колективу навчального
закладу. Вчитель – висуває пропозицію учням організувати ведення літопису колективу.
Разом із учнями вчитель обирає форму опису важливих подій із життя колективу, стиль
опису, частоту записів тощо. Учні – вирішують питання відповідальних за ведення
літопису колективу, розподіляють обов’язки, терміни виконання тощо. Після того як
літопис колективу складено, визначається термін презентації літопису на загальному
заході, обговорюється форма презентації літопису, матеріали літопису можуть бути
використані для музею, для сценарію випускного вечору тощо.
Екскурсія – форма проведення колективного виховного заходу з метою
ознайомлення учнів із визначними історичними місцями регіону, країни, краєзнавчими
особливостями місцевості, пам’ятками культури і мистецтва тощо. Вчитель – висуває
пропозицію для учнів та батьків про організацію екскурсії, обирається рада заходу,
обговорюється маршрут екскурсії, кошти необхідні для витрат, речі, що потрібні у дорозі.
Учні – обирають маршрут, складають список речей, які необхідні при організації
екскурсії, вирішують термінові організаційні питання. Визначають дату проведення
екскурсії. Після проведення екскурсії учні випускають газету, інформаційний лист чи
пишуть твір-спогад, збирають і оформлюють фотоколаж тощо.
Бенефіс – форма проведення колективного творчого свята, яке вперше ознайомлює
колектив навчального закладу із творчістю нового або діючого колективу (бенефіс
вистави, мюзиклу, спектаклю тощо). Вчитель – разом із учнями готує творчий показ,
розподіляє ролі, визначає режисера (або самостійно режисує), проводить кастинг на
виконання головних ролей, визначає дії костюмера, гримера, призначає відповідальних за
оформлення та музичний супровід бенефісу. Учні – проводять репетиції бенефісу,
рекламують захід, приймають участь у проведенні бенефісу, визначають кращих акторів.
Колаж – форма проведення колективного творчого заходу, спрямованого на
створення колективного колажу, в якому представленні різні види техніки. Вчитель -
разом із учнями обирають тему, складають ескіз колажу, розподіляють роботу і
підготовлюють матеріали для створення роботи. Учні – розподіляють роботу, виконують
свою ділянку роботи, працюють над колективним виконанням конання колажу.
Презентація – форма проведення колективного заходу, спрямованого на
презентацію, демонстрацію творчих наробок колективу. Вчитель – пропонує учням обрати
проблему, тему презентації, разом із учнями проводить планування роботи, обирає форму
проведення презентацій. Учні – працюють над створенням презентації, розподіляють
обсяг роботи, терміни виконання, проводять репетиції. Захід закінчується показом
підготовлених презентацій, оцінює презентації обране журі, відмічається робота кожного
члена групи.
Агітбригада – форма проведення виховної роботи, в ході якого проходить
творчий віршований, пісенний, театралізований виступ агітбригади за обраною темою.
Вчитель – стає організатором створення колективу агітбригади, разом із учнями складає
сценарій виступу агітбригади, планує виступ колективу у навчальному закладі. Учні –
проводять репетиції, добирають музичне оформлення та демонстраційний матеріал
(плакати, слайди).
Пресс-шоу - форма виховного заходу, який проводиться разом із представниками
преси (міської, районної, або навчального закладу), спрямованого на огляд визначних
подій із життя колективу навчального закладу. Для обговорення обирають статтю, або
кілька статей, зміст яких цікавить усіх. Вчитель - створює групи журналістів, завданням
яких є обговорення проблем, що висвітлюється у статтях. Учні – обговорюють проблеми,
висвітлюють події із життя колективу, готують свої виступи, готують демонстраційний
матеріал, беруть бліц-інтерв’ю, обговорюють висновки із статті.
Теле-ревю – форма проведення виховного заходу, на якому пропонується
створення ситуації телевізійної програми, де обговорюється важлива, значуща проблема,
яка є цікавою, актуальною для колективу навчального закладу. Вчитель – разом із учнями
готує сценарій ревю, запрошує гостей, розподіляє ролі – телеведучих, кореспондентів,
представників преси тощо. Учні – готують сценарій, обговорюють питання оформлення
зали, розподіляють ролі, готують матеріал для обговорення.
Аукціон – форма проведення виховного заходу, під час проведення якого
відбувається продаж з аукціону ідей, пропозицій, творчих наробок учнів за установлену,
вигадану валюту. Учні - планують роботу та пишуть сценарій аукціону, розподіляють
ролі, обирають ведучого, об’єднуються в малі творчі об’єднання та набирають банк ідей,
висувають пропозиції. Ідеї та пропозиції, продані на аукціоні, становлять основу
послідовних творчих дій колективу учнів, матеріалом для створення проектів, заходів
тощо.
Десант – форма колективного заходу, який проводиться з метою термінової
допомоги або певних творчих заходів, що створюється у обмежений час. Вчитель -
наголошує про термінову допомогу ( ветеранам, людям похилого віку) або термінової
трудової справи у колективі (суботник, прибирання). Учні – складають план проведення
десанту, обговорюють проблеми участі кожного, об’єм робіт, терміни виконання,
рекламують захід, запрошують до участі представників підприємств, організацій. Після
проведення десанту учні разом із вчителем підводять підсумки, визначають активістів.
Шоу-програма – форма проведення колективного творчого заходу до свята,
визначної події в житті групи, навчального закладу. Шоу супроводжується яскравим
оформленням, присутністю героїв художніх фільмів або «зірок естради». Вчитель – разом
із учнями складають сценарій шоу, розподіляють обов’язки, планують оформлення. Учні
– проводять репетиції, готують номери художньої самодіяльності, обговорюють проблеми
виконання ролей, запрошення гостей, рекламування шоу, підготовки оформлення,
костюмів тощо.
Проект – форма виховної діяльності в позаурочний час, яка спрямована на
створення проекту, представлення результатів і захисту своїх ідей. Вчитель – разом із
учнями проводить збір ідей щодо вирішення життєво важливих проблем учнів. Далі
організує виконання проекту, обговорює форму презентації проекту та його захисту. Учні
– обирають проблему, із неї тему майбутнього проекту, складають план проекту,
розподіляють обов’язки, об’єм і терміни виконання. Далі учні збирають інформацію,
обробляють її, оформлюють результати діяльності, складають потрфоліо проекту, готують
презентацію. Закінчується створення проекту його презентацією та проводять захист
проекту. Журі оцінює проект і нагороджуює учасників проекту, визначають участь
кожного проектора.
Благодійна акція – форма виховної діяльності колективу учнів, спрямована на
проведення певних заходів на надання корисної допомоги тим, хто її потребує. Вчитель –
організує проведення акції, разом із учнями організує, планує роботу, певні дії, надає свої
пропозиції, приймає участь у обговоренні сценарію проведення акції. Учні – планують
роботу, розподіляють ролі, визначають терміни проведення акції, визначають тих, кому
буде надана допомога (ветерани, люди похилого віку, діти – сиріти, багатодітні сім'ї,
бездомні тварини, птахи, рослини тощо) Проведення акції відбувається у визначений
термін, всі події висвітлюються у пресі навчального закладу, підводяться загальні
підсумки проведення акції.
Брейн-ринг – форма проведення виховного заходу за прикладом телевізійної гри, в
основі якої полягає змагання, де стартом є складне цікаве запитання, а фінішем – вірна
відповідь. Необхідною умовою проведення є наявність декількох команд, які швидко
реагують на запитання і за невеликий час приймають рішення і подають свою відповідь.
Вчитель – пропонує проведення заходу та разом із учнями обирає тему брейн-рингу,
формує команди, обирає капітанів і проводить збір запитань до рингу, назначає ведучого.
Учні – готуються командами до участі, збирають і обробляють інформацію за темою,
планують роботу з оформленням зали. Після проведення рингу відбиваються підсумки
гри, нагороджуються учасники і призери.
Сократівська бесіда – форма проведення виховного заходу у вигляді бесіди на
філософську тему. Вчитель – пропонує учням обрати тему сократівської бесіди, подає ідеї
щодо обробки певних джерел інформації, готує сценарій бесіди, запитання для учнів. Учні
– самостійно готуються до проведення бесіди, читають і обробляють інформаційні
джерела, вивчають філософську літературу тощо. Далі вчитель веде бесіду, задає влучні
запитання, підтримує філософський дух бесіди, наводить приклади, аргументи і в цілому
підводить висновки із філософських рішень учнів на визначення і вирішення проблеми із
життя.
Телефон довіри – форма проведення колективної виховної діяльності,
спрямованої на вирішення життєво важливих проблем учнів. Вчитель – разом із
психологом організують дію шкільного телефону довіри, дія якого спрямована на надання
власної корисної психологічної допомоги учням на вирішення конфліктних, важливих
проблем, які учні не можуть вирішити самостійно. Номер телефону рекламується серед
учнів і у батьківському колективу. Учні – обізнані у наявності психологічної допомоги
звертаються до дорослих, вирішують конфліктні ситуації, проблеми насильства у сім’ї,
порушення прав дитини, життєвого вибору, правил поведінки, життєвих цінностей тощо.
Філософський стіл – форма проведення виховної роботи, спрямованої на
допомогу учням старшої школи у питаннях філософських і соціальних проблем. Вчитель –
заздалегідь пропонує учням до обговорення не більш 5 питань і задає завдання – знайти
відповідь у філософській літературі. Перед початком заходу вчитель об’єднує дітей у малі
групи, які сідають за круглий стіл та беруть участь у філософському диспуті. Темою
круглого столу може стати поняття: совість, воля, щастя,духовна культура, зміст життя
тощо. Учні – готуються до заходу, працюють над джерелами інформації, під час
проведення заходу, спираючись на отримані знання та користуючись філософським
словником і спецлітературою приймають участь у філософській дискусії, підводять
підсумки бесіди.
Складання індивідуальної програми саморозвитку – форма проведення
виховної діяльності, в ході якої відбувається складання учнями власної програми
саморозвитку. Вчитель – пропонує учням переглянути свої можливості: власні риси
характеру, рівень інтелекту, здібності, ступінь розвитку цілеспрямованої роботи та волі на
позитивне змінення себе, свої мрії й перспективи тощо, спланувати власну програму
саморозвитку на перспективу (3-5 років і більше). У програмі вчитель пропонує визначити
мету, головні завдання саморозвитку, напрямки саморозвитку і першочергові заходу
(кроки) до здійснення мети. Учні – за допомогою тестів і підібраних методик,
самоспостережень визначають власний рівень розвитку, аналізують свої нахили і
здібності та визначають свою індивідуальну програму саморозвитку: що потрібно
покращити, які якості розвинути, що зробити, яку професію обрати.
 Дебати – форма проведення виховного заходу, що відбувається між командами та
суддями. Вчитель – разом із учнями створює дві команди із трьох членів, обирає три
акредитованих судді, наглядача за часом і глядачів (публіку). Учні – беруть участь у
дебатах, які відбуваються між командами, що виголошують свою промову та метою їх є
переконати суддів, які слідкують за ходом дебатів. Судді працюють за такими принци-
пами: оцінювання команд на основі аргументів та обраними критеріями, присуджування
учасникам індивідуальні бали від 0 до 30, оцінювання додержання сутності питання,
технологій та помилок. Виступи команд і відповіді до 5 хв. Завершуються дебати –
обговоренням ходу дебатів суддями, проголошенням результатів ( оцінка і аналіз дебатів).
Похід – форма проведення колективного заходу, спрямованого на відпочинок
колективу чи ознайомлення учнів із видатними історичними місцями регіону, країни.
Вчитель – висуває пропозицію щодо здійснення походу, обговорює із учнями план
проведення походу, маршрут, речі необхідні в поході, план підготовки, сценарій
майбутнього заходу. Учні – організують оргкомітет, запрошують за бажанням батьків,
планують дії, складають список речей і сценарій заходу, розподіляють обов’язки. Після
проведення походу учні випускають газету, інформаційний вісник, презентацію тощо.
Круглий стіл – форма проведення виховного заходу під час якого обговорюють
важливі проблеми із життя колективу за круглим столом. Вчитель – висуває пропозицію і
разом із учнями складає перелік проблем із життя колективу, які потребують негайного
вирішення. Учні – обговорюють проблем і вирішують ті, які виносяться на обговорення за
круглим столом, обирають ведучого. Правила проведення заходу: визначити проблему та
причини її виникнення, отримати різні погляди на проблему, виначити протилежні і східні
позиції, визначити думку колективу щодо її розв’язання, скласти перелік справ щодо її
вирішення проблеми.
Прес-конференція – форма проведення виховного заходу з метою пробудження
інтересу до людей. Подій в тій чи іншій країні. Вчитель – висуває пропозицію щодо
організації прес – конференції. Разом із учнями обирає тему (або теми), які будуть
обговорюватися на ній. Учні – готують свої виступи, готують ролі «послів», які
представляють різні країни (партії) та представників преси, кореспондентів журнал, газет,
що задають послам запитання.
Фоторепортаж – форма проведення виховного заходу, який організується із метою
огляду, фотозвіту важливої події із життя колективу. Вчитель – пропонує висвітлити
подію, зібрати фотоматеріали і підготувати презентацію, фото звіт колективу. Учні –
збирають інформацію, готують відгуки, переглядають фото, беруть інтерв’ю,
обговорюють форму представлення події у вигляді репортажу із журналу, газети.
Мобільний консультпункт – форма проведення виховного заходу на протязі
якого проводить корисна консультація учнів школи за визначеною обраною проблемою у
терміновий час. Вчитель – пропонує створення консульпункту, разом із учнями називають
перелік проблем, які турбують дітей і потребують негайного вирішення, визначають
досвідчених людей, спеціалістів у питаннях. Учні – обговорюють шляхи розрішення
проблеми, збирають корисний інформаційний матеріал із визначеної проблеми, готують
збірник консультацій, телефонний довідник із зазначенням організацій, перелік
спеціалістів тощо. Мобільний консультпункт діє в школі у визначений термін, в якому
працюють спеціалісти і консультанти, що надають корисну допомогу, консультації,
надають перелік організацій і телефонів, де можна зустрітися зі спеціалістами.
Інтернет- шоу – форма проведення виховного заходу за допомогою використання
інформаційних, телекомунікаційних технологій, засобів Інтернет. Вчитель – звертається за
допомогою до вчителя інформатики, використовуючи можливості мультимедійного класу,
планує інтернет-зв'язок із учнями іншого навчального закладу. Обирається тема
спілкування, готуються веб-камера, засоби інтернет, обирається група зв’язківців,
кореспондентів, журналістів. Учні – розподіляють ролі, готуються до зв’язку, визначають
терміни, хід зустрічі, готують веб-камеру, мультимедійний екран тощо. Під час
проведення сеансу зустрічі обговорюються спільні проблеми, пропонуються спільні
рішення або корисні заходи, планується спільна виховна діяльність, проекти тощо.
Відкрита кафедра – форма проведення виховного заходу під час якого
відбувається висування важливих тем, проблем, вирішення спільних заходів, акцій.
Правила проведення: відкритість, відвертість думок, толерантність, актуальність тем,
стислий виклад думки, прийняття спільних рішень. Вчитель – пропонує учням назвати
проблеми, питання, які їх цікавлять, проводить актуалізацію подій, важливих питань, які
терміново потребують вирішення. Учні – роблять перелік питань, складають пропозиції,
думки. Відкрита кафедра нагадує відкритий мікрофон, коли говорять всі бажаючі, до
кафедри запрошуються по черзі, виступи стислі, змістовні, мають наукове обґрунтування,
доказовість ідей і пропозицій. Коло думок дає підставу до прийняття спільного рішення
колективу на проблему.
Вернісаж – форма проведення виховного заходу, в ході якого складають виставку
творчих робіт учнів у вигляді вернісажу за видами і жанрами мистецтва. Вчитель –
висуває пропозицію щодо оформлення вернісажу робіт або ілюстрацій відомих полонез
викатник художників. Учні – за обраними вимогами створюють роботи, добирають відомі
ілюстрації. Рекламують захід, запрошують гостей, оформлюють виставку, залу.
Творчий портрет – форма виховного заходу на якому відбувається презентація
творчого портрету колективів або учнів навчального закладу, активу тощо. Вчитель -
разом із учнями створюють проект творчого портрету, надають характеристику рисам
(здатність до співпраці, характер взаємовідносин, дружні стосунки, активність, творчість,
взаємоповага, взаємовиручка тощо). Учні – працюють над створення творчого портрету,
обговорюють форму презентації наробок, умови музичного, театралізованого супроводу,
наявність костюмів, елементів декорацій тощо.
Конкурсна програма – форма проведення виховного заходу у вигляді програми,
яка складається із низки конкурсів (однотипних, різнопланових, розважальних,
інтелектуальних тощо). Вчитель – висуває пропозицію щодо проведення заходу,
складають раду справи, розподіляють обов’язки, визначають терміни, пишуть сценарій
свята. Учні – готують конкурси (разом із атрибутами), обирають ведучих, пропоять
репетиції, добирають до сценарію номери самодіяльності.
Вікторина – форма колективного виховного заходу під час проведення якого
відбувається визначення рівня обізнаності учнів у обраній темі. Вчитель – організує
мікроколектив, який готує сценарій вікторини, разом із учнями добирає запитання до
вікторини, обговорює форму проведення. Учні – готують сценарій, прилади,
демонстраційний матеріал, визначають термін і час проведення вікторини, обирають журі.
Інтелектуальна гра – форма проведення виховного заходу із метою підвищення
інтелектуального рівня учнів. Вчитель – пропонує скласти раду справи, готує
інтелектуальні завдання і проводить набір учнів у команди, запрошує журі. Учні –
готуються до проведення гри, обробляють інформацію, джерела, обирають капітана,
визначають термін проведення гри і критерії оцінювання.
Трудові загони, табори праці і відпочинку – форма організації праці і
відпочинку дітей під час канікул, в якому відбувається набуття особистісного трудового
досвіду учнів, зміцнення колективу і творчий відпочинок. Вчителі – стають вихователями
і організаторами дії загону, табору, складають режим дня, план робіт, план відпочинку,
заключають трудові угоди, обговорюють і готують умови для праці, харчування, сну,
відпочинку і організують дозвілля дітей. У загонах і таборах діти проживають, працюють,
відпочивають, відвідують гуртки і секції, проводять вільний час, спілкуються. Така форма
діяльності колективу під час канікул можлива лише за наявних умов для праці і
відпочинку і додержання всіх санітарно-гігієничних норм і техніки безпеки.
Мистецькі учнівські виробничі бригади – форма проведення виховної роботи,
спрямованої на набуття професійних вмінь, знань і навичок у мистецьких ремеслах, видах,
жанрах, завдяки існуванню і організації дії виробничих бригад в учнівському колективі.
Важливими умовами існування бригад є наявність фахівця, умов праці, необхідного
обладнання, дотримання санітарних норм і техніки безпеки, наявності продуктів і
матеріалу для виготовлення мистецьких творів і їх зберігання.

Резюме:
1. Методи виховання як способи педагогічної діяльності, за
допомогою яких здійснюється формування особистості, можна представити в
чотирьох групах: методи формування свідомості, методи організації
діяльності і формування досвіду суспільної поведінки, методи стимулювання
діяльності і поведінки школярів, методи контролю та самоконтролю,
самооцінки діяльності і поведінки.
2. Методи формування свідомості виконують дві основні функції –
освіти і переконання, які тісно пов’язані між собою: освіта є першим
ступенем переконання. Сутність методу переконання полягає в тому, щоб
забезпечити свідоме і активне засвоєння учнями інформації про норми і
правила поведінки і сприяння її перетворенню в стійкі переконання,
спонукання до конкретної діяльності.
3. Вплив прикладу базується на потребі дітей у наслідуванні.
Ефективність переконань залежить від потреби, зацікавленості людини у
сприйманні і прийомі інформації. Якщо результатом навіювання може бути
безпосередня реакція на зовнішній вплив, то результат переконання
пов’язаний з уявою, почуттями, волею вихованця.
4. Разом з тим метод переконань не може забезпечити позитивної
поведінки людини. Тому необхідно використовувати методи організації
діяльності і формування досвіду громадської поведінки: вправи, доручення,
участь у різних видах діяльності та спілкування. Якщо переконання
синтезують досвід, накопичений людством, то організація діяльності формує
особистий досвід діяльності і спілкування дитини, включений у систему
реальних відносин.
5. Основне призначення методів стимулювання поведінки і діяльності
– підтверджувати правильність вчинків учнів або коректувати їх. До цієї
групи належать: заохочування, покарання, змагання. Використання
зазначених методів буде більш успішним, якщо спиратися на методи
контролю, самоконтролю та самооцінки у вихованні, враховувати фактори,
які підвищують ефективність методів.

Питання для самоконтролю

1. Що передбачає поняття „метод виховання” і які підходи до
його обґрунтування в педагогічній науці?
2. Які основні функції методів формування свідомості?
3. У чому сутність і значення методів організації діяльності і
формування досвіду громадської поведінки?
4. Яка роль методів стимулювання поведінки і діяльності
школярів?
5. Які чинники визначають оптимальний вибір методів виховання?