ТЕМА 6.3.

Розвиток та формування особистості

Мета: Закріпити понятійний апарат з теми. Засвоїти соціометричну методику

дослідження міжособистісних стосунків у групі.

1.Підходи і теорії розвитку особистості.

Теорія - це система взаємопов'язаних ідей, побудов і принципів, які

пояснюють певні спостереження над реальністю. Теорія не може бути
"правильною" чи "неправильною", оскільки це лише перевірені умовисновки
чи гіпотези про те, хто такі люди, як вони живуть і чому вони поводяться так,
а не інакше.

Кожна теорія включає в себе певні компоненти:

1.Структура особистості - це основні її блоки, незмінні характеристики, які

притаманні людині завжди.
2. Мотивація. Цілісна теорія особистості повинна пояснювати, чому люди
чинять так, а не інакше.
3. Розвиток особистості - це простеження змін особистості від народження
до кінця життя.
4. Психопатологія - кожний персонолог шукає відповідь на питання, чому
деякі люди проявляють патологічні чи неадекватні стилі поведінки в
повсякденному житті. Етнологія - це вивчення і пояснення причин
ненормального функціонування психіки людини.
5. Психічне здоров'я - це критерії оцінки здорової особистості та поняття
здорового способу життя. На психічне здоров'я людини теж є різні погляди.
6. Змінення особистості за допомогою терапевтичних впливів,
тобто пошук шляхів, як змінити особистість, як підвищити свою
компетентність. Є багато психотерапевтичних напрямів, які відрізняються як
методами впливу, так і поглядами автора на особистість.

Змістовні характеристики основних теорій особистості.

1. Автори теорії особистісних рис розглядають особистість як комплекс

якостей, що властиві певним категоріям людей, або ж намагаються
виявити такі риси особистості, які змушують одних людей поводитися
більш чи менш однаково в різних ситуаціях.
Г. Олпорт вирізняв від 2 до 10 основних якостей (працелюбність, лінощі,
чесність, ділові якості тощо), які характеризують спосіб життя людини, а
решту вважав другорядними.

Р. Кеттел оцінював особистість за 16 шкалами (серйозність-легко-

важність, відкритість-закритість тощо).

2. Біхевіористичний підхід (Б. Скіннер та ін.) базується на ідеї впливу на

людину її соціального оточення. Всі форми соціальної поведінки, на думку
теоретиків цього напряму, є результатом спостережень за соціальними
моделями (батьками, вчителями, друзями, героями кіно тощо). Особистість є
результатом взаємодії індивіда (зі всіма властивими йому характеристиками)
і довкілля, яке він прагне пізнати, щоб пристосуватися до нього.

3. Когнітивний підхід (Еліс, Роттер та ін.) є спробою пояснити природу

контролю людини над своїм існуванням або надати йому певного
сенсу. Людина не пасивна істота, на яку впливає довкілля. Характер її
реакцій на ті чи інші ситуації визначається тією когнітивною інтерпретацією,
яку вона сама дає цій ситуації, та особливостями її особистості. Одні схильні
брати відповідальність на себе за те, що з ними відбувається, і впевнені, що
можуть впливати на оточення (люди з внутрішньою підтримкою); інші -
систематично пояснюють усе, що з ними відбувається, зовнішніми
обставинами, вірять в існування зовнішнього контролю, щасливого випадку
(орієнтовані зовні). Втім, когнітивний підхід не пояснює, чому одні люди
схильні бачити причини своєї поведінки в собі, а інші - в обставинах.
Відповіді на це запитання шукають інші теорії, зокрема психодинамічні.

4. Психодинамічні підходи представлені багатьма теоріями, зокрема

психоаналітичною теорією 3. Фройда, індивідуальною психологією А.
Адлера та аналітичною психологією К. Юнга.

2.Формування змісту особистості.

?
3. Поняття соціалізації.

Соціалізація – процес входження індивіда в суспільство, активного

засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей,
необхідних для успішної життєдіяльності в певному суспільстві.

У широкому розумінні поняття "соціалізація" використовується для

визначення процесу, в якому людська істота з певними біологічними
задатками набуває властивостей, необхідних для життєдіяльності в
суспільстві..
У вузькому розумінні соціалізація розглядається як процес, що забезпечує
включення людини в ту чи іншу соціальну групу або спільноту. Формування
людини як представника групи, тобто носія її цінностей, норм, установок,
орієнтацій, передбачає вироблення в неї необхідних для цього властивостей
та здібностей.

4. Особливості, умови і механізми соціалізації.

За всієї різноманітності соціально-психологічних явищ головним джерелом

їхнього виникнення є сфера спілкування. У спілкуванні здійснюються
сприймання та розуміння людини людиною, формуються засоби комунікації,
такі прояви, як імітація, навіювання, засвоєння соціальних норм, традицій.

Процес міжособистісного спілкування слугує основою і головним фактором

формування соціально-психологічних явищ.

Соціалізація є одним із провідних процесів формування особистості. Цей

процес здійснюється за допомогою соціальних механізмів, що забезпечують
досягнення групових цілей. Дослідники, аналізуючи психологічні механізми
соціалізації, виділяють серед них такі: засвоєння знань, умінь, навичок (О.
М. Леонтьєв); імітація, ідентифікація, керівництво (Г. Гібш, М. Форверг);
при засвоєнні системи соціальних відносин - переконання, ідентифікація,
керівництво, а при засвоєнні предметної культури - навіювання, адаптація,
імітація, приклад та ін. (Б. Д. Паригін).

Треба розрізняти психологічні механізми соціалізації й ті фактори

середовища, що є зовнішніми для психічного світу людини, але впливають на
процес засвоєння соціальної інформації. До останніх можна зарахувати
специфічні для формування та життя людини фактори мікро- та
макросередовища, які називаються соціальними інститутами. Соціальні
інститути - це історично усталені форми організації спільної діяльності Вони
забезпечують спадкоємність у використанні культурних цінностей, переданні
навичок та норм соціальної поведінки. Це такі інститути, як сім'я, школа,
установи та організації, неформальні групи, засоби масової інформації,
комунікації, громадська думка тощо.

Розглядаючи соціалізацію як результат засвоєння й активного відтворення

людиною соціального досвіду, можна виділити два її аспекти - типізацію
та індивідуалізацію. Перший пов'язаний з формуванням типових для певної
соціальної групи, спільноти властивостей особистості, стереотипів, еталонів,
норм поведінки. У другому аспекті індивідуальність - не передумова
соціалізації, а її підсумок. Розвиток людини розгортається в
індивідуалізованих та конкретних умовах і ситуаціях, що характеризують
життєвий шлях особистості. Засвоєння знань, що входять у суспільну
свідомість, не може замінити людині її особистого життєвого досвіду.

5. Процес соціалізації

У процесі соціалізації виділяються окремі стадії. За принципом відношення

до трудової діяльності можна виділити три основні стадії - до трудова,
трудова, післятрудова.

Дотрудова стадія, що охоплює дитячий, підлітковий та юнацький вік, має два

самостійні етапи: а) ранньої соціалізації, де провідною виступає ігрова
діяльність, а її засвоєння відбувається шляхом імітації дій дорослих; б)
навчання.

Трудова стадія стосується "зрілого" віку індивіда. її специфіка полягає не

стільки в засвоєнні, скільки в реалізації та поглибленні соціального досвіду.

Післятрудова стадія соціалізації пов'язана з реалізацією потенціалу осіб

пенсійного віку (Г. Андрєєва).
 6. Етапи розвитку конкурентоспроможної особистості.
Л.М. Мітіна виокремлює чотири стадії оптимізації поведінки:

 підготовка;
 усвідомлення;
 переоцінка;
 дія.

Стадія підготовки. На стадії підготовки людям дають цікаву і потрібну

(мотивуючу) інформацію про конкурентоспроможність, умови, фактори і
результати її розвитку. Далі проводять психологічну діагностику
особливостей їх особистісного розвитку: спрямованості, (особистісної та
професійної), компетентності, гнучкості (емоційної, поведінкової,
інтелектуальної), самосвідомості, а також бар´єрів і перешкод, які заважають
успішному (усвідомленому й самостійному) самовизначенню.
Щоби відбулося активне включення людини в процес оптимізації власної
особистості й поведінки, необхідно зацікавити, запалити її.
Стадія усвідомлення. На II стадії основним процесом зміни є, головним
чином, пізнавальний - усвідомлення. Для самосвідомості при переході з
нижчого рівня на вищий характерна зміна рефлексивних процесів.
За своєю сутністю рефлексія - завжди розрив, роздвоєння і вихід за межі
кожного безпосереднього, «автоматично» поточного процесу або стану
(С.Рубінштейн).
Рівень усвідомлення власних способів спілкування, діяльності,
особистісних особливостей істотно підвищується завдяки спостереженню,
протиставленню, інтерпретації поглядів, позицій, способів і прийомів
сприйняття й поведінки, які обговорюються у малих групах. Завдяки
збільшенню інформації, люди починають усвідомлювати й оцінювати
альтернативи небажаній поведінці й ріст власних професійних та
особистісних можливостей.
Стадія переоцінки. Стадію III супроводжує збільшення використання не
лише пізнавальних, а й афективних та оцінних процесів зміни. В учнів з
´являється тенденція до усвідомлення впливу власної небажаної поведінки на
безпосереднє соціальне оточення (педагогів, родину, друзів) і переоцінка
власної особистості. На цій стадії в процесі тренінгів людина все більше
відчуває власну незалежність і здатність змінити своє життя в чомусь
важливому, принциповому.
Докладно викладати всі процедурні моменти психологічного тренінгу в
цьому підручнику не вважаємо за доцільне. Проте для кожної групи готують
свою програму, змістовні й формальні аспекти якої залежать від цілої низки
чинників: ситуації в країні, конкретних подій, які відбулися останнім часом у
певному місті й у певній педагогічній установі, особистісних особливостей
учасників групи, їхнього соціального статусу, рівня загальної культури, віку
тощо. Наповнення програми конкретними психотехніками і вправами
змінюється з урахуванням перелічених чинників, а також особливостей
групової динаміки в певній групі.
Стадія дії. Ті, хто успішно здійснює стадію переоцінки, переходить на IV
стадію - дія (закріплення в поведінці й підтримка). Найефективніше IV стадія
проходить у тому разі, коли в людини є змога апробації нових способів
поведінки у своїй практичній діяльності до закінчення семінарів. Тоді
людина може обговорити свої труднощі, проблеми, «рецидиви» поведінки й
одержати відкрите і довірливе співчуття, розуміння, допомогу, заохочення за
здійснення змін у поведінці.

Питання для дискусії:

1. Доведіть чи спростуйте твердження про те, що поняття
«особистість» має сенс лише в системі суспільних відносин. В
чому виражається суперечливість індивідуального і соціального
в системі «людина - світ»? Аргументуйте свою думку. ?????
2. Яке смислове значення має поняття «соціалізованість» в теорії
соціалізації?
Соціалізованість - відповідність людини соціальним вимогам, що
пред'являються до даного віковою етапу, наявність особистісних і
соціально-психологічних передумов, що забезпечують чисто
нормативне поведінка, або процес соціальної адаптації.
3. Як соціальна адаптація та інтеріорізація виявляються у процесі
соціалізації особистості?
Соціальна психологія процес соціалізації індивіда розділяє на два
етапи: соціальну адаптацію та інтеріоризацію.
Соціальна адаптація — це процес пристосування індивіда до умов
життєдіяльності, до рольових функцій та норм поведінки, до форм
соціальної взаємодії, що склалися у спільноті, до якої інтегрується
індивід.
Інтеріоризація — процес включення соціальних норм і цінностей до
внутрішнього світу людини, тобто заміни зовнішніх санкцій
самоконтролем. Можна вважати, що на цьому етапі кількісне
накопичення прийнятих індивідом норм, засвоєних ним цінностей
переходить у нову якість, що виявляється у зміні поведінки людини під
впливом змін у структурі особистості. Інтеріоризація є свідченням
успішної соціальної адаптації індивіда. Показниками неуспішної
адаптації є незадоволеність людини соціальним середовищем, до
 якого вона інтегрується, бажання вийти за його межі, а також її
поведінка, що відхиляється від норм, вимог даного середовища.

Якщо розглядати соціалізацію індивіда як процес його інтеграції до

складу певної соціальної спільноти, то можна виділити певні рівні такої
інтеграції, а саме:
 • об'єктивну (соціально-економічну), в
результаті якої людина обіймає певну
позицію, положення в структурі спільноти;
 • функціональну, що обумовлює виконання
людиною певних функцій, ролей;
Рівні  • нормативну, що визначає готовність людини
соціалізації діяти певним чином для досягнення власних
цілей, узгоджених з цілями діяльності
спільноти;
 • міжособистісну, що визначає ставлення
оточення до індивіда, оцінку його взаємодії з
ним

4. Яку роль в процесі соціалізації виконують такі інститути соціалізації,

як сім’я, система освіти та виховання та ЗМІ?
Агенти соціалізації — це люди та установи, діючі соціальні суб'єкти, за
допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання,
комунікації, прилучення до культури.
Основний характер структури особистості формується в процесі
соціалізації на основі структури систем соціальних об'єктів, з якими
вона мала зв'язок протягом свого життя, включаючи, безумовно,
конкретні цінності і норми, інституціоналізовані в цих системах.

Т. Парсонс
 5. Розкрийте зміст процесу соціалізації через розглядання його в таких
сферах, як діяльність, спілкування і самосвідомість.
Охарактеризуйте роль навчальної діяльності у процесі соціалізації
особистості.
Основними сферами соціалізації є діяльність, спілкування та самосвідомість.
У діяльності людина виражає себе як суспільний індивід, проявляє
особистісні смисли, виявляє самостійність, ініціативу, творчість та
професіоналізм, засвоює нові види активності. У сфері спілкування
відбувається поглиблене розуміння себе та інших

учасників комунікативного процесу, збагачення змісту взаємодії та

сприйняття людьми одне одного. Сфера самосвідомості передбачає
становлення "Я-концепції” індивіда, осмислення свого соціального
статусу, засвоєння соціальних ролей, формування соціальної позиції,
моральної орієнтації.
6. Група має велике значення у формуванні «Я-концепції» тому, що
суб’єктивний образ свого «Я», виникає під впливом оцінного
ставлення інших людей при співвіднесенні мотивів, мети і
результатів своїх вчинків та дій, з соціальними нормами поведінки в
суспільстві. Також, тільки в групі, у особистості може сформуватись
відповідальність тому, що у групі є норми, правила та очікування до
кожного члена групи і саме усвідомлення обов’язку за свої вчинки
призводить до появи відповідальності.

7. Механізми соціального сприймання відіграє дуже важливу роль в

процесі соціалізації тому, що у процесі пізнання іншої людини
відбувається емоційне оцінювання, спроби зрозуміти її вчинки,
спрогнозувати її поведінку та змоделювати власну. Для цього й
потрібні ці механізми. Ідентифікація потрібна для розуміння іншої
людини через уподібнення себе її. Емпатія  заснована на вмінні
правильно уявляти собі, що відбувається всередині іншої людини, що
він переживає, як оцінює навколишній світ. Рефлексія допомагає
усвідомити, як суб’єкта сприймають інші люди. Стереотипність  -
процес формування враження про людину на основі вироблених
стереотипів, але стереотипність може провести до різних наслідків в
процесі зближення людей. Каузальна (лат. causa - причина) атрибуція
(лат. attributio - приписування) - інтерпретація необхідної суб'єкту
інформації шляхом приписування партнеру по взаємодії можливих
почуттів, причин і мотивів поведінки. Часто, не знаючи чи знаючи
недостатньо справжні причини поведінки іншого індивіда, люди
починають приписувати одне одному невластиві їм причини, зразки
поведінки, загальні характеристики.
8. Так, можна сказати, що ресоціалізація - це соціалізація особистості в
умовах трансформації суспільства.
9. Чи впливає соціальний статус особистості та її соціометричний
індекс у колективі на процес розвитку особистості? Яким чином?
Доведіть свою думку на прикладі розвитку школяра у соціальній
групі класу.
10. В Українському суспільству, на мою думку, більше потрібна
колективістська особистість ніж конкурентоспроможна .