Поняття про особистість

у психології

Виконав здобувач вищої освіти

групи ГРС-22д:
Монастирський Дмитро
Особистість є об’єктом вивчення різних наук – психології,
філософії, соціології, етики, біології, педагогіки тощо. Особистість
відіграє значну роль у вирішенні політичних, економічних,
культурних, наукових, технічних проблем, загалом у піднесенні
рівня людського буття.
Особистість - це індивід із соціально зумовленою системою вищих
психічних якостей, що визначається залученістю людини до
конкретних суспільних, культурних, історичних відносин.
Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв'язків
індивіда із суспільним та природним середовищем. Розвиток
особистості відбувається у конкретних суспільних умовах.
Особистість завжди конкретно-історична, вона - продукт епохи,
життя своєї країни, своєї сім'ї. Вона - очевидець та учасник
суспільного руху, творець власної і загальної історії, об'єкт і суб'єкт
сучасності.
Особистість має три найважливіші психологічні характеристики:
• стійкість, що полягає в послідовності і передбаченості поведінки
особи, закономірності її вчинків;
• цілісність, обумовлена існуванням стійкого зв'язку і тісною
взаємодією всіх сторін особи;
• активність, що виявляється в прагненні особи постійно
розширювати сферу своєї діяльності, не тільки пристосовуючись
до ситуації, але і перетворюючи її.
Виділяють також три основні під структури особистості: можливості,
властивості та направленість.
• До можливостей особистості відносяться рівень розвитку її
пізнавальних, емоційно-чуттєвих та вольових психічних процесів,
загальні здібності та розвинена пам’ять.
• До властивості особистості відносяться темпераментний характер та
спеціальні здібності.
• Направленість особистості виявляє мету, яку ставить перед собою
людина, прагнення, мотиви, відповідно до яких вона діє. Мотивами
виступають природні та психодуховні потреби, а також переконання
людини.
Розрізняють три основні види спрямованості особистості:
• Спрямованість на взаємодію, спостерігається у тих випадках, коли вчинки людини
визначаються потребою у спілкуванні, прагненням підтримувати добрі стосунки з колегами.
Така людина виявляє стійкий інтерес до спільної діяльності, хоча її фактичний внесок у
виконання завдання може бути мінімальним.
• Спрямованість на завдання, або ділова спрямованість відображає перевагу мотивів, які
породжуються діяльністю: інтерес до процесу праці, безкорисливе прагнення до опанування
нових навичок та умінь. Людина з такою спрямованістю орієнтується на співпрацю з
колективом, домагається найбільшої продуктивності праці - своєї та інших людей, намагається
обгрунтовано довести свою точку зору, яку вважає корисною для виконання завдання.
• Спрямованість на себе, або особиста спрямованість, характеризується перевагою мотивів
досягнення особистого добробуту, прагненням підтвердити особисту першість та престиж. У
цьому випадку людина частіше зайнята собою, своїми почуттями, переживаннями, мало реагує
на потреби оточуючих людей, байдужа до колег, своїх обов'язків.
Головну роль у процесах формування та
розвитку особистості відіграють
виховання, навчання та освіта. Процес
розвитку особистості відноситься до
психологічного періоду, а цілеспрямоване
формування – до педагогічного. Процес
формування ставлення та розвитку
особистості відбувається протягом усього
життя людини у різних соціальних
інститутах, де вона грає різні соціальні
ролі: у сім’ї, навчальних закладах,
професійних та трудових колективах,
групах стимулювання тощо.
Отже, можна зробити висновок що, особистість - це свідомий
індивід, який займає певне положення у суспільстві і виконує
відповідну суспільну роль, є системою мотиваційних стосунків, що
опосередковують взаємодії суб’єкта і об’єкта.
Список використаної літератури:
• Мітіна C.В. Навчально-методичний посібник для студентів вищих
навчальних закладів: Психология особистості. 2020р.
• Очкань Галина. Виховання особистості. “Виховна робота в
технікумах, коледжах”
• Маслоу А. Мотивация и личность. 1999р.