Особливості розвитку людини

в дорослому віці

Лариса Дідковська, Ph.D.

План

1. Загальна характеристика особливостей

розвитку людини в період ранньої
дорослості.
2. Особливості розвитку людини у віці
середньої дорослості.
3. Період пізньої дорослості.
Список рекомендованої літератури
• Сергєєнкова О.П. Вікова психологія / О.П. Сергєєнкова, О.А.
Столярчук, О.П. Коханова, О.В. Пасєка. – К.: ТОВ «Центр учбової
літератури», 2012. – 384 с.
• Craig G. Human Development / G. J. Craig, D. Baucum. – Prentice
Hall, 2001. – 736 р.
• Erikson E. The Life Cycle Completed / E. Erikson. – N-Y: W.W.
Norton, 1998. – 144 р.
• Hjelle A. Personality Theories: Basic Assumptions, Research, and
Applications / L.A. Hjelle, D.J. Ziegler. – McGraw-Hill, 1992. – 603 р.
• Myers D. Social Psychology (11th Edition) / D. Myers. – McGraw-Hill
Education, 2012 – 768 р.
• Ryff C.D. Positive health: Connecting well-being with biology / C.D.
Ryff, B.H. Singer, G.D. Love // Philosophical Transactions of the
Royal Society of London. – 2004. – Vol.359. – P. 1383-1394.
• Sheehy G. Passages: Predictable Crises of Adult Life / G. Sheehy. –
Dutton, 2013. –560 р.
Загальна характеристика особливостей
розвитку людини в період ранньої дорослості
Ранній дорослий вік – це період життя людини від 20-
21 року до 40 років.
Фізичний розвиток
До 25-30 років фізична сила, швидкість реакцій,
функціонування органів, рухові реакції та інші фізичні
можливості досягають максимуму у розвитку.
Після 30 років вони починають повільно спадати.
Розвиток психічних процесів
До 25 років відбувається посилений розвиток психічних
функцій, притаманний оптимум у розвитку уваги,
пам'яті та мислення, який знижується до 40 років.
В 26-29 років розвиток уваги випереджує розвиток пам'яті
та мислення, а вже в 30-33 років ці процеси є високо
розвиненими.
Особливістю мислення людини в цьому віці є
компенсаторний характер мисленнєвих операцій та
високий рівень інтеграції різних видів мислення.
До 35 років продовжується становлення цілісної
інтелектуальної діяльності, притаманна найбільш
виражена сприйнятливість до засвоєння соціального та
професійного досвіду, тоді як після 35 років зменшується
можливість виникнення психічних новоутворень.
Розвиток когнітивної сфери людини в цьому віці має
індивідуально обумовлений характер, тобто людина
здатна самостійно контролювати хід свого
інтелектуального розвитку.
На вік 30-40 років припадає період максимальної творчої
активності людини.
На думку Клауса Рігеля, мислення дорослих осіб
знаходиться на стадії діалектичного мислення
(людина розглядає та обдумує, а потім намагається
інтегрувати протилежні або конфліктуючі думки та
спостереження).
Уорнер Шейо вважає, що когнітивний розвиток
людини у віці ранньої дорослості знаходиться на стадії
досягнень: людина використовує свої інтелектуальні
здібності для досягнення успіху та для вибору свого
життєвого стилю; використовує свій інтелектуальний
потенціал, навички вирішення проблем та прийняття
рішень у процесі досягнення цілей та виконання
життєвого плану.
Особистісний розвиток
Емоційна сфера людини в цьому віці вже є
сформованою та стабільною. У людини виникає новий
комплекс емоційних переживань – емоції батьківських
стосунків (радість від спілкування з дитиною, відчуття
прихильності та взаємної довіри, чутливість до потреб
дитини, цікавість до дитини тощо).
Характерною особливістю мотиваційної сфери
людини в цьому віці є усвідомленість мотивів
діяльності, залежність мотивів та потреб від
соціальних нормативів, постановка більш
реалістичних цілей та більш виражена наполегливість
при їхньому досягненні.
До 30 років “романтично забарвлені” цінності людини
стають більш практичними. Система цінностей
людини у цьому віці має свої статеві особливості:
чоловіки у віці 20-25 років більше цінують творчість та
роботу, а жінки більше орієнтовані на створення сім’ї,
на кохання; у віці 30-35 років чоловіки вже більше
орієнтуються на сім’ю, здоров’я та на матеріальний
статок, тоді як жінки – на сім’ю, впевненість у собі та
на творчість.
Я-концепція людини у ранньому дорослому віці
продовжує розвиватись під впливом внутрішніх та
зовнішніх стимулів, а її самооцінка стає більш
диференційованою.
Провідна діяльність людини у віці ранньої
дорослості – це професійна діяльність.

Особливості поведінки людини в цьому віці

пов'язані із опануванням професійної діяльності та
самовдосконаленням, зі створенням власної сім’ї та
вихованням дітей, а також із проведенням вільного
часу, діяльністю на дозвіллі, яка дозволяє людини
більш повно реалізовувати свій потенціал.
В процесі відділення від своєї батьківської сім’ї людина в
цьому віці, на думку Дж. Хоффмана, досягає емоційної
(людина у ранньому дорослому віці стає менш
психологічно залежною від батьків в плані емоційної
підтримки та любові), атитюдної (формування
установок, переконань та цінностей, які є відмінними бід
батьківських), функціональної (здатність утримувати
себе матеріально та вирішувати свої повсякденні
проблеми) та конфліктної (відділення від батьків, при
якому людина не відчуває почуття провини) незалежності.
Роберт Хейвінгхерст вважає, що у віці ранньої
дорослості людина має обрати шлюбного партнера,
навчитись жити з ним, почати сімейне життя, вести
домашнє господарство, почати свою професійну
діяльність, прийняти на себе громадянську
відповідальність та знайти близьку для себе соціальну
групу.

На думку Роджера Гулда, у віці ранньої дорослості

людина має відкинути хибні уявлення про залежність та
прийняти на себе відповідальність за своє власне життя,
має розвивати свою компетентність та визнати особисті
обмеження.
На думку Е. Еріксона, результатом розвитку в період
ранньої дорослості особистості є досягнення
близькості – душевна теплота, розуміння, довіра,
здатність ділитися з оточуючими, здатність віддати
частину себе іншій людині будь-якої статі, не боячись
втратити власну ідентичність (при нормальній лінії
розвитку) або ж ізоляція – переживання самотності,
остракізм (при несприятливому розвитку).
На період ранньої дорослості припадає так звана криза
молодості, або криза ідентичності (приблизно у віці
30 років). Дана криза пов'язана з протиріччями між
бажаним способом життя людини і її реальними
досягненнями, наявними умовами сімейної, професійної та
суспільної життєдіяльності, які, найчастіше, не
задовольняють людину.
Ознаки кризи: дратівливість у спілкуванні із більш
успішними людьми, розчарування в професійній діяльності,
в шлюбному партнерів або в дітях, спустошеність і почуття
самотності, часті депресії, знижена самооцінка, підвищена
агресивність, тривожність, заздрість, зменшення кількості і
потреби в контактах із рідними і знайомими.
Вирішення даної кризи забезпечує людині зріле
дорослішання, вибір успішного шляху самореалізації.
Особливості розвитку людини у віці середньої
дорослості
Середня дорослість – це вік приблизно від 40 до 60-
65 років.

Фізичний розвиток та психічні процеси

Після 40 років відбувається зниження швидкості
проведення нервового імпульсу, зниження функції
нирок, серцево-судинної системи, сили м’язів,
корисного об'єму та життєвої ємності легенів.
У жінок приблизно у віці 48-50 років наступає
менопауза, яка вказує на втрату жінкою дітородної
функції. У чоловіків відбуваються зміни у сфері
сексуальної активності, деякі із яких зумовлені
фізіологічними факторами.
У віці середньої дорослості знижується гострота зору,
смакова та нюхова чутливість (ці зміни відбуваються
повільніше та є менш помітними, ніж зниження
гостроти зору).
Після 41-50 років відбувається певне зниження рівневої
оцінки мислення, зниження рівня пам'яті та уваги. А у
віці 51-55 років особливого значення для підтримання
рівня розвитку мислення, якості уваги та пам'яті має
активна пізнавальна орієнтація людини у професійній
сфері.
Вербально-логічні функції інтелекту, які досягають
першого оптимуму в ранньому дорослому віці, можуть
зростати аж до віку 50 років і поступово знижуються
лише до 60 років.
В період середньої дорослості спостерігається зниження
рівня поточного інтелекту (який визначається
загальним розвитком третинних асоціативних зон
кори великих півкуль головного мозку, тобто є
біологічно зумовленим, і виявляється при вирішенні
перцептивних завдань) та підвищення рівня
кристалізованого інтелекту (загальна
обізнаність людини та об'єм знань, накопичених
протягом життя).

Високий рівень когнітивного функціонування

зберігається у більшості людей віку середньої
дорослості.
В теорії У. Шейо когнітивний розвиток людини у віці
середньої дорослості знаходиться на стадії
соціального обов'язку: людина відповідає не лише
за себе, але й за інших людей, тому при прийнятті
рішення вона має враховувати не тільки свої інтереси,
а й інтереси оточуючих (чоловіка/дружини, батьків,
дітей, колег по роботі тощо).
Розвиток особистості
Розвиток емоційної сфери людини в період середньої
дорослості протікає нерівномірно. Нездійснені надії
людини можуть викликати у неї серйозний та
тривалий стрес, наслідком якого може бути
виникнення різних захворювань цього віку. Частими
переживання людини цього віку можуть бути
депресивні переживання та відчуття самотності.

У віці середньої дорослості людина часто переживає

мотиваційну кризу, для якої притаманною є
втрата сенсу життя і утворення так званого
екзистенційного мотиваційного вакууму.
В цьому віці відбувається зміна основних життєвих
цінностей. На перший план виходить потреба
передати щось майбутньому поколінню, необхідність
коректувати свою діяльність з точки зову можливої
стагнації та втрачених можливостей, турбота про
збереження близьких стосунків із рідними та друзями,
підготовка до спокійного життя в похилому віці.
Я-концепція особистості у період середньої дорослості
збагачується новими Я-образами, розвивається в
результаті виникнення значної кількості окремих
концепцій Я та в процесі генерування концептуального
ядра особистості. Сутністю Я-концепції стає
самоактуалізація в межах моральних правил та
особистісних цінностей.
Зменшується кількість парціальних самооцінок,
самооцінка набуває більш узагальненого характеру.
Також характерною ознакою самооцінки людини в
цьому віці є тенденція до посилення її когнітивного
компоненту.
Провідною діяльністю в цьому віці залишається
трудова діяльність. Переважно, людина накопичує
великий досвід в професійній діяльності, що дозволяє
їй компенсувати вікові зміни в організмі.
Стосунки зі шлюбним партнером до цього віку, як
правило, визначаються і стабілізуються, найбільш
важливими стають проблеми допомоги дітям, які
вступають в доросле життя та старіючим батькам.
Роберт Хейвінгхерст вважає, що у віці середньої
дорослості людина має досягнути громадянської та
соціальної відповідальності, встановити та
підтримувати економічні стандарти життя, організувати
своє дозвілля, допомогти своїм дітям-підліткам стати
відповідальними дорослими людьми, побудувати
стосунки зі своїм шлюбним партнером як з особистістю,
прийняти фізіологічні зміни середнього віку та
адаптуватись до них, адаптуватись до своїх старіючих
батьків.
На думку Е. Еріксона, результатом розвитку людини у
віці середньої дорослості може бути генеративність
(цілеспрямованість, продуктивність) або стагнація
(збіднення особистого життя людини, регресія, застій).
На думку Р. Пека, у віці середньої дорослості перед
людиною виникають наступні проблеми (конфлікти)
розвитку:
1. Визнання цінності мудрості на противагу визнання
цінності фізичних сил.
2.Соціалізація на противагу сексуалізації людських
стосунків.
3.Емоційна гнучкість на противагу емоційному
збідненню.
4.Гнучкість мислення на противагу ригідності мислення.
Перехід від дорослості до зрілості у віці середньої
дорослості ознаменовується кризовим періодом (так
звана криза середини життя – приблизно у віці
40-45 років). Дана криза пов'язана із усвідомленням
втрати молодості, початком зниження фізичних сил,
переживанням «символічної смерті» молодості. Окрім
проблем із професійною діяльністю у людини в цей час
нерідко виникає загострення сімейних стосунків. В цей
період людина не рідко змінює своє ставлення до того,
що раніше здавалося їй важливим, значущим, або,
навпаки, відштовхуючим, у неї відбувається переоцінка
життєвих цінностей, вона по-новому формулює свої
майбутні цілі більш реалістично, усвідомлює
обмеженість часу будь-якої людини, дещо обмежується
в планах на майбутнє тощо.
Період пізньої дорослості
Приблизні вікові межі віку пізньої дорослості –
від 60-65 років і до смерті.
Особливість даного віку – це процес старіння (генетично
запрограмований процес, який супроводжується
певними віковими змінами, що проявляються
насамперед в поступовому ослабленні діяльності
організму).

Фізичний розвиток
Відбувається згасання функцій на молекулярному рівні та
на рівні функціональних систем. Негативні зміни
відбуваються також в серцево-судинній, ендокринній,
імунній, нервовій та в інших системах в процесі
інволюції організму.
Різними темпами відбувається зниження енергетичного
потенціалу внаслідок ослаблення інтенсивності
генерації енергії (тканинного дихання і гліколізу) у
відділах мозку.

Особливості психічних процесів

Знижуються слухова чутливість та різні види кольорової
чутливості. Зазнає змін вербальний і невербальний
інтелект.
Погіршується механічне запам'ятовування, тоді як
логічна пам'ять зберігається найкраще. Образна пам'ять
слабшає більше, ніж смислова. Порушується
оперативна та короткочасна пам'ять, продовжує
функціонувати емоційна пам'ять.
Зниження пізнавальної діяльності у людей в цьому віці
може бути зумовлене прямими (внаслідок
захворювання мозку, наприклад хвороба Альцгеймера,
судинні ураження мозку) або непрямими (загальне
погіршення здоров'я людини, низький рівень освіти,
відсутність мотивації до пізнавальної діяльності)
причинами. Ймовірною причиною зниження
пізнавальної діяльності людини в цьому віці може бути
деменція, тобто набуте слабоумство.
В теорії У. Шейо когнітивний розвиток людини у віці
пізньої дорослості знаходиться на стадії реінтеграції:
використання людиною своїх знань та інтелекту знову
спрямоване на побутову, практичну сферу, люди в цьому
віці повертаються до власних інтересів, цінностей та
установок.
Особливості особистісного розвитку

В емоційній сфері людини цього віку відбуваються

наступні зміни: неконтрольоване посилення
афективних реакцій (сильне нервове збудження) зі
схильністю до безпричинного смутку, тенденція до
ексцентричності, зменшення чутливості, занурення в
себе і зниження здатності долати складні життєві
ситуації, зниження яскравості нових емоційних
вражень, внаслідок якої розвивається прихильність до
минулого, занурення у спогади.
Вихід на пенсію змінює становище та роль людини у
суспільстві і впливає на розвиток мотиваційної
сфери людей даного вікового періоду.
З кожним десятиліттям відбувається коригування цілей,
мотивів і потреб, людині стає важче самостійно
задовольняти свої потреби в життєзабезпеченні,
потрібно більше уваги і турботи з боку інших людей.
Після 60-ти років найбільш значущими
потребами людини стають: потреба в самореалізації,
у творенні і передачі духовної та матеріальної спадщини
майбутньому поколінню, потреба в активній участі в
житті суспільства, відчуття корисності і значущості для
нього.
Після 70-ти років значущою потребою людини
стає підтримка фізичного здоров'я на прийнятному
рівні, у неї зникає бажання брати участь у суспільному
житті, відбувається зосередження інтересів на своєму
внутрішньому світі. Але інтерес до хобі не слабшає.
Розвиток Я-концепції людини у віці пізньої дорослості
стимулюється її прагненням до інтеграції свого
минулого, теперішнього та майбутнього, прагненням
зрозуміти зв'язки між подіями свого життя.

Я-концепція людини в цьому віці збагачена всім, що

було найбільш значущим на попередніх етапах її
розвитку. При цьому, позитивна і діяльна Я-концепція
забезпечує продовження особистісного розвитку і
оптимістичний підхід людини до життя, дозволяє
пригальмувати фізичне старіння людини у віці пізньої
дорослості.
Міра соціальної активності людини в цьому віці
знижується і у багатьох обмежується сімейним
спілкуванням (спілкування з дорослими дітьми та
онуками стає більш тісним) і спілкуванням з
найближчим оточенням.
Відсутність контактів з суспільством може викликати у
людини такі емоційні зміни, як зневіра, песимізм,
стурбованість і страх перед майбутнім.
Цікаво, що жінки в цьому віці частіше зберігають більше
соціальних контактів, оскільки у них більше
соціальних ролей, вони частіше вони мають більше
друзів, ніж чоловіки.
Важливою умовою психологічного благополуччя
людини у віці пізньої дорослості на думку К. Ріфф є
прийняття життєвих змін.
Авторка говорить про те, що в цьому віці люди більшою
мірою схильні визначати своє психологічне
благополуччя в термінах орієнтації на іншу людину, а
вирішальний вплив на психологічне благополуччя має
соціальне порівняння – оцінка себе і власної життєвої
ситуації відносно інших людей такого ж віку.
На думку К. Юнга, у віці пізньої дорослості людина має
виробити цілісний погляд на своє життя, зануритись у
самоспоглядання, результатом чого має бути поява
нової життєвої позиції, раціонального погляду на своє
існування та стійкої психічної і моральної рівноваги.

Роберт Хейвінгхерст вважає, що у віці пізньої

дорослості людина має пристосуватись до зниження
своєї фізичної сили та здоров’я, адаптуватись до
виходу на пенсію та до зниження рівня доходів,
прийняти факт смерті свого шлюбного партнера,
приєднатись до своєї вікової групи, виконувати свої
соціальні та громадянські обов'язки, організувати для
себе задовільне фізичне проживання.
На думку Д. Бромлея, для осіб цього віку характерним є
певний занепад фізичних та розумових функцій,
поступове послаблення сексуальних функцій та інтересів.
На цей вік припадає пік найбільш загальних соціальних
досягнень людини, тобто її становища в суспільстві, влади
і авторитету, часткового звільнення від занять.
Людина в цьому віці може обирати найбільш цікаві для себе
суспільні справи, відбуваються значні зміни в структурі
мотиваційної сфери її особистості, що пов’язано із
підготовкою людини до майбутнього виходу на пенсію, із
очікуванням старості або чиненням опору її настання.
Автор виділяє п'ять типів пристосування до
старості: конструктивна установка, установка
залежності, захисна установка, установка ворожості;
установка ворожості щодо самого себе.
Е. Еріксон вважає, що результатом розвитку людини у
віці пізньої дорослості може бути цілісність Его
(відчуття завершеності життєвого шляху, здійснених
планів та цілей, відчуття повноти та цілісності) або ж
відчай (відсутність завершеності, незадоволеність
прожитим життям).
Для цієї фази життя характерною більшою мірою є не
стільки нова психосоціальна криза, скільки інтеграція
та оцінка попередніх стадій розвитку Я людини. Саме в
цьому віці людина досягає справжньої зрілості, до неї
приходить почуття «мудрості прожитих років».
Пристосування людини до цього віку супроводжується
потребою згадувати минуле і переосмислювати минулі
події.
На думку Р. Пека, у віці пізньої дорослості перед
людиною виникають наступні проблеми (конфлікти)
розвитку:

1. Диференціація Его на противагу поглиненості

соціальними ролями.
2.Трансцедентність тіла на противагу поглиненості тілом.
3.Трансцедентність Его на противагу поглиненості Его.
Специфічною особливістю даного вікового періоду є
виникнення кризи пізньої дорослості (кризи
передпенсійного та пенсійного віку), в основі якої
лежить:
• вихід людини на пенсію (зміна соціальних ролей та
способу життя, зниження психофізіологічних
можливостей людини),
• усвідомлення смерті і ставлення до власної смерті
(втрата близьких та самотність, поява захворювань, які
прискорюють процеси старіння організму).
Характерними проявами даної кризи можуть бути
порушення режиму та укладу життя, погіршення стану
здоров’я, дратівливість у спілкуванні із оточуючими,
відчуття втоми та спустошеності, прояви тривожності
та відчуженості в сім’ї, страх старіння та смерті,
неадекватність у вирішенні життєвих проблем та інші.

Успішне проходження даної кризи підвищує рівень

активності та самостійності людини, її психологічної
готовності до старіння свого організму та до
наближення власної смерті.
Дякую за увагу!