Соціально-психологічна

характеристика особистості.
Тема 3
Підготувала Волошок О.В.
 ПЛАН
1. Поняття про характер та його типологію. Структура та
чинники формування характеру.
2. Поняття про спрямованість особистості та її структуру.
3. Трактування потреб у психологічній науці: означення,
різновиди, функції.
4. Психологічна характеристика мотиву та мотивації. Види
мотивів.
5. Інтереси та ціннісні орієнтації особистості.
 Література
1. Психологія: підручник. Розділ 2. Психологія особистості: Потребнісно-мотиваційна сфера
особистості; Характер // Т.Б. Партико, С.Л. Грабовська, А.О. Вовк та ін. – Київ: Ін Юре,
2014. – С.164 – 180; 251-267.
2. Психологія: підручник. Розділ 5. Діяльність, поведінка особистості: Потребнісно-
мотиваційна підсистема // Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.; за ред.
Ю.Л. Трофімова. – 2-ге вид. – К.: Либідь, 2008. – С. 386-406.
3. Психологія особистості: Словник-довідник. Мотивація. Спрямованість. Характер.
Ціннісні орієнтації та цінності особистості // За ред. П. П. Горностая . - К.: Рута, 2001. –
С.74, 143, 145-146.
4. Столяренко О. Б. Тема 2.2. Соціально-психологічна характеристика особистості //
Психологія особистості. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – С.98-111.
5. Цигульська Т.Ф. Структура і активність особистості // Загальна та прикладна психологія.
Як допомогти собі та іншим. – Київ: Наукова думка, 2000. – С.120-121, 132-134.
 1. Поняття про характер та його типологію.

 Термін "характер"- грецького походження, він означає "риса", "ознака", "відбиток". Введений він
для визначення властивостей людини давньогрецьким філософом Теофрастом. У
"Характеристиках" він описав з погляду мораліста 31 тип людських характерів - людей
хвалькуватих, балакучих, нещирих, нудних, улесливих тощо.
 Кожній людині, крім динаміки дій, що виявляється в темпераменті, притаманні істотні особливості,
які впливають на її діяльність та поведінку. Про одних кажуть, що вони працьовиті, дисципліновані,
скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших - ліниві, неорганізовані, честолюбні,
самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи. Ці й подібні риси виявляються настільки яскраво і
постійно, що визначають собою типовий різновид особистості, індивідуальний стиль її соціальної
поведінки.
 Характер – це система стійких індивідуальних властивостей людини, що формуються і
виявляються в діяльності, спілкуванні та зумовлюють типові для неї способи поведінки. В характер
входять ті властивості особистості, що накладають певний особливий відбиток на всю поведінку
людини та виявляють її специфічне ставлення до світу, інших людей і самої себе.
 1. Поняття про характер та його типологію.

 Про характер людини робимо висновок і по тому, як вона мислить і поводиться за різних обставин,
якої думки вона про інших людей і про саму себе, в який спосіб здебільшого поводиться. Знати
характер людини дуже важливо. Це дає можливість передбачати, як людина буде себе поводити
за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення.
 Коли зазначають, що у людини сильний характер, тим самим окреслюють ті властивості
особистості, що досить чітко визначають її поведінку, в якій проявляється здатність до подолання
перешкод. Коли ж говорять про «безхарактерну людину», то описують особистість, що
позбавлена внутрішньої ясності та певності, коли вчинки людини залежать більше від обставин,
ніж від неї самої.
 Художня література дає прекрасні описи поведінки людей з різними характерами. Історія знає
багатьох політичних, громадських і військових діячів, які завдяки силі позитивних рис свого
характеру сприяли прогресу суспільства, тоді як особи з негативними рисами характеру або зі
слабким характером призводили до його занепаду.
 Чи можете Ви навести приклади людей з сильним характером та позитивними його рисами ?
 1. Поняття про характер та його типологію.
Чинники формування характеру.
 Слід розрізняти соціальний та індивідуальний характери. Соціальний характер – це
сукупність суттєвих ознак, властивих певній групі людей і зумовлених суспільними умовами.
Соціальний характер залежить від системи цінностей, що панують у суспільстві, відображає
ідеали і цінності певної епохи та відзначається певною культурно-історичною динамічністю.
 Національний характер, як різновид соціального характеру, - це система ставлень конкретної
етнічної спільності до різноманітних сторін оточуючої дійсності, що виявляється у стійких
стереотипах їх мислення, емоційних реакціях і поведінці в цілому.
 Індивідуальний характер – це сукупність властивостей, якими люди, що живуть в одній
культурі, відрізняються між собою.
 Становлення характеру відбувається в процесі взаємодії індивідуальних переживань людини,
зумовлених суспільними умовами, з її індивідними властивостями – конституційними,
нейродинамічними та психодинамічними. Характер найбільш тісно пов'язаний з
темпераментом, що, як відомо, визначає зовнішню, динамічну форму вираження сутності
людини.
 1. Чинники формування характеру.

 Проте, характер є однією з властивостей людини, що формується під

безпосереднім впливом суспільства, взаємодії особистості з іншими людьми.
 У вченні про характер були спроби пов'язати характер людини з будовою тіла, з
особливостями дії залоз внутрішньої секреції, проте ці спроби були неспроможні
розкрити сутність характеру. Зазнали краху і ті теорії, що розглядали характер як
природжену психічну властивість.
 Люди народжуються з різними особливостями функціонування головного мозку,
що зумовлюється типом нервової системи, але ці фізіологічні відмінності людей є
лише передумовою формування протягом життя різних морально-психологічних
якостей і, зокрема, відмінностей характеру.
 1. Чинники формування характеру.

 Протягом життя в людини утворюються динамічні стереотипи, тобто системи

нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку, які виникають під
впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній
системі. Багаторазові повторення таких подразнень спричиняють утворення
міцних нервових зв'язків, які потім виявляються дедалі легше та автоматичніше,
без особливого нервового напруження.
 Утворення та перетворення динамічних стереотипів вимагають значної, часом
важкої роботи нервової системи. Динамічні стереотипи утворюють фундамент
звичних дій, рис характеру, які здебільшого виявляються мимоволі.
 Отже, характер особистості є складним синтезом типу нервової діяльності та
життєвих вражень, умов життя, виховання.
1. Чинники формування характеру.
 1. Структура характеру та його
складові.
 В структурі характеру, як вважав Б. Г. Ананьєв, першими виникають комунікативні
риси. Внутрішню основу для комунікативних рис характеру становлять стосунки
особистості з іншими людьми. Самі комунікативні риси є підґрунтям для
формування предметно-дієвих («діяльнісних») рис характеру, які формуються на
основі взаємодії з об’єктивним предметним оточенням через пізнання та предметну
діяльність. Система ставлення людини до самої себе є третьою системою ставлень,
що об’єктивно мають місце.
 В подальшому в процесі усвідомлення себе суб’єктом поведінки ставлення
перетворюються на рефлексивні риси характеру. Рефлексивні риси є найбільш
пізніми в структурі характеру, вони залежать від комунікативних та діяльністних.
Вони завершують структуру характеру та визначають його цілісність. Риса
характеру – це мотив до певного способу поведінки.
1. Структура характеру та його
складові.
 1. Структура характеру та його складові.

 До емоційних рис характеру можна віднести життєрадісність,

запальність/гарячковість, вразливість, байдужість, співчутливість.
 До моральних рис характеру відносяться – чесність, доброзичливість,
жорстокість, чуйність, відповідальність.
 До інтелектуальних рис характеру – допитливість, вдумливість,
кмітливість, винахідливість
 До вольових рис характеру – наполегливість, рішучість, сміливість,
самостійність, дисциплінованість
1. Структура характеру та його складові
 2. Спрямованість особистості та її
структура.
 Спрямованість - одна з найістотніших сторін особистості, які характеризують її мотиваційну
сферу. Інакше кажучи, спрямованість - це модус особистості, стрижень її структури, що визначає
її ініціативну поведінку, яка виходить за межі пасивних реакцій на зовнішні подразники.
 Під спрямованістю розуміють систему домінуючих мотивів. Провідні мотиви підпорядковують
собі всі інші й характеризують будову всієї мотиваційної сфери людини. Виникнення ієрархічної
структури мотивів виступає як передумова стійкості особистості.
 Які ж головні компоненти спрямованості особистості? У структуру спрямованості входять,
передусім, усвідомлені мотиви поведінки: цілі, інтереси, ідеали, переконання особистості. Їхня
стійка ієрархія дає змогу в певних межах передбачити загальну спрямованість особистості, її
вчинків. Проте на поведінку людини впливають не тільки усвідомлені, а й малоусвідомлені
мотиви. їхнє співвідношення визначає поведінку людини в новій ситуації. Людина часто діє
всупереч свідомо сформованому наміру, під впливом безпосередньої спонуки, скажімо, сильного
емоційного стану.
 2. Спрямованість особистості та її структура.
 Такі науковці, як С. Рубінштейн, В. Мясищев і К. Платонов розглядали у своїх
психологічних теоріях спрямованість, як один з найважливіших компонентів у структурі
особистості. Розглянемо концепцію функціональної, динамічної пси­хологічної
структури особистості за К. Платоновим.
 2. Спрямованість особистості та її
структура.
 Перша підструктура характеризує спрямованість особистості або вибіркове ставлення людини
до дійсності. Складові якості цієї підструктури особистості не є природженими і відображають
індивідуальне суспільне мислення. Формується спрямованість особистості в процесі виховання.
 Виділена окремо в психологічній структурі особистості спрямованість, у свою чергу, включає
систему взаємопов'язаних компонентів: інтереси, бажання, прагнення, ідеали, світогляд,
переконання.
 Вказані компоненти спрямованості характеризують ставлення особистості, її матеріальні й
духовні потреби, моральні якості. Оскільки ставлення є не тільки якістю особистості, а
насамперед елементом свідомості, що впливає на прояви її активності, то активність
спрямованості здебільшого виявляється через переконання - свідомі потреби людини, які
спонукають її діяти відповідно до ціннісних орієнтацій.
 Всі 4 сторони особистості тісно взаємодіють. Проте, домінуючий вплив завжди залишається за
соціальною стороною особи - її світоглядом, спрямованістю, потребами, інтересами, ідеалами і
естетичними якостями.
 2. Спрямованість особистості та її
структура.
 За домінуючою в діяльності та поведінці людини мотивацією розрізняють три основні види
спрямованості: спрямованість на взаємодію, спрямованість на завдання (ділова спрямованість) І
спрямованість на себе (особиста спрямованість).
 Спрямованість на взаємодію спостерігається у тих випадках, коли вчинки людини визначаються
потребою у спілкуванні, прагненням підгримувати добрі стосунки з колегами. Така людина виявляє
стійкий інтерес до спільної діяльності, хоча її фактичний внесок у виконання завдання може бути
мінімальним.
 Спрямованість на завдання, або ділова спрямованість, відображає перевагу мотивів, які
породжуються діяльністю: інтерес до процесу праці, безкорисливе прагнення до опанування нових
навичок та умінь. Людина з такою спрямованістю орієнтується на співпрацю з колективом, домагається
найбільшої продуктивності праці - своєї та інших людей, намагається обґрунтовано довести свою
точку зору, яку вважає корисною для виконання завдання.
 Спрямованість на себе, або особиста спрямованість, характеризується перевагою мотивів досягнення
особистого добробуту, прагненням підтвердити особисту першість та престиж. У цьому випадку
людина частіше зайнята собою, своїми почуттями, переживаннями, мало реагує на потреби оточуючих
людей.
 3. Трактування потреб у психологічній науці:
означення, різновиди, функції та характеристика.
Людина є соціальною істотою, яка пов’язана із соціальним оточенням, в якому вона живе та
перебуває. Все необхідне вона отримує від соціуму завдяки цілеспрямованій діяльності,
керуючись при цьому конкретними цілями та завданнями.
Перша робота, присвячена вивченню потреб, – Л. Брентано.
Потреба – це необхідність, дефіцит, нестача (С. Л. Рубінштейн, Д. Н. Узнадзе, А. П’єрон, В.
Ядов, Л. Божович);
– стан напруження, якого особа прагне позбутись.
– реакція людини на вплив зовнішнього та внутрішнього середовища, яка набуває
особистісного значення (задовольнити потребу).
??? Запропонуйте власне визначення потреб, ґрунтуючись на вище поданих.
Потреби — це переживання людиною необхідності у чомусь, що стає джерелом її активності.
Вони визначають, що людина прагне у даний час. Потреби завжди пов'язані з переживанням лю­
диною певного незадоволення, пов'язаного з дефіцитом того, що потребує організм або
особистість. Потреби активізують людину, стимулюють поведінку, спрямовують у певному руслі.
 3. Трактування потреб у психологічній науці:
означення, різновиди, функції та характеристика.
Функції потреб:
 -- сигнальна (повідомлення організму про нестачу, дефіцит, зміну стану)
 -- спонукальна (джерело активності людини).
Класифікація потреб
 Дослідник Мюррей нарахував більше 140 різновидів потреб людини. Тим не менше, у
вітчизняній та зарубіжній психології сформувались деякі традиції щодо класифікацій потреб.
 Потреби поділяють за походженням, аспектами людської культури, усвідомленістю та
спрямованістю. За походженням вирізняють первинні та вторинні потреби. Первинні
потреби (біологічні, фізіологічні, дефіцитарні) пов’язані з життєдіяльністю людини як
організму та індивіда (наприклад, потреба у їжі, теплі, уникненні болю, сексуальні потреби
тощо); вторинні потреби (соціальні, мета, квазі) характеризують людину як особистість
(наприклад, потреба в любові, автономії, творчості тощо). У дорослої фізично та психічно
здорової людини соціальні потреби контролюють біологічні.
 3. Трактування потреб у психологічній науці:
означення, різновиди, функції та характеристика.
 За різними аспектами людської культури потреби поділяють на матеріальні та духовні.
Матеріальні потреби пов’язані з переживанням людиною необхідності володіти
матеріальними надбаннями людської культури (наприклад, предметами розкоші,
грошима тощо); духовні потреби – нематеріальними надбаннями (наприклад, потреба
слухати музику, відвідувати вистави, читати художню літературу тощо).
 За усвідомленістю потреби є усвідомленими та неусвідомленими. Усвідомлені потреби
можуть мати біологічний характер (наприклад, усвідомлення необхідності лягти спати
через перевтому) та соціальний характер (наприклад, усвідомлення необхідності
відстояти свою незалежність у випадку загрози). Неусвідомлені потреби – це ті, які
організм не відчуває (наприклад, потреба у вітамінах).
 За спрямованістю можуть бути екстравертні потреби – спрямовані назовні на інших
людей (наприклад, потреба у спілкуванні) та інтровертні потреби, які спрямовані на
самого себе (наприклад, потреба в усамітненні).
 3. Трактування потреб у психологічній науці:
означення, різновиди, функції та характеристика.
За критерієм розвитку всі потреби можна об’єднати у два класи:
 Перший клас – це потреби, орієнтовані на збереження:
 фізіологічні (голод, спрага) за А. Маслоу, потреби у безпеці (за А. Маслоу) та збереженні (за К.
Обуховським), біологічні (за П. В. Симоновим), матеріальні потреби.
 Другий клас – це потреби, орієнтовані на розвиток:
 потреби в любові (за А. Маслоу). Цікаві факти: якщо студент має середній рівень потреби у
теплих стосунках, у нього спостерігається позитивний вплив цієї потреби на навчальну успішність. У
цей же час високий рівень негативно пов’язаний з успішністю.
 потреби в самоповазі (за А. Маслоу), потреби в самоактуалізації (за А. Маслоу). пізнавальні потреби.
Цікаві факти: можливість вчитись на успішно під впливом пізнавальних потреби підвищується у 1,5
рази, а під впливом потреби в досягненні успіху – у 2 рази. При цьому студенти з високим рівнем
пізнавальних потреб легше навчаються, однак задоволені навчанням менше, порівняно з іншими.
 потреби в емоційному контакту (за К. Обуховським), соціальні потреби (за П.
Симоновим).
П’ятирівнева ієрархія потреб А. Маслоу
 4. Психологічна характеристика мотиву та
мотивації. Види мотивів.
Мотиви (від лат. moveo — штовхаю, рухаю) — це спонукання до діяльності, пов'язані із задоволенням
певних потреб. Вони визначають, чому людина поводить себе так чи інакше.
За критерієм усвідомленості можна виділити такі види мотивів:
Неусвідомлені мотиви: потяги і установки.
 Потяги — це енергія, яка ак­тивізує поведінку людини, наприклад, сексуальний потяг. Це пер­винний
емоційний прояв потреби людини у чомусь. Поява потягу утворює початковий етап мотиваційного
процесу.
 Установка є психічним станом готовності суб'єкта до певної діяльності або до певної реакції.
Усвідомлені мотиви: інтереси, прагнення та переконан­ня.
 Інтерес — це емоційно забарвлене ставлення до навколишньо­го середовища. Він є постійним
спонукальним механізмом пізнання.
 Прагнення — це сильне бажання, хотіння. Воно вказує на те, чого індивід хоче досягти у своєму житті.
 Переконання — це система стійких принципів особистості. Вони завжди мають емоційне забарвлення.
 4. Психологічна характеристика мотиву та
мотивації. Види мотивів.
 Залежно від змісту: біологічні та соціальні, мотиви досягнення та уникнення невдач.
 Залежно від видів діяльності: мотиви спілкування та гри, навчання і професійної діяльності.
 Залежно від часу вияву: постійні (діють упродовж тривалого періоду часу) та ситуативні (зумовлені
змістом конкретної діяльності), короткотривалі (упродовж обмеженого часового проміжку).
 Залежно від сили вияву: сильні, помірні та слабі.
 Залежно від стійкості: сильно, середньо та слабостійкі.
Функції мотивів:
 «сповнюють» людину цілеспрямованою діяльністю,
 сенсоутворююча функція
 регулююча: людина визначає пріоритетність мотивів відповідно до різноманітних цінностей
особистого та суспільного характеру.
 спонукача (стимулююча, організуюча): мотив володіє енергетичною силою, зумовлює поведінку та
діяльність.
 4. Психологічна характеристика мотиву та
мотивації. Види мотивів.
 Мотивом може стати тільки усвідомлена потреба й тільки в тому разі, якщо задоволення цієї
конкретної потреби безпосередньо переходить у дію.
 Бувають ситуації, коли людині доводиться вибирати між декількома мотивами. В психології ця
проблема називається боротьбою мотивів (мотиваційним конфліктом). Її повно і глибоко
проаналізував відомий німецький психолог першої половини ХХ ст. Курт Левін. Є три типи
мотиваційного конфлікту.
 Перший тип мотиваційного конфлікту полягає в тому, що людині доводиться вибирати між
двома (або декількома) можливостями (цілями), які її однаково приваблюють.
 Другий тип мотиваційного конфлікту – це конфлікт між двома можливостями, які можуть
мати і позитивні, і негативні наслідки за принципом “і хочеться, і колеться”.
 Останній третій тип мотиваційного конфлікту спричиняється необхідністю вибору між
“поганим і ще гіршим”. У такому разі намагаються знайти “менше зло”.
 4. Психологічна характеристика мотиву та
мотивації. Види мотивів.
Систему мотивів, яка визначає конкретні форми діяль­ності або поведінки людини,
називають мотивацією.
 Зовнішня мотивація лю­дині нав'язана, наприклад, студент вчиться тому, що за це отримає
схвалення батьків і викладачів
 Внутрішня мотивація ґрун­тується на власному виборі і особистому бажанні, наприклад,
студент вчиться тому, що йому цікаво або він прагне досягти досконалості у вибраній
спеціальності.
 Мотивація до­сягнення успіху (така людина активна й ініціативна, йде на ризик, схильна
до змагання і конкуренції)
 Мотивація уникнення не­вдачі (така людина ухиляється від ризику і відповідальності,
безініціативна, не любить змагань і конкуренції).
 5. Інтереси та ціннісні орієнтації
особистості.
 Інтерес - це емоційний вияв пізнавальних потреб особистості. Суб'єктивно інтереси
розкриваються у позитивному емоційному бажанні глибше пізнати об'єкт, зрозуміти його. Роль
інтересів у тому, що вони є спонукальним механізмом пізнання, змушують особистість шукати
шляхів, засобів задоволення того чи іншого бажання. Розрізняють інтереси за змістом, метою,
шириною, глибиною, за стійкістю і дієвістю.
 За метою інтереси поділяються на безпосередні й опосередковані. Безпосередні інтереси
зумовлює емоційна привабливість об'єкта. Наприклад, інтерес до розв'язання задач, кросвордів,
до спілкування з друзями тощо. Люди, мотивом діяльності яких є безпосередній інтерес, мають
так звану ділову спрямованість і дістають задоволення від самого процесу роботи.
Опосередкований інтерес виникає щодо результату діяльності, хоча сам процес не завжди
цікавить суб'єкта. Оптимальним для результату діяльності є поєднання безпосередніх та
опосередкованих інтересів.
 5. Інтереси та ціннісні орієнтації
особистості.
 За глибиною інтереси поділяють на поверхові і глибокі. За широтою - на широкі і вузькі. Широкі
інтереси розподілені між багатьма об'єктами; вузькі сконцентровані в одній галузі. Цінна риса
особистості - багатофокусність інтересів у кількох, не пов'язаних одна з одною сферах діяльності.
Багатофокусність інтересів особливо сприятлива для зміни видів діяльності - кращого засобу
відновлення затраченої в ході роботи енергії. Отже, вузькість чи широту інтересів оцінюють за
їхнім змістом.
 За стійкістю інтереси поділяються на стійкі і нестійкі. Стійкість інтересу зумовлює тривалість
збереження його інтенсивності. Стійкий інтерес є сигналом, показником здібностей людини.
Інколи інтерес до чогось не згасає все життя, наприклад, захоплення професією. Нестійкість
інтересів, коли вони набувають характеру пристрасних, але короткочасних захоплень, є віковою
особливістю, яка стимулює пошук покликання й допомагає виявити здібності.
 Трапляються різні поєднання інтересів: в одних індивідів вони широкі, різнобічні, глибокі, в
інших - широкі, але поверхові, ще в інших глибокі, але вузькі. У цьому плані оптимальним є
такий тип людини, в якої на тлі широких, різноманітних інтересів є центральний, основний.
 5. Інтереси та ціннісні орієнтації
особистості.
 Аналіз наукових досліджень показав, що вчені по-різному підходять як до визначення
поняття “цінності”, так і до поняття “ціннісні орієнтації”, і на сьогодні немає визначення цих
понять, яке б було прийнятне для різних дослідницьких шкіл.
 Професор соціальної психології М. Рокіч цінності визначає як “…стійке переконання,
специфічний вид поведінки або кінцеву мету існування, що є особисто або соціально
кращим, ніж протилежний або зворотний вид поведінки, або кінцева мета існування”.
Систему цінностей М. Рокіч розглядає як стійку організацію переконань, що стосується
кращих моделей поведінки або підсумкових станів у континуумі відносної важливості.
 Професор психології Ш. Шварц вважає, що цінності – це поняття або переконання. Вони
відносяться до бажаних кінцевих цілей або вчинків, вони виходять за межі конкретних
ситуацій, керують вибором або оцінкою поведінки і подій та впорядковані відносною
важливістю
 5. Інтереси та ціннісні орієнтації особистості.
 Спеціаліст у галузі соціології В. Ядов розглядає цінності як вищі диспозиційні рівні свідомості
особистості та, водночас, ціннісні орієнтації – це вершина ієрархії всіх диспозицій, які підрозділяються
на цінності-цілі як віддалені, так і відносно близькі та найближчі, а також цінності-засоби, які
співвідносяться з нормами поведінки індивіда.
 5. Інтереси та ціннісні орієнтації особистості.
 Дослідник психології О. Міненко зазначає, що ціннісні орієнтації – найважливіша
складова структури особистості, що має у своїй структурі мотиваційний, когнітивний,
емоційний, оцінювальний та інші компоненти.
 Роль ціннісних орієнтацій полягає в тому, що вони визначають спрямованість
професійної діяльності, надають їй цінності, що містить зміст, дозволяють посісти певну
позицію, регулюють поведінку, формують способи самоактуалізації.
 Ціннісні орієнтації формуються в ході соціалізації особистості внаслідок проникнення
суспільної інформації в її індивідуальний психологічний світ. Спочатку особистість
набуває досвіду попередніх поколінь, отримуючи соціально схвалені стереотипи
поведінки, орієнтовані на соціокультурні цінності. А вже потім набуває власного досвіду,
який допомагає індивідові адаптуватися в мікросередовищі.
 Тому не випадково ціннісні орієнтації виконують цілу низку функцій: долучають
індивіда до норм суспільства, сприяють самовизначенню особистості, реалізації
здібностей та забезпечують гармонію її внутрішнього світу.
 5. Інтереси та ціннісні орієнтації особистості.
 Наявність сформованої системи ціннісних орієнтацій забезпечує гармонію
внутрішнього світу особистості, сприяє систематизації її знань, норм, стереотипів
поведінки та самоствердженню особистості, реалізації соціальних очікувань
 Ціннісні орієнтації визначають:
1) загальну спрямованість інтересів і прагнень особистості;
2) ієрархію індивідуальних вподобань і зразків;
3) цільові і мотиваційні програми;
4) рівень вподобань;
5) уявлення про дійсне і механізми селекції за критеріями значущості;
6) міру готовності й рішучості до реалізації власного «проекту життя»
 5. Інтереси та ціннісні орієнтації особистості.
 Дослідники класифікують цінності по-різному:
1) за об’єктом засвоєння – матеріальні, морально-духовні; 2) за метою засвоєння –
егоїстичні, альтруїстичні; 3) за рівнем узагальненості – конкретні, абстрактні; 4) за
способом вияву – ситуативні, стійкі; 5) за роллю в діяльності людини – термінальні,
інструментальні; 6) за змістом діяльності – пізнавальні, предметно-перетворювальні (творчі,
естетичні, наукові, релігійні та ін.); 7) за приналежністю – особистісні (індивідуальні),
групові, колективні, суспільні, загальнонародні (національні), загальнолюдські.
 Найбільш поширеною класифікацією цінностей на філософському рівні вважається
розподіл на релігійні, етичні, естетичні, логічні й економічні.
 У психологічному аспекті існують класифікаційні моделі, у яких цінності структуризуються
за предметом або змістом об’єктів, на які вони спрямовані (соціально-політичні, моральні,
економічні і інші); за суб’єктом ставлення (суспільні, цінності соціальних груп, колективні,
індивідуальні)
 5. Інтереси та ціннісні орієнтації особистості.
Ціннісні орієнтації — це вибіркова, відносно стійка система спрямованості інтересів і по­треб
особистості, напрямлена на певний аспект соціальних цінно­стей.
Базовими ціннісними орієнтаціями людини є:
 орієнтація на істину є одна з найвищих ціннісних орієнтацій людини. Вона регламентує пізнавальну
сферу, здатність людини до мислення та інтуїтивного розуміння, а також підтримує інші ціннісні
орієнтації;
 орієнтація на достаток потрібна для підтримання життє­діяльності, проте прагнення до життя
безмежне і така орієнтація може згодом стати надмірною, а то й домінантною;
 орієнтація на свободу означає можливість діяти відповідно до власного волевиявлення, не
зумовленого зовнішніми чинниками;
 орієнтація на справедливість оцінює співвідношення явищ та речей з погляду їхнього розподілу між
людьми;
 орієнтація на добро регламентує поведінку членів суспільства, їхні взаємини;
 орієнтація на красу виражає ставлення людей до життя та на­вколишнього світу, роблячи це за
допомогою понять про прекрас­не та потворне.
5. Інтереси та ціннісні орієнтації
особистості.
Дякую за увагу!