Соціологія особистості

• Особистість є продуктом соціуму.

• У соціології особистість розглядається

не як продукт природи, а передусім як

сукупність суспільних відносин.

• Соціологія особистості — це галузь

соціології, яка вивчає особистість як

об'єкт і суб'єкт соціальних відносин крізь

призму суспільно-історичного прогресу,

ціннісних суспільних систем,

взаємозв'язків особи і соціуму.

«Людина» – родове поняття, що вказує на

приналежність до людського роду. Це поняття вказує

на якісну відмінність людей від тварин і служить для

характеристики всезагальних, притаманних всім

людям якостей.

• «Індивід» вживається у значенні «конкретна людина»,

одиничний представник людського роду, коли

необхідно підкреслити, що йдеться не про все людство

загалом.

• «Індивідуальність» означає те особливе і специфічне,

що відрізняє одну людину з-поміж інших, включно з її

природними і соціальними, фізіологічними і

психічними, успадкованими і набутими якостями.

• «Особистість» — цілісна сукупність соціальних

властивостей людини, що формуються та

видозмінюються протягом усього життя у результаті

складної взаємодії внутрішніх та зовнішніх чинників її

розвитку та активної взаємодії з соціальним

середовищем.

Основні риси особистості

• певна міра незалежності, автономності

від суспільства;

• наявність самосвідомості, самооцінки,

самоконтролю;

ЧИННИКИ, ЩО

ДЕТЕРМІНУЮТЬ

АКТИВНІСТЬ

ОСОБИСТОСТІ
Потреба — це рушійне джерело активності

людини, спрямованої на її задоволення,

яке супроводжується суб'єктивним

потягом до відчуття приємності або,

навпаки, відсторонення від відчуття

неприємності, болю.

Потреба — це внутрішній психологічний

стан людини, відчуття нестачі чогось. Цей

стан регулює активність, стимулює

діяльність, спрямовану на здобуття того,

чого не вистачає.духовної

структури, тобто потреб, інтересів,

цінностей, мотивів, соціальних норм,

переконань .

ІНТЕРЕС ЯК

ЧИННИК

АКТИВНОСТІ
ОСОБИСТОСТІ

Інтерес — це направленість дій

індивіда в залежності від

можливості задоволення тієї чи

іншої потреби. Він виступає як

мотив, що мобілізує особу за

збереження або зміну умов

життєдіяльності. Це результат

усвідомлення потреби і вибір

шляхів та способів її реалізації в

конкретних умовах.

ЦІННОСТІ

ОСОБИСТОСТІ

Потреби, перетворені в інтереси, стають

цінностями.

• Цінності особистості — це відносно стійке та

соціально обумовлене ставлення особистості до

об'єктів духовного та матеріального світу,

уявлення людини про найбільш значущі,

важливі цілі життя та діяльності, а також засоби

їх досягнення.

• Сукупність індивідуальних і загальних,

особистих, групових цінностей формує систему

ціннісних орієнтацій особистості, якими вона

керується у житті.

• Ціннісні орієнтації — це особистісні орієнтації

стосовно цінностей тих чи інших соціальних

спільнот чи груп. Вони регулюють загальну

спрямованість діяльності людини.

СОЦІАЛЬНИЙ

СТАТУС І

СОЦІАЛЬНА РОЛЬ ОСОБИСТОСТІ

Специфіка особистості визначається її

соціальною якістю, тобто сукупністю

взаємопов'язаних елементів, зумовлених

типом соціальної взаємодії особистості з

іншими людьми в конкретних історичних

умовах. Ця сукупність складається з

таких елементів як соціальний статус та

соціальна роль.

• Соціальний статус — це становище

індивіда або групи в соціальному

просторі стосовно інших індивідів і груп,

яке визначається за соціально

значущими для даної суспільної системи

критеріями (економічними,

політичними, соціально-правовими

тощо).

СТАТУС

УСПАДКОВАНИЙ

ТА ЗДОБУТИЙ

«Статус» (з лат.) у Стародавньому Римі -

правовий стан особи.

• У наш час "статус" - соціальне

становище людини у суспільстві. Цим

поняттям охоплюється економічне,

професійне, політичне становище

людини, її демографічні особливості

людини.

• Відповідно до того, чи набуває людина

свій статус завдяки успадкованим

ознакам (соціальне походження, стать,

раса), чи завдяки власним зусиллям

(освіта, фах), розрізняють соціальний

статус успадкований та здобутий.

СКЛАДОВІ

ПОНЯТТЯ

«СТАТУС»

Виділяють чотири основних складових для

описання поняття "статус":

• назва статусу (звичайно складається з

одного слова: дівчина, офіцер, сестра та ін.);

• визначення статусу (описує суть статусу та

його місце у суспільстві чи у конкретній

групі). Наприклад, студент — особа, яка в

установленому порядку зарахована до

закладу вищої освіти і навчається за

денною (очною), вечірньою або заочною,

дистанційною формами навчання з метою

здобуття певних освітнього й освітньо-

кваліфікаційних рівнів;

• зміст статусу — сукупність прав і обов'язків

носія статусу;

• ранг статусу — місце певного статусу в

соціальній ієрархії (високе, середнє, низьке;

вище за одні статуси .

СОЦІАЛЬНІ РОЛІ

Соціальна роль — це певні

способи поведінки індивіда або

групи, що відповідають

прийнятим у суспільстві нормам

та здійснюються відповідно до

соціального статусу індивіда або

групи.

• Індивід здійснює відповідні

соціальні ролі: батька, підприємця,

вченого тощо.

• Сукупність ролей, які

відповідають даному статусу,

називається рольовим набором.

СОЦІАЛЬНІ РОЛІ

Соціальна роль — це завжди очікувана

поведінка, пов'язана з реалізацією певних прав і

обов'язків. Якщо поведінка індивіда відповідає

рольовим очікуванням, то вона соціально

заохочується (похвала, матеріальна винагорода),

у разі відхилення поведінки від рольових вимог і

очікувань вона негативно санкціонується (осуд,

покарання).

• Оскільки один і той самий індивід виконує

багато ролей, то між ними можливі відносини як

гармонії, так і дисгармонії. Дисгармонії

виявляються у так званих внутрішніх або

міжрольових конфліктах, що виникають

переважно на ґрунті суперечностей між

різноманітними рольовими вимогами і

очікуваннями.

СИСТЕМУ ОСОБИСТОСТІ УТВОРЮЮТЬ

1 - положення в системі соціальних

відносин;

• 2 - сукупність соціальних ролей або

функцій, які виконують люди;

• 3 — спрямованість особистості, тобто

сукупність потреб, інтересів, поглядів, що

виступають мотивами індивідуальної

поведінки.

• Соціологія особистості досліджує

особистість у системі соціальних зв'язків.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ – ЦЕ процес засвоєння індивідом

упродовж життя певної системи

знань, соціальних норм і

цінностей, які дозволяють йому

функціонувати як повноправний

член суспільства, до якого він

належить

Соціалізація виступає одним з основоположних

соціальних процесів, що забезпечує існування

людини в суспільстві, завдяки якому

здійснюється взаємодія між суспільством та

особистістю й індивід стає повноправним

членом суспільства.

• Соціалізація відбувається протягом усього

життя людини – від дитинства до старості:

змінюються умови життя, змінюється і людина.

• Соціалізація має дві цілі: сприяти взаємодії

людей через виконання ними різних соціальних

ролей, та забезпечувати збереження суспільства

передачею новим членам відповідних

переконань та зразків поведінки.

Соціалізація являє собою процес

входження людини в суспільство,

включення її в соціальні зв'язки та

інтеграції з метою встановлення її

соціальності.

• Включає як цілеспрямований вплив на

особистість ( виховання), так і стихійні,

спонтанні процеси, що впливають на її

формування.

• Соціалізація знаходиться на межі різних

наук і вивчається філософією,

психологією, соціальною психологією,

соціологією, історією, етнографією,

педагогікою та теологією.

АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

- соціокультурний (соціалізація поколінь

в конкретно-історичних умовах);

• - біосоціогенетичний (соціалізація

індивідів у певних соціально-економічних

умовах);

• - генетико-віковий (вікова соціалізація в

умовах конкретного

ПЕРВИННА І ВТОРИННА СОЦІАЛІЗАЦІЯ

- первинну (засвоєння соціальних норм і

цінностей дитиною, входження її до даної

культури);

• - вторинну (послідовне засвоєння соціальних

ролей, характерне для дорослої людини).

• Первинна соціалізація — охоплює дитинство,

юність та молодість і є характерною тим що

людина соціалізується через своє безпосереднє

оточення (родина, друзі, родичі).

• Інститутами соціалізації є сім'я та освіта. Тут

дитина поступово перетворюється на особу, яка

розуміє і саму себе, і навколишній світ,

адаптується до нього, набуваючи знань та

звичок, притаманних культурі певного

суспільства, в якій він (або вона) народився

(народилася).

Вторинна соціалізація- охоплює зрілість

та старість і характеризується тим що

людина соціалізується через вплив

вторинних соціальних груп та соціальних

інститутів. Інститутами соціалізації є ЗМІ,

виробництво, культура, економіка, право

тощо.

• Соціалізацією є також процес

пристосування (адаптації) дорослої

людини, яка з певних обставин

(перебування в певній «антисоціальній»

групі, довготермінове перебування у

в'язниці тощо) довгий час була поза

суспільством, або перемістилася з одного

суспільства в інше.

ДЕСОЦІАЛІЗАЦІЯ ТА РЕСОЦІАЛІЗАЦІЯ

Десоціалізація - процес, зворотний соціалізації.

Внаслідок нього людина може частково або

повністю втратити засвоєні норми і цінності. Це

може бути зумовлено ізоляцією людини,

уніфікацією, обмеженням спілкування та

можливостей для підвищення культурного

рівня.

• Ресоціалізація – це докорінна зміна

соціального середовища, яке зумовлює

необхідність особистості пристосовуватися до

нових соціальних обставин, норм і цінностей.

ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ У СТРУКТУРІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

- адаптація (від лат. adapto – пристосовую) –

пристосування до суспільства. Це етап

пристосування дитини до суспільства і людини

у зрілому віці до нових умов і норм.

• - інтеріоризація (від лат. interior – внутрішній)

– переведення зовнішнього у внутрішнє,

формування духовного світу особистості.

Головну роль відіграє в соціалізації молоді. Її

результатом є формування індивідуальності

людини.

• - соціальна активність – це системна

соціальна якість особистості, в якій

виражається та реалізується рівень її

соціальності, тобто глибина і повнота зв’язків

особистості з соціумом, рівень перетворення її

на суб’єкт соціальних відносин.

ФАКТОРИ СОЦІАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА

сукупність ролей і соціальних статусів, що

суспільство пропонує людині;

• соціальні спільноти, в межах яких індивід може

реалізувати певні соціальні ролі і набути

конкретного статусу;

• система соціальних цінностей і норм, які

домінують у суспільстві і наслідуються молодшими

поколіннями від старших;

• соціальні інститути, які забезпечують виробництво

і відтворення культурних взірців, норм і цінностей та

сприяють їх переданню і засвоєнню;

• загальна ситуація в країні, яка може коливатися

від жорстко запрограмованого процесу формування

нормативного чи ідеального типу особистості до

переважання стихійності суспільних впливів на

індивіда; перша ситуація зазвичай характерна для

тоталітарних режимів, друга - для суспільств у

перехідні епохи їх розвитку.

СОЦІАЛЬНО – ПСИХОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ СОЦІАЛІЗАЦІІЇ

Соціальні, що відбивають соціально-

культурний аспект (набір ролей і

статусів, пропонованих суспільством

людині, сукупність соціальних

інститутів, у межах яких вона може

формувати свої соціальні якості);

• Індивідуально-

особистісні, значною мірою

обумовлені етапом життєвого шляху

людини (вибірковість особистості в

освоєнні зразків поведінки,

діяльності, прояві гендерних

особливостей, трансльованих

конкретним суспільством).

ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОСВІТИ

1) принцип загальності освіти або

демократизації школи

• 2) принцип безперервності освіти

• 3) принцип поєднання навчання з

вихованням

• 4) принцип полікультурності освіти

• 5) принцип формування "вільного

освітнього середовища" закладає

поширення демократичних можливостей

вибору форм, засобів, рівнів та напрямів

у навчанні.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Найважливішим чинником, який впливає на

процес соціалізації студентської молоді, є

навчальна діяльність.

• Процес навчання охоплює дидактичний і

соціально-психологічний компоненти.

• Соціально-психологічний компонент утворюють

такі складові: проблеми адаптації студентів до

умов навчання у вузі; особливості створення

позивного соціально-психологічного клімату у

студентській групі; особливості налагодження

стосунків студентів із викладачами; проблеми

міжособистісних взаємин.

• У цьому контексті особливо значущою є проблема

адаптації студентів-першокурсників до умов

навчання у вузі.

СОЦІАЛЬНИЙ ТИП ОСОБИСТОСТІ

1 — базисний тип особистості — система

соціальних якостей індивідів, яка

найкраще відповідає об'єктивним

умовам функціонування даного

суспільства на відповідному етапі його

розвитку.

• 2 — реальний тип особистості - тип

особистості, який переважає на

відповідному етапі розвитку суспільства.

• 3 — ідеальний тип особистості — індивід

з такою сукупністю рис, якостей, які

сучасники хотіли б бачити в людині.

ТИПИ

СОЦІАЛЬНОГО

ХАРАКТЕРУ

(ЗАПРОПОНОВА-

НІ ДЕВІДОМ

РІСМЕНОМ)

1 — традиційно-орієнтований, консервативний,

конформний;

• 2 — інтровертний (той, що керується внутрішніми

мотивами) — поведінка людини визначається

сприйнятими в дитинстві принципами, особа стає

більш відкритою у ставленні до нововведень і змін,

хоч роль традиційних норм і цінностей ще велика.

• 3 — екстраверт (зовні орієнтована особистість) -

така особистість стандартизована, є об'єктом

маніпулювання, відчуває себе дезорієнтованою,

апатичною, їй не подобається брехня та гноблення.

• 4 — позитивний характер — автономна

особистість, некомфортна, яка має ясні раціональні

цілі, що не нав'язуються іншими людьми, більш

незалежна щодо впливів свого культурного

середовища.

ТЕОРІЯ

СОЦІОЛІЗАЦІЇ

ЧАРЛЬЗА КУЛІ

• На думку Ч.Кулі, особистість формується з

різноманітних інтеракцій людей з навколишнім

світом, у процесі яких створюються ‘’дзеркальні

Я’’

, що складаються з трьох елементів:

• 1) те, що, як ми думаємо, бачать в нас інші;

• 2) те, як, на нашу думку, вони реагують на те, що

бачать;

• 3) те, як ми відповідаємо на сприйняту нами

реакцію інших людей.

• Ця теорія відображає процес інтерпретації

індивідом думок і почуттів інших людей, тобто

людина оцінює себе через реакцію інших людей

на неї.

ТЕОРІЯ

«ДЗЕРКАЛЬНОЇ

САМОСТІ»

На думку Ч.Кулі, особистість формується з

різноманітних інтеракцій людей з навколишнім

світом, у процесі яких створюються ‘’дзеркальні

Я’’

, що складаються з трьох елементів:

• 1) те, що, як ми думаємо, бачать в нас інші;

• 2) те, як, на нашу думку, вони реагують на те, що

бачать;

• 3) те, як ми відповідаємо на сприйняту нами

реакцію інших людей.

• Ця теорія відображає процес інтерпретації

індивідом думок і почуттів інших людей, тобто

людина оцінює себе через реакцію інших людей

на неї.

КОНЦЕПЦІЯ

СОЦІАЛІЗАЦІЇ

ДЖОРДЖА МІДА

Дж. Мід, один із засновників символічного

інтеракціонізму, акцентує увагу на важливості гри в

процесі соціалізації дитини. Саме через гру діти

вчаться відрізняти ‘’я’’ від ‘’мене’’.

• Дж. Мід вважав, що ‘’Я’’ – явище соціальне за своєю

природою і формується у відносинах з іншими

людьми. Початок соціалізації у дітей знаменує

вміння придавати ними сенсу своїй поведінці.

• Учений виділяє три основні стадії соціалізації:

• 1) імітація – діти копіюють поведінку дорослих, не

завжди розуміючи її змісту;

• 2) стадія рольових ігор – діти розуміють поведінку

як виконання певної ролі і перенесення її на себе;

• 3) стадія колективних ігор – діти навчаються

вести себе відповідно до очікування навколишнього

середовища.

КОНЦЕПЦІЯ

СОЦІАЛІЗАЦІЇ

ЗИГМУНДА

ФРЕЙДА

На думку З.Фрейда індивід завжди знаходиться в

стані конфлікту з суспільством, тому процес

соціалізації являє собою суперечності між

біологічними потребами і необхідністю їх

реалізації та соціальними нормами, які

виступають у ролі своєрідного табу. В

інтрапсихічній структурі особистості психолог

виділяє три елементи:

• 1) Ід – джерело енергії, що підтримує потяг до

задоволення;

• 2) Его – цензурний компонент особистості,

основним змістом якого є пристосування,

співвідношення між особистістю і навколишнім

середовищем;

• 3) Суперего – ідеал, відповідно до якого

коректується поведінка індивіда.

• Саме ці три елементи активно взаємодіють у

поведінці дитини.

Фрейд вважав, що діти повинні підкорятися

принципу реальності, вибирати найкращий час і

місце для того, щоб віддатися у власність свого Ід.

• На Его лежить відповідальність за вчинки.

• Суперего нагороджує або карає за здійснення

певних вчинків, викликаючи у дитини почуття

провини або гордості.

• До основних механізмів соціалізації З.Фрейд

відносить:

• - імітацію – усвідомлені спроби дитини копіювати і

наслідувати поведінку інших людей;

• - ідентифікацію – засвоєння дітьми соціальних

цінностей, норм і поведінки батьків як своїх

власних;

• - почуття сорому й заборони – механізми

соціалізації, які забороняють і придушують певні

види поведінки.

ТАЛКОТТ

ПАРСОНС

Парсонс пробує пристосувати до стадії

дорослого життя особистості поняття

імітації та ідентифікації. Він

використовує їх у своїй соціологічній

теорії соціальної дії. На його думку:

• - імітація – це процес засвоєння

елементів культури шляхом

наслідування;

• - ідентифікація – це вияв ставлення до

соціального середовища, прийняття

цінностей і способом усвідомлення своєї

належності до конкретної спільноти.

КОНЦЕПЦІЯ

СОЦІАЛІЗАЦІЇ

ЖАНА ПІАЖЕ

Ж. Піаже спостерігав за поведінкою немовлят,

малих дітей та підлітків, вивчав їх мислення і

виділяє 4 основних стадії когнітивного розвитку:

• - сенсорномоторну – від народження до 2 років

(діти розвивають здатність утримувати в пам’яті

образи навколишнього світу протягом довгого

часу);

• - передоперативну – від 2 до 7 років (діти

опановують мову, навчаються розрізняти символи і

їх значення);

• - конкретний оперативний етап – від 7 до 11

років (діти засвоюють абстрактні, логічні поняття);

• - формальний оперативний період – від 11 до 15

років (підліток стає спроможним розуміти глибоко

абстрактні та гіпотетичні ідеї).

• Кожен етап передбачає набуття нового вміння і

залежить від успішного завершення попереднього.

ТЕОРІЯ

СОЦІАЛІЗАЦІЇ

ЕРІКА

ЕРІКСОНА

Еволюційна теорія соціалізації

(теорія стадій) американського

психолога і соціолога Е. Еріксона

говорить про те, що упродовж усього

життя людина змушена долати

складні, часом критичні ситуації,

переборюючи які, вона набуває

нового соціального досвіду і

переходить на нову стадію.

• Якщо ж соціалізація на якійсь стадії

не відбулася, або відбулася не

повністю, то це негативно вплине на людину .

СТАДІЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗА ЕРІКСОНОМ

I стадія – період немовляти. Основна проблема –

довіра чи недовіра. З перших днів життя

немовля дізнається, наскільки можна

розраховувати на задоволення основних потреб:

їжа, ласка, безпека.

• II стадія – вік від 1 до 2 років. Основна проблема

– автономія чи сором і сумніви. Дитина вчиться

контролювати роботу своїх органів, відстоювати

свої права і не підкорятися авторитету.

• III стадія – від 3 до 5 років. Основна проблема –

ініціатива чи почуття вини. Це період розвитку

рухомої активності, цікавості і фантазії.

• IV стадія – молодший шкільний вік. Основна

проблема – старанність чи недбалість. Головним

завданням є набуття впевненості в собі, в своїх

здіV стадія – підлітковий вік. Основна проблема –

становлення індивідуальності (ідентифікація)

чи рольова дифузія (невизначеність в виборі

ролей). Це час пошуку свого місця в житті,

вибору подальшого шляху.

• VI стадія – молоді роки. Основна проблема –

інтимність чи самотність. Головні цілі на цьому

етапі – залицяння, шлюб і інші види близькості.

• VII стадія – середній вік. Основна проблема –

продуктивність (творча продуктивність) чи

стагнація (творчий застій). Ця стадія пов’язана з

реалізацією в двох основних ролях: працівника і

батька (матері).

• VIII стадія – старість. Основна проблема –

умиротворення чи відчай (жаль за

невикористаними можливостями – такі межі

прояву цієї стадії).здібностях, їх усвідомлення і розвиток.