ВСТУП

Соціологія, як і будь-яка теоретична соціологічної діяльності наука включає

два елементи: систему нагромаджених знань (насамперед теоретичних) і
дослідницьку діяльність. З допомогою соціологічних досліджень здійснюється
дальше пізнання об'єктивних законів розвитку і функціонування соціальних
організмів і спільностей людей і визначаються шляхи і форми використання
нагромаджених знань на практиці. Соціологічні дослідження не можна
ототожнювати з економічними, юридичними і іншими видами досліджень
подібно тому, як соціологію не можна ототожнювати з політичною економікою,
юриспруденцією та іншими науками. Специфіка будь-якого соціального
дослідження обумовлюється, насамперед, об'єктом і предметом науки, в межах
якої здійснюється. Це означає, що своєрідність соціологічних досліджень лежить
в основі специфіки науки соціології.
Наукове управління соціальними процесами здійснюється з допомогою
нагромадження, переробки і передачі інформації, використовуються різні способи
одержання і перетворення інформації. Це, по-перше, побутова свідомість, що
реалізується в процесі повсякденного практичного життя людей, по-друге,
емпіричне вивчення соціальної діяльності людей і соціальної дійсності; по-третє,
конкретні соціологічні дослідження. В процесі конкретних соціологічних
досліджень пізнання відновлює безпосередню видиму картину соціальних
об'єктів, але уже на основі знань про закони їх розвитку і функціонування,
характеристики об'єктів, що в емпіричному пізнанні відображені як
«безпосередні» і «перші», в конкретних дослідженнях виявляються самими
опосередкованими і кінцевими. Здійснення таких досліджень виявляється
можливим тільки при наявності теорії, що правильно відображає суть соціальних
організмів, тоді як емпіричні дослідження можливі завжди, незалежно від тієї
ступені, якої досягло соціальне пізнання в розкритті закономірних зв'язків.
Специфіка конкретного знання полягає в тому, що в ньому неповторима
своєрідність суспільних явищ зв'язана з специфічними умовами місця і часу, де
вони перебувають, детально відтворюються і пізнаються як особлива форма їх
суті, що відображається в чистому вигляді в теорії. Об'єктивною основою, що
обумовлює відмінність теоретичних і конкретних знань, є єдність і
багатоманітність суспільного життя. Виступаючи єдиним за своєю суттю,
суспільне життя водночас вкрай різноманітне в формах прояву. На відміну від
конкретних емпіричні знання відтворюють в систематизованій формі зовнішню,
поверхневу сторону соціальних об'єктів. Саме таке розуміння дозволяє досягти
конкретних соціологічних досліджень, їх підсумком виступає знання не лише
законів, а й форм їх прояву в певних умовах. Конкретні дослідження починають
або з вивчення теоретичних результатів, або самі включають в попередній етап,
завданням якого є розкриття закономірних зв'язків об'єкту. Конкретні соціологічні
дослідження ніби надбудовуються над теоретичними і пропонують застосування
емпіричних методів пізнання, збір та обробіток фактів, даних. Специфіка
конкретних соціологічних досліджень своєрідно проявляється в сфері наукового
управління.
 ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ
Курс соціології є обов'язковим навчальним предметом для вивчення у
вищих навчальних закладах України. Сучасна освічена людина повинна володіти
системою знань про суспільство, в якому вона живе, методологією та методикою
проведення соціологічних досліджень. Вивчення цього курсу допоможе
сформувати у майбутніх фахівців соціологічне мислення та культуру.
Серед соціальних наук, які мають об'єктом свого дослідження суспільство,
соціологія вирізняється складністю предмету - закономірностей функціонування,
розвитку і взаємодії соціальних спільнот різного типу.
Мета вивчення соціології полягає в тому, щоб студенти:
- відкрили для себе одну із перспективних наук про суспільство;
- змогли під новим кутом зору побачити знайомі усім буденні стосунки між
людьми та їх об'єднаннями;
- оволоділи навичками наукового аналізу, об'єктивного наукового підходу
до проблем вивчення суспільних явищ;
- отримали відповіді на питання: що таке влада, чому люди об'єднуються в
групи, що таке соціальні інститути, як відбуваються зміни в суспільстві.
Отже, вивчаючи соціологію, студент повинен знати:
- передумови виникнення соціології як науки;
- об'єкт та предмет науки;
- функції та роль соціології у житті суспільства;
- основні етапи становлення соціології;
- основні категорії соціології;
- структуру соціологічного знання;
- компоненти соціальної структури суспільства;
- види соціальних спільнот та форми соціальної взаємодії;
- види, етапи соціологічного дослідження та основні методи збору
соціологічної інформації.
По вивченні курсу студент повинен вміти:
- працювати з соціально-політичною та публіцистичною літературою;
- робити власні висновки та готувати доповіді, реферати з питань соціальної
проблематики;
- аргументовано обстоювати свою точку зору в обговоренні соціальних
проблем, прогнозувати розвиток подій;
- грамотно та критично аналізувати та використовувати статистичні дані,
документи, обробляти їх, систематизувати, класифікувати, вирізняти найбільш
важливе, основне;
- складати програми соціального дослідження конкретних об'єктів і обирати
відповідний інструментарій їх реалізації;
- володіти навичками соціологічного аналізу інформації.
 ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1

ТЕМА 1. Вступ до вивчення курсу “Соціологія”. Предмет соціології,

етапи її розвитку.

План:
1. Соціологія як наука.
2. Предмет соціології.
3. Об’єкт соціології.
4. Поняття «Соціальне».

Соціологія – це наука про суспільство як єдину цілісну соціальну систему.

Деякі науковці вважають, що поняття суспільства формується зі здатністю людей
відокремлювати себе від природи. По мірі дорослішання людина стає індивідом,
а взаємодія індивідів – це соціум. В широкому розумінні соціум є суспільство “тут
і тепер”, і чим більше соціумів, тим складніше між ними відносини. Будь-яка
група, хоч як вона організована, виконує свої функції та переслідує якісь
конкретні цілі. До суспільних наук відносяться історія, психологія тощо.
Специфіка соціології серед інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає
суспільство під особливим кутом зору – крізь призму соціальних процесів та
відносин, які становлять основний зміст соціальної реальності.
Суспільство – дуже складне й багатогранне в структурному плані явище.
Соціологія вивчає соціальну сферу життя суспільства – область соціальних
відносин як відносин між більш чи менш широкими спільнотами людей та самим
людьми, що є частинами тих спільнот. У центрі соціального життя – взаємодія
людей, а індивід і група – сукупність соціальних зв’язків, що породжують складні
соціальні структури: особистість, індивід, суспільство, культура, держава, право,
мораль, наука, мистецтво, родина тощо. Поняття “соціальний” має кілька значень:
від позначення самої сутності суспільного життя до розуміння сутності
соціального зв’язку. Соціальний зв’язок – те, що змушує людей гуртуватися,
незважаючи на нерівність тощо. Тож соціологія вивчає в суспільстві лише
соціальне.
Об’єкт соціології – соціальна реальність, зокрема, соціальна поведінка
індивідів, груп, спільностей, суспільства в цілому: соціальні зв’язки і соціальні
процеси. Об’єктивні соціальні явища суспільства:
Соціальні відносини;
Соціальні організації;
Соціальні спільноти;
Соціальні явища;
Соціальні процеси;
Соціальні інститути;
Соціальні суб’єкти.
Предметом соціології є загальні та специфічні закони та закономірності розвитку
і функціонування історично визначених соціальних систем, механізми дії та форми
прояву цих законів і закономірностей в діяльності особистостей, соціальних груп,
класів, народів.
Предмет соціології: закони і закономірності функціонування та розвитку
особистості, соціальної групи, спільноти, суспільства в цілому; соціальне життя
суспільства, тобто взаємодія соціальних суб’єктів з проблем, пов’язаних з їх
статусами і ролями
Література: [1, 2, 4]
Питання для самоперевірки:
1. Дайте визначення соціології як науки.
2. Чим пояснити, що протягом тривалого часу триває дискусія про предмет та
об'єкт соціології?
3. Що ви розумієте під соціологічним пізнанням?
4. Назвіть основні риси, що характеризують специфіку соціального.
5. Яка відмінність між поняттями "об'єкт" і "предмет" соціології?
6. Визначте основні закони та категорії соціології.

ТЕМА 2. Суспільство як складна соціальна система, його структура,

соціологічний аналіз суспільства.

План:
1. Суспільство як система.
2. Суспільні явища.
3. Соціальні групи.

Суспільство як продукт взаємодії людей є багатогранним і складним у

структурному відношенні явищем. Тому той факт, що в найширшому розумінні
воно є загальним об'єктом дослідження для всіх суспільних наук, не означає, що
кожна з цих наук не має свого специфічного об'єкта вивчення. Так, якісно
своєрідною стороною (сферою, областю, формою) громадського життя є
виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ. Ці економічні за
своїм характером явища, відносини і процеси, в основі яких лежать насамперед
відносини власності, служать специфічним об'єктам економічної науки, точніше,
економічних наук.
Особливою, істотно відмінною від економічної сфери життя суспільства є
політична, пов'язана з організацією, функціонуванням і розвитком політичної
влади. І це — специфічний об'єкт політології, політичних наук. Цілий ряд наук
(наприклад, культурологія, педагогіка, соціальна психологія та інші) покликані
досліджувати духовне життя суспільства, тобто виробництво і розподіл духовних
цінностей. Тому, власне кажучи, об'єктом більшої частини суспільних наук є не
все суспільство, а та чи інша його сторона, форма прояву і т. п.
У цьому плані досліджуване соціологією соціальне життя суспільства — це
область взаємозв'язків і взаємодій між більш-менш широкими спільностями
людей (класами, соціальними шарами і групами, націями і народностями,
колективами і т. п.) та самими людьми, що виступають як представники цих
спільностей. Залежно від своєрідності суб'єктів цих відносин соціальні відносини
поділяють на:
 соціально-групові (класи, соціальні групи і шари);
 соціально-демографічні (чоловіки, жінки, діти, молодь, пенсіонери, члени
сім'ї);
 соціально-територіальні (міське і сільське населення);
 соціально-етнічні (нації, народності, національні й етнографічні групи);
 соціально-професійні (трудові колективи, професійні об'єднання);
 міжособистісні (особистості) та інші.
Таким чином, у центрі соціального життя знаходяться дія і взаємодія людей
та їхніх об'єднань, а соціологія в цьому зв'язку виступає насамперед як наука про
взаємодію і поводження людей у середовищі собі подібних. Соціологія — це свого
роду теорія суспільної взаємодії людей, що спирається на досвідчене вивчення
соціально значимих, стійких і повторюваних (типових) форм поведінки людей,
визначених їхнім соціальним станом (статусом), соціальною роллю і соціальними
нормами даного суспільства.
Література: [5, 6, 8]

Питання для самоперевірки

1. Періодизація розвитку науки про суспільство.
2. В чому сила та слабкість концепцій О. Конта, М. Вебера, К. Маркса.
3. До яких наслідків призвело розповсюдження вчення Г. Спенсера?
4. Якими проблемами соціології займався Є. Дюркгейм?
5. Теорія П. Сорокіна.

ТЕМА 3. Соціальна стратифікація, особистість в системі соціальних

зв’язків, соціальна поведінка. Соціологія культури

План:
1. Поняття стратифікації суспільства.
2. Форми стратифікації.
3. Особливість в системі стратифікації.

Незважаючи на соціокультурні особливості кожної країни, можна виділити чотири

історичні форми стратифікації:
рабство - форма соціальних відносин, за якої одна людина має власність,
а нижча верства позбавлена всіх прав;
касти - суворий ієрархічний розподіл суспільства, в якому між різними
верствами існують бар'єри, котрі неможливо подолати (неможливість перейти з
однієї касти в іншу, приналежність до якої визначено з народження, неможливість
одружитися з представником іншої касти);
 стани — групи людей, нерівність між якими визначалася звичаями та
юридичними нормами. Належність до станів передавалась у спадок, але не
виключала можливості переходу з одного стану до іншого;
класи - організація соціальної нерівності, за якої відсутні чіткі межі між
різними групами. Перші три типи характерні для закритого суспільства, де існує
суворо закріплена система стратифікації та перехід із однієї страти в іншу майже
неможливий. Останній тип характеризує відкрите суспільство, де відбуваються
вільні переходи з однієї верстви до іншої.
Американська модель: вищий-вищий клас – начальники, вищий клас – погані
начальники, вищий-середній – клерки тощо, середній-середній, нижчий-середній,
нижчий-нижчий.
Питання для самоперевірки
1. Суспільство як цілісний організм.
2. Чим пояснювали розвиток суспільства корифеї соціології?
3. Як діє механізм відтворення соціальної структури?
4. На яких «ліфтах» соціальної мобільності можна піднятися вгору?

ТЕМА 4. Базисні компоненти соціального життя, економічна соціологія

План:
1. Предмет економічної соціології.
2. Об’єкти економічної соціології.
3. Стратегії поведінки у праці і одержанні доходу.

Предметом економічної соціології є:

 закономірності взаємодії економічної і соціальної сфери суспільного
життя;
 соціальний механізм взаємозв'язку економічного і соціального розвитку:
 соціально-економічні відносини;
 розвиток економіки як соціального процесу тощо
До емпіричних об'єктів належать соціальні аспекти економічних інститутів:
ринок, гроші, підприємства, власність, а також соціальні аспекти різних
економічних систем, соціальних груп, політичних інститутів, як учасників
економічного життя суспільства та ін.
Предметом дослідження є міжгрупові відносини, поведінка, конфлікти у
ринковій економіці, соціальні функції і процеси. У загальному вигляді економічну
соціологію спочатку визначали як науку про взаємозв'язки економічної та
неекономічної сфер суспільного життя. До економічної сфери відносили
виробництво, розподіл, облік, споживання, а до неекономічної – політику,
культуру, етнос і стратифікацію.
Дослідження економічної соціології спрямовувалися на:
 поведінку споживачів товарів;
 соціальні ролі у дефіцитній економіці;
  поведінку і стимулювання діяльності господарських керівників;
 ставлення до економічних реформ;
 вплив соціальних та культурних чинників на розвиток економіки;
 систему цінностей людей.
Виникнення економічної соціології пов'язується із зростанням ролі
людського фактора у розвитку суспільства, як колективного суб'єкта суспільного
життя, що має соціальну, демографічну, економічну і політичну структуру та
функції, що забезпечують розвиток суспільства.
На розвиток економічної соціології суттєво вплинув науково-технічний
прогрес, який проявляється у широкому спектрі тенденцій, зокрема у зростанні
технічної озброєності і спеціалізації суспільної праці, що зумовлює зміну ролі
людини у системі «природа-суспільство». Підвищення технічної озброєності
праці дозволило людині приводити у дію все більшу масу технічних засобів,
енергетичних потужностей, сировини і матеріалів. Набуває більшого значення
інтенсифікація виробництва, економне витрачання матеріальних ресурсів,
вдосконалення технології тощо.
Важливим фактором соціально-економічного розвитку суспільства є
зростання рівня освіти і культури. Сучасна молодь вступає у трудове життя з
вищим рівнем загальної і професійної підготовки. Освічені, культурні і
кваліфіковані працівники значно активніші у праці і житті.
Водночас виникли різні особисті стратегії поведінки у праці і одержанні
доходів. Одні прагнуть одержувати максимально високі доходи будь-яким чином.
Інші задовольняються одержанням фіктивних доходів при мінімальних затратах
праці. Більшість працівників обирає стратегію цінностей, критеріями яких є доход
та вільний від роботи час.
Література: [3, 6, 7]

Питання для самоперевірки

1. Теоретична основа економічної соціології: концепції, теорії, ґенеза.
2. Чому соціологія управління виникла в ХІХ ст.? Які фактори цьому
сприяли?
3. В чому прогресивність теорії А. Маслоу?
4. Стилі керівництва та їх особливості.
5. Проблеми мотивації персоналу.

ТЕМА 5. Соціологія сім’ї та молоді. Соціологія конфлікту

План:
1. Сім’я як соціальни інститут.
2. Соціологія сім’ї.
3. Сутність, предмет, об'єкт, функції соціології молоді.
4. Поняття конфлікту у соціології.
5. Причини соціальних конфліктів.

Сім'я – це один із найдавніших соціальних інститутів. Виникла сім'я в

первісному суспільстві значно раніше класів, націй, держав. В усі часи сім'я була і
залишається найважливішим соціальним інститутом суспільства. Зміни, які
відбуваються в сім'ї, змінюють її роль у суспільстві, впливають на його стан і
розвиток. Тому кожне суспільство зацікавлене у стійкій, духовно і морально
здоровій сім'ї. Взаємовідносини сім'ї із суспільством вивчає спеціальна
соціологічна теорія соціологія сім'ї.
Соціологія сім'ї – галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток і
функціонування сім'ї, шлюбно-сімейних відносин у конкретних культурних та
соціально-економічних умовах.
Об'єктом галузі є сім'я як соціальний інститут та мала соціальна група, а
предметом – закономірності функціонування сімейно-шлюбних стосунків у
соціальній системі.
При розгляді сім'ї як соціального інституту вивчаються: суспільна
свідомість у сфері шлюбно-сімейних стосунків; узагальнені характеристики
сімейної поведінки окремих груп населення за різноманітних економічних та
культурних умов; вплив суспільних потреб на характер відносин та спосіб життя
сім'ї; причини та наслідки недостатньо високої ефективності функціонування
інституту сім'ї за тих чи інших умов; соціальний механізм зміни сімейних норм та
цінностей; ефективність реалізації інститутом сім'ї своїх основних функцій у
різних політичних, соціально-економічних та культурних умовах і т.д. Загалом,
сім'ю як соціальний інститут ми аналізуємо тоді, коли особливо важливо
з'ясувати, наскільки спосіб життя сім'ї, її функціонування в певних межах
відповідають чи не відповідають тим чи іншим сучасним потребам суспільства.
Крім того, модель соціального інституту дуже важлива для прогнозування
майбутніх змін сім'ї.
Дослідження сім'ї як малої соціальної групи орієнтується на вивчення умов
формування, структури та етапів розвитку сучасної сім'ї; на розподіл обов'язків у
сім'ї; причини та мотиви розлучень; умови життя сім'ї.
За класифікацією американського соціолога Г. Кристонсена соціологія сім'ї
пройшла такі етапи становлення та розвитку:
"перед дослідницький" етап (від античності до середини XIX ст.) –
присвячений опису у фольклорі та художній літературі сімейних норм та
традицій;
етап "соціального дарвінізму" (друга половина XIX ст. – початок XX ст.) –
вчені вивчали еволюцію сім'ї як соціального інституту, формували понятійний
апарат соціології сім'ї;
етап "спонтанної науки" (перша половина XX ст.) – характеризується
накопиченням емпіричних даних щодо різноманітних форм шлюбно-сімейних
відносин;
етап планомірної побудови теорій (із середини XX ст. до сьогодні) –
характерна певна систематизація знань у дослідженнях шлюбу та сім'ї, спроби
аналізу перспектив розвитку сім'ї.
Соціологія шлюбу та сім'ї як самостійна галузева теорія з'явилась у 1960-ті
роки. Для дослідження проблем шлюбно-сімейних відносин у 1966 р. при
Радянській соціологічній асоціації було відкрито секцію, яку очолив А. Харчев.
Останній у 70-ті роки пропонує теоретичну концепцію, згідно з якою сім'ю
потрібно розглядати у двох аспектах – як соціальний інститут та як малу соціальну
групу. Такий підхід дозволив вченим вивчати мотиви,, причини одружень та
розлучень, динаміку сімейних відносин, згуртованість сім'ї. На початку 80-х років
вчені зосереджують основну вагу на питаннях стилю життя сім'ї, емоційних
відносинах подружжя, конфліктах, розподілу обов'язків, відносинах влади та
авторитету, вихованню дітей в неблагополуччях сім'ях, сексуальної та дошлюбної
поведінки. Одночасно зменшується кількість публікацій присвячених
репродуктивним функціям сім'ї, умовам життя сім'ї, трудовій діяльності жінок.
Водночас мало уваги приділялось проблемам батьківства. Отже, можна зробити
висновок, що у 1980-ті роки вчені поступово здійснювали перехід від вивчення
сім'ї як соціального інституту (тобто відносин в рамках "сім'я – суспільство") до
дослідження сім'ї як малої соціальної групи.
У 90-ті роки найбільш популярними стали теми, пов'язані із репродуктивною
поведінкою сім'ї, поєднанням професійних і сімейних ролей працюючих жінок,
розподілом влади та обов'язків у сім'ї, девіантної поведінки, тенденції розвитку
шлюбно-сімейних відносин тощо. Проблеми соціології сім'ї вивчають В. Піча, Б.
Татенко, В. Зацепін, С. Войтович, Г. Ковтун, В. Рибаченко та інші.
Сутність, предмет, об'єкт, функції соціології молоді.
Проблеми молоді, її освіти, виховання, соціального становлення, участі у
суспільному житті перебувають у центрі уваги і на стику різних наук. Соціологія
відносить їх до найважливіших. Зважаючи на те, що соціальний портрет молоді
формується під впливом різноманітних суспільно-політичних і соціальних
чинників, соціологія виявляє інтерес до того, яку роль відіграватимуть для молоді
певні соціальні цінності, норми моралі, традиції тощо. Цими ж питаннями
переймається ювентологія (наука про різноманітні особливості молоді) – складова
сучасної науки про людину.
Соціальне самопочуття молоді є одним з головних показників розвитку
суспільства, а проблема формування її свідомості — однією з провідних у
соціології. Для того щоб формування молоді відбувалося адекватно суспільним
процесам, необхідно визначити її роль і місце в суспільстві, з'ясувати її труднощі
та проблеми. Серед них є традиційні – кохання, дружба, пошуки сенсу життя,
створення сім'ї тощо. Вирішення багатьох проблем залежить від факторів
соціального життя. Йдеться про вибір професії, життєвого шляху, самовизначення,
професійну мобільність тощо. Не менш актуальними є здоров'я, освіта молоді,
спілкування її з дорослими й однолітками.
Вивчаючи молодіжні проблеми, неможливо обходитися простим
констатуванням позитивних чи тривожних фактів життєдіяльності молодих людей.
Потрібен глибокий системний аналіз буття молоді, чим і покликана займатися
соціологія молоді.
Найбільш загальною причиною соціальних конфліктів є соціальна
нерівність, такий розподіл позицій у ієрархічній системі соціальних відносин, який
робить неможливим досягнення своїх інтересів та задовольнити свої потреби в
доходах, знаннях, інформації тощо, певними особистостями або соціальними
групами. Споконвічний розподіл людської спільноти, соціальних груп та
колективів на тих, хто керує, приймає рішення і тих, хто вимушений підкорятися і
виконувати накази згори, тобто на тих, хто наділений владними повноваженнями,
і тих, хто таких повноважень не має, є невичерпним джерелом різноманітних
соціальних конфліктів. Люди завжди очікують влади, яка здатна розв'язати усі їхні
проблеми, але у практичному плані такі очікування ніколи не можуть бути
задоволеними.
Іншою причиною конфліктів, що тісно пов'язана з першою, є обмеженість
ресурсів (у тому числі – й статусних), на володіння якими висуваються претензії.
Людям властиво завищувати свій особистий внесок у загальні результати
діяльності, у зв'язку з чим будь-який розподіл ресурсів на будь-якому рівні може
призвести до конфлікту.
Більшість західних конфліктологів пов'язують виникнення конфліктів зі
свідомістю людей. У такому контексті конфлікти трактуються як зіткнення
«конфліктуючих свідомостей», а їх причиною визнається невідповідність
реальної дійсності суб'єктивним уявленням про неї.
Причинами конфліктів (зокрема, політичних) також можуть бути етнічна
або релігійна нетерпимість, ідеологічна зашореність. Значна частина
побутових та сімейних конфліктів зумовлена причинами психологічного
характеру: агресивністю, почуттям ненависті, заздрості тощо.
Міжгрупові конфлікти у більшості випадків породжуються
розходженнями у поглядах або інтересах, хоча у кінцевому рахунку такі
розходження зводяться переважно до боротьби за ресурси.
Підсумовуючи, зазначимо, що при усьому розмаїтті причин, як і конфліктів,
що ними породжуються, універсальним джерелом конфліктів є несумісність
претензій конфліктуючих сторін за умови обмеженості можливостей їх
задоволення.
Література: [4, 5, 6]

Питання для самоперевірки:

1. Географія моногамної та полігамної сім’ї. Їх особливості.
2. Який історичний шлях пройшла сім’я? Яка її головна функція?
3. В чому полягає сутність конфлікту?
4. Які стратегії виходу з конфлікту найбільш дієві?
 ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ № 2
ТЕМА 6. Соціологія праці та управління

План:
1. Предмет соціології праці та управління, його складові.
2. Суб’єкти праці.
3. Соціально-трудові відносини.
4. Трудові процеси.

Соціологія праці та управління – це галузь соціології, спеціальна

соціологічна теорія, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку, трудовий
колектив як специфічну соціальну підсистему суспільства, його соціальні
інститути, а також: соціальні спільності в сфері праці, соціальнотрудові відносини
і процеси та закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них.
Предмет науки нами визначено так, що він «поєднує» п'ять складових:
 соціальні верстви,
 соціальні інститути в сфері праці,
 соціально-трудові відносини,
 соціально-трудові процеси,
 соціальне управління ними.
Суб'єкти праці – це соціальні верстви працівників, які беруть участь у
трудовій діяльності (підприємці, менеджери, інженерно-технічні працівники,
службовці, робітники тощо) і різняться своїм соціальним станом, положенням у
трудових колективах. Вони мають різні кваліфікацію, досвід, соціальне
становище, рівень і канали здобуття прибутків, нарешті, інтереси, які не завжди
збігаються.
Соціальні інститути в сфері праці, тобто історично сформовані
специфічні форми спільної діяльності людей, а саме: праця, трудова діяльність та
поведінка, трудовий колектив та ін.;
Соціально-трудові відносини це відносини, які складаються на
виробництві між представниками різних соціальних спільностей. Цей тип
відносин, на відміну від відносин функціональних, пов'язаних з поділом і
кооперацією праці, актуалізується як відносини рівності та нерівності між
працівниками та соціальними групами (підприємцями і робітниками та ін.).
Зайнятість – діяльність людини, пов’язана із задоволенням особистих і
суспільних потреб, яка є джерелом доходу.
Безробіття – соціальне явище, викликане низькими темпами економічного
зростання, змінами у структурі економіки (наприклад, падіння традиційних
галузей працемістської промисловості), а також кількісним зростанням
потенційної робочої сили.
Щодо соціально-трудових процесів, то тут соціологія праці та управління
має справу із багатьма різновидами змін, які відбуваються в соціально-трудовому
стані робітників і колективів: адаптацією, тобто пристосуванням до виробничого
середовища; співробітництвом; суперництвом; конфліктами та ін. Найбільш
характерний та цікавий приклад – роль соціології праці та управління у
виробленні теорії трудових конфліктів та практичних рекомендацій щодо їх
вирішення. На жаль, ці можливості соціології нині недостатньо
використовуються.
Отже, соціологія праці та управління вивчає багато різних проблем,
передусім співвідношення соціальних і професійних груп, джерела формування
соціальних відмінностей у трудових колективах (тобто, чому є підприємці,
управлінці і робітники, які ж до того можуть стати безробітними). Нарешті, вона
вивчає специфічні соціальні інтереси соціальних груп, необхідних для організації
ефективного розвитку колективів, попередження чи вирішення конфліктів у них.
Література: [1, 2, 3]

Питання для самоперевірки:

1. Основні соціальні інститути і спільності в сфері праці.
2. Які особливості індустріального суспільства?
3. Чим характеризується постіндустріальне суспісльсто.
4. Роль менеджера в трудовому колективі.
5. Типи трудових колективів та їх розвиток.

ТЕМА 7. Соціологія релігії. Соціологія політики

План:
1. Соціологія релігії.
2. Релігія як соціальний феномен.
3. Політика як соціальний феномен.

Однією з найцікавіших галузей сучасної соціології безумовно є соціологія

релігії, яка займається вивченням релігійного феномена крізь призму соціальних
явищ. Релігія є об'єктом дослідження багатьох наук, кожна з яких розглядає її під
різним кутом зору. Серед таких наук, крім соціології, можна виділити філософію,
історію, політологію, психологію, етнографію, культурологію. Найперше релігія
є об'єктом дослідження філософської системи знань як одна із первісних форм
світогляду. Філософію цікавить особливе релігійне трактування буття, будови
світу, природи і місця у ній людині. Досліджує філософія також зміст релігійного
світогляду і процес генезису релігії.
Історію цікавить процес становлення та розвитку релігії, її історичні форми.
Історична наука вивчає процес формування тої чи іншої релігії у контексті
території її походження, розповсюдження конкретної релігійної системи та її
вплив на політичні, економічні та соціально-культурні процеси. Політологія
вивчає релігію як вияв масової суспільної свідомості, що впливає на політичні
процеси в державі, визначає відносини між суб'єктами і об'єктами політики.
Політичні науки досліджують таким чином, функціонування різних релігійних
інститутів (церква, релігійна община, секта) як суб'єктів політичної діяльності.
Психологічні науки вивчають вплив релігійних систем на психічні процеси, стани
та явища як індивідуального так і масового характеру. Наприклад, психологія
релігії досліджує вплив релігії на формування емоційного стану індивіда, вияву
його волі, почуття нав’язливості та інших психічних станів. Культурологія
досліджує релігію як духовний феномен, як складову єдиної загальносвітової
культури. Зрозуміло, що соціологія як наука про соціальне досліджує релігію не
як психічне, культурне чи духовне явище, а насамперед, як явище соціальне. Отже
можна констатувати, що об'єктом соціології релігії є дослідження релігії як
соціального феномена, процесу виникнення, розвитку релігії, її місця у духовному
житті суспільства.
Предметом даної галузі соціології є вивчення впливу релігії на соціальні
процеси, взаємодії релігії і суспільства, духовного і соціального життя. Отож,
вивчаючи ту чи іншу релігійну систему, соціологія релігії найменше переймається
дослідженням її канонічного змісту, особливостями віросповідання, релігійного
культу, релігійних традицій. Натомість вона вивчає релігію як організуюче
начало, як форму суспільної свідомості і суспільної поведінки.
Таким чином, соціологія має справу з релігією як соціальним феноменом,
тобто вона вивчає релігію, доступну для спостереження, опитування, інших
емпіричних методів дослідження соціальної поведінки людини: як утворюються і
функціонують релігійні інститути та групи, завдяки чому вони зберігаються чи
перестають існувати, які відносини складаються між релігійними групами, чому
між ними виникають конфлікти, що є основою ритуальних дій тощо. Для
соціології релігійні вірування цікаві і важливі не самі по собі. На відміну від
філософії, що вивчає питання істинності чи хибності релігійних постулатів,
соціологію найперше цікавить те, як ці вірування поряд з релігійними
організаціями впливають на поведінку людини.
Предметом соціології релігії може бути не тільки релігійна система в
цілому, а окремі релігійні організації чи групи, адже вони є самостійним суб'єктом
соціального життя і соціальної структури суспільства і неабияк впливають на
свідомість і поведінку особистості.
Політика — багатогранне поняття, вивченням якого займаються багато
наук. Провідними серед них є політологія, що вивчає всі питання пов'язані з
політикою, насамперед проблему утвердження і функціонування політичної
влади у суспільстві, а також функціонування і розвиток пов'язаних з владою
політичних інституцій; філософія — вивчає походження і розвиток держави,
закономірності переходу від одного типу держави до іншого; теорія держави і
права — форми правління і режими влади; правознавство — функціонування
інститутів права, їх залежність від політики, теорія міжнародних відносин —
вивчає взаємовідносини держав на міжнародній арені.
Після першої світової війни і в соціології виділяється галузь, яка поставила
собі за мету вивчати відносини між суспільством і державою, між соціальним
ладом і політичними інститутами. Ця галузь соціології – соціологія політики.
Фундаторами соціології політики прийнято вважати М. Вебера, що
розробив власну концепцію влади, довівши, що саме влада (а не багатство як у
Маркса) є основним чинником соціальної нерівності, досліджував роль
бюрократії у політичній системі; італійських соціологів-політологів Г. Москута,
В. Парето, що розробили теорію політичних еліт, проаналізували зв'язки еліти і
маси, німецького вченого Р. Міхельса, що дослідив проблему співвідношення
демократії та олігархії, сприяв становленню теорії політичного лідерства.
По закінченні Другої світової війни соціологія політики вийшла на сучасний
щабель розвитку, особливістю якого є не тільки аналіз теоретичних засад
політичної соціології, а й насамперед, емпіричні дослідження соціальних аспектів
політичного життя. Так, сучасна соціологія політики, завдяки передусім
американським дослідникам, займається вивченням особливостей розвитку
демократичних процесів у світі (С. Ліпсет), впливу масових комунікацій на
політичні процеси (Г. Ласуелл), взаємодії середнього класу та політичної еліти (Ч.
Міллс), соціальних конфліктів у політиці (німецький вчений Р. Дарендорф).
Окремі вчені вбачають соціологію політики лише як складовою політології,
мотивуючи це схожістю предметів їхніх досліджень. Проте, як доводить
американський соціолог С. Ліпсет — один із провідних дослідників цієї галузі
соціології, наука про політику виходить віл держави і вивчає, як вона впливає на
суспільство, тоді як соціологія політики є похідною від суспільства і вивчає
характер і глибину впливу суспільства на державу. Так чи інакше, соціальні
інститути і держава, суспільство і політика тісно пов'язані між собою. Тому це й
дало привід багатьом сучасним дослідникам соціології політики (зокрема, В.
Андрущенку, М. Горлачу, В. Воловичу) трактувати її як галузь соціології, що
вивчає взаємозв'язки і взаємовплив суспільства і держави, політичного життя та
інших сфер суспільного життя, політичних інститутів з соціальними. Інші ж
соціологи, виходячи з того, що політика є соціальним явищем, і водночас сферою
діяльності соціумів щодо завоювання та реалізації влади, вважають що соціологія
політики є галуззю соціологічних знань, що досліджує соціальні механізми
здійснення влади в суспільстві (В. Гордяненко, В. Піча та ін.). У будь-якому
випадку, соціологія політики є самостійною галуззю наукових знань, здебільшого
відмінною від політології, що вивчає насамперед соціальні аспекти
функціонування політичної сфери суспільства. Хоч і об'єкт обох наук по-суті
спільний, попи використовують різноманітні метоли, стратегію і тактику
досліджень політичного життя.
Соціологія політики – це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає
соціальні механізми функціонування влади, вмив суспільства та окремих соціумів
на політичні процеси, взаємозалежність політичного життя та інших сфер
суспільного життя, політичних та інших соціальних інститутів.
Література: [4, 6, 8]

Питання для самоперевірки:

1. Структура релігії, її основні елементи.
2. Поняття віри. Релігійна віра. Її визначення та відмінні риси.
3. Релігійний культ і релігійна організація.
4. Функції релігії. Атеїзм, соціологія про функції релігії.
5. Поняття соціології релігії, її предмет, рівні, відношення з іншими
гуманітарними науками.
 ТЕМА 8. Особистість у системі соціальних зв’язків

План:
1. Поняття особистості в соціології.
2. Місце особистості в суспільстві.
3. Співвідношення понять: «людина», «індивід», «особистість».

Елементами соціальних систем є люди. Входження людини в суспільство

відбувається через різноманітні соціальні спільноти: групи, інститути, організації
та системи прийнятих у суспільстві норм і цінностей (культуру). Внаслідок цього
людина залучена до багатьох соціальних систем, кожна з яких справляє на неї
системоформуючий вплив. Вона стає не тільки елементом соціальної системи, а
системою, що має складну структуру.
Будь-які соціальні утворення неможливо уявити без людини, її активної
творчої діяльності, одним з наслідків якої і є соціальні спільноти. Адже людина як
істота соціальна на основі соціальних зв'язків і взаємодії творить групи,
колективи, об'єднання, а згодом і спільноти. Саме особистість з'єднує всі ланки
суспільного життя: макро-, мезо- і мікросередовища, робить їх полем власної
творчої активності та осередком розгортання внутрішніх потенцій.
У соціології особистість розглядається не як продукт природи, а передусім
як сукупність суспільних відносин, продукт суспільства.
Соціологічні підходи до вивчення особистості та її місця в суспільстві
Особистість як соціальна якість людини є предметом соціальних наук:
філософії, соціології, психології та ін. Соціологія досліджує особистість як суб'єкт
соціальних відносин, виділяючи в ній соціально-типові характеристики, які
розвиваються під впливом соціальних інститутів, а також шляхи та канали
зворотного впливу особистості на соціальний світ. Отже, специфіка
соціологічного підходу до вивчення особистості полягає в тому, що він аналізує її
суто соціальні характеристики.
Соціальне не протистоїть біологічному і не виникає з нього. З народження
людина одержує таку тілесну організацію, в якій запрограмована можливість її
універсального соціально-діяльного розвитку. Соціальне життя розвиває
специфічні людські біологічні якості. Тому суспільне становище людини є її
природним станом.
Соціологія по-різному трактує поняття «людина», «особистість»,
«індивід». Поняття «людина» є родовим, вказує на якісну відмінність людей від
тварин, служить для характеристики всезагальних, притаманних усім людям
якостей і особливостей, які знаходять свій вияв у назві «homo sapiens». «Індивід»
означає конкретну людину, одиничного представника людського роду.
«Особистість» служить для характеристики соціального в людині. Особистість, на
відміну від людини, є продуктом не тільки природи, а й суспільства, суб'єктом
соціальних процесів. Особистість — усталений комплекс якостей людини,
набутих під впливом відповідної культури суспільства, конкретних соціальних
груп і спільнот, до яких вона належить і до життєдіяльності яких залучена.
 Поняття «особистість» вживається стосовно кожної людини, оскільки вона
є носієм важливих рис певного суспільства. Головне в особистості — не
абстрактна фізична природа, а її соціальна якість.
Література: [3, 6, 9]

Питання для самоперевірки:

1. Що таке соціальна адаптація?
2. В чому сенс інтериорізації?
3. Соціальний зміст конформізму.
4. Типи особистостей.
5. Соціальні норми та їх роль.

ТЕМА 9. Методологія та методика соціологічних досліджень

План:
1. Соціологічні дослідження.
2. Процедура дослідження.
3. Метододика дослідження.

Ефективна організація соціального управління передбачає наявність певної,

об’єктивної, диференційованої щодо окремих груп індивідів інформації про ті
процеси, які відбуваються навколо. Така соціальна інформація є в різних
джерелах: документах, матеріалах зборів, нарад, у пам’яті людей, але вона не
відбиває всієї сукупності соціальних фактів, не завжди є репрезентативною й
об’єктивною. Тому для всебічного вивчення певного об’єкта слід провести
соціологічне дослідження.
Соціологічні дослідження спрямовані на вивчення поведінки людей, груп,
відносин, процесів соціальної взаємодії у різних сферах життєдіяльності
суспільства та отримання нової інформації, виявлення закономірностей
соціальних змін на основі соціологічних теорій, методів і процедур.
Соціологічне дослідження – це вид систематичної пізнавальної діяльності,
що складається з логічно послідовних методологічних, методичних та
організаційно-технічних процедур, спрямованих на глибоке вивчення, аналіз і
систематизацію соціальних фактів, виявлення зв’язків, залежностей між
соціальними явищами і процесами, формування на основі зібраної інформації
нових знань та розробку заходів щодо управління досліджуваним об’єктом,
забезпечення його прогресивного розвитку.
Процедура – це послідовність пізнавальних та організаційних дій з метою
розв’язання завдання дослідження.
Соціологічні дослідження проводять з метою розв’язання перш за все таких
завдань:
 опис певної соціальної реальності;
 пояснення суперечностей чи особливостей функціонування окремих
соціальних спільнот чи процесів (соціальних конфліктів, безробіття,
напруженості відносин у трудовому колективі тощо);
  прогнозування тенденцій розвитку соціальних процесів (зміни у
ставленні до праці, у виробничих стосунках, динаміці безробіття тощо);
 практичне перетворення соціальної реальності (запровадження
соціальних технологій, проектів, планів тощо).
Одиницями вивчення при цьому стають люди, їх дії, речі, думки, тексти,
властивості яких потрібно зафіксувати, обчислити й проаналізувати.
Інструментом виявлення стійких властивостей є закон великих чисел, який
застосовується в усіх статистичних розрахунках. Він гласить, що сукупна дія
великої кількості випадкових фактів (причин, умов) приводить до результату, що
майже не залежить від випадку.
На законі великих чисел будується процедура вибіркового обстеження (її
принцип – про багатьох судити на підставі знання про небагатьох).
Спеціально організоване масове обстеження дає типові зведені числові
характеристики соціального явища. Їх називають статистичними фактами.
Соціологія описує окремі фрагменти реальності соціальними фактами –
поодинокими чи сукупними суспільно значимими подіями, що є типовими для тої
чи тої сфери соціального життя або притаманними для певних соціальних
процесів. Це опис подій, що мають числові характеристики, лише в термінах
соціологічної теорії з відтворенням специфіки соціальної ситуації, в якій вони
відбуваються. Слід наголосити, що для соціології соціальним фактом є не тільки
конкретний учинок, а й певні думки, оцінки, судження. Вони є вихідними
моментами соціологічного аналізу і можуть характеризувати поведінку індивіда
чи соціальної групи, стан їх свідомості, їхні настрої або прагнення. Такими
фактами є також характеристики стану предметно-речового середовища (брак
транспортних засобів, екологічні негаразди, нерозвиненість сфери
обслуговування тощо).
У соціологічній роботі факти є переконливими лише тоді, коли їх
використовують комплексно, у взаємозв’язку, а не «висмикують» тільки те, що
підтверджує думку дослідника, як це часто буває на практиці. Це – неодмінна
умова методології соціологічних досліджень.
Методологією називають систему принципів дослідження, які
використовуються в даній науці. У соціології вони визначені діалектичним
підходом до об’єкта, що вивчається. А діалектика передбачає розгляд
властивостей і характеристик об’єкта в їх різноманітних зв’язках і відносинах з
іншими об’єктами, у розвитку та змінах. Принципи методології реалізуються за
допомогою конкретних методик соціологічних досліджень.
Методика – сукупність технічних заходів, зв’язаних з методами
дослідження, у тім числі система (сукупність, послідовність, взаємозв’язок)
операцій, процедур, прийомів установлення соціальних фактів, їх систематизації
й аналізу. Сюди входять:
методи збору первинної інформації;
правила здійснення вибіркових досліджень;
способи побудови соціологічних показників, а також методи, що
розробляються іншими науками і використовуються в соціології.
 Техніка соціологічного дослідження – це сукупність організаційно-
методичних прийомів для ефективного використання певних методів та способів
збору, обробки й аналізу даних (мистецтво формуліровки питань, побудова шкал,
компонування інструментарію – анкети тощо).
Скажімо, проводячи опитування на вулиці, можна задавати запитання в
усній формі, а можна користуватися карткою, на якій їх записано. Під час
збирання інформації багато залежить від делікатності дослідника, його вміння
контактувати з людьми, його винахідливості, кмітливості, фантазії, вдумливості,
творчої інтуїції тощо.
У соціологічному енциклопедичному словнику за ред. Г. Осіпова методи
соціологічних досліджень визначаються як способи побудови і обґрунтування
соціологічного знання; сукупність прийомів, процедур і операцій емпіричного і
теоретичного пізнання соціальної дійсності. До них належать:
методи збору інформації (аналіз документів, спостереження, опитування,
експеримент тощо);
методи обробки й аналізу даних (факторний, латентно-структурний,
кореляційний, регресивний, дисперсний, ранжирування, шкалування,
індексування тощо);
методи побудови теорії (дедуктивний, індуктивний, порівняльний,
причинний, структурно-функціональний, генетичний тощо).
Наприклад, вивчаючи мотиви порушення трудової дисципліни, соціолог
використовує як метод збирання соціологічної інформації анкетне опитування.
При цьому частину питань з методичних міркувань він вирішив сформулювати у
відкритій формі, а частину – у закритій. Ці два способи формулювання питань
визначають техніку цього анкетного опитування; анкетний листок та інструкція
щодо анкетування – його методику.
Залежно від загальної спрямованості соціологічне дослідження умовно
поділяють на емпіричне (конкретне, прикладне) і теоретичне (фундаментальне).
Соціологи, розв’язуючи конкретні проблеми, проводять емпіричні прикладні
дослідження, мета яких – установлення та узагальнення характерних для
досліджуваних соціальних явищ, процесів фактів через пряму чи опосередковану
їх реєстрацію, з використанням спеціальних соціологічних методів та методик.
Визначальною ознакою теоретичних досліджень є віддзеркалення дійсності
через ідеалізацію її логічної конструкції. Вони спрямовані на вдосконалення й
розвиток концептуальних засобів науки, побудову теорії. Прикладні емпіричні
дослідження, спираючись на конкретні кількісні дані, отримані різними
способами (опитуванням, спостереженням тощо), лише прикладають до
об’єктивної дійсності вже готові розумові концепції. Вони спрямовані на
конкретний об’єкт.
Між практично і теоретично орієнтованими дослідженнями є багато
спільного. Будь-яке дослідження передбачає чітке відмежовування відомого від
невідомого, спрямування дослідження на виявлення ще невідомого. Практичні та
теоретичні дослідження орієнтовано на відтворення цілісної картини
досліджуваного процесу. Однак, якщо в теоретичному дослідженні факти зв’язані
насамперед з теоретичним усвідомленням їх, то в практичному — виявляється
тенденція до формулювання практичних завдань відповідної організації на основі
проаналізованих фактів.
Література: [3, 6, 9]

Питання для самоперевірки:

1. Методи збирання первинної соціологічної інформації:
А. Аналіз документів як джерело первинної соціологічної інформації.
Б. Спостереження, його призначення.
В. Соціологічний експеримент, його особливості.
Г. Опитування, його види.
Д. Шкалування, його призначення. Види і порядок розробки шкал.
2. Розробка інструментарію, збір і обробка соціологічної інформації.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Основна:
Жоль К. К. Соціологія. – Київ: Либідь, 2005.
Захарченко М.В. Погорілий О.І. Історія соціології: від античності до початку ХХ
ст. – Київ, 1993.
Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. 2-ге вид.
– Київ : Каравела, 2011. – 408 с.
Социология: наука об обществе. Под ред. Андрущенко В. П. и Горлега Н. И., -
Харьков, 1997.
Соціологія: Підручник / 3-тє вид. За редакцією В. М. Пічі. – Львів : «Новий Світ-
2000», 2010. – 296 с.
Соціологія / за ред. Городяненко Ц. Г. – Київ: Академія, 1999.
Якуба Е. А. Социология. Учебное пособие для студентов. – Харьков, 1996.

Додаткова:
1. Арнольдов А.И. Введение в культурологию. М., 1993.
2. Басков А., Бенкер Г. Современная социологическая теория., - М.- 1996.
3. Дюркгейм Э. Социология социальные науки: Фил. и соц. мысль. -1992. -№5.
4. Ерасов Б.С. Социальная культурология. В 2 ч. М., 1994. Ч.1.
5. Коган Л.Н. Социология культуры. Екатеринбург, 1992.
6. Коган Л.Н. Теория культуры. Екатеринбург, 1993.
7. Лытюньска К. Анализ адекватности ответов респондентов, полученных в
углублённом пилотаже// Социологические исследования. -1973. -№4.
8. Рождественский Ю.В. Введение в культурологию. М., 1996.
9. Социологические аспекты техногенной цивилизации. / под ред. Чугуенка В. М.
и Гриневецкого С. Р. – Одесса, 2007.
10. Социология: основы общей теории. Под ред. Осипова Г. В., - М.: "Аспект-
пресс", - 1996.
11. Традиция в истории культуры. М., 1978.
12. Фролов С. С. Основы социологии., - М.: "Юрист", - 1997
13. Человек и его ценности. М., 1988.