Лекція на тему: «Міжособистісне розуміння»

План:
1. Стадії міжособистісного розуміння.
2. Адекватність розуміння поведінки інших людей.
3. Засоби інтерпретації в процесі міжособистісного розуміння:
аналітичний, емоційний, перцептивно-асоціативний, соціально-
асоціативний.
4. Феномени ідентифікації, рефлексії та емпатії.
5. Ефекти міжособистісного сприймання
 Реальний механізм взаємодії можна зрозуміти на основі аналізу того, як
виникає взаєморозуміння між її учасниками. Від ступеня розуміння людини
людиною залежать їхні спільні дії. Якщо стратегія взаємодії визначається
контекстом соціальної діяльності, то Її тактика залежить від рівня
міжособистісного розуміння.

1. Стадії міжособистісного розуміння

Процес міжособистісного розуміння (інша його поширена назва -
соціальна перцепція) у загальному вигляді можна визначити як формування
у свідомості людини образу іншої людини.
Це передусім пізнавальний процес. Він починається з відображення
зовнішності. Але вже на цьому етапі більшість людей робить висновки про
особистісні риси, які не виявляються безпосередньо на рівні сприймання.
Включення у психічний образ властивостей особистості, які не даються
безпосередньо як фізичні властивості, є характерною ознакою цього процесу.
Особистісний зміст іншої людини встановлюється шляхом інтерпретації
елементів зовнішності, поведінки та діяльності.
Виходячи з цього, можна виділити дві стадії міжособистісного
розуміння:
1) конкретно-чуттєвого відображення
 Фізіогномічна редукція (механізми розуміння) — судження про
внутрішні, психологічні особливості на основі зовнішнього вигляду (виразу
обличчя, статури, ходи, постави тощо).У кожній національній культурі існує
безліч фізіогномічних уявлень та прикмет. Добре відомо, що означає,
наприклад, тверде підборіддя, високе чоло, вузькі губи. Існує фіксований набір
прикмет і щодо інших частин обличчя (очей, брів, вух). Дослідами О.
Бодальова встановлена наявність таких стереотипів сприймання: люди з
квадратним підборіддям мають сильну волю, з високим чолом — розумні, з
жорстким волоссям — непокірного характеру, повні люди — добродушні, люди
низького зросту відзначаються властолюбством, енергією, бажанням
2
командувати, гарні люди — нерозумні й самолюбиві, тонкі губи — ознака
потайливості, постійно напіввідкритий рот — невеликого розуму.
Наскільки такі уявлення справедливі? Відомо, що фізіогномісти часом
дають дуже точну характеристику людині, яку вони короткочасно
спостерігають. Але є й інший погляд — не можна жорстко пов'язувати окрему
деталь зовнішності з характером, це обов'язково призведе до помилки. Істина
полягає в тому, що зовнішність, звичайно, відображає деякі внутрішні
особливості, і у цьому немає нічого ненаукового чи ідеалістичного (будова
скелетно-м'язової системи визначає конституцію, яка, у свою чергу, впливає на
манеру поведінки і характер). Відповідно, механізм фізіогномічної редукції
може бути корисним, якщо не вимагати від нього надто багато — абсолютної
точності та надійності.
Звідки беруться фізіогномічні уявлення? Ми не набуваємо їх у процесі
накопичення особистого досвіду (наприклад, не виміряємо висоту чола та не
зіставляємо її з інтелектом), а дістаємо вже готовими із соціального оточення.
Це не наше особисте надбання, а продукт колективної творчості.
Підтвердженням цього є той факт, що фізіогномічні уявлення в різних
культурах значною мірою відрізняються. Наприклад, у в'єтнамській культурі
великий рот корелює з високим інтелектом, причому це стосується лише
чоловіків. Слід враховувати, що «ключі» однієї культури можуть бути
непридатними для іншої. Цим пояснюється недиференційованість сприймання
й запам'ятовування людей іншої расової приналежності: зовнішність їх здається
нам дуже подібною, аж до ілюзії повної ідентичності.
Отже, придатний чи ні механізм фізіогномічної редукції для спілкування?
Однозначної відповіді на це запитання немає. Він дуже простий і зручний, але
призводить до непорозуміння, якщо неправильно застосовується і не
доповнюється іншими, більш складними та точними ознаками.
2) абстрактно-логічного відображення.
На стадії абстрактно-логічного відображення людина інтерпретує
поведінку інших людей. Сутність такої інтерпретації полягає в поєднанні

3
сприйнятих елементів-ознак зовнішності із семантичним змістом, що
визначається власним досвідом спілкування та системою знань.
У ситуації спілкування образ іншої людини виникає як результат
комунікації й виконує функції регулятора спілкування. Зміст цього образу та
його регулятивне значення зумовлені особливостями взаємодії в конкретній
ситуації, а самі ситуації визначаються характером і результатом діяльності.
Інша людина постає перед нами не тільки як суб'єкт певного віку, статі, а й як
особистість, що має певні характерологічні властивості, емоційні, вольові та
інтелектуальні риси. Характеристика цих властивостей іншої людини
дається нам не безпосередньо, як, скажімо, властивості її зовнішності.
Розкриття цих властивостей становить головне завдання міжособистісного
розуміння. В них відображається особистісний зміст людини, яку ми
сприймаємо, що встановлюється завдяки інтерпретації елементів зовнішності,
поведінки та діяльності як ознак психологічних властивостей особистості.
 Процес інтерпретації має переважно оцінний характер. Акт
оцінки входить у структуру пізнавальних процесів, які результуються в образі
- уявленні про іншу людину. Образ-уявлення усвідомлюється як певне враження,
вербалізується в поняття, на основі яких виникає судження як психологічна
інтерпретація.
В оцінці відображається ставлення суб'єкта розуміння до іншої людини.
Один із чинників розбіжностей в оцінках пов'язаний з індивідуальністю
оцінюючої людини. Це суттєво впливає на судження. Дослідження показали,
що інтерпретація розгортається після встановлення належності об'єкта
пізнання до певної соціальної спільності й визначення його соціальної ролі,
статусу та ін. Таким чином, процес формування знання про іншу людину як
особистість - є процесом утворення узагальнень, що, в свою чергу, спираються
на раніше сформовані узагальнення (О. Бодальов). Роль узагальнень, у яких
акумульовані враження людини від особистих зустрічей з іншими, в пізнанні
цих людей дуже значна. Оцінюючи особливості іншої людини, ми постійно
спираємося на такі узагальнення, хоча вони не завжди відповідають дійсності.
Ситуація, коли з обмеженням сфери спілкування з іншою людиною та
4
відображенням лише частини притаманних їй властивостей не беруться до
увага інші властивості особистості, у практиці спілкування людей є швидше
правило, ніж виняток. В уявленні, яке формується в людини про іншу
особистість, не відображені всі притаманні цій особистості властивості та
її індивідуальна неповторність. Часто пізнання іншої людини зводиться до
віднесення її на підставі оцінки поведінки лише до певної категорії, соціальної
групи. Таке неповне пізнання залишає поза увагою риси і властивості
особистості, що характеризують її як індивідуальність.
У відображенні зовнішності та поведінки іншої людини певні ознаки
відбиваються грунтовно й точно, інші - невиразно, помилково, а на деякі зовсім
не зважається. Тому через недостатню фіксацію властивостей, притаманних
іншій людині, розуміння часто схематичне і спрощене. Система загальних
уявлень, у якій зафіксовано певний досвід спілкування з людьми, містить:
по-перше, узагальнення, що фіксують сталі залежності між зовнішністю,
поведінкою людей та певними рисами особистості;
по-друге, узагальнення, що насправді відображають лише випадкові
зв'язки;
по-третє, "узагальнення", що фіксують неіснуючі зв'язки.
 Соціальна категоризация та порівняння (механізми розуміння) —
це розподіл людей за певними категоріями, тобто визначення їх соціального
статусу та порівняння зі своїм статусом. Така процедура може бути досить
простою (наприклад, «старий — молодий», «бідний — багатий») або ж
складною (наприклад, «розумний — дурний», «порядний — непорядний»).
Вона дуже важлива, бо людина з невизначеним соціальним статусом зазнає
труднощів у спілкуванні, відчуває самотність, ідентифікуючи себе з певною
соціальною групою, ми сприймаємо її права, обов'язки, привілеї. Виникає
відчуття «Ми» (моя група) на відміну від «Вони» (їх група), причому в
міжгруповому спілкуванні «Ми» частіше переоцінюються, а «Вони» —
недооцінюються.
Із зазначеного можна зробити важливий висновок: наше розуміння людей
завжди певною мірою неточне та упереджене, бо якщо «Ми» не дає хоча б
5
маленької переваги, то потерпає самооцінка. Ця тенденція виявляється як в
оцінках, уявленнях, судженнях, так і в зовнішній поведінці, причому вона
посилюється в умовах змагання, особливо з невизначеними критеріями. При
оцінці результатів більш упередженими виявляються ті, що програють чи
мають нижчий статус. Отже, в умовах соціальної несправедливості різко
зменшується вірогідність неупереджених оцінок, терпимості та
взаєморозуміння між людьми, що належать до різних груп, причому
психологічно найбільше страждають ті, що не мають ніяких благ та привілеїв.

2. Адекватність розуміння поведінки інших людей

У буденному житті люди здебільшого не знають справжньої причини
поведінки іншої людини або знають її недостатньо. Тому через дефіцит
інформації вони починають приписувати іншим як причини поведінки, так і
самі зразки її або якісь більш узагальнені характеристики. Це відбувається
через збіг поведінки особи з яким-небудь іншим зразком минулого досвіду
людини або на підставі перенесення власних мотивів поведінки в аналогічній
ситуації. Система засобів інтерпретування є одним із виявів повсякденної
психології. У науковій психології це називається каузальною атрибуцією (від
лат. causa - причина, atributiо - наділяю) або причиновою інтерпретацією
(визначення терміна «причинова інтерпретація», а також «стереотипізація»
дається в темі «Спілкування»).
 Причинова інтерпретація (механізми розуміння) – пояснення
вчинків іншої людини через приписування їй імовірних почуттів, намірів,
думок і мотивів поведінки (за А.Петровським.)
Атрибуція — розуміння іншої людини шляхом приписування їй тих чи
інших причин поведінки з позицій власного життєвого досвіду та здорового
глузду. Як працює атрибутивний механізм?
Звичайно ми маємо справу з трьома видами інформації:
- знання про людину, поведінку якої ми хочемо пояснити,
- знання про ситуацію, в якій вона вчинила певну дію, вела себе певним
чином,
6
 - наш власний досвід соціальної поведінки та соціальних контактів.
Коли ми достатньо знаємо про суб'єкт і обставини, в яких він опинився,
атрибуція («приписування») зводиться до мінімуму, а наше пояснення його
поведінки буде більш точним. Коли ж ми мало або нічого не знаємо про
людину та зовнішні обставини, то використовуємо власні, нехай і обмежені
знання, досвід і таким чином, фантазуючи, можемо пояснити що завгодно, і без
ніяких труднощів. Ми з легкістю пояснюємо собі та іншим, чому одні
одружуються, а інші — розлучаються, чому один вступає до інституту, а
другий іде працювати, чому так, а не інакше поводяться американці, японці,
навіть аборигени в басейні річки Амазонки. Суб'єктивних труднощів це не
викликає, але слід враховувати, що чим менша доля об'єктивної інформації, тим
суттєвіші помилки. У історії є безліч прикладів, коли мандрівники у чужих
краях отримували від своїх дій результат, протилежний очікуваному,
користуючись атрибутивними механізмами. Головна їх функція — зняти чи
зменшити невизначеність у спілкуванні, але не слід при цьому бути надто
впевненим у безпомилковості своїх суджень.
Явище приписування певної низки рис іншій людині через віднесення її
за виділеними певними рисами до певного "класу" або групи людей
пояснюється фактом "неусвідомленого структурування особистості" й має
назву стереотипізації, а низка приписуваних психологічних рис названа
"оцінними стереотипами".
 Стереотипізація (механізми розуміння) – це класифікація форм
поведінки та інтерпретація їх причин через співвіднесення із зразками, що
відповідають соціальним стереотипам.
Явище стереотипізації розгортається після встановлення належності
людини до певної соціальної спільноти, визначення її соціального статусу, ролі
та ін. Виявлення причетності іншої людини до відповідного "класу", тилу,
групи людей тягне за собою створення певної установки на подальшу фіксацію
в людини певних властивостей. Установка може виникнути як на чуттєвому,
так і на логічному рівні відображення. Дослідження школи О. Бодальова
показали, що завдяки дії вербальної установки, що характеризує соціально-
7
психологічну сутність людини, можна змінити думку суб'єкта (навіть на
протилежну) про особистісні риси однієї і тієї самої людини (наприклад, при
демонстрації фотографічного зображення тієї самої людини у двох
експериментальних групах давалися різні вербальні установки: вчений і
злочинець). Отже, установка може справляти регулюючий вплив на процес
відображення і взаємодії.
Засоби інтерпретації в процесі міжособистісного розуміння
На підставі дослідження явища каузальної (причинної) атрибуції
виділяють чотири основні засоби інтерпретації в процесі міжособистісного
розуміння:
1) аналітичний, коли кожний з елементів зовнішності пов'язується з
конкретною психологічною властивістю особистості (високе чоло - розумна
людина);
2) емоційний, коли особистісні властивості приписуються людині
залежно від естетичної принадності її зовнішності;
3) перцептивно-асоціативний, коли людині приписуються властивості
іншої людини, зовні на неї схожої;
4) соціально-асоціативний, коли людині приписуються властивості
того соціального типу, до якого вона віднесена на підставі сприймання її
зовнішності.
Однією з суттєвих ознак міжособистісного розуміння є його
адекватність, під якою розуміють точність і об'єктивність відображення
психічного образу іншої людини. Адекватність характеризує насамперед
результат процесу міжособистісного розуміння і має не тільки теоретичне, а й
практичне значення.
Проблема впливу віку та статі на точність сприймання і розуміння є
складною і неоднозначною. Встановлено, що
 з віком збільшується обсяг понять та висновків, використовуваних
для характеристики інших людей. Жінки загалом точніше відображають риси
зовнішності, ніж чоловіки.

8
  дослідження особливостей зв'язку такого феномена, як
"абстрактність - конкретність" мислення, з адекватністю сприймання людей
визначило, що конкретність мислення веде до менш точного сприймання.
 вивчення впливу схильності до управління людьми на точність їх
сприймання виявило, що особи, схильні до управління, більш адекватно
сприймають та оцінюють інших людей:
 люди, які більше сконцентровані на власному "Я", характеризуються
низьким рівнем адекватності міжособистісного розуміння.
 люди з високим рівнем нейротизму схильні до частих виявів нервового
напруження та конфліктної поведінки, у них знижується точність
сприймання.
 неавторитарні суб'єкти точніші в сприйманні й оцінці інших.
 особам із спрощеною когнітивною структурою властива вища
схильність до проекції власних станів і нижча точність сприймання.
Загалом простежується залежність адекватності міжособистісного
розуміння від набутого соціального досвіду. Однак з віком збільшуються
індивідуальні відмінності в інтерпретації поведінки інших людей.
Соціальний досвід потрібний, але його недостатньо для адекватного
міжособистісного розуміння. Це дає підставу говорити про залежність
точності пізнання окремих людей від певних "глобальних" рис та
властивостей, таких як авторитарність, упевненість у собі, від системи
індивідуальних цінностей і динаміки їхньої зміни, від почуття "соціальної
дистанції", здатності до емпатії.
Існує думка, що здатність до більш точної інтерпретації породжується
комплексом якостей. Адекватність досягається в межах певної групи спільнот,
де передумовою взаєморозуміння виступає спільність соціальних норм,
атитюдів, стереотипів. В. Панфьоров підкреслює, що цінність людини як
об'єкта міжособистісного розуміння визначається тими її властивостями, які є
значущими для людей, що спілкуються з нею. Тому процес інтерпретації
розгортається на міжособистісному рівні, але його зміст розкривається не з
позиції суб'єктивних ставлень, а з позиції соціальної цінності певної поведінки
9
людини, яку ми сприймаємо, що можна розкрити тільки на рівні стосунків
"колектив - особистість".

4.Феномени ідентифікації, рефлексії та емпатії.

Адекватність процесу міжособистісного розуміння забезпечується
завдяки дії певних психологічних феноменів, серед яких треба виділити
передусім ідентифікацію.
У психології ідентифікація розглядається як самоототожнення
особистості з певним зразком, людиною, групою, як формування власної
ідентичності, індивідуальності, а також як фундаментальний механізм не
тільки когнітивної, а й афективної та регуляторної сфер психіки,
особистості загалом.
Розглядаючи вплив ідентифікації на особливості міжособистісного
відображення в онтогенезі, можна виділити наступні рівні:
1) імітація (перший рівень, етап ідентифікації) полягає в
безпосередньому відбитті у діях і вчинках стосунків між людьми. Головний
засіб засвоєння соціального досвіду дитиною - це імітація, яка має
неусвідомлений характер, але завдяки їй дитина відображає певні соціальні Дії
й просувається в пізнанні інших людей. У дошкільному віці імітація
ускладнюється перетворенням засвоюваного змісту. У шкільному віці вона стає
більш свідомою, але неусвідомлювані її елементи зберігаються протягом
тривалого часу.
2) Зміст наступного рівня ідентифікації полягає у з'ясуванні соціальне
прийнятних форм поведінки та оцінювання інших людей. Передумовою
становлення цього рівня виступає перехід від імітації зовнішніх виявів
поведінки дорослих до уявлення про їхні внутрішні особливості, які
пізнаються опосередковано. Домінуючою тут є функція оцінювання.
Формування еталонів та стереотипів поведінки забезпечує взаємодію, уніфікує і
полегшує спілкування та взаємне пізнання. Особливість оцінної функції
полягає в тому, що вона виконується після дії, що надає їй пасивно-змістового
характеру. Роль прогностичної функції обмежена, а у спробах її реалізації в
10
нестандартних ситуаціях адекватність незначна. Потреба в інтерпретації
поведінки виступає на передній план, коли ми контактуємо з незнайомими
людьми, стикаємося з новими формами поведінки, незвичними вчинками добре
знайомих нам людей. Виникає потреба в переструктуруванні проблемної
ситуації, яка не має аналогів однозначного тлумачення. Тому
неусвідомлюваний нами в іншій діяльності механізм інтерпретації починає
виступати як розумове завдання, що виходить за межі оцінювання. І тоді для
адекватної інтерпретації поведінки інших людей потрібний перехід від
оцінювання до суто розуміння, ефективність якого забезпечується
сформованістю наступного рівня ідентифікації.
3) Цей рівень характеризується висуванням на передній план
прогностичної функції, орієнтація в соціальній ситуації здійснюється
завдяки аналізу особистісних смислів у поведінці людини. Це зумовлює
необхідність бачити в іншій людині не стільки об'єкт управління, скільки
суб'єкт, з яким здійснюється взаємодія. Особливо важливим є формування
такого вміння для виконання управлінської та виховної функцій, що дає змогу
оптимізувати ділові та міжособистісні стосунки, ефективно розв'язувати
конфліктні ситуації.
У розумінні іншої людини важливу роль відіграє ступінь розвитку уяви,
що дає нам змогу подумки посісти місце партнера по спілкуванню. Треба
з'ясувати, як та чи інша людина буде нас розуміти.
Вміння бачити ситуацію не тільки своїми очима, а й очима партнера
має назву рефлексії. Здатність до рефлексії формується в суб'єкта
міжособистісного розуміння поступово і розвинена в різних людей
неоднаково. Дія феномена рефлексії, як і ідентифікації, розгортається на
кількох рівнях (О. Бодальов).
 На першому рівні рефлексії уява має пасивний характер. У
спілкуванні людина не бачить станів, намірів, думок іншої людини. Характерні
для цього ступеня особливості уяви: можуть виступати як наслідок гальмівних
властивостей нервової системи, її слабкості, а також як збіднений досвід
міжособистісного спілкування.
11
  На другому рівні спостерігається невпорядкована, епізодична
діяльність уяви, її головна ознака - виникнення У процесі спілкування окремих
уривчастих уявлень про внутрішній світ іншої людини. Умовами розгорнутої
діяльності уяви є головним чином сильно виражений у діяльності, поведінці
іншої людини її стан або свідомий намір зрозуміти переживання іншої людини.
 Третій рівень характеризується виявом здатності до відтворення в
думці особливостей переживання іншої людини не тільки в окремих ситуаціях,
а й упродовж усього процесу взаємодії. Суттєвими ознаками цього рівня є, по-
перше, те, що спостереження за станом іншої людини здійснюється
мимовільно й постійно; по-друге, для цього рівня характерні згортання процесу
уяви й одночасне включення у стан іншої людини в кожному акті спілкування.
О. Бодальов виявив, що навіть в осіб, які інтелектуально розвинені й легко
вступають у контакт з іншими людьми, уява може "працювати" недостатньо
контекстно, що призводить до неадекватного оцінювання внутрішніх станів
тих, з ким вони взаємодіють.
Для формування третього рівня рефлексії велике значення має інтуїція -
здатність бачення особливостей, що характеризують особистість іншої
людини, через безпосереднє споглядання, без логічної аргументації.
Здатність інтуїтивно визначати стан іншої людини, інтерпретувати її як
особистість розвивається через накопичення досвіду спілкування з іншими
людьми, аналіз та узагальнення цього досвіду. Інтуїція, яка є одним із засобів
усвідомлення людиною дійсності, являє собою феномен, у якому інтегруються
сприймання, мислення, уява та почуття.
Процес міжособистісного розуміння тісно пов'язаний з емоційною
сферою. Почуття, співчуття та співпереживання допомагають адекватному
розумінню інших людей.
Емпатія це уміння сприйняти почуття іншої людини як власні,
здатність до емоційного відгуку, необхідний компонент спілкування та
специфічний засіб пізнання людини людиною.
Емпатія — розуміння іншої людини без слів, на чуттєвому рівні, завдяки
проникненню в її внутрішній світ.
12
 Є три рівні емпатії:
1) низький;
2) виникають уривчасті уявлення про переживання іншої людини;
3) вміння відразу ввійти у стан іншого не тільки в окремих ситуаціях, але
й на протязі всього спілкування.
Деякі дослідники протиставляють емпатію розумінню людини людиною.
Емоційна природа емпатії виявляється саме в тому, що ситуація іншої людини
не стільки "продумується", скільки "відчувається". Але без емпатії навряд чи
можливе адекватне розуміння. Емпатія сприяє збалансованості
міжособистісних стосунків. Розвинена емпатія - це ключовий фактор успіху в
таких видах діяльності, як педагогіка, мистецтво, медицина, управління. Прояв
емпатії в спілкуванні свідчить про загальну установку не стільки на розуміння
формального боку спілкування, скільки на входження в його прихований зміст,
психічний стан іншої людини, що відображається передусім невербальними
засобами - інтонацією, жестами, позами.
Відмінність між почуттями і змістом спілкування не завжди можна
простежити. Розуміння та адекватна відповідь на емоційні вияви важливі тому,
що в спілкуванні люди, як правило, обмінюються тим, що має для особистості
смисл, що найбільш суттєве. Адекватно відображаючи почуття іншої людини,
ми сигналізуємо їй, наскільки розуміємо її внутрішній стан. Продуктивність
спілкування і розуміння залежить у таких випадках не тільки від фактичної
інформації, а й від установок, почуттів, емоційних виявів.
І. Юсупов зазначає, що емпатійні якості розвиваються тим
інтенсивніше, чим багатшими й різноманітнішими є уявлення про інших
людей. Розуміння інших пов'язане з розумінням самого себе. Прагнучи пізнати
себе, мотиви своїх учинків, людина вдається до аналогій. Крім того, подібні
вчинки інших людей викликають різні переживання та емоційні вияви.
Безпосереднє використання особистого досвіду для пояснення поведінки інших
людей призводить до атрибутивних помилок в інтерпретації міжособистісної
взаємодії.

13
 Емпатійні тенденції є в кожної людини, але їхній розвиток залежить
значною мірою від умов виховання та соціального оточення. Формуючи образ
свого "Я", дитина нерідко адресує вчинки собі, так, як це робили щодо неї
дорослі. Вона програє соціальні ролі інших, переносячи власне "Я" в об'єкти
своєї уяви. Така децентрація "Я" дедалі частіше здійснюється у внутрішньому
плані.
Кожна людина має власний репертуар ролей, ситуацій міжособистісної
взаємодії. Репертуар ролей тим ширший, чим багатший соціальний та
емоційний досвід особистості. Схильність до переживань розвивається
відповідно до низки відомих соціальних ролей. Зіткнення з подібними
ситуаціями актуалізує ті уявлення, які суб'єктивно нібито відповідають певному
партнеру по спілкуванню.
Характер спілкування матері й дитини, педагога й учня, керівника й
підлеглого викликає відповідну емоційну реакцію, яка стає стійкою при
частому повторенні. Але це не вияв типових властивостей особистості, а
швидше належний відгук на певний стиль поведінки. Стиль спілкування
безпосередньо пов'язаний з емоційним співчуттям партнерові. Емпатійність
особистості визначає не тільки її орієнтацію в соціальному середовищі, а й
значущість засобів впливу на людей.
Дослідження засвідчують, що розвиток емпатії залежить не стільки від
кола взаємодії з іншими людьми, скільки від суб'єктивної значущості цих осіб
для особистості, тобто зумовлений кількістю осіб, яких вона по-справжньому
цінує. Обмеженість кола осіб, яким схильна співчувати людина, не тільки
блокує емоційну чутливість, в окремих випадках вона може переходити в
жорстокість.
 Децентрація (механізми розуміння) — це психологічна здатність
відкинути власний досвід, відійти від свого «Я» і наблизитись до «Я» іншої
людини. Вона необхідна у тих випадках, коли об'єктивної інформації достатньо
і немає принципової необхідності апелювати до суб'єктивного досвіду.
Децентрація і атрибуція певним чином протилежні за характером, у першому

14
випадку ми ніби відмовляємося від власної позиції, наближаємося до позиції
партнера, дивимося на світ його очима, у другому — навпаки.
Люди зі зниженою здатністю до децентрації називаються егоцентриками
(від «Ego» — «Я»), увесь світ існує ніби тільки заради них, а вони знаходяться в
його центрі. Чому це стає можливим? Причини тут можуть бути різними, але
найімовірніше — психологічними. Авторитарність виховання, офіційні
стосунки між старшими та молодшими (у тому числі між батьками та дітьми),
пригнічення нестандартних підходів і точок зору призводять до стандартизації
особистості та невміння розуміти іншу, не схожу на нас людину. Тільки моя
думка і моя поведінка — справедлива, усі інші — хибні. Від егоцентриків
страждають не тільки оточуючі, але й вони самі, їх чекає самотність,
нерозуміння.
Вивчаючи процеси соціального сприймання, психологи дійшли
висновку, що на нього впливають, окрім вищезазначених, інші чинники
психологічної природи. Дамо їх коротку характеристику.
«Ефект ореолу» — вплив загального враження про людину на
сприйняття і оцінку окремих властивостей її особистості. Якщо загальне
враження про людину сприятливе, то її позитивні якості переоцінюються, а
негативні — не помічаються або ж виправдовуються. І навпаки, якщо загальне
враження про людину негативне, то навіть позитивні вчинки трактуються
упереджено.
Ефект ореолу характеризується тенденцією перебільшувати властивості
особистості співрозмовника, переносити сприятливе (несприятливе) враження
про одну якість індивіда на всі інші.
Ефект ореолу проявляється в тому, що загальне позитивне враження про
людину зумовлює позитивні оцінки і не представлених якостей. Буває і
навпаки: загальне неприємне враження породжує негативні оцінки. Позитивна
переоцінка поведінки і рис іншої людини зумовлена позитивною
упередженістю. Щодо неї вживають назву "позитивний ореол", негативна
негативною упередженістю, коли виявлені надалі позитивні якості не беруться
до уваги, недооцінюються (негативний ореол).
15
 Пізнаючи іншу людину, відбувається емоційне оцінювання її, намагання
зрозуміти вчинки, спрогнозувати її поведінку та змоделювати власну. Цього
досягають завдяки використанню механізмів ідентифікації, емпатії,
егоцентризму, рефлексії, стереотипізації, каузальної атрибуції, ефектів
соціальної перцепції та ін.
«Ефект поблажливості» — надлишок позитивного ставлення при
сприйманні іншої людини, спостерігається у тих випадках, коли суб'єкт дістає
значну емоційну підтримку з боку оточуючих (наприклад, захоплення «зіркою»
естради). 
Ефект атрибуції – тобто приписування один одному дій, вчинків,
поведінки, статей і властивостей. Наприклад, приписування людині
незаслуженого нею успіху, або неуспіху.
Ефект первинності – проявляється в тому, що при зустрічі з незнайомою
людиною найбільше значимою є первинна інформація про неї, сила першого
враження про людину.
Ефект новизни – полягає в тому, що по відношенню до знайомої людини
найбільш значимо є остання, тобто найбільш нова інформація про неї.
Ефект настанови – вплив першого враження про незнайому людину на
його сприйняття.
Ефект бумеранга – сильний тиск породжує опір.
«Бар'єри темпераменту та характеру» — виникають при взаємодії
індивідів з різними типами нервової системи чи різними характерами.
Наприклад, людина з високою реактивністю починає діалог без думки про
можливу сварку, але раптом, у відповідь на досить нейтральні слова, бурхливо
обурюється і припиняє розмову, її партнер не розуміє такої реакції, ображається
і в подальшому буде уникати контактів. Такі ж наслідки можливі при
неврахуванні особливостей характеру.
«Бар'єр поганого настрою» — виявляється у небажанні індивіда
спілкуватися або ж в індукції свого настрою на оточуючих. Не випадково
вважається, що вихована людина не повинна показувати стороннім свої

16
негативні переживання. Це не тільки знижує працездатність, а й відштовхує
людей, формує про такого співрозмовника стійке негативне враження.
«Бар'єр негативних емоцій» — породжується переживаннями гніву,
страху, презирства, відрази тощо, це завжди результат нереалізованих
актуальних потреб, який заважає правильно сприймати та оцінювати ситуацію
та її учасників.
Проте, потрібно зазначити, що мова є тільки однією з символьних систем,
якими користуються учасники з метою спілкування. Невербальні засоби
комунікації, також дозволяють здійснювати ефективний обмін інформацією.
Наприклад, піднятий великий палець руки є підтвердженням досягнутого
успіху, підтримки, гарно виконаної роботи; обручка на руці або стрічка
скорботи – про поточний статус особи; розчарований вираз обличчя людини,
коли її запитують «Як тобі сподобався цей фільм?» свідчить про реальну
оцінку, тощо. Таким чином, ефективне спілкування вимагає від учасників
обізнаності щодо засобів невербальної комунікації. Розуміння та вправне
використання мови тіла дозволяє налагодити відносини, виявляти справжні
наміри та бажання партнерів, сприяючи, таким чином, покращенню якості
спілкування.

17