Спілкування

Спілкування – це той бік людської діяльності, що вказує на взаємозв’язок,

взаємодію та взаємовплив людей в процесі матеріального та духовного
виробництва, спосіб реалізації та регуляції соціальних відносин, що
здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які особистості
та групи вступають в процесі їх соціальної життєдіяльності. Спілкування – це
двосторонній або багатосторонній процес встановлення і розвитку контактів
між людьми, зумовлений їх потребою в спільній діяльності. Філогенетично
спілкування – це форма життєдіяльності соціальних індивідів, засіб передачі
культури і соціального досвіду; онтогенетично – засіб соціалізації людини,
формування її соціальних та психологічних властивостей, якостей та
характеристик. Як конкретна форма взаємодії, обміну інформацією,
взаєморозуміння та взаємовпливу – спілкування є виявом активності
особистості та соціальних груп, способом реалізації соціальних відносин та
засобом регуляції поведінки, діяльності та відносин. Спілкування можна
розглядати через призму єдності його складових: інтерактивної, комунікативної
та перцептивної сторін (Г.М.Андрєєва). Щодо інтерактивної складової – то це
забезпечення взаємодії, координації дій, що може виражатись через
конкуренцію чи кооперацію; щодо комунікативної складової – то це
встановлення і підтримка контактів та обмін інформацією; щодо перцептивної
складової – то це взаємосприйняття , взаєморозуміння, формування уявлень про
інших людей, емоційно- оцінне ставлення, установки, стереотипи тощо.

Міжособистісне спілкування – це процес інформаційної і предметної

взаємодії між людьми в якому формуються і реалізуються їх міжособистісні
стосунки ( та взаємовпливи).

Механізми взаєморозуміння
Атракція ( дослівно – приваблення) – особлива форма сприйняття та пізнання
іншої людини, що грунтується на формуванні щодо неї стійкого позитивного
почуття, яке дає можливість виникнення певних стосунків, що дають змогу
краще пізнати один одного. Результатом дії атракції є особливий вид установки
на іншу людину в якій переважає емоційний компонент. Атракція існує тільки
на рівні індивідуально-вибіркових міжособистісних стосунків.
Установка – цілісний стан особистості, сформована на основі досвіду
готовність до сприйняття очікуваних подій, дій, ситуацій чи об’єктів в певному
напрямі; забезпечує стійкий цілеспрямований характер відповідної діяльності,
слугує основою цілевідповідної вибіркової активності людини.
Щодо помилок каузальної атрибуції: Експериментально були виявлені два
класи помилок атрибуції: фундаментальні та мотиваційні. Фундаментальні
головною причиною мають переоцінку особистісних чинників і недооцінку
чинників обставин. Справа в тому, що учасник подій приписує причини своєї
поведінки скоріше вимогам ситуації, тобто – атрибуція ситуаційна, а
спостерігач – надає перевагу внутрішнім умовам ( щодо учасника), тобто –
диспозиціям і, відповідно, це – атрибуція диспозиційна. Отже, учасник подій і
спостерігач (стороння людина),мають різні види атрибуції. Мотиваційні
помилки пов’язані із певними упередженнями, захистами, домаганнями тощо.
Адже атрибуція щоразу проводиться так, щоб її результати не суперечили
уявленням про себе, підтверджуваль або і підвищували самооцінку.

Ефекти стереотипізації: ефект ореола, ефект новизни, ефект первинності та

ефект Пігмаліона.

1.Ефект ореола ( "гало-ефект") полягає в тому, що при сприйнятті людини,

чи її певних рис, вчинків тощо образ створюється (і оцінюється) не на основі
безпосередньо сприйнятого, а вбудовується в наявну попередню інформацію
про людину, яка оточує її ніби певним ореолом – позититвним чи негативним,
відтак і сама вона, і її вчинки будуть сприйматися в контексті існуючого ореола
- відповідно.
2. Ефекти новизни та первинності повꞌязані з попереднім ефектом і
зумовлюють створення образу людини, що сприймається, залежно від порядку
надходження інформації про неї. Так, щодо знайомої людини важливішою
видається інформація, що надходить останньою, тобто, найсвіжіша – саме вона
впливає на сприйняття знайомого найбільше – це дія ефекту новизни. Щодо
людини незнайомої – важливішою для створення її образу видається найперша
інформація про неї – саме на її основі і вибудовується подальше сприйняття
людини – це дія ефекту первинності.
3. Ефект Пігмаліона (самоздійснюване пророцтво, стереотип очікування) –
полягає в породженні нової реальності відносин і внутрішнього світу людини у
відповідності до тих стереотипних уявлень і очікувань, які до неї
предꞌявляються. Тобто людина, що сприймається стереотипно, починає своєю
поведінкою підтверджувати стереотипні уявлення про себе та викликані ними
відповідні очікування іншої людини. Механізм, що забезпечує роботу цього
стереотипу, закладено в сам процес сприйняття: людина, що сприймає, свідомо
чи несвідомо формує і реалізує власну стратегію поведінки щодо об,єкта
спостереження у відповідності до власних стереотипів; обꞌєкт же сприйняття ,
будуючи власну поведінку, свідомо чи несвідомо відштовхується від цієї
стратегії, а отже і від думки про нього, що склалась у спостерігача, таким
чином і реалізуючи відповідні очікування.