Лекція.

Психологія міжособистісної взаємодії

План
1. Поняття про міжособистісні взаємини.
2. Сутність міжособистісного спілкування та комунікацій. Функції
комунікації.
- Одиниці (елементи) комунікативного процесу.
- Вербальна та невербальна комунікація.
3. Основи міжособистісного сприйняття та пізнання людьми один одного.
Спілкування як соціальна перцепція. Функції соціальної перцепції.
- Механізми соціальної перцепції.
- Причини деформації соціальної перцепції.
4. Психологія міжособистісної взаємодії як інтерактивна функція
людських взаємин.
- Форми взаємодії
- Психологічний вплив в процесі взаємодії.

1. Поняття про міжособистісні взаємини

Міжособистісними взаєминами називають будь-який вид взаємин з

оточуючими людьми. Як правило, вони відображають внутрішній світ
людини, передають його емоції і настрої.
Міжособистісні взаємини це - суб’єктивні зв’язки і відносини між
людьми, які виникають за умов спільного проживання або виконання
сумісної діяльності». Фактично, це є певний вид міжособистісної взаємодії,
який виникає за умови її систематичності (повторюваності).
Розглядаючи поняття міжособистісні взаємини та міжособистісні
стосунки можна стверджувати, що термін «міжособистісні взаємини» є
синонімом міжособистісних стосунків, оскільки міжособистісні стосунки не
можна собі уявити без взаємин між людьми, без міжособистісного контакту,
а отже, й ці поняття є синонімічними.
Міжособистісні стосунки - це особливий вид міжособистісної взаємодії,
яка розгортається у певному, відносно тривалому, часовому діапазоні, має
інтимний, особистісно-значущий характер та здійснює значний вплив на
життєдіяльність її суб’єктів.
 Формування міжособистісних ввзаємин починається з самого
народження людини і триває протягом усього його життя. Спочатку індивід
вчиться вибудовувати правильні взаємодії з соціумом за допомогою батьків,
вихователів і вчителів. Але з часом, коли особистість індивіда остаточно
сформувалася, побудова міжособистісних контактів залежить суто від
індивідуальних якостей людини та його вміння спілкуватися.
Спираючись на позицію Б. Ломова, який запропонував досліджувати
структуру спілкування (міжособистісної взаємодії) щонайменше на трьох
рівнях: макрорівні (сукупність усіх міжособистісних взаємодій, у які вступає
особистість), мезорівні (динаміка визначеної взаємодії) та мікрорівні
(дослідження актів, які утворюють та забезпечують міжособистісну
взаємодію)
Основним функціями міжособистісних взаємин є:
- комунікативна (передбачає обмін інформацією між індивідами);
- перцептивна (сприймання, розуміння і оцінка людини людиною);
- інтерактивна (організація взаємодії між учасниками спілкування),

2. Спілкування як комунікація. Вербальна та невербальна комунікація.

Одиниці (елементи) комунікативного процесу.
Комуніка́ція (від лат. communicatio — єдність, передача, з'єднання,
повідомлення) - це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами,
емоціями) між двома або більше особами, спілкування за допомогою
вербальних і невербальних засобів із метою передавання та одержання
інформації.
Комунікація – це процес обміну інформацією (фактами, ідеями,
поглядами, емоціями) між двома чи більше особами.
Комунікація виконує такі функції:
Функція комунікативного контролю передбачає, що будь-яке
повідомлення містить інформацію про розподіл контролю між учасниками
спілкування. Комунікативний контроль - це певний набір обмежень, які
люди накладають один на одного в ході виголошування інформації і
побудови розмови, що, своєю чергою, обмежує вибір засобів, котрі є в
розпорядженні учасників спілкування. Контроль може здійснюватися через
різні маніпуляції: приміром, через лінгвістичний вибір, застосовуючи й
мовчання, або через погляд, спрямований на партнера чи відведений від
нього.
Інша комунікативна функція — афіліація (від англ. to affiliate —
приєднувати); намагання людини бути в товаристві інших людей —
розглядається як параметр любові — ненависті в комунікативних стосунках.
Одиниці (елементи) комунікативного процесу. Вербальна та
невербальна комунікація.
В умовах міжособистісного спілкування інформація не тільки
передається, але і формується, уточнюється, розвивається.
Існує такі базові елементи (модель) комунікативного (комунікаційного)
процесу.
1. Відправник (комунікатор) (хто передає повідомлення?) - особа, що
генерує ідею або збирає інформацію і передає її.
2. Повідомлення (текст) (що передається?) - безпосередньо інформація.
3. Канал передачі інформації (як здійснюється передача?) - усна передача,
наради, телефонні переговори; письмова передача, службові записки, звіти,
електронна пошта, комп'ютерні мережі.
4. Одержувач (аудиторія; слухач, рецепієнт - особа, якій призначена
інформація і яка інтерпретує її) - кому спрямоване повідомлення.
5. Зворотній зв'язок (реакція на інформацію).
За допомогою мови здійснюються кодування (вираження змісту
повідомлення комунікатором за допомогою слів) і декодування інформації
(процес розкриття змісту повідомлення реципієнтом (аудиторією).
 Рис. 1. Етапи комунікативного процесу

Вербальна комунікація
Обмін інформацією можливий лише тоді, коли людина, що направляє
інформацію (комунікатор), і людина, що приймає її (реципієнт), мають
єдиною або подібною системою кодифікації і декодификації, "говорять
однією мовою".
Мова - система слів, висловів і правил їх з'єднання на осмислені
висловлювання, використовувані для спілкування. Мовне спілкування
ділиться: на зовнішню мову (усну (діалог (бесіда, диспут, дискусія,
полеміка), монолог (лекція, розповідь,)) й письмову мову; внутрішня мова
(мислення про себе і для себе).
У структуру мовного спілкування входять
1. Значення і зміст слів, фраз (точність вживання слова, його виразність
і доступність, правильність побудови фрази і її дохідливість, правильність
вимови звуків, слів, виразність і сенс інтонації).
2. Мовні звукові явища: темп мови (швидкий, середній, уповільнений),
модуляція висоти голосу (плавна, різка), тональність голосу (висока, низька),
ритм (рівномірний, переривчастий), тембр (розкотистий, хрипкий,
скрипучий), інтонація , дикція мови.
3. Виразні якості голоса: характерні специфічні звуки, що виникають
при спілкуванні: сміх, хмиканню, плач, шепіт, зітхання та ін.
Одним із найважливіших компонентів вербальної комунікації е
говоріння, тобто вміння промовляти, виголошувати інформацію,
конструювати речення (говоріння — психологічний компонент вербальної
комунікації; метод втілення в систему знаків певного смислу, кодування
інформації; механізм мовлення, побудови висловлювань).
 Ефективність вербальної комунікації залежить і від уміння слухати, яке
є необхідною умовою правильного розуміння співрозмовника. Слухання -
психологічний компонент вербальної комунікації, метод декодування і
сприймання інформації.

Невербальна комунікація - спілкування за допомогою лінгвістичних

засобів передачі інформації (гучність мови, тембр голосу, жести, міміка,
пози).
Засобами невербального спілкування є:
- Оптико-кінетична система знаків (міміка, жести, пантоміміка), коли
джерелом психологічної інформації є руки, обличчя, постава;
- Паралінгвістична (якість голосу, його тональність, діапазон).
- Екстралінгвістична (використання в мовленні пауз, сміху тощо).
- Проксеміка - організація простіру і часу спілкування.
- Візуальний контакт («контакт очей»). Періодично дивлячись в обличчя
співрозмовника, людина приділяє йому увагу, що особливо цінується у
спілкуванні;
Невербальні засоби спілкування: міміка, поза, погляд, жести
співрозмовника можуть посилювати, доповнювати або спростовувати сенс
фрази. Міміка - рухи м'язів обличчя, що відображають внутрішній емоційний
стан, - здатна дати справжню інформацію про те, що переживає людина,
тобто очі, погляд, обличчя людини здатні сказати більше, ніж вимовлені
слова.
Засобами невербального спілкування є міжособистісний простір,
візуальний контакт, експресія.
Міжособистісний простір (дистанція у спілкуванні) – це суб’єктивний
просторовий критерій емоційної близькості людей (дистанція залежить від
віку, соціального статусу партнерів, їх психологічних особливостей).
Особиста просторова територія людини має ряд зон, у яких і здійснюється
спілкування залежно від характеру даного акту:
а) Надінтимна підзона (до 15 см), в яку можна проникнути лише під час
фізичного контакту, це найбільш інтимна зона. Тільки для відносин мати-
дитя або фізіологічна близькість між чоловіком і жінкою.
б) Інтимна зона (від 15 до 45 см від тіла людини). Це основна із всіх зон, її
людина сприймає як особисту власність. Тільки близьким людям дозволено
до неї входити, тобто це ті люди, які перебувають в тісному емоційному
контакті (чоловік і жінка, діти, батьки, близькі друзі та родичі тощо). Це ті
особи, які не викликають у людей відторгнення.
в) Особиста зона (від 45 до 120 см). У межах цієї зони здійснюється
спілкування між приятелями та знайомими в умовах кожного дня.
г) Соціальна зона (від 120 до 360 см). Це спілкування людей у строгій
відповідності з їхньою соціальною роллю, коли у спілкуванні бажають
підкреслити соціальний статус тих, хто спілкується. (викладацька діяльність,
офіційні зустрічі з малознайомими людьми)
д) Публічна зона (більше 360 см). передбачає виступи перед великою
групою людей, конференції, семінари.
Візуальний контакт – це погляд на співрозмовника, означає не лише
зацікавленість, а й зосередженість на тому, що нам говорять.
Експресія – виразність, зовнішнє вираження емоційних переживань
людини у чітких рухах, міміці, голосі, жестах.

3. Основи міжособистісного сприйняття та пізнання людьми одне

одного.
Спілкування як соціальна перцепція. Функції соціальної
перцепції.
У соціальній психології термін "соціальна перцепція" означає
сприйняття, розуміння і оцінку людьми інших людей, груп.
В ході соціальної перцепції здійснюється: емоційна оцінка іншого, спроба
зрозуміти причини його вчинків і прогнозувати його поведінку, створення
власної стратегії поведінки. На основі сприйняття людини людиною
формується уявлення про наміри, думки, здібності, емоції, установки
партнера по спілкуванню і формується власна поведінка.
Основні функції соціальної перцепції:
- Пізнання себе;
- Пізнання партнера по спілкуванню;
- Організація спільної діяльності на основі взаєморозуміння;
- Встановлення емоційних стосунків.
Для визначення параметра переваги, оцінки статусу співрозмовника
кожен з нас використовує як мінімум два джерела:
- Зовнішній вигляд - фізичні характеристики людини (краса, зріст, колір очей
та ін.), одяг і її адекватність ситуації спілкування, естетика і смак. Зовнішні
атрибути - відзнаки, окуляри, зачіска, нагороди, аксесуари, також машина,
обстановка кабінету або квартири та ін.;
- Поведінка, манера, стиль - здійснювані дії, здійснювані вчинки;
експресивні реакції, хода, манера розмови і рухів, напрямок і характер
погляду, мова тіла, тембр і гучність голосу.
- Механізми міжособистісного сприйняття - способи, за допомогою
яких люди інтерпретують дії, розуміють і оцінюють іншу людину.
До них відносять:
➢ Ідентифікація - спосіб пізнання іншого, при якому припущення про
його внутрішній стан будується на основі спроби поставити себе на місце
партнера по спілкуванню.
➢ Емпатія – здатність індивіда емоційно реагувати на переживання
інших людей, розуміти їх стан, відчуття і думки.
➢ Емпатія може проявлятися в таких формах: співпереживання -
переживання тих же емоційних станів, що й інша людина, через ототожнення
з ним або співчуття - переживання власних емоційних станів із приводу
почуттів, іншої людини.
➢ Рефлексія (соціальна рефлексія) – усвідомлення індивідом того, як
він сприймається партнером по спілкуванню.
➢ Егоцентризм - нездатність побачити і зрозуміти пізнавальну позицію
іншої людини, невмінні оцінити факти, події, явища з її точки зору;
зосередженість індивіда тільки на власних інтересах і переживаннях, що
спричинює його нездатність зрозуміти іншу людину як суб'єкта взаємодії та
самодостатню особистість.
➢ Стереотипізація (грец. stereos — твердий і typos — відбиток) —
процес формування враження про людину на основі вироблених стереотипів.
- Причини деформації соціальної перцепції.
Проблема адекватності розуміння та оцінювання партнерів зі
спілкування, роль у цих процесах залежить від сформованих психологічних
установок, ефектів “ореолу”, атракцій.
Установка - неусвідомлена готовність людини певним чином
сприймати і оцінювати будь-яких людей і реагувати на це без повного
аналізу конкретної ситуації. Часто формування першого враження про
незнайому людину залежить від попередньої інформації - установки, де одні
знайдуть негативні риси, інші – позитивні, або сформованих стереотипів,
відповідно до яких у людей формується установка, що направляє увагу на
пошук пов'язаних з установкою певних рис.
Ефект "ореолу" - вплив загального враження про людину на
сприйняття і оцінку окремих властивостей її особистості. Якщо загальне
враження про людину сприятливо, то його позитивні риси переоцінюються, а
недоліки або не помічаються, або виправдовуються. I навпаки, якщо загальне
враження про людину негативно, то навіть благородні його вчинки не
помічаються або тлумачиться хибно як корисливі.
Міжособистісна атракція - механізм утворення емоційного контакту,
який полягає у прагнення особистості зблизитися з іншою людиною. Це
вміння домогтися сприятливого, стійкого позитивного ставлення
співрозмовника до нас.
Атракція це підґрунтя важливих форм міжособистісних відносин, серед
яких симпатія, любов, дружба, прихильність, близькість, емпатія.

4. Психологія міжособистісної взаємодії як інтерактивна функція

людських взаємин.
Взаємодія (інтеракція) - взаємозалежний обмін діями, організація
людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності.
Структурними компонентами процесу взаємодії у спілкуванні
виступають:
- суб’єкти взаємодії, взаємний зв’язок (на основі формальних і неформальних
відносин);
- взаємні впливи;
- взаємні зміни суб’єктів взаємодії (на основі зміни точок зору, поглядів,
учинків, відносин, поведінки, діяльності тощо).
Міжособистісні відносини (стосунки)в - взаємозв'язки між людьми,
що об'єктивно проявляються в характері і способах взаємних впливів, які
здійснюють люди одне на одного в процесі спільної діяльності і спілкування.
Природа міжособистісних відносин суттєво відрізняється від природи
суспільних відносин. Їх найважливіша специфічна характеристика –
емоційна основа характеру взаємодії. Це означає, що міжособистісні
стосунки виникають і складаються на основі певних почуттів, що
народжуються у людей один до одного.
Існує такі почуття членів соціальної групи.
1) Кон’юнктивні почуття, що зближують і об’єднують людей. У
кожному разі такого відношення інша сторона постає як бажаний об’єкт,
стосовно якого демонструється готовність до співпраці, спільних дій.
2) Диз’юнктивні почуття, що роз’єднують людей, коли інша сторона
постає як неприйнятна, по відношенню до якої не виникає бажання до
співпраці та інших позитивних стосунків. Інтенсивність того чи іншого
почуття може бути різною, і це впливає на діяльність групи.
- Форми взаємодії
Конструктивні (позитивні) форми взаємодії
1. Співробітництво. Воно передбачає такі дії, які сприяють організації
спільної діяльності, забезпечують її успішність, узгодженість, ефективність.
➢ Кооперація - це форма організації міжособистісної взаємодії, за якої
зусилля учасників спрямовуються на досягнення спільної мети при умові
чіткого розподілу між ними ролей і обов’язків.
➢ Альтруїзм (лат. alter - Інший) - вчинки, спрямовані на благо іншої
людини; допомога іншому, що здійснюється без винагороди, без свідків,
ціною можливих власних втрат.
➢ Згода – це схожість поглядів, позицій і ставлень людей об’єднанних у
групу.
➢ Пристосування – залагодження суперечностей.
2. Суперництво. Цю групу утворюють деструктивні форми взаємодії, які
певною мірою розхитують спільну діяльність, створюють перепони на шляху
до порозуміння.
➢ Конкуренція – це взаємодія, яка спрямована на підривання досягнення
спільних результатів.
➢ Конфліктна взаємодія – це зіткнення різноспрямованих цілей,
інтересів, позицій, думок та поглядів окремих індивідів чи груп.
➢ Опозиція - це протидія, спротив чиїмось діям, поглядам
переконанням.
➢ Агресія - індивідуальна чи групова форма деструктивних дій чи
поведінки особистості, яка спрямована на використання сили, нанесення
фізичної або психологічної шкоди людям і суперечить нормам існування у
соціумі. Готовність суб'єкта до агресивної поведінки розглядається як
відносно стійка риса особистості — агресивність, неконтрольований вияв
якої деструктивно впливає на взаємодію.
➢ Агресивність може реалізовуватись у різноманітних формах —
мстивість, ворожість, хамство, заздрощі, образи, сварки, погрози, нищівна
критика.
➢ Упередження - установка, що перешкоджає адекватному сприйманню
повідомлення чи дії.
➢ Нерідко упередження використовується індивідом для виправдання
своїх дій стосовно іншого індивіда. Наприклад, основою упереджень в
управлінській взаємодії є думки керівників, що їх колеги, підлеглі
безвідповідальніші й лінивіші, ніж ті є насправді.
➢ Обман - свідоме намагання людини створити у партнера хибне,
неправдиве уявлення про предмет обговорення. У взаємодії він проявляється
як намагання приховати правду, переслідуючи корисні наміри.
➢ Егоїзм - він є основою деструктивного спілкування. У
міжособистісних взаєминах егоїстична людина висуває на передній план свої
інтереси, мету взаємодії на шкоду інтересам співрозмовника.
- Психологічний вплив та його види
В процесі міжособистісної взаємодії відбувається вплив однієї особи на
іншу є невід'ємним елементом будь-яких форм спілкування.
Міжособистісний вплив - процес і результат зміни одним індивідом
поведінки, установок, намірів, уявлень, оцінок іншого індивіда.
Види психологічного впливу в процесі міжособистісної взаємодії
▪ Переконання - метод свідомого та організованого впливу на психіку
індивіда через звернення до його критичного судження. Як спосіб
психологічного впливу, переконання спрямоване на зняття своєрідних
фільтрів на шляху інформації до свідомості і почуттів людини. Його
використовують для перетворення інформації, котра повідомляється, на
систему установок і принципів індивіда. Ґрунтується воно на свідомому
ставленні індивіда до інформації, на її аналізі й оцінці.
▪ Зараження - психологічний вплив на особистість у процесі,
спілкування і взаємодії, який передає певні настрої, спонуки не через
свідомість та інтелект, а через емоційну сферу. Однією з його ознак є
стихійність. Під час психічного зараження передається емоційний стан від
однієї особи до іншої на несвідомому рівні.
▪ Навіювання (сугестивність або сугестія) - мимовільна піддатливість
людини думці інших осіб або групи (чоловік і сам не помітив, як змінилися
його погляди, поведінку, це відбувається само собою, щиро).
Основою ефективності навіювання є довіра. Джерелом навіювання можуть
бути знайомі і незнайомі люди, засоби масової інформації, реклама та ін.
▪ Наслідування - процес орієнтації на певний приклад, взірець,
повторення і відтворення однією людиною дій, вчинків, жестів, манер,
інтонацій іншої людини, копіювання рис її характеру та стилю життя.
Це одна з наймасовіших форм поведінки людини у спілкуванні. Буває воно
як свідомим, так і несвідомим. Свідоме наслідування є цілеспрямованим
виявом активності, ініціативи, бажання індивіда. За несвідомого
наслідування вона виявляє активність внаслідок впливу інших людей, які
розраховують на таку реакцію, стимулюючи її різними засобами.