БЕСІДА, ЯК ОСНОВНИЙ МЕТОД

ПСИХОКОНСУЛЬТУВАННЯ:
СТАДІЇ ТА ПРИЙОМИ.
 Основним методом роботи консультанта, безперечно, є бесіда. Консультативна бесіда, з одного боку, —
це метод одержання даних на основі вербальної комунікації, з другого — діагностичний метод, що дозволяє
одержати інформацію про внутрішні процеси, суб’єктивні переживання й особливості поводження людини, які
не можуть бути виявлені за допомогою об’єктивних методів. І, нарешті, бесіда — це особливий
психотерапевтичний засіб установлення контакту.
Проведення консультативної бесіди передбачає дотримання спеціальної “технології”, до якої входять:
1) умови взаємодії (час і місце бесіди, оформлення кабінету, одяг тощо);
2) уміння встановлювати й підтримувати контакт із клієнтом (коректність, уважність, спостережливість і
досить високий рівень рефлексії психолога);
3) Активне слухання.
 Бесіда в психології — емпіричний метод одержання інформації на основі вербальної
(словесної) комунікації. Цей метод досить широко використовується в різних сферах психології:
соціальній, медичній, дитячій та ін. В окремих випадках бесіда виступає основним засобом
отримання фактичних даних, застосовується також як спосіб введення піддослідного в ситуацію
психологічного експериментування: від чіткої інструкції до вільного спілкування в
психотерапевтичній ситуації.
Виділяють два стиля ведення бесіди, причому в її ході один може
змінювати інший залежно від контексту.
Рефлексивне слухання - стиль ведення бесіди, в якому передбачається активна мовленнєва взаємодія
психолога і респондента.
Рефлексивне слухання використовується з метою здійснення точного контролю правильності сприйняття
отриманої інформації. Використання даного стилю ведення бесіди може бути пов'язано з особистісними
властивостями респондента (наприклад, низький рівень розвиненості комунікативних навичок), необхідністю
встановити значення слова, яке мав на увазі мовець, культурними традиціями (етикет спілкування в культурному
середовищі, до якої належить респондент і психолог).
Три основних прийому підтримки бесіди і контролю одержуваної інформації:
З'ясування (використання уточнюючих запитань)
Перефразування (формулювання висловленого респондентом своїми словами)
Словесне відображення психологом почуттів респондента.
 Нерефлексивне слухання - стиль ведення бесіди, в якому використовується лише необхідний з точки
зору доцільності мінімум слів і технік невербальної комунікації з боку психолога.
Нерефлексивне слухання застосовується в тих випадках, коли існує необхідність дати суб'єкту
виговоритися. Воно особливо корисно в ситуаціях, коли співрозмовник проявляє бажання висловити свою
точку зору, обговорити хвилюючі його теми і де він відчуває труднощі у вираженні проблем, легко збивається з
думки втручанням психолога і веде себе вимушено у зв'язку з різницею в соціальному становищі між
психологом і респондентом.
 Види бесіди
Бесіди розрізняються в залежності від психологічної задачі. Виділяють наступні види:
◦ Терапевтична бесіда
◦ Експериментальна бесіда (з метою перевірки експериментальних гіпотез)
◦ Автобіографічна бесіда
◦ Збір суб'єктивного анамнезу (збір інформації про особу суб'єкта)
◦ Збір об'єктивного анамнезу (збір інформації про знайомих суб'єкта)
◦ Телефонна бесіда
Інтерв'ю відносять як і до методу бесіди, так і до методу опитування.
 Специфічними видами бесіди можуть бути такі:
"введення в експеримент", метою якого є настроювання співрозмовника на характер експерименту та перелік
основних дій і діяльностей, передбачених експериментом, надання інструкції перед кожним з виконуваних
циклів дій та елементів експерименту;
"експериментальна бесіда" як форма емпіричної взаємодії використовується в тих експериментальних
ситуаціях, де кожний окремий елемент діяльності передбачає повну змістову завершеність попереднього, а
отже, контакт експериментатора з піддослідним як "підбиття підсумків" є необхідним елементом дослідження;
"клінічна бесіда" — форма емпіричної взаємодії психолога з пацієнтом у ситуації індивідуального
консультування або, власне, в психотерапевтичній ситуації.
 Орієнтовно можна назвати такі функції бесіди:
· обмін інформацією;
· формування перспективних заходів і процесів;
· контроль і координація вже розпочатих дій;
· взаємне спілкування людей під час виконання виробничих завдань;
· підтримання ділових контактів на рівні виробничих підрозділів, регіонів, держав;
· пошук, висунення й оперативна розробка робочих ідей;
· стимулювання людської думки в новому напрямку;
· розв'язання етичних проблем, що виникли в якійсь ситуації, та ін.
 Якщо за основу класифікації взяти мету спілкування та зміст бесіди, то можна виокреми­ти бесіди ритуальні,
глибинно-особистісні та ділові.
Під час ритуальних бесід люди спілкуються, дотримую­чись певного мовленнєвого етикету. Як правило, ці
бесіди характерні для обрядів, звичаїв будь-якої спільноти людей. Людина, котра звикла до цього, почувається під
час виконання обряду спокійно і впевнено. Вона знає, що і як їй потрібно говорити в різних ситуаціях і чого варто
сподіватися від інших. Уміння людини підтримувати ритуальні бесіди свідчить про те, що вона опанувала перший
рівень культури спілкування.
Глибинно-особистісні бесіди відіграють у нашому житті велику роль. Вони, як правило, характерні для
спілкування між близькими людьми — рідними, коханими, дітьми, друзями та ін. Основна особливість таких бесід
полягає в тому, що саме в них найповніше виявляються й реалізуються наші гуманістичні комунікативні установки
та моральні норми. Вступаючи в контакт із близькими, людина сподівається на те, що її не лише зрозуміють, а
головне, сприймуть такою, якою вона є, захистять і нададуть допомогу.
Велику роль у житті людей відіграють ділові бесіди. їх предметом, як правило, є конкретна справа. Серед
ділових бесід розрізняють інформаційні — у "конкурентній ситуації"; "під тиском співрозмовника"; з метою
викладу своєї позиції.
Виходячи з професійної спрямованості розрізняють бесіди управлінські, педагогічні, правові, медичні та ін.
Тут основна увага приділяється особливостям саме ділових бесід і їх різно­видам. Майже всі справи, трудові акції,
будь-яка спільна пра­ця людей починаються, здійснюються і завершуються за до­помогою різних за формою,
змістом і функціями ділових бесід.
Залежно від кількості учасників бесіди поділяють на індивідуальні та групові.
 Вербальне спілкування – усне, словесне спілкування, учасники якого обмінюються висловлюваннями щодо
предмета спілкування.
Вербальна комунікація використовує як знакову систему людської мови, так і природну звукову мову, тобто
систему фонетичних знаків.
За допомогою мови здійснюються кодування і декодування інформації: комунікатор у процесі говоріння кодує,
а реципієнт у процесі слухання декодує цю інформацію.
Загальні правила мовної комунікації:
1. Висловлення повинно вміщати в себе рівно стільки інформації, скільки необхідно для виконання поточних цілей
спілкування; надмірна інформація іноді вводить в оману, викликає питання і роздуми, які не відносяться до справи.
2. Висловлення повинно бути по можливості правдивим: намагайтеся не говорити те, що не вважаєте невірним,
помилковим; не кажіть те, для чого у вас немає достатніх приводів.
3. Висловлення повинно бути релевантним, тобто відповідати предмету розмови: намагайтеся не відхилятися від
теми.
4. Висловлення повинно бути ясним: уникайте незрозумілих виразів, неоднозначності, зайвого багатослівності.
 Невербальне спілкування – це така форма спілкування, яка не спирається на слова та інші мовні символи.
Невербальне спілкування – обмін інформацією між людьми за допомогою немовних комунікативних
елементів (жестів, міміки, виразу очей, постави та ін.), які разом із засобами мови забезпечують створення,
передавання і сприйняття повідомлень.
Формами невербального спілкування є міміка, постава, жести, умовні сигнали.
Міміка – вирази обличчя, спричинені рухами його м'язів, які виражають здивування й байдужість, страх і
радість, задоволення й незадоволення, гнів і спокій, порозуміння і його відсутність тощо і є міжнародним
засобом спілкування.
Постава – звичне положення тіла людини під час сидіння, ходіння тощо; властива манера триматися. Пози
формуються тілом, руками, ногами і символізують соціальний стан або конкретну ситуацію, в якій перебуває
людина.
 Жести – рухи, виконувані переважно руками, іноді й ногами. Мова жестів надзвичайно виразна. Почувши,
наприклад, неприємну звістку, людина інстинктивно витягує перед собою руку з розкритою назовні долонею,
символічно намагаючись відштовхнути небажану інформацію. Якщо інформація складна, її необхідно
обміркувати, співрозмовник береться руками за голову або потирає потилицю. Багато людей, знаючи, що жести
підсвідомо можуть продемонструвати справжні почуття, міцно стискають руки або ховають їх під стіл.
Менеджер повинен уміти правильно тлумачити підсвідомі сигнали співрозмовника, водночас бути стриманим,
оскільки надмірне жестикулювання може роздратувати партнера, виявити істинне розуміння проблеми, про яке
співрозмовнику не варто знати.
Умовні сигнали – побудовані на основі усного мовлення системи передавання повідомлень за допомогою
жестів, зрозумілих лише для певного кола осіб. Як правило, такі сигнали виробляються у вузьких професійних
групах. Наприклад, брокери товарних бірж у всьому світі користуються сигналами, зрозумілими лише їм, що
символізують вимогу знизити або підвищити ціну, згоду або незгоду на заявлені умови угоди тощо.
 Значення мови невербального спілкування:
1. Словами можна передати тільки фактичні знання. Почуття не піддаються словесному вираженню, а
передаються мовою невербального спілкування;
2. Знання мови невербального спілкування допомагає володіти (керувати) собою;
3. Невербальне спілкування спонтанне і виявляється несвідомо, тому можлива "передача" почуттів, які
ховаються за мімікою, жестами, інтонацією і тембром голосу. Невербальне спілкування допомагає переконатися
у вірності сказаного словами.
При інтерпретації невербальних сигналів необхідно враховувати наступне:
– збіг вербальних і невербальних сигналів;
– відмінність розуміння жестів залежно від ситуації та культури;
– індивідуальність людини;
– соціальний статус людини, а так само соціальну роль;
– національні і регіональні відмінності.
Методи та прийоми психологічного впливу:
Переконання — метод свідомого та організованого впливу на психіку індивіда через звернення до його
критичного судження.
Реалізуючись у процесі комунікативної взаємодії, переконання забезпечує сприйняття і включення нових
відомостей у систему поглядів людини. Ґрунтується воно на свідомому ставленні індивіда до інформації, на її
аналізі й оцінці. Ефективність переконання залежить від багатьох чинників, особливо від майстерності його
суб'єкта. Одна з передумов її — свідоме ставлення реципієнта до процесу формування переконань. У цьому
процесі задіяні водночас і елементи неусвідомленого. Найсприятливішими умовами для переконання є
дискусія, групова полеміка, суперечка, оскільки сформована під час їх перебігу думка набагато глибша, ніж
та, що виникла за пасивного сприймання інформації.
 Зараження
Цей найдавніший спосіб інтеграції групової діяльності виникає за значного скупчення людей — на
стадіонах, у концертних залах, на карнавалах, мітингах тощо. Однією з його ознак є стихійність.
Зараження — психологічний вплив на особистість у процесі, спілкування і взаємодії, який передає певні
настрої, спонукання не через свідомість та інтелект, а через емоційну сферу.
Під час психічного зараження передається емоційний стан від однієї особи до іншої на несвідомому рівні.
Сфера свідомості за таких умов різко звужується, майже зникає критичність до подій, інформації, що надходить
з різних джерел. Психологія тлумачить зараження як неусвідомлювану, мимовільну схильність людини до
певних психічних станів. Соціальна психологія розглядає його як процес передавання емоційного стану одного
індивіда іншому на рівні психічного контакту. Відбувається зараження через передавання психічного настрою,
наділеного великим емоційним зарядом. Воно є одночасно продуктом впливу на інших енергетики психічного
стану індивіда чи групи, а також здатністю людини до сприймання, співпереживання цього стану, співучасті
 Навіювання
Воно може бути одним із небезпечних інструментів маніпуляції поведінкою людини, оскільки дів на її свідомість
і підсвідомість.
Навіювання, або сугестія (лат. — навіювання) — процес впливу на психічну сферу людини, пов'язаний з
істотним зниженням її критичності до інформації, що надходить, відсутністю прагнення перевірити її
достовірність, необмеженою довірою до її джерел.
Основою ефективності навіювання є довіра. Джерелом навіювання можуть бути знайомі і незнайомі люди,
засоби масової інформації, реклама та ін. Навіювання спрямоване не до логіки індивіда, його здатності мислити,
аналізувати, оцінювати, а до його готовності сприйняти розпорядження, наказ, пораду і відповідно до них діяти.
При цьому велике значення мають індивідуальні особливості людини, на котру спрямований вплив: здатність
критично мислити, самостійно приймати рішення, твердість переконань, стать, вік, емоційний стан тощо.
Неабияким чинником, що зумовлює ефективність навіювання, є авторитет, уміння і навички, статус, вольові
якості сугестора (джерела впливу), його впевнені манери, категоричний тон, виразна інтонація. Ефективність
залежить і від стосунків між сугестором і сугерендом (об'єкт навіювання).
Соціальна психологія розглядає навіювання як стихійний
компонент повсякденного спілкування і як спеціально організований
різновид комунікативного впливу, що використовується в засобах
масової комунікації, моді, рекламі та ін. Сугестію вона пов'язує з
довірою до інформації комунікатора, з покорою людини зовнішнім
обставинам, її залежністю від примусової сили колективних дій та
уявлень, збереженням звичаїв тощо.
 Наслідування
Це одна з наймасовіших форм поведінки людини у спілкуванні.
Наслідування — процес орієнтації на певний приклад, взірець, повторення і відтворення однією людиною дій,
вчинків, жестів, манер, інтонацій іншої людини, копіювання рис її характеру та стилю життя.
Наслідування є емоційно і раціонально спрямованим актом. Буває воно як свідомим, так і несвідомим. Свідоме
наслідування є цілеспрямованим виявом активності, ініціативи, бажання індивіда. Людина намагається повторити все,
що здається їй правильним і корисним (навички майстерності, ефективні способи спілкування і діяльності, раціональні
прийоми виконання трудових операцій). За несвідомого наслідування вона виявляє активність внаслідок впливу інших
людей, які розраховують на таку реакцію, стимулюючи її різними засобами.
Наслідування — один із важливих механізмів соціалізації особистості, способів її навчання і виховання. Особливе
значення воно має у розвитку дитини. Тому більшість науково-прикладних досліджень з цієї проблематики
здійснюється в дитячій, віковій і педагогічній психології. У дорослої людини наслідування є побічним способом
засвоєння навколишнього світу. Її психологічні механізми наслідування значно складніші, ніж у дитини та підлітка,
оскільки спрацьовує критичність особистості. Наслідування в дорослому віці є елементом навчання в певних видах
професійної діяльності (спорт, мистецтво). Проте його не можна розглядати як односпрямований рух інформації,
зразків поведінки від індуктора (комунікатора) до реципієнта. Завжди існує (іноді мінімальний) зворотний процес —
від реципієнта до індуктора.
 Типові помилки консультативної бесіди:
o не встановлено необхідний психологічний контакт, що заважає створенню сприятливого для бесіди
клімату;
o передчасний перехід до вирішення проблеми без достатнього вивчення її суті;
o авторитарність стосовно співрозмовника, нав'язування йому власного розуміння проблеми;
o думка співрозмовника не вислуховується або дискредитується;
o тим чи іншим способом створюються перешкоди для роз'яснення співрозмовником своєї точки зору;
o постановка співрозмовнику прямих питань при незрозумілих для нього мотивах необхідності їх
постановки.
Умовно бесіду консультанта з клієнтом можна розподілити на
такі чотири етапи:

1) знайомство з клієнтом і початок бесіди;

2) розпитування клієнта, формулювання й перевірка консультативних гіпотез;
3) корекційний вплив;
4) завершення бесіди.
Дякуємо за перегляд.