1. Поняття мовленнєвої майстерності.

Г.Винокур пропонує розглядати поняття „культура мовлення” не тільки з

позиції його правильності, але й витонченості, вишуканості,
переконливості. Ознакою майстерного мовлення він вважає активний
вплив на співрозмовника та творчий характер цього мовлення. Результати
аналізу наукових досліджень дозволяють виокремлювати певні етапи
процесу формування культури мовлення. Так, Л.Мацько виділяє такі з них:
дотримання граматичної правильності мови, оволодіння її стилістичною
виразністю; реалізація комунікативної оптимальності та досягнення
мовної майстерності.
Мовленнєва майстерність, як зазначають деякі вчені, пов’язана з
природженим даром слова. Це набуте з часом уміння доречно, ясно
та образно говорити і писати, добираючи з багатьох варіантів
висловлювання думки для передавання почуття найбільш точний і
стилістично правильний. Учені підкреслюють, що майстерне усне
мовлення передбачає, крім звичайно відповідної інтонації, міміки і
жестів, добре поставлений голос, чітку дикцію, вміння робити і
тримати паузу. Висока мовленнєва майстерність вимагає
дотримання мовленнєвого етикету, що полягає в умінні уважно, з
цікавістю слухати співрозмовника, не перебиваючи його, тактовно
включатися до розмови, доладно і зрозуміло висловлюватися,
говорити толерантно , з повагою.

2. Особливості публічного виступу.

Що об’єднує Демосфена, Вінстона Черчилля та Стіва Джобса? Своєю промовою вони

вміли зачарувати публіку, змінити її світогляд, настрої чи мотивувати на нові
звершення. Риторика – це суперсила, яка необхідна, в першу чергу, освітянам та
едукаторам, адже рівень їх виступу безпосередньо впливає на мотивованість та
активність учасників освітнього процесу. Коли спікер вміє зачепити слухачів, тримати
їх увагу, передати свої знання, то в результаті учасники заходу відчувають користь та
задоволення від отриманої інформації. Тож якщо ви бажаєте покращити свої навички
публічних виступів та остаточно побороти страх перед аудиторією, тоді продовжуйте
читати статтю, щоб дізнатися 10 правил, які  допоможуть Вам у цьому!

Правило №1  – ідея. Перед тим, як почати створювати текст промови, виділіть одну головну
ідею, яку ви як едукатор, бажаєте донести до аудиторії. Ваша думка не обов’язково повинна
бути унікальною чи інноваційною. Головне, щоб вона надихала вас і тоді ви зможете передати
її  іншим учасникам освітнього процесу.
Правило №2 – наскрізна тема і структура. Промова має стосуватися однієї теми або історії.
Як стверджує Кріс Андерсон, куратор щорічної конференції TED, наскрізна тема – це канат, на
який ви нанизуєте всі елементи виступу. Кріс впевнений, наскрізна тема повинна інтригувати і
містити не більше 15 слів. Аби її створити варто знайти відповіді на наступні запитання: хто
цільова аудиторія, який її рівень обізнаності, чого вона очікує, чим цікавиться. Наскрізна тема
допомагає побудувати структуру виступу. Найчастіше структура складається з п’яти аспектів:

 вступ (знайомство зі слухачами та окреслення змісту промови);

 проблематика (чому ваша тема важлива);
 основна частина (факти, погляди, ваше ставлення);
 практична цінність;
 висновок.

Ці елементи максимально розкривають тему і при цьому не перевантажують інформацією.

Правило №3 – пояснення і переконання. Часто буває, що слухачі не являються експертами

у темі, яку освітянин хоче розкрити. Поняття, які зрозумілі одному, можуть бути незнайомими
іншому. У цьому випадку слід пояснювати терміни і складні процеси, використовувати
метафори і надавати приклади. Розуміння учасниками освітнього процесу теми, збільшує
шанси на успіх, а особливо це працює, коли метою вашого виступу є трансформація
відношення до якоїсь проблеми. Секрет переконання простий – зрозумілі аргументи, надані
від сильнішого до слабшого.

Правило №4 – фактчек

Після написання промови завжди перевіряйте факти. Краще уточнити дати, імена чи місця,
ніж потім виправдовуватися перед аудиторією за свою неуважність. До речі, така ситуація
може викликати питання щодо вашої компетентності у заявленій темі.

Правило №5 – візуалізація

Фото, схеми, таблиці, відео, графіка – все це підкріплює слова едукатора, робить промову
доступнішою і виводить її на новий рівень. Та важливо пам’ятати: відсутність слайдів краще,
ніж погані слайди. Якщо немає часу на презентацію, то краще відмовитися від неї.

Правило №6 – репетиція. Відомий давньогрецький оратор Демосфен ніколи не виступав без

підготовки. Він вважав, що для того аби вплинути на публіку, необхідно відпрацювати кожну
фразу, підключаючи міміку і жести. Також цього правила дотримувався Стів Джобс. Кожній
презентації Apple передували години репетицій. Саме репетиції дозволяють подивитися на
себе збоку та перевірити чи вистачає вам відведеного часу. Записуйте виступ на телефон, щоб
відмітити небажані жести, замінити важкі для вимови слова та правильно розставити паузи і
акценти.

Правило №7 – одяг

Про одяг, як і про текст публічного виступу, варто подумати заздалегідь, дізнатися чи є дресс-
код та як виглядає сцена аби не зливатися з інтер’єром. Найкраще одягнути щось зручне. Це
додасть вам впевненості і ви виглядатимете спокійно і впевнено.

Правило № 8 – “Ні!” страху

Страх може зіпсувати навіть найкращий виступ.  Перша порада, яка допоможе з ним
впоратися, стосується внутрішнього настрою. Психологічний настрій має бути позитивний. Є
один прийом під назвою “Ммм…”. Потрібно детально уявити, як чудово все відбувається, як
проходить виступ, як усім цікаво і всі аплодують. Вкінці подумки промовити: “Ммм, виступ”,
неначе це улюблена страва.

Ще один спосіб швидко заспокоїтися – це робити дихальні вправи. Кисень надає спокій.
Глибоко вдихайте діафрагмою і повільно випускайте повітря з легень.  

Третій варіант зняти напругу – це привести в тонус м’язи та побороти емоційну скутість.
Рухайте щелепою, робіть зарядку, жестикулюйте, присідайте, тощо.

Правило №9  – контакт. Хороший оратор має одразу ж налагодити контакт з аудиторією.

Перед початком виступу огляньте зал, встановіть зоровий контакт з двома-трьома слухачами і
посміхніться. Взаємний погляд синхронізує сприйняття і визначає рівень довіри. Якщо
посміхнуться у відповідь, значить декілька людей вже на гачку. Важливо під час промови
підтримувати зоровий контакт з глядачами з різних частин залу, так процент довіри  буде
значно вищим, що є чи не найважливішим фактором у роботі едукатора. Другий інструмент,
який створює соціальні зв’язки – це сміх. Тому жартівлива історія за темою – це гарний спосіб
зламати бар’єр між учасниками освітнього процесу, встановити взаєморозуміння та діалог.

Правило №10 – щирість. Вінстон Черчилль був впевнений, щоб зворушити слухачів,
необхідно бути щирим та відвертим. Щоб когось переконати, необхідно повірити в це самому.
Аудиторія  завжди відчуває настрій оратора, тому будьте природніми. Не соромтеся
демонструвати справжні емоції, але не перегравайте.

Робіть все від душі та з душею і ваш публічний виступ обов’язково буде успішний!

3. Роль паралінгвістичних засобів.

Паралінгвістичні засоби спілкування виникають на різних етапах
спілкування, доповнюючи вербальне повідомлення, заміщаючи
пропущений вербальний компонент чи комбінуючись із вербальними
 засобами, часто забезпечуючи повноту розуміння повідомлення. Існують
ситуації, в яких мовець надає перевагу саме невербальним компонентам,
бо вони є більш компактним, зручним чи єдино можливим засобом
передачі інформації. Але сукупність невербальних засобів не утворює
системи в тому розумінні, в якому її утворює мова.
У процесі живого спілкування ми дуже часто застосовуємо невербальні засоби
комунікації. Вони з’являються на різних етапах мовного оформлення
висловлення. Наприклад, при переході від внутрішнього до зовнішнього
мовлення, шукаючи потрібні слова, звертаються до пошукових чи пошуково-
описуючих жестів, мімічних явищ, які несуть певну інформацію співрозмовнику.
Різноманітні паралінгвістичні явища можуть виникати на етапі контролю за
якістю висловлення. Припустившись помилки, мовець обриває своє мовлення,
робить заперечний жест чи інші специфічні жести, шукає більш адекватних
мовних засобів для реалізації повідомлення, що викликає появу пробних
пошукових ходів, пауз, певних видів жестів.
Вживання паралінгвістичних засобів при встановленні контакту між
співрозмовниками може розкривати, певним чином, мету спілкування,
взаємовідносини співрозмовників, їх соціальні статуси. Вибір таких засобів при
привітанні обумовлюється як комунікативною ситуацією, так і індивідуальними
характеристиками комунікантів (вік, стать, особливості характеру).
Часто паралінгвістичні засоби вживаються цілеспрямовано, для досягнення
певного ефекту: приховати свої справжні думки, почуття, емоції, створити
відповідний настрій у слухача, вплинути на його поведінку.
Поява паралінгвістичних засобів у процесі комунікації не є факультативною, і
невербальне повідомлення не можна вважати повністю незалежним чи
однобічно залежним від мовного. З іншого боку, паралінгвістичні засоби не
являють собою лише своєрідне немовне нашарування мовного потоку. Як
слушно зауважує Г.В.Колшанський, до паралінгвістичних засобів слід відносити
лише ті функціонально виправдані фізичні стани мовця, які необхідні для
заповнення прогалин у вербальній комунікації.
В цьому розумінні галузь паралінгвістики – це не та сфера, що доповнює
функцію висловлення, не та сфера, в якій відбувається розпізнавання
висловлення в зв’язку з фізичними даними мовця. Паралінгвістика не є
“залишком”, що віднімається від мовної системи, а функціональним
компонентом мовної системи.
Застосування невербальних засобів часто допомагає забезпечити повне
розуміння повідомлення. Крім того, іноді невербальні компоненти є більш
компактним, зручним чи навіть єдино можливим засобом передачі інформації.
 Однак залучення паралінгвістичних засобів до участі в комунікації диктується
не ущербністю мовної системи, а лише обставинами зовнішнього порядку,
пов’язаними з характером комунікації. До таких обставин можуть належати,
наприклад, дотримання певного темпу діалогу, застосування різноманітних
мнемонічних прийомів для забезпечення повного розуміння висловлювання.
У процесі безпосереднього спілкування частина висловлювання може
компенсуватися немовними засобами. Але така “економність” фрази не
торкається самого принципу функціонування системи мови, хоча в конкретній
комунікації така фраза більш компактна. Тому можна говорити про “економне”
будування мовленнєвого акту з використанням паралінгвістичних засобів.
Отже, паралінгвістичні засоби з’являються на різних рівнях комунікації,
надаючи максимальної насиченості її змістовій та емоційній інформативності,
змістової та емоційної завершеності, забезпечуючи при цьому максимальну
стислість та лаконічність форми.

Мова кожного народу

неповторна і – своя;
в ній гримлять громи в негоду,
в тиші – трелі солов'я.

На своїй природній мові

і потоки гомонять;
зелен-клени у діброві
по-кленовому шумлять.

Солов'їну, барвінкову,
колосисту – на віки –
українську рідну мову
в дар мені дали батьки.

Берегти її, плекати

буду всюди й повсякчас,
бо ж єдина – так, як мати,
мова в кожного із нас!
 РОЛЬОВА ГРА
Часто ми чуємо розмови про те, що в кожної культурної
людини має розвиватися обов'язково й культура мови.
Зрозуміло, що ці речі взаємопов'язані, бо важко уявити освічену
людину, яка на примітивному рівні володіє рідною мовою. То
що ж таке культура мови? Насамперед — це вільне володіння
нормами літературної мови, залежно від ситуації — уміння
використовувати мовні засоби, коли виникає потреба. Високий
рівень мовної культури, на мою думку, визначається не стільки
засвоєнням правил чи норм, стільки оволодінням усіма
мовними багатствами, а це, в першу чергу, передбачає уважне й
поважне ставлення до мови. До речі, ставлення до будь-якої
мови, яку ти хочеш вивчити. До таких багатств належать і
лексичний запас слів, і знання фразеології, і афористичність
висловлювань, і вміння будувати фрази, вести діалог, чітко
формулювати свою думку тощо. Недопустимими речами є
іронізування чи навіть насмішка над мовою, а це почасти
трапляється нині, коли люди, напевно, не до кінця розуміють,
що власне передбачає культура мови. Це також означає, що слід
опанувати з допомогою мови той етикет, який здавна
шанується в народі, без цього важко уявити повноцінне
спілкування.
Національна мова є здобутком культури народу, але
водночас це є здобутком культури всього людства. Річ у тім, що
кожна мова доповнює іншу, а разом вони стають витвором
світового людського розуму. Про це слід пам'ятати й ніколи не
нехтувати цим.
Та попри все висока культура мови неможлива без високої
загальної культури. Бо саме прагнення до високого рівня
культури змушує людину й поповнювати свій словниковий
запас, і багато читати, і довідуватися про щось нове. Низька
культура й активний словник пов'язані між собою. Низький
рівень культури притлумлює інтелект, для висловлення думки
з'являється багатослів'я, непослідовність викладу,
незавершеність фраз. Саме високий рівень культури дає людині
можливість чітко мислити, а відтак — бути успішною у будь-
яких справах.
Культура мови — це духовне обличчя людини. Так глибоко переконаний носій цієї
культури — суспільство, що формує громадську думку. Хоча останнім часом це
твердження почали розхитувати своєю творчістю сучасні українські модернові
письменники, які пишуть так, як часто розмовляють на вулиці — з нецензурними
словами. На загал, можу з ними погодитися тільки в одному: використання цих слів
(за їхнім визначенням) виправдовує ідея твору. Сподіваюся, що вони цим не шокують
рідних і близьких їм людей. Дивно взагалі, що поняття "культура мови" стала
набирати дискусійного характеру. Звичайно, коли приходять молоді на творчу арену,
їм хочеться змін, вони виступають "проти" старого, консервативного, закостенілого.
Але мені здається, що має бути якась межа для оцих революційних походів. Я аж ніяк
не закликаю розмовляти виключно літературною мовою, бо навіть у харківсько-
донецькому суржику є певний колорит, так само як полонізми й непередавано
мелодійна говірка в селах на заході України.
Культура мови — це насамперед грамотність, тобто дотримання
загальноприйнятих літературних норм, дослідження того, яким чином виникли ті чи
інші форми, як те чи інше слово примандрувало до нас із інших країн, подолавши
кілька кордонів. Культура мови передбачає використання лексичних, фонетичних,
морфологічних, синтаксичних засобів мови, аби чітко окреслити думку, передати
головну суть судження чи дати можливість слухачеві (читачеві) зрозуміти певний
емоційний стан. Тобто дотримання норм мови дає можливість розвиватися нашому
інтелекту, бути всебічно розвиненою людиною. Адже ми не говоримо про культуру
мови як про щось таке, що було створене в кабінетах. Сучасна українська мова
виплекана століттями народом — носієм саме цієї української мови.
Ось що мені розповіла бабуся зі свого дитинства. У селі на Полтавщині дітей
змалечку привчали правильно говорити: по-перше, ніхто з ними особливо не
сюсюкав, по-друге, коли малеча починала таки розмовляти, мовної культури навчали
примовками. Наведу кілька прикладів.
Підходить хлоп'я до гурту і комусь каже: "Здоров!". Обов'язково хтось кине у
відповідь: "Здоров" — до коров, а до людей — "здрастуйте". Або ще таке: в українській
мові відсутнє слово "да", є слово "так", так от, щоб відучити неохайну в мові дитину
від дакання, придумали приповідку. Відповідаючи хтось із дітей скаже: "Да". А йому у
відповідь: "Да — свиня вуха пооб'їда" (це означає: треба казати українською мовою
"так"). Часте й невиправдане вживання "ну" тут же буде припинене зауваженням: "Не
запрягав, то й не нукай". Неправильне вживання слова "жалко" замість "жаль"
спричинить зауваження: "Жалко у бджілки". І ще: часто діти, які особливо не
турбуються про те, як вони спілкуються, замість запитального "Що?" можуть сказати:
"Га?" На таке неввічливе "га" відповідь не забариться: "З'їж те, що плига!" Усі ці
примовки, як і скоромовки, лічилки, з найменшого віку виховують у дітях культуру
спілкування, культуру мови, врешті.
Тож не засмічуймо нашу мову різним непотребом, дбаймо про культуру душі, а
відтак — про культуру мови.