ПСИХОЛОГІЯ

СПІЛКУВАННЯ
Виконала
студентка 2 курсу групи 2фб
Гончар Наталія
 Поняття про спілкування, його структура.

 Поняття "спілкування" вживається в психологічній літературі в різних

значеннях:
 - як обмін думками, почуттями, переживаннями,
 - як один з видів діяльності,
 - як взаємодія, стосунки між суб'єктами, що мають діалогічний характер тощо
 - іноді уособлює зміст діяльності (робота вчителя, бесіда друзів),
 - може супроводжувати діяльність (граючись, діти спілкуються між собою).
 Спілкування - це взаємодія двох або більше людей, під час якої виникає
психічний контакт, що проявляється в обміні інформацією, взаємовпливі,
взаєморозумінні, взаємо-переживанні
  Структура спілкування

Суб'єктами спілкування є люди (не менш, ніж двоє) чи групи людей, які беруть
участь у процесі взаємодії, зміст - наповненість спілкування - інформація, дії,
емоції чи почуття, засоби - механізми передачі змісту - вербальні (слова)
і невербальні (жести, міміка, пантоміміка, паузи, речі, одяг), результати
- практичні - обмін інформацією, речами, виконання справи, психологічні -
осмислення інформації, налагодження стосунків, переживання емоцій та почуттів.
Види спілкування
 Так, міжособистісне спілкування передбачає спілкування всіх суб'єктів
спілкування - окремих людей; особистісно-групове- спілкування одного
суб'єкта, яким постає окрема особистість, з іншим - групою людей; між
групове - спілкування груп людей.
 Безпосереднє спілкування - коли суб'єкти спілкуються віч-на-
віч; опосередковане - особи використовують певні допоміжні об'єкти -
телефон, Інтернет, листи, інших людей.
 Короткочасне спілкування, коли один акт спілкування триває не більше
двох годин; довготривале - тривалість одного акту спілкування складає
більше двох годин.
 При гармонійному спілкуванні відсутні гострі конфлікти, а суперечки
конструктивно долаються; під час конфліктного-наявні гострі чи хронічні
конфлікти у взаєминах.
 Завершене спілкування характеризується тим, що всі суб'єкти спілкування
досягнули поставленої мети; незавершене - відзначається тим, що хоча б
один суб'єкт чи всі не досягли поставленої перед спілкуванням мети.
 Засоби спілкування:
 Передавання інформації у процесі спілкування забезпечується за
допомогою мови як основного, специфічно людського знаряддя
спілкування, а також немовними засобами.

 Основні засоби спілкування:

  Мова і мовлення
 Вербальна комунікація за допомогою слова – основна і найдосконаліша
форма людського спілкування. Рівень володіння мовою, багатство та
культура мовного висловлювання визначають можливості та
ефективність спілкування кожної конкретної особистості.
 Немовні засоби – жести, міміка, інтонація, паузи, манери,
зовнішність.Спілкування як живий процес безпосередньої комунікації
суб'єктів закономірно виявляє емоції тих, хто спілкується, утворюючи
невербальний аспект обміну інформацією.
  
 Засоби невербальної комунікації як "мова почуттів" є продуктом
суспільного розвитку людей, вони значно посилюють смисловий ефект
вербальної комунікації, а за певних обставин можуть її замінювати.
 Велике значення для встановлення змістовних та емоційних контактів у
спілкуванні має зовнішній вигляд людини. На його підставі складається
перше враження про людину, яке часто визначає розвиток подальших
стосунків.
 Зовнішній вигляд людини складається з тілесного вигляду, одягу,
манери поводитися, звичок. Певною мірою зовнішній вигляд може
свідомо змінюватись, але за сутністю залишається консервативним.
Тілесний вигляд – це характерний вираз обличчя, що виникає під
впливом думок, почуттів, стосунків, які в певних ситуаціях чи життєвих
інтервалах є домінуючими. Істотним його доповненням можуть бути
зачіска, одяг, інші атрибути туалету, на підставі яких робляться оцінні
судження про людину, її належність до певної групи, професії тощо.
 Найдинамічніше зовнішній бік невербального спілкування виявляється в жестах, міміці.
 ЖЕСТ – це соціально сформований та усталений рух, що передає певний психічний стан.
Маючи соціальне походження, міміка та жести за біологічною природою містять елементи
природженого характеру.

 Наприклад, міміка страху, жести погроз походять від біологічно доцільних захисних рухів, що
спостерігаються в поведінці тварини. Міміка та жести у процесі вербального спілкування
дають можливість посилювати смислові наголоси інформації, що передається, посилювати
емоційний ефект від усвідомлення її значущості
 Як особливий різновид невербального спілкування виокремлюють тактильно-м'язову
чутливість.Генетично вона є одним з найпотужніших каналів одержання життєво важливої
інформації. За допомогою тактильно-м'язової чутливості можна пізнати досить широкий спектр
характеристик іншої людини: її фізичну силу, деякі особливості особистісного плану, стосунки,
психічний стан тощо.
 Важливу роль в ефективності спілкування відіграють просторове перебування співрозмовників
один до одного, дистанція та комунікативна спрямованість. Загальновідомо, що важливі
політичні акції – переговори керівників, окремі зустрічі – проводяться за "круглим столом".
  
 Немовні засоби спілкування, які супроводжують вербальне повідомлення, створюють підтекст,
котрий полегшує, збагачує й поглиблює сприймання інформації, що передається. Відповідність
невербальних засобів спілкування цілям і завданням, змісту словесної комунікації – важливий
елемент культури спілкування.
 Конфлікти в спілкуванні, їх причини та способи
реагування.

 В процесі спілкування часто

виникають міжособистісні
конфлікти.
 Конфлікт - сутичка протилежно
спрямованих цілей, інтересів,
позицій, думок, поглядів
опонентів або суб'єктів взаємодії
 Підґрунтям для кризи можуть
бути розбіжності в галузі
моральних цінностей, особистих
інтересів, бажань, прагнень,
цілей. Конфлікти можуть
виникати в зв'язку з порушенням
правил і норм взаємодії між
людьми, а також нечесна,
несправедли
 На конфліктні ситуації люди здатні реагувати по-
різному, обираючи ту чи іншу стратегію поведінки
в конфлікті.
 Компроміс виявляється у намаганні не загострювати ситуацію за рахунок взаємних поступок
інтересами. Партнери не враховують глибинних потреб, а задовольняються зовнішньою
стороною поведінки.
 Девіз: Щоб кожен із нас щось виграв, кожен повинен щось програти.
 Пристосовуючись, людина адаптується до ситуації, не відстоюючи своїх інтересів. Девіз: Щоб
ти виграв, я повинен програти.
 Уникання пов'язане з намаганням відсунути конфліктну ситуацію якомога далі, сподіваючись,
що все вирішиться само собою. Девіз: Щоб не було конфлікту, краще я відступлю.
 Конкуренція - активний, майже агресивний наступ, намагання вирішити конфлікт, ігноруючи
інтереси інших осіб. Людина доводить свою думку, як єдину і правильну, ігноруючи міркування
інших. Девіз: Щоб я переміг, ти повинен програти.
 Співробітництво проявляється в прагненні разом підійти до ефективного вирішення ситуації з
урахуванням інтересів, потреб обох сторін. Ця стратегія є найефективнішою для налагодження
добрих стосунків, але вимагає багато часу. Девіз: Щоб я виграв, ти теж повинен виграти.
 Найоптимальнішою є стратегія співробітництва. Однак, обираючи ту чи іншу поведінку в
конфлікті, людина має зважати на умови, в яких він відбувається, обставини, що його
викликали, індивідуальні особливості учасників конфлікту.
 Необхідність спілкування в житті людини.

 У феномені (явищі) спілкування виявлено і науково обґрунтовано чимало потреб,

найбільш істотними з них є:
 1. Контактувальна потреба. Людина мусить постійно сприймати інших людей,
контактувати, спілкуватися з ними. Без цього деградує її психіка руйнуються мовлення,
мислення, пам'ять, почуття.
 2. Діяльнісна потреба. Щоб діяти, працювати людина мусить взаємодіяти з іншими людьми,
узгоджувати з ними свої дії, що досягається за допомогою, посередництвом спілкування.
 3. Пізнавальна потреба. Людина шукає і знаходить в спілкуванні нову інформацію, думки,
ідеї, духовні цінності. Це особливо стосується дітей, підлітків, спілкування для них -
провідне джерело пізнання світу.
 4. Емоційна потреба. З одного боку, людина шукає в спілкуванні
підтвердження в почуттях інших людей власної цінності, неповторності,
незамінності, прийняття, довіри, захисту, підтримки, симпатії,
толерантності, ніжності, любові: подолання таким підтвердженням і
прийняттям почуттів самотності, невпевненості, розгубленості, тривоги,
туги, страху, відчаю та інших негативно забарвлених переживань.
 5. Патронажна потреба. З одного боку, людина шукає
самоствердження, самореалізації в лідерстві, переважанні, в керуванні
іншими, їх вчинками, судженнями, відношеннями, в пошануванні з їх
боку. З іншого, це потреба в приналежності до когось сильного,
потужного, авторитетного, референтного, авторитарного, в
підпорядкуванні, підкоренні йому з метою перекладення на нього
відповідальності за організацію діяльності, її стратегію і тактику, за
прийняття рішень.
Механізми між особового сприйняття, як
невід’ємна складова спілкування
 1) Егоцентризм. Процес міжособистісного пізнання людьми одне одного
ускладнюється явищем егоцентризму. Як механізм пізнавальної діяльності,
він полягає в нездатності побачити і зрозуміти пізнавальну позицію іншої
людини, невмінні оцінити факти, події, явища з її точки зору.Егоцентризм
(лат. ego — я і centrum — осердя) — зосередженість індивіда тільки на
власних інтересах і переживаннях, що спричинює його нездатність зрозуміти
іншу людину як суб'єкта взаємодії та самодостатню особистість.
 2) Ідентифікація. Одним із найпростіших способів розуміння іншої людини є
уподібнення себе з нею, що відіграє важливу роль у спілкуванні і
взаємодії.Ідентифікація (лат. identicus — тотожний) — процес ототожнення
(уподібнення) себе з іншим індивідом або групою, основою якого є
емоційний зв'язок; набуття, засвоєння цінностей, ролей, моральних якостей
іншої людини, особливо батьків; копіювання суб'єктом думок, почуттів, дій
іншої людини, яка є моделлю. Ідентифікація є способом розуміння іншої
людини через усвідомлене чи неусвідомлене ототожнення її з собою,
намагання зрозуміти її стан, настрій, самооцінку, ставлення до світу,
уявивши себе на її місці
 3) Емпатія. Емпатія в соціально-психологічному контексті є основною навичкою,
яка набувається у процесі соціалізації і передбачає здатність приймати соціальні
ролі й установки інших, уявляти себе у соціальній позиції іншого і передбачати
його реакції.Емпатія (грец. empathia — співпереживання, співчуття) — осягнення
емоційних станів іншої людини; психічний процес, який дає змогу зрозуміти
переживання іншої людини (механізм пізнання); дія індивіда, що допомагає йому
по-особливому вибудувати спілкування (особливий вид уваги до іншої людини);
здібність, властивість, здатність проникати в психічний стан іншої людини
(характеристика людини, тобто емпатійність).Здатність до емпатії зростає при
набутті життєвого досвіду, а також серед схожих між собою людей. Рівень емпатії
залежить від здатності індивіда уявити, як одна подія сприйматиметься різними
людьми, визнання права на існування різних точок зору
 4) Рефлексія. Цей перцептивний механізм реалізується як внутрішнє уявлення
людини про думку тих, із ким вона контактує. Рефлексія (лат. reflexio — звернення
назад, самопізнання) — усвідомлення індивідом того, як його сприймають і
оцінюють інші індивіди або спільності; вид пізнання, у процесі якого суб'єкт стає
об'єктом свого спостереження; роздуми, аналіз власного психічного стану.