Практичне заняття № 2.

Природа й компоненти комунікації

Дайте відповіді на запитання:
1. Які складники комунікації виокремлюються?
2. В яких аспектах можна характеризувати природу комунікативного
процесу?
3. Які види комунікації розрізняють? 
4. Які існують типи (моделі) комунікації, що репрезентують аспекти
комунікативного процесу?
5. Назвіть основні компоненти акту комунікації. Яку функцію кожен із них
виконує?
6. Схарактеризуйте гендерні аспекти спілкування, наводячи приклади із
професійної педагогічної сфери.
7. Наведіть приклади комунікативних бар"єрів та шляхів їх подолання із
власного життєвого досвіду. 

1. Які складники комунікації виокремлюються?

Спілкування як комунікативна діяльність – складний і динамічний процес,
що характеризується безперервною взаємодією його учасників. Проте це
процес не безладний чи хаотичний (навіть непідготовлене спілкування), а
чітко структурований.
Спілкування як системне утворення має чітку організацію, яку забезпечують
взаємопов'язані і взаємозумовлені структурні елементи, з-поміж яких
виділяють елементарні компоненти й засоби комунікації (засоби мовної
системи, невербальні засоби, засоби інших семіотичних систем).
До елементарних компонентів спілкування відносять суб'єкт спілкування,
об'єкт спілкування, предмет спілкування, засоби спілкування, канал
комунікації, комунікативний шум, фільтри, зворотний зв'язок, контекст
спілкування, продукт спілкування.

Суб'єкт спілкування (адресант, комунікатор, автор, мовець) – особа, яка

створює, кодує і передає повідомлення у відповідній доступній для об'єкта
спілкування формі (усно, письмово).
Об'єкт спілкування (адресат, реципієнт, слухач, читач, інтерпретатор) –
особа, яка сприймає передане їй повідомлення, декодує його й інтерпретує
відповідно до конкретних комунікативних умов.
Предмет спілкування (повідомлення) – інформація, що має певний зміст,
втілений у конкретний код і переданий через доступний для комунікантів
канал спілкування.
Засоби спілкування – відповідні коди, за допомогою яких передається
повідомлення. Знання таких кодів є обов'язковим і для адресанта (суб'єкта
спілкування), і для адресата (об'єкта спілкування). До найважливіших засобів
спілкування належать засоби мовної системи (вербальні) й невербальні
(екстралінгвістичні, паралінгвістичні та ін.) засоби.
Канал комунікації – шлях фізичного передавання повідомлення (предмета
спілкування); доступний для обох учасників спілкування засіб, за допомогою
якого передається повідомлення. У процесах спілкування
використовують вокальний (слуховий,
звуковий), візуальний (зоровий), тактильний (через дотик), нюховий,
смаковий канали.
Комунікативний шум – деформація повідомлення (вибіркове сприйняття,
семантичні перешкоди, надмірна кількість інформації, слабкий зворотний
зв'язок), яка ускладнює процес його передавання чи сприйняття.
Фільтри – обмеження, які застосовуються щодо Інформації у процесі
спілкування. Фільтри можуть бути внутрішніми (психологічного характеру)
й зовнішніми (соціального й культурного характеру).
Зворотний зв'язок (зворотне повідомлення) – реакція адресата на отримане
повідомлення, яка допомагає адресантові зорієнтуватися щодо досягнення чи
недосягнення комунікативної мети.
Контекст спілкування – час, місце й умови здійснення спілкування.
Продукт спілкування – утворення матеріального й духовного характеру як
підсумок спілкування.
Усі структурні складники спілкування як комунікативної діяльності
функціонують не ізольовано, а взаємодіють під час створення, передачі,
сприйняття й інтерпретації інформаційного повідомлення.

2. В яких аспектах можна характеризувати природу комунікативного

процесу?
Досліджуючи природу комунікативного процесу, його можна
характеризувати в кількох аспектах:
1) з погляду походження й формування (історичний аспект);
2) з погляду форми процесу спілкування (типологічний аспект);
3) з погляду кількості учасників та специфіки організації комунікативного
процесу (видовий аспект);
4) з погляду сутнісного (онтологічний аспект);
5) з погляду характеристики учасників комунікативного процесу (рольовий
аспект);
6) з погляду ефективності й дієвості процесу (функціональний аспект);
7) з погляду самобутності й оригінальності організації процесу (стильовий
аспект);
8) з погляду форми процесу (формальний аспект);
9) з погляду якості процесу (квалілогічний аспект);
10) з погляду використання засобів (інструментальний аспект);
11) з погляду духовного забезпечення процесу (культурологічний аспект);
12) з погляду інформаційного забезпечення (інформаціологічний аспект);
13) з погляду складників процесу (системний аспект);
14) з погляду зв'язків між складниками процесу (структурний аспект);
15) з погляду організації процесу (технологічний аспект);
16) з погляду характеру мовної організації процесу спілкування
(мовленнєвий аспект).

3. Які види комунікації розрізняють? 

На основі типів комунікації та інших характеристик комунікативного

процесу виділяють такі види комунікації. За кількістю співрозмовників:
внутрішня комунікація (розмова з самим собою), міжособистісна (розмова
між двома людьми), комунікація в малих групах (3-5 осіб), публічна
комунікація (20-30 і більше осіб), організаційна комунікація(100 і більше)
масова комунікація(1000 і більше).
Групова комунікація являє собою систему найчастіше міжособистісних
нерегульованих зовнішніми факторами стосунків, завдяки чому кожен
адресант може бути в ролі адресата. Така комунікація може відбуватися у
різних групах – малих, великих, дуже великих, які називаються публікою,
або масою.
Публікою називається така група осіб, які об’єднані лише духовно, але
розпорошені та фізично відокремлені.
Масою називається суспільна гетерогенна (неоднорідна) група людей, що є
анонімними, фізично розпорошеними й відокремленими, не організованими
до співпраці.
Ринково-медійна комунікація є результатом розвитку комунікації з масою
людей на засадах економічних, коли маса розглядається як група
індивідуальних споживачів інформаційної продукції.
Віртуальна комунікація виникає у лоні масової комунікації в результаті
процесу глобалізації масової комунікації, виникнення мультимедійних
систем, що веде до зміни самої природи комунікативного процесу,
багатовекторність якого настільки стає складною, що комунікатор одночасно
отримує роль і адресанта, і адресата

4. Які існують типи (моделі) комунікації, що репрезентують аспекти

комунікативного процесу?
Основою будь-якої теорії є концептуальна модель явища. Власне, теорія —
це і є розлога експліцитна концептуальна модель. Поява найпростішої мо-
делі досліджуваного явища є завжди основою для потенційної теорії. Через
те моделей завжди більше, ніж теорій.
На думку Д. Макквейла, можна виділити чотири типи моделей, які, по суті,
репрезентують аспекти комунікативного процесу, частково його фази: моделі
трансмісії (А), моделі ритуалу (Б), моделі привернення уваги (В) і моделі
рецепції (Г).

5. Назвіть основні компоненти акту комунікації. Яку функцію кожен із

них виконує?
Основні компоненти акти комунікації:
Контекст
Адресант Повідомлення Адресат
Контакт
Код
В ідеальній комунікативній ситуації на процес спілкування впливають усі
шість чинників. Насправді ж може бути актуалізація одного або кількох із
них, але без втрати чинності інших. Через це Роман Якобсон [Якобсон Р.,
1975] виділяє шість функцій комунікації: експресивну (емотивну)
(вираження свого “я”, ставлення мовця до того, про що він говорить),
апелятивну (конативну) (вплив на адресата), комунікативну (референтну,
денотативну) (виділення об’єкта мовлення), поетичну (виділення форми
повідомлення), металінгвістичну (перевірка чи користуються вони одним і
тим самим кодом), фатичну (підтримання контакту, коли важлива не тема
розмови, а те, щоб контакт не перервався).
6. Схарактеризуйте гендерні аспекти спілкування, наводячи приклади із
професійної педагогічної сфери.
Характер мовленнєвого спілкування, його стратегія, стиль, тональність
великою мірою залежать від гендерних й комунікативних статусів учасників
спілкування.
На поведінку й спілкування жінок і чоловіків істотно впливають два
чинники: психофізіологічні особливості та гендерні стереотипи.
Жінки репрезентують демократичний стиль спілкування: колегіальне
прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного
процесу, що сприяє зростання ініціативності співрозмовників, кількості
нестандартних творчих рішень.
Для чоловіків характерним є виокремлення свого «Я», а для жінок
-актуалізація «Ми» в налагодженні професійних ділових контактів.
Типовою рисою жіночої вербальної поведінки є прагнення створити
доброзичливу атмосферу спілкування, уникати засобів, що можуть образити
співрозмовника, демонструвати загальну позитивну налаштованість. Щодо
чоловічої вербальної поведінки, то вона демонструє загальний негативний
настрій комуніканта, зосередження на своїх власних проблемах, небажання
враховувати інтереси співрозмовників.
 Жінки схильні перебільшувати вияв ознаки, а чоловіки -вживати
вульгаризми, грубі й лайливі слова для висловлення сильно негативних
емоцій. Жінки частіше вживають слова зі значенням невпевненості (мабуть,
напевне, певно, очевидно, либонь), а чоловіки демонструють свою
незаперечну переконаність (я впевнений, все зрозуміло). Бажання чоловіків
показати у спілкуванні з жінками високий рівень ерудиції спонукає їх до
вживання професійної лексики.

7. Наведіть приклади комунікативних бар’єрів та шляхів їх подолання із

власного життєвого досвіду. 
У багатьох ситуаціях під час спілкування людина зіштовхується з тим, що
її слова, її бажання і спонукання якось неправильно сприймаються
співрозмовниками, "не доходять" до нього. Іноді навіть складається
враження, що співрозмовник захищається від нас, від наших слів і
переживань, що він зводить якісь перешкоди, захисні спорудження, бар’єри і
огорожі на шляху спілкування.

Комунікативні бар'єри – психологічні перешкоди, що виникають на шляху

отримання інформації. За психологічною природою вони служать
механізмом захисту від небажаної інформації.
Види комунікативних бар’єрів

- перешкоди, що зумовлені сприйняттям;

- семантичні бар’єри;
- невербальні перешкоди;
- поганий зворотній зв’язок;
- невміння слухати.
Як правило, комунікативні бар’єри систематизують умовно у три групи, які
виникають в спілкування та їх модифікації, а саме: «авторитет»,
«уникнення», і «нерозуміння».
Бар’єр «авторитет» визначається умовним розподілом всіх людей на
авторитетних і неавторитетних, людина довіряє тільки першим і, відповідно,
не має довіри до других. Тобто довіра чи недовіра в даному випадку залежать
не від якості інформації, що передається, а від того, хто говорить.
Бар’єр «уникнення» характеризується униканням людиною джерел впливу,
ухиляється від контакту з співрозмовником. Управляючи увагою
співрозмовника, аудиторією можна подолати цей бар’єр. Головне при цьому
вирішити 2 взаємопов’язані проблеми:привернути увагу та утримати увагу.
Бар’єр «нерозуміння» пов’язаний з ситуаціями, коли джерело інформації
заслуговує довіри, має авторитет, але інформація все-одно не доходить (ми
не 134 бачимо, не чуємо, не розуміємо). Потрібно попередити бар’єри
нерозуміння:фонетичний;семантичний;стилістичний;логічний.
Подолати фонетичний бар’єр цілком можливо, для цього необхідна:чітка,
розбірлива і достатньо голосна мова, без скоромовки і наявність зворотного
зв’язку з співрозмовником.
Семантичний бар’єр нерозуміння виникає, коли фонетично мова «наша», але
по змісту, що передається «чужа». Для подолання цього бар’єру
необхідно:говорити максимально просто та завчасно домовитися про
однакове розуміння ключових слів, понять, термінів, якщо потрібно пояснити
їх на початку розмови.
Бар’єр логічного нерозуміння виникає, якщо людина, на нашу думку,
говорить або робить щось, що суперечить логіці. Тоді ми не тільки
відмовляємось його розуміти, але і емоційно сприймаємо його слова
негативно. Подолання цього бар’єру можливо при дотриманні наступних
умов:врахування логіки і життєвої позиції співрозмовника та правильна
аргументація.