Практичне завдання № 3. Правильність мовлення.

Норми сучасної
української літературної мови та найбільш поширені відхилення від них

З крсу : «Мовленнєва комунікація в професійній діяльності вчителя

початкових класів»

І 1. Визначення категорії правильності.

Правильність чого-небудь (дії, вчинку, висловлювання) — це його істинність,
відповідність певним явищам дійсності. Основою семантики слова «правильність» є те, що
позначається прикметником «правильний» — той, який відповідає тепер чи відповідав у
минулому тому, що насправді існує або існувало.
Правильність мовлення — одна з його суттєвих ознак. Це, з одного боку, повна
відповідність мовлення нормам літературної мови, а з другого — одна з основ мовленнєвої
культури.
Потрібно розмежовувати такі терміни, як «правильність мовлення» і «культура
мовлення». У слов’янському мовознавстві першим запровадив їх і частково пояснив
російський мовознавець Григорій Винокур (1896—1947): «Поняття культури мовлення
можна тлумачити в двоякому смислі — в залежності від того, чи ми будемо мати на увазі
одне тільки правильне мовлення, чи також мовлення вміле, мистецьке». Розмежовувати
правильність мовлення і культуру мовлення також пропонують сучасні теоретики культури
російського мовлення Л. Скворцов і Б. Головін, які вважають, що правильність мовлення —
це тільки перший ступінь засвоєння літературної мови, а культура мовлення — другий,
значно вищий, завершальний ступінь володіння літературною мовою. Правильність є
базовим рівнем культури індивідуального й колективного, народного мовлення. З позиції
правильності можна оцінювати всі контексти будь-якого стилю мови — розмовно-
побутового, наукового та ін. Сказане (написане) правильно завжди відповідає всім
нормам певної мови: фонетико- акцентним, лексичним, граматичним тощо. Якщо у
висловленні мовець використав усі мовні одиниці найбільш комунікативно виправдано, тобто
стилістично, то це означає, що він оволодів культурою мовлення.
Тільки широкий розвиток мови, багатство її лексики і фразеології, точність
фонетичних і граматичних форм мови, усталеність усіх мовних норм забезпечує належний
рівень мовленнєвої правильності і, отже, культури кожного, хто послуговується певною
мовою. Найвищий рівень користування мовою — це досконала стилістика мови, її
найширший вияв у кожному індивідуальному мовленні. Правильне в мовленні наочно
пізнається в порівнянні з неправильним. Виявлення неправильного в мовленні слугує
імпульсом до встановлення правильного. Правильність і неправильність властиві лише
мовленню, бо в мові як системі, що становить колективний, всенародний продукт, який
зафіксований у різноманітних наукових джерелах, усе правильне, нормативне.
Правильність мовлення має суто лінгвістичне підґрунтя і встановлюється на основі
зв’язку мовлення із системою мови. Правильність — одна з найголовніших комунікативних
ознак мовлення. Правильність мовлення є, по суті, об’єктом шкільного навчання. Програма
середньої школи передбачає формування навичок правильного мовлення, але, звичайно, з
досить широкою орієнтацією шкільного вчителя на озброєння учнів також і основами
стилістики, бо лише так досягається найвищий рівень мовленнєвої культури будь-кого.
У розмовно-побутовому й публіцистичному мовленні трапляються неприйнятні
мовленнєві неправильності, які суттєво дискредитують літературне українське мовлення.
Зрештою, такі мовленнєві негативи широко відомі, про них уже немало говорено й писано.
Дехто з мовців, наприклад, забуває, що українське не дивлячись на відповідає російському не
глядя на, напр.: А дівчата наче й не дивилися на Василя, одказали йому «доброго здоров’я»,
не піднімаючи очей від землі. Одні дівчата вміють розглядати, не дивлячись прямо в очі (І.
Нечуй-Левицький); а незважаючи на відповідник російського несмотря на; не підписка газет,
журналів, а передплата; складати екзамени, заліки, а не здавати (але Ми здали речі в камеру
схову; відчиняти або відмикати двері (замком), а не відкривати та ін.).
Отже, правильність мовлення — одна з основ його стилістичності, складовими якої є
точність, логічність та інші позитивні ознаки мовлення.
2.Взаємозв'язок понять "правило" і "норма"
Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які
закріплюються у процесі спілкування. Головна ознака мовної норми — унормованість,
обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.
Головною категорією культури мови є мовна норма. Норма диктується й
випрацьовується вихованням і освітою: родиною, оточенням, дошкільними й шкільними
закладами, середньою спеціальною та вищою школами, літературою, театром, кіно-, радіо- й
телевізійними передачами — усіма засобами масової інформації, а тепер ще й Інтернетом.
Норма не є незмінною константою. Суспільство, час і простір, у якому функціонує мова,
змінюються і зазвичай змінюють ті чи інші мовні норми.
Головною ознакою літературної мови є унормованість, для якої обов'язкова
правильність, точність, логічність, чистота та ясність, приступність і доцільність
висловлювання. Будь-яке мовне явище може виступати мовною нормою. Зразком унормова-
ності може бути звук і сполучення звуків, морфема, значення слова та його форма,
словосполука й будь-яке речення.
Оскільки мовна норма — категорія історична, вона, як уже зазначалося, змінюється
разом із розвитком і зміною суспільства. На ґрунті старої норми утворюється нова, але стара
до певної міри ще продовжує існувати. Таким чином з усталених нових правил
нагромаджуються винятки. Як би ми не розглядали питання культури мови — у
прикладному, навчально-педагогічному, виховному аспекті чи у зв'язках з мисленням і
психологічними чинниками,— усі вони неминуче пов'язані з поняттям норми... Мовній нормі
притаманний двоїстий характер: з одного боку — мовна норма є, природно, явищем мови, а з
другого — норма виразно виступає і як явище суспільне. Суспільний характер норми
виявляється сильніше, ніж суспільний характер мови взагалі. Адже норма нерозривно
пов'язана саме із суспільно-комунікативною функцією мови. Сукупність загальноприйнятих,-
усталених правил, якими керуються мовці в усному та писемному мовленні, складає норми
літературної мови, які є обов'язковими для всіх її носіїв.
Кожен із названих структурно-мовних типів норм знайшов відображення у правилах,
зафіксованих у правописних кодексах літературної мови, словниках. Звичайно, правила
літературної мови вужчі за її норми. При ототожненні норми з правилами значною мірою
втрачається об'єктивний характер норми. Адже правила, які залежать від ступеня нашого
знання про мову і цілого ряду позамовних факторів, є досить змінними. Правила, або
регламентації, — це відбиття в нашій свідомості реальних мовних норм, а не сама норма.
Мовці, які вільно володіють тією чи іншою мовою, „впорядковують“ своє мовлення не за
правилами, а за реальною нормою як зразком (що й лежить в основі так званого „чуття
мови“, властивого всім мовцям без винятку.
3. Нормативне мовлення.
Нормативність або правильність мовлення — одна з визначальних ознак мовленнєвої
культури. Мовлення нормативне, якщо воно відповідає нормам української мови.
Найголовнішою особливістю, ознакою мовленнєвої культури є нормативність
мовлення, бо в ній знаходить свій вияв визначальна сутність, ознака всенародної літературної
мови і мовлення окремої особи, сформоване у кожного вміння всебічно користуватись мовою
в її соціально усвідомлених і усталених формах, кожна з яких має статус літературної норми.
Мовна норма в «Українській мові. Енциклопедії» витлумачується як сукупність
мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок
суспільного спілкування у певний період «розвитку мови і суспільства», як головна категорія
культури мови і «важливе поняття загальної теорії мови». Мовець опановує мовні норми в
їхньому повному й масовому вияві впродовж усього життя — переважно наслідуванням
мовленнєвої практики інших. Наприклад, дитина без спеціального навчання переймає вміння
говорити від батьків, родичів, друзів, товаришів, знайомих. Щоб усвідомити і якнайповніше
користуватись мовними нормами, кожен має спеціально навчатись. Мовна норма — це
завжди певний конкретний факт мовленнєвої поведінки мовців. Кожна з мовних і
мовленнєвих норм завжди співвідносна з певними мовними одиницями — фонетичними,
семантичними, граматичними, стилістичними. На цьому ґрунтується класифЬ кація мовних
норм на фонетичні (і фонологічні), орфоепічні, лексичні, фразеологічні, граматичні
(морфемно- словотвірні, морфологічні, синтаксичні), орфографічні, пунктуаційні,
стилістичні. Окрема мовна норма — це окреме, тільки одне усталене явище в мові, зокрема
кожне із закріплених за словом лексичних й граматичних значень, будь-яка усталена
структура членів речення і речень. Вияв окремої мовної норми полягає в дотриманні й
реалізації в усному й писемному мовленні певної історично усталеної одиниці літературної
мови. Вся сукупність мовних норм характеризується всією сукупністю мовних правил.
Окрема мовна норма усвідомлюється через окреме мовне правило, тобто через її окремий
опис, визначення.
Нормою у мові здебільшого є те, що стало надбанням усіх носіїв літературної мови.
Норма мови — одне з усталених явищ культури мовлення. Статус мовної норми неоднаковий.
Чим ширше певне мовне явище використовується і усталюється писемно, тим очевидніша
його нормативність, тим менше така мовна одиниця стає об’єктом для різних оцінок,
кваліфікацій.
Нормативність становить спеціальну й визначальну ознаку літературної мови,
оскільки мовні норми полягають у дотриманні всіх реалій, явищ літературної мови. У своєму
найтиповішому вияві мовні норми єдині і обов’язкові для всіх користувачів літературною
мовою. Цим вони відрізняються від «діалектних норм», які територіально обмежені, менш
усталені функціонально,помітно стихійні, бо їх дотримуються мешканці тільки частини
національної території. Норми літературної мови мають всенародно-освітній статус,
підлягають таким оцінкам, як правильно чи неправильно, логічно, точно, образно, етично та
ін. Чим більша кількість мов- дав дотримується мовних норм, тим більше вони стають
усенародно звичними. Явища діалектного мовлення з багатьох соціальних і власне мовних
причин лягають в основу формування літературної мови. Наприклад, усне мовлення
Середньої Наддніпрянщини стало підґрунтям сучасної української літературної мови.
4.Мовна норма і норма мовлення.
Мовна норма (від лат. norma – правило, взірець) – це сукупність мовних засобів, що в
даному мовному колективі на певному історичному етапі вважаються правильними і
зразковими. Мовна норма забезпечує людям можливість взаєморозуміння. Норма може бути
діалектною і літературною.
Норма літературної мови – це реальний, історично зумовлений і порівняно стабільний
мовний факт, що відповідає системі та нормі мови і становить єдину можливість або
найкращий для даного конкретного випадку варіант, відібраний суспільством на певному
етапі його розвитку із співіснуючих фактів національної мови у процесі спілкування.
Літературна норма виробляється всією суспільномовною практикою народу,
відшліфовується майстрами слова різних стилів, обґрунтовується в основних
закономірностях мовознавчою наукою і кодифікується ("узаконюється") у граматиках,
словниках, довідниках, підручниках.
5. Типи норм.
Розрiзняють такі структурно-мовні типи норм:
-орфоепічні норми (вимова); Наприклад: (молод'ба)
-акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос); Наприклад: вихо!дити-
ви!ходити
-лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної
сполучуваності);
-словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);
-морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її
поєднання з іншими словами);
-синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);
-стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному
лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування);
-орфографічні норми (написання слів);
-пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).
Запропонована класифікація стосовно норми є не внутрішньою, а зовнішньою.
Типологія, яка є для норм внутрішньою, ґрунтується на суттєвій для норм ознаці —
„міцності“ норм, „ступені обов'язковості і широті дії“ (Виноградов В.В., 1955, 57–58). Інша
класифікація співвідносить різні норми з різноманітними формами існування мови. У цьому
випадку встановлюється епінорма (норма кодифікованої літературної мови) та різні алонорми
(Виноградов В.А., 1983).

ІІ Виконання контрольно-тренувальних вправ

1. Запишіть слова фонетичною транскрипцією. Поясніть основні правила вимови голосних і
приголосних звуків.
Основні правила вимови голосних і приголосних звуків
Вимова голосних звуків
Голосні в українській мові у наголошеній позиції звучать чітко і виразно (голос, сила).
Так само чітко і виразно вимовляються і голосні [а], [і], [у] в ненаголошених складах
(співати).
Ненаголошений [е] при вимові наближається до [и], так само як і ненаголошений
[и]наближається до [е].
Особливо помітно це у випадку, коли [и] чи [е] знаходяться перед наголошеним складом
(заметіль).
Голосні [е], [и] майже не змінюються у кінці слова і у складі з побічним наголосом (пити,
пуля).
Ненаголошений звук [о], як і наголошений, теж вимовляється голосно, ніколи не
перетворюючись на [а], як у російській мові. Проте перед складом з наголошеним
[у]ненаголошений [о] стає схожим на [е] (ноша).
У дієслівних формах 3-ї особи однини і множини теперішнього часу буквосполучення -ться
вимовляється як ц' : (сміється- с'м’іjец':а). Буквосполучення -шся вимовляється як довгий
м'який [с’]: (смієшсяс'м’іjес':а).
Вимова приголосних звуків
Дзвінкі приголосні [б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають
свою дзвінкість.
Зокрема, це відбувається:
 на кінці слова (ніж, гедз);
 в середині слова перед наступним глухим приголосним, найчастіше на межі кореня і
суфікса (дiжка, жабка); виняток - дзвінкий приголосний [г], який в окремих випадках
чергується з глухим [х] перед глухими [т'] і [к] (н'іхт'ї, вухкиї);
 у кінцевих дзвінких приголосних префіксах роз-, без-, через- та інших перед глухим
приголосного кореня (розповідати).
Дзвінкий [з] чергується з глухим [с] тільки у префіксі з- перед наступним глухим
кореня (крім [ш]і [ч]) - с'ц'іпити, схот'іти. У випадку знаходження дзвінкого свистячого [з]
перед шиплячими[ш] і [ч] він чергується з глухим шиплячим [ш] (зшити) .
Глухі приголосні в середині слова перед дзвінкими чергуються з відповідними
дзвінкими (Вишгород).
Приголосні шиплячі звуки [ж], [ч], [ш] перед наступними свистячими [ц'], [с']
чергуються відповідно зі свистячими [з'], [ц'], [с'] (книжка).
Сонорні приголосні [в], [й], які не мають глухих відповідників, в середині слова після
голосного і перед голосним, на початку слова перед будьяким приголосним і у кінці слова
перетворюються на короткі нескладові голосні [я], [ї] (вояк, гаї).
2. Поясніть, які орфоепічні норми та орфографічні правила порушені в наведених прикладах.
Виправте помилки.
У Криму закінчується оксамитовий сезон. Уже настала осінь. Ідуть дощі. Вітер буяє в степу.
Листя пожовкло в саду. Дощі йдуть часто. Соломія й Остап. З’їзд екологів проходив у Криму.
Мале суденце довго плавало в океані. Ніхто вже не міг і відрадити. Виступати в складі
команди. Ніхто й не думав потіснитися. Надати допомогу в цьому місяці.

Милозвучність української мови досягається різними мовними засобами, у тому числі

фонетичними, а саме: розподілом голосних і приголосних звуків у потоці мовлення.
Українській мові не властиве поєднання кількох голосних або приголосних звуків, важких
для вимови. Для забезпечення милозвучності мовлення відбувається чергування
прийменників у – в та сполучників і – й.
Прийменник і префікс в та сполучник й уживаються для того, щоб уникнути збігу голосних.
1) між голосними звуками;
2) після голосного перед приголосним (крім в, ф, хв, льв, тв, св);
3) на початку речення перед голосним;
Прийменник і префікс у та сполучник і уживаються для уникнення збігу приголосних:
1) між приголосними звуками;
2) після голосного перед приголосним;
3) незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, хв, льв, тв, св;
4) на початку речення перед приголосним;
5) після паузи (на письмі — коми, крапки з комою, тире, двокрапки тощо);
3. Поставте знак наголосу в словах. Перевірте правильність відповіді за словником.
О́лень, до́гові́р, по́друга, ки́дати, ви́падок, руко́пис, гурто́житок, за́гадка, нездола́нний,
сти́снення, ди́хання, чергови́й, значу́щий, дефі́с, диспансе́р, нена́висть, сто́ляр, фено́мен,
кіломе́тр, апо́стро́ф, а́тлас, атла́с, весня́ни́й, вида́ння, дочка́, до́шка, кварта́л, сти́ха, зви́со́ка,
тимча́сом, дарма́, да́рма.
4. Поясніть значення наведених слів, кожне слово введіть в контекст (речення,
словосполучення), який найбільш виразно розкриє їх лексичне значення.
Блюдо(посуд) – страва(те,що їдять) - Другу страву мені принесли на великому блюді.
Фарба (речовина для малювання)– барва(забарвлення,колір) - Червона фарба, барви літа.
Вагання(роздумування) – коливання(дія руху) - Без вагань погодився пірнути в крижану
воду. Коливання маятника.
Виняток(відхилення від правила) – виключення(дія зі значенням виключити) - Усі люблять
океан,і я не – виняток. Виключення з унівеситету чи зі спілки.
Відміняти(змінювати,робити інакшим) – скасовувати(анулювати) - Лекції сьогодні
скасували. Відміняти числівники за відмінками.
Останні(кінцеві,ті,що закінчують собою ряд однорідних предметів,явищ)– інші (які
відрізняються) - Останній іспит студенти складають десятого червня. Усі інші вийшли.
Заступник(офіційна особа,яка відає певними ділянками роботи) – замісник (тимчасово
виконує роботу) - Валентина Пилипенко — перший заступник міністра внутрішніх справ.
Торік у школі працювали два вчителі-замісники.
Висвітлювати(робити відомим) – освітлювати (робити видним) - Журналісти висвітлюють
події сьогодення. Сонячне світло освітлювало всю кімнату.
Дрібний(малий розміром) – мілкий(має невелику глибину) - Небо було усіяне дрібними
зірочками. Калоші були йому мілкі.
Заважати(перешкоджати) – мішати(перегортати, збовтувати, перемішувати) - Галас заважає
працювати. Мішати ложкою гарячий кисіль.
Любити(відчувати відданість до кого-, чого-небудь) – кохати(виявляти прихильність до особи
іншої статі) - Любити матусю. Кохати чуйну жінку.
Протягом(позначення часу існування) - на протязі(струмінь повітря) - Виконати роботу
протягом тижня. Стояли на протязі.
5. Поясніть відмінність лексичних значень слів-паронімів. Доберіть самостійно 5
паронімічних пар і створіть для них контекст.
Пароніми - це слова (пари слів), які мають подібність у морфологічній будові (близькі за
фонетичним складом), але розрізняються за значенням. Вони переважно належать до однієї
частини мови, мають однакові граматичні ознаки.
Мовознавці виділяють такі групи паронімів:
 повні пароніми (мають різні значення);
 неповні пароніми (є синонімами в окремих значеннях);
 пароніми, які є синонімами в усіх значеннях.
Паронімами в українській мові можуть бути як різнокореневі слова: військовий – воєнний –
воїнський, їда – їжа, так і однокореневі: будівельник – будівник – будівничий, припускати –
допускати.
Пам'ятка(предмет культури минулого, який зберігся) - Пам'ятник(споруда в пам’ять про
когось або щось);
Гривня(грошова одиниця України) -Гривна(металева прикраса у вигляді обруча, яку носили
на шиї);
Завдання( політичне,відповідальне,секретне) - Задача(математична, геометрична,логічна);
Кампанія(воєнна, посівна) – компанія(товариство, група людей, якi разом проводять час) ;
Людний(де багато людей) – людяний (доброзичливий, чуйний) ;
Особовий(стосується особи; відкритий на окрему особу) – особистий(є власністю окремої
особи, безперечно належить їй);
Музичний(інструмент, освіта, школа) – музикальний(слух,голос,вірш);
Знання(означає сукупність відомостей про щось: «І жадібно знання вона пила») –
знаття(звичайно заступає дієслово знати: «Якби знаття, що в кума пиття, то б і дітей
забрав»).
Чисельний(який стосується числа; числовий,кількісний) – численний (складається з великої
кількості когось, чогось);
Запитання(звертання до когось, яке потребує відповіді) – питання(вживається переважно
тоді, коли йдеться про якусь проблему, справу, котрі потребують розв’язання, обговорення,
вивчення).
Дружний(одностайний, той, що має спільні інтереси з іншими) – дружній(приязний,
народжений дружбою, або той, що належить другові)
6. Нижче подано зразки творення українських відносних прикметників від іменників
іншомовного походження. Знайдіть пари слів, у яких порушено словотвірні норми. Доберіть
власні приклади.
Емоція - емоційний; конструкція - конструкційний; біблія – біблейський (біблійний); поліція
- поліційний; міліція – міліцейський(міліційний); релігія - релігійний; тенденція -
тенденційний.
Коаліція-коаліційний, армія-армійський, циліндр — циліндричний, алгоритм —
алгоритмічний.
7. У поданих нижче реченнях знайдіть відхилення від морфологічних норм. Поясніть причину
та відредагуйте їх.
Здебільшого такі відхилення від морфологічних норм обумовлені паралельним
функціонуванням російської і української мови. Норма російської мови переноситься на
україномовний ґрунт і таким чином спричинює помилку в українському мовленні.
Вони пояснюються як недостатньою мовною компетенцією мовців, низьким рівнем знання
граматичних засобів, так і складністю відповідних норм, що перешкоджає їх успішному
засвоєнню та застосуванню.
1. Біль цієї втрати надихнув на серйозний жанр. 2. На Одещині живе багато болгар. 3.
Кучеряве волосся Оленки були туго сплетене в косу. 4. Хлопчики назбирали цілий кошик
суниць. 5. Досі не можу вилікуватись від нежитю. 6. Лист написаний синім чорнилом. 7.
Теми доповідей можна добирати самостійно. 8. Усі твої перемоги можна перерахувати на
пальцях. 9. Досвід передових буряківників показує, що несприятливі кліматичні умови
можуть бути переборені застосуванням агротехнічних заходів. 10. Оленка вже читає по
складах. 11. Тут продається література з різних галузей техніки. 12. У клубі було багато
солдатів місцевої частини.
8.Утворіть всі можливі в літературній мові (у різних стилях) форми вищого й найвищого
ступенів порівняння прикметників. Прокоментуйте помилки, які трапляються при
ступенюванні подібних слів.
Важкий – важчий, більш важкий, найважчий, найбільш важкий.
Освічений – менш освічений, найбільш освічений.
Відомий – відоміший, більш відомий, найвідоміший, найбільш відомий.
Свіжий – свіжіший, більш свіжий, найсвіжіший, найбільш свіжий.
Рішучий – рішучіший, більш рішучий, найрішучіший, найменш рішучий.
Гарний – гарніший, менш гарний, найгарніший, найбільш гарний.
Товстий – товщий, товстіший, менш товстий, найтовстіший, найбільш товстий.
Широкий – ширший, менш широкий, найширший, найбільш широкий.
Досконалий – досконаліший, більш досконалий, найбільш досконалий.
Близький – ближчий, більш близький, найближчий, найбільш близький.
Глибокий – глибший, менш глибокий, найглибший, найбільш глибокий.
Щирий - щиріший, більш щирий, найщиріший, найменш щирий.
Веселий – веселіший, менш веселий, найвеселіший, найменш веселий.
Сміливий - сміливіший, менш сміливий, найсміливіший, найменш сміливий.
М’який – м’якший, більш м’який, найм’якіший, найбільш м’який.
ПОМИЛКИ У ВЖИВАННІ СТУПЕНІВ ПОРІВНЯННЯ
1. Порушенням літературної норми є поєднання вищого ступеня порівняння з родовим
відмінком іменника (він дужчий тебе, доповідь цікавіша попередньої) або вживання вищого
ступеня із відносно-питальним займенником чим (я спокійніший, чим ти). Ці помилки
виникають під впливом російської мови, у якій такі конструкції є нормативними. В
українській мові у подібних конструкціях обов’язкові прийменники або сполучник ніж: він
дужчий від тебе, доповідь цікавіша за попередню, я спокійніший, ніж ти.
2.Досить часто трапляються випадки невиправданого поєднання простої і складеної форм
ступенів порівняння прикметників: більш лагідніший; найбільш тривкіший. Це
неприпустимо. Правильні форми - більш лагідний, найбільш тривкий.
3. Поширеною помилкою є неправильне узгодження простої форми вищого ступеня: Мій
брат старше, ніж ти. Ці машини дешевше від вітчизняних. У поданих реченнях потрібно
вжити форми старший, дешевші, адже в українській мові проста форма вищого ступеня
порівняння має категорії роду, числа, відмінка і повинна узгоджуватися за ними. Подібна
помилка виникає під впливом російської мови, у якій, на відміну від української, проста
форма вищого ступеня порівняння не змінюється за родами, числами, відмінками: Их дом
(квартира, село, окна) больше, чем у нас.
4.Помилкою є використання при творенні складеної форми найвищого ступеня порівняння як
допоміжного слова самий: самий сміливий, самий дорогий, самий досконалий. Як допоміжне
тут може використовуватися тільки слово найбільш: найбільш сміливий, найбільш дорогий,
найбільш досконалий. (Форми ізсловом самий відповідають нормі у російській мові - самый
веселый.
9. Провідміняйте, наводячи можливі паралельні форми, числівники.
Н. сім тридцять
Р. сімох(семи) тридцяти(тридцятьох)
Д. сімом(семи) тридцяти(тридцятьом)
Зн. сім(сімох) тридцять(тридцятьох)
Ор. сьома(сімома) тридцятьма(тридцятьома)
М. на сімох(семи) на тридцяти(тридцятьох)
Н. дев’яносто чотириста п’ятдесят
Р. дев’яноста чотирьохсот п’ятдесяти(п’ятдесятьох)
Д. дев’яноста чотирьомстам п’ятдесяти(п’ятдесятьом)
Зн. дев’яносто чотириста п’ятдесят(п’ятдесятьох)
Ор. дев’яноста чотирмастами
п’ятдесятьма(п’ятдесятьома)
М. у дев’яноста на чотирьохстах на п’ятдесяти(п’ятдесятьох)
Н. тисяча дев’ятсот дев’яносто шостий
Р. тисячі дев’ятисот дев’яноста шостого
Д. тисячі дев’ятистам дев’яносто шостому
Зн. тисячу дев’ятсот дев’яносто шостого
Ор. тисячею дев’ятьмастами(дев’ятьомастами) дев’яноста шостим
М. на тисячі дев’ятистах дев’яноста шостому
Н. кільканадцять дванадцять
Р. кільканадцяти(кільканадцятьох) дванадцяти(дванадцятьох)
Д. кільканадцяти(кільканадцятьом) дванадцяти(дванадцятьом)
Зн. кільканадцять(кільканадцятьох) дванадцять(дванадцятьох)
Ор. кільканадцятьма(кільканадцятьома) дванадцятьма(дванадцятьома)
М. на кільканадцяти(кільканадцятьох) у дванадцяти(дванадцятьох)
Н. сімдесят
Р. сімдесяти(сімдесятьох)
Д. сімдесяти(сімдесятьом)
Зн. сімдесят(сімдесятьох)
Ор. сімдесятьма(сімдесятьома)
М. у сімдесяти(сімдесятьох)
10. Поясніть значення та функціонування наведених іншомовних слів, обґрунтовуючи
доречність того чи іншого слова, введіть його у семантично виразний контекст.
Проставте наголоси у цих словах.
Запозичення іншомовних слів є наслідком географічних,економічних, наукових, культурних
та інших зв’язків між народами. Слова іншомовного походження є одним із
найпродуктивніших шляхів збагачення лексичного складу кожної мови.
В українській мові, за даними лексикологів чужомовні слова становлять приблизно 10%.
Українська мова підпорядковує переважну частину запозичень своїм фонетичним та
граматичним законам, часто виробляє до них синоніми з власного лексичного матеріалу.
Абстра՛кція - це такий логічний прийом, за допомогою якого ммислено виділяємо істотні
властивості предметів, явищ івідокремлюємо їх від неістотних, другорядних.
З допомогою абстракцій вчені мають змогу глибоко проникати в суть явищ.
Адміністра՛ція - керівний орган установи, організації,підприємства і т. ін.
Луганська обласна державна адміністрація
Деклара՛ція - назва деяких офіційних документів, що подаютьпотрібні відомості.
Подання публічними службовцями їх декларацій майнового стану.
Департа՛мент - відділ у складі вищої державної установи або певнийсамостійний орган
управління.
Департамент охорони здоров’я області.
Ігнорува՛ти - навмисно не помічати кого-, чого-небудь.
Ігнорувати громадську роботу нікому не дозволяється.
Інспе՛ктор - посадова особа в державних установах, на підприємствах, у громадських
організаціях, що здійснює нагляд і контроль за правильністю їх дій, виконанням законів,
інструкцій, постанов, ухвал і т. ін.
Для перевірки порушень на фабрику надісланий фінансовий інспектор.
Інста՛нція - кожна з послідовних ланок, ступенів у системі підпорядкованих один одному
державних органів управління, суду, а також партійних, профспілкових та ін. організацій.
Суд першої інстанції здійснює докладне дослідження доказів.
Класифіка՛ція - система розподілу предметів, явищ або понять на класи, групи тощо за
спільними ознаками, властивостями.
Класифікація суб’єктів господарювання.
Реві՛зія - перевірка правильності і законності діяльності підприємства, установи, організації
або службової особи.
Етапи ревізії та контролю за дотриманням порядку і законності під час проведення річної
інвентаризації.
Резолю՛ція - рішення, постанова, прийняті, ухвалені з’їздом, зборами і т. ін. внаслідок
обговорення будь-яких питань.
На конференції була ухвалена резолюція.
Фабрика՛нт – власник фабрики; той, хто займається виготовленням і поширенням чого-
небудь у великій кількості.
Коли фабрикант виробляє якусь річ, він розміщує інструкції, як її уживати.
Фальсифіка՛тор - той, хто займається фальсифікацією.
Фальсифікатор ліків компанії Heel засуджений на 4 роки.
Циркуля՛р - письмове розпорядження, наказ директивного характеру, що його надсилають
підвідомчим установам або підлеглим службовим особам.
Петро Валуєв 30 липня 1863-го надіслав таємний циркуляр проти української мови
йукраїнських видань.
Евакуа՛ція - організоване вивезення людей, підприємств, установ та різних матеріальних
цінностей з небезпечної місцевості під час війни, стихійного лиха і т. ін.
Часткова евакуація проводиться з використанням транспортних засобів, що експлуатуються
за діючим графіком.

11. Відредагуйте речення й обґрунтуйте зроблені виправлення.

1. На засіданні виступила майстер цеху Нілова І.П. 2. Куняєва Алла Іванівна працює
вихователем в дитячому садку № 5. 3.Фірма виготовляє духовну рекламну продукцію з
паперу різного сорту. 4. У цьому горщику зручно варити борщ. 5.Усі кабінети лікарні
обладнані новітнім устаткуванням. 6. Молодь - це майбутнє країни, на неї народ покладає
великі надії. 7. Ветерани багато працюють з молодою робітничою зміною, допомагають їй
оволодіти професією. 8.Давид побачив у саду розкішний будинок, який належав Матюсі. 9. У
центрі уваги письменника - образ будівника нового суспільства Давида Мотузки, якого ніщо
не може збити з обраного ним шляху.

В усному і писемному мовленні учні нерідко стикаються з різними синтаксичними

труднощами, як от:
 • складні випадки керування:
 іменників (пам’ятник Франкові, характеристика Петренка, на Петренка);
 прикметників (характерний - для кого? для чого? властивий - кому? чому?);
 дієслів (опанувати -що? оволодіти -чим?);
• варіанти керування (сповнений - чого? чим? дорогий -кому? для кого? багатий -на що? чим?
не читав книжку - не читав книжки; пасу коней, коні);
• узгодження присудка з підметом, який виражений кількісно – іменними сполученнями
(багато студентів не з’явилось);
• узгодження прикладок - географічних назв (у місті Києві, до міста Львова, але в селі
Нижній Березів; з Республікою Індією, але в Соціалістичній Республіці В’єтнам);
• узгодження означень у сполученнях типу три великі кімнати – три великих кімнати та ін.
Із синтаксичних помилок слід насамперед указати на неправильну побудову дієслівних
словосполучень, до чого спричинює хибна аналогія з відповідними конструкціями російської
мови.
Причиною багатьох помилок у використанні прийменників є неврахування того, що дієслова
керують одними й тими самими іменниками по-різному, за допомогою різних прийменників.
Також слід вказати на:
• порушення норм узгодження між головним і залежним словом;
• порушення норм керування;
• порушення норм узгодження між підметом і присудком;
• неправильну побудову конструкцій з однорідними членами речення;
• займенникове дублювання підмета;
• неправильну побудову конструкцій з дієприкметниковим зворотом;
• неправильну побудову конструкцій з дієприслівниковим зворотом.
12. Доберіть форми присудка в наведених реченнях.
1. Петро з Наталкою пішли оглядати обійстя. 2. Журі спостерігало за яскравим видовищем. 3.
Більшість виборців проголосували за представників демократичного блоку. 4. Райвно
розіслало інструктивні листи. 5. У клас влетіли четверо збентежених хлопчиків. 6. Решта
промисловців України мала іншу точку зору.

13.Перекладіть з російської мови. Зверніть увагу на особливості перекладу прийменниково-

іменникових конструкцій.
Приказ по университету – наказ по університету, по целым дням – цілими днями, плавать по
морю – плавати по морю, успеваемость по факультету – успішність по факультету,
национальный по форме – національний за формою, отличный по качеству – відмінний за
якістю, лекции по математике – лекції з математики, экзамен по языку – екзамен(іспит) з
мови, по поводу – з приводу, по случаю – з нагоди, по просьбе – на прохання, по имени – за
іменем, по адресу – за адресою, по требованию – на вимогу, по собственному желанию – за
власним бажанням, по программе – за програмою,по данным – за даними, по согласию – за
згодою, по выходным дням – у вихідні дні, по праздникам – у свята, отпуск по болезни –
відпустка через хворобу, по ошибке – через помилку, по незнанию – через незнання, не по
силам – не під силу, по истечении срока – після завершення терміну .
14.Відредагуйте речення. Поясніть причини помилок.
1. Ми проводили лекції в цій аудиторії за розкладом. 2.З цієї причини його переклад чисто
описовий. 3.Командир постійно піклувався про своїх бійців. 4. Він загинув у Карпатах під
час виконання бойового завдання. 5.Уряд вживав усіх заходів для закупівлі продуктів за
кордоном. 6. За дорученням деканату Микола мав перевірити присутність студентів на третій
парі. 7. За моїм бажанням - столик, накрийся. 8.Заклик до революційної боротьби.
Калькування російських слів і словосполучень
15. Укажіть на недоліки у поданих реченнях. З’ясуйте причини їх
виникнення.
1. Тато купив яблука, лимони та дитячі спортивні костюми. 2. Фірма продає сантехніку, меблі
та срібні ложки, ножі, виделки. 3. У своїх творах Шевченко гнівно викриває тогочасне
суспільство. 4. Такі люди були достойними епохи, в яку вони жили. 5. В наші дні п’єса
«Наталка-Полтавка» ставиться на багатьох театральних сценах. 6. У кінотеатрі вони зустріли
Ольгу з Миколою та їхню Наталочку, волосся якої було заплетене в косички. 7. Колишні учні
привітали теплими словами своїх учителів і поділилися з ними незабутніми спогадами. 8.
Народ поважає Давида Мотузку та вірить йому.
Синтаксичні помилки – вид граматичних помилок, суть яких зводиться до порушення норм
узгодження, керування, зв’язку між займенниками і тими словами, на які вони вказують;
неправильний порядок слів у реченні, пропуски членів речення, синтаксичні повтори,
одноманітні синтаксичні конструкції, зміщення форм прямої і непрямої мови.
Зумовили ці порушення такі фактори:
– відсутність україномовного середовища, засилля суржику;
– недостатня внутрішня мотивація та брак самоосвіти;
– популяризація помилок у ЗМІ, інформаційних джерел в Інтернеті тощо;
– відсутність культуромовного середовища.