Лекція 2

Тема: Форми дизартрії за локалізацією пошкодження нервової системи.

План
1. Коркова дизартрія. Загальна характеристика.
2. Мозочкові дизартрія. Провідні синдроми мозочкової дизартрії.
3. Псевдобульбарна дизартрія. Загальна характеристика.
4. Варіанти псевдобульбарної дизартрії:
а) спастична форма;
б) паретична форма.
5. Екстрапірамідна (підкоркова) дизартрія. Загальна характеристика.
6. Бульбарна дизартрія. Загальна характеристика.
Література
1. Винарская Е. Н., Пулатов А. М. Дизартрія и её диагностирование. Значение в клинике
очаговых поражений мезга. – Ташкент, 1973.
2. Логопедия. / Под ред. Л. С. Волковой и др. – М.: ВЛАДОС, 1999.
3. Основы теории и практики логопедии. / Под ред. Р. Е. Левиной. – М., 1968.
4. Понятийно-терминологический словарь логопеда / Под ред. В. И. Селивёрстова. – М.:
ВЛАДОС, 1997.
5. Правдина О. В. Логопедия. – М., 1973.
6. Хрестоматия по логопедии / Под ред. В. И. Селивёрстова и Л. С. Волковой – М., 1997.
Анотація до лекції
Пояснити, чому в сучасній дитячій логопедії залишається відкритим питання стосовно
того, чи можна виділити коркову дизартрію в окрему форму. У чому полягають труднощі
диференціальної діагностики коркової дизартрії у дітей. Визначити патогенез кінестетичної
постцентральної та кінетичної премоторної форм коркової дизартрії. Звернути увагу на
характер порушення звуковимови при корковій дизартрії, пояснити, чому при корковій
дизартрії порушується темп мовлення.
Виділити особливості у неврологічному та мовленнєвому статусах при корковій
дизартрії. Назвати, який симптом є важливим діагностичним показником мозочкової форми
дизартрії. Визначити, які симптоми псевдобульбарної дизартрії проявляються у дітей на
ранніх етапах життя.
На основе синдромологического подхода выделяют следующие формы
дизартрии применительно к детям с церебральным параличом: спастико-
паретическую, спастико-ригидную, спастико-гиперкинетическую, спастико-
атактическую, атактико-гиперкинетическую (И. И. Панченко, 1979).

Такой подход частично обусловлен более распространенным поражением мозга

у детей с церебральным параличом и в связи с этим преобладанием
осложненных ее форм.

Синдромологическая оценка характера нарушений артикуляционной моторики

представляет значительную сложность для неврологической диагностики,
особенно когда эти нарушения проявляются без четких двигательных
расстройств. Поскольку в основе этой классификации лежит тонкая
дифференциация различных неврологических синдромов, она не может быть
проведена логопедом. Кроме того, для ребенка, в частности для ребенка с
церебральным параличом, характерна смена неврологических синдромов под
влиянием терапии и эволютивной динамики развития, в связи с чем
классификация дизартрии по синдромологическому принципу также
представляет определенные трудности.

Однако в ряде случаев при тесной взаимосвязи в работе логопеда и врача-

невропатолога может быть целесообразным сочетание обоих подходов к
выделению различных форм дизартрии. Например: осложненная форма
псевдобульбарной дизартрии; спастико-гиперкинетический или спастико-
атактический синдром и т. д.

Классификация дизартрии по степени понятности речи для окружающих была

предложена французским невропатологом. G. Tardier (1968) применительно к
детям с церебральным параличом. Автор выделяет четыре степени тяжести
речевых нарушений у таких детей.

Первая, самая легкая степень, когда нарушения звукопроизношения

выявляются только специалистом в процессе обследования ребенка.

Вторая — нарушения произношения заметны каждому, но речь понятна для

окружающих.

Третья — речь понятна только близким ребенка и частично для окружающих.

Четвертая, самая тяжелая — отсутствие речи или речь почти непонятна даже
близким ребенка (анартрия).

Под анартрией понимается полное или частичное отсутствие возможности

звукопроизношения в результате паралича речедвигательных мышц. По
тяжести проявлений анартрия может быть различной: тяжелая — полное
отсутствие речи и голоса; среднетяжелая — наличие только голосовых
реакций; легкая — наличие звукослоговой активности (И. И. Панченко, 1979).
 На сьогоднішній день в логопедії існують такі класифікації дизартрії.
Перша класифікація – за ступенем розуміння мовлення для оточуючих
(за Тардієром). Він розрізняє їх на ступені: першу, другу, третю і четверту.
Друга класифікація – на основі синдромологічної симптоматики
(І.І. Панченко). Вона виділяє такі форми: спастико-паретичну, спастико-
ригідну, спастико-гіперкінетичну, спастико-гіперкінестетичну, спастико-
атактичну.
Третя класифікація – на основі локалізації пошкодження (за
О.В. Правдіною). Вона, в свою чергу, виділяє такі форми: бульбарну,
псевдобульбарну, екстрапірамідну (підкоркову), коркову, мозочкову. [10,
с. 200]
Найбільш поширеною і логічною є класифікація за О.В. Правдіною. Її ми
і розглянемо.
На основі локалізації пошкодження виділяють наступні форми дизартрії:
бульбарна; псевдобульбарна; екстрапірамідна (підкоркова); коркова; мозочкова
дизартрії.

Бульбарна дизартрія (від латинського bulbus - цибулина, тобто стосовна

до довгастого мозку) - форма дизартрії, при якій мовленнєврухові розлади
розвиваються внаслідок пошкодження трійчастого, лицьового,
язикоглоткового, блукаючого й під'язичного нервів або їхніх ядер.
Характер пошкодження мозку. Одностороннє або двустороннє
пошкодження периферичних рухових невронів (троїстого, лицьового,
язикоглоткового, блукаючого і під'язичного).
Патогенез (особливості рухових розладів).
Довгастий мозок має й другу більш стару назву - «bulbus сегеЬгі», що обумовлено
зовнішньою подібністю поверхні цього відділу стовбура мозку із часточками цибулини (bulbus -
цибулина). Симптомокомплекс рухових розладів, що відбувається в результаті локальних уражень
ядер, корінців або периферичних стовбурів IX, X і XII черепно-мозкових нервів, що належать до
бульбарноу відділу мозку, називається бульбарним паралічем. Бульбарний параліч є окремим
випадком паралічу, при якому страждає периферичний руховий нейрон.
Клітини периферичних рухових нейронів лежать у передніх рогах спинного мозку або у
відповідних ядрах стовбура мозку. Їхні аксони формують ті або інші периферичні рухові нерви.
Ураження периферичного рухового нейрону на будь-якому його рівні дає клінічну
картину периферичного паралічу (парезу).
 Через те, що при цьому нервові імпульси в м'яз не надходять і, отже, обмінні процеси в ньому
порушуються, виникає атрофія м'язів, тонус їх знижується, наступає атонія. М'яз стає млявим,
в'ялим, тому такий параліч часто називають млявим, або атрофічним. Тому що ураження
периферичного рухового нейрону обумовлює переривання первинної рефлекторної дуги, то
відповідні сухожильні й шкірні рефлекси зникають, наступає арефлексія. У м'язах виникають
кількісні та якісні зміни електрозбуджування (реакція переродження).
Подразнення патологічним процесом ще збережених периферичних рухових нейронів веде до того,
що в м'язах, які атрофуються, нерідко спостерігаються швидкі скорочення окремих м'язових пучків та
їх волокон - фібриллярні й фасцикулярні посмикування.
Отже, клінічні прояви периферичного бульбарного паралічу наступні: вибірково в’ялі,
переважно право - або лівосторонні паралічі м'язів мовленнєвого апарату
(язика, губ, м'якого піднебіння й глотки, гортані, що піднімають нижню
щелепу, дихальних). Атрофії цих м'язів, їхня атонія (язик млявий, в'ялий).
Знижений або відсутній глотковий і нижньощелепний рефлекси. Розлади будь-
яких мимовільних і довільних рухів у відповідних групах м'язів.
Функціонально млявий параліч цих м'язів виражається в розладах:
- ковтання (дисфагія або афагія) з поперхуванням, закашлюванням під час їжі й пиття,
- глухому (дисфонія або афонія) або назалізованому голосі,
- обмеженні рухливості язика під час їжі,
- невиразному й «змазаному» мовленні.
Останній симптом і називають бульбарною дизартрією.
Мовленнєва симптоматика.
Прояви бульбарного паралічу в голосовому апараті
Парез м'язів голосових зв'язок веде до того, що голосові зв'язки замикаються не повністю й
нерівномірно, а їх коливання стають рідкими, аритмічними й недостатньої амплітуди. У силу цього
голос стає недостатньо мелодійним, слабким, глухим, виснажливим. Неповне змикання голосових
зв'язок під час вимови дзвінких приголосних наближає аеродинамічні умови в гортані
(співвідношення величини над- і підзв’язочного тиску) до того, що буває при вимові глухих
приголосних, і дзвінкі приголосні частково або повністю оглушуються.
Намагаючись відтворити голос, хворий напружує різні агоністи й синергісти м'язів голосових
зв'язок, зокрема м'язів глотки й кореня язика. Це веде до того, що голосні звуки здобувають
невластивих їм шумових призвуків мало певного фарингеального характеру. Тому навіть відмінності
голосних і приголосних звуків у мовленні хворих стираються, а це дуже утруднює її сприйняття й
розуміння оточуючим.
Параліч м'язів глотки й м’якого піднебіння приводить до того, що всі звуки мовлення
починають вимовлятися при вільному проході видихуваного повітря через ніс і тому здобувають
носовий відтінок. Крім того, вихід повітря через ніс веде до ослаблення специфічних мовленнєвих
шумів, що виникають при артикуляції ротових звуків, які становлять більшість приголосних.
Фонетичні порушення при бульбарному
паралічі
Паретичний стан м'язів перешкоджає можливості створення повної перешкоди на шляху
видихуваного повітряного струменя. Виникає редукція вибухових звуків і аффрикатів у відповідні
щілинні звуки (б - в, д - х). При цьому кругла форма щілини, властива основним щілинним звукам
(язик у формі жолобка), теж виявляється надмірно складною для паретичних м'язів язика, і
круглощілинні звуки перетворюються у пласкощілинні.
Вібрант р, який являє собою результат найскладнішої синергії всього м'язового апарату
мовлення з філігранною роботою м'язів кінчика язика, порушується при цьому одним з перших, він
перетворюється в глухий пласкощілинний звук. Аналогічно, звук л перетворюється в глухий
пласкощілинний звук. У цілому всі проривні звуки (шумні й сонорні) наближаються по звучанню до
щілинних звуків, і, отже, фонематичне й артикуляторне протиставлення звуків за ознакою проривний
- щілинний в усному мовленні хворих не реалізується.
Комбінування трьох факторів - оглушення дзвінких приголосних, перетворення
проривних приголосних у щілинні й спрощення круглої щілини в пласку - приводить до того,
що вся різноманітність передньоязикових приголосних спрощується до єдиного глухого
пласкощілинного звуку.
Замінником усіх задньоязикових звуків стає щілинний звук з маловизначеним місцем
утворення - то задньоязиковим, то верхньо-, то нижньофарингеальним.
 Аналогічним чином губні звуки різного способу утворення мають тенденцію наближатися до
єдиного глухого щілинного губно-губного звуку.
Так само, як приголосні наближаються убік найменш диференційованих у руховому
відношенні глухих щілинних звуків, голосні уподібнюються звуку типу ненаголошеного а або и зі
стиранням в усному мовленні хворого протиставлення голосних по ряду, підйому й лабіалізованості
(найбільшу індивідуальність звичайно зберігає голосний а). Крім того, голосні спотворюються
щілинними призвуками задньоязикового або фарингеального типу.
При збігові приголосних, деякі з них не тільки перетворюються в щілинні, але просто
повністю зникають або зливаються з іншим звуком в єдиний мало визначений шум. Точно так само й
редукція голосних у потоці зв'язного мовлення нерідко доходить до повного зникнення звуку.
Якщо у хворого є млявий парез м'язів м'якого піднебіння, то всі ротові звуки здобувають
неприємний назалізований тембр.
Описана загальна тенденція зміни артикуляції, природно, може мати різні варіанти залежно
від розподілу паретических явищ у м'язах голосових зв'язок, м'якого піднебіння, язика й губ, а також
залежно від фізичної складності тих або інших звуків. Так, при рівномірному ураженні всіх м'язів
переважно порушуються самі диференційовані передньоязикові звуки. Але при перевазі парезу в
м'язах кореня язика можна спостерігати переважне порушення артикуляції задньоязикових звуків.
Через те, що артикуляція м'яких звуків вимагає менш диференційованої іннервації м'язів
язика, аніж артикуляція твердих, то при бульбарній дизартрії вони звичайно порушуються менше й
пізніше твердих. Однак у випадку ураження саме м'язів спинки язика страждає, в першу чергу,
артикуляція м'яких звуків і середньоязикового й.
У тяжких випадках бульбарної дизартрії звуковимовні можливості хворого можуть
скоротитися до декількох найпростіших в артикуляторному відношенні назалізованих звуків:
невизначеного голосного з гучним призвуком і щілинних глухих приголосних різного місця
утворення. Можна вважати, що така зміна артикуляції й лежить в основі сумарного ефекту
невиразного, нечіткого, «змазаного» мовлення у хворих з бульбарною дизартрією.
Атрофія м'язів правої (лівої) половини язика з перетягнутістю всієї його маси вправо (уліво)
робить нездійсненною нормальну артикуляцію
передньоязикових звуків. Однак ці симптоми випадання в мовленнєвій діяльності компенсуються
артикуляцією частини передньоязикових звуків м'язами здоровішої половини язика, а частини -
навіть за рахунок злегка паретичних м'язів губ. Таке викривлення артикуляційних укладів
передньоязикових звуків, природно, різко спотворює і їх звучання, але ритмічна структура слів
зберігається.
Паретичні м'язи глотки й м'якого піднебіння скорочуються при зусиллях хворого,
спрямованих на активне скорочення повністю паралізованих м'язів голосових зв'язок. У зв'язку із цим
відкрита назалізація, що випливає з факту парезу м'язів піднебінної фіранки, у цілісному акті усного
мовлення трансформується у свою протилежність - закриту назалізацію (неврологічний симптом
компенсаторної функціональної перебудови).
Таким чином, первинними безпосередніми симптомами різних клінічних випадків бульбарної
дизартрії, обумовлених млявим парезом м'язів мовленнєвого апарату, є глухий слабкий голос,
порушення артикуляції проривних звуків, спрощення форми щілини в щілинних звуках, носовий
гугнявий тембр голосу, порушення акцентуації й мелодики мовлення.
Псевдобульбарна дизартрія (від грецького pseudes – помилковий) —
форма дизартрії, що виникає при двосторонньому ураженні рухових корково-
ядерних шляхів, що йдуть від кори головного мозку до ядер черепних нервів
стовбура, головним чином язикоглоткового, блукаючого і під'язичного.
Характер пошкодження мозку.Обов'язково двосторонні ураження
центральних рухових кортико - бульбарних невронів.
Патогенез (особливості рухових розладів). Пірамідні спастичні паралічі
м'язів мовленнєвого апарату. М'язової атрофії немає. Тонус м'язів підвищений
по типу спастичної гіпертонії (язик напружений, відсунутий назад).Глотковий і
нижньощелепний рефлекси посилені. Нерідкі насильницький сміх та плач.
Паралічі завжди двосторонні, хоча можлива їх значна перевага справа і зліва.
Найбільш порушені: 1)мимовільні рухи 2) тонкі рухи кінчика язика.
Мовленнєва симптоматика. Голос слабкий, хриплий, голосні та
приголосні звуки вимовляються глухо, але іноді разом з приглушенням
приголосних, спостерігається озвучення глухих приголосних. Тембр мовлення
гнусавий, особливо голосних заднього ряду та твердих приголосних з складним
артикуляційним укладом ([р, л, ш, ж, ч, ц]). Артикуляція голосних здвинута
назад. Артикуляція приголосних спрощена і також здвинута назад. Змичні
приголосні і вібрант [р ]замінюються на щільні. Щільні приголосні з складною
формою щілини перетворюються в плоскощільні. Артикуляція твердих
приголосних порушується більше ніж м’яких. Хворий чує свої дефекти вимови
і активно намагається їх перебороти. Однак його зусилля приводять, як
правило, до наростання гіпертонії в паралізованих групах м’язів і до посилення
патологічних особливостей артикуляції. При важкій псевдобульбарної дизартрії
порушується вимова всіх звуків. При більш легких ураженнях найбільше
порушується вимова передньоязикових звуків [р], [л], [ж], [ш], [ц], [ч], [д], [т].
Розрізняють три форми псевдобульбарної дизартрії: спастичну (тобто
спазматичну); паретичну; змішану.
Спастична форма псевдобульбарної дизартрії
Характерними ознаками спастичної форми є:
 Напруженість дихальних м'язів - гіперкінезія гортані;
 Спастичний парез язика;
 Напруженість губного м'яза;
 Порушення тонусу м'якого піднебіння.
Все це робить мовлення монотонним, з назальним відтінком. Дітям важко
втримати артикуляційну позу, утруднює перемикання пози. Спостерігається
тривалий латентний період між подихом, голосоутворення й артикуляцією.
Відсутність тривалого спокою в мовній мускулатурі, напружена посмішка,
спазми губи, обмежені рухи язика. Порушені смоктальні, ковтальні рухи. У
дитини може бути відсутній перший крик, подих слабко виражений,
аритмічний. Видих короткий і слабкий. Іноді спостерігається мовлення на
вдиху. Мовна фонація: голос слабкий, тихий. Темп мовлення може бути
швидким, але постійного ритму не спостерігається. Дитина говорить від спазма
до спазму, тому навмисно вживає короткі фрази. Загальна розбірливість
мовлення низька, насамперед залежить від сили голосу. Фонемні (значеннєві)
властивості звуку збережені.
Паретична форма псевдобульбарної дизартрії найчастіше
спостерігається при гіпотонії всієї кістякової й мовної мускулатури. Але в
довільному русі тонус може наростати. Спостерігається паретичність язичного
м'яза, губного й м'якого піднебіння. Утруднене перемикання пози, тобто
перемикання з одного руху на інше. Відзначаються асинхронність подихи й
рухи артикуляційного апарата. Нерідко гіперсалівація (слинотеча) і оральна
сінкінезія в русі. Мовний подих: вдих - короткий, неповноцінний; видих -
слабкий. Голос може бути голосним, дзвінким, але швидко згасає. У мовленні
голос слабкий, тихий, з носовим відтінком, глухий, монотонний. Звуки: вимова
окремих звуків в ізольованому плані може бути збережено, у мовному потоці -
змазаність звуків. Акт їжі при паретичному варіанті можливий, але порушений
по темпу. Порушено координацію жувальних рухів.
Змішана форма псевдобульбарної дизартрії зустрічається найчастіше.
Також називається спастико-паретичним варіантом або спастико-паретичним
синдромом. При цьому одна група м'язів може мати підвищений тонус,
наприклад, підвищений тонус м'язів щік, губ, а язик може бути розпластаний.
Підкоркова дизартрія (екстрапірамідна) (від латинських extra - зовні й
pyramidalis - пірамідний) - форма дизартрії, що виникає при поразці підкіркових
вузлів й їхніх нервових зв'язків. Іноді підкіркова дизартрія також називається
есктрапірамідною або гіперкінетичною. Мовленнєві порушення при цій формі
дизартрії залежать від трьох факторів: 1) різке змінення тонусу; 2) порушення
емоційно-рухової іннервації; 3) поява гіперкінезів.
Характер пошкодження мозку. Різноманітні ураження підкоркових ядер
мозку і їх нервових зв’язків.
 Патогенез. Екстрапірамідні порушення м’язового тонусу у вигляді
гіпертонії, гіпотонії або дистонії. Насильницькі рухи (гіперкінези) в м’язах
мовленнєвого апарату у вигляді дрижання (наприклад інтонаційний тремор),
швидких ритмічних скорочень одних і тих же м’язів (наприклад при міоклонії),
швидких миттєвих скорочень різних м’язових груп. Особливістю цієї форми
дизартрії є також різко виражені дихальні порушення.
Мовленнєва симптоматика. Порушення вимови надзвичайно
різноманітні, часто не постійні. Голос буває напруженим, різким, хриплим.
Іноді голос в процесі мовлення затухає і переходить в шепіт.
Особливістю екстрапірамідної дизартрії являється відсутність незмінних і
однотипних порушень звуковимови, а також велика складність при
автоматизації звуків.
Екстрапірамідна дизартрія нерідко поєднується з порушеннями слуху по
типу нейросенсорної приглухуватості, при цьому насамперед страждає слух на
високі тони.
Мозочкова дизартрія.
Характер пошкодження мозку. При цій формі дизартрії має місце
враження мозочка і його зв'язків з іншими відділами центральної нервової
системи, а також лобно - мозочкових шляхів.
Мовленнєва симптоматика. Мовлення при мозочковій дизартрії
уповільнене, штовхоподібне, скандоване, з порушеною модуляцією наголосів,
загасанням голосу до кінця фрази. Спостерігається мозочкова дизартрія при
атонічно - астатичній формі дитячого церебрального паралічу, а також при
деяких інших формах захворювання, ускладнених астатично - атонічним
синдромом. Відзначається знижений тонус у м'язах язика й губ, язик тонкий,
розпластаний у порожнині рота, рухливість його обмежена, темп рухів
уповільнений, відзначаються труднощі утримання артикуляційних укладів і
слабкість їхніх відчуттів, м'яке піднебіння провисає, жування ослаблене, міміка
млява. Рухи язика неточні, із проявами гіпер - або гіпометрії (надмірності або
недостатності обсягу руху). При більше тонких цілеспрямованих рухах
відзначається дрібне тремтіння язика. Виражена назалізація більшості звуків.
 Коркова дизартрія форма дизартрії, при якій моторні порушення
мовлення виникають у зв’язку з локальним ураженням кори головного мозку.
Коркова дизартрія являє собою групу моторних розладів мовлення різного
патогенезу, пов'язаних з осередковим пошкодженням кори головного мозку.
Характер пошкодження мозку. Така форма дизартрії може
спостерігатися при двостороннім чи одностороннім ураженні нижнього відділу
передньої центральної звилини.
Мовленнєва симптоматика. Особливістю порушення звуковимови
виявляється вибірковим спастичним парезом мовної мускулатури. В першу
чергу страждають найбільш тонкі ізольовані русі. При корковій формі дизартрії
порушується вимова передньоязикових. При важких формах ці звуки відсутні.
Виділяють за Волковою Л. три варіанти коркової дизартрії.
Перший варіант коркової дизартрії обумовлений однобічним або
частіше двостороннім ураженням нижнього відділу передньої центральної
звивини. У цих випадках виникає виборчий центральний парез м'язів
артикуляційного апарата (найбільше часто язика). Виборчий корковий парез
окремих м'язів язика приводить до обмеження обсягу найбільш тонких
ізольованих рухів: руху кінчика язика нагору. При цьому варіанті порушується
вимова передньоязикових звуків.
При першому варіанті коркової дизартрії серед передньоязикових звуків у
першу чергу порушується вимова так званих какумінальных приголосних, які
утворяться при піднятому й злегка загнутому нагору кінчику язика ( [ш, ж, р] ).
При важких формах дизартрії вони відсутні, при більш легких - заміняються
іншими передньоязиковими приголосними, найбільше часто дорсальними, при
проголошенні яких передня частина спинки язика піднімається горбом до
піднебіння ( [з, з, с', з', т, д, н] ).
Важкими для вимови при корковій дизартрії є й апікальні приголосні, що
утворяться при зближенні або смички кінчика язика з верхніми зубами або
альвеолами ( [л] ).
 При корковій дизартрії може порушуватися також вимова приголосних
по способі їхнього утворення: проривних, щілинних і тремтячих. Найбільше
часто - щілинних ( [л, л'] ).
Характерно виборче підвищення тонусу, головним чином у м'язах кінчика
язика, що ще більше обмежує його тонкі диференційовані рухи.
У більше легких випадках порушується темп і плавність цих рухів, що
проявляється в уповільненому проголошенні передньоязикових звуків і складів
із цими звуками.
Другий варіант коркової дизартрії (кінестетичний варіант) пов'язаний з
недостатністю кінестетичного праксиса, що спостерігається при однобічних
ураженнях кори домінантної (звичайно лівої) півкулі мозку в нижніх
постцентральних відділах кори, наслідком якого є артикуляційна апраксія (чи
оральна диспраксія). Іншими словами, артикуляційні рухи можливі, але немає
відчуттів цього руху в кінестетичній пам’яті.
У цих випадках страждає вимова приголосних звуків й африкатів.
Порушення артикуляції непостійні й неоднозначні. Пошук потрібного
артикуляційного укладу в момент мовлення сповільнює її темп і порушує
плавність.
Відзначаються труднощі відчуття й відтворення певних артикуляційних
укладів. Спостерігається недостатність лицьового гнозиса: дитина утрудняється
в чіткій локалізації крапкового дотику до певних ділянок обличчя, особливо в
області артикуляційного апарата.
Третій варіант коркової дизартрії (кінетичний варіант) пов'язаний з
недостатністю динамічного кінетичного праксиса, це спостерігається при
однобічних ураженнях кори домінантної півкулі в нижніх відділах премоторних
ділянок кори. При порушеннях кінетичного праксиса утруднене проголошення
складних африкатів, які можуть розпадатися на складові частини,
спостерігається заміни щілинних звуків на проривні ( [з - д] ), пропуски звуків у
стіканнях приголосних, іноді з виборчим оглушенням дзвінких проривних
приголсних. Мовлення напружене, уповільнене.
 Відзначаються труднощі при відтворенні серії послідовних рухів за
завданням (за показом або за словесною інструкцією).
При другому й третьому варіантах коркової дизартрії особливо утруднена
автоматизація звуків.