Виконала студентка групи УАФм-23 Губарєва Марина

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 2

ПРИРОДА СПІЛКУВАННЯ Й КОМУНІКАЦІЇ.

МОДЕЛІ КОМУНІКАЦІЇ

Питання

1. Спілкування і комунікація. Функції спілкування.

Спілкування і комунікація
Спілкування є важливою духовною потребою особистості як суспільної
істоти. Потреба людини в спілкуванні зумовлена суспільними потребами,
суспільним способом її буття, необхідністю взаємодії у процесі діяльності.
Будь-яка діяльність, і в першу чергу, трудова, не буде здійснюватися
успішно, якщо між тими, хто її виконує, не будуть налагоджені відповідні
контакти та взаєморозуміння.
Поняття «спілкування» розмежовується з поняттям «комунікація». Остання -
передача інформації в межах взаємодії різних систем, яка може мати
однобічний характер
Поняття «спілкування» вживається в психологічній літературі в різних
значеннях:
- як обмін думками, почуттями, переживаннями,
- як один з видів діяльності,
- як взаємодія, стосунки між суб'єктами, що мають діалогічний характер
тощо
- іноді уособлює зміст діяльності (робота вчителя, бесіда друзів),
- може супроводжувати діяльність (граючись, діти спілкуються між собою).
Спілкування – це взаємодія двох або більше людей, під час якої виникає
психічний контакт, що проявляється в обміні інформацією, взаємовпливі,
взаєморозумінні. Поняття «комунікації» має кілька значень. По-перше, це
шляхи сполучення (наприклад, повітряні або водні комунікації); по-друге, це
форма зв’язку (радіо, телеграф); по-третє, це процес передачі інформації
(радіо, телебачення, преса, кінематограф); по-четверте, комунікація
виступає як акт спілкування, зв’язок між двома або більш індивідами,
повідомлення інформації однією особою іншій.
Таким чином, комунікація — це процес двостороннього обміну ідеями та
інформацією, який веде до взаємного розуміння. Якщо не досягається
взаєморозуміння, то комунікація не відбулася.
У процесі комунікації інформація передається від одного суб’єкта іншому.
Суб’єктами можуть виступати окремі особи, групи або навіть цілі організації.
Комунікація може бути усною, письмовою або друкованою. Якщо усна
комунікація дає можливість швидкого реагування обох сторін та передає всі
нюанси особистого спілкування, то письмова та друкована здебільшого
обслуговують публічну, організаційну та масову комунікацію. Особливу роль
у цьому відіграють сучасні комунікаційні системи, такі як Інтернет, де, так
 Виконала студентка групи УАФм-23 Губарєва Марина
би мовити, «електронна» комунікація досягла майже необмежених
можливостей.
Функції спілкування
Спілкування — це багатоплановий процес, в якому можна виокремити такі
головні функції: комунікативну, інтерактивну, перцептивну. Комунікативна
функція - це різні форми та засоби обміну і передавання інформації, завдяки
яким стає можливим збагачення досвіду, нагромадження знань, опанування
діяльності, узгодження дій та взаєморозуміння людей. Інтерактивна
функція спілкування. Вона передбачає контакти між людьми, які не
обмежуються лише потребами передавання інформації. Спілкування завжди
передбачає певний вплив на інших людей, зміну їх поведінки та діяльності. У
цьому випадку виявляється інтерактивна функція спілкування, функція
впливу на інших людей. Перцептивна функція спілкування. Інформація, яку
отримують співрозмовники під час контактів по різних каналах, дає
можливість скласти більш або менш об'єктивне враження про те, що являє
собою партнер по спілкуванню, проникнути в його внутрішній світ,
зрозуміти мотиви поведінки, звички, ставлення до фактів дійсності. Шлях
пізнання людини людиною у процесі спілкування є складним актом.
Адекватний психологічний портрет суб'єкта спілкування формується
залежно від об'єктивних і суб'єктивних чинників і включає в себе дію трьох
важливих механізмів сприймання людини людиною: ідентифікацію,
рефлексію (інтерпретацію).
2. Спілкування як діяльність. Типи спілкування.
Прихильники й засновники теорії мовленнєвого спілкування, зокрема Л.
Виготський, О. Леонтьев, О. Лурія, Т. Ахутіна, наголошують на тому, що
мовленнєве спілкування – це різновид структурованої людської діяльності як
динамічної системи, в межах якої безперервно відбуваються певні
трансформації, що здійснюються її учасниками свідомо.
 Виконала студентка групи УАФм-23 Губарєва Марина

Спілкування як взаємодія
Дослідники у галузі комунікативної лінгвістики і психолінгвістики
відзначають, що мовленнєве спілкування – це насамперед соціальна
взаємодія, в якій передана чи отримана інформація є лише засобом для
досягнення іншої, немовленнєвої мети, яку комуніканти можуть не
усвідомлювати або не демонструвати. Отже, спілкування – це не лише обмін
інформацією, але й вплив на партнера, який здійснюється за допомогою
різних мовних і позамовних засобів, поєднання яких сприяє налагодженню
взаємодії між його учасниками. А взаємодія, у свою чергу, це організація
спільної діяльності, під час якої проявляється інтерактивний аспект
спілкування. Мета такої взаємодії полягає в задоволенні потреб учасників
спілкування, дотриманні їхніх інтересів, реалізації їхніх планів і намірів.
Результат такої взаємодії – зміна поведінки і діяльності інших людей.
Спілкування тут виступає як міжособистісна взаємодія, тобто як сукупність
зв'язків і взаємовпливів людей, що складаються в їхній спільній діяльності.
Така спільна діяльність відбувається в умовах соціального контролю на
основі соціальних норм і зразків поведінки, прийнятих у суспільстві.
У сучасній науковій літературі виділяють позитивні і негативні типи
взаємодії. Позитивна взаємодія спрямована на організацію спільної
діяльності. У зв'язку з цим з-поміж позитивних типів взаємодії розрізняють
кооперацію, узгодження, пристосування й асоціацію. Негативна взаємодія
зорієнтована на порушення спільної діяльності, створення для неї перешкод,
тому з-посеред негативних типів взаємодії виділяють конкуренцію, конфлікт,
опозицію, дисоціацію.
 Виконала студентка групи УАФм-23 Губарєва Марина
На виникнення того чи того типу взаємодії впливають такі чинники:
 • ступінь єдності підходів і поглядів на розв'язання проблеми;
 • розуміння обов'язків і прав;
 • способи розв'язання виниклих проблем та ін.
У межах позитивної чи негативної взаємодії виділяють соціально
орієнтовані, предметно орієнтовані й особистісно орієнтовані ситуації
взаємодії.
Ефективність спілкування як соціальної взаємодії безпосередньо
залежить від наявності таких обов'язкових чинників, як спільна
комунікативна мета, спільний комунікативний мотив, спільні комунікативні
дії, спільний результат, отриманий його учасниками.
Різна мета спілкування двох комунікантів (чи більшої кількості),
відмінні комунікативні мотиви й задуми, неузгодженість комунікативних дій
ускладнює, а подеколи й унеможливлює досягнення спільного результату,
на який сподівалися учасники комунікації.

Окрім того, перешкодою в налагодженні взаєморозуміння і взаємодії у спілкуванні

можуть бути протилежні моральні позиції, різні стилі спілкування, різне соціальне
походження, естетичний дисномфорт, надлишок негативних емоцій, погане самопочуття,
некомпетентність співрозмовника, неадекватність сприйняття учасником спілкування
наявної комунікативної ситуації. Кожна комунікативна ситуація вимагає свого стилю
поведінки (ритуальний, маніпулятивний, гуманістичний) і відповідних дій: у кожній із них
 Виконала студентка групи УАФм-23 Губарєва Марина
людина поводиться по-різному, а якщо ця поведінка неадекватна, взаємодія
ускладнюється.
Отже, процес досягнення взаєморозуміння й налагодження взаємодії у спілкуванні
складний і вимагає від його учасників значних інтелектуальних, психологічних,
моральних і мовленнєвих зусиль.
3. Основні закони спілкування.
Спілкування людей здійснюється згідно певних законів. Закони спілкування
(комунікативні закони ) - це особливі закони. Це не такі закони, як закони фізики, хімії або
математики. У чому ж їх особливості?
По-перше, більшість із законів спілкування - нежорсткі, ймовірнісні. Можна навести
приклади, коли той або інший закон через ті або інші обставини не виконується.
По-друге, комунікативні закони не передаються людині при народженні, вони не
дістаються їй в спадок - вони засвоюються людиною в ході спілкування, з досвіду, з
комунікативної практики.
По-третє, закони спілкування можуть з часом видозмінюватися.
По-четверте, закони спілкування часто різняться у різних народів, тобто мають певне
національне забарвлення, хоча багато в чому носять загальнолюдський характер.
Необхідно розмежовувати загальні закони спілкування і правила спілкування. Загальні
закони спілкування (комунікативні закони) описують, що відбувається між
співбесідниками в процесі спілкування. Комунікативні закони відповідають на питання
"що відбувається в процесі спілкування?". Комунікативні закони реалізуються в
спілкуванні незалежно від того, хто говорить, про що, з якою метою, в якій ситуації і т.д.
Правила спілкування - це рекомендації, що склалися в суспільстві щодо спілкування.
Багато з них відображено в прислів'ях, приказках, афоризмах (Знай більше, говори менше;
Слово - срібло, мовчання - золото та ін.) Правила спілкування відображають уявлення, що
склалися в суспільстві про те, як треба вести спілкування в тій або іншій комунікативній
ситуації. Правила спілкування виробляються суспільством і підтримуються соціально-
культурною традицією цього суспільства. Вони засвоюються людьми шляхом
спостереження і наслідування того, що оточує, а також шляхом цілеспрямованого
навчання.
Важливою складовою науки про мовну дію є закони спілкування. Основні з цих законів
такі:
Правда не в тім, що повідомляє відправник, а втім, що розуміє одержувач. Якщо
одержувач не правильно трактує повідомлення, то провину несе відправник. Таким чином,
відповідальність за точну комунікацію завжди лежить на відправнику повідомлення..
Фрази: « Ви, напевно, не зрозуміли», «Як я уже Вам сказав», «Ви, здається не розчули» і
т.д. – заборонені фрази. Якщо вже Вас не зрозуміли - Ви неправильно пояснили і
сердитися тут можна лише на себе.
Закон дзеркального розвитку спілкування.
Цей закон легко спостерігаємо в спілкуванні. Суть його може бути сформульована таким
чином: співбесідник в процесі комунікації імітує стиль спілкування свого співбесідника.
Це робиться людиною автоматичним, практично без контролю свідомості.
Закон залежності результату спілкування від об'єму комунікативних зусиль.
Цей закон може бути сформульований так: чим більше комунікативних зусиль витрачено,
тим вище ефективність спілкування. Закон прогресуючого нетерпіння слухачів
Даний закон формулюється так: чим довше говорить оратор, тим більшу неувагу і
нетерпіння проявляють слухачі.
Закон падіння інтелекту аудиторії із збільшенням її розміру.
Цей закон означає: чим більше людей вас слухають, тим нижче середній інтелект
аудиторії. Іноді це явище називають ефектом натовпу: коли слухачів багато, вони
починають гірше "міркувати", хоча особистий інтелект кожної окремої людини при
цьому, звичайно, зберігається.
 Виконала студентка групи УАФм-23 Губарєва Марина
Закон первинного відторгнення нової ідеї.
Сформулювати закон можна таким чином: нова, незвична ідея, повідомлена
співбесіднику, в перший момент їм відкидається. Іншими словами, якщо людина раптом
одержує інформацію, яка суперечить думці або уявленню, що склалося у нього на даний
момент, то перша думка, яка приходить йому в голову - що ця інформація помилкова, що
повідомив не її прав, ця ідея шкідлива, приймати її не треба.
Закон ритму спілкування.
Даний закон відображає співвідношення розмови та мовчання в людському спілкуванні.
Він свідчить: співвідношення розмови і мовчання в мові кожної людини - величина
постійна. Це значить, що кожній людині необхідно в день певний час говорити і певний
час мовчати.
Закон мовної самодії.
Закон свідчить: словесний вираз ідеї або емоції формує цю ідею або емоцію у того, хто
говорить. З практики давно відомо, що словесний вираз деякої думки дозволяє людині
зміцнитися в цій думці, остаточно з'ясувати її для себе. Якщо людина своїми словами
пояснює що-небудь співбесіднику,
він сам краще з'ясовує для себе суть того, що розповідається.
Як приклад слугує старий вчительський анекдот - вчителька говорить учню:
« Іване, я тобі вже 20 разів пояснила, сама нарешті зрозуміла, а ти все не зрозумієш»!
Закон відторгнення публічної критики.
Формулювання закону: людина відторгає публічну критику на свою адресу.
Будь-яка людина має високу внутрішню самооцінку. Ми всі внутрішньо вважаємо себе
вельми розумними, знаючими і правильними. Саме тому будь-яка критика або непрошена
порада в процесі спілкування сприймається нами як мінімум насторожено - як замах на
нашу самостійність, демонстративний сумнів в нашій компетентності і здатності
ухвалювати самостійні рішення. В умовах, коли критика здійснюється у присутності
інших людей, вона відкидається практично в 100% випадків.
Закон довіри до простих слів.
Суть цього закону, який ще можна назвати законом комунікативної простоти, в
наступному: чим простіші твої думки і слова, тим краще тебе розуміють і більше вірять.
Простота змісту і форми в спілкуванні - запорука комунікативного успіху. Говоріть
просто, давайте прості поради - і люди підуть за вами, повірять вам.
Люди краще сприймають прості істини, тому що ці істини їм зрозуміліші, звичніші.
Багато хто з простих істин вічний, і тому апеляція до ним гарантує інтерес співбесідників
та їх увагу.
Інтерес до вічних і простих істин у людей постійний. Звернення до простих істин - основа
популізму в політиці.
Закон тяжіння критики.
Формулювання закону таке: чим більше ви виділяєтеся з тих, хто оточує, тим більше про
вас лихословлять і тим більше людей критикує ваші дії.
Людина, що виділяється, завжди стає об'єктом підвищеної уваги і "притягує" до себе
критику. А. Шопенгауер писав: "Чим вище ви підіймаєтеся над натовпом, тим більшу
увагу ви привертаєте, тим більше буде про вас лихословити".
Закон комунікативних зауважень.
Формулювання закону: якщо співбесідник в спілкуванні порушує деякі комунікативні
норми, інший співбесідник випробовує бажання зробити йому зауваження, поправити
його, примусити змінити його комунікативну поведінку.
Так, якщо співбесідник починає кричати на нас, нам завждихочеться сказати йому: -
Припинити кричати! Якщо він став говорити хочеться сказати: - Говорите голосніше!
Якщо він починає командувати, розпоряджатися, ми говоримо: - А чому ви тут
командуєте? Людині, яка соромиться, ми говоримо: - Сміливіше, не соромтеся! Хвальку: -
Що це ви розхвасталися? і т.д.
 Виконала студентка групи УАФм-23 Губарєва Марина
Закон прискореного розповсюдження негативної інформації.
Негативна, лякаюча, здатна спричинити зміни в статусі людей інформація має тенденцію
до швидшого розповсюдження в групах спілкування, ніж інформація позитивного
характеру.
4. Особливості міжособистісного спілкування.
Для дослідження певного психічного явища чи процесу необхідно перш за все
окреслити визначення об’єкта дослідження. Оскільки ми досліджуємо міжособистісне
спілкування, то варто дати визначення поняття спілкування взагалі. За Петровським А.
В., спілкування – це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, який
породжується потребами спільної діяльності. Безсонова Л. О., Доценко О. Л. зауважують,
що у повсякденній свідомості слово «спілкування» має три значення: 1) об’єднання,
створення цілісності, єдності («компанія, друзі»); 2) передача повідомлень, обмін
інформацією («розмовляти, вести бесіду»); 3) взаємопроникнення, рух на зустріч один
одному, глибоке розуміння між людьми.
Оскільки ми ставимо за мету дослідити особливості міжособистісного спілкування
у ранньому юнацькому віці, то необхідно перерахувати критерії, які дозволяють з’ясувати
відмінність міжособистісного спілкування від між групового та масового спілкування..
Міжособистісне спілкування – взаємодія між декількома людьми, здійснювана за
допомогою засобів вербального і невербального впливу, в результаті якої виникає
психологічний контакт і певні відносини між учасниками спілкування.
Взаємодія між людьми може називатися міжособистісною за умови задоволення
таких критеріїв:
 у спілкуванні бере участь невелика кількість людей (найчастіше – група з 2 –
3 осіб);
 це безпосередня взаємодія: учасники знаходяться у просторовій близькості;
 особистісно-орієнтований характер спілкування, кожен учасник
спілкування враховує емоційний стан, особистісні характеристики, унікальність
особистості партнера.
Леонтьев О. М. класифікував міжособистісне спілкування з огляду на мотиви і цілі
його учасників:
o модальне міжособистісне спілкування. Мета процесу спілкування:
психологічний контакт, відносини учасників. Мотиви спілкування знаходяться у межах
самого спілкування;
o диктальне спілкування. Мета: передача інформації, бажання вплинути на дії
чи погляди партнера, бажання надати емоційну підтримку тощо. Мотиви спілкування
виходять за межі самого процесу спілкування.
Коломинський Я. запропонував виділяти такі види спілкування:
 міжособистісне спілкування першого кола – спілкування з найближчими
людьми, включає 1 – 4 осіб;
 міжособистісне спілкування другого кола – спілкування у межах 6 – 8
людей, яке характеризується меншою інтимністю відносин.
До слова, було проведено дослідження, які дали змогу порівняти, наскільки коло
людей, до яких відчувається симпатія, співпадає з колом людей, із якими доводиться
спілкуватися. Виявилося, що у дорослих співпадіння обох кіл становить 40 %, а у дітей –
лише 19 – 24 %. Тобто, у процесі дорослішання людина набуває здатності свідомо
обирати коло спілкування, має засоби та оволодіває механізми його розширення,
звуження, якісних змін.
Помилково вважати міжособистісне спілкування однорідним процесом. Наявність
особливих термінів, які охоплюють різні аспекти міжособистісного спілкування, дає змогу
створити систему базових понять теорії міжособистісного спілкування. Це такі поняття:
 міжособистісний контакт – взаємодія людей в межах доступності для
сприйняття один одного, створення умов для передачі інформації по каналах зв’язку.
 Виконала студентка групи УАФм-23 Губарєва Марина
 міжособистісна комунікація – взаємодія людей, спрямована на аналіз
способів обміну повідомленнями між партнерами, їх прийому і обробки.
 міжособистісна взаємодія – рівень активності учасників спілкування,
дозволяє більш пильно дослідити форми і види індивідуальних дій, установок.
 міжособистісні відносини – поняття теорії міжособистісного спілкування,
що акцентує увагу на емоційно-чутливому аспекті взаємодії між людьми, вводить фактор
часу в аналіз спілкування.
Крім зазначеного, можна виділити рівні міжособистісного спілкування, які певним
чином пов’язані з основними поняттями теорії міжособистісного спілкування. Так, чим
вищий рівень міжособистісного спілкування, тим вужчий термін слід застосовувати для
того, щоб дати визначення в системі понять теорії міжособистісного спілкування.
Мета спілкування та психологічна дистанція у процесі його здійснення дозволяють
виділити різноманітні рівні спілкування:
 ритуальний (соціально-рольовий). Мета: виконання людиною ролі, яку
від неї очікують, демонстрація знання норм соціального середовища. Характер:
анонімний;
 діловий (маніпулятивний). Мета: організація спільної діяльності, пошук
засобів підвищення ефективності співпраці. Спілкування психологічно відсторонене,
переважає Я – Ви контакт;
 інтимно-особистісний. Мета: задовольнити потребу в розумінні, співчутті.
Характерна психологічна близькість, емпатія, довіра. Переважає Я – Ти контакт.
Як можна помітити, міжособистісне спілкування за нормальних умов соціального
та психічного розвитку не може обминути жодного представника соціуму.
Дослідники виділяють такі функції міжособистісної взаємодії:
1. контактну – встановлення контакту між партнерами по спілкуванню як
стану обопільної готовності до прийому і передачі повідомлень;
2. інформаційну – обмін повідомленнями, поглядами, задумами, рішеннями;
3. спонукальна – стимуляція активності партнера для виконання ним певних
дій;
4. координаційна – взаємне орієнтування і узгодження дій при організації
колективної діяльності;
5. функція розуміння – адекватне сприймання і розуміння смислу повідомлень,
а також однакове розуміння намірів, установок, переживань, станів;
6. емоційна функція – пробудження у партнера емоційного переживання стану
іншого партнера, зміна при цьому власних переживань і станів;
7. функція встановлення відносин – усвідомлення і фіксація свого місця в
системі рольових, статусних, ділових та інших зв’язків у суспільстві, в якому індивід
здійснює свою діяльність;
8. функція впливу – зміна стану, поведінки, особистісно-смислових утворень
партнера.
Таким чином, з широкого поняття спілкування виділяється більш вузьке поняття
міжособистісного спілкування. Міжособистісне спілкування характеризується вузьким
колом учасників, безпосередністю, особистісною орієнтованістю. Згідно з метою та
характером спілкування виділяються рівні міжособистісного спілкування. Функції
міжособистісного спілкування різноманітні, в основному відображають можливість
впливу на емоційний стан, діяльність учасників спілкування, а також указують на обмін
інформацією та встановлення контактів у процесі спілкування.
5. Моделі комунікації.
Моделі як спрощені образи реальних об'єктів відображають їх ключові
ознаки.
У зв'язку зі складною природою комунікації існує багато її моделей.
 Виконала студентка групи УАФм-23 Губарєва Марина
Моделі комунікації — узагальнені теоретичні уявлення, які відтворюють
структуру та функції досліджуваного об'єкта.
Моделі вибудовують з урахуванням різних галузей знання: соціологічні та
психологічні моделі (спіраль мовчання, дифузна теорія, модель брамника),
семіотичні моделі (модель Р. Якобсона, модель Ю. Лотмана тощо),
міфологічні моделі (міф розповідає людині про події, в яких вона задіяна
сама), моделі іміджевої, пропагандистської, масової комунікації, прикладні
моделі комунікації тощо.
Найбільш поширені моделі комунікації Г.-Д. Лас-свелла (1948), Шеннона —
Вівера (1949), Р. Якобсона (1960).
Модель комунікації Г.-Д. Лассвелла. Вона є однією з найперших моделей
комунікації. Запропонована американським дослідником політики та
пропаганди Гарольдом-Дуайтом Лассвеллом (1902—1978). Формулу «Who
says what to whom in which channel with what effect? » (Хто говорить? Що
говорить? За допомогою якого каналу? До кого говорить? Із яким
результатом говорить?) вважають класичною. У певному смислі ця фраза є
згорнутою моделлю комунікації, адже, відповідаючи на питання, можна
виокремити учасників та елементи комунікативного акту.
Не заперечуючи певної інструментальної корисності цієї моделі, сучасні
дослідники вказують на властиву їй суттєву спрощеність соціальної дійсності
і пропонують її вдосконалення.
Модель комунікації Шеннона — Вівера. Вона була запропонована
американським математиком Ворреном Вівером (1894—1978) у 1949 р. та
вдосконалена американським дослідником комунікації та штучного інтелекту
Клодом-Елвудом Шенноном (1916—2001). Модель включала п'ять елементів:
джерело інформації, передавач, канал передавання, одержувач інформації та
кінцеву мету, які розташовані в лінійній послідовності. Тому цю модель
називають лінійною. Надалі її удосконалювали для потреб інших галузей,
пов'язаних із комунікацією, наприклад у галузі телефонного зв'язку вона
складалася із шести елементів: джерело, кодувальний прилад, повідомлення,
канал, декодувальний прилад та приймач повідомлення.
На думку Г. Почепцова, удосконалення моделі Вівера К.-Е. Шенноном
полягає у включенні ефектів, що заважають, у вигляді шуму. Відтак його
почали пов'язувати з поняттями «ентропія» («негентропія») та
«надлишковість ». Ентропія, або ш у м , у теорії комунікації належить до
зовнішніх чинників, які спотворюють повідомлення, порушують його
цілісність та можливість сприйняття одержувачем. Негентропія — це
отримання неповного або спотвореного повідомлення одержувачем завдяки
його здатності розпізнавати повідомлення, незважаючи на неповну або
спотворену інформацію. Поняття «надлишковість», за В. Кашкіним, позначає
повторення елементів повідомлення для запобігання комунікативній невдачі,
тобто засоби, спрямовані проти ентропії. Особливо яскраво надлишковість
проявляється на прикладі природного коду — людської мови. Вважається,
що всі мови приблизно наполовину надлишкові, тобто можна закреслити
слова в тексті, стерти їх на магнітофонній плівці, не почути у телефонній
 Виконала студентка групи УАФм-23 Губарєва Марина
розмові, просто бути неуважним під час розмови, але при цьому зберігається
шанс зрозуміти суть повідомлення.
К.-Е. Шеннон писав, що англійська мова, наприклад, передбачувана
приблизно на 50%. Фольклорні тексти (пісні, казки, оповідки), що виникли в
ситуації, коли не було писемності, мають великий відсоток передбачуваного
матеріалу (приспіви, повтори), що полегшувало їх розповсюдження. Проте
існує поріг допустимого шуму, за яким можливість розуміння повідомлення
різко знижується, особливо якщо повідомлення передано малознайомим
кодом, наприклад іноземною мовою.
Найсуттєвішим недоліком моделі Шеннона — Вівера вважають статичність.
Пізніше її доповнили поняттям «зворотний зв'язок». Це вдосконалення
відбулося під впливом ідей кібернетики і дало змогу більше наблизити
модель до реальності взаємодії мовців у комунікації.
Модель комунікації Р. Якобсона. У лінгвістиці ідеї К.-Е. Шеннона
найуспішніше втілились в інтерпретації американського мовознавця
російського походження Романа Якобсона (1896—1982). У праці
«Лінгвістика та поетика» (1960) він представив мовленнєву комунікацію як
взаємодію шести найважливіших чинників, кожному з яких відповідає
особлива функція мови. У моделі комунікації, або мовленнєвої події, за Р.
Якобсоном, беруть участь адресат та адресант, який відправляє
повідомлення, створене за допомогою коду. Контекст у цій моделі пов'язаний
зі змістом повідомлення, з інформацією, що передають. Поняття «контакт»
охоплює регулятивний аспект комунікації. В ідеальній ситуації комунікації
спрацьовують усі шість чинників, реальна комунікація може ставити на
перше місце один із них, водночас не втрачаючи решти. Схематично модель
зображено на рис.1.3.
У різних її варіантах модель Р. Якобсона використовують у лінгвістиці для
аналізу функцій мови загалом,
Рис. 1.3. Чинники комунікації за моделлю Р.
Якобсона
функціонування окремих одиниць мови, в
соціолінгвістиці, соціології комунікації та
теорії комунікації — для аналізу комунікативних процесів. Цю модель
називають телеологічною (грец. telos — мета і logos — вчення), тому що вона
демонструє функції мови.
Будь-яке дослідження мови та спілкування може брати за основу одну із
трьох моделей комунікації.
1. Інформаційно-кодова модель. Це адаптована модель Шеннона — Вівера
до подання мовної комунікації. Згідно з цією моделлю учасники комунікації
— відправник і одержувач; повідомлення вміщує інформацію про стан речей
або думку мовця, яку він з певною метою передає слухачу, причому обидва
вони володіють кодом (знаковою системою мови), який конвенціонально
співвідносить звукову форму і значення. Учасники, повідомлення та сигнал
симетрично «зв'язані» кодуванням та декодуванням. Інформаційно-кодова
модель ґрунтується на ідеї примітивної інтерсуб'єктності: мета комунікації —
 Виконала студентка групи УАФм-23 Губарєва Марина
спільне повідомлення (думка); процес досягнення мети оснований на
існуванні спільного коду.
Недоліками цієї моделі є неможливість адекватного опису реальних процесів
комунікації будь-якою природною мовою, а також проблеми семантико-
прагматичного характеру. Інформаційно-кодова модель обмежує
повідомлення тільки тими думками, які адресант висловлює згідно зі своїм
наміром (інтенцією), але фактично в комунікативній ситуації можливе
сприйняття інформації незалежно від бажань мовця.
2. Інференційна модель. На відміну від інформаційно-кодової моделі, у якій
мовець відправляє свою думку слухачеві, ця модель використовує принцип
виведення знання. Мовець, вкладаючи свій смисл у висловлення, демонструє
свої інтенції, хоче, щоб слухач розпізнав його намір і це стало частковою
основою для його реакції. Ініціює процес комунікації не бажання передати
думку, а бажання мовця зробити свої інтенції зрозумілими іншим, при цьому
мовленнєвими засобами для вираження цих намірів слугують висловлення.
3. Інтеракційна модель. Згідно з цією моделлю комунікації не мовні
структури коду, а комунікативно зумовлена соціальна практика пояснює
природу трансформації смислів у спілкуванні. Інтеракційна модель вбачає
суть спілкування не в трансляції інформації (інформаційно-кодова модель) і
однобічному впливі мовця на слухача шляхом маніфестації його
комунікативних намірів (інференційна модель), а в складній комунікативній
взаємодії як мінімум двох суб'єктів, які продукують та інтерпретують
смисли.
Відправним пунктом взаємодії є комунікативні інтенції мовців, які
відображають їхній внутрішній стан. На думку М. Макарова, комунікація
охоплює намір кожного комуніканта виразити Себе, власне Я, визнання
Іншими цього наміру, організацію дій (індивідуальних актів) та взаємодію
(соціальну інтеракцію) відповідно до цих взаємоспрямованих інтенцій.
Отже, вербальну комунікацію можна розглядати як вид соціальної інтеракції,
яка задовольняє різні потреби вираження внутрішніх станів комунікантів;
складається з організації процесу їх взаємодії та координації дій; опирається
на продукування й інтерпретацію конвенціональних (здійснюються згідно із
загальноприйнятими правилами) і неконвенціональних (відбуваються на
власний розсуд) мовленнєвих дій учасників комунікативного акту.
Для самостійного опрацювання:
Тенденції розвитку сучасного спілкування.
Інтерактивні й трансакційні моделі комунікації.

Практична частина
1. Проаналізуйте співвідношення між поняттями «спілкування» і
«комунікація». Схарактеризуйте термінологічне розмежування цих
понять у науковому дискурсі.
«Так, у праці «Основи теорії комунікації» (ред. М. Василик)
розглядається три підходи ставлення до понять «комунікація» та
«спілкування». Підтримуючи саму структуру підходів, зупинимось
 Виконала студентка групи УАФм-23 Губарєва Марина
детальніше на аналізі авторами їх змісту. Перший підхід полягає в
ототожненні цих понять. Такої точки зору дотримуються відомі психологи та
філософи Л. Виготський, В. Курбатов, О. Леонтьєв. Український дослідник
Ю. Прилюк на основі історико-лінгвістичного аналізу значень цих термінів
приходить до висновку, що етимологічно і семантично терміни
«комунікація» і «спілкування» — тотожні. Аналогічної думки дотримуються
і відомі зарубіжні вчені Т. Парсонс та К. Черрі. Другий підхід пов’язаний з
розділенням понять «комунікація» і «спілкування». Відомий вітчизняний
філософ М. Каган у своїй праці «Світ спілкування: Проблема міжсуб’єктних
стосунків» (1988) намагається дати чітке розрізнення власне спілкування і
комунікації. За М. Каганом комунікація і спілкування різняться між собою в
двох істотних аспектах. По-перше, якщо «спілкування має і практичний,
матеріальний, і духовний, інформаційний, і практичнодуховний характер», то
«комунікація... є суто інформаційним процесом — передаванням тих або
інших повідомлень». Друга відмінність стосується самого способу зв’язку
взаємодійних систем. Спілкування як таке являє собою суб’єкт-суб’єктну
взаємодію. Комунікація ж у точному її розумінні — це «інформаційний
зв’язок суб’єкта з тим або іншим об’єктом — людиною, твариною,
машиною». Одержувач (приймальний устрій) повинен її сприйняти,
зрозуміти (правильно декодувати), добре засвоїти — і взяти до виконання».
«Третій підхід до проблеми співвідношення понять базується на
понятті інформаційного обміну. На думку прибічників даного підходу
спілкування не вичерпує всі інформаційні процеси в суспільстві. Ці процеси
охоплюють весь соціальний організм, пронизують всі соціальні підсистеми,
присутні в усіх фрагментах суспільного життя. Саме тому поняття
«спілкування» позначає тільки ті процеси обміну інформацією, які являють
собою специфічно людську діяльність, направлену на встановлення і
підтримання взаємозв’язку і взаємодії між людьми, та здійснюються, в першу
чергу, за допомогою мови. Всі інформаційні процеси в суспільстві ми
можемо позначати терміном «соціальна комунікація». Таким чином,
найзагальнішим поняттям стає «комунікація» (інформаційний обмін), менш
широким — «соціальна комунікація» (інформаційний обмін в суспільстві) і
найвужчим, що позначає різновид «соціальної комунікації», який
здійснюється на вербальному рівні обміну інформацією в суспільстві, —
«спілкування».
Психологічний словник дає таке визначення: «комунікація – поняття,
яке використовується в соціальній психології у двох значеннях: 1) для
характеристики структури ділових та міжособистісних зв’язків між людьми,
наприклад, структури внутрішньо групового спілкування її учасників; 2) для
характеристики обміну інформацією в людському суспільстві взагалі. В
останньому випадку комунікація виступає як одна зі сторін людського
спілкування – інформаційна».
Таким чином, термін «комунікація» виступає в двох значеннях:
широкому і вузькому. У широкому сенсі слова поняття
«комунікація» висловлює «смисловий» аспект соціальної взаємодії і
 Виконала студентка групи УАФм-23 Губарєва Марина
спрямована перш за все на досягнення «соціальної спільності», реалізуючи
також управлінські, інформативні (передача відомостей), емотивні
(збудження і передача емоцій) і фактичні (пов’язані з встановленням і
підтримкою контактів) функцій. Аналіз визначень показує, що
вживається в цьому значенні термін «комунікація» дуже близький за
змістом до терміну «спілкування».
Комунікація – більш широке за обсягом поняття, складовою
частиною якого є спілкування. Таке співвідношення визначається
особливостями процесу комунікації. Комунікація може мати як
двосторонній характер, так і односторонній. Спілкування ж є взаємним
обміном повідомленнями, внутрішнім психічним змістом, тобто завжди
двостороннім процесом. Комунікація має місце як в природі, так і в
суспільстві, вона можлива між живими і неживими істотами.
Спілкування можливе тільки між живими істотами.
Спілкування – взаємодія двох (або більше) людей, спрямоване на
узгодження та об’єднання їх зусиль з метою налагодження відносин і
досягнення загального результату.
Спілкування – це не просто дія, а саме взаємодія: воно здійснюється
між учасниками, із яких кожен є носієм активності і передбачає її в своїх
партнерах.
Крім взаємної спрямованості дій людей при спілкуванні найбільш
важливою характеристикою його є те, що кожен його учасник
активний, тобто виступає як суб’єкт. Активність може виражатися в
тому, що людина при спілкуванні ініціативно впливає на свого партнера,
і в тому також, що партнер сприймає його вплив та відповідає на нього.
2. Схарактеризуйте текст (фрагмент тексту), дібраний із художньої
літератури, за критеріями типології спілкування.
«Знайомі з наймолодших літ, ми мешкали разом.
Мали дві великі кімнати, елегантно уряджені, майже з комфортом, бо моя
товаришка була з доброї родини і, хоч не розпоряджала великими фондами, була
претензіональна і розпещена. "Я не можу зрікатися всього так, як ти!" — говорила не раз
роздразнено, коли я напоминала їй числитися ліпше з грішми і зрікатися деяких
приємностей.
— Мовчала б ти! — лютилася.— Ти сього не розумієш. Я — артистка і живу
відповідно артистичним законам, а ті вимагають трохи більше, як закони такої
тіснопрограмової людини, як ти! Ти можеш обмежитися на своїм грунті, бо мусиш; він
вузький, але моє поле широке, безмежне, і тому я живу таким життям. Тепер іще не вповні
таким, але колись пізніше, як стану цілком своїм паном,— розмахну крилами під небеса.
Так наказує чуття артистичне. Я беру все зі становища артизму. А й ти повинна звертатися
за ним; усі, цілий загал. Коли б усі були артисти освічені і виховані, почавши від чуття аж
до строю, не було б стільки погані й лиха на світі, як тепер, лиш сама гармонія й краса. А
так? Що округ нас? Лише ми одні піддержуємо красу в житті, ми, артисти, вибрана
горстка суспільності, розумієш?
— Розумію.
— Розумію! Ти й не здібна мене розуміти. Не знаю, за що я, властиво, люблю тебе,
— перепрошувала мене відтак, ніби en passant! — Критикуєш мене занадто. А все своїм
міщанським розумом, вузькими домашньо-практичними поглядами і старосвітськими
замахами жіночності. Відорвися раз від грунту старих фрагментів і перекинься в який
 Виконала студентка групи УАФм-23 Губарєва Марина
новіший тип, щоб я від часу до часу черпала з тебе якусь скріпляючу силу... щось
новітнє!»
Ольга Кобилянська «Меланхолійний вальс».
Залучення учасників спілкування: міжособистісне спілкування.
Формат спілкування: усне спілкування.
Характер взаємодії: асиметричне спілкування.
Мета спілкування: вирішення «сімейних» проблем.
Ступінь формальності: неформальне спілкування.

3. Доберіть приклади до кожного закону спілкування (за

класифікацією Й. Стерніна). Назвіть три закони спілкування, які, на
вашу думку, є найбільш актуальними у вашій професійній комунікації.
Проаналізуйте наведені закони в ракурсі їхньої ролі у вашій
комунікативній практиці.
 Закон мовного поглинання емоції: пацієнт розповідає про свої неприємні
переживання, емоції на прийомі у психотерапевта або батьки дзвонять класному
керівнику, щоб розповісти про свої проблеми (навчальні, комунікаційні тощо).
 Закон емоційного нівелювання логіки: при необхідності спілкуватися з
людиною, що знаходиться в сильному емоційному напруженні, в психологічно
пригніченому стані або зміненому стані свідомості, не варто спиратися на логічні
міркування і переконувати його в чому-небудь - краще демонстративно погоджуватися з
ним і поступово знижувати його емоційне напруження.
Закон мовного посилення емоцій: людина розповідає якісь вражаючі спогади,
при цьому супроводжує свою розповідь словами-вигуками (О! Ура! Боже мій! Юху!).
 Закон детального обговорення дрібниць: пов'язано з тим, що саме по
відношенню до дрібниць будь-яка людина має певну думку: всі розбираються в них. Зате
при вирішенні серйозних питань багато відхиляються від участі в обговоренні, вважаючи,
що "всі повинні вирішувати фахівці" або "від мого рішення нічого не залежить".
Закон спотворення інформації при її передачі («закон зіпсованого телефону»):
чим більше число людей передає яку-небудь інформацію, тим більша ймовірність її
спотворення.
Закон прискореного розповсюдження негативної інформації: відомо, що при
передачі будь-яка інформація викривляється внаслідок суб'єктивності її інтерпретації.
Наприклад, скільки різної інтонації може мати фраза «Начальник просив тебе зайти».
Класичний приклад «чуток».
Закон притягування критики: чим більше мовець виділяється на тлі
навколишніх, тим більше людей критикує його дії. Неординарна в інтелектуальному чи
іншому плані людина завжди стає об'єктом підвищеної уваги і, подібно магніту, притягує
до себе критику. Людина, яка виступає перед публікою (особливо незнайомій, байдужою
або недоброзичливою), повинна бути заздалегідь готова до критичного ставлення до себе.
Відомо, наприклад, що жінок, які виступають публічно, аудиторія оцінює в першу чергу
за зовнішнім виглядом і тільки в другу чергу - по ораторським здібностям.
 Закон довіри до простих слів: чим простіше слова і вирази, які використовуються
для вербалізації думки, тим краще її розуміння і тим більше довіри викликає мовець.
Закон відторгнення публічної критики: коли здійснюється публічна критика
когось але того чи іншого питання і при цьому присутня людина, у якого є аналогічні
недоліки, але його особисто в даний момент не критикують, ця людина критику по
відношенню до себе (критику за аналогією) практично завжди відкидає, вважаючи, що "у
нього - зовсім інше".
 Закон мовного самонавіювання: якщо людина своїми словами пояснює що-
небудь співрозмовнику, то він автоматично буде міркувати як і його комунікатор.
 Виконала студентка групи УАФм-23 Губарєва Марина
 Закон ритму спілкування: людині необхідно дотримуватися сформованого,
звичайного для неї ритму спілкування – інакше вона починає відчувати психічний
неспокій, виникає стрес, погіршується настрій, загальний стан здоров'я. У своїй
професійній діяльності вчителі, викладачі, керівники (у останніх до 80% робочого часу
займає спілкування, причому значну його частину займає телефонне спілкування –
найбільш напружений вид діяльності), журналісти, лікарі, юристи, екскурсоводи,
службовці, які ведуть приймання громадян, продавці, підприємці і деякі інші категорії
людей. Ці люди мають потребу в систематичному відпочинку від спілкування, що нерідко
приймає форму домашньої мовчазності, прагнення ухилитися протягом якогось часу від
спілкування навіть з близькими людьми.
Закон первинного відторгнення нової ідеї: якщо людина раптом отримує
інформацію, яка суперечить існуючій в його свідомості думці або поданням, то перша
думка, яка виникає у слухача, наступна: ця інформація помилкова, мовець має хибні
твердження, ця ідея шкідлива і приймати її не треба.
Закон падіння інтелекту аудиторії із збільшенням її розміру: чим більше людей
в аудиторії, тим нижче її середній інтелект, навіть при збереженні особистого високого
інтелекту кожного окремого слухача. Однак при цій ситуації людина «в масі» легше
реагує на штампи, прописні істини, грубі жарти, примітивні заклики. Слухач стає більш
довірливим і нав'язується. Перед масою слід говорити коротко, голосно, впевнено,
простими фразами, використовуючи загальновідомі істини, гумор, і закінчити промову
коротким закликом, гаслом. У невеликій же аудиторії - навпаки: один слухач не такий
вселяється як натовп.
Закон прогресуючого нетерпіння слухачів: чим довше говорить оратор, тим
більше неуваги і нетерпимості проявляють слухачі.
 Закон залежності результату спілкування від обсягу комунікативних зусиль:
чим більше комунікативних зусиль витрачено, тим вище ефективність спілкування.
Ввічливість і дотримання правил мовного етикету завжди припускають розгорнуті
формули, ступінчастість оформлення прохання чи побажання. І навпаки: короткі прохання
і розпорядження часто виконуються неохоче, оскільки сприймаються як накази.
 Закон дзеркального розвитку спілкування: якщо в доброзичливій бесіді один
співрозмовник поміняє позу або почне говорити трохи тихіше, то і другий співрозмовник
прийме ту ж позу і також почне говорити тихіше. "стандартний" фінал дитячих сварок:
"Дурень! - Сам дурень!".
« »Відмітила закони, що вважаю необхідними у моїй професійній діяльності.

4. Схарактеризуйте вплив персоналізації на сучасні процеси

міжособистісного спілкування.
Персоналізація, як процес індивідуалізації комунікації з кожним споживачем, має
значний вплив на сучасні процеси міжособистісного спілкування.
З одного боку, персоналізація дозволяє збільшити ефективність комунікації,
оскільки вона враховує індивідуальні потреби, інтереси та поведінку кожного споживача.
Наприклад, в електронній комерції персоналізований підхід дозволяє пропонувати
споживачам товари, які найбільш відповідають їхнім потребам і інтересам, забезпечуючи
збільшення конверсії та зменшення відмов.
З іншого боку, персоналізація може мати й негативні наслідки. Наприклад,
використання персональних даних без згоди користувачів може порушувати їх права на
приватність та конфіденційність. Також, персоналізація може приводити до зменшення
різноманітності точок зору та ідей в мережі, що може знизити якість міжособистісного
спілкування та різноманіття інформації.
Отже, персоналізація має складний вплив на процеси міжособистісного
спілкування, і важливо забезпечити баланс між позитивними та негативними наслідками
цього процесу.
Виконала студентка групи УАФм-23 Губарєва Марина