Семінар 4.

Значення комунікації у суспільних відносинах

1. Поняття комунікації.
Основним процесом обміну інформацією є комунікація. Перша потреба в комунікації на рівні
організації пов'язана з наданням необхідної інформації з відповідного питання, щоб забезпечити
можливість кожному виконувати свою роботу ефективно і сприяти досягненню мети організації.
Сам термін "комунікації" походить від латинського слова "communico", що означає "роблю
загальним", "поєдную".
Поняття "комунікації" має кілька значень. По-перше, це шляхи сполучення (наприклад, повітряні або
водні комунікації); по-друге, це форма зв'язку (радіо, телеграф); по-третє, це процес передачі
інформації (радіо, телебачення, преса, кінематограф); по-четверте, комунікація виступає як акт
спілкування, зв'язок між двома або більш індивідами, повідомлення інформації однією особою іншій.
Таким чином, комунікація – це процес двостороннього обміну ідеями та інформацією, який веде до
взаємного розуміння. Якщо не досягається взаєморозуміння, то комунікація не відбулася.
У процесі комунікації інформація передається від одного суб'єкта іншому. Суб'єктами можуть
виступати окремі особи, групи або навіть цілі організації.
Таким чином, за кількістю учасників комунікацію поділяють на внутрішню (людина розмовляє сама
з собою), міжособистісну (розмова між двома людьми), комунікацію в малих групах (троє-п'ятеро
людей), публічну комунікацію (аудиторія у 20-30 і більше осіб), організаційну (100 і більше осіб) та
масову (1000 і більше осіб).
Комунікація може бути усною, письмовою або друкованою. Якщо усна комунікація дає можливість
швидкого реагування обох сторін та передає всі нюанси особистого спілкування, то письмова та
друкована здебільшого обслуговують публічну, організаційну та масову комунікацію. Особливу роль
у цьому відіграють сучасні комунікаційні системи, такі як Інтернет, де, так би мовити, "електронна"
комунікація досягла майже необмежених можливостей.
Значну роль у практиці організаційних комунікацій відіграє поділ комунікації на вербальну та
невербальну. Вербальна – це звичайне використання нами рідної чи іноземної (це байдуже) мови. До
невербальної належать міміка, жести, пози, одяг, зачіска, інтонація та тембр голосу тощо.
Комунікація й інформація відмінні, але пов'язані між собою поняття. Комунікація включає в себе і
те, що передається, і те, як це "що" передається.
Комунікація у своїй розвинутій моделі стала нагадувати двобічний потік інформації. При цьому до
кожного з учасників взаємодії в організації ставиться ряд вимог. Так, кожний з учасників повинен
мати всі чи деякі здібності: бачити, чути, відчувати, сприймати запах і смак. У цій моделі також
оцінюється місце передачі інформації, її повнота, зміст, форма. Це дозволяє не тільки швидко й
правильно скласти уявлення про предмет, який цікавить учасників, але й вибрати ділову стратегію та
тактику, визначити тимчасові параметри реалізації цілей.
Український теоретик і практик комунікацій Г. Почепцов радить використовувати такі наукові
підходи до цього об'єкта.
 1. Традиційний підхід, що користується поняттями:
o • риторики – мистецтва правильного мовлення, науки про те, як впливати на людей
своїм мовленням;
o • філософії та логіки – наук, які тільки й дали змогу створити моделі реального
спілкування людей;
 o • теорії аргументації – науки, що є, власне, відгалуженням логіки і вчить, як треба
переконувати людей, шукати незаперечну аргументацію для доказу власної думки або
для спростування думки співрозмовника.
 2. Загальнотеоретичний підхід, що базується:
o • на теорії масової комунікації – науці про теоретичні концепції стосовно загальних
питань людського спілкування;
o • теорії масової комунікації- науці про особливості спілкування з масовою аудиторією;
o • семіотиці – науці про знаковий аспект комунікації, яка розглядає знак як вільне
поєднання значення (змісту) і форми;
o • теорії міжнародних комунікацій – науці, що розглядає такі різновиди діяльності, як
урядові переговори, переклад як засіб міжнародного спілкування, менеджмент
конфліктних міжнародних ситуацій.
 3. Прикладний підхід, що виходить із:
o • психоаналізу – науки, котра розглядає комунікативні процеси як такі, що дають
можливість зазирнути у підсвідоме, у ту частину нашої психіки, яку звичайно закрито
для інших індивідуальною цензурою;
o • ділової комунікації – науки, яка вивчає найраціональніші способи розв'язування
ділових проблем;
o • теорії інформації – суто прикладної математичної науки;
o • теорії комунікативних обмінів – науки про стратегію і тактику людської поведінки
під час обміну інформацією.
Так, сильний не дає інформацію слабому, оскільки не розглядає його як вартого уваги
співрозмовника (ділового партнера). Під час обміну інформацією сильний весь час вимагає
зворотного зв'язку, оскільки він не впевнений, чи розуміє його партнер; слабкий, навпаки – легко
віддає свою інформацію, сподіваючись отримати від сильного хоча б мінімум корисної для себе
інформації.
 4. Фізіологічний підхід з використанням:
o • лінгвістики – науки про мову, яка пояснює мовні форми, що з їхньою допомогою
саме й відбувається комунікація;
o • семантики – науки, що вивчає значення мовних одиниць, бо без формалізації
семантики неможливе будь-яке комп'ютерне моделювання людського мислення та
спілкування. На ній базується комп'ютерна лінгвістика, штучний інтелект;
o • соціолінгвістики – науки, яка досліджує зв'язок соціальних і мовних структур;
o • психолінгвістики – науки про еквіваленти нових процесів у психіці;
o • паралінгвістики – науки про процеси, які супроводжують мовну комунікацію, тобто
про невербальні комунікації.
 5. Психологічний і соціологічний підхід, що використовує:
o • психологію – науку про поведінку окремого індивідуума, групи людей або народу в
цілому згідно з менталітетом;
o • соціологію – науку, що вивчає відносини соціальних структур.
Існує багато теоретичних моделей комунікації, і всі вони зробили внесок у практичний розвиток
таких комунікацій.
Так, комунікацію на рівні особи відтворює трансактивна модель К. Барклунда (1970). Складовими
цієї моделі є особа (комунікант), повідомлення, процеси кодування-декодування та чотири типи
сигналів: сигнали суспільного рівня, особистого рівня і два типи поведінкових сигналів (вербальні та
невербальні).
Сигнали суспіпьного рівня – це вплив на особу різних чинників навколишнього середовища й
техногенної цивілізації; особистого рівня – міжособистісні, взаємодія між людьми, які входять до
комунікативного простору; сигнали поведінкового рівня – це реакція особи, зумовлена впливом на
неї сигналів суспільного та особистого рівнів. Усі групи сигналів перебувають у постійній взаємодії.
Сучасна теорія комунікацій створила та ускладнила колишні моделі, переходячи від лінійних до
нелінійних, а від них – до об'ємних (спіральних, мозаїчних тощо).
Лінійну модель комунікації запропонував 1942 року Г. Лассвел, а 1949 року її вдосконалили К.
Шеннон і В. Вівер.
Модель Г. Лассвела має вигляд:
Комунікатор > звернення > носій звернення > одержувач > зворотний зв'язок
У цій моделі комунікатор – людина, від якої виходить звернення. Автор стверджував, що для
комунікатора головним є переконаність, ясність намірів, симпатичність та стиль комунікації. Отже,
люди, які є симпатичними, відзначаються товариськістю, сердечністю в поводженні з іншими
людьми, мають привабливу зовнішність, здатні сильніше впливати на інших людей і мати від цього
певний зиск.
Звернення – це послання у вигляді тексту, воно може набувати будь-якої форми.
Засоби комунікації – це засоби масової інформації– які давно відомі (радіо, телебачення, газети,
журнали), так і порівняно нові (факс, Інтернет тощо).
Одержувач – це людина, до якої спрямоване звернення.
Отриманий сигнал.
Модель Шеннона-Вівера передбачає вплив різних перешкод, так званих джерел шуму. Автори
вважали, що в нормальній обстановці люди бувають неуважні. їм можуть заважати якісь звуки, вони
можуть просто недочути, що було сказано і т.д.
Ця модель має такий вигляд:
1963 р. Г. Малецькі ще більше ускладнив модель Лассвела. Він увів поняття іміджу комунікатора та
іміджу одержувача і розглядав їхній взаємовплив, а також вплив одержувача на канали комунікації
та на саме звернення. Він виділив у галузі зворотних зв'язків поняття "тиск та примус", розглядаючи
тиск на комунікатора з боку змісту повідомлення та засобів інформації, а останніх, у свою чергу, –
також і на одержувача повідомлення. Він виокремлював три рівні аналізу тиску та примусу для
одержувача (соціальне оточення, належність до цільової аудиторії та самоімідж), а для комунікатора
запровадив додатково ще два рівні (характер впливу засобів інформації та суть команд
комунікатора).
До об'ємних моделей належать моделі Г. Ньюкоша (1953) та С. Бейкера (1968).
Модель Ньюкоша в загальному вигляді створює три взаємопов'язані точкові об'єкти. До них
належать комунікатор, адресат та об'єкт, про який ідеться. Коли комунікатор та адресат ставляться
один до одного позитивно, то так само вони ставитимуться і до об'єкта. Це збалансований трикутник.
У разі, коли існує загальне негативне ставлення до об'єкта, тобто незбалансований варіант, потрібно
знайти засоби для зміни такого ставлення.
Модель комунікації Бейкера- це куб, який складається з маленьких кубиків (на зразок кубика Рубіка).
Чотири грані куба відповідають джерелу, одержувачу, самому зверненню і каналу комунікації. Усі
кубики перебувають у безперервній взаємодії між собою, щоразу стикаючись цими чотирма гранями.
1963 року Ф. Денс запропонував спіральну модель комунікації, оскільки, на його думку, лінійні та
циркулярні моделі комунікації мають спільний недолік – вони використовують комунікативний
цикл, тоді як спіральна модель розвитку дає геометричні докази того, що комунікації просуваються
вперед, повторюючи пройдені шляхи розвитку на новому рівні

2. Структура комунікаційного процесу.

У міжособистісному процесі комунікацій можна виділити шість головних змінних:
 - Відправник / кодировщик;
 - Повідомлення;
 - Канал;
 - Одержувач / декодувальник;
 - Сприйняття і
 - Зворотній зв'язок.
На ефективність процесу комунікації впливають такі фактори, як комунікативні навички, установки і
досвід, а також розумові здібності суб'єктів спілкування, що формують специфіку їх сприйняття
повідомлення і емоційну підоснову.
Комунікативний процес може бути представлений у вигляді схеми, за основу якої взято малюнок з
роботи Л. Джуелл (рис. 5.2):
У тому чи іншому вигляді, але такого роду схеми присутні у свідомості і відправника, і одержувача.
Кожна сторона, будучи розумною істотою, вміє мислити логічно, використовувати "сирі" дані та
інформацію, будувати моделі суб'єктів спілкування, картини ситуації, прогнозувати події. Завдання
наукової дисципліни - запропонувати набір методик, апробованих підходів до розуміння і
проникненню в сутність що відбувається, забезпечити ширший, системний підхід до явища ділової
комунікації, сприяти підвищенню ймовірності настання прогнозованих подій, очікуваного
результату. Ступінь адекватності умоглядних і науково обгрунтованих образів, на яких грунтуються
боку у визначенні складу і змісту процедур спілкування, етапів, поведінки, визначає і ступінь
відповідності реального розвитку подій прогнозами, і успіх спілкування.
Внутрішні перешкоди, або перешкоди, які обумовлені особливостями суб'єктів спілкування, - це
спрямованість особистості, упередження, стереотипи, забобони, некомпетентність, особливості
психіки, стан психіки, стан здоров'я, нерозуміння наявності і сутності бар'єрів сприйняття і
спілкування, невміння їх передбачити і долати, незнання основ етики та етикету спілкуються,
нерозуміння специфіки застосування засобів спілкування.
Зовнішні перешкоди: думка інших членів групи, тиск з їхнього боку, особливо з боку лідера, збої і
відмови технічних засобів підтримки, застосовуваних у процесі спілкування, кліматичні умови,
політичні чинники, які необхідно брати до уваги, обмеженість різного виду ресурсів (часу, фінансів ,
матеріальних, кадрових, інформації) і т.п. Зовнішні перешкоди впливають і трансформують
спрямованість суб'єкта спілкування, в тому числі його переконання, мотиви, потреби, очікування,
ціннісні орієнтації, мораль і т.п.
Петля зворотного зв'язку являє собою аналогічний комунікативний процес, тільки одержувач
послання перетворюється на відправника. Формулювання послання, вибір каналу для його відправки
пов'язані з розумовим процесом, що відбувається в мозку відправника і полягає в обробці відомої
інформації про одержувача і про канатах повідомлення з метою вибору найбільш ефективного. На
цьому етапі розробляється прогноз реакції одержувача на послання, знову ж таки з урахуванням тієї
інформації, якою ми володіємо про нього, і моделі поведінки, якої ми керуємося в уявленнях про
причини і наслідки його поведінки.
Сутність переговорного процесу з психологічної точки зору зведена Ч. Л. Карраса до сукупності
елементів, притаманних усім переговорам, тобто пов'язані елементи і їх детермінанти (що визначає і
самі елементи, і їх рівень). Елементи переговорного процесу з психологічної точки зору - це рівень
очікувань, баланс джерел сили позиції, процессуальносодержательние елементи, потреби і цілі,
усвідомлення цілей і цінностей, очікуване задоволення.
Ще одна модель комунікативного процесу пов'язана з підготовкою та проведенням публічної
промови. Вона приводиться на рис. 5.32.
Основні частини публічної промови мають наступні завдання:
 1) вступ: викликати інтерес, опанувати увагою аудиторії; встановити атмосферу
взаєморозуміння і довіри; підготувати аудиторію до сприйняття мови;
 2) основна частина, де викладається суть, наводяться докази, спростовуються доводи
опонентів: повідомити інформацію -Обгрунтувати свою точку зору; переконати аудиторію;
спонукати слухачів до конкретних дій;
 3) висновок: підсумувати сказане, зробити висновки; посилити інтерес до предмета промови;
закріпити враження від промови.

3. Функції, ефекти та закони комунікації.

Комунікація виконує дуже важливі функції в суспільному житті, створюючи умови для
забезпечення роботи не тільки інформаційної, а й усієї суспільної сфери. Щодо цього варто
розглядати інформаційну сферу як своєрідну кровоносну систему суспільства, без якої
функціонування економічної, соціальної, політичної та духовної сфер суспільства не можливе
Поняття комунікація як науковий термін і галузь дослідження своїм другим народженням
зобов'язана XX ст. Походить воно від лат. communicatio — повідомлення, передача, бесіда, розмова.
Більше того, словники свідчать, що вивчення проблем комунікації започатковано ще за часів
Платона.
Як і завжди в науці, різні автори абсолютно по-різному тлумачать зміст цього поняття. Соціологи
(П.Сорокін) розуміють під комунікацією взаємодію, тобто передачу соціальної інформації.
Психологи (А.Леонтьев) — процеси обміну продуктами психологічної діяльності, насамперед
спілкування. Кібернетики (А.Урсул) — обмін інформацією між складними динамічними системами
та їхніми частинами сприймати, накопичувати та переробляти інформацію.
З огляду на зазначене можемо констатувати, що комунікація є процесом передачі інформації між
суб'єктами соціальної сфери суспільства. У свою чергу власне інформацію представники кібернетики
(в особі одного із засновників цієї науки Н.Вінера) визначають як зміст, що отримується із
зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього.
Взагалі термін комунікація використовується багатьма соціальними, біологічними, технічними
науками.
Але у будь-якому випадку комунікація передбачає наявність як мінімум трьох учасників цього
процесу: передавач — повідомлення — приймач.
Таким чином вимальовується, що комунікація є різновидом взаємодії між певними суб'єктами
(передавач, приймач) за посередництвом певного об'єкта (повідомлення).
Зрозуміло, що йдеться про взаємодію окремих людей, груп людей, суспільства в цілому. Під
комунікацією розуміють також сигнальні способи зв'язку у тварин (зоокомунікація), і не більше...
Гравітаційна взаємодія, скажімо, між небесними тілами, з огляду на нинішній рівень знання суті і
законів Всесвіту, не вважається на цьому історичному етапі розвитку людської цивілізації
комунікаційним процесом.
Окрім суб'єктів процесу комунікації, обов'язково має бути присутній об'єкт комунікації
(повідомлення). Він може мати матеріальний характер (поштовий лист, книга, SMS, подарунок, жест,
мова), або несвідомий, нематеріальний характер впливу на реципієнта (приймача). В останньому
випадку комунікатор (передавач) може несвідомо впливати на реципієнта, викликаючи в нього
симпатію (антипатію), довіру (недовіру), любов (ненависть) тощо.
Допитливий читач може запитати, чи є комунікацією спілкування людини самої з собою (внутрішня
мова, роздуми, спогади)? Очевидно, що так, оскільки ми маємо на увазі своєрідну, хоч і вироджену,
але свідому форму комунікації. У випадку марення, галюцинацій ми не можемо говорити про
цілеспрямованість і функціональність комунікаційного акту.
Ґрунтуючись на висловленому вище, маємо можливість сформулювати наукове поняття: комунікація
є опосередкованою і цілеспрямованою взаємодією двох суб'єктів.
Ця взаємодія може відбуватися в реальному геометричному просторі та астрономічному часі (рух
матеріальних об'єктів) або в багатомірному віртуальному просторі і часі (рух ідеальних суб'єктів:
змістів, образів, ікон, знаків та ін.).
Комунікація виконує дуже важливі функції в суспільному житті, створюючи умови для забезпечення
роботи не тільки інформаційної, а й усієї суспільної сфери. Щодо цього варто розглядати
інформаційну сферу як своєрідну кровоносну систему суспільства, без якої функціонування
економічної, соціальної, політичної та духовної сфер суспільства не можливе.
Віддаючи належне міжособистісній та груповій комунікації, з точки зору інформаційно-
комунікаційного менеджменту значно більшу вагу мають масові комунікації — процес обробки
інформації, її передавання за допомогою преси, радіо, телебачення, а також спілкування людей як
членів "маси", яке здійснюється за допомогою технічних засобів комунікації.
Проте нас найбільше цікавлять соціальні і психологічні функції масової комунікації, які є
ключовими при розгляді проблем паблік рилейшнз, реклами, пропаганди та ін.
Соціальні функції масової комунікації
Інформаційна функція — є основною функцією, оскільки на організації й управлінні потоками
інформації побудовані паблік рилейшнз (PR), реклама тощо.
Соціалізуюча функція — пов'язана із соціальним вихованням членів суспільства, формуванням або
зміною інтенсивності і спрямованості соціальних настанов, цінностей та ціннісних орієнтацій
аудиторії, з якою здійснюється комунікація. Зокрема, соціалізуюча функція може розглядатися як
така, що реалізує стратегічний PR, на якому ґрунтується вся суспільна сфера.
Організаційно-поведінська функція — пов'язана з ініціюванням або припиненням певних дій
масової аудиторії. З нею можна поєднати тактичний PR (політична, виборча або рекламна кампанія).
Емоційно-тонізуюча функція полягає в регулюванні емоційного рівня аудиторії, стимулюванні її
емоційних реакцій.
Комунікаційна функція — пов'язана з регулюванням зв'язків між різними індивідами або
сегментами аудиторії, а також комунікатора з тією самою аудиторією.
Психологічні функції масової комунікації
З точки зору психології виокремлюють такі функції масової комунікації:
 Формування масової психології — стратегічна, оскільки формує і масу (як суб'єкт соціальної
дії), і масову психологію.
 Інтеграційно-комунікаційна — пов'язана з формуванням загальних емоційно-психологічних
настроїв аудиторії.
 Інформаційна— забезпечує аудиторію певним набором інформації, створює єдину
"інформаційну" систему координат для сприйняття і оцінки подій, які відбуваються в
суспільстві.
 Соціалізуюче-виховна — сприяє формуванню узагальнених настанов, цінностей і ціннісних
орієнтацій.
 Організації поведінки — стимулює напрями конкретних дій маси.
Отже, феномен масової комунікації можна розглядати як:
 Набір технічних механізмів (засобів масової комунікації, які доносять повідомлення до
аудиторії) для впливу на психіку людей.
 Нові змістовні компоненти психологічного впливу (коли транслюються не просто директивні
повідомлення, а повідомлення, що стимулюють, "підштовхують" індивідів до певних дій).
 Спеціально організований процес, коли зовнішньо люди (начебто) мають право на
індивідуалізацію і свободу людської свідомості, а по суті — внутрішньо (психологічно)
такого вибору не мають, оскільки дивляться одні й ті самі (по змісту) телепрограми, слухають
одні й ті самі радіопередачі і читають одні й ті самі повідомлення в газетах з різними назвами.
У цьому контексті варто виокремити такі масово-психологічні функції засобів масової комунікації:
 загальної регуляції психодинаміки суспільства;
 інтегратора масових настроїв;
 управління циркуляцією психоформуючої інформації.

Доповнення до 3 питання. Існують ще такі цікави ефекти комунікації:

Ефект реактанс. Якщо людина відчуває, що якесь повідомлення робиться з метою вплинути на неї,
то він сприймає його як загрозу своїй свободі приймати рішення, тобто відноситься до такому
повідомленню вкрай негативно. У дію вступають захисні механізми психіки, що відкидають
інформацію з елементами загрози. Цей ефект був описаний В. Шрамм в середині 1950-х рр
Ефект Барнума. Людина схильна приймати на свій рахунок загальні, банальні, розпливчасті
твердження, якщо їй кажуть, що вони отримані в результаті вивчення якихось незрозумілих їй
факторів.
Ефект насичення. Повторення в масовій комунікації корисно лише до певної межі, після якого
починається негативна реакція реципієнтів, спрямована на уникнення контактів з повторюваною
інформацією. Повторення може дати ефект лише при варіації теми чи проблеми, зміні форми подачі
матеріалу. Психолог Л. Лекрон описує ефект насичення наступним чином: "Багаторазово
повторювана інформація має властивість накопичуватися. Тим часом прибутку від реклами могли б
бути набагато вище, якби працівники засобів масової інформації знали про існування порога
насичення, після досягнення якого навіювана ідея починає впливати, прямо протилежне бажаному
Доповнення до 1 питання.
Для здійснення процесу комунікації необхідні такі умови:
1. Наявність щонайменше двох осіб: відправника — особи, яка генерує інформацію, призначену для
передавання, та одержувача — особи, для якої призначено інформацію, що передається.
2. Наявність повідомлення, тобто закодованої за допомогою будь-яких символів інформації,
призначеної для передавання.
3. Наявність каналу комунікації, тобто засобу, за допомогою якого передається інформація.
4. Наявність зворотного зв’язку, тобто процесу передавання повідомлення у зворотному напрямку —
від одержувача до відправника. Таке повідомлення містить інформацію про ступінь сприйняття й
зрозумілості отриманого повідомлення.
Доповнення до питання 2
Далеко не завжди процес комунікації є ефективним, адже між тим, хто доносить інформацію і тим,
хто її сприймає можуть виникати комунікативні бар’єри - психологічні перепони, які людина
установлює, аби захиститися від небажаної, втомлюючої або небезпечної інформації. Виділяються
такі типи бар’єрів, залежно від причин їх виникнення:
 Бар'єр взаєморозуміння. Може виникати через огріхи в процесі передачі інформації.
Наприклад, коли комунікатор говорить невиразно, надто швидко, нечітко або вживає велику
кількість звуків-паразитів.
 Семантичний бар'єр. Виникає, коли одне і те ж слово різні люди розуміють по-різному,
вкладають в них свій власний сенс. Таке викривлення може бути наслідком особливостей
особистісного сприйняття людини, її професійної діяльності.
 Стилістичний бар’єр. Він виникає при невідповідності стилю мови того, хто говорить, і
ситуації спілкування або стилю мови, стану того, хто в даний момент слухає.
 Логічний бар'єр. Виникає, коли логіка міркування того хто говорить або занадто складна для
розуміння слухаючого, або здається йому неправильною, суперечить властивій йому манері
доказів.
 Бар'єр відносин. Йдеться про виникнення почуття ворожості, недовіри до того хто говорить, а
потім — і до інформації, яку він передає.

4. Типи суспільної комунікації.