Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

УДК 81:32.019.51
Юрій Шепель

Медіа-дискурс як засіб маніпулятивного впливу на читача

У статті досліджено мовні засоби маніпулятивного впливу в мас-медійному дискурсі. Установлено, що
маніпулятивний вплив у мас-медійному політичному дискурсі має чотири основні вербальні складові частини.
Виявлено й описано основні мовні засоби маніпулятивного впливу. Мета статті – виконання таких завдань:
розкрити поняття дискурсу та медіа-дискурсу й визначити засоби маніпулятивного впливу ЗМІ на читача.
Об’єкт опису в статті – засоби маніпулятивного впливу ЗМІ. Предметом аналізу виступили медіа-дискурс та
його маніпулятивний вплив на адресата. Зіставлення маніпулятивного впливу в сучасному мас-медійному
політичному й політичному дискурсах показує універсальний характер виділених вербальних складників і
мовних засобів маніпулятивного впливу.
Визначено можливість подальшого факторного аналізу для установлення характеру й ефективності
впливу, а також для віртуального моделювання можливості/неможливості реальних політичних коаліцій.
Ключові слова: маніпулятивний вплив, мас-медійний дискурс, мовні засоби маніпулятивного впливу,
друковані ЗМІ, медійний простір, реклама, політична інформація.

Постановка наукової проблеми та її значення. Медіа-дискурс — це тематично сфокусована,

соціально зумовлена мовленнєво-мисляча діяльність у медійному просторі.
Дослідження медійного дискурсу уможливлює визначення особливостей мислення окремих
мовців і груп людей, котрі є споживачами тих чи інших медіа-продуктів, а також методи впливу на
аудиторію.
Засоби масової комунікації стали головним інструментом для розповсюдження повідомлень, які
впливають на суспільну свідомість. Хоча старі предмети продовжували використовуватися, але й
вони були підсилені участю масової преси. Люди, котрі мислять стереотипами, утрачають
можливість спиратися на власні морально-етичні устої, які в них виробились у процесі накопичення
життєвого досвіду.
Рекламна й політична інформація здебільшого доставляється споживачеві «безкоштовно», її
виготовлення та доставку оплачують замовники, зацікавлені у формуванні попиту на певні товари й
ідеї. Споживач сплачує потім, коли купує рекламовані товари чи сприяє реалізації рекламованих
ідей. Оскільки технології маніпулювання цілеспрямовані й з успіхом впливають на значну більшість
споживачів інформації, монопольну власність генераторами інформації в демократичних суспільствах
цілком замінюють колишні недемократичні методи управління.
Актуальність теми полягає в тому, що ЗМІ все більше набувають вагомості в сучасному
суспільстві, неоднозначно впливаючи на його функціонування та розвиток. Це зумовлено тим, що:
– по-перше, ЗМІ відіграють ключову роль у механізмі реалізації державної влади, формують
громадську думку;
– по-друге, вони реально й повсякденно протистоять тиску держави на громадянина та
особистість. Особливо вплив ЗМІ стає вагомим під час виборчих кампаній. ЗМІ впливають на людей
за допомогою реклами.
Мета статті – виконання таких завдань, як розкриття поняття дискурсу та медіа-дискурсу й
визначення засобів маніпулятивного впливу ЗМІ на читача.
Об’єкт опису в статті – засоби маніпулятивного впливу ЗМІ.
Предметом аналізу виступають медіа-дискурс та його маніпулятивний вплив на адресата.
Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Останні
десятиліття ХХ ст. відзначилися тим, що увага лінгвістів була перенесена з менших одиниць
дослідження на більші. Об’єктами вивчення лінгвістів стали різновиди дискурсів [4; 5; 13; 14].
Оскільки мовлення відбувається за допомогою дискурсів, а не речень, фонем чи морфем, то
лінгвістичні дослідження бажано розпочинати з аналізу дискурсу. Ураховуючи цей аналіз, потрібно
аналізувати менші одиниці. Отже, поняття дискурсу і його аналіз є з’єднувальною ланкою для всіх
лінгвістичних досліджень, а сучасні уявлення про дискурс відображають увесь перебіг лінгвістичної
науки.
Уперше термін «дискурс» ужитий американським науковцем З. З. Херрісом у теорії лінгвістики
тексту [див.: 9; 10; 11; 12].


© Шепель Ю., 2017

302
 РОЗДІЛ VIІ. Дискурсознавстово. Текстологія. Літературознавство. 3, 2017

Чіткого й загальноприйнятого визначення поняття «дискурс» не існує, це можна пояснити

широкою популярністю цього терміна, а також тим, що він є об’єктом міждисциплінарного дослідження.
Н. Д. Арутюнова представила таке визначення дискурсу: дискурс – зв’язний текст, що взятий у
понятійному аспекті в сукупності з екстралінгвістичними, прагматичними, психологічними, со-
ціокультурними факторами; мовлення, що розглядається як цілеспрямована соціальна дія, як
компонент, що бере участь у взаємодії між людьми й механізмами їхньої свідомості. Дискурс –
«мовлення, що занурене в життя» [2; 6].
З одного боку, дискурс пов’язаний із прагматичною ситуацією, що потрібна для визначення
зв’язності дискурсу, його комунікативної адекватності й інтерпретації, а з іншого – із ментальними
процесами учасників комунікації (психологічними, соціокультурними, етнографічними принципами
та стратегіями породження й розуміння мовлення в конкретних умовах).
Дискурс розвивається в межах конкретної ситуації, а аналіз дискурсу дає розуміння про взаємодію
людей, що спрямована на досягнення певних цілей, при цьому комуніканти інтерпретують мовлення
та дії один одного. Дискурсивний аналіз ураховує екстралінгвістичні фактори, і це розширює межі
інтерпретації.
Дискурс (фр. discours – промова, виступ, слова) – у широкому сенсі складна єдність мовної
практики й надмовних факторів (виразна поведінка, що виявляється в загальнодоступних почут-
тєвому сприйняттю формах), необхідних для розуміння тексту, єдність, що дає уявлення про
учасників спілкування, їхні установки та цілі, умови вироблення й сприйняття повідомлення.
Традиційно дискурс мав значення впорядкованого письмового, але найчастіше мовного пові-
домлення окремого суб’єкта. В останні десятиліття термін отримав поширення серед гуманітарних
наук і набув нових відтінків значення. Часте ототожнення тексту та дискурсу пов’язане, по-перше, із
відсутністю в деяких європейських мовах терміна, еквівалентного французькому й англійському –
discours(e); по-друге, із тим, що раніше в обсяг поняття «дискурс» включалася лише мовна практика.
У міру становлення дискурсного аналізу як спеціальної сфери досліджень, з’ясувалося, що значення
дискурсу не обмежується письмовим й усним мовленням, але позначає, крім того, і позамовні
семіотичні процеси. Акцент в інтерпретації дискурсу ставиться на його інтеракційну природу.
Дискурс не є ізольованою текстовою або діалогічною структурою, тому що набагато більше
значення в його межах здобуває паралінгвістичний супровід мови, що виконує низку функцій (ритмічну,
референтну, семантичну, емоційно-оцінну та ін.). Дискурс – це «істотна складова соціокультурної
взаємодії» [3]. Філософського звучання термін набув завдяки роботам Мішеля Фуко [7; 8]. «Дискур-
сію» розуміємо за ним як складну сукупність елементів мовної практики, що бере участь у форму-
ванні уявлень про той об’єкт, що вони припускають. В «археологічних» і «генеалогічних» пошуках
Фуко «дискурсія» виявляється своєрідним інструментом пізнання, репрезентуючим досить
нетрадиційний підхід до аналізу культури. М. Фуко цікавить не денотативне значення вислову, а,
навпаки, вичитування в дискурсі тих значень, що маються на увазі, але залишаються невисловле-
ними, невираженими, сховавшись за фасадом «уже сказаного». У зв’язку з цим виникає проблема
аналізу «дискурсивної події» в контексті позамовних умов виникнення дискурсії – економічних,
політичних та інших, що сприяли, хоча й не гарантували його появу. Простір «дискурсивної
практики» зумовлений можливістю сполучати в мові різні за часом події, що вислизають з-під влади
культурної ідентифікації, відтворюючи динаміку реального. У дискурсі М. Фуко виявляє специфічну
владу вимовляння, наділену силою щось стверджувати. Говорити – означає мати владу говорити. У
цьому відношенні дискурс подібний всьому іншому в суспільстві – це такий самий об’єкт боротьби
за владу. Багато в чому завдяки роботам М. Фуко, Л. Альтюссера, Ж. Дерріди, Ж. Лакана французька
школа дискурсного аналізу вирізняється більшою філософською спрямованістю, увагою до
ідеологічних, історичних, психоаналітичних аспектів дискурсу.
Сьогодні аналіз дискурсу – міждисциплінарна сфера знання; теорія дискурсу розвивається в
лінгвістиці тексту, психолінгвістиці, семіотиці, риториці.
Як відомо, спочатку було слово, а потім унаслідок генези людського суспільства з’явилася
преса. На сьогодні друковані ЗМІ залишаються важливою та впливовою ланкою суспільного життя.
Саме вони значною мірою зумовили третю технічну революцію – інформаційну. При ній поняття
«комунікація» (communication) є невід’ємним атрибутом поведінки й культури будь-якої спільноти.
Відомі визначення поняття комунікації можна віднести до одного з двох його потрактувань: це
лінійний процес передачі повідомлень від одного або кількох відправників адресатам; або ж процес

303
Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

формування ідей, поглядів та обміну ними. Особливу увагу в останньому випадку приділяють тому,
як інформаційне повідомлення взаємодіє з людьми й впливає на формування їхніх поглядів.
Найвагомішими складниками життєвого світу сучасної людини є комунікативна дія та дискурс.
Нагадаю, що Ю. Хабермас під комунікативною дією розумів мовлення, обмін інформацією (зна-
чення й смисли якої сприймаються без додаткової рефлексії, як засоби передавання певного змісту).
Значущість комунікативних міжособистісних зв’язків найкраще можна виявити на прикладі аналізу
феномену дискурсу.
Дискурс – це розмова, бесіда, мовне спілкування, мовленнєва практика будь-якої спільноти, яка
є опосередкована універсом лінгвістичних знаків, соціальних інститутів, культурних символів. У
процесі дискурсу відбувається не лише встановлення міжсуб’єктних зв’язків сторін діалогу, а й
усунення того, що їх розмежовує. Завдяки дискурсу відбувається своєрідна кристалізація й закріп-
лення тих вихідних параметрів комунікативного зв’язку, які існують в учасників комунікативної дії.
Тут попереднє тлумачення інформації перетікає в інтерпретацію, а пояснення із побутового рівня
переходить на теоретичний. Через це дискурс розглядаємо як складне поєднання мовлення, значення
й дії, тобто зв’язну послідовністю речень. Їх розуміння та інтерпретація передбачають наявність
семантичного контексту – системи позалінгвістичних значень, смислів і знань, загальноприйнятних
та доступних у певному соціокультурному середовищі. Тобто дискурс спирається на формально-
логічне відтворення процедури, інтерпретаційну доступність інформації та її ціннісне співвідно-
шення для учасників комунікативної взаємодії, риторичну силу й своєрідну красу аргументації –
стрункість і простоту.
Виокремлюють п’ять видів дискурсу, які реалізовуються в комунікативній дії залежно від
ситуації, а саме дискурс як:
 засіб комунікативної дії (звичайний обмін інформацією);
 засіб ідеологічного впливу;
 «терапевтичний» засіб (наприклад у лікаря);
 нормальний дискурс (як, наприклад, наукова дискусія);
 нова навчальна форма дискурсу (навчання за допомогою діалогу) (Ю. Хабермас).
Засоби масової інформації є основними джерелами формування масової свідомості та ко-
ректування суспільної думки, якщо вона відмінна від офіційної. Мас-медійні тексти, хоча й висвіт-
люють подію, ураховуючі різні думки, слугують інструментом класового контролю, передаючи офі-
ційну думку за допомогою «закодованої знакової системи», яку являє собою мова преси, упро-
ваджують певні цінності та викорінюють інші.
У зв’язку з цим питання впливу, маніпуляції на будь-якому рівні (графічному, лексичному, син-
таксичному) набувають особливого значення. Однією з умов успішної маніпуляції є її непомітність,
коли реципієнт «вірить, що все, що відбувається, є природним та неминучим».
Звернення до медійного дискурсу – закономірне в контексті поглибленого, детального вивчення
динамічних процесів у сучасній мові.
В умовах сучасного суспільства, де головною рушійною силою є інформація, ключовим дис-
курсом, що реалізовує рух соціальної думки й формує концептуальну картину світу людини, став
медійний дискурс. Виникнення медійного дискурсу зумовлене тенденціями інтернаціоналізації та
глобалізації, розвитком сучасних комунікаційних технологій у світовому суспільстві.
Особливе місце медійний дискурс займає в сучасній дискурсивній матриці. Медіа-дискурс – це
зв’язний вербальний чи невербальний, усний або письмовий текст разом із соціокультурними, пра-
гматичними, психологічними факторами, що виражений за посередництвом засобів масової кому-
нікації. Він узятий у подієвому аспекті, являє собою дію, бере участь у соціокультурній взаємодії та
відображає механізм свідомості комунікантів.
Головне завдання мас-медіа – задоволення потреб суспільства в систематичному засвоєнні мар-
кованого фактом актуального соціального контексту, зображення актуальної соціальної реальності,
отримання, обробка й передача інформації широкій аудиторії, забезпечення масового, упорядкова-
ного, регулярно-періодичного розповсюдження соціально значущої інформації.
Різновиди медійного дискурсу вирізняються залежно від використаних комунікативно-інфор-
маційних каналів і реалізовуються за допомогою різноманітних мовних засобів і стратегій.
Типи медійного дискурсу безпосередньо пов’язані з жанрово-функційними особливостями
медіа-простору. Типи медійного дискурсу визначаються відповідно до:

304
 РОЗДІЛ VIІ. Дискурсознавстово. Текстологія. Літературознавство. 3, 2017

– виконуваної комунікативної функції: а) публіцистичний дискурс; б) рекламний дискурс;

в) PR-дискурс;
– каналу реалізації: а) теледискурс; б) радіодискурс; в) комп’ютерний дискурс.
Ці типи медійного дискурсу передбачають наявність специфічних каналів комунікативного
впливу. До них належать аудіо, візуальний та аудіовізуальний канали впливу в медіа-просторі.
Теледискурсу властивий аудіовізуальний вид комунікації, радіодискурсу – аудіо, комп’ютерному –
аудіовізуальний. Вони володіють структурними, стилістичними, композиційно-мовленнєвими особ-
ливостями та є структурними формами загального соціально-мовленнєвого контексту епохи.
Медіа-дискурс – це тематично сфокусована, соціально зумовлена мовленнєво-мисляча діяльність у
медійному просторі.
Дослідження медійного дискурсу дає змогу визначити особливості мислення окремих мовців і
груп людей, котрі є споживачами тих чи інших медіа-продуктів, а також методи впливу на аудиторію. За
словами О. В. Александрової [1], ЗМІ являють собою саме дискурс, адже вони динамічні, сучасні та
сприймаються учасниками комунікації в контексті поточних подій.
Головним принципом медійного дискурсу на цьому етапі його існування є орієнтація на адре-
сата. Адресанту потрібно враховувати велику кількість складників статусу адресата (віковий, ген-
дерний, професійний, соціальний, культурний та інші фактори), що допомагають уточнити й до-
повнити поняття «фактор адресата». Деякі ЗМІ орієнтуються на конкретного адресата, його картину
світу та мовну свідомість. Отже, аудиторія об’єднується однаковими очікуваннями щодо форми й
змісту комунікативних дій.
Медійний дискурс є діалогічним. Його головна мета – формування у свідомості адресата
особливої регулятивної моделі світу, у той час як функціональне призначення мовних одиниць
орієнтоване на зміст, що має стати надбанням адресата. Розуміння змісту повідомлення адресатом
відбувається як занурення змісту медіа-тексту в соціальний досвід кожного з адресатів.
Автор медіа-тексту моделює умови протікання комунікації таким чином, щоб це сприяло
зближенню з адресатом. Референція напряму залежить від намірів мовця й очікувань слухача.
Науковцями дослідним способом доведено безпосередній зв’язок між простотою повідомлення і
його сприйняттям. А оскільки ЗМІ здебільшого зорієнтовані на широкий загал, то для публі-
цистичних матеріалів розроблено певні критерії, які регламентують складність лексичних оборотів
та граматичних конструкцій.
Засоби масової комунікації стали головним інструментом для розповсюдження повідомлень, які
впливають на суспільну свідомість. Хоча старі предмети продовжували використовуватися, але й
вони були підсилені участю масової преси. Люди, котрі мислять стереотипами, утрачають можли-
вість спиратися на власні морально-етичні устої, які в них виробились у процесі накопичення
життєвого досвіду.
Рекламна й політична інформація здебільшого доставляється споживачеві «безкоштовно», її
виготовлення та доставку оплачують замовники, зацікавлені у формуванні попиту на певні товари й
ідеї. Споживач розплачується потім, коли купує рекламовані товари або сприяє реалізації рекла-
мованих ідей. Оскільки технології маніпулювання цілеспрямовано та успішно впливають на значну
частину споживачів інформації, монопольне володіння генераторами інформації в демократичних
суспільствах цілком замінює колишні недемократичні методи управління.
Виникає проблема власників і ЗМІ, котрі управляють як менеджери громадської думки. Інформа-
ційна комунікація здійснюється кимось і для когось чи чогось. Усе, що трапляється в межах інфор-
маційної комунікації, так чи інакше пов’язано з досягненням деяких цілей індивідами Інформаційна
комунікація здійснюється соціальними групами.
Поступовість етапів взаємодії можна подати у вигляді поступових один за одним фаз, в основі
кожної з них лежать стан інформації й характер реалізації відносин:
1 фаза – відбувається контакт із базовим фактом, що з’являється в процесі людської діяльності.
Це необхідна умова для початку інформаційної комунікації.
2 фаза (що проводить) – те, що проводить інформацію, додає отриманим відомостям, які
виступають у ролі змісту, ту чи іншу знакову, форму, тим самим створюючи повідомлення. До цієї ж
стадії потрібно віднести всі процедури, пов’язані з упорядкуванням інформації та формуванням її
масивів, призначених для подальшої передачі.

305
Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

3 фаза (передача) – той, хто передає, і той, хто споживає, позначаються тільки відповідною по-
тенцією, яка актуалізується на цьому етапі, тобто фазі передачі. Тут відбувається передача інфор-
мації за допомогою відповідної системи технічних засобів.
4 фаза (споживання) – складний процес, який характеризується активним уключенням психо-
логічних механізмів. Лише на фазі споживання починаються зміни в системі установок і ціннісних
орієнтацій.
5 фаза (постфаза) – використання інформації індивідом та групами людей навряд чи можна
розглядати як процес, що завжди проходить у прямій формі. Вплив інформації на свідомість об’єкта
може відбуватися не лише одноразово, у ту саму хвилину, але також характеризується тимчасовою
протяжністю. Інформація, отже, може продовжувати дію на психіку протягом тривалого часу,
незалежно від того, усвідомлюється цей процес чи ні.
Характерно, що включення механізмів, які реалізовують маніпулятивну дію, доводиться на фази
передачі й споживання. На постфазі відбувається накопичення мимоволі засвоєної інформації,
здатної приховано впливати на свідомість, що виявляється хорошим фундаментом для наступних
серій маніпулятивної дії.
Висновки й перспективи подальших досліджень. Медіа-дискурс – це зв’язний вербальний або
невербальний, усний чи письмовий текст разом із соціокультурними, прагматичними, психологіч-
ними факторами, що виражений за посередництвом засобів масової комунікації. Узятий у подієвому
аспекті, він являє собою дію, бере участь у соціокультурній взаємодії та відображає механізм
свідомості комунікантів.
Засоби масової комунікації стали головним інструментом для поширення повідомлень, які
впливають на суспільну свідомість. Тактика «близькість до народу» має дві площини вираження. З
одного боку, це створення позитивного враження щодо певних ідей або суспільно-політичних діячів
підкресленням їх наближеності до народу, а з іншого – створення в реципієнта спрощеного, сте-
реотипного й заангажованого уявлення щодо проблеми. Така тактика реалізовується на різних
функційних рівнях: граматичному, синтаксичному, лексико-семантичному та стилістичному.
Простота й однобокість подання інформації дуже важливі з погляду формування в суспільства
шаблонного або стереотипного мислення. Це має особливо важливе значення в становленні став-
лення до проблемних питань країни.
Маніпуляція відрізняється від пропаганди прихованим характером впливу, об’єкти маніпуляції
звичайно не знають про його здійснення. Основним знаряддям маніпуляції є засоби масової інфор-
мації. Процес маніпуляції може бути визначений як неприпустимий або неетичний, якщо він
пов’язаний із прямим обманом, впливом на підсвідомі інстинкти, образами осіб чи організацій,
дискредитацією товарів або послуг.
Маніпулятивний вплив на масового адресата в засобах масової інформації за своєю суттю не є
відмінним від інших проявів маніпулятивного впливу, зокрема в міжособистісному спілкуванні.
Відмінності стосуватимуться лише способу передачі інформації (опосередкованість мас-медіа і
неможливість миттєвого коригування засобів впливу залежно від реакції адресата) і власне адресата
(індивідуально-масовий адресат). Маніпулятивний вплив у мас-медіа не передбачає врахування
індивідуальних властивостей реципієнта, а отже, може йтися про можливого адресата й більш уні-
версальні мовні засоби, розраховані на різнорівневу аудиторію. Маніпулятивний вплив є багато-
компонентним явищем.
Перспективи подальшого дослідження вбачаємо в більш детельному та всебічному визна-
ченні характеру впливу (які тенденції превалюють – маніпулятивні чи актуалізаційні), для прогнозу
ефективності впливу та ефективності звернення до потенціалу впливу того чи іншого політичного
наративу, а також для віртуального моделювання можливості/неможливості реальних політичних
коаліцій.
Джерела та література
1. Александрова О. В. Виды пространств текста и дискурса / О. В. Александрова, Е. С. Кубрякова //
Категоризация мира: пространство и время : материалы науч. конф. / под ред. проф. Е. С. Кубряковой,
проф. О. В. Александровой. – Москва : Диалог-МГУ, 1997. – С. 15–25.

306
 РОЗДІЛ VIІ. Дискурсознавстово. Текстологія. Літературознавство. 3, 2017

2. Арутюнова Н. Д. Метафора / Н. Д. Арутюнова // Лингвистический энциклопедический словарь. –

Москва : [б. и.], 1990. – С. 296–297.
3. Дейк Т. А. ван. Язык. Познание. Коммуникация / Т. А. ван Дейк. – Благовещенск : РИО БГК им. И. А. Бодуэна
де Куртенэ. – 308 с.
4. Нечипоренко Б. Тактика «спрощення і наближення до народу» як засіб маніпулятивного впливу в
китайських електронних ЗМІ / Б. Нечипоренко // Вісник Київського національного університету
ім. Т. Шевченка. Східні мови та літератури. – 2009. – № 14. – C. 22–24
5. Подшивайлова Г. М. Мовні засоби маніпулятивного впливу в політичному дискурсі (на матеріалі дру-
кованих російськомовних ЗМІ України) : автореф. дис. ... канд. філол. наук / Г. М. Подшивайлова. –
Київ : КНУ ім. Тараса Шевченка, 2009. – 21 с.
6. Теория метафоры : сборник : пер. с анг., фр., нем., исп., пол. яз. / вступ. ст. и сост. Н. Д. Арутюновой ;
общ. ред. Н. Д. Арутюновой и М. А. Журинской. – Москва : Прогресс, 1990. – 512 с.
7. Фуко М. Порядок дискурса / М. Фуко / Воля к истине: по ту сторону знания, власти и сексуальности.
Работы разных лет. – Москва : [б. и.], 2009. – С. 47–96.
8. Фуко М. Археология знания / М. Фуко. – Санкт-Петербург : Изд. центр «Гуманитарная академия», 2010. – 416 с.
9. Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие / пер. с нем Ю. Хабермас. – Санкт-
Петербург : Наука, 2000.
10. Хабермас Ю. Отношения между системой и жизненным миром в условиях позднего капитализма
Ю. Хабермас // THESIS. – Весна, 1993. – Т. 1. – Вып. 2. – С. 123–136.
11. Хабермас Ю. Публичное пространство и политическая публичность. Биографические корни двух мысли-
тельных мотивов / Ю. Хабермас // Между натурализ- мом и религией : философские статьи / пер. с нем.
Ю. М. Б. Скуратова. – Москва. : Весь мир, 2011. – С. 15–26.
12. Хабермас Ю. Теория коммуникативного действия (фрагменты) / Ю. Хабермас // Вопросы социальной
теории. – 2007. – Т. 1. – Вып. 1. – С. 229–245.
13. Шпортько О. Маніпулятивний характер впливу телебачення на особистість / О. В. Шпортько // Інститут
політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса. Наукові записки / голов. ред. Ю. А. Левенець. –
Київ : ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса, 2008. – Вип. 38. – C. 286–297.
14. Яцимірська М. Медіатекст як продукт журналістської творчості (психолінгвістичний аналіз логічного
сприйняття та емоцій) / М. Яцимірська // Вісник. – Серія «Журналістика» / Львівський національний
університет ім. Івана Франка ; голов. ред. М. Присяжний. – Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2007. –
Вип. 30. – C. 267–276.
Шепель Юрий. Медиадискурс как способ манипулятивного влияния на читателя. В статье иссле-
дованы языковые средства манипулятивного воздействия в масс-медийном дискурсе. Установлено, что манипу-
лятивное влияние в масс-медийном политическом дискурсе имеет четыре основные вербальные составляющие.
Выявлены и описаны основные языковые средства манипулятивного воздействия. Целью статьи стало выполнение следующих
задач: раскрыть понятие дискурса и медиадискурса и определить средства манипулятивного воздействия СМИ
на читателя. Объектом описания в статье есть средства манипулятивного воздействия СМИ. Предметом
анализа выступил медиадискурс и его манипулятивный влияние на адресата. Сопоставление манипулятивного
воздействия в современном масс-медийном политическом дискурсе и в политическом дискурсе показывает
универсальный характер выделенных вербальных составляющих и языковых средств манипулятивного воздействия.
Определена возможность дальнейшего факторного анализа для определения характера и эффективности
воздействия, а также для виртуального моделирования возможности/невозможности реальных политических
коалиций.
Ключевые слова: манипулятивный влияние, масс-медийный дискурс, языковые средства манипулятивного
воздействия, печатные СМИ, медийное пространство, реклама, политическая информация.
Shepel Yurii. Media Discourse as a way of Manipulative Effects on the Reader. The article investigates the
language means of the manipulative impact of mass media discourse. It is established that the manipulative influence
of mass media political discourse has four main verbal components. Identified and described the main aspects of the language’s
manipulative influence. The purpose of the article was to accomplish the following tasks: to reveal the concept of discourse and
media discourse and to determine the means manipulative influence of the media on the reader. The object of the description in
the article, there are means manipulative influence of the media. The analysis addressed the media discourse and its manipulative
influence on the addressee. Comparison of manipulative influence in modern mass-media political discourse and in
political discourse shows the universal character of the selected verbal components and language of media’s manipulative
influence.
The possibility of further factor analysis to determine the nature and impact, as well as for virtual modeling of the
possibility/impossibility of real political coalitions.
Key words: manipulative influence of mass media discourse, language means manipulative influence, print
media, media space, advertising, political information.

Стаття надійшла до редколегії

13.03.2017 p.

307