ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО

“ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ”

Навчально-науковий інститут міжнародних відносин і соціальних наук

Кафедра іноземної філології та перекладу

Наукове есе
з дисципліни “Основи міжкультурної комунікації”
на тему: “Міждисциплінарний характер міжкультурної комунікації”

Виконали: студентки групи С-9-19-

Б1ПкАН(4.0д)
спеціальності 035 “Філологія”
Кірюхіна Олександра Вадимівна та
Шафран Олександра Олександрівна

Керівник: к.філол.н., Требик О.С.

 Міжкультурна комунікація - наука досить молода, що зародилася в
середині XX ст., Хоча її основи сягають середини XIX століття. Вперше
термін "комунікація" утвердився в дослідженнях, що примикають до таких
наук, як кібернетика, інформатика, психологія, соціологія та ін. Ще в 1848 р
відомий американський дослідник, математик Клод Шеннон (1916-2001),
грунтуючись на працях своїх попередників, опублікував монографію
"Математична теорія комунікації", де він розглянув технічні сторони процесу
передачі інформації.
Датою народження міжкультурної комунікації як науки прийнято вважати
1954 р., коли вийшла у світ книга Е. Холла і В. Трагера «Culture as
Communication» («Культура як комунікація»), в якій автори вперше
запропонували для широкого вживання термін «міжкультурна комунікація».
У 1959 р. основні положення та ідеї МКК були більш розвинені в роботі Е.
Холла «The Silent Language» («Німа мова»), де автор показав тісний зв'язок
між культурою і комунікацією. Запропоноване Е. Холлом розуміння культури
і комунікації («комунікація – це культура, культура – це комунікація») стало
темою жвавої дискусії в наукових колах США.
Оригінальний термін "міжкультурна комунікація" був введений в науковий
обіг в 1972 р в підручнику Л. Самовара і Р. Портера "Комунікація між
культурами" ( "Communication between Cultures "). Авторами був проведений
аналіз особливостей міжкультурного спілкування, які виникали в процесі
взаємодії представників різних культур.
У 1980-і рр. способи спілкування стали вивчатися соціологами, які
займалися аналізом соціальної сутності спілкування. Тоді ж з'явився
культурологічний інтерес до спілкування, який задовольнявся в рамках соціо-
та психолінгвістики. В рамках цих наукових напрямків стало можливим
пов'язати комунікативний процес з особистістю учасника спілкування,
зрозуміти спілкування як феномен того чи іншого типу культури. На початку
1980-х рр. визнання різноманітності культурних стилів стало цінним і
продуктивним фактором розвитку американського суспільства, правовим
підкріпленням прав різних культурних меншин [4] . Здійснюється пошук
можливих сфер прояви міжкультурних відмінностей.
У 1990-2000-і рр. намітився міждисциплінарний підхід до вивчення
комунікаційних процесів. Комунікація стала розглядатися з точки
зору міжнародних, політичних досліджень (наприклад, політичні
комунікації).
Надалі міжкультурна комунікація розглядалася ще більш широко, в даному
напрямку наукових досліджень були виділені такі області, як теорія
перекладу, навчання іноземним мовам, порівняльна культурологія, соціологія,
психологія тощо.
Як навчальна дисципліна МКК почала своє становлення в 60-х рр., коли
цей предмет почали вивчати в університетах США. Теоретичні положення,
описані в праці Д. Берло "Process ofProcess of Communicaíon» (1960), лягли в
основу навчальних програм міжкультурної освіти в американських
навчальних закладах.
 У 70-х рр. практичний характер курсу був доповнений теоретичними
узагальненнями та придбав форму класичного університетського курсу, що
поєднує як теоретичні положення, так і практичні аспекти міжкультурного
спілкування. На європейському континенті становлення міжкультурної
комунікації відбувалося дещо пізніше і було викликане тим, що формування
європейської спільноти відкрило кордони багатьох держав для вільного
переміщення людей, капіталів і товарів, європейські столиці й великі міста
стали інтенсивно змінювати свій вигляд завдяки появі представників різних
культур і їхнього активного включення в життєдіяльність цих міст. Сама
практика актуалізувала проблему взаємного спілкування носіїв різних
культур. На цьому тлі поступово формувався інтерес вчених до проблеми
міжкультурного спілкування.
Міжкультурна комунікація знаходиться в тісному зв'язку з багатьма
галузями знань: етнологією, культурологією, мовознавством, історією,
психологією, соціологією та ін. Особливе місце вона посідає в системі
мовознавчих і суміжних наук, до яких належать лінгвокраїнознавство,
етнолінгвістика, лінгвокультурологія, психолінгвістика, прагмалінгвістика,
когнітивна лінгвістика, соціолінгвістика.
Важливе значення для міжкультурної комунікації мають напрацювання
етнології – науки про формування і розвиток різних етнічних груп, народів і
народностей етнолінгвістики – галузі мовознавства, яка досліджує
відображення в мові етнічної свідомості, менталітету, національного
характеру, матеріальної і духовної культури народу. Знання мовних і
мовленнєвих особливостей представників іншої культури сприяє легкому
взаєморозумінню і налагодженню комунікації.
Неабияке значення для ефективної міжкультурної комунікації має
етнопсихолінгвістика, яка розглядає мовленнєву діяльність з урахуванням
національно-культурної специфіки, а також досліджує етнопсихолігвістичну
детермінованість мовної свідомості й комунікації.
Важливими для міжкультурної комунікації є напрацювання соціології –
гуманітарної науки про суспільство та соціолінгвістики – галузі
мовознавства, яка вивчає суспільне існування й умови розвитку мови. Методи
і прийоми цих наук, завдання, які вони ставлять для вивчення процесів
функціонування мови (мов) у різних соціумах – від невеликих спільнот з
державними і міжнародними масштабами – співзвучні завданням
міжкультурної комунікації, соціальній за своїм призначенням області знань.
Спільними для них є і центральні поняття «нація» і «народ».
Міжкультурна комунікація розглядає систему культурних кодів, символів і
знаків, вона пов'язана з семіотикою, яка вивчає загальні властивості знакових
систем, і лінгвосеміотикою – наукою про мову як специфічну систему знаків,
де слово є основним знаком думки й образу, створеного свідомістю предмета.
У колективній національній свідомості словесний знак стає символом, а їхня
система становить ментальну концептосферу нації.
Міжкультурна комунікація пов'язана також з багатьма іншими науками,
видами мистецтва (літературою, музикою, живописом, фольклором),
електронною поштою, церемоніями прийому їжі й напоїв, дипломатією тощо,
де в різних формах виявляється культурна і національна специфіка. Усі ці
сфери є джерелом дослідження міжкультурної комунікації. Одночасно її
досягненнями користуються в інших областях науки і практики.
Будь-яку науку характеризує насамперед її предмет. Предмет – це сукупна
проблематика, що відноситься до компетенції певної науки взагалі.
«Предметом міжкультурної комунікації є вивчення типів взаємодії між
представниками різних лінгвокультур; вивчення факторів, що здійснюють
позитивний / негативний вплив на результат взаємодії; опис підходів до
інтерпретації результату; гармонізація ракурсів вивчення результату
інтеракції між представниками різних лінгвокультур. Об'єктом вивчення
міжкультурної комунікації слід визнати результат природної комунікації в
природних умовах між представниками різних лінгвокультур».
«Об’єктом міжкультурної комунікації є спілкування представників різних
національних і лінгвокультурних спільнот, а предметом — прийняті в
національних спільнотах мовні стереотипи і норми поведінки, спілкування,
певні «культурні сценарії» різних дій, усталені моделі сприйняття та
оцінювання предметів і явищ, соціально унормовані звички, традиції,
ритуали, дозволи, заборони тощо».
Мета вивчення курсу – формування і розвиток у студентів міжкультурної
компетентності, як необхідного компонента процесу вивчення іноземних мов.
Курс орієнтує студентів в основних питаннях міжкультурної комунікації,
знайомить з новітніми дослідженнями, виробляє навички самостійного
аналізу критичних випадків міжособистісних конфліктів у процесі
спілкування з представниками інших культур.
Завдання курсу:
- оволодіння концептуальними положеннями теорії міжкультурної
комунікації;
- екстраполяція теоретичних положень теорії міжкультурної комунікації в
системну концепцію мови з метою формування міжкультурної
компетентності;
- розвиток навичок міждисциплінарного аналізу як методологічної основи
теорії міжкультурної комунікації, (зіставлення даних лінгвістики, психології,
психолінгвістики, семіотики, соціопсихології, соціо- та етнолінгвістики,
філософії мови);
- удосконалення вміння аналізувати різні ситуації міжкультурної комунікації;
- розвиток уміння знаходити джерела проблем і культурно-специфічну
інформацію;
- формування вміння модифікувати свою поведінку для досягнення
оптимальних результатів комунікації;
- удосконалення мовної та соціокультурної компетентності через засвоєння
специфіки національно-культурного компонента лексичних одиниць.
Розуміння складнощів, які викликає міжкультурна комунікація в
команді, важливе для керівників, учасників команд, а також тих, хто тільки
планує працювати в міжнародному бізнес-середовищі.
До найбільш вагомих слід віднести наступні:
Культурне упередження / стереотипізація.
Культурне упередження — це інтерпретація ситуацій, вчинків або даних на
основі стандартів власної культури. Усі ми більшою чи меншою мірою
підпадаємо під культурне упередження, яка є наслідком виховання, освіти,
медійних стереотипів, що панують у кожному суспільстві.
Наприклад, для багатьох західноєвропейців США асоціюються з успішним
бізнесом та престижними коледжами, але їм значно менше відомо про країни
Східної Європи. Тому в міжнародній команді (без попередньої інформації про
професійні досягнення) на перших етапах проєкту американця
сприйматимуть як більш компетентного, ніж румуна, поляка чи словака.
Пряма / непряма комунікація та негативний фідбек.
Рівень відкритості в донесенні завдань, узгодженні реальних таймлайнів чи
оцінюванні результатів роботи дуже залежить від культури країни.
Наприклад, у своїй книжці «Культурна карта» («The Culture Map», Erin
Meyer) Ерін Меєр розповідає, що за позитивними фразами американців часто
приховуються негативні оцінки, які більшості європейців важко вловити,
адже їх доносять у завуальованій формі. Результат: керівник-американець
переконаний, що дав працівнику негативний фідбек у дружній формі та
попередив його якнайскорше покращити результати. Підлеглий-француз
упевнений, що отримав позитивну оцінку своєї роботи, нічого покращувати
не доведеться і в кінці року його чекає бонус.
Різне сприйняття ієрархії в команді (ієрархічна / егалітарна культури).
Концепцію ієрархічності культур уперше дослідив Герт Хофстеде, який
назвав цей вимір культури «дистанцією влади — ступенем нерівності в
розподілі влади між людьми, який для населення певної країни є прийнятним.
Для ієрархічних національних культур Японії, Китаю чи Росії природно, що,
зважаючи на свою посаду, керівник може претендувати на особливе
ставлення й преференції, а відкрито суперечити йому неприпустимо.
У егалітарних культурах Нідерландів чи Скандинавії працівники відкрито
висловлюють свої зауваження керівництву та вважається поганим тоном,
якщо керівник дозволяє собі хоча б чимось претендувати на виключність —
окремий офіс чи краще місце на паркінгу біля офісу.
Ухвалення рішень: зверху вниз / консенсус.
Залежно від культури, рішення в команді ухвалюються або зверху вниз, або
консенсусом, коли команда вибирає найкращий варіант разом. У Данії
рішення не буде ухвалене, поки кожен із членів команди на нього не
погодиться.
Цікаво, що, хоча в ієрархічних культурах рішення здебільшого ухвалюються
та озвучуються зверху вниз, бувають і винятки. Наприклад, у спілкуванні
американська культура досить егалітарна та неформальна. Проте в компаніях
рішення ухвалюють виключно зверху вниз і працівників про них тільки
інформують, як стверджує Ерін Меєр, спираючись на свої дослідження.
Наведені культурні відмінності можуть створити складнощі в роботі команди,
проте саме синергія таких відмінностей дозволяє уникнути шкідливого
ефекту групового мислення, коли атмосфера згоди в команді переважає над
реалістичним оцінюванням завдання та пошуку нових, кращих способів його
виконання.
У сучасному глобалізованому світі міжкультурна комунікація і
компетентність — толерантність, відкритість і готовність адаптуватися до
нового — є критичною для професійного успіху та підвищення рівня вмінь.
 Джерела:

1. Боголюбова Н.М. «Міжкультурна комунікація».

2. Вікторія Загороднова «Основи міжкультурної комунікації».