Лекція № 1

Тема: Вступ
План:
1. Парадигма як методологія наукової діяльності.
2. Предмет, актуальність, завдання, структура і джерела
вивчення курсу «Методологія наукових досліджень»
(МНД).
3. Філософія і мова.
4. Філософська основа МНД і філософський підхід до
мови.
5. Реалізація філософської основи МНД у мовознавстві.
Наука починається там, де закінчується знання
і починається невизначеність і проблемність.
Аналітичний підхід у пізнанні навколишньої дійсності сприяв появі
понад 15 тисяч наукових дисциплін, кожна з яких, маючи свої
специфічні методи і предмет дослідження, заглиблюється у вивчення
окремих, однорідних у певних відношеннях ділянок буття. Зазначений
підхід спричинив універсальне явище диференціації наук, яке стало
характерною ознакою науки XIX і першої половини XX століття.
 Однак розвиток науки у другій половині ХХ століття привів до появи й
утвердження протилежної тенденції, де простежується взаємозв’язок
процесів її диференціації і внутрішньої інтеграції. Зазначена тенденція
є наслідком природного прагнення людини скласти цілісну картину
світобудови, що також виступає як об’єктивна потреба суспільного
розвитку. На сучасному етапі еволюції пошуково-пізнавальної
діяльності людства ця тенденція об’єднує навколо вказаної мети усі
галузі наукового пізнання, поступово формуючи таке когнітивно-
комунікативне середовище, яке, за висловом Іммануїла Канта,
становить собою «єдність різноманітних знань, об’єднаних однією
ідеєю».

Іммануї́л Кант (нім. Immanuel Kant; 1724, Кенігсберг — 1804,

Кенігсберг, Німеччина), німецький філософ, родоначальник
німецької класичної філософії.
М. Н. Епштейн відзначає, що
граматика є «найсильнішою і
найтаємничішою з усіх суспільних
ідеологій. У суспільстві, яке
багаторазово було обдурено усіма
ідеологіями, це єдина ідеологія,
спільна для всіх носіїв певної мови, а,
головне, все ще така, що володіє умами
саме в силу свого втілення у мову».
«Граматика – це не те, що ми думаємо,
коли говоримо, або навіть те, що думає
нами, це безсвідоме нашого мислення.
Як сірий кардинал граматика
залишається у тіні, щоб тим більш
упевнено правити нами» .
Поняття наукової парадигми було введено
американським істориком Томасом
Куном. У своїй праці «Структура
наукових революцій» Т. Кун розкриває
глибокі зв’язки науки і суспільства в
їхньому історичному розвиткові. Т. Кун
розробив поняття наукової спільноти як
логічного суб’єкта наукової діяльності.
Наукова спільнота у Т. Куна має єдину
систему стандартів – парадигму, яку
дослідник може прийняти без доказів.
 Висвітлення проблеми парадигмального змісту і
структури сучасної лінгвістики пов’язують з
іменами відомих учених: М. Алефіренко, Ю.
Апресян, Н. Арутюнова, І. Арнольд, Ф. Бацевич, Ф.
Березін, І. Голубовська, В. Дем’янков, С.
Жаботинська, А. Загнітко, Ю. Караулов, А. Кибрик,
В. Косеська-Тошева, Т. Космеда, В. Крофт, О.
Кубрякова, В. Маслова, Ф. Ньюмейєр, В. Плунгян, Е.
Принс, П. Серіо, Ю. Степанов, Н. Чомскі, А. Ченкі
та багатьох інших. Вся різнобарвність поглядів на
лінгвістичну парадигму, зрештою, зводиться до
встановлення трьох, часом чотирьох її втілень-
реалізацій: порівняльно-історична, системно-
структурна, антропоцентрична, а в деяких
дослідженнях ще й синергетична.
Парадигма – це наукові досягнення,
визнані усіма членами наукової
спільноти. Парадигма включає закони,
теорії, засоби застосування.
Формальними ознаками наукової
спільноти виступають ціннісні моделі,
загальні твердження, ціннісні
установки, зразки розв’язання
конкретних задач і проблем.
Традиційно у лінгвістиці виділяють три
наукові парадигми: порівняльно-
історична, структурно-системна й
антропоцентрична. При цьому часто
зазначається, що поняття наукової
лінгвопарадигми в своєму вияві
зорієнтоване на загальнонаукову
парадигму. Очевидно, тут, швидше,
йдеться про солідаризацію сучасної
лінгвістики з гуманітарними науками під
гаслом антропоцентризму, коли людина
мислиться як певний центр Всесвіту.
Порівняльно-історична парадигма була
першою парадигмою у лінгвістиці,
оскільки саме порівняльно-історичний
метод був першим спеціальним методом
дослідження у мовознавстві. Все ХІХ і
більша частина ХХ століття пройшли
саме під егідою цього методу.
Системно-структурна парадигма базувалася на
припущенні, що елементи мови можуть бути
кваліфіковані досить повно і з необхідною
суворістю, якщо будуть розглядатися як
складники ширшого універсуму, який становить
собою систему і визначає найсуттєвіші ознаки
кожного окремого елементу. Це означало переніс
центру лінгвістичного дослідження на мовну
іманентність, що вимагало жорсткого
відмежування мови від усілякого роду суміжних
феноменів (культури, людини, суспільства).
На думку дослідників, антропоцентрична парадигма
переносить інтереси науковця з об’єкта на суб’єкт
пізнання, коли аналізується людина у мові і мова в людині.
Як основні напрямки у цій парадигмі часто називають
когнітивну лінгвістику і лінгвокультурологію.
Незважаючи на застереження провідних
філософів сучасності щодо негативних впливів
неконтрольованого антропоцентризму в наукових
пошуках, коли «об’єктом лінгвістичних
досліджень постає людина в усій її багатогран-
ності: Я-фізичне, Я-соціальне, Я-інтелектуальне,
Я-емоційне, Я-мисленнєво-мовне», саме цей
напрямок і став сьогодні основним вектором і
гаслом лінгвістичних досліджень, принаймні, у
слов’янській мовознавчій науці, відтіснивши
ледь не на периферію інші наукові підходи.
 Відбувається переорієнтація наукових пошуків у бік
такої лінгвістики, яку Ф. де Соссюр назвав
зовнішньою, що, на його думку, «може
накопичувати одну по одній подробиці, не почуваючи
себе затиснутою в лещатах системи. Наприклад,
кожний автор групуватиме на свій розсуд факти
поширення мови поза межами її основної території;
при з’ясуванні чинників, які беруть участь поряд із
говірками у формуванні літературної мови, можна
завжди вдатися до простого переліку; коли ж
автор розташовує факти в певному порядку, то це
робиться виключно з потреби кращого викладу».
Словом, учений намагається довести свободу вибору
дослідника, можливість польоту його думки в
умовах виходу за межі дослідження мовної системи,
в якій «довільне розташування неприйнятне; мова –
це система, підпорядкована лише власному порядку»
 Поль-Міше́ль Фуко́ (фр. Paul-Michel
Foucault; 15 жовтня 1926, Пуатьє — 25
червня 1984, Париж) — французький
філософ та історик ХХ ст.

Визначаючи сучасну епістему наук, М. Фуко представляє її як

тривимірний простір, де в одному вимірі розташовуються
математичні й фізичні науки, в другому – науки про мову, життя,
виробництво, розподіл багатств. Між цими вимірами перебуває
певна ділянка тих галузей, що піддаються математизації.
Третій вимір – це філософська рефлексія, пов’язана з галузями
лінгвістики, біології й економіки.
Гуманітарні науки виключені з цього трикутника, вони існують
між цими галузями знань.
Як зазначав М. Фуко, гуманітарні науки становлять загрозу для
усіх галузей знань, оскільки постійно існують ризики
перетягнути індуктивні, дедуктивні, філософські дисципліни до
сфери гуманітарних наук.
Філософ констатує: «Річ у тому, що найменше
відхилення від площини цих рівнів втягує думку
в галузь, зайняту гуманітарними науками, а
звідси небезпека «психологізму», «соціологізму»,
словом, усього того «антропологізму», який стає
особливо загрозливим тоді, коли, наприклад, не
осмислюються належним чином відношення
думки до формалізації або коли не підлягають
необхідному аналізу способи буття, праці, мови.
«Антропологізація» у наші дні – це найбільша
внутрішня небезпека для знання»
На жаль, зміни, що відбулися у навколишній дійсності, не
були належно оцінені й сприйняті лінгвістикою та лінгвістами.
Й досі традиційні мовознавці, відправляючи свою звичну
академічну роботу, ніби не помічають, що поряд відбувається
бурхлива, хоча й не зовсім зрозуміла, активність у галузі
лінгвістичних технологій, яку здійснюють усілякі там Google,
Microsoft, Huawei, Yandex, Abbyy та інші нелінгвістичні за
професійною спрямованістю організації. Але не можна не
помічати, що ними вже створені й практично функціонують
лінгвістичні артефакти надзвичайних, недосяжних для
традиційного мовознавства масштабів, які воно, на жаль, не
вважає «серйозним» і «поважним» досягненням. Очевидно,
таке ігнорування змін у сучасному цивілізаційному оточенні
вже починає загрожувати респектабельному існуванню
традиційних лінгвістичних інституцій.
В. А. Широков, А. А. Лучик. Парадигмальні засади лінгвістики
першої половини XXI століття //Мовознавство, 2021, No 5. С. 3-
16.
Для усвідомлення причин подібного стану речей
необхідно звернутися до базових методологічних
принципів існування лінгвістичної науки, акцентуючи при
цьому, що вона є підрозділом науки як форми суспільної
свідомості і суспільної практики загалом. Остання,
зазнаючи в наш час кардинальних змін, певною мірою
вже почала впливати на термінологію парадигмальних
визначень лінгвістики, яка поступово в нових життєвих
контекстах адаптує такі поняття, як еволюційність,
інформативність, феноменологічність, що відповідає
актуальним процесам навколишньої дійсності,
сприйманню мови як частини цього світу і, відповідно,
науки про мову та її інформаційно-технологічних
застосувань.
Досвід роботи з надзвичайно великими за обсягом
масивами даних, якими є лексикографічні системи та
лінгвістичні корпуси, виявлені можливості їхнього
опрацювання, систематизації, встановлення тісних зав’язків
мовознавчої науки з глобальними соціальними та
соціотехнологічними процесами, що відбуваються у
мережецентричному світі, прагнення лінгвістики увійти в
річище трансдисциплінарності, розширюючи при цьому
свій онтологічний і когнітивний діапазони, теоретичні
переосмислення загальнонаукових уявлень стосовно мови,
синтез фундаментальних засад пізнавальної діяльності – є
тими факторами, що й дозволяють авторам кваліфікувати
сучасну лінгвістичну парадигму як еволюційно-
інформаційно-феноменологічну.
Зазначений підхід до вивчення мовних явищ
забезпечує епістемологічний баланс між
емпіризмом й метафізикою і вводить
методологію лінгвістики до кола близьких за
методологічними засадами природничих і
технологічних наук. У такий спосіб
починають все чіткіше вимальовуватися
контури Великої Суми Наукового Знання як
фундаментальної ознаки, чинника і фактотума
Ноосфери, настання якої передбачав великий
Володимир Вернадський.
Отже, лінгвістика
поліпарадигмальна. Чисельність
її методологічних і
концептуальних напрямків
зумовлена складністю об’єкта
дослідження, який не передбачає
однозначного тлумачення.
На думку акад. В. А. Широкова,
«Природна мова – найзручніша
й найгнучкіша інформаційна
система, з якою не здатна
конкурувати жодна інша, відома
людству чи створена ним». Вже з
цього висловлювання випливає
вся складність об’єкта.
Ізпозицій інтегрального підходу мову треба
розглядати як чотиристоронній об’єкт, вивчення
якого неможливе без одночасного звернення до
свідомості, мовної системи, культури і соціуму.
Сучасна парадигма лінгвістики – інтегральна. В її
основі лежить комплексне міждисциплінарне
дослідження з урахуванням взаємодії різних
галузей лінгвістики. Когнітивно-дискурсивна ж
парадигма, якою часто визначають сучасну
парадигму, є лише частковим представником
загальною інтегральної моделі, а саме
інтегральної лінгвістики.
На відміну від наукової теорії, парадигма становить
собою зразок, який наслідують у своїх наукових
побудовах вчені. А те, як і що обирається, визначається
не лише об’єктом дослідження, а й людськими
стосунками між ученими. Теорія може стати основою
для парадигми, якщо наукова спільнота починає
визнавати її зразком для наслідування. Як зазначає В.
Демˊянков, у такому розумінні парадигма – це щось на
зразок почесного звання, тобто «заслужена теорія» або
«заслужений науковий напрямок». Тлумачення ж
поняття наукова парадигма містить у собі вказівку на
вершинне досягнення, зразок того, як треба займатися
певною проблемою.
Парадигма є накопичувальною
системою знань. Дослідники, що
працюють у межах однієї й тієї самої
парадигми, додають нові й нові
«одиниці збереження», зразки та
прийоми розв’язання завдань. З часом
все більше задач вирішується,
спираючись на досягнення попередників
– прихильників тієї самої парадигми.
Унаслідок розвитку науки методологія
сформувалася як окрема дисципліна, що визначає
теоретичні основи (засади) фахових досліджень.
Її сутність випливає з етимології терміну
методологія, який походить від 2-х грецьких слів
– метод («шлях дослідження) і «слово, вчення».
Отже, предмет методології становлять шляхи,
підходи і принципи дослідження в науці, які
визначають орієнтацію, теоретико-пізнавальні
напрями та методи наукових пошуків і
спираються на філософські закони буття та
суспільства.
Актуальність методології наукових
досліджень
 Методологія наукових досліджень покликана
формувати у студентів-філологів здатність до
філософського узагальнення процесів, пов’язаних
з мовною комунікацією людей, вироблення
світоглядної позиції та філософської рефлексії
стосовно мови й мовної діяльності в різних сферах
життя як у межах одного етносу, так і в
міжетнічних та міждержавних стосунках.
 Важливим завданням курсу є розвивати практичні
навички щодо використання теоретико-
філософських засад і дотримання вимог до змісту,
структури та оформлення наукових досліджень.
 На думку Дж. Серля, роль мови в людському житті в
межах раціоналізму визначають такі положення:
а) мова – виняткове надбання людини як homo sapiens;
умова і засіб виділення людського роду зі світу природи;
б) історичне формування і функціонування свідомості
людини відбулося і відбувається з опертям на слово,
мову загалом;
в) мислення людини, насамперед креативне, нерозривно
пов’язане з мовою. Абстрагувальна діяльність мислення
можлива лише з опертям на засоби мови. Слово (мова) є
тією підвалиною, на якій ґрунтується свідомість,
мислення і особистість людини;
Джон Роджерс Серль ( англ.
John Rogers Searle, 31 липня г) мова – необхідний засіб соціалізації індивіда. Без
1932, Денвер, Колорадо) — спільної життєдіяльності з іншими людьми, без
американський філософ, засвоєння соціальних норм, правил, спільної культури і
професор Каліфорнійського знань, досягнень багатьох поколінь, сучасна людина
університету в Берклі, недієздатна;
відомий своїм внеском у ґ) мова – найважливіший засіб спілкування, основа, на
філософію мови, філософію якій вибудовуються міжлюдські стосунки і соціальна
свідомості й соціальну структура суспільства.
філософію.
У другій половині 20 століття сформувалися
окремі напрями гуманітарних досліджень,
пов’язаних із філософським мисленням феномену
людської мови: філософія мови, лінгвістична
філософія, філософія лінгвістки, численні
філософські проблеми мовознавства тощо.
Термін філософія мови вперше ввели в науковий
обіг у другій половині 18 ст. німецькі філософи Г.-
К. Ліхтенберг, І.-Г. Гаман, І.-Г. Гердер, Г. Якобі, а
також мовознавець В. фон Гумбольдт(1767-1835),
у дослідженнях яких мова посідала ключове
місце.
Філософія мови постає як широка сфера гуманітарних
досліджень, спрямованих на вивчення сутності й
природи живої людської мови, її взаємозв’язків з
буттям (реальністю, дійсністю, світом), свідомістю,
мисленням, а також сфера власне теоретико-
методологічного знання, що охоплює та інтерпретує
відповідні взаємозв’язки. При цьому сфера буття і
свідомості (мислення) цікавлять філософію мови лише
в аспекті їхнього співвідношення з мовою.
 Мовознавство

Конкретне
Загальне Прикладне
(часткове)

Власне Філософія
Теоретичне
загальне мови

Соціолінгвістика

Психолінгвістика

Етнолінгвістика

Когнітивна лінгвістика

Комунікативна лінгвістика

Інші лінгвістики

Рис 1. Місце філософії мови в системі наук

про мову
Рис. 2. Місце філософії мови серед інших
напрямів філософії зображено у вигляді
схеми:

Філософія

Філософська
Онтологія Гносеологія
антропологія

Філософія Філософія Філософія Інші напрями

Логіка Аксіома
науки культури мови філософії
Мова перебуває в центрі сучасних
гуманітарних наук, розуміння сутності й
природи живого людського спілкування. У
цьому зв'язку філософія мови постає як
досить широка сфера гуманітарних
досліджень, спрямованих на вивчення
сутності й природи живої мови, її
взаємозв'язків з буттям, свідомістю,
мисленням, а також як власне теоретико-
методологічна сфера знань.
Філософською основою методології наукових досліджень є
діалектика, яка становить собою теорію і метод пізнання
дійсності в їхньому розвиткові, науку про найзагальніші
закони розвитку природи, суспільства і мислення.
 До найзагальніших (універсальних) законів розвитку
природи, суспільства і мислення належать: 1) єдність і
боротьба протилежностей; 2)перехід кількісних змін у
якісні; 3) заперечення заперечення; 4) єдність форми і
змісту.
У зв’язку з цим кожна часткова наука враховує
найважливіші філософські категорії (категорії діалектики):
суперечливість, якість і кількість, випадковість і
необхідність, можливість і дійсність (реальність) та ін.
Пізнання та пояснення найзагальніших законів
розвитку природи, суспільства і мислення в
сучасній науці здійснюється двома основними
підходами (методами) –
1) діалектичними, які враховують розвиток,
взаємозв’язок і взаємозалежність явищ дійсності та
2) метафізичними, які розглядають явища дійсності
в їхній незмінності та незалежно одне від одного, а
також заперечують внутрішні суперечності фактів і
явищ(єдність і боротьбу суперечностей) як джерело
їх розвитку.
З позицій двох основних підходів,
методологій пізнання об'єктивної
дійсності протиставляють:
1)діалектичний матеріалізм, який визнає
матерію, природу, усе фізичне
первинним, та
2) ідеалізм, який визнає дух, свідомість,
мислення, психічне первинним.

З філософського мовознавства розвинувся логічний
напрям мовознавства. Ще В. фон Гумбольдт, закладаючи
фундамент сучасного теоретичного мовознавства,
розглядав проблеми мови в широкому контексті інших
проблем суспільного буття, прагнучи синтезувати
погляди на них філософії та лінгвістики. Учений писав:
«Людина оточує себе світом звуків, щоб сприйняти в
себе й переробити світ речей» (В. фон Гумбольдт).


Філософський підхід до проблем

мовознавства послідовно здійснював і
український учений О. О. Потебня,
який писав, «що мова є засобом не
виражати вже готову думку, а
створювати її , що вона не
відображення світогляду, який уже
склався, а діяльність, що його складає» .
Методологія в мовознавстві – це
1) система вихідних принципів і спеціальних методів
дослідження мови;
2) учення про принципи дослідницької діяльності в науці про
мову.
Методологія виконує 4 основних функції:
1) визначення, побудова і формування суті предмета
дослідження;
2) визначення мети і завдань дослідження окремого предмета в
цілому;
 3) розроблення методів і прийомів дослідження мови та
настанов щодо їх застосування;
 4) оцінка ступеня відповідності результатів дослідження
поставленим перед ним завданням.
У мовознавчій методології виділяють 2 або 3
рівні: 1) загальнофілософську методологію, яка
поширюється на всі науки;
2) міжгалузеву (загальнонаукову) методологію,
яка стосується принципів і методів, актуальних
для окремих наук, у тому числі й мовознавства
(цей рівень часто приєднують до першого, а в
деяких елементах – до третього рівня);
 3) спеціально-лінгвістичну методологію, яка
стосується методів і прийомів, специфічних для
самого мовознавства.
Мова становить єдність матеріального та
ідеального, тому в мовознавстві
реалізується поєднання матеріального та
ідеалістичного філософських підходів, в
основі яких принципи історизму,
системності, взаємозв’язку мови з іншими
явищами та різних рівнів і елементів у
структурі самої мови. До
загальнонаукових принципів у
мовознавстві належать також спосіб
(метод) сходження від абстрактного до
конкретного, взаємовідношення між
змістом і формою та ін. Поширюються на
мовознавство і загальнонаукові методи
висунення гіпотези, аналізу та синтезу,
індукції та дедукції. Поряд із загально
філософськими та загальнонауковими
принципами і методами використовують
власне лінгвістичну методику.
 ЛІТЕРАТУРА:

1. Білецький А. О. Основні методи дослідження в сучасному мовознавстві

// Методологічні питання мовознавства. – Київ: аукова думка, 1966. –
С. 12-23.
2. Голубовська І. О. Проблема методології лінгвістичних досліджень у
міждисциплінарному висвітленні // Studia-linguistica. – Випуск 6
Частина 1. – С. 67-75. http://studia-linguistica.knu.ua/wp-
content/uploads/2018/11/2012-6-1-67-75-Голубовська
3. Єнчева Г. Г. Основи наукової діяльності. – Київ, 2016.
https://er.nau.edu.ua/bitstream/NAU/22945/4/03_%D0%9E%D0%9D%D0
%94_%D0%9A%D0%9B.PDF
4. Карпенко Ю. О. Про методологію та методику ономастики як науки//
http://karpenko.in.ua/wp-
content/uploads/2012/12/KARPENKO_STATYA_040408.pdf
5. Селіванова О. Засади сучасної лінгвометодології //
http://oldconf.neasmo.org.ua/node/581