Вступ

I. Психолінгвістика як наука

1). Об'єкт психолінгвістики

2). Предмет психолінгвістики.

3). Методи психолінгвістики.

4). Сутність психолінгвістики.

ІІ. З історії виникнення та розвитку психолінгвістики.

ІІІ. Психолінгвістика та мовознавство

Висновок

Література

Вступ

Різноманітність функцій мови у суспільстві та тісний характер її зв'язку з

мисленням та з психічною діяльністю людини робить дуже гнучкою взаємодію
мовознавства з відповідними соціальними та психологічними науками. Особливо
тісні зв'язки мовознавства з психологією, що у ХІХ столітті викликало використання
психологічних методів та ідей у мовознавство. Так виник психологічний напрям у
науці про мову. У 50-х роках XX століття утворилася нова прикордонна з
мовознавством наука-психолінгвістика.

Вона виникла у зв'язку з необхідністю дати теоретичне осмислення ряду

практичних завдань, на вирішення яких суто лінгвістичний підхід, пов'язаний
насамперед із аналізом тексту, а розмовляючої людини, виявився недостатнім.
Наприклад, у навчанні рідній, а особливо – іноземній мові; у сфері мовного
виховання дошкільнят та логопедії; у проблемах мовного впливу (особливо - у
пропаганді та діяльності засобів масової інформації); у судовій психології та
криміналістиці. Крім того, необхідна психолінгвістика, наприклад, для
розпізнавання людей за особливостями їхньої мови, для вирішення проблем
машинного перекладу, мовного введення інформації в комп'ютер і, відповідно, ця
наука тісно стикається з інформатикою.

Саме ці прикладні завдання послужили безпосереднім поштовхом до виникнення

психолінгвістики та виділення її в самостійну наукову галузь.

I. Психолінгвістика як наука

Психолінгвістику не слід розглядати як лінгвістику і частково - психологію. Це

комплексна наука, яка відноситься до дисциплін лінгвістичних, оскільки вивчає
мову, і до психологічних дисциплін, оскільки вивчає її у певному аспекті – як
психічний феномен. А якщо мова - це знакова система, що обслуговує соціум, то
психолінгвістика входить і в коло дисциплін, які вивчають соціальні комунікації, у
тому числі оформлення та передачу знань.

1). Об'єкт психолінгвістики

Об'єкт психолінгвістики у різних її школах та напрямках визначається по-різному.

Але практично у всіх визначеннях представлені такі характеристики, як
процесуальність, суб'єкт, об'єкт та адресат мовлення, ціль, мотив чи потреба, зміст
мовного спілкування, мовні засоби.

Зупинимося визначенні об'єкта психолінгвістики, наведеному А.А. Леонтьєвим:

«Об'єктом психолінгвістики... завжди є сукупність мовних подій чи мовних

ситуацій» [Леонтьєв, 1999, 16].

Цей об'єкт психолінгвістики збігається з об'єктом лінгвістики та інших споріднених

мовних наук.

2). Предмет психолінгвістики.

Розуміння предмета психолінгвістики зазнало еволюцію: від трактування його як

відносини говорить і слухає до структури повідомлення, до співвіднесення його з
тричленної теорією мовної діяльності (мовна здатність – мовна діяльність – мова).

З часом у науці змінювалися як розуміння мовної діяльності, так і трактування

самої мови, що породило масу різноманітних визначень предмета
психолінгвістики.

«Примирити» різні точки зору, з нашого погляду, найсучасніше визначення, дане

А.А. Леонтьєвим:

«Предметом психолінгвістики є співвідношення особистості зі структурою та

функціями мовної діяльності, з одного боку, та мовою як головної «утворюючої»
образу світу людини, з іншого» [Леонтьєв, 1999, 19].

3). Методи психолінгвістики.

Свої методи психолінгвістика насамперед успадкувала із психології. Насамперед

це експериментальні методи. Крім того, у психолінгвістиці часто використовується
метод спостереження та самоспостереження. Із загального мовознавства до
психолінгвістики «прийшов» метод лінгвістичного експерименту.
Експеримент, який традиційно вважається найоб'єктивнішим дослідницьким
методом, у психолінгвістиці має свою специфіку. У психолінгвістиці частка прямих
експериментальних методик (коли зміни, що реєструються, безпосередньо
відображають досліджуваний феномен), невелика. Натомість поширені звані
непрямі методики, де висновки робляться опосередковано, що знижує
ефективність експерименту.

З «прямих» методик найчастіше застосовується методика «семантичного

шкалювання», коли випробуваний повинен розмістити певний об'єкт на
градуйованій шкалі, керуючись власними уявленнями.

Крім того, у психолінгвістики широко застосовуються різноманітні асоціативні

методики.

При використанні як прямих, і непрямих методик виникає проблема інтерпретації

результату. Найбільш достовірні результати дає застосування поєднання чи
«батареї» методик, вкладених у вивчення одного й того ж явища. Приміром, Л.В.
Цукровий рекомендує «...використовувати різні експериментальні методики і потім
зіставляти отримані дані» [Цукровий, 1989, 89].

Лінгвістичний експеримент, який застосовується і в психолінгвістиці, розробив

Л.В. Щерба. Для розмежування лінгвістичного та психолінгвістичного
експериментів необхідно визначити, яка саме модель перевіряється. Якщо це
модель мовного стандарту, то лінгвістичний експеримент. Якщо
експериментальним способом перевіряється достовірність моделі мовної здібності
чи мовної діяльності, це психолінгвістичний експеримент.

Від вищеописаних відрізняється формуючий експеримент, у якому вивчається не

функціонування певної мовної здібності, та її формування.

Примітно, що спостерігається певний розрив між психолінгвістичними теоріями,

орієнтованими на опис того, як ми говоримо і розуміємо мову, і за необхідності
спрощеними спробами експериментальної перевірки цих теорій, т.я. жива мова
завжди виявляється незмірно складнішою і не вкладається в якісь суворі
універсальні рамки.
4). Сутність психолінгвістики.

Таким чином, психолінгвістика – це наука про закономірності породження та

сприйняття мовних висловлювань. Вона вивчає процеси мовотворення, а також
сприйняття й формування мови у співвіднесеності із системою мови.
Психолінгвістика з предмету дослідження близька до лінгвістики, а за
методами дослідження ближча до психології.

Психолінгвістика як галузь лінгвістики вивчає мову передусім як феномен психіки.

З точки зору психолінгвістики, мова існує тією мірою, якою існує внутрішній світ
того, хто говорить і слухає, пише і читає. Тому психолінгвістика не займається
вивченням «мертвих» мов – таких як старослов'янська чи грецька, де нам доступні
лише тексти, але не психічні світи їхніх творців.

В останні роки поширення набула точка зору, згідно з якою дослідники вважають
продуктивним розглядати психолінгвістику не як науку зі своїм предметом та
методами, а як особливий ракурс, в якому вивчаються мова, мова, комунікація та
пізнавальні процеси. Цей ракурс дарував життя безлічі дослідницьких програм,
різноманітних за цілями, теоретичними передумовами та методами. Ці програми
мають насамперед прикладний характер.

ІІ. З історії виникнення та розвитку психолінгвістики.

Власне термін «психолінгвістика» увійшов у науковий побут з 1954 року, після того,
як у США було опубліковано однойменну колективну роботу під редакцією Ч.Е.
Осгуда та Т.А. Себеока. Але ідеї, близькі до проблем психолінгвістики, виникли та
розвивалися значно раніше. Можна вважати, що психолінгвістичний ракурс
вивчення мови і мовлення фактично існував задовго до того, як група
американських вчених узвичаїла термін «психолінгвістика».

Предтечею психолінгвістики А.А. Леонтьєв називає німецького філософа та

лінгвіста Вільгельма фон Гумбольдта, оскільки саме йому належить «ідея мовної
діяльності та розуміння мови як сполучної ланки між соціумом («суспільністю») та
людиною» [Леонтьєв, 1999, 26].

Так, ще XIX в. В. фон Гумбольдт приписував мові найважливішу роль

«світобаченні», тобто. у структуруванні суб'єктом інформації, що надходить із
зовнішнього середовища. Аналогічний підхід виявляється у роботах російського
філолога в XIX ст. А.А.Потебни, зокрема – у його вченні про «внутрішню форму»
слова. Саме це поняття знаходить зміст лише за умови його психологічної
інтерпретації.

Вітчизняна традиція психолінгвістичного підходу до феномену мови сягає І.А.

Бодуену-де-Куртене (1845–1929), російському та польському лінгвісту, засновнику
Казанської школи мовознавства. Саме Бодуен говорив про мову як про «психо-
соціальну сутність», а лінгвістику пропонував числити серед наук «психолого-
соціологічних». Учні Бодуена – В.А.Богородицький та Л.В.Щерба регулярно
використовували експериментальні методи вивчення мовної діяльності. Зрозуміло,
Щерба не говорив про психолінгвістику, адже цей термін у вітчизняному
мовознавстві закріпився лише після появи у 1967 монографії А.А.Леонтьєва з
такою назвою. Однак саме у відомій статті Щерби «Про троякий аспект мовних
явищ та про експеримент у мовознавстві» вже містяться центральні для
сучасної психолінгвістики ідеї: акцент на вивченні реальних процесів говоріння та
слухання; розуміння живої розмовної мови як особливої системи та, нарешті,
особливе місце, що відводиться Щербою лінгвістичному експерименту.
Для більшості американських та англомовних психолінгвістів (за освітою, як
правило, психологів) як еталонна наука про мову зазвичай виступає найбільш
впливова в США лінгвістична теорія - генеративна граматика Н.Хомського в різних
її варіантах. Відповідно, психолінгвістика в американській традиції зосереджена на
спробах перевірити, якою мірою психологічні гіпотези, засновані на ідеях
Хомського, відповідають мовній поведінці, що спостерігається. З цих позицій одні
автори розглядають мову дитини, інші – роль мови у соціальних взаємодіях, треті –
взаємозв'язок мови та пізнавальних процесів.

Французькі психолінгвісти, зазвичай, є послідовниками швейцарського психолога

Жана Піаже (1896–1980). Тому переважною галуззю їхніх інтересів є процес
формування мови в дитини та роль мови у розвитку інтелекту та пізнавальних
процесів.

Розвившись на основі різних напрямків психологістичного мовознавства,

психолінгвістика засвоїла його інтерес до людини як носія мови та прагнення
розглядати мову як динамічну систему мовної діяльності (мовної поведінки)
людини.

ІІІ. Психолінгвістика та мовознавство

Мовазнавство (лінгвістика) традиційно розуміється як наука про мову як засіб

спілкування. У цьому її предмет, зазвичай, чітко не визначається. Вочевидь, що
об'єктом лінгвістики є мовна діяльність (мовні акти, мовні реакції). Але лінгвіст
виділяє в ній те загальне, що є в організації будь-якої мови будь-якої людини в
будь-якій ситуації, ті засоби, без яких взагалі неможливо охарактеризувати
внутрішню будову мовного потоку. Предметом лінгвістики є система мовних
засобів, які у мовному спілкуванні (комунікації).

Як було зазначено вище, зі свого предмета психолінгвістика надзвичайно близька

до лінгвістики (мовознавства).

Головні тенденції у розвитку сучасного мовознавства цілком можна порівняти з

тенденціями розвитку психолінгвістики і зводяться до наступних.

По-перше, змінилося саме розуміння мови. Якщо раніше в центрі інтересів

лінгвіста стояли самі мовні засоби (фонетичні, граматичні, лексичні), то тепер ясно
усвідомлено, що всі ці мовні засоби є лише формальними операторами, за
допомогою яких людина здійснює процес спілкування. Але саме це поняття
значення виходить за межі спілкування - це і основна когнітивна (пізнавальна)
одиниця, яка формує образ світу людини і в цій якості входить до складу різного
роду когнітивних схем, еталонних образів типових когнітивних ситуацій і т.д.
Таким чином, значення, що раніше було одним з багатьох понять лінгвістики, все
більше перетворюється на основне, ключове її поняття.

Відповідно і психолінгвістика все більше перетворюється на "психосемантику" у

широкому значенні слова.

По-друге, лінгвістики останніх десятиліть все більше уваги приділяють вивченню

тексту.

І психолінгвістика дедалі більше цікавиться саме текстами, їхньою специфічною

структурою, варіантністю, функціональною спеціалізацією.

Таким чином, очевидно, що психолінгвістика має найтісніші зв'язки із загальним

мовознавством (загальною лінгвістикою). Крім того, вона постійно взаємодіє з
соціолінгвістикою, етнолінгвістикою та прикладною лінгвістикою, останніми
роками – особливо з лінгвістикою комп'ютерної.

Надзвичайна близькість психолінгвістики та мовознавства створює проблему

розмежування психолінгвістичних та мовних одиниць. Одиниця лінгвістична – це
«елемент науково-теоретичної побудови чи лінгвістичного моделювання»
[Ахманова, 1966, 146]. Мовні одиниці – насамперед інваріанти різних моделей
опису мови, вони співвідносяться з мовою, мовним стандартом, нормою.

Психолінгвістичні ж одиниці – це «мовні дії та операції, що є один з одним в

ієрархічних відносинах» [Леонтьєв, 1999, 56]. Психолінгвістичні одиниці
співвіднесені з мовленнєвою діяльністю.

Крім того, психолінгвістика розглядає набагато більше взаємопов'язаних факторів

розвитку та функціонування мови, ніж “класичне” загальне мовознавство. І тим
самим психолінгвістика в порівнянні з ним значно розширює предмет свого
дослідження, в чому полягає головна відмінність психолінгвістики від класичного
мовознавства.
Висновок

Наукою з чітко окресленими межами психолінгвістика не стала і до теперішнього

часу, тож дати вичерпну відповідь на питання, які аспекти мови та мови ця наука
вивчає і якими методами з цією метою користується, навряд чи можливо.

Для підтвердження цього достатньо відкрити будь-який підручник із

психолінгвістики. На відміну від підручника з лінгвістики, де обов'язково буде
говорити про фонетику, лексику, граматику тощо, або підручника з психології, де
неодмінно висвітлюватимуться проблеми сприйняття, пам'яті та емоцій, зміст
навчального посібника з психолінгвістики вирішальною мірою визначається тим, в
якій науковій та культурній традиції написано цей підручник.

З позицій європейської (зокрема вітчизняної) гуманітарної традиції можна

охарактеризувати сферу інтересів психолінгвістики, описавши спочатку підхід, який
чужий до вивчення психіки. Це розуміння мови як "системи чистих відносин", де
мова в дослідницьких цілях відчужується від психіки носія.
Психолінгвістика ж спочатку орієнтована на вивчення реальних процесів говоріння
та розуміння, на «людину в мові» (вираз французького лінгвіста Е. Бенвеніста).

Багато лінгвісти, вичерпавши можливості традиційних підходів до вивчення мови,

саме в психолінгвістиці шукають відповіді на питання, що їх хвилюють.

Нині багато дослідників пишуть про необхідність комплексного підходи до

дослідження закономірностей функціонування мовного механізму людини. При
його вивченні дослідник демонструє очевидні переваги виходу за межі лінгвістики
та використання досягнень суміжних наук, зокрема – психолінгвістики.

Глобалізація світових культурних процесів, масові міграції та розширення ареалів

регулярного взаємопроникнення різних мов та культур (мультикультуралізм), поява
світових комп'ютерних мереж – ці фактори надали особливої ваги дослідженням
процесів та механізмів оволодіння чужою мовою.

Усі перелічені моменти значно розширили ставлення до галузях знання,

дослідницькі інтереси яких перетинаються з психолінгвістикою. Ця наука активно
розвивається і дуже перспективна.

Література

• Ахманова О.С. Словник лінгвістичних термінів. М., «Рад. Енциклопедія»,

1966.
• Залевська О.А. Про Комплексний підхід до дослідження закономірностей
функціонування мовного механізму людини // Сервер дистанційного
навчання психолінгвістиці www.csa
• Леонтьєв А.А. Основи психолінгвістики. М.: "Сенс", 1999.
• Леонтьєв А.А. Психолінгвістика та проблема функціональних одиниць мови
// Питання теорії мови у сучасній зарубіжній лінгвістиці. М., 1961.
• Леонтьєв А.А. Психолінгвістика. Л., 1967.
• Леонтьєв А.А. Мова, мова, мовна діяльність. М., 1969.
• Сахарний Л.В. Введення у психолінгвістику: Курс лекцій. - Л.: Вид-во
Ленінгр. ун-ту., 1989
•